Лекція 8. Вплив міжнародної економічної інтеграції на розвиток іноземного підприємництва

Міжнародна передача технологій (international technology transfer) – це сукупність економічних взаємовідносин між фірмами різних країн у галузі використання іноземних науково-технічних досягнень.

Згідно до неокласичної теорії поняття технології включає:

· власне технологію – набір конструктивних рішень та процесів;

· матеріалізовану технологію (embodied technology) – та, що вже втілена у машинах, обладнанні тощо.

Виділяють такі форми трансферту технологій на світовому ринку:

· передача, продаж чи надання за ліцензією усіх форм промислової власності, за виключенням товарних та фірмових знаків;

· надання ноу-хау та технологічного досвіду;

· торгівля високотехнологічною продукцією;

· надання технологічних знань;

· промислове та технічне співробітництво щодо технічного утримання машин, обладнання тощо;

· надання консалтингових послуг та інжиніринг;

· передача технології в межах науково-технічної виробничої кооперації;

· передача технологій в межах інвестиційного співробітництва.

Процес передачі технологій тісно пов’язаний із теорією життєвого циклу технології, яка була розроблена Д.Фордом та К.Райаном. Ними було виділено п’ять етапів:

1. дослідження та розробка

2. утилізація

3. технологічне зростання

4. технологічна зрілість

5. технологічний занепад.

Міжнародне науково-технічне співробітництво – це форма відносин, що пропонує взаємодію фірм двох чи декількох країн при проведенні науково-технічної діяльності, найчастіше шляхом створення стратегічних альянсів між фірмами різних країн для спільного вирішення науково-технічних проблем.

6.3. Планування міжнародних НДДКР

При плануванні міжнародних НДДКР основна увага приділяється таким аспектам як:

1) вибір моделі розміщення НДДКР;

2) вибір форм міжнародного співробітництва;

3) вибір способу фінансування міжнародних проектів.

Для вибору місця розташування дослідницьких підрозділів розроблені різні моделі: технологічна крива, матриця технологічного портфелю, модифікована модель конкуренції Портера тощо.

Модель технологічної кривої виходить з того, що кожна технологія має свою природну межу, причому по мірі наближення до неї для покращення параметрів продукту чи процесу необхідні все більші питомі інвестиції. Це відображається S-образною кривою, яку обирають у якості моделі. Зазвичай технології порівнюють за їх результативністю (можливістю досягнення кращих параметрів продукту). Модель ілюструє можливість перенесення НДДКР за кордон для досягнення тих самих результатів за умови менших капіталовкладень за рахунок більш низької вартості ресурсів за кордоном, а також швидкого зростання результативності за рахунок іншої науково-виробничої культури, впливу супутніх технологій. Перехід великої фірми від зрілої технології до такої, що розвивається є найважливішим моментом у технологічній політиці через вкрай високий ризик їх впровадження. Нова технологія визнається за перспективну лише у разі, якщо вона дозволяє досягнути тих самих або кращих показників, ніж стара. Але споживача можуть влаштовувати більш низькі значення порівнюваного параметру й нова технологія буде лишатися конкурентноздатною у цьому відношенні. По друге, нова технологія може створювати продукт із новими властивостями чи істотно покращувати параметри, важливі для інших груп споживачів.

Слід розрізняти підтримуючі технології, які модифікують існуюче виробництво, та альтернативні, що змінюють повільний розвиток у бік покращення характеристик кінцевого продукту.

Поряд із моделлю життєвого циклу технологій для обрання напрямів розвитку використовується техніка “ технологічної матриці ”, яка кожній парі значень показників “технологічна привабливість –ресурсний потенціал” співставляє певну ринкову та фінансову стратегію.

У моделі Герпотта запропонований процес вибору системи розміщення науково-дослідницьких та конструкторських підрозділів ТНК. Вибір політики у технологічній сфері визначається залежно від значень таких показників як привабливість технології та технологічна позиція підприємства. Процес носить двоступеневий характер: спочатку вирішується питання про те, як буде вестися науково-технологічна діяльність, а потім – питання розміщення центрів НДДКР.

На другому етапі відбувається оцінка місць розташування НДДКР, що базується на аналізі зовнішньої складової - потреб клієнтів та побудована як трирівнева ієрархічна модель. На першому рівні вирішується питання про те, які конкурентні переваги необхідно розвивати аналізованому підприємству у даній ситуації. Потім визначається відповідна інформація із зовнішніх джерел, що спричиняє вплив на формування обраних конкурентних переваг. На останньому рівні здійснюється вибір місця розташування науково-дослідного чи конструкторського підрозділу.

На всіх трьох рівнях використовуються аналітичні моделі. Вводиться двовимірний простір, що визначається показниками “привабливість технології” та “значення орієнтації на споживача”, кожний з яких може приймати два значення – низьке та високе. У просторі виділяють чотири домени, що відповідають кожній упорядкованій парі значень показників. Кожному з доменів співставлень певна дія, яку необхідно виконати для досягнення бажаної мети.

Рівень 1. Центральні моменти при досягненні конкурентних переваг у технологічній сфері.

Рівень 2. Необхідна інформація із зовнішніх джерел

Рівень 3. Місця, придатні для розміщення науково-дослідницьких та конструкторських підрозділів

В основі підходу Персона, Брокхофа та Бемера лежить ромб чинників конкуренції М.Портера. Модель модифікована наступним чином:

· серед чинників виробництва особливе значення надається людським ресурсам

· введено поняття “підтримуючих технологій”, де відображається значення технологічної інфраструктури

· попит має значення, оскільки він визначає напрям розвитку продукту: орієнтований на запити конкретних клієнтів(demand pull) чи орієнтований на просування технології (technology pull)

· фактор конкуренції є менш важливим для обрання місць розташування центрів НДДКР – він впливає лише через зміну рівня інвестиційної активності.

Практика застосування даного підходу в даний час є недостатньою.

Фінансування міжнародних проектів – розрізняють проектно-незалежний, проектно-залежний та комбінований способи складання бюджету.

Проектно-незалежний полягає у зведенні грошових потоків від усіх проектів для досягнення їх глобальної збалансованості. Метою є досягнення оптимального бюджету НДДКР. Характерні риси способу: значна свобода пропозицій підрозділів, контроль центру через інформування та узгодження, можливість оптимізації грошових потоків на загально фірмовому рівні.

Проектно-залежний спосіб полягає у виділенні грошей під конкретні запропоновані проекти. Фінансові важелі знаходяться в руках менеджерів підрозділів, які повинні самостійно оперативно реагувати на зміни ситуації. Дозволяє точніше визначити потреби кожного проекту, оптимізувати використання фінансових ресурсів, але зменшує можливість маневрування коштів між проектами.

6.4. Організація міжнародних НДДКР

При проведенні міжнародних НДДКР використовуються такі структури як міжнародні комітети та проекти, міжнародна лінійна та штабна організація.

Міжнародні комітети складаються з менеджерів центрального та національного підрозділів, вони не змінюють наявної ієрархії, жорстко орієнтовані на управління певними проектами та створюються на визначений (обмежений) термін часу. Перевагами їх є покращення комунікацій та збільшення здатності до співробітництва на рівні національних підрозділів за рахунок інтенсифікації контактів менеджерів з НДДКР. Задачі: перевірка виконуваних проектів політиці корпорації, що реалізується в області НДДКР; вирішення стратегічних задач з координації робіт в межах великих проектів; консультування керівних органів організації.

Міжнародне управління проектами також не є елементом фірмової ієрархії. Застосовується для міжнародних проектів, що мають комплексний характер, але обмежені за часом. В цьому випадку виділяється спеціальний менеджер чи команда менеджерів для управління процесом. В залежності від характеру взаємодії розрізняють проектний менеджер через вплив, проектно-матричну організацію управління, управління проектами у чистому вигляді.

Проектний менеджмент через вплив передбачає обмеження ролі проектного менеджера інформаційними та консультативними функціями, а рішення приймаються у відповідності до ієрархічної структури.

Проектно-матрична організація управління – менеджер наділяється повноваженнями надавати розпорядження кому, коли та що робити, але адміністративно-дисциплінарні повноваження йому не делегуються, а ресурси лишаються у розпорядженні лінійних менеджерів організації. Виникає принцип подвійного підпорядкування виконавців, а функції менеджера з проекту можуть стати дорадчими.

Управління проектами у чистому вигляді характеризується наділеннями менеджерів владними повноваженнями у повному обсязі, виділенням організацією необхідних ресурсів для реалізації проекту. Проблемою є узгодження проектної структури з організаційною структурою та ієрархією ТНК.

Міжнародна лінійна організація характерна для ТНК з сильною науково-технологічною спрямованістю для забезпечення єдиної науково-технічної політики. Підвищується значення персональної компетенції центрального керівництва ТНК та надання йому достовірної інформації.

Міжнародна штабна організація – передбачає погодження міжнародної науково-технічної політики не через адміністративні повноваження, а через владу експертів. Їх головною задачею є експертиза та координація НДДКР.

Організація процесу виконання НДДКР.

При централізованому управлінні НДДКР місцеві підрозділи розглядаються як прості виконавці, а всі важливі рішення приймалися в штаб-квартирі ТНК.

Децентралізоване управління НДДКР передбачає передачу повноважень з прийняття управлінських рішень місцевим підрозділам.

Гнучка інтеграція застосовується на принципі, коли дочірнім підрозділам, які наділені певною самостійністю, так надаються повноваження, що забезпечується узгодження та координація робіт у міжнародному вимірі. Керівництво ТНК здійснює керівництво за відхиленнями, тобто втручається в процес вирішення конфліктів лише у крайніх випадках.

ЛЕКЦІЯ 7 ТЕОРІЇ ПРЯМОГО ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ ТА ТНК

7.1 Суть та умови прямого іноземного інвестування. OLI – підхід

7.2 Альтернативні пояснення суті та причин прямого іноземного інвестування

7.3 Пряме іноземне інвестування як спосіб ухилення від сплати податків

7.4 Нематеріальні активи у прямому іноземному інвестуванні

Література:. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В. Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – С. 84-108

7.1 Суть та умови прямого іноземного інвестування. OLI – підхід

Прямі іноземні інвестиції – це інвестиції, які:

а) забезпечують володіння та/або контроль за закордонною діяльністю господарської одиниці;

б) реалізуються в отриманні прибутку від ведення основного бізнесу;

в) є довгостроковими.

Оскільки при здійсненні компанією прямого іноземного інвестування виникають вагомі додаткові витрати, її входження в іноземне господарське середовище можливо лише за умови існування переваг, які ці витрати компенсуватимуть. Один із підходів виявлення таких переваг запропонований американським вченим Д. Даннігом. Його методика стала відомою під назвою “ OLI-підхід ”.

За Даннігом для здійснення іноземного інвестування необхідні три умови:

1. Фірма повинна мати перевагу власності (ownership advantage, O). Перевага власності дає фірмі достатньо ринкової влади, щоб компенсувати втрати від закордонного виробництва. Дана перевага може мати матеріальний та нематеріальний характер. До переваг матеріального характеру відносять продукти чи виробничі процеси, до яких фірма не мала доступу на власному ринку (патенти, креслення, торгівельна таємниця). Переваги нематеріального характеру: торгівельна марка, репутація якості, кредитний рейтинг.

2. Перевага місцезнаходження (location advantage, L) - означає, що виробництво в іноземній країні є вигіднішим, ніж виробництво вдома та експорт продукції чи послуг.

3. Перевага від інтернаціоналізації (internalization advantage, I) – продукт краще виробляється, а виробничий процес краще використовується всередині фірми, ніж іншими учасниками ринку. Дану перевагу можна з’ясувати, розглядаючи альтернативи прямому інвестуванню. Виникнення переваги від інтернаціоналізації пов’язане з наявністю у фірми перших двох умов.

Прямі іноземні інвестиції є формою реалізації транснаціональної діяльності фірми, а прийняття компанією рішення про пряме іноземне інвестування залежить від того, чи зможуть переваги інвестування компенсувати недоліки, що супроводжують перенесення виробництва за кордон.

7.2 Альтернативні пояснення суті та причин прямого іноземного інвестування

При багатофакторному аналізі причин міжнародного інвестування використовуються й інші тлумачення суті прямих іноземних інвестицій. Найбільш поширеними є пояснення прямих іноземних інвестицій як наслідку поліпольної конкуренції, та фінансове трактування.

У підході поліпольної конкуренції інвестиції постають як дія суто об’єктивних сил –сил ринку. За межами даного визначення залишається суб’єкт процесу – компанія, що приймає рішення про інвестування. Прийняття рішення мультинаціональною компанією про вихід на нові іноземні ринки базується на свідомому аналізі власних потенцій та обґрунтуванні майбутнього ефекту від виходу на новий ринок інвестицій. Такий процес є об’єктивно зумовленим, а не об’єктивним.

Фінансовий підхід пояснює, що прямі іноземні інвестиції – це форма міжнародних потоків капіталу, які базуються на відмінностях у ставках доходу різних країн. Недоліком підходу є ігнорування того, що пряме іноземне інвестування пов’язане з встановленням управлінського контролю над іноземними підприємствами.

Існує ряд альтернативних пояснень причин прямого іноземного інвестування. Найвідоміші з них – підхід С.Хімера та теорія привласнення.

Головна ідея Стівена Хімера полягає у тому, що прямим іноземним інвестором є монополіст чи олігополіст на товарних ринках. Причина інвестування в іноземні підприємства – послаблення конкуренції та захист своєї ринкової влади. Даний підхід пояснює поширену серед МНК стратегію “захисного інвестування”. С. Хімер розглядає її як олігополістичну поведінку, що втілюється у короткострокову конкуренцію між невеликою кількістю господарюючих суб’єктів для завоювання ринкової влади.

Проблеми, які породжує “захисне інвестування”:

§ знищення конкуренції на місцевих товарних ринках;

§ спричиняє ТНК певні додаткові витрати.

Вихідним у теорії привласнення є положення, що компанія має здійснювати інвестування для розвитку досконалого управління, отримання якісної інформації про покупців, використання нових технологій і створення кращих продуктів. Головна проблема компанії у цьому випадку – отримання відповідного прибутку на інвестиції та продовження інвестування для постійного поглиблення специфічних для цієї фірми переваг. Кожна фірма намагається створити й використати власні специфічні переваги. Їх реалізація є ядром даної теорії.

7.3 Пряме іноземне інвестування як спосіб ухилення від сплати податків

Специфічною причиною прямого іноземного інвестування є прагнення компанії обійти існуючі у країні базування правові норми, що регулюють сплату податків. Компанії прагнуть знайти легальні та напівлегальні шляхи уникнути оподаткування.

Поширеним легальним шляхом є перенесення виробничої бази компанії до країни з найменшою ставкою оподаткування. Ухилення від податків можливе при цьому за рахунок:

а) прямого інвестування

б) механізму трансфертного ціноутворення.

Деякі американські штати (Аляска, Айдахо, Монтана та Північна Дакота) для боротьби з механізмом трансфертного ціноутворення використовують метод єдиного оподаткування.

Метод єдиного оподаткування полягає у тому, що податок нараховується з певного відсотку всього світового прибутку компанії. Він змушує компанію сплачувати податок на частку її світового прибутку, яка відповідає середній частці світових активів, заробітної плати і продажів ТНК у даному штаті.

7.4 Нематеріальні активи у прямому іноземному інвестуванні

Інвестиційна діяльність ТНК істотно залежить від конкретної галузі. Ступінь транс націоналізації галузі значною мірою визначають такі змінні: науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи, витрати на маркетингові дослідження, кількість наукових та технічних працівників, новизна та складність продукції, її диференціація.

Ці змінні покладено в основу концепції іноземної інвестиційної активності компанії, що базується на специфічних нематеріальних активах FSA (firm-specific assets). Це власні активи фірми, які втілюються у гуманному капіталі, представленому найманими працівниками; патентах чи інших ексклюзивних технічних знаннях; авторських правах; торгівельних марках, управлінських навичках, репутації компанії.

Властивості FSA:

1. мобільність;

2. значною мірою базуються на знаннях, які мають характер суспільного блага.

Мобільність НМА та суспільний характер їх певних категорій покладено в основу концепції “ економіки мультизаводського виробництва ” (economy of multiplant production). Одна фірма з двома виробничими підрозділами є більш ефективною, ніж дві незалежні фірми з одним виробничим підрозділом кожна. Фірма з декількома виробничими підрозділами може заощаджувати на інвестуванні у науково-дослідні та дослідницько-конструкторські розробки, уникаючи повторення FSA. Принцип мінімізації витрат вимагає створення ТНК у галузях, де FSA відіграють істотну роль.

ТНК виступають експортерами послуг FSA.

Чому ТНК прагне використовувати свої активи за кордоном, замість того, аби продавати права чи ліцензії на використання цих активів іноземній фірмі?

1. Розширення можливостей ТНК шляхом міжнародної економічної інтеграції країн світу

2. Можливості міжнародних компаній в умовах Європейського Союзу

1. Можливості міжнародних компаній у NAFTA
2. Можливості міжнародних компаній у ACEAN
3. Можливості міжнародних компаній у МЕРКОСУР

Література:. Білорусів А.А. Міжнародний менеджмент. – М. -2000

8.1. Розширення можливостей ТНК шляхом міжнародної економічної інтеграції країн світу

Результати функціонування найбільших інтеграційних об’єднань ЄС, Північноамериканської угоди про вільну торгівлю НАФТА (США, КАНАДА та Мексика), Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) у складі Брунею, Індонезії, Лаосу, Малайзії, Мьянми, Бірми, Філіпін, Сінгапура, Таїланду, В’єтнаму; МЕРКОСУР – у складі Бразилії, Аргентини, Парагваю та Уругваю свідчать про певну послідовність інтеграційних процесів, що складалися в інтересах транснаціональних компаній.

Інтенсивність розвитку економічних зв'язків в інтеграційних об’єднаннях міжнародний менеджер може простежити декількома способами в залежності від наявних в його розпорядженні статистичних даних.

Досить розповсюдженим показником є частка у відсотках від сумарного валового національного продукту, що приходиться на міждержавний товарообмін.

Наступний показник — частка загального обсягу товарообігу у відсотках, що приходиться на міждержавний обмін держав — учасників інтеграційного об’єднання в порівнянні з їхнім товарообігом з іншими країнами світу.

Динаміку інтеграційних процесів можна простежити за темпами зростання взаємного товарообігу країн-учасниць за визначений проміжок часу. Так, темпи річного зростання зовнішньоторговельного обороту між країнами — членами ЄС у 1980 р. складали 9%, а до кінця 90-х років — близько 20%.

Характерним показником може служити обсяг взаємних прямих іноземних інвестицій (ПІІ) всередині інтеграційного об’єднання порівняно з ПІІ країн — учасниць об'єднань в інші регіони світу. Зокрема, у ЄС взаємні ПІІ держав — членів Співтовариства в 1980 р. складали 25% від потоку загальних інвестицій на території ЄС, а до кінця 90-х років цей показник наблизився до 50%.

Наочним свідченням прогресу в інтеграції може бути порівняння кількості об'єднань компаній (поглинань, взаємної участі в капіталі) всередині інтеграційного об’єднання з кількістю процесів злиття компаній і утворення спільних підприємств із фірмами інших країн світу.

До основних факторів, що сприяють об'єднанню фірм у рамках економічної інтеграції, відносяться:

• ефект масштабу виробництва;

• взаємний обмін технологіями;

• використання переваг місця розташування підприємств (у Північній і Центральній Європі налагоджене виробництво складних компонентів, у Південній — зборка, здійснювана дешевою робочою силою);

• розширення асортименту продукції для більш повного задоволення попиту місцевих споживачів;

• можливості збільшення витрат на НДДКР;

• концентрація каналів збуту;

8.2 Можливості міжнародних компаній в умовах Європейського Союзу

Регулювання експорту в країнах ЄС здійснюється на основі єдиного митного тарифу, що застосовується в торгових взаєминах учасників ЄС з третіми країнами, причому розміри ставок мита встановлюються залежно від міри обробки сировини. Згідно до правил, які діють в ЄС, жодна з країн учасниць не може самостійно (без консультацій з іншими учасниками) вести торгові переговори та підписувати з ними торгові домовленості.

Ставки тарифу (ЄМТ) складали (%): бавовна-сирець — 0; бавовняна пряжа — 10; бавовняні тканини — 17; неопрацьовані шкіри і шкіра — 0; вироблена шкіра — 7; взуттєва шкіра — 16 тощо.

Загальна система преференцій (ЗСП) застосовується переважно у відносинах із країнами, що розвиваються. Вона прийнята в односторонньому порядку на невзаємній основі відповідно до рішень ЮНКТАД. У 1993 р. Євросоюз поширив загальну систему преференцій на Україну і країни СНД. Тепер більшість промислових товарів може ввозитися з України в держави ЄС безмитно. Тарифні преференції не поширюються тільки на текстильну, рибну продукцію, а також на товари номенклатури ЕОВС (Європейського об'єднання вугілля і стали, створеного в 1951 р. ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом з метою централізації, планування, контролю за обсягом і асортиментом продукції підприємств чорної металургії).

Загальна система преференцій функціонує на основі схем, що щорічно переглядаються та затверджуються Радою ЄС. Основною метою контролю за дією ЗСП є забезпечення ввезення товарів на пільгових умовах тільки з тих країн, яким наданий преференційний режим, а також тільки тих товарів, на які цей режим поширюється. Так, за правилами встановлення країни походження товар вважається експортованим з даної держави, якщо він цілком зроблений у цій країні або зроблений у ній з використанням імпортних матеріалів, що підверглися істотній обробці. Країна-експортер засвідчує факт походження свого товару, надаючи відповідний документ — сертифікат, що видається виключно митною владою.

Контингентування і контроль над імпортом використовуються в ЄС з метою обмеження або припинення ввозу товарів, що конкурують із продукцією країн — членів ЄС. Роль контингентування виявляється в окремих секторах торгівлі (наприклад, текстиль, чорні і кольорові метали). Для надходження таких товарів у використання на території Євросоюзу потрібен дозвіл на імпорт або подібний документ, виданий компетентними органами відповідних країн-учасниць у межах установлених квот.

Зокрема, Євросоюз свого часу вводив в дію обмеження на ввезення металу з України, причину яких Комісія Європейського Союзу (КЕС) мотивувала тим, що наші підприємства користуються величезною перевагою у виді штучно занижених цін на енергію і набагато менш суворих екологічних норм.

Угоди про «добровільне» обмеження експорту формально є результатом домовленості між імпортером і експортером фактично вони нав'язуються експортеру під загрозою застосування більш жорстких обмежувальних заходів. Найбільш яскравим прикладом «добровільного» обмеження експорту служить серія угод ЄС з основними постачальниками текстильних виробів і чорних металів.

Антидемпінгові процедури відносяться до числа нетарифних бар'єрів, активно використовуваних Євросоюзом для стримування імпорту з третіх країн. Комісія ЄС, що здійснює антидемпінгову політику Євросоюзу, проводить порівняння фактичних експортних і внутрішніх цін у країні-експортері, а величина демпінгу визначається розміром перевищення внутрішньої ціни даного товару над експортною.

Антидемпінгове законодавство ЄС пропонує введення захисних мір одночасно на території всіх країн — членів Євросоюзу незалежно від того, в яку з цих країн направляється товар, що став об'єктом звинувачення в демпінгу.

Технічні бар'єри відносяться до заходів нетарифного характеру. Це норми і стандарти на промислову продукцію, що виробляються всередині об’єднання і ввозяться ззовні, — якісні характеристики, дозування компонентів тощо. Поряд із процесом гармонізації національних норм і розробки для всіх країн — членів ЄС єдиних стандартів на промислову продукцію з 1985 р. у Євросоюзі діє спрощений порядок: єдині норми встановлюються для великих товарних груп (автомобілі, електротехнічне устаткування), а не для окремих товарів, і тільки за основними параметрами, що має значення з погляду охорони навколишнього середовища і захисту інтересів споживачів.

Регулювання експорту — експортний контроль і обмеження вивозу — поширюється в ЄС на невелику групу товарів з метою національної безпеки країн — членів Євросоюзу, збереження національних багатств, захисту інтелектуальної власності, охорони життя і здоров'я населення, зовнішнього середовища. При виникненні погрози дефіциту яких-небудь товарів у ЄС передбачене введення глобальних контингентів на експорт за межі Євросоюзу. Так було з постачаннями в колишні країни Ради Економічної Взаємодопомоги (СРСР +соціалістичні країни Європи) брухту і відходів міді і нікелю.

У Євросоюзі зберігається самостійність країн-членів у застосуванні багатьох важливих інструментів зовнішньоекономічної експансії — державне субсидування експорту, експортні кредити, різні податкові, адміністративні та інші методи надання допомоги експортерам.

В даний час регулювання експорту промислової продукції в Євросоюзу здійснюється головним чином за допомогою механізму координації політики країн-членів. Особлива увага приділяється узгодженню умов надання експортних кредитів. З цією метою створений спеціальний орган — Група з координації політики в області страхування, гарантій і фінансових кредитів, до якої входять представники всіх країн Євросоюзу, а також Комісії ЄС.

Інші інструменти регулювання експорту переважно адміністративні:

• кількісні обмеження (нафта і продукти її переробки);

• пряма заборона експорту;

• ліцензування (хімічні продукти, радіоактивні речовини).

До особливостей регулювання вивезення сільськогосподарської продукції відноситься субсидування експорту. Загальна сума витрат Сільськогосподарського фонду ЄС (складова частина єдиного бюджету Євросоюзу) досягає 20—40% усіх витрат на проведення єдиної аграрної політики. У більшості випадків субсидії значно перевищують світові ціни на відповідні товари (зернові, молочні продукти). Рівень субсидій визначається КЄС у кожнім конкретному випадку.

Узгодження умов надання експортних кредитів. З цією метою створений спеціальний орган — Група по координації політики в області страхування, гарантій і фінансових кредитів, до якої входять представники всіх країн Євросоюзу, а також Комісії ЄС.

Інші інструменти регулювання експорту переважно адміністративні:

• кількісні обмеження (нафта і продукти її перегонки);

• прямій заборона експорту;

• ліцензування (хімічні продукти, радіоактивні речовини).

До особливостей регулювання вивозу сільськогосподарської продукції відноситься субсидування експорту. Загальна сума витрат Сільськогосподарського фонду ЄС (складова частина єдиного бюджету Євросоюзу) досягає 20—40% усіх витрат на проведення єдиної аграрної політики. У більшості випадків субсидії значно перевищують світові ціни на відповідні товари (зернові, молочні продукти). Рівень субсидій визначається КЄС у кожному конкретному випадку.

8.3 Можливості міжнародних компаній у NAFTA

12 серпня 1992 долі уряди Мексики, Канади та США підписали угоду про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). У цей момент виник величезний спільний ринок, який нараховує більш як 363 млн. споживачів, а потенціал новоствореного економічного блоку дорівнював 7 трильйонам доларів США. Угода набула чинності 1 січня 1994 року

Вирішальна роль у розвитку північноамериканської інтеграції в рамках НАФТА належить транснаціональним корпораціям США.

Ділові кола і керівники США пов'язують з НАФТА великі надії. Зокрема, очікувалося значне розширення американського експорту і збільшення числа робочих місць. Перенесення трудомістких, матеріаломістких і екологічно дорогих виробництв зі США в Мексику призведе буде знижений рівень витрат виробництва і з'явиться можливість підвищити конкурентноздатність деяких галузей американської промисловості. Наприклад, завод Форда в Хермосилло (Мексика) випускає автомобілі, на 3/4 зібрані з деталей американського виробництва. За якістю вони не поступаються машинам, зібраним у США, Канаді або Японії. Передбачається, що всі три американських автогіганти — «Форд», «Крайслер» і «Дженерал моторз» — у найближчі роки зможуть таким шляхом розширити виробництво і збут і підвищити свої прибутки на 4—10%.

Канадські ТНК розраховують за допомогою НАФТА підвищити прибуток початківців процвітати високотехнологічних галузей (виробництво вимірювальних приладів, комп'ютерів, засобів зв'язку і т.п.) від збуту ноу-хау, підвищення рентабельності виробництва і розширення ринку. Правда, при цьому підсилиться втеча канадського капіталу на південь, що спричинить за собою скорочення робочих місць. Але, з іншого боку, формування величезного лібералізованого ринкового простору континентальних масштабів буде стимулювати приплив у Канаду прямих і портфельних інвестицій із третіх країн, головним чином з ЄС та Японії.

На відміну від ЄС, де менш розвитим регіонам і країнам (Греції, Ірландії, Португалії) надається фінансова допомога зі спільних бюджетних фондів, НАФТА залишає Мексику без такої підтримки. Їй має бути поодинці адаптуватися до нової обстановки. Проте передбачається, що за допомогою НАФТА Мексика зможе скоротити період реформування своєї економіки і прилучення до клуба промислово розвитих країн з півстоліття до 10—15 років. Правда, для цього повинний початися активний процес лібералізації товарообміну двох північних країн з Мексикою, оскільки в канадо-американській торгівлі торговельні бар'єри вже усунуті. Найбільше рішуче звільняється від обмежень обмін готовими виробами: вже на 65% знижені мита у взаємній торгівлі промисловими і продовольчими товарами, а більшість видів мита, що залишилися, будуть усунуті до 2003 р. У відношенні ринків енергоресурсів, сільгосптоварів, автомобілів і текстилю передбачена повільна лібералізація. По сільськогосподарських продуктах Мексика сподівається укласти двосторонні угоди з кожним з північних партнерів окремо. Щоб відкрити доступ високотехнологічною продукції США і Канади на свій ринок, Мексика цілком скасувала свою колишнє 20%-ве мито на комп'ютери американського і канадського виробництва, тоді як мито на аналогічну продукцію з третіх країн буде поступово знижена до 3,9%. Так, північним партнерам надається можливість витиснути з мексиканського ринку дешеву японську і південнокорейську техніку.

Протягом 10 років Мексика повинна скасувати більшість обмежень на імпорт автомобілів, що обіцяє американським експортерам розширення їхнього збуту. Крім того, у середині 90-х років у Мексиці введений закон, що розширює можливості іноземних інвесторів. У багатьох галузях промисловості і сільського господарства дозволяється вкладати капітали «у будь-яких пропорціях». Правда, іноземцям забороняється поки інвестувати кошти в розвідку і видобуток енергоносіїв і радіоактивних руд, транспортну і комунікаційну інфраструктуру. Пізніше пайова участь у тих сферах, де інвестування обмежене, намічається розширити: з 2001 г.-до 51%, а з2004 р. — до 100%

8.4 Можливості міжнародних компаній у ACEAN

Створена в 1967 р. з метою координації економічного, соціального і культурного співробітництва регіональне інтеграційне угрупування країн, що розвиваються, Південно-Східної Азії за тридцять років функціонування продемонструвала уміння знаходити згода між різко відрізняються по економічному розвитку, релігійним переконанням, етнічним особливостям країнами і до кінця 90-х років зайняла четверте місце у світі по товарообігу після США, ЄС і Японії. Країни АСЕАН енергійно нарощують виробництво складних і наукомістких виробів, включаючи електронні системи і компоненти, у співробітництві з міжнародними корпораціями, у першу чергу — Японії і США.

Сприяння розвиткові кооперації національних і іноземних підприємств у рамках АСЕАН виражається в пільгах, наданих компаніям, що випускають продукцію з маркіруванням «Зроблене в АСЕАН». Право на таке маркування одержують підприємства, що випускають вироби, у яких частка компонентів, виготовлених у країнах АСЕАН, повинна бути не менш 40%.

Транснаціональні корпорації Японії, ставлячи метою формування як партнерів ефективних, заснованих на сучасній технології промислових структур, інтегрованих з японською індустрією, координують виробництво своїх азіатських філій і місцевих субпостачальників у регіональному масштабі з розподілом між ними виробничих операцій. Прикладом може служити кооперація у виробництві автомобілів фірми «Тойота» у чотирьох країнах АСЕАН.

З метою розширення співробітництва з міжнародними компаніями в АСЕАН на початку XXI в. передбачається дозволити стовідсоткову іноземну власність на землю і на підприємства в ряді галузей промисловості, створити зону вільних інвестицій (іноземні компанії будуть зрівняні в правах з місцевими інвесторами), запровадити тверді обмеження проти валютних спекулянтів, знизити митні тарифи на більшість товарів у рамках регіону.

8.5 Можливості міжнародних компаній у МЕРКОСУР

МЕРКОСУР — найбільший і найбільш динамічний торгово-політичний союз країн Латинської Америки: Аргентини, Бразилії, Парагваю й Уругваю з 200 млн. населення і більш 1 трлн. дол. ВНП. У цих країнах зосереджено 45% населення цього континенту, понад 50% сукупного ВВП, 40% прямих іноземних інвестицій, більш 60% сукупного обсягу товарообігу і 33% обсягу зовнішньої торгівлі країн Латинської Америки.

Договором про створення МЕРКОСУР, ув'язненим у 1991 р., у перспективі передбачалися скасування усього мита і тарифних обмежень у взаємній торгівлі між чотирма країнами, установлення єдиного митного тарифу у відношенні третіх країн, вільний рух капіталу і робочої сили, координація політики в області промисловості, сільського господарства, транспорту і зв'язку, узгодження стратегії у валютно-фінансовій сфері. Договір МЕРКОСУР передбачає також до 2000 р. скасування нетарифних обмежень на переважну більшість товарів (за винятком торгівлі озброєнням і бойовою технікою, радіоактивними матеріалами, дорогоцінними металами, предметами національного культурного надбання).

Для керівництва процесом інтеграції були створені національні органи керування — Рада загального ринку в складі міністрів закордонних справ; виконавчий орган — Група загального ринку, що функціонує постійно, зі штаб-квартирою в Монтевідео, а також 10 технічних комісій, що підкоряються Групі загального ринку, у функції яких входять питання зовнішньої торгівлі, митного регулювання, наземного і морського транспорту, промислових технологій, сільського господарства й енергетики, а також технічні норми, валютно-фінансова і макроекономічна політика. Починаються заходи для створення спеціального органа для дозволу торговельних конфліктів між країнами-учасницями.

Підсумки функціонування МЕРКОСУР свідчать про визначені успіхи інтеграційного об’єднання, незважаючи на те що становлення цього митного союзу ще не довершено. Обсяг внутрішнього блокового експорту в 1991—1998 р. збільшився майже в чотири рази, у той час як сумарний експорт держав — учасників інтеграційного об’єднання в треті країни за цей період зріс тільки деяким більш ніж на 30%. При цьому частка внутрішнього блокового експорту в загальному обсязі вивозу товарів з МЕРКОСУР за цей же період зросла з 9 до 20%. Розширення взаємних зовнішньоекономічних зв'язків у рамках МЕРКОСУР поширюється і на іноземні інвестиції з третіх країн. Наприклад, японська корпорація «Тоета моторі», що вклав у спорудження автомобільного заводу в Аргентині близько 100 млн дол., має намір випускати в цій країні 20 тис. легких вантажівок-пікапів у рік. Половину цих автомобілів намічено вивозити в Бразилію в обмін на комплектуючі вироби виробництва бразильських підприємств.

Інтеграційні процеси в МЕРКОСУР розвиваються не без труднощів і протиріч між країнами-учасницями. Так, не удалося погодити у встановлений термін єдині зовнішні тарифи на імпорт товарів із третіх країн. Аргентина і Бразилія, на частку яких приходиться 90% загального ВНП країн — членів МЕРКОСУР, приділяють особливу увагу захистові від іноземних конкурентів своїх створюваних високотехнологічних галузей промисловості — виробництва комп'ютерів і телекомунікаційного устаткування. Зокрема, у середині 90-х років Бразилія виступала за введення імпортного мита у торгівлі з третіми країнами на продукцію електронної, нафтохімічної промисловості і важкого машинобудування на рівні 35%, Аргентина— 12%, а Уругвай і Парагвай, що побоюються технологічної залежності від Бразилії й Аргентини, — за мінімальні мита.

Приведені приклади розвитку інтеграційних процесів у ЄС, НАФТА, АСЕАН і МЕРКОСУР свідчать про те, що міжнародна економічна інтеграція розширює стратегічні можливості міжнародних компаній у наступних напрямках:

1) перехід від експорту до прямих іноземних інвестицій
(ПИИ) з організацією випуску імпортозамінною продукції;

2) підвищення ефективності ПІІ в зв'язку з вільним перемі­щенням капіталів і товарів;

3) збільшення обсягу виробництва і наданих послуг у зв'язку з ростом ПІІ;

4)розширення можливостей для об'єднання компаній

ЛЕКЦІЯ 9. ФІНАНСОВІ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ РІШЕННЯ В МІЖНАРОДНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

9.1. Особливості валютно-фінансового середовища міжнародного менеджменту

9.2. Світова валютна система на сучасному етапі розвитку світового господарства

9.3. Інструменти термінового ринку

9.4. Основні концепції міжнародних фінансів

Література:

Международный менеджмент. Учебное пособие/ Под редакцией проф.С.Э.Пивоварова. - СПб.: Питер, 2002. – С. 267-345.

Транснаціональні корпорації: навчальний посібник/ В.Рокоча, О.Плотніков, В. Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – С. 52-65, С.246-249, С.254-257

9.1. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Міжнародний фінансовий менеджмент – система економічних рішень, які виникають з приводу реалізації фінансового менеджменту в умовах інтернаціоналізації комерційної діяльності фірми. При цьому фірма має виходити з постулату про те, що діяльність на закордонних ринках принесе прямо чи опосередковано більший прибуток, ніж на національному ринку.

Сутність діяльності фінансового менеджера полягає у пошуку відповіді на три основних питання:

• де знайти джерела фінансування для фірми (банку);
• куди спрямувати фінансові потоки для максимізації прибутку;
• як нейтралізувати ризики, які виникають при проведенні операцій.

Особливостями сучасного валютно-фінансового середовища, що впливають на ріст невизначеності при прийнятті рішень міжнародним менеджером, є:

1. Різноманіття валют.

2. Валютний ризик. /

3. Політичний ризик.

4. Розмаїтість економічних і юридичних систем.

5. Функціонування євровалютного ринку.

6. Роль державних органів.

Національні грошові одиниці, які опосередкують міжнародні економічні відносини, називаються валютою. У широкому змісті під валютою розуміють банкноти, монети, що є законним платіжним засобом на території даної держави, а також вимоги, виражені у валюті в ідеї банківських вкладів, векселів і чеків.

Крім національних валют, на міжнародному фінансовому ринку використовуються фідуціарні грошові одиниці, емітовані міжнародними організаціями, що виконують роль міжнародних грошей, наприклад, СДР.

СДР (Special Drawing Rights) — “Спеціальні Права Запозичення” емітує Міжнародний валютний фонд (МВФ). Валютна допомога МВФ часто виражається в СДР, також у СДР ведеться статистика цього фонду. СДР є середньозваженою комбінацією декількох найбільш стійких світових валют, що складають його кошик. В даний час кошик СДР будується на базі долара США, євро, японської ієни, англійського фунта стерлінгів.. Щоденні котирування СДР у доларах США дає Лондонська біржа. СДР існує у виді записів на рахунках країн-учасниць МВФ у цьому фонді.

На території Європи з 1 січня 1999 р. обертається нова регіональна грошова одиниця — євро. Її емітує Європейський Центральний банк. Євро - грошова одиниця країн, що входять у Європейський валютний союз

Валютний ризик

При здійсненні операцій, зв'язаних з декількома валютами суб'єкту господарювання необхідно знати вартість обміну валют — валютний курс, що міняється в часі, що утрудняє процес прийняття рішень для міжнародного менеджера.

Валютний курс може бути фіксованим і плаваючим. Фіксований курс національної валюти припускає її прив'язку до іншої валюти або визначеної комбінації валют. Основою фіксованого курсу є офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць різних країн При змінному валютному курсі курс національної валюти визначається грою попиту та пропозиції на міжнародному валютному ринку

Валютно-курсовий ризик – це імовірність втрат або недоодержання прибутку в порівнянні з планованими величинами, зв'язаних з коливанням валютного курсу.

Валютно-курсовий ризик може як негативно, так і позитивно відбитися на нетто-вартості фірми (банку) і є одним з основних параметрів, що враховуються при прийнятті ділових рішень.

Потоки готівки, що генеруються філіями і дочірніми компаніями головної фірми ТНК, повинні бути конвертовані у валюту країн походження материнської компанії, і, таким чином, вони також піддані змінам валютних курсів.

Так, вартість німецького дочірнього підприємства General Motors буде залежати від курсу обміну євро на долар. Для менеджера важливо, скільки буде коштувати 1 млн євро сьогодні і через рік.

Зміна курсу валюти може привести до погіршення експортно-імпортних позицій фірми і держави в цілому.

Валютний ризик існує і при твердій фіксації валютного курсу. Зміни й економічному становищі країни у світі, політичні зміни приводять до необхідності офіційної зміни валютного курсу убік його збільшення (ревальвації) або зменшення (девальвації). Ці зміни можуть істотно вплинути на фінансове становище компанії, що здійснює експортно-імпортну діяльність.

Фінансовий менеджер повинний вміти ідентифікувати виникаючі валютні ризики, прогнозувати їхню величину і вибирати оптимальну стратегію хеджування.

Хеджування — будь-яка процедура, за допомогою якої усувається або зменшується нестабільність грошових надходжень компанії в майбутньому.

І цілому, існування валютного ризику вносить додатковий елемент невизначеності і фінансове планування компанії і робить процес ухвалення рішення більш складним.

В міру посилення фактора валютного ризику, поряд із традиційними інструментами, що дозволяють нейтралізувати валютний ризик, з'являються нові. В основному це інструменти термінового валютного ринку, що надаються банками і біржами. До них відносяться валютні форварди та свопи, опціони і ф'ючерси, а також численні комбінації фінансово-валютних інструментів на їхній основі.

Політичний ризик

Політичний ризик зв'язаний з будь-якими діями уряду приймаючої < грани, що зменшують вартість інвестицій компанії, Як крайність вони включають експропріацію активів компанії без виплати компенсації. Але і такі дії, як підвищення податків, валютний контроль або контроль за репатріацією прибутку, обмеження на зміни цін і процентні ставки зменшують цінність інвестицій материнської компанії в дочірнє відділення за кордоном.

Приклади експропріації активів компаній зустрічаються доволі часто. Так, були націоналізовані активи американських компаній Gulf Oil у Болівії, Occidental Petroleum у Лівії, Enron Corporation у Перу, активи багатьох компаній н Ірану Іраку і на Кубі

Різноманіття економічних і юридичних систем

Кожна країна має свої неповторні політичні й економічні інститути, і інституціональні розходження між країнами можуть створити визначені труднощі при координації операцій дочірніх компаній по усім світі Приміром, розходження в податковому законодавстві між країнами можуть привести до того, що економічна угода буде мати зовсім неоднакові економічні результати після сплати податків у залежності від того, де ця угода відбулася.

Так, податковий тягар як міра економічних обмежень, створюваних відрахуванням засобів на сплату податків, у закордонних країнах варіюється від 52% у Швеції, 30% у США, Туреччині і Японії, до 5% у Непалу.

Податки стягуються як у країні-джерелі капіталу, так і в країні реципієнті (одержувачі платежу). При цьому чистий ефект оподатковування залежить від того, податкові органи якої країни стягують податок першими і як реагують податкові органи другої країни на факт вилучення податку. За загальним правилом першим податок стягується в країні-реципієнті. Країна-джерело капіталу потім може удатися до однієї з наступних стратегій:

· звільнити від податків доход по закордонних інвестиціях, податок на який був сплачений за кордоном. Така політика держави реалізується в міжнародних договорах про запобігання подвійного оподатковування;

· податковий кредит: країна-донор може обкладати доход інвестора по закордонному проекті по ставці податку для внутрішніх проектів, надаючи при цьому кредит у розмірі сплачених за кордоном податків, тобто оподатковувана база платника формується з урахуванням доходів, одержанні границею, а потім з розрахованої суми податків віднімаються податки, сплачені за кордоном;

· відрахування податків або податкова знижка: податкові органи країни-джерела капіталу розглядають податки, сплачені інвестором на приріст свого капіталу за кордоном у якості витратою, що віднімаються з доходів, що підлягають оподатковуванню усередині країни. Тут інвестований за кордон капітал підпадає під подвійне оподатковування, а сукупна податкова ставка складає величину

де t і t - ставки податку в країні реципієнті й у джерелі капіталу відповідно

Розходження м юридичних системах приймаючих країн (наприклад, система загального права у Великобританії і Цивільний кодекс у Франції) припускають різночитання багатьох дій, починаючи з записів про висновок контракту, до ролі, що грає суд у дозволі споровши. У підсумку такі розходження можуть обмежити гнучкість ТНК у розміщенні ресурсів по її розсуду і привести до незаконності процедур, виконуваних одною частиною такої компанії для іншої її частини. Ці розходження можуть створити утруднення для виконавців, навчених в одній країні, при здійсненні операцій в іншій країні.

Функціонування євровалютного ринку

Держава і великі компанії активно використовують у своїй кредитній і інвестиційній діяльності євровалюти.

Євровалюта — це національна валюта, переведена на рахунки в іноземні банки і використовувана ними для операцій у всіх країнах, крім країни-емітента цієї валюти.

Наприклад, долар США, розміщений на рахунках CreditAgricole Mutuel (Франція), буде євродоларом.

Історично першими з'явилися ринки євродоларів у Європі в 1960-х рр., і з тих пір ринок євровалют активно розвивається в усім світі. Найбільші центри євровалютної торгівлі — Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур, столиці європейських держав. Особливістю операцій з євровалютами є те, що вони не підлягають контролеві і регламентації з боку національних валютних органів країни-емітента даної валюти. Тому ресурси на ринку євровалют надаються під більш низьку процентну ставку, чим середньоринкова. Разом з тим, велика прибутковість операцій на євроринку сполучена з високою їхньою ризикованістю.

Найбільш широко поширені операції з євродоларами. Використовуються також єврофунти, євроієни й інші євровалюти.

Поява євровалютного ринку призвела до того, що держава і великі фірми можуть одержати більш дешеве фінансування на євроринку, якщо іноземне або внутрішнє кредитування виявляється неможливим за якимись причинами.

Роль державних органів

Основні грошові потоки від іноземних відділень ТНК — дивіденди і роялті звичайно обкладаються податками як іноземними урядами, так і місцевими урядами. Крім того, іноземний уряд може обмежити розмір грошових доходів, які можна репатріювати в країну походження материнської компанії ТНК. Наприклад, може бути встановлений межа, виражена у відсотках від чистої вартості власного капіталу дочірньої компанії, на розмір виплат готівкою дивідендів, що може виплатити дочірня компанія своєї материнської компанії. Звичайно ці обмеження націлені на те, щоб змусити ТНК реінвестувати доходи в іноземній державі, але іноді вони нав'язуються для запобігання відтоку великих капіталів, що може вплинути на курс національної валюти.

Уряд може вітати приплив іноземних капіталів у країну або стримувати його, створюючи несприятливий інвестиційний клімат. Можуть регламентуватися імпортні надходження в країну, що повинно враховуватися міжнародним менеджером при прийнятті фінансових рішень.

9.2. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Усі суб'єкти світового господарства працюють у рамках міжнародної валютної системи (МВС). Особливості визначеного етапу функціонування світової валютної системи повинні враховуватися міжнародним фінансовим менеджером у повсякденній діяльності, тому що накладають обмеження на багато хто його рішення.

Світова валютна система — історично сформована форма організації валютних відносин країн, закріплена міжурядовими домовленостями.

Основними конструктивними елементами валютної системи є:

· міра вартості вивезеного з країни багатства;

· спосіб установлення валютного курсу;

· валютні ринки;

· міжнародні організації, що регулюють валютну діяльність країн.

Діюча світова валютна система була організаційно оформлена на Ямайці в 1976 р. і зветься Ямайською.

Ямайська валютна система є поліцентричною. У ній роль ведучої валюти не закріплена ні за одною національною валютою світу. Мірою вартості вивезеного з країни багатства може виступати будь-яка вільно конвертована валюта, євро або міжнародна платіжна одиниця СДР.

Сучасна валютна система побудована на базі плаваючих валютних курсів. Центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для зміни курсу своїх валют. Однак таке втручання і не заборонене, МВФ дозволив країнам-учасницям обирати режим встановлення валютного курсу самостійно. В даний час використовуються три таких режими: плаваючий, фіксований і змішаний.

Змішаний валютний курс звичайно вибирають розвинуті країни. Валюти цих країн є вільно конвертованими, і їх курсоутворення визначається грою попиту та пропозиції на валютному ринку. У вільному плаванні знаходяться валюти США, Канади, Австралії, Японії, Швейцарії й інших країн. Однак поширеними є випадки участі центральних банків у роботі валютних ринків. Центральні банки проводять валютні інтервенції для підтримки курсу своїх валют, для досягнення цілей диверсифікованості валютних резервів. Тому часто говорять про «брудне» або «кероване» плавання деяких валют.

Валютна інтервенція – покупка-продаж центральним банком іноземної валюти за національну на валютному ринку даної держави.

До твердої фіксації валютних курсів частіше прибігають країни, що розвиваються. Фіксація курсу здійснюється стосовно вільно конвертованих валют, СДР, євро, спеціально сконструйованим кошикам валют. Важливою особливістю світової валютної системи в сьогодення нремя є скасування всіх монетарних функцій золота. Країни не мають права фіксувати курс своїх валют до золота, золото перестало виконувати також і роль світових грошей.

Змішане плавання було характерно до початку 1999 р. для валют країн, що входять і Європейську валютну систему. Курси валют цих країн фіксувалися стосовно ЕКЮ, і через цей еквівалент здійснювалася фіксація курсів друг стосовно друга. Межі припустимих коливань установлювалися на рівні ±15% стосовно фіксованого паритету. На практиці дотримувались більш тверді обмеження на коливання валютних курсів. Неформальна прив'язка курсів здійснювалася на рівні ±2,25% стосовно фіксованого паритету. Валюти країн ЄВС спільно вільно плавають стосовно валют країн, що не входять у це угруповання. Сьогодні на території цих країн у ходінні знаходиться єдина європейська валюта - євро.

У кінці XX в. в умовах глобальної економічної кризи почали розглядатися варіанти взаємної прив'язки долара США, євро, ієни і юаню, а також спільного регулювання їхніх коливань.

Роль регулюючого валютного органа в Ямайській валютній системі виконує Міжнародний валютний фонд (МВФ). Основне його призначення — спостереження за валютною політикою держав і надання допомоги країнам, що мають труднощам із платіжним балансом. Він покликаний сприяти міжнародної кооперації, забезпечуючи механізм співробітництва держав у рішенні міжнародних фінансових проблем. У його задачі входять також підтримка правил обміну валютами і нагляд за валютними курсами, створення багатонаціональної системи платежів по валютних операціях, боротьба з національними валютними обмеженнями.

Крім МВФ, значне місце у валютному фінансуванні держав і великих фірм належить Міжнародному банкові реконструкції і розвитку (МБРР), що надає дешеві валютні кредити на структурну перебудову економіки; для центральних банків країн істотну роль грає Міжнародний банк розрахунків у Базелю.

Таким чином, сучасна Ямайська валютна система є системою плаваючих валютних курсів, багатовалютним стандартом. Всі операції суб’єктів господарювання на міжнародному ринку піддаються валютно-курсовим ризикам. Мінливість валют і процентних ставок зростає з часом, що значно утрудняє процес прийняття рішень для міжнародного менеджера.

9.3. ІНСТРУМЕНТИ ТЕРМІНОВОГО РИНКУ

Будь-який господарюючий суб'єкт, що займається зовнішньоекономічною діяльністю, має валютну позицію.

Валютна позиція - співвідношення вимог і зобов'язань господарюючого суб'єкта у визначеній валюті.

Валютна позиція може бути як відкритою, так і закритою. При збігу вимог і зобов'язань у даній валюті валютна поліція є закритою, у противному випадку говорять про відкриту валютну позицію. Відкрита валютна позиція розділяється на довгу та коротку позиції. Довга валютна позиція припускає; що зобов'язання суб'єкта господарювання у валюті менші, ніж вимоги в ній. Коротка валютна позиція виникає, коли зобов'язання у валюті більше вимог у ній на конкретну дату,

Суб'єкт господарювання, що має відкриту валютну позицію, підданий валютному ризикові. Міжнародний менеджер повинний оцінити розміри відкритої валютної позиції, величину валютного ризику і прийнятні способи покриття даного ризику. Для нівелювання валютного ризику часто використовуються термінові контракти, що обертаються на міжнародних біржах або торгуються міжнародними банками. До такого роду специфічних інструментів відносяться форварди, свопи (банківські контракти), а також ф'ючерси й опціони (в основному біржові контракти).

Форвардні валютні контракти

Форвардний валютообмінний контракт — це обов'язкова для виконання угода між банком і клієнтом з купівлі або продажу у визначений день у майбутньому визначеної суми іноземної валюти.

У цьому контракті валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент висновку угоди. Валютний курс здійснюваної форвардної угоди називається форвардним курсом. Він є терміновим.

Курс угоди, зв'язаної з постачанням валюти на поточному (касовому, наявному, негайному) ринку називається спот-курсом. При цьому стандартна спот-дата валютування (дата, коли валютні кошти безпосередньо надходять у розпорядження сторін за угодою) складає два робочі дня після укладання контракту. Існують і нестандартні спот-дати, наприклад, tod і tom, що скорочують термін постачання валюти до поточного дня й одного робочого дня відповідно з моменту укладання контракту.

Інші дати валютування (більш двох днів з моменту укладання контракту) називаються терміновими і припускають коректування загальної суми валюти, що поставляється на термін, на розмір процентних ставок по депозитах у відповідній валюті.

Терміни форвардних угод коливаються від 3 днів до 5 років, однак найбільш розповсюдженими з них є 1, 3, 6 і 9 місяців з дня укладання угоди.

Форвардний контракт є банківським контрактом, тому він не стандартизований і може бути підібраний під конкретного клієнта, Форвардний ринок угод до 6 місяців в основних валютах досить стабільний, на термін же більш 6 місяців – хитливий, при цьому окремі операції можуть викликати сильні коливання обмінних курсів.

Форвардний курс (FR) і курс спот (SR) тісно пов'язані між собою. Якщо FR>SR, то говорять, що валюта котирується з «премією», якщо FR<SR, те валюта котирується з «дисконтом».

Розмір дисконту або премії по валюті визначається в такий спосіб:

де FR(Pm/Dis) — форвардна премія або дисконт; FR — форвардний курс; SR — курс спот; t — термін форвардного контракту.

Премії та дисконти по валюті виражаються у відсотках річних, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладення валюти у форвардну угоду з прибутковістю від вкладення у векселі й інші інструменти фінансового ринку.

Щодня провідні фінансові газети світу (наприклад, The Wall Street Journal) і Інтернет друкують поточний курс (spot rate) та форвардний курс (forward rate) основних валют. На форвардному ринку банки також котирують курси покупки (Bid rate — BR) і продажу валюти (Ask rate — AR) і, відповідно, розраховують крос-курси. При цьому маржа між AR і BR більше при форвардних операціях і складає 1/8-1/4 % річних від курсу спот у перерахуванні на термін угоди.

Крос-курс — курс обміну між двома валютами, отриманий з їхнього відношення до третьої валюти. Як третя валюта звичайно виступає долар США.

Існують два основних методи котирування форвардного курсу: метод аутрайт та метод своп-ставок. При котируванні методом аутрайт банки вказують як повний спот-курс, так і повний форвардний курс, а також термін і суму постачання валюти. Однак у більшості випадків форвардний курс котирується за допомогою своп-ставок. Своп-ставки виражаються в абсолютних частках відповідної валюти стосовно долара США.

При котируванні курсу форвардної угоди методом своп-ставок визначаються тільки премія або дисконт, що при прямому котируванню відповідно додаються до курсу спот або віднімаються з нього. При зворотному котируванні валют дисконт додається, а премія віднімається з курсу спот.

Пряме котирування — вираження вартості одиниці іноземної валюти в одиницях національної.

Зворотне котирування — вираження вартості одиниці національної валюти у визначеній кількості іноземної.

Найбільше широко у світі застосовується пряме котирування. Наприклад, 5 гривень за один долар США - пряме котирування долара США на українському ринку. Традиційно назад котирується англійський фунт стерлінгів.

Розмір ставки своп визначається винятково різним рівнем процентних ставок країн, що беруть участь, і розраховується в такий спосіб:

де SR_o- спот-курс; r_h – процентні ставки по національній валюті; r_f – процентні ставки по іноземній валюті; t – термін виконання контракту.

Валютний ризик при здійсненні форвардних операцій, особливо довгострокових, значно зростає, тому що зростає імовірність непередбаченої зміни курсу валюти на дату постачання і ризик неплатоспроможності партнера.

Основне призначення форвардних операцій полягає в хеджуванні валютного ризику. За допомогою форвардних контрактів основна частка промислових клієнтів прагне закрити відкриту валютну позицію. Фіксуючи для себе визначений рівень обмінного курсу валюти на визначену дату, такий клієнт перекладає на контрагента (банк) ризик несприятливої зміни валютного курсу понад фіксовану в контракті величини і розглядає вартість даного контракту як своєрідну плату за «страхування».

Ф'ючерсні валютні контракти

Ф'ючерсні операції по своїй сутності схожі з форвардними угодами. Ф'ючерсні операції також сполучені з постачанням валюти на термін більш 3 днів із дня укладання угоди, при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день укладання угоди. Однак, при наявності подібних моментів маються й істотні відмінності ф'ючерсних операцій від форвардних.

По-перше, ф'ючерсні операції здійснюються в основному на біржовому ринку, а форвардні — на міжбанківському. Це приводить до того, що терміни виконання ф'ючерсних контрактів прив'язані до визначених дат (наприклад, третьому середовищу кожного місяця) і стандартизовані по термінах, обсягах, умовах постачання. У випадку ж форвардних контрактів термін і обсяг угоди визначаються за взаємною домовленістю сторін.

По-друге, ф'ючерсні операції відбуваються з обмеженим колом валют: долар США, євро, японська ієна, фунт стерлінгів і деякі інші. При формуванні форвардного контракту коло валют істотно ширше.

По-третє, ф'ючерсний ринок доступний як для великих інвесторів, так і для індивідуальних дрібних інституційних інвесторів. Доступ на форвардні ринки для невеликих фірм обмежений, тому що в основному форвардні операц

Дата добавления: 2014-01-06