Метод аудиту

Класифікація об'єктів аудиту

Ознака класифікації	Види об'єктів аудиторського контролю
1.	Вид	1.1. Ресурси 1.2. Господарські процеси 1.3. Активи, зобов'язання, капітал 1.4. Методи і функції управління 1.5. Організаційні форми управління
2.	Складність об'єктів	2.1. Прості 2.2. Складні
3.	Відношення до сфери діяльності	3.1. Сфери матеріально-технічного по­стачання 3.2. Сфери виробництва 3.3. Сфери збуту
4.	Відношення до часу	4.1. Об'єкти, стан яких оцінюється в минулому часі 4.2. Об'єкти, стан яких оцінюється в теперішньому часі 4.3. Об'єкти, стан яких оцінюється в майбутньому часі
5.	Характер оцінки стану об'єктів	5.1. Підлягають вартісній оцінці 5.2. Підлягають кількісній оцінці 5.3. Підлягають кількісно-вартісній оцінці
б.	Тривалість перебування у полі зору діяльності аудитора	6.1. Об'єкти, які є постійно в полі зору аудитора 6.2. Об'єкти періодичної аудиторської діяльності 6.3. Об'єкти одноразової оцінки
7.	Відношення до видів аудиту	7.1. Об'єкти зовнішнього аудиту 7.2. Об'єкти внутрішнього аудиту
8.	За функціональним призначенням засобів	8.1. Засоби праці 8.2. Предмети праці
9.	За джерелами утворення засобів	9.1. Засоби, придбані за рахунок своїх джерел 9.2. Засоби, придбані за рахунок залу­чених джерел (інвестицій) 9.3. Засоби, придбані за рахунок позик
	За фінансово-аналітичними ознаками	10.1. Необоротні активи 10.2. Оборотні активи 10.3. Витрати майбутніх періодів 10.4. Власний капітал 10.5. Забезпечення наступних витрат і платежів 10.6. Довгострокові зобов'язання 10.7. Поточні зобов'язання

При класифікації за фінансово-аналітичними ознаками об'єкти поділяють на необоротні й оборотні активи, витрати майбутніх пе­ріодів, власний капітал, забезпечення наступних витрат і платежів, довгострокові та поточні зобов'язання.

Отже, класифікація об'єктів аудиту має теоретичне і практичне значення. З теоретичного погляду вона дає змогу глибше пізнати суть предмета аудиту, а з практичного — правильно скласти план і програму аудиторської перевірки, вибрати потрібну методику і процедури контролю.

Аудит, як і кожна наука, має свій метод. За допомогою методу аудиту досліджується його предмет і об'єкти. Від зміни аудиторсь­ких послуг змінюються об'єкти контролю, а отже, і порядок вико­ристання тих чи інших складових елементів методу аудиту (методич­них прийомів).

Недоцільно давати окремі визначення методу аудиту і методу аудиторської діяльності. Метод аудиту потрібно розглядати в ціліс­ності — як окремої економічної науки. Незважаючи на те що ауди­торська діяльність охоплює не тільки підтвердження достовірності фінансової звітності, а й низку інших послуг, метод аудиту єдиний і характеризується як сукупність методичних прийомів, що викори­стовуються в аудиторському контролі. При виконанні різних ауди­торських послуг можна використовувати в різних комбінаціях ті чи інші прийоми аудиту, що характеризують зміст конкретних ау­диторських процедур.

Метод аудиту доцільно розглядати як сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об'єктів, що підлягають дослідженню.

Аналіз економічної літератури дає змогу дійти висновку, що більшість економістів правильно підходять до поділу методів і при­йомів, які використовуються в аудиті, на загальнонаукові методи і спеціальні прийоми аудиту. До загальнонаукових методів належать: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, абстра­гування, конкретизація, класифікація тощо.

У межах загального діалектичного методу є дедуктивні й індук­тивні методи. В першому випадку об'єкт спочатку вивчають, дотри­муючись загальних положень, інтересів системи вищого рівня, і лише після цього приступають до його властивостей та інших характерис­тик, що визначають місце об'єкта в цілісній системі, його складність, цілі функціонування, стан, інші особливості.

Згідно з індуктивним методом, об'єкт аудиту вивчають від част­кового до загального, а за дедуктивним методом — від загального до часткового. В аудиті важливе значення мають обидва методи. Дедуктивний метод використовується при вивченні фінансово-гос­подарської діяльності підприємства, оцінці спрямованості й ефектив­ності системи управління, в межах якої діє об'єкт. Його використо­вують також для характеристики окремих розділів бухгалтерсько­го обліку і системи обліку загалом. Облік з погляду вимог управ­ління вимагає спочатку визначення його місця, мети і завдання в загальному процесі управління, чіткого уявлення про принципи, на яких він буде будуватися і взаємодіяти з іншими функціями.

Методи індукції більшою мірою використовуються в бухгалтер­ському обліку, ніж в аудиті. Проте використання методу індукції дуже важливе при попередній оцінці й аналізі діяльності підприєм­ства. Цей метод дає змогу насамперед зосередити увагу на окремих явищах і фактах, на вузьких місцях роботи бізнесу клієнта тощо.

Деякі аудитори надають перевагу кількісному визначенню ма­теріальності, використовуючи індуктивний підхід, тобто оцінюють матеріальність окремо для кожного рахунку, а потім підсумовують оцінки, визначаючи загальну матеріальність. Інші аудитори викорис­товують дедуктивний метод: визначають матеріальність для фінан­сових звітів загалом, а потім розподіляють оцінку за окремими рахунками (дебіторська заборгованість, матеріально-виробничі запаси і т.д.), щоб визначити обсяг робіт за кожним рахунком. Теоретично правильнішим є дедуктивний підхід, згідно з яким аудитори насам­перед розглядають фінансову звітність загалом, а потім на основі цього планують перевірку кожного рахунку. Використовуючи де­дуктивний підхід, можна уникнути ситуації, коли сума оцінок ма­теріальності за окремими рахунками перевищує допустиму величину помилок для звіту про прибутки і збитки, балансу та інших форм звітності.

Аналіз — це метод дослідження, який містить вивчення предмета через уявне та практичне розчленування його на складові частини (ознаки, властивості тощо). У процесі розчленування об'єктів досліджен­ня виявляють взаємозв'язки між показниками, вивчають причини, зумовлені їх зміною, визначають вплив окремих факторів на зміну показників господарської діяльності суб'єкта перевірки. Основна мета аналізу полягає не стільки у розчленуванні предмета, скільки в пі­знанні його суті, розкритті законів його функціонування та розвитку.

Синтез дослівно у перекладі з грецької мови означає "об'єд­нання", "створення сукупності". Метод синтезу дає змогу вивчати предмет у цілісності, єдності та взаємозв'язку його окремих об'єктів, знаходити взаємозв'язки загального з частковим.

Аналогія — це наукове дослідження, яке досягає пізнання ознак об'єктів на основі їх подібності з іншими, виявляє ознаки і власти­вості одних об'єктів аудиту і може поширити їх на інші.

У науковому пізнанні явищ, фактів і загалом предмета важлива роль належить методам моделювання. Суть цього методу полягає в тому, що вивчення об'єкта замінюється вивченням його замінника — моделі. Реальний процес у цьому випадку відображається у логі­чних схемах, алгоритмах і математичних формулах.

Найбільше поширення в аудиті отримали інформаційні та логіко-математичні схеми. Моделювання дає змогу використовувати ПЕОМ у процесі аудиторського контролю тощо.

Абстрагування — це вдумливе відволікання від тих чи інших сторін, властивостей і зв'язків об'єкта дослідження. Наукове абст­рагування передбачає відволікання уваги в процесі пізнання від часткових і несуттєвих сторін явищ, які розглядаються, з метою зосередження на загальних, основних і суттєвих його рисах. Виді­ляючи суттєве, наукова абстракція сприяє поглибленому пізнанню. Абстрактне мислення виконує вирішальну роль у процесі розробки наукової теорії предмета аудиту.

На відміну від абстрагування метод конкретизації полягає у все­бічному дослідженні об'єктів. При цьому досліджується стан об'єк­тів за певних конкретних умов їх існування.

Важливим загальнонауковим методом, що використовується в аудиті, є класифікація. Під змістом класифікації розуміють розпо­діл предметів, явищ і понять за класами, групами залежно від їх загальних ознак. Науково обґрунтована класифікація, підсумовую­чи результати попереднього розвитку, часто виявляє новий етап у розвитку. Класифікація дає змогу передбачити існування невідомих раніше об'єктів або відкрити нові зв'язки і залежність між уже відомими об'єктами.

У МСА та наукових працях закордонних і українських вчених виділяється різна кількість прийомів аудиту, за допомогою яких формуються аудиторські процедури для збору свідчень про досто­вірність фінансової звітності. Так, МСА №500 "Аудиторські докази" виділяють прийоми аудиту, що називаються процедурами: вивчен­ня (інспекція), спостереження, опитування, підтвердження, підраху­нок, аналітичні процедури.

Під вивченням (інспекцією) розуміють дослідження записів документів, або матеріальних активів. Цей прийом дає змогу отри­мати докази різного ступеня достовірності, що залежить від їх суті і джерел. Деякі економісти цей прийом називають документальною перевіркою або дослідженням документів, що передбачає перевірку їх з формального боку, арифметичної точності та перевірки по суті.

При формальній перевірці документів звертається увага на за­повнення всіх реквізитів, наявність необумовлених виправлень, під­чисток, дописок у тексті і сумах, реальність підписів тощо.

Арифметична перевірка — це правильність підрахунків у пер­винних документах, облікових реєстрах і звітності.

Перевірка документів по суті передбачає контроль аудитора за законністю і доцільністю господарської операції.

Спостереження — візуальний нагляд за ходом виконання опе­рацій або процедур з метою визначення способу їх виконання. Спостереження дає тільки свідчення точності проведення контроль­ної процедури під час фактичного її виконання, наприклад, спосте­реження аудитора за ходом проведення інвентаризації товарно-ма­теріальних цінностей.

Опитування — це пошук офіційної та неофіційної доказової інформації в усній і письмовій формі у компетентних осіб, як на самому підприємстві, так і поза його межами. За допомогою цього прийому аудитор може здійснювати опитування керівництва суб'єк­та перевірки, службовців та інших працівників із метою отримання певної інформації про бізнес клієнта, попередню оцінку системи внутрішнього контролю, аудиторський ризик тощо.

Підтвердження дає змогу аудитору отримати у письмовій фор­мі відповіді від клієнта або третіх сторін з певною інформацією про підтвердження тих чи інших господарських операцій, відображених у системі бухгалтерського обліку. Це насамперед акти звірки дебі­торської заборгованості, відповіді на листи банку, страхових компа­ній та інших підприємств і організацій.

Підрахунок — це перевірка арифметичної точності записів у первинних документах, реєстрах бухгалтерського обліку і фінансо­вій звітності, або незалежних розрахунків. Прийом підрахунку за­писів у аудиторській перевірці переважно здійснюється вибірково. Наприклад, аудитор може перевірити, наскільки точно підраховані у головній книзі, оборотній відомості обороти за тим чи іншим рахунком.

Аналітичний огляд -- це вивчення важливих коефіцієнтів, тен­денцій та інших даних, що характеризують розвиток суб'єкта пере­вірки, а також дослідження незвичних і неочікуваних змін. Аналі­тичний огляд зазвичай здійснюється на початковій стадії аудиту і є одним із перших прийомів аудиторської перевірки, який потім до­повнюється опитуванням та інспекцією.

Аудитор на основі даних, отриманих у процесі аналітичного огляду, опитує керівництво підприємства, інших посадових осіб про причини виявлених неочікуваних відхилень. Отримані відповіді потім досліджуються і підтверджуються.

Дж. К. Робертсон, окрім перелічених прийомів аудиту, рекомен­дованих МСА, виділяє ще сканування. За допомогою сканування аудитори вивчають нетипові статті та події, відображені в докумен­тації клієнта. Цей видатний американський економіст вважає, що існує сім основних видів аудиторських процедур (прийомів): пере­рахунок, спостереження, підтвердження, усний запит, перевірка документації, сканування й аналітичні процедури. Наголошуючи на семи запропонованих ним прийомах, він стверджує, що можна ви­вести сотні інших конкретних процедур.

Зарубіжні вчені виділяють лише сім основних прийомів аудиту (або процедур). Це не зовсім правильно. Так, виходячи з перерахунку спостереження, підтвердження й опитування, не можна вивести такі спеціальні прийоми контролю, як лабораторний аналіз, контрольний обмір, експеримент тощо. Але відомо, що без цих спеціальних прийо­мів не завжди можна провести на належному рівні аудиторську пере­вірку і підтвердити достовірність фінансової звітності. У зв'язку з цим до спеціальних прийомів слід віднести: інвентаризацію, контрольні об­міри, технологічний контроль, експертизу, експеримент, анкетування.

В процесі аудиту не можна обійтися без такого важливого еле­менту, як оцінка. Аудитори на початковій стадії перевірки оціню­ють аудиторський ризик, систему внутрішнього контролю тощо. У процесі безпосередньої перевірки аудиторам часто доводиться оці­нювати чимало господарських фактів, які з тієї чи іншої причини не відображені в системі бухгалтерського обліку. На завершальній стадії аудиту оцінці й аналізу підлягають зібрані в ході перевірки свідчення для висловлення незалежної думки про достовірність фінансової звітності. Отже, наведені приклади достатньо вагомо підтверджують, що оцінка є не тільки елементом методу бухгалтер­ського обліку, а й аудиту.

Важливе теоретичне і практичне значення для розуміння суті власних прийомів аудиту та їх використання в процесі аудиторсь­кої перевірки має науково обґрунтована їх класифікація. Методичні прийоми аудиту можна об'єднати в чотири групи: органоле­птичні, розрахунково-аналітичні, документальні, узагальнення і ре­алізації результатів аудиту.

До групи органолептичних прийомів відносять: формальну, юридичну, арифметичну і зустрічну перевірки.

Група розрахунково-аналітичних прийомів це економічний аналіз, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи.

До групи документальних прийомів належать інформаційне моделювання, дослідження документів, камеральні перевірки, нор­мативно-правове регулювання, групування недоліків.

Група узагальнення результатів аудиту об'єднує такі прийоми: документування результатів проміжного контролю, аналітичне гру­пування недоліків, економічна оцінка недоліків та заходи, спрямо­вані на їх профілактику, систематизоване групування в акті (виснов­ку) аудитора, прийняття рішень і контроль за їх виконанням.

Залежно від виду отриманих доказів прийоми аудиту поділяються на фактичні та документальні, а за ознакою об'єктів застосування — на тести узгодженості й тести підтвердження.

Групування методичних прийомів відносно процесу аудиту (по­чаткова стадія, стадія дослідження і завершальна) має не тільки теоретичне, а й практичне значення. На початковій стадії аудитор­ського процесу використовуються переважно такі методичні прийо­ми: опитування (бесіда), попередній аналітичний огляд, оцінка (див. рис. 4.1).

Рис. 4.1. Використання спеціальних прийомів аудиторського контролю

Дата добавления: 2014-01-06