Суть робочого часу

Універсальною мірою кількості праці є робочий час. Робочий час — встановлена в законодавчому порядку тривалість робочого дня, протягом якого персонал зобов'язаний виконувати свої виробничі чи службові обо­в'язки.

Робочий час регламентується і державою, і роботодавцем. Згідно з Кодексом законів про працю України (ст. 50), встановлюється верхня межа тривалості робочого часу: 40 годин на тижденьдля нормальних умов праці; для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більше 36 годин на тиждень (ст. 51).

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється також для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень.

36-годинний тиждень встановлено також для учителів, лікарів, викладачів вищої школи та деяких інших категорій працівників.

Надурочні роботи законом допускаються лише у виняткових випадках, але вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст. 62, 65). До надурочних робіт забороняється залучати: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших вісімнадцяти років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст.63).

Не допускається робота у вихідні і святкові дні, однак, якщо це обумовлене характером виробництва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, то робота у вихідні та святкові дні компенсується наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст.72).

При роботі в нічний час (за 22 години до 06 годин) встановлена тривалість зміни скорочується на одну годину. Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному тарифною угодою та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час (ст.108).

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст.175). Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних робіт і робіт у вихідні дні (ст.192).

Час, затрачений протягом робочого дня, залежно від цілей дослідження, поділяється на:

- час роботи і перерви – це час, протягом працівник не займається трудовою діяльністю (включає час регламентованих і час нерегламентованих робіт);

- нормований – це час виконання обов’язків і час регламентованих перерв (відносять час основної роботи, протягом якого виконується сама робота);

- ненормований.

До фак­тично витраченого часу можуть входити простої з різних причин, необов'язкові перерви, зумовлені недбалістю або недостатньою ква­ліфікацією як самих виконавців трудового процесу, так і керівників.

Допоміжний час, що затрачений виконавцями для забезпечення ос­новної роботи разом з основним, складає оперативний час. Характерною особливістю оперативного часу є циклічне повторення його елементів у певній послідовності з кожною одиницею продукції або обсягу роботи.

Сукупність різних елементів затрат робочого часу складає баланс часу зміни, а їх співвідношення - структуру робочого дня (зміни). Існує:

- фактичний баланс робочого часу (складаєть­ся заданими спостережень і відображає фактичне використання робочого часу);

- проектний баланс робочого часу (розраховується на основі обґрунтованих поелементних нормативів часу, які характеризують раціональність процесу праці).

Дата добавления: 2014-01-06