Правило 7

Правило 6.

Правило 5.

Правило 3.

Правило 2.

Правило 1.

Конспект

Конспект складають або під час читання текстів, або під час слухання лекції. Конспект – це стислий письмовий виклад змісту чого-небудь (лекції, промови тощо).

Основна мета процесу нотування інформації – переробити та записати необхідну інформацію, щоб відновити її у пам'яті через певний час.

Існує три види конспектів:

• текстуальний – основний зміст передається словами й реченнями з тексту

• вільний – основний зміст передається своїми словами;

• комбінований – комбінують вищезазначені види.
Труднощі складання конспектів лекцій.

У процесі запису змісту лекції не лише сприймають інформацію, відбирають необхідне й переформульовують, але й водночас швидко її занотовують. Дуже часто виконується лише дослівний запис почутого.

Для того, щоб вистачило часу для відбирання головної інформації та аналітико-синтетичного переробляння її у вигляді згортання, треба вміти скорочено нотувати. Є певні правила скороченого запису.

Правила скороченого запису

Основні одиниці метричної системи вимірювання записують однією або двома літерами.

Метр – м

Градус Цельсія – °С

Префікси для позначення десяткових кратних і часткових одиниць записуються однією або двома літерами.

10¹⁸ – екса – Е

10¹⁵ – пета – П

10¹² – тера – Т

Числівники записують цифрами.

Правило 4.

Фізичні, математичні та хімічні терміни записуємо символами (де є така можливість).

У відносних прикметниках записуємо лише корінь, тому що іменники, з якими вони узгоджуються, вказують на їх рід і відповідне закінчення:

Металева споруда – метал, споруда.

У віддієслівних іменниках залишаємо корінь і закінчення, а суфікс відкидаємо:

вивчення – вивч-я.

дослідження – дослідж-я.

вимірювання – вимір-я.

Треба запам'ятати такі загальноприйняті скорочення:

рік – р. сторінка – с.

роки – рр. місто – м.

століття – ст.. 7 вулиця – вул.

сторіччя – ст. _у будинок – буд.

нова ера – н.е. квартира – кв.

том – т.

та інше (інші) – та ін.

и т.п. (рос.) – тощо.

Анотування та реферування наукових текстів

Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Анотація (від лат. аппіііо – зауваження, примітка) – коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису тощо, яка розкриває зміст, структуру та інші особливості. Подається на звороті титульної сторінки книжки, а також у видавничих проспектах, жур­нальних оглядах, бібліографічних покажчиках].

Структура анотації.

1. Опис бібліографічних ознак книги (автор, назва та ін.).

2. Стислий опис змісту та його особливостей у вигляді переліку основних розділів чи питань.

3. Вказівки, для кого ця книга призначена.

Обсяг анотації.

Обсяг анотації – не більше 500 друкованих знаків (літер, розділових знаків, пропусків між словами і речен­нями).

Анотації виконують дві основні функції:

• сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає
можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);

• пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в по­шуку, відборі та систематизації потрібної інформації.

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.

Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.

Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.

За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.

Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється у документі?

Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: про що повідо­мляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється? Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. У тексті анотації не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, що перешкоджають сприйняттю тексту.

План аналізу документа під час складання довідкової анотації

1. Відомості про автора.

2. Відомості про форму (жанр) тексту.

3. Предмет, об'єкт або тема.

4. Характеристика змісту анотованого документа.

5. Характеристика довідкового апарату видання.

6. Цільове й читацьке призначення документа.

План аналізу документа під час складання рекомендаційної анотації

1. Відомості про автора.

2. Характеристика анотованого твору.

3. Оцінка твору.

4. Характеристика художньо-поліграфічного та редакційно-видавничого оформлення.

5. Цільове й читацьке призначення документа.

Для того, щоб швидко віднайти в тексті аналізованого документа основне, варто послуговуватися маркерами – словами і словосполученнями, що стали стійкими ознаками певного аспекту.

Реферування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

У «Словнику іншомовних слів» подано такі значення слова «реферат»:

Реферат [нім. Referat, лат. referre –доповнювати, повідомляти] – 1) доповідь на певну тему, яка охоплює огляд відповідних літературних та інших джерел; 2) стислий виклад змісту наукової праці, статті.

Мета реферату – передання головного змісту певного джерела або основних поглядів на якусь проблему за матеріалами кількох джерел.

Види рефератів:

1. Інформативні (реферати-конспекти). Містять всі основні положення тексту, ілюстративний матеріал, аргументи, відомості про метод дослідження, оснащення, сферу використання.

2. Індикативні (реферати-резюме). У таких рефератах йдеться тільки про ті положення, що стосуються основної теми реферованого тексту, тобто вся додаткова й другорядна інформація відсутня.

3. За кількістю реферованих джерел розрізняють монографічні (за одним текстом) та оглядові (за декількома текстами) реферати.

4. Крім того, є реферати, що склали автори за своїми науковими творами (автореферати).

Процес написання реферату має такі етапи:

• вибір теми;

• добирання відповідних джерел;

• складання плану;

• конспектування необхідних джерел;

• систематизація занотованої інформації за складеним
планом;

• написання тексту.

Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в значних обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов'язковим під час написання курсовий, бакалаврських, дипломних робіт.

Основні функції реферату:

• інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ;

• пошукова – реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Об'єктами реферування можуть бути:

- наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові та ін.);

- розділи з монографій, збірників праць тощо;

- патентні документи;

- депоновані рукописи.

Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел, готується за одним або кількома джерелами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату – 10-15 сторінок друкованого тексту (0,5 друкованого аркуша).

Автореферат – короткий письмовий виклад наукового твору самим автором, найчастіше – автореферат дисертації. Призначення автореферату – ознайомити наукових працівників з методикою дослідження, результатами й основними висновками дисертації.

Автореферат (від греч. autos – сам і лат. referre – доповідати, повідомляти) – короткий виклад змісту наукової праці самим автором. Автореферат також має три частини: загальну характеристику наукового дослідження, виклад змісту розділів роботи, висновки.

У першій частині автореферату науковець обґрунтовує актуальність роботи, інформує про предмет й об'єкт дослідження, мету, наукову новизну, теоретичне значення, практичне застосування, апробацію результатів дослідження та структуру наукової роботи.

У другій частині автор стисло характеризує розділи роботи.

У третій частині підсумовуються результати дослідження.

Наприкінці автореферату зазначається: «Основні положення дослідження викладено в публікаціях». Далі подаються назви публікацій в алфавітному порядку.

Закінчується автореферат анотацією (мовою оригіналу та 1-2 іншими мовами).

Оптимальний обсяг реферату – 16 друкованих сторінок.

4. Стаття як самостійний науковий твір

Стаття – 1) науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, іазеті; 2) самостійний розділ, параграф у юридичному документі, описі, словнику.

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання (посилання) на використану літературу. Посилання на джерело інформації оформлюється у вигляді чисел у квадратних дужках, де перше число – номер джерела у списку, а друге (лише у випадку прямого цитування) – номер сторінки. Обсяг наукової статті – 6-22 сторінки, тобто 0, 35-1 др. арк. (10-40 тисяч знаків).

Необхідними елементами мають бути:

• постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науковими чи практичними завданнями;

• аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення певної проблеми і на які спирається автор;

• виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

• формулювання мети статті (постановка завдання);

• виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

• висновки цього дослідження;

• накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямі.
Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано.

Стаття, як і реферат, також складається з трьох частин.

У вступі автор формулює проблему, визначає мету, предмет і актуальність дослідження, аналізує джерела.

В основній частині викладають основні положення статті, тобто опис процесу та методів дослідження, а також отриманих результатів.

Наприкінці статті треба зробити висновки.

Статті передує анотація. Після висновків надається список джерел.

5. РЕЦЕНЗІЯ, ВІДГУК

Важливим жанром наукової комунікації є рецензія. Автор її –фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінювання певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.

Рецензія – критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).

3. Текст.

4. Підпис рецензента.

5. Дата.

6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за
потреби).

Рецензія – документ, який передбачає коментування основних положень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення аналізованої праці.

Типовий план написання тексту рецензії

1. Об'єкт і предмет аналізу.

2. Актуальність теми.

3. Короткий зміст.

4. Формулювання основної тези.

5. Загальна оцінка.

6. Недоліки, хиби, огріхи праці.

7. Висновки.

Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість висновків.

Мовні кліше для написання рецензії

Об'єкт аналізу	Рукопис книги, стаття в журналі, кандидатська дисертація, автореферат, дипломний проект (праця автора, рецензована робота...)
Актуальність теми	Актуальність теми обумовлена... Дослідження присвячене актуальній темі... Автор розглядає важливі питання сучасності...
Короткий зміст	Дослідження складається зі вступу,... розділів, висновків,... додатків тощо (вказується загальна кількість сторінок, позицій у списку використаних джерел, наявність ілюстрацій, таблиць, графіків)... На початку дослідження (статті, монографії, дисертації) автор указує на... Автор аналізує наявні джерела з цієї проблеми... Дослідник розглядає питання... Автор (учений, науковець) доводить, що... Аргументовано стверджується думка, що...

Крім умінь опрацювання науково-технічної інформації, студентам потрібні ще вміння й навички правильного оформлення та написання таких письмових робіт, як лабораторна робота, звіт, курсовий проект, дипломна робота та ін.

6. Лабораторна робота

Лабораторна робота – це вид навчальних занять, на яких студенти під керівництвом і контролем викладача самостійно здійснюють дослідну перевірку окремих теоретичних положень дисципліни, що вивчають, і здобувають практичні навички експериментальних досліджень

У процесі виконання лабораторної роботи спостерігають за досліджуваним об'єктом, явищем, записують результати певних вимірів, проводять контрольні розрахунки й формулюють висновки.

Потім складають звіт, який має містити такі розділи:

1) завдання на виконання лабораторної роботи;

2) мета виконання;

3) предмет дослідження;

4) схема проведення дослідження, таблиці досліджуваних даних або графіки, що побудовано за результатами дослідження;

5) висновки.

7. Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт

Курсова робота – самостійна робота дослідницького характеру, спрямована на вивчення конкретної проблеми. Метою курсової роботи є:

- поглиблення знань студентів з актуальних проблем;

- подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;

- формування у них дослідницьких умінь та навичок;

- стимулювання їх до самостійного наукового пошуку;

- розвиток умінь аналізувати сучасний досвід;

- формування вмінь самостійної обробки навчально-методичних
матеріалів та їх практичної реалізації.

Курсова робота дає можливість виявити здатність студента самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити, вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання під час розв'язання практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції, рекомендації з предмета дослідження.

Матеріали курсової роботи можуть бути використані для подаль­шої дослідницької роботи – написання дипломної або магістерської роботи.

Основні вимоги до написання курсової роботи:

• обсяг – 20-25 сторінок тексту для студента II курсу, 30-35 сторінок для студента III курсу;

• робота повинна мати чітку структуру, список використаної
сучасної літератури (20-25 джерел, переважно останніх
років);

• оформлення має відповідати естетичним і мовним нормам;

• обов'язковими компонентами мають бути: визначення актуальності дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних матеріалів;

• вона має бути зброшурована, акуратно і грамотно оформлена.
Студенти мають право обирати тему з тем, визначених кафедрою.

Структура курсової роботи

1. Титульна сторінка

2. План (заголовок дається словом ЗМІСТ)

3. ВСТУП – обґрунтовується актуальність теми, її значення для
теорії та практики певної науки, мета, завдання, об'єкт, предмет
та методи дослідження.

4. Основна частина поділяється на теоретичний і практичний розділи.

- Теоретичний розділ включає аналіз опрацьованої наукової літератури відповідно до завдань дослідження; певні авторські висновки
з визначенням перспектив подальших дослідницьких пошуків.

- Практичний розділ містить опис виконаного дослідницького
завдання та розроблення навчально-методичних та досліджуваних матеріалів.

5. ВИСНОВКИ

6. ДОДАТКИ (за потреби).

7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: на усі наукові джерела, що представлені в бібліографії, повинні бути покликання в тексті курсової роботи.

Під час захисту курсової роботи студент стисло доповідає про результати дослідження, відповідає на запитання. На підставі захисту та попередньої оцінки керівника, пропонованої в рецензії, виставляють остаточну оцінку.

Дипломна робота – самостійне оригінальне наукове дослідження студента з актуальних проблем фаху.

Теми дипломних робіт обираються студентами на основі розробленого і затвердженого кафедрою переліку орієнтованих тем дипломних робіт, а також з урахуванням власних наукових інтересів. Студент може сам запропонувати тему дипломної роботи, достатньо аргументовано обґрунтувавши доцільність її розроблення.

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані для виголошення доповіді на загальноуніверситетській науково-практичній конференції, написання статті, а також накопичення фактичного матеріалу для подальшої дослідницької роботи.

Вимоги до написання дипломної роботи

1. Тема дипломної роботи затверджується на засіданні кафедри і схвалюється вченою радою факультету інституту/університету.

2. У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність; визначаються об'єкт, предмет, мета і конкретні завдання, гіпотеза
дослідження, методи дослідження; його наукова новизна та
теоретична і практична значущість одержаних результатів; описується структура дипломної роботи.

3. Автор дипломної роботи повинен продемонструвати вміння
методологічно і грамотно проводити дослідження, інтерпретувати, систематизувати і класифікувати одержані результати.

4. У роботі необхідно розкрити зміст дослідницької проблеми з
урахуванням нових наукових підходів.

5. Дипломна робота має містити чітко сформульовані висновки,
у яких подаються основні результати дослідницької діяльності
студента, рекомендації щодо їх практичного використання.

6. Обсяг дипломної роботи – 50-60 сторінок друкованого тексту.

7. Дипломна робота має бути чітко структурованою із виділенням
окремих її частин, абзаців, нумерацією сторінок, правильним
оформленням покликань, виносок, цитат, висновків і списку
використаної літератури (не менше 50 джерел), обов'язковим
є використання літератури іноземними мовами.

8. Дипломну роботу оцінює рецензент. Керівник пише відгук, у якому висловлює думку щодо рекомендації дипломної роботи
до захисту. Остаточну оцінку виставляють члени державної
екзаменаційної на підставі рецензії та публічного захисту дипломної роботи.

Дипломну (курсову) оформлюють на папері формату А4. Текст друкують через півтора міжрядкових інтервали, кегль шрифту – 14.

Нумерація сторінок роботи починається з четвертої сторінки: титульну сторінку, зміст, першу сторінку вступу враховують, але не нумерують. Номери проставляють посередині верхнього берега аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм.

Рубрикація тексту роботи передбачає членування на частини та їх називання: вступ, розділ, висновки. Заголовки мають бути короткі та однозначні. Основні частини роботи починають писати з нової сторінки. Встановлені вимоги до змісту, структури та обсягу слід дотримуватися під час написання та оформлення наукових робіт⁷⁷.

Типові помилки у написанні та оформленні роботи

1. Нечітке формулювання теми дослідження.

2. Зміст роботи не відповідає плану або не розкриває тему повністю чи в її основній частині.

3.Мета і завдання сформульовані невиразно і не відображають сутності дослідження.

4.Дослідник не опрацював всю основну і новітню літературу з цієї теми.

5.Невідповідне співвідношення між структурними компонентами роботи (вступом, основною частиною, висновками).

6.Огляд дослідження питання у наукових працях є їх анотацією, а не критичним аналізом, що не дає можливості виробити власну концепцію розуміння проблеми.

7.Кінцевий результат не відповідає меті дослідження, висновки не збігаються з поставленими завданнями.

8. У роботі недостатньо покликань на першоджерела, значна кількість перецитувань.

8. Правила оформлення наукової літератури

Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

- Абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора – за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).

- За типами документів, матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу – за абеткою.

- Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.

- За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.

Зразок бібліографічного опису джерел:

І. Однотомні видання

Книжки одного, двох, трьох авторів

Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.

Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с.

Книги чотирьох авторів

Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, 3. Терлак, – 3-тє вид., випр. – К.: Зна­ння, 2006. – 367 с.

Масова комунікація: Підручник / Москаленко А.З., Губерн­ський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А.-К.: Либідь, 1997. – 216 с.

Перекладні видання

Пейн Т. Права людини / Пер. з англ. Ігор Савчак.- Львів: Літопис, 2000. – 288 с.

Іншомовні джерела

Сагпей І. Ь. Сотігшпісаип§ їог Кекиіїз іп Соуеттепі: А 8йаіе§іс АрргоасЬ гог РиЬііс Мапа§егз. – 8ап Ргапсізсо: ^ТО58еу-Ваз8 РиЬіікпегз, 1992. – 306 р.

Праці конгресів, симпозіумів, конференцій, семінарів і т.д.

Олійник Т. Прізвисько як джерело національних традицій // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту – Вип. 37. – Кіровоград, 2001. – С. 134-137.

Словники, довідники, енциклопедії

Довідник здобувача наукового ступеня: 36. нормах док. та інформац. мат. з питань атестації наук, кадрів вищої кваліф. / Упоряд. Ю. І. Цеков, пере­днє слово Р.В. Бойка. – К.: Редакція «Бюлетеня ВАК України», 2000. – 64 с.

Антології

Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред.М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 633 с.

Хрестоматії

Матеріали з історії національної журналістики Східної України почат­ку XX ст. / Упоряд. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. – К., 2000. – 456 с.

Навчальні програми

Українська мова за професійним спрямуванням: Типова програма вступного іспиту до аспірантури / Уклад. Шевчук С. В., Висоцький А. В., Клименко І. В. – К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. – 20 с. Багатотомні видання

Українські письменники: Бібліогр. словник: У 5 т. / АН УРСР. Ін-т л-ри; Редкол.: О.І. Біленький (голов. ред.)таін. – К., 1960-1965. – Т. 1: Давня українська література (ХІ-ХІІ ст.) / Уклад. Л. Є. Махновець. – 1960 – 979 с.

Неопубліковані джерела. Дисертації. Автореферати

Дияк О. В. Структурно-семантична організація словотвірних гнізд із коренями на позначення металів: Автореф. дис.... канд. філол. наук/ Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2006 – 21с.

Архівні матеріали

Наукове товариство ім. Шевченка // Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України. Від. рукописів. – Ф. 1, оп. 1, спр. 78.- Арк. 1-7; Сир. 499/1.- Арк. 1-92; Спр. 499/10.-Арк. 1-9; Оп. 2, спр. 56, 57.

Електронні джерела

Українська мова в Інтернеті – http:// www. поvamowa.соm.uа

Дата добавления: 2014-01-06