Лабораторна робота

7. Вимоги до виконання та оформлювання курсової та бакалаврського проекту.

8. Правила оформлення наукової літератури.

1. Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки:

- обов’язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю й раціональністю всіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети й поставлених завдань;

- він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки; - широке використання понятійного, категоріального апарату науки;

- текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

- його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту:

Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання,
гіпотези і методи дослідження.

Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації
для проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складові, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту

• Текст має бути чітко структурованим, поділятися на розділи і
параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної
проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст
був цілісним, а не фрагментарним.

• Крім членування тексту на розділи й параграфи, він маєдеталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци та речення.
Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його
сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися
до викладу однієї думки.

• Текст має вирізнятися композиційністю.

• Початок і кінець абзаців у науковому тексті – це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують,
обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними
елементами.

• Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які
не можна тлумачити однозначно.

• У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й
узагальнення.

• Науковий текст позбавлений авторського «Я». Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.

• Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі «Думкам просторо, а словам тісно». Ця вимога пе­редбачає запобігання повторам, багатослів'я, зайвим словам, канцеляризмам тощо.

2. Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукової діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі науко­вого звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературни­ми джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової інформації.

До основних видів оброблення науково-технічної інформації у вищих навчальних закладах належать: план, тези, конспект, реферат, анотація, стаття, лабораторна робота, курсовий проект, бакалаврський проект, дипломний проект. Розглянемо кожний детально.

План і тези

Коли людина планує провести наукове дослідження, виступити з доповіддю або підготувати реферат, вона обов’язково складатиме план. План – це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного викладу його в письмовій та усній формі. План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція»^.

За допомогою плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів. Порядок складання плану:

1) поділити текст на частини;

2) знайти інформативні центри цих частин (зазвичай, перше речення абзацу містить головну думку);

3) записати всі знайдені у тексті важливі думки у вигляді пунктів плану.

Види плану:

- питальний (поставте питання до інформативного центру абзацу та запишіть його);

- називний (перетворіть це речення у називне (відсутній присудок);

- цитатний (запишіть це речення без змін);

- тезовий – сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Тезовий план і тези – поняття синонімічні, тому що тези – це стисло сформульовані основні положення тексту.

Для складання тез текст можна поділити на фрагменти. Фрагмент – це два й більше абзаців тексту, які об’єднані змістовно. Потім знаходять інформаційні центри фрагментів, які можуть бути й окремим реченням, і частиною абзацу, й окремим абзацом. Далі записують головне положення фрагмента або самостійно його формулюють.

Теза – «положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести»; «Положення, що коротко і чітко фор­мулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь»; «Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо»^. Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають:

• вторинні;

• оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, ста­тті) під час читання, реферування, їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відпо­відає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез:

• формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

• викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

• якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

• ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом,
начерком основних положень);

• стислою формою презентації результатів наукових досліджень
під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези – предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого – зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез до стислості обумовлює відсутність прикладів, цитат. Загальну норму жанру тез – високу насиченість висловлювання предметно-логічним змістом –реалізовано в оптимальному поєднанні складності думки з ясністю і доступністю викладу.

Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання певних вимог, які оговорюються в інформаційних листах.

Дата добавления: 2014-01-06