Стаття з газети

IV.Складова документа

Розділ або інша складова з книги

Владимиров В.М. Теоретичні основи журналістики в світлі теорії розуміння // Владимиров В.М. Журналістика, особа, суспільство: про­блема розуміння: Монографія.-К., 2003.-С. 73-113.

Передмова, вступна стаття, післямова

Москаленко А. Переднє слово // Животко А. П. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик.- К.: Наша культура і наука, 1999.- С. 7-8.

Стаття зі збірника, журналу, наукових праць і т.п.

Дияк О. В. Формально-семантичні відношення слова-вершини срібл-(-о) і членів ад'єкативної парадигми // Система і структура східнослов'янских мов: Сучасні тенденції розвитку слов'янских мов: 36. наук, праць. - К.: Т-во «Знання» України, 2003. - С. 36– 42.

Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А., Даниленко Л. І. Динаміка слов­никового складу сучасної української мови на тлі міжслов'янських паралелей // Мовознавство. - 2003. - № 2-3. - С. 96-111.

Пепа В. З горіха мова // Слово Просвіти.- 2003.- 12-18 листоп.

Стаття з енциклопедії, довідника

Бібліофіл // Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як,
Ю.І. Ковалів та ін,- К.: ВІД «Академія», 1997. – С. 88.

ПРОБЛЕМНО-ПОШУКОВІ ПИТАННЯ:

1. Назвіть основні види оброблення науково-технічної інформації.

2. Назвіть види планів.

3. Визначте поняття „реферат”.

4. Назвіть види рефератів.

5. Для чого складають автореферат?

6. Дайте визначення анотації.

7. Назвіть елементи структури тексту статті.

8. Які документи має містити дипломний проект бакалавра?

9. Охарактеризуйте частини пояснювальної записки.

10. У яких видах текстів може бути виражене наукове знання?

11. Чим тези відрізняються від плану і конспекту?

12. Які є види тезування?

13. Яке конспектування має назву текстуального, вільного, змішаного?

14. Дайте характеристику етапів підготовки реферату та назвіть його структурні елементи.

15. З будь-якого наукового журналу доберіть для аналізу статтю. Проаналізуйте її за поданим планом.

16. Анотація – це короткий огляд, короткий виклад чи критичний відгук?

17. Дайте порівняльну характеристику реферату і автореферату.

ЛЕКЦІЯ 8. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ АБРЕВІАТУР ТА ГРАФІЧНИХ СКОРОЧЕНЬ У НАУКОВИХ ТЕКСТАХ

1. Абревіатура як згорнена мовна формула.

2. Класифікація абревіатур.

3. Правопис абревіатур.

4. Рід абревіатур.

5. Графічні скорочення.

1. Процеси розбудови молодої української держави, формування у суспільстві нових політичних, економічних та культурних відносин, а також відповідних інституцій об'єктивно супроводжуються активним поповненням фонду сучасної української мови. Як відомо, до специфічних рис наукового спілкування належать точність і однозначність повідомлення, а звідси й потреба вживання в науковому мовленні певних усталених мовних висловів, які можна назвати мовними формулами. Частину мовних формул наукового тексту становлять багаточленні номінації з історико-культурними, політичними та іншими компонентами, які не можна замінювати семантично близьким одиницями, модифікувати, бо вони позначають одне суспільно і соціально важливе поняття: Організація Об’єднаних Націй, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, Організація безпеки і співробітництва в Європі та ін. Разом з тим, культура мовлення не дозволяє вдаватися до частих повторів цих довгих найменувань, оскільки вони уодноманітнюють текст і створюють ефект непотрібного нагнітання певного концепту.

Натомість використовується процес абревіації: скорочення довгих мовних формул шляхом заміни кожного слова однією першою літерою і «згортання» всієї мовної формули до одного графічного і звукового слова: Організація безпеки і співробітництва в Європі – ОБСЄ; Чорнобильська атомна електростанція – ЧАЕС; Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй – РБ ООН. Особливість абревіації як способу словотворення полягає в тому, що вона спрямована на створення більш коротких порівняно з вихідними структурами (словосполуками або реченнями) номінацій-синонімів. Через стислість плану виразу абревіатури часто використовуються у текстах функціональних видів літератури — ділової, наукової, навчальної, ужиткової. Часто трапляються вони й в мові друкованих засобів масової інформації. Вживання абревіатур дозволяє економити місце на газетних та журнальних шпальтах.

Абревіатура (іт. abbreviatura від лат. abbrevio – «скорочую») – скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових звуків, назв початкових літер чи початкових частин слів, на основі яких утворюється скорочення. Абревіація спрямована на створення коротших порівняно з вихідними структурами і синонімічних до них номінацій. В Європейських мовах це явище набуло поширення на початку ХХ ст., в українській мові бурхливий розвиток абревіації почався після революції 1917 р.

2. Абревіація – це наймолодший спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах, який спрямований на все більшу регламентацію та впорядкованість. Очевидно, тому цим визначенням охоплюються досить різнотипні утворення, що мають одну спільну ознаку – скорочуваність. Це дає підстави виділити серед абревіатур типи, що активно функціонують у СУЛМ взагалі і в наукових текстах зокрема. Класифікацію абревіатур можна подати у такому вигляді:

І. Ініціальні абревіатури, які є н айбільш продуктивним способом абревіації (коли абревіатура складається з початкових звуків або літер слів, що входять до словосполуки): ВР (Верховна Рада); СБУ (Служба безпеки України); РНБО (Рада національної безпеки й оборони); ФДМ (Фонд державного майна), рагс (загс) – реєстрація актів громадянського стану тощо. Серед них виділяють:

а) буквені абревіатури – ті, що складаються з назв початкових літер слів, які входять у вихідне словосполучення: СНД – Співдружність незалежних держав, МЗС – Міністерство закордонних справ, СБУ – Служба безпеки України, ВР – Верховна Рада, ЄС – Європейський союз та ін. б) звукові абревіатури – складаються з початкових звуків слів вихідного словосполучення. Ці абревіатури читаються, як одне звичайне слово: УНІАН – Українське національне інформаційне агентство новин, СНІД – синдром набутого імунного дефіциту, ЗМІ – засоби масової інформації, ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка, неп – нова економічна політика;

в) буквено-зорові абревіатури – складаються як із назв початкових букв, так і з початкових звуків вихідного словосполучення: ПАРЄ – Парламентська асамблея Ради Європи; РЄАП – Рада євроатлантичного партнерства. Основна сфера виникнення ініціальних абревіатур – професійне мовлення, наприклад: ІХС – ішемічна хвороба серця, ЕШЛ – електрошлакове лиття, ЗОТ – засоби обчислювальної техніки, ШАЗ – широка атмосферна злива. Абревіатурного вигляду набирають назви об’єднань, установ. Особливо поширені утворення з такими опорними словами, як товариство, організація, асоціація, федерація, зокрема: НТТ – науково-технічне товариство, УТТ – Українське театральне товариство, ООН – Організація Об’єднаних Націй, МОЖ – Міжнародна організація журналістів, МАЛК – Міжнародна асоціація літературних критиків, МФА – Міжнародна федерація астронавтики. У процес абревіації включаються, як правило, стійкі словосполучення, рідше – елементи складних слів. Проте під впливом своєрідної моди виникає чимало ініціальних абревіатур від тимчасових, оказіональних сполук локального вжитку, наприклад: АД – Академія Допитливих, клуб ЮК – клуб юного конструктора (рубрики в журналі), ЗП – зелений патруль. Загалом слід відзначити тенденцію в науковому, науково-популярному та публіцистичному стилях замінювати частовживані сполуки (навіть нетермінологічного характеру) ініціальними скороченнями, що сприяє економії висловлювання. Розшифровка таких абревіатур або дається тут же в тексті, або виноситься у кінець сторінки статті. Тільки загальновідомі скорочення не потребують розшифровки.

На другому місці – усічено-словесний спосіб абревіації (коли абревіатура складається з початкової частини слова (слів) та цілого слова): Нацбанк; Державтоінспекція; Генпрокуратура, Кабмін; виконком; Мінфін. Демсоюз; Соцпартія. Тут розрізнюють:

1 Абревіатури складового типу. що утворилися шляхом усічення основ двох слів: торгпред – торговельний представник; торгпредство – торговельне представництво; Інтерпол – Інтернаціональна поліція, Бенілюкс – об’єднуюча назва трьох європейських держав (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), утворена з початкових складів їх назв, генсек – генеральний секретар, нардеп – народний депутат та ін.

2. Абревіатури змішаного типу. Складаються з початкової частини слова (слів) та цілого слова: держмито – державне мито, генконсул – генеральний консул, спецзамовлення – спеціальне замовлення, диппредставник – дипломатичний представник, дипкур’єр – дипломатичний кур’єр, Нацбанк – Національний банк. Сюди належать абревіатури, які поєднують початкову частину слова з формою непрямого відмінка: завкафедри – завідувач кафедри, завканцелярією – завідуючий канцелярією.

Абревіатури назв підприємств, установ та організацій найчастіше утворюються за схемою: форма власності організації – у вигляді офіційно визнаної ініціальної абревіатури (ВАТ, ЗАТ, ДКВП, ТОВ, ПП) + назва організації – у вигляді ініціально-уламкової («Нафтопроммаш»). Майже всі абревіатури назви міжнародних об'єднань та організацій є ініціальними, а вживання їх чітко регламентованим. Частина таких абревіатур утворена від початкових літер українських слів (ООН; МВФ; ЄЕС); частина – від початкових літер чужомовних слів (ЮНЕСКО – UNESKO англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури; НАТО – NATO, англ. North Atlantic Treaty Organization (Північно-атлантичний альянс).

3. Написання абревіатур:

а) ініціальні абревіатури завжди пишуться разом, без крапок між ними. Вони передаються великими (якщо є скороченням власної назви) чи малими літерами (якщо виражають загальну назву): ООН (Організація Об’єднаних Націй), США (Сполучені Штати Америки), загс (запис актів громадянського стану), неп (нова економічна політика);

б) скорочення від загальних назв звичайно відмінюються (до загсу; під час непу). Так само відмінюються ініціальні скорочення типу ВАК, ТЮГ, а їхні закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до останньої літери абревіатури: до ВАКу, ВАКом, ТЮГу, ТЮГом;

в) скорочені назви установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів пишуться:

- з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення одиничних установ (Укрінформ, Укрпрофрада);

- з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами (медінститут, райрада);

г) скорочення змішаної форми пишеться разом тоді, коли воно при читанні вимовляється як одне слово: Дніпрогес, райвно;

ґ) разом пишуть складноскорочені назви, які є частковими скороченнями від складових компонентів (повпред, мінфін, універсам) чи поєднанням скорочень та повних слів (держзамовлення, корпункт, оргкомітет);

д) в ініціальних абревіатурах, які вживаються на позначення марок машин і механізмів, цифри, що стоять перед абревіатурою, пишуться разом, якщо після неї, то відділяються дефісом: Фільтр 25ФЧРБ, ЛАЗ-105;

е) при переносі з рядка в рядок не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані, які складаються з ініціальних скорочень і цифр. А тепер докладніше про відмінювання абревіатур.
Не відмінюються абревіатури: а) літерні, які читаються за назвами букв (БМВ, НЛО); б) звукові, у яких рід основного слова не збігається зі значенням роду самої абревіатури. Однак при тривалому вживанні такого типу абревіатури відмінюються як іменники чоловічого роду (НЕП – НЕПу, БАМ – БАМу, хоч політика, магістраль жіночого роду). Цікаво, що в 20 – 30-ті роки слово НОП (наукова організація праці) вживалось як звичайний іменник чоловічого роду і писалося ноп. Ініціальна абревіатура ЖЕК утворена зі словосполучення з опорним іменником жіночого роду (житлово-експлуатаційна контора). Ця назва настільки усталилася в мові, що часто сприймається як звичайне слово чоловічого роду. До речі, його можна вживати й у варіантній формі: бути в жеку і бути в ЖЕК. Ясна річ, скорочені слова з опорним іменником жіночого роду в сполуці досить повільно переходять у розряд звичайних іменників чоловічого роду. На початкових етапах цього процесу вони зберігають відтінок розмовності або професійності. Поряд з відмінюваною абревіатурою може використовуватися й невідмінювана. А ось ініціальні абревіатури, утворені на основі сполучень з опорним іменником чоловічого роду, значно ширше перетворюється на звичайні слова. Напр.: “Я зустрів свого товариша, виходячи з ЦУМу ”; “Боротися зі СНІДом слід активніше”. Принагідно скажемо, що почасткові абревіатури звичайно відмінюються (до військкомату, на лінкорі). Щодо узгодження присудка з абревіатурою – підметом.
1. Абревіатура не іншомовного походження:
а) узгодження граматичне, якщо абревіатура відмінюється. “ДОК (деревообробний комбінат) поліпшує виробничі показники”;
б) узгодження з основним словом найменування, якщо абревіатура не відмінюється. “СРСР перестав існувати”.
2. Абревіатура іншомовного походження (розгорнуте словосполучення тільки іноземною мовою): а) “НАТО (Організація Північноатлантичного договору) провело нараду”. “ЮНЕСКО (Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки і культури) підготувало ряд пропозицій щодо мирного врегулювання на Близькому Сході”.
б) рідше присудок узгоджується за змістом.
Оскільки рід абревіатури ЮНЕСКО визначається за опорним словом (конференція), правильно також її вживати в жіночому роді. “Гуманні цілі, в ім’я яких створювалася ЮНЕСКО, набувають особливої значущості й глибокого змісту”.

4. Слід зауважити, що в категорії іменника клас абревіатур не має індивідуальних засобів вираження родової належності, система передачі граматичних значень роду тут іще остаточно не сформувалася, що зумовлене їх не постійним характером існування, залежністю від потреб суспільного розвитку: абревіатури виникають услід за повним найменуванням, а зникають або функціонують залежно від долі цього найменування. Засобами родової кваліфікації абревіатур є структура складноскороченого слова, його значення й зовнішня форма. Окремо або в сукупності кожний із згаданих засобів актуалізує родову ознаку, специфічну для абревіатури або орієнтовану на родову належність стрижневого слова.

Здебільшого рід абревіатур визначається за родовою віднесеністю стрижневого слова, яке є її граматичним центром, при цьому враховується структура слова, що містить буквені, звукові й змішані абревіатури.

У незмінюваних буквених абревіатурах родова належність встановлюється за родовою ознакою стрижневого слова, напр.: КПІ (Київський політехнічний інститут), АТС (автоматична телефонна станція).

У змінюваних і незмінюваних звукових абревіатурах продовжує діяти семантичний принцип родової кваліфікації, коли рід визначається за стрижневим словом, напр.: МАУ (Міжнародна асоціація україністів) об’єднала українознавців світу, ДАІ (Державна автоінспекція) вимагала додаткової перевірки обставин аварії.

У незначної частини звукових абревіатур простежуються випадки зміни роду. Так у найменуваннях з іменниками середнього роду, напр.: агентство, товариство, бюро, у мовному вжитку формально-граматичне значення середнього роду може втрачатися й набувати ознак імен чоловічого роду: «На засіданні ТУМу (Товариства української мови…) обговорювалися питання мовної політики…». Таке явище поширюється також на складноскорочені слова, де граматичним центром повного найменування є іменники жіночого роду, напр.: комісія, організація, ділянка та ін., пор.: «На початку 90-х років до Інтерполу (Міжнародної організації кримінальної поліції) входила 131 країна»; «Працівники ЖЕДу (житлово-експлуатаційної дільниці) радять звернутися до районної влади»; «Рішенням ВАКу (Вищої атестаційної комісії) йому присвоєно звання кандидата наук...». Якщо абревіатура відмінюється, то рід визначається типом відмінювання: міський загс (ч.), ворожий дот (ч.). Якщо не відмінюється, він визначається за основним словом розгорнутого найменування: ГЕС (гідроелектрична станція), НТР (науково-технічна революція). Обидва слова жіночого роду, але ТАРС повідомив (хоч це й агентство). Початковим етапом переходу абревіатури у розряд відмінюваних слів нерідко стає форма множини. Так, засвідчуються різні стадії переходу однієї й тієї ж абревіатури у відмінюване слово; пор.: «У Київській МАН (Мала академія наук) діє дев’ять наукових секцій» і «На жаль, поки що МАНи утвердилися тільки в двох містах – Сімферополі й у Києві». Не завжди тенденція перетворення абревіатури у відмінюване слово розвивається до кінця. Так сталося, зокрема, із словом ГЕС. З’явившись у 20-і роки, воно дуже швидко ввійшло в мовний обіг і почало відмінюватися. В поезії А. Малишка відбито зміну навіть графічного зображення абревіатури: «До вогнів збудованого гесу Простягає [черемха] гілля молоде». Проте пізніше, з появою нових видів електростанцій (атомних – АЕС, атомних водоелектричних – АВЕС, припливних – ПЕС тощо), абревіатурні назви яких не втратили зв’язку з відповідними словосполученнями, слово ГЕС почало використовуватися вже як незмінне. Тепер відмінкові закінчення при ньому доречні лише у невимушеному розмовному стилі: «Влаштувалась би собі десь у місті або принаймні в селищі ГЕСу» (О. Гончар).

Найдовша абревіатура в українській мові – це, мабуть, ЦНДІТЕДМП – Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Абревіатура містить 9 літер.

5. У науковому тексті широко вживаються умовні графічні скорочення, які слід відрізняти від абревіатур. Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Крім стандартних скорочень значень метричних мір (м – метр, мм – міліметр, км – кілометр і т. д.), графічні скорочення пишуться з крапкою на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих і малих літер та дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), Півд.-Зах. залізниця (Південно-Західна залізниця) Півн. крим. канал (Північнокримський канал).

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі:

акад. – академік о. - острів

вид. – видання обл. - область

гр. – громадянин оз. – озеро

див. – дивись пор. – порівняйте

доц. – доцент проф. – професор

ім. – імені р. – річка

і т. д. – і так далі рр. – роки

і под. – і подібне с. – село, сторінка

напр. – наприклад ст. – сторіччя

При довільних скороченнях слід пам’ятати:

- слова не скорочуються на літеру, що позначає голосний, якщо вона не початкова в слові, і на ь. Наприклад, слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ.;

- при збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: півден. вітер, багатогран. поверхня;

- при збігу двох (і більше) різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або власноручн. (власноручний), але тільки власт. (властивий), державн. (державний).

У наш час пошук максимально стислої і виразної форми передачі інформації має принципово важливе значення. Чи не найяскравішим проявом цього можна вважати поширення в мові складноскорочених слів Причому в сучасній практиці особливо інтенсивно утворюються ініціальні НДІ (науково-дослідний інститут), АТС (автоматична телефонна станція), ЦСУ (Центральне статистичне управління), абревіатури складового типу та змішаного типу.

Проблемно-пізнавальні питання:

1. Аргументуйте появу згорнених мовних формул у наукових текстах.

2. Доведіть, що абревіатура – наймолодший спосіб словотворення.

3. Чому в українській мові бурхливий розвиток абревіації почався після революції 1917 р.?

4. Що ви знаєте про правопис абревіатур?

5. Яким чином встановлюється родова належність складноскорочених слів?

6. Чи відрізняються графічні скорочення від абревіатур?

7. Доберіть приклади різних типів абревіатур з підручника за фахом.

ЛІТЕРАТУРА

1.Я. Ф. Клименко. Абревіація // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000.

2. Абревіація // Український словотвір у термінах. Словник-довідник. Вакарлюк Л. О., Панцьо С. Є. Тернопіль, 2007.

3.Бойченко Л. М. Структурно-семантичні типи абревіатур і діапазон їх дериваційної активності в сучасній українській мові. «Мово­знавство», 1982, № 5;

4. Волкотруб Г. Й. Практична стилістика сучасної української мови. – К.,1998.

5. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. – К., 1999.
6. Дьяков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення: Семантичний та соціолінгвістичний аспект. – Київ: Вид. дім "КМ Academia", 2000. – 218 с.

ЛЕКЦІЯ 9. ФОРМИ ТА ВИДИ ПЕРЕКЛАДУ. ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ.

План

1. Редагування як один з головних чинників якісного перекладу.

2. Специфіка автоматичного перекладу тексту.

3. Класифікатор помилок:

а) синтаксичні помилки;

б) морфологічні помилки;

в) лексичні помилки.

Редагування як один з головних чинників якісного перекладу. Редагування тексту – це своєрідний вид літературної діяльності, в процесі якої редактор завжди вирішує творчі завдання, але, водночас, виступає у ролі дослідника. Редагування визначають як перегляд і виправлення повідомлень. На думку більшості дослідників, предметом редагування є приведення об'єкта редагування у відповідність до чинних у певний час у конкретному суспільстві норм, а також його творча оптимізація, метою якої є отримання заданого соціального ефекту. Процес редагування полягає у перевірці інформації з метою удосконалення або виправлення її структури, змісту, відповідності, завершеності, логічної послідовності, методів презентації.

Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже існуючого його варіанта, буває двох типів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. По-друге, це редагування готового тексту, яке здійснює інша людина, тобто редактор. Досить часто немає потреби залучати до перевірки редактора, якщо редагування може здійснити і сам перекладач. Саморедагування та редагування тексту повідомлення редактором-професіоналом спрямовані на поліпшення якості тексту, досягнення його довершеності.

Редагування має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування – це послідовність процедур, які дають змогу відшукати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправити їх. Редагування складається з двох повністю рівноправних процедур: аналізу (контролю) та виправлення (реконструкції) тексту. Стосовно цих процедур можна сказати, що аналіз (контроль) – це процедура пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а реконструкція – це процедура виправлення у повідомленні помилок, виявлених у процесі аналізу.

Виділяють три аспекти перекладу, які потрібно перевірити редактору:

- ступінь формальної відповідності оригіналу тексту;

- ступінь формальної відповідності у кінцевій мові;

- ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії.

Оскільки перед редактором стоїть вирішення багатьох завдань, його робота має бути організованою та систематизованою.

Процес редагування та перевірки можна поділити на такі етапи:

1) ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу, що включає в себе сканування тексту, яке спрямоване на визначення тематики, стилістичних особливостей, якості вжитої у документі мови; ідеї щодо можливостей покращення тексту.

2) звірення тексту перекладу з вихідним текстом, а це послідовна, ретельна перевірка відповідності кожного слова, кожної фрази перекладу вихідному тексту, єдності використаної термінології, логіки викладу, а також порівняння смислового значення. Цей етап включає в себе роботу зі словниками, довідниками, мережею Інтернет, консультації спеціалістів тієї чи іншої галузі. Редактору необхідно мати лист для нотаток, де б зазначались власні назви, термінологія, а також помилки та виправлення, що дасть змогу забезпечити однорідність вжитої термінології.

3) внесення смислових і стилістичних правок; перевірка тексту на наявність граматичних, орфографічних, пунктуаційних, синтаксичних тощо помилок. Виправити помилку недостатньо, адже необхідно узгодити все речення, перевірити його завершеність, не забувати при цьому про індивідуальний стиль перекладача.

4) завершальний етап – порівняння попереднього тексту з його новим варіантом, остаточна перевірка тексту.

Завдання, які постають перед редактором, вимагають від нього досконалого і точного знання мови та граматики, бездоганного відчуття стилю, редактор повинен постійно розвивати свою пам'ять і увагу, бути обізнаним із сучасними нормами редагування та дійсними стандартами. Крім того, редакторам необхідні регулярні тренінги, постійна робота над собою. Отже, робота редактора потребує великого вміння, досвіду й такту, оскільки перед редактором, крім завдання – перевірити текст на наявність помилок, постають важливі завдання – не порушити манеру авторського письма і врахувати стильові особливості викладу.

Специфіка автоматичного перекладу тексту. В умовах двомовності, коли в першу чергу маємо справу з російськомовними текстами, великої уваги потребує така робота з текстом, як його переклад і редагування, У цьому випадку одним з методів аналізу мовних елементів є порівняльний підхід до досліджуваних мовних фактів двох мов. При порівнянні елементів близькоспоріднених мов треба бути дуже уважним, оскільки дуже розповсюдженою є небажана інтерференція (негативним наслідком якої є суржик). Найбільш відчутним є відхилення від норм однієї з мов під впливом іншої в умовах асиметричного білінгвізму. Це дуже виразно проявляється на рівні слововживання, коли вживаються ненормативні форми, що є кальками російських форм (наприклад: міроприємство, приймати участь, установча сесія та ін.) або незнання синонімічних можливостей слів (суспільне харчування, виключення із правила), або плутання паронімічних форм (письмовий – писемний, громадський – громадянський, визначний – визначальний...); трапляється величезна кількість помилок на рівні використання прийменникових конструкцій тощо.

Для того щоб набути певної лінгвістичної компетенції, слід навчитися здійснювати мовний аналіз різних елементів мови (у першу чергу – лексичних, морфологічних, синтаксичних, стилістичних засобів), а для цього треба засвоїти норми літературної мови, особливості стилів (зокрема наукового і офіційно-ділового, враховуючи специфіку нашої майбутньої професійної діяльності), навчитися користуватися довідковою літературою.

На сьогоднішній день великою популярністю користуються системи автоматичного перекладу (САП) текстів, тобто комп'ютерний переклад. Але слід пам'ятати, що текст, отриманий в результаті автоматичного перекладу, не може бути абсолютно нормативним і потребує редагування.

Автоматичний переклад ґрунтується на формальному представленні тексту, тобто не торкається його смислового наповнення. Шляхом аналізу буквеного складу слів за складними алгоритмами встановлюється морфемний склад слова, за відмінковим закінченням з'ясовуються його формальні рід, число, відмінок тощо – весь можливий набір граматичних значень. На основі цього програма намагається визначити напрямки синтаксичної залежності між словами (узгодження, керування) для їх адекватного перекладу.

Найдоступнішою і найпопулярнішою системою автоматичного перекладу на сьогодні є – Ргоlіпg Оffісе 4.02, розроблена в лабораторії комп'ютерних технологій Інституту української мови НАН України. Програма „Плай" (переклад з російської мови на українську і навпаки) забезпечує переклад з майже повним збереженням узгодження між словами в першу чергу текстів офіційно-ділового стилю, особливо шаблонних, стандартних документів. Але забезпечити абсолютно точний переклад різних (до того ж великих) текстів не може жодна програма.

Класифікатор помилок. Головними перешкодами для якісного автоматичного перекладу, насамперед, є: помилки у вихідному тексті; омонімія і полісемія; складні синтаксичні конструкції. Отже, комп'ютерний переклад тексту потребує редагування, ретельного доопрацювання, а тут вже необхідні певні знання і навички.

Комплексний аналіз помилок, наявних у текстах після комп'ютерного перекладу, показав, що найчастіше серед них трапляються такі:

1. Композиційні помилки (структурні): порушення структурної будови тексту.

2. Логічні помилки: порушення основних законів логіки; порушення комбінацій законів, порушення вимог до визначень; відсутність інформативності й переконливості тощо.

3. Синтаксичні помилки: неправильний порядок слів у реченні; порушення специфіки вживання дієприслівникових та дієприкметникових зворотів; незнання структури складного речення; неправильне узгодження у відмінку; неправильна побудова прийменникових конструкцій тощо.

4.Морфологічні помилки: неузгодженість означень; ненормативне використання кількісних числівників; неправильний вибір граматичних форм стану тощо.

5. Лексичні помилки: неправильне використання слів і термінів; неправильне використання словосполучень; недоречне або невиправдане вживання іншомовних слів, неологізмів, професіоналізмів; застосування тавтологій; використання архаїзмів і канцеляризмів; нерозрізнення слів-паронімів; неправильне використання слів-синонімів тощо.

6. Стилістичні помилки: порушення стилістичної норми вживання слів тощо.

Переклад тексту рекомендується починати з виправлення усіх можливих помилок у тексті-оригіналі. Після чорнового перекладу тексту треба проаналізувати спочатку виділені самою програмою-перекладачем помилки, а потім виправляти помилки і неточності, виявлені в результаті самостійного перегляду перекладеного тексту.

Композиційні і логічні помилки у текстах не належать до власне мовних, і тому не контролюються системою перевірки орфографії і граматики електронних текстів і, зрозуміло, не виправляються при автоматичному перекладі. їх слід виправити у вихідному тексті до початку перекладу.

До власне мовних, таких, що виникають вже у процесі автоматичного перекладу, належать помилки синтаксичні, морфологічні, лексичні, стилістичні.

Синтаксичні помилки являють собою вид помилок, які нерідко не помічають самі укладачі. Найпоширенішою синтаксичною помилкою є неправильний порядок слів у реченнях. Програми автоматичного перекладу не змінюють порядку слів, тому український варіант зберігає ті ж логічні наголоси й акценти, що й російський. Порядок слів і конструкція речення змінюються тільки під час перекладу дієприкметників.

Слід пам'ятати, що в українській мові дієприкметники активного стану не доконаного виду на – ачий (-ячий), -учий (-ючий) вживаються рідко і без залежних слів; працюючий, лежачий, квітучий, виступаючий. Комп'ютер завжди їх перекладає підрядним реченням (наприклад: транслирующий прокси сервер//проксі сервер, що транслює, а треба транслюючий проксі сервер; изменение спожившихся представлений//зміна уявлень, що склалися, а треба зміна сформованих уявлень). Активні дієприкметники доконаного виду (на -лий) та пасивні (на -ний, -тий) уживаються без обмежень – нарівні з прикметниками: розроблений, розвинутий, пофарбований, підстрелений, почервонілий, зів'ялий.

Отже, дієприкметники активного стану недоконаного виду перекладаються: рикметниками (царящий//панівний, тормозящий//гальмівний, консультирующий//консультативний); підрядним означальним реченням (консультирующий//що консультує, лежащий//що лежить, охвывающий//що охоплює, проживающие//що мешкають), іменниками (поступающие//вступники, нападаючий//нападник, проверяющий//перевіряльник); дієприслівником (Все выступающие коллеги отмечали важность затронутого вопроса//Усі колеги, виступаючи, зазначали важливість порушеного питання).

До синтаксичних помилок належить неправильне використання прийменників. Вибір прийменника визначається традицією й обумовлений контекстом і лексико-граматичними зв'язками слів, що складають сполучення. Вибір прийменника може бути пов'язаний із прагненням підкреслити якийсь відтінок думки.

Російський прийменники „согласно" (чего?) має два відповідники в укрвїнській мові: згідно з, який вимагає О. в. іменника або відповідно до, який вимагає Р. відмінка. Досить часто трапляється такий ненормативний варіант перекладу, як „згідно наказу".

Багатозначність російського прийменника ПО є причиною того, що чимало конструкцій, до складу яких він входить, перекладаються САП з помилками. Наприклад: работать по договору//працювати по договору, а правильно - працювати за договором і т.д.

САП тексту з російської мови на українську допускають чимало помилок при перекладі прийменниково-іменникових конструкцій, що обумовлено розбіжностями у керуванні, наприклад: стремиться к /прагнути до; случилось по вине/трапилось через провину.

Як може не збігатися у двох мовах прийменниково-іменникове керування, так само може не збігатися й іменникове керування, наприклад: длагодарить кого?//дякувати кому?; причинять что?//завдавати чого?; нуждаться в чом?//потребувати чого?. САП здебільшого правильно перекладають такі конструкції, але якщо відстань між дієсловом і залежним іменником перевищує кілька слів, то програмі не вдається визначити, який саме іменник є залежним, і, відповідно, змінити його відмінкове закінчення:

Стосовно редагування складних речень, то тут головне – дібрати таке формулювання, щоб зміст сприймався однозначно, головна думка виходила на поверхню і легко сприймалася.

Морфологічні помилки. Найбільш поширеною морфологічною помилкою є неузгодженість означень. Укладачеві тексту слід знати:

1. Якщо означення стосується сполучення власного іменника і прикладки (наприклад, композитор Пахмутова), то воно звичайно узгоджується з найближчим іменником. Наприклад: Наш новий директор магазину Петрова має великий професійний досвід. Винятком із правил є ситуація, коли означення виражається дієприкметником, наприклад: Запрошена на збори голова профспілки заводу виступила з промовою.

Помилково вживають: вчена ступінь, далекий путь, холодна Сибір, вдала продаж:, головна біль тощо через неспівпадіння роду іменників у російській і українській мовах.

2. Якщо означення стосується сполучення іменника з числівниками „два", „три", „чотири", то воно звичайно ставиться у формі Р. в., коли стосується слів чоловічого і середнього роду, і Н. в., коли стосується слів жіночого роду. Наприклад: дві нові лабораторії; три старих будинки; чотири нових колеса; три відомі співачки.

3. Досить часто трапляються помилки щодо вживання закінчень Р.в. ім. чол. роду 2 відміни: аудита. коефіцієнту, фактору, Парижу та ін.

4. Нераціональне використання кількісних числівників – ще один вид морфологічних помилок. Слід пам'ятати: усі кількісні числівники відмінюються, при чому змінюються усі частини складних і складених числівників; числівник півтора/півтори у формі Н./З. відмінка поєднується з іменником у формі Р. в. однини (півтора вагона, півтори машини), у текстах кількісні числівники подаються у цифровому записі.

Системи автоматичного перекладу, на жаль, допускають чимало морфологічних помилок, причиною чого, з одного боку, є те, що програма „не бачить''' синтаксичного зв'язку, а отже, і узгодження між словами, які знаходяться у тексті на певній відстані одне від одного, а з іншого – наявність і у російській, і в українській мовах омоформ -слів, що збігаються у певних формах: російською – три (числівник) //три (дієслово); стоят (3 особа мн. теп час, они стоят на ступеньке) // стоят (3 особа мн. теп час, они стоят 100 рублей).

Також САП регулярно помиляються при перекладі російських прикметників та дієприкметників жін. роду у Р, і Д. відмінках (преду-смотренной - передбаченою/передбаченій); чол. роду у Н. і 3. відмінках і жін. роду у Р. і Д. відмінках (другой – інший//іншої//іншій); сер. роду у Р. в. однини і Н. в. множини (обязательства – обов'язку//обовязки) та ін. Виправлення цих помилок повинен здійснити укладач тексту.

Лексичні помилки. Укладачі текстів часто допускають помилки, пов'язані з незнанням лексичних особливостей мови. Неправильне використання слів і термінів є однією з найпоширеніших лексичних помилок. До слова у тексті висовуються дві вимоги: слово повинне бути літературним та виправданим і доречним у конкретному контексті.

Мовні^-помилки викликані завжди або незнанням значень слів, або уживанням слів, не закріплених традицією і нормами, наприклад, вживання плеоназмів і тавтологій. Плеоназм являє собою значеннєвий повтор, що виникає при вживанні слів, значення яких частково або цілком збігається, наприклад: пам'ятний сувенір (але сувенір і є подарунком на пам'ять); передовий авангард (авангард – це і є першість, лідерство); різні варіанти (варіант і означає відмінність, розходження).

Тавтологія – значеннєвий повтор, що виникає у тих випадках, коли в реченні стоять поруч однокореневі слова, близькі за змістом і звучанням. Наприклад: Установлено дві фасувальні лінії для розфасування продукції. Тавтологічні повтори роблять фразу немилозвучною й ускладнюють її сприйняття, оскільки привертають до себе зайву увагу.

Слід уникати в тексті канцеляризмів, що являють собою застарілі, громіздкі фрази зі стійкою архаїчною структурою, а також мало­виразні казенні слова. Наприклад: на предмет залучення до участі, цим пропонується, ми маємо на сьогоднішній день та ін. Ці сухі казенні слова роблять такою всю фразу. Часто канцеляризми взагалі позбавлені змісту (по лінії, у світлі, різного роду, загострити питання, на цьому відрізку часу, фактично...).

До лексичних помилок можна віднести також і вживання у текстах документів слів-професіоналізмів, які є видом спеціальної лексики. Вживання їх у писемному офіційному мовленні можливе тільки у випадку, коли спеціальність чи рід діяльності не має своєї розвинутої термінології.

Практичну і ділову форму офіційного тексту обумовлює значеннєва точність мови. Нерозрізнення слів-паронімів являє собою мовну помилку, пов'язану з незнанням значення слова. Пароніми – близькі за звучанням однокореневі слова, що розрізняються значенням. Наприклад: помістити - розмістити; оплатити - заплатити, гарантійний - гарантований.

Також досить часто трапляються помилки у вживанні слів-синонімів. Синоніми – це слова з однаковим або близьким значенням. Наприклад: звести – спорудити, майбутній - прийдешній. Синоніми, як і пароніми, розрізняються відтінками значень, лексичною сполучуваністю або стилістичним значенням. Наприклад: спростовувати – не погоджуватися з чим-небудь, наводити власні аргументи; суперечити – стверджувати щось протилежне; перечити – говорити всупереч з упертості. Програма не може враховувати усіх значеннєвих розходжень синонімів, усіх випадків їхнього вживання, що і призводить до лексичної помилки.

Крім того, деякі близькі за значенням слова вимагають після себе додатка у різних відмінках, що іноді стає причиною помилок у керуванні. Порівняйте:

Слово Його синонім

Властивий (кому?) Характерний (для кого?)

Опанувати (що?) Оволодіти (чим?) та ін.

Фразеологією мови називають сукупність стійких словосполучень, цілісних за складом і значенням словосполучень і виразів типу вузьке місце; ловити гав; витати в хмарах та ін. Такі звороти мови називають фразеологічними або зв'язаними словосполученнями. На відміну від вільних словосполучень типу піти у відпустку, підготувати доповідь, що складаються в процесі оформлення і вираження думки, фразеологізми відтворюються як готові, заздалегідь утворені одиниці мови. Звичайне словосполучення розуміється буквально, а фразеологічний зворот розуміється у переносному значенні. Тому перекладусталених мовних зворотів на сьогодні становить собою проблему і лінгвістичну, і технічну. Для правильного перекладу фразеологізмів з однієї мови на іншу потрібен вичерпний перелік таких одиниць в обох мовах; крім того не всі фразеологізми перекладаються з мови на мову. Тому найчастіше САП перекладають усталені вирази дослівно, руйнуючи при цьому і форму фразеологізму, і його значення.

Стосовно стилістичних помилок слід враховувати, що САП не тільки продублюють їх, якщо вони наявні у вихідному документі, а й можуть додати нових. Як правило, програми помиляються, обираючи з варіантів можливого перекладу слова такий, що не відповідає стилістичному оформленню тексту. Наприклад, рос. требовать от.., в офіційно-діловому стилі слід перекладати українською мовою як вимагати від..., а не жадати від...

Отже, у формуванні менталітету і ділового іміджу сучасного спеціаліста, ділової людини важлива роль відводиться культурі мовлення, зокрема дотриманню норм літературної мови, використанню правил мовленнєвого етикету у професійній діяльності тощо. Для фахівця рівень мовленнєвої культури – це одна з найважливіших ланок його професіоналізму. Мовна неграмотність, невміння скласти текст, підготувати виступ, зробити переклад з російської мови на українську й навпаки сьогодні повинні сприйматися як професійна невідповідність

Завдання 4. Дайте стислі відповіді на запитання:

а) Яким чином перекладаються дієприкметники і дієприкметнико-

ві звороти? Зазначте всі відомі вам способи перекладу;

б) Чим загальномовний фразеологізм відрізняється від стійкого

сполучення ділового мовлення?

в) Яка різниця між мовним кліше і мовним штампом?

Проблемно-пошукові питання:

1. На які етапи поділяється процес редагування?

2. Які системи автоматичного перекладу (САП) тексту ви знаєте?

3. На чому грунтується автоматичний переклад (АП) тексту?

4. Які помилки є головними перешкодами для якісного автоматичного перекладу?

5. Назвіть типові синтаксичні помилки, що трапляються після АП?

6. Назвіть типові морфологічні помилки, що трапляються після АП?

7. Назвіть типові лексичні помилки, що трапляються після АП?

Література:

1. Алимов В.В. Теория перевода. Перевод в сфере профессиональной коммуникации. Изд.3 – М., 2005. – 160 с.

2. Коптілов В. Теорія і практика перекладу: Навч. посіб. – К.: Юніверс, 2002. – 280с.

3. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи: Навч. посіб. – Л.: Афіша, 2004. – 416с.

4. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навч. Посіб. – К.: «Академія», 2005. – 368 с.

5. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.

6. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

Дата добавления: 2014-01-06