Тема 2. Загальні напрямки і сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму

План

1. Загальні напрямки розвитку міжнародного туризму.

2. Обумовленість туризму.

3. Технології розвитку туризму.

4. Світовий ринок міжнародного туризму, прогноз розвитку.

1. Загальні напрямки розвитку міжнародного туризму

Сьогодні міжнародний туризм трансформує колись закриті товариства на відкриті універсальні суспільства, де контакти між людьми з різних країн стають повсякденною реальністю. Це задовольняє потреби людей у зустрічах і обмінах з іншими культурами. Незаперечно, що туризм є одним з найвпливовіших феноменів (якщо не самий впливовий) економічного і соціального розвитку нашого суспільства.

Туризм - багатогранне явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має практично невичерпний потенціал для постійного розвитку, тісно поєднується з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів.

Нині туризм став справді інтернаціональною та демократичною сферою суспільної діяльності. Це галузь світової економіки, що характеризується високими темпами розвитку. Так, якщо у 1950 р. туристичні подорожі здійснили 25 млн осіб, то за півсторіччя їх кількість збільшилася у 30 разів і у 2002 р., за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), досягла 750 млн осіб. Особливо бурхливого розвитку туризм набув в останнє десятиріччя минулого століття після проведення у жовтні 1998 р. у Ванкувері (Канада) Першої всесвітньої конференції «Туризм як впливова сила збереження миру» за участю делегацій із 65 країн світу, де вперше пролунав заклик до пропаганди і поширення мирного туризму як гаранта миру і безпеки, що впливає на громадян різних країн, їхню економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла. Саме таке визначення туризму було закріплено у прийнятому на конференції Кредо мирного мандрівника. Відтоді туризм сприймається як чинник економічного і культурного розвитку держав, захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини, міжнародного взаєморозуміння, миру, дотримання прав людини та основних свобод, незважаючи на расу, стать, мову та релігію. ХХІ сторіччя ВТО навіть проголосила сторіччям туризму.

Для багатьох країн міжнародний туризм став найприбутковішою галуззю економіки, а доходи від нього - важливою складовою національних бюджетів. Подорожі та туризм стимулюють розвиток інвестиційних проектів з розбудови транспортної та готельно-туристичної інфраструктури (зокрема, аеропортів, шляхів, морських портів, реставрацію історичних пам’яток, музеїв, розвиток природних охоронних зон), що підвищує і якість життя корінного населення, і обслуговування туристів. За даними Державної туристичної адміністрації України, на цю галузь припадає 10% виробленого у світі валового продукту, близько 35% світової торгівлі послугами, а також майже 11% світових інвестицій. Протягом останніх років прибутки від міжнародного туризму збільшувалися щорічно в середньому на 9%, темпи їх зростання випереджають аналогічні показники експорту таких товарів-«лідерів» світової торгівлі, як нафтопродукти, автомобілі, телекомунікаційні матеріали, текстильна продукція.

Туризм є однією з небагатьох галузей світового господарства, де постійно зростає кількість робочих місць, що у 1,5 раза перевищує цей середньогалузевий показник в інших сферах економічної діяльності. Робочі місця та туристичні підприємства зазвичай створюються в менш розвинутих регіонах країн базування, що сприяє поліпшенню економічної ситуації та заохочує місцевих жителів не полишати традиційні зони мешкання у пошуках економічно привабливіших місць проживання. Активно розвивається так званий сільський туризм, який у країнах Європи розглядають як найефективніший шлях соціального розвитку сільських депресивних регіонів, шлях до забезпечення зайнятості сільського населення, яке витісняється зі сфери матеріального виробництва внаслідок науково-технічного прогресу.

За даними звіту Міжнародної ради з подорожей і туризму (World Travel and Tourism Council), 2004 р. у сфері подорожей і туризму безпосередньо працювало майже 73,7 млн осіб, або 2,8% зайнятих у світовому господарстві, а у суміжних з туризмом галузях - ще близько 215 млн осіб (8,1% працездатного населення планети). За кількістю зайнятих тут лідирують Китай, Індія, США, Індонезія, Японія, Бразилія, Росія, Німеччина, Іспанія і Франція. Очікується, що зайнятість у зазначених сферах світового господарства до 2014 р. сягне 8,6% працездатного населення Землі. До 2020 р. кількість туристичних поїздок, за оцінками фахівців ВТО, може зрости, порівняно з нинішнім періодом, утричі. Очікують також, що «туристичним напрямком номер один» на той час стане Китай. Поряд з традиційними видами туризму, такими як автомобільний, культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, релігійний, дедалі більшої популярності, особливо серед мешканців індустріально розвинутих країн, набувають сільський, екологічний (зелений), а також екстремальні види туризму, зокрема, пригодницький, спортивний, гірський, підводний, мисливський.

2. Обумовленість туризму.

Розвиток індустрії туризму все більш наполегливо вимагає наукових досліджень. На Україні створюються наукові підрозділи (лабораторії, відділи і навіть інститут туризму), які розробляють різні аспекти розвитку такої галузі економіки, як туризм.

В цій області складаються два напрямки: • прикладні дослідження (оцінка попиту з метою виявити можливості залучення туристів в той чи інший район, порівняльна оцінка туристичних ресурсів, розробка проектів комплексного розвитку окремих районів туризму і т. д.);• теоретичні (загальний аналіз проблем і перспектив розвитку індустрії туризму, аналіз географії туристичних потоків та факторів, що визначають їх інтенсивність, методологія оцінки ресурсів попиту і ефективності капітальних вкладень).

Дослідження туристичного ринку мають економічний і психологічний характер. Економічний аспект дослідження туристичного ринку припускає розрахунок економічного потенціалу регіону, що досліджується, розподілу національного доходу на душу населення, ступінь розвитку окремих галузей економіки. Крім того досліджується політика країни в відношенні розвитку туризму: стимулюються чи обмежується туризм, чи виділяються кошти на будівництво матеріально-технічної бази туризму, чи проводиться відповідна регіональна політика з боку держави.Психологічний аспект дослідження враховує орієнтацію виробників туристичних послуг на той чи інший вид туризму, причини, які спонукають туристів відвідати ті чи інші туристичні об'єкти, а також найбільш благоприємні для туризму періоди року. Досліджується ефективність впливу реклами на вибір туристами тієї чи іншої країни.

Для проведення досліджень в області туризму часто залучаються експерти різних туристичних організацій, які мають необхідний досвід. Використовуються також матеріали туристичних збірників інформаційних бюлетнів, журналів і т.д.

Важливим є визначити економічну ефективність розвитку міжнародного туризму для регіонів і держави в цілому. В першу чергу необхідно визначити роль і місце туризму в моделі державної регіональної політики.

Побудова ринкових відносин, формування відкритого ринку, неможливе в умовах централізованого управління. Сьогодні став вже очевидним той факт, що без переносу акцентів ринкових перетворень в регіони, без децентралізації влади очікувати швидких позитивних зрушень неможливо. Відомо, що ефективною влада може бути тільки при оптимальному співвідношенні між централізацією і децентралізацією влади, коли держава бере на себе функції управління тільки стратегічними галузями виробництва, що забезпечують життєздатність держави. В зв'язку з цим виникає об'єктивно-обумовлена проблема "регіоналізації" економічних реформ, що в свою чергу вимагає чіткої державної політики по відношенню до регіонів. Справа в тому, що особливістю регіону є виконання ним не тільки виробничих, а й соціальних функцій. В цьому полягає принципова різниця між структурними ланками народногосподарського комплексу країни у відтворювальному процесі. Якщо галузь чи окреме підприємство є носіями виробничих відносин, то регіон є носієм і відносин з приводу невиробничого споживання. В кінцевому рахунку зміст регіонального відтворювального процесу полягає в забезпеченні добробуту населення, стану його здоров'я, створення незалежних умов для продуктивної праці і відпочинку людей, їх духовного розвитку. Така орієнтація відтворення потребує створення необхідних передумов для зміцнення і розвитку економічної, фінансової, правової бази системи самоуправління регіональних ланок. А це означає, що регіони повинні мати достатньо повноважень у регулюванні господарських і соціальних процесів, забезпечення комплексності їх соціально-економічного розвитку. Тому питання децентралізації влади, розширення соціально-економічних прав і відповідальності регіонів за вирішення своїх проблем має сьогодні стати ключовими в регіональній політиці держави. Ця політика повинна базуватись на забезпеченні практичної реалізації інтересів самої держави на регіональному рівні і одночасно внутрішніх інтересів самих регіонів в межах єдиної економічної системи. Необхідно відмітити, що саме відсутність чіткої, законодавчо визначеної і нормативно закріпленої державної регіональної політики призвела до виникнення загострення негативних явищ і процесів не тільки соціально-економічного, а й політичного характеру. Відсутність налагодженої, дієвої законодавчої бази взаємодії державних і регіональних органів влади, недосконалість фінансово-бюджетної і податкової політики призвели до малоефективних результатів по розширенню економічних прав і свобод регіонів. Масовими стали порушення встановленого порядку бюджетних взаємовідносин між різними рівнями, міжрегіональні зв'язки трансформувалися у форму примітивних бартерних обмінів, регіони почали використовувати не властиві їм і не передбачені діючим законодавством функції. Все це свідчить про необхідність проведення такої державної регіональної політики, яка була б побудована на балансі державних та регіональних інтересів, неухильному виконанні всіма її учасниками встановлених правил взаємовідносин.

Розглядаючи міжнародний туризм, як одну з форм зовнішньоекономічних відносин України, необхідно відмітити одну із характерних особливостей сучасного стану, яка полягає в глибоких змінах між співвідношенням динаміки можливостей загальнодержавного і регіонального рівнів зовнішньоекономічної активності. Наявна політична і соціально-економічна нестабільність в країні протидіє нині розгортанню світогосподарських зв'язків на загальнодержавному рівні і в той же час зумовлює необхідність більш активної зовнішньоекономічної діяльності регіонів. І тут важливу роль може відігравати розвиток міжнародного туризму, як спеціалізованих вільних економічних зон.

Інтенсифікація попиту у сфері туризму на основі зростання кількості міжнародних економічних, господарчих, наукових та культурних контактів, обумовлених удосконаленням засобів транспорту, зв'язку, розширенням обсягів міжнародної торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язків, підвищенням інтернаціоналізації і глобалізації світового господарства - з одного боку, та посилення конкуренції між туристичними організаціями і підприємствами різних країн в умовах підвищення монополістичного туристичного бізнесу та формування замкнутих інтеграційних туристичних угрупувань (як, наприклад, в межах ЄС), - з другого, обумовили виникнення спеціалізованих вільних туристичних зон (СВТЗ), позитивний досвід створення яких існує в Іспанії, Гібралтарі, на Кіпрі.

Перспектива реалізації потенціалу міжнародного туризму в Україні на основі розвитку СВТЗ грунтується як на певних передумовах, що склалися на її території, так і на характерних властивостях, притаманних локальним ділянкам економічного простору з преференційним режимом функціонування.

По-перше, Україна має значні туристичні ресурси (природно-кліматичні, культурно-історичні, націоально-етнографічні) і можливості для створення ВЕЗ, в яких міжнародний туризм на основі рекреації та оздоровлення буде одним із стуктуроутворюючих факторів. Вдале поєднання і взаємодоповнення на території України кліматичних, ландшафтних, бальнеологічних і грязьових природних лікувально-профілактичних факторів посилює ефективність їх впливу та підвищує курортологічну цінність до рівня міжнародного значення. Безпосередній інтерес міжнародної громадськості до культурно-історичної спадщини України, яка має безсумнівну історичну цінність, посилюється наявністю значної за кількістю української діаспори в світі. А геополітичні характеристики, що дозволяють Україні стати міжнародним вузлом комунікацій, роблять реальною можливість скористатися наявним тут рекреаційним потенціалом туристів, що проживають далеко за її межами.

Туристичні ресурси України - природні і створені працею людей об'єкти - мають поліфункціональний рекреаційний характер, створюють передумови для організації практично усіх відомих в міжнародній практиці видів туризму.

По-друге, розвиток на території України вільних економічних зон з рекреаційною спеціалізацією може стати інструментом, який дозволить зберегти та зміцнити наявні порівняльні переваги, що підвищують конкурентоспроможність України на світовому ринку туристичних послуг, на основі заходів організаційного, економічного та юридичного характеру, наслідком яких є: • стабільність економічного комфорту ВЕЗ, незалежна від політичної ситуації в країні; • гнучкість та висока адаптивність процесу адміністрування; • податкові, валютні та митні пільги; • спрощений порядок реєстрації підприємств та земельної аренди; • спрощений порядок в'їзду та тимчасового перебування іноземних громадян.

Використання потенціалу міжнародного туризму на основі функціонування вільних економічних зон дозволить забезпечити: • залучення іноземних інвестицій для створення внутрішньої пропозиції адекватної зовнішному попиту на основі приведення матеріально-технічних ресурсів (матеріально-технічної бази та інфраструктури) регіону у відповідності з міжнародними нормами обслуговування туристів та ліквідації диспропорції між наявним туристичним та матеріально-тежнічним потенціалом; • апробацію та прискорену адаптацію міжнародного досвіду щодо найбільш ефективних методів управління та організації праці та виробництва в рекреаційному господарстві з метою підвищення гнучкості та адаптивності туристичної пропозиції регіону до кон'юнктури світового ринку; • ліквідацію диспропорцій соціально-економічного розвитку регіону за рахунок прямих (як безпосереднього джерела значних фінансових надходжень) та опосередкованих (як чинника позитивних структурних зрушень галузевих та інфраструктурних, що підвищують комфортність регіону для потенційних інвесторів) можливостей міжнародного туризму; • залучення валютних коштів у місцевий та державний бюджет за рахунок експорту туристичних послуг на основі оптимального використання ресурсного потенціалу регіону з урахуванням стратегії його перспективного розвитку та забезпеченням балансу державних та місцевих інтересів.

Українські економісти В. Новіков та Ю. Корягін в статті "Економічні проблеми міжнародного туризму в Україні" вказують на необхідність значно піднести роль туризму в зовнішніх зв'язках республіки. Це завдання актуалізує проблему розробки і вивчення складних та багатогранних питань розвитку іноземного туризму на території України.

Які ж все-таки фактори обумовлюють швидкий розвиток міжнародного туризму?

Різке зростання міграційних потоків в кінці 20 століття пояснюється рядом причин. Самою головною слід признати розвиток процесу індустріалізації - зміцнення економічних зв'язків між країнами і континентами на основі поглибленого територіального розподілу праці і безпосередньо зв'язаного з ним розширення науково-технічних і культурних зв'язків.

Важливу роль відіграє досягнення науково-технічної революції, особливо в області транспорту. Розвитку міжнародного туризму сприяє певний ріст грошових доходів населення ряду країн, збільшення тривалості відпустки, а також зростаюча втома від життя у великих містах.

Важливу роль відіграють і здійснювані в багатьох країнах спеціальні програми розвитку міжнародного туризму: спрощення прикордонних формальностей, відміна обмежень на ввіз валюти, введення єдиної візи на декілька країн (Шенгенська домовленість), будівництво доріг, готелів, широка реклама об'єктів туризму, ціна на туристичні послуги. Розглянемо один з таких факторів, - ціноутворення в міжнародному туризмі. Специфічна особливість туристичних послуг, як товару на світовому ринку заключається не тільки в співпаданні по часу процесу виробництва і споживання, а також в різниці підприємств одного і того ж класу і рівня обслуговування в них.

Ціни на туристичні послуги являють собою грошовий вираз вартості, створений минулою працею закладеною в готелях, транспорті і теперішньою працею обслуговуючого персоналу. Ціна на туристичні послуги відображає необхідну затрату праці, тобто робочий час, який необхідний для їх відтворювання при нормальних умовах праці і при середній в даному суспільстві продуктивності.

В цілому можна сказати, що ціна на туристичні послуги визначається на основі вартості будівництва туристичних баз, затрат на утримання обслуговуючого персоналу, затрат на транспорт, рекламу, пропаганду туристичних послуг і т.п.

Разом з тим перерахувавши всі зазначені витрати ще не можна стверджувати, що наяву структура ціни на туристичні послуги і величина самої ціни. Туристичний ринок відрізняється від ринків інших товарів тим, що якщо на ринку товарів визначальними є показники попиту та пропозицій, то в туризмі особливе значення мають і інші фактори. В першу чергу ціна залежить від економічного і політичного становища країни, свій вплив має сезон, природно-кліматичні умови, якість обслуговування, проведення різних міроприємств.

В даний час економісти багатьох країн світу розробляють різні коефіцієнти, що дали би можливість точніше розрахувати ціни на туристичні послуги.

Якщо при рівних умовах ціни на туристичні послуги виявляються значно вищими ціни виробництва, то можна стверджувати, що наявний об'єм виробництва послуг менший загальної необхідності в них.

В цьому випадку необхідно розширити виробництво цих послуг в даному районі, тоді попит і пропозиції туристичних послуг прийдуть у відповідність і ціна на них знизиться.

Якщо ж ціни на туристичні послуги нижчі ціни виробництва, то це означає, що кількість побудованих туристичних центрів перевищує загальну необхідність.

Якщо який-небудь туристичний район викликає високий попит, але в ньому не існує реальних можливостей задоволення цього попиту, то ціна на туристичні послуги в цьому районі на протязі відповідного періоду буде значно перевищувати ціну виробництва. І навпаки, ціна на послуги в об'ємах низької якості в старих, малопривабливих районах, як правило встановлюється нижче ціни виробництва.Таким чином, ціна на туристичні послуги виступає не тільки як регулятор рівноваги попиту і пропозиції, але і як активний важіль впливу на виробництво.

Підвищення ціни стимулює будівництво добре обладнаних туристичних об'єктів в нових районах і підвищення якості обслуговування, а зниження ціни може стати причиною закриття нерентабельних готелів, які не користуються попитом.

Важливе значення для розвитку міжнародного туризму мають туристичні ресурси. Україна володіє багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Туристичні ресурси, або іншими словами туристичні пам'ятники являються основною метою подорожей. В силу цих обставин вони обумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та інше. Тому комерційна робота в області туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах. Туристичні ресурси можна розділити на три групи: 1. Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни: музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, зв'язані з подіями Великої Вітчизняної війни, життям і діялністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти. 2. Об'єкти, які демонструють здобутки України в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, народній освіті, медицині, спорті. 3. Природні ресурси: унікальні явища природи, печери, водопади, скали, заповідники, гори, ріки, моря, кліматичні та бальнеологічні курорти.

Більшість регіонів України мають туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями. Визначальним у розвитку міжнародного туризму є засоби активного формування попиту на туристичні послуги.

Розвиток міжнародного туризму та вивчення попиту на туристичні послуги дасть змогу науковим організаціям обгрунтовано вирішити питання про перетворення туризму в галузь народного господарства і розробити державну програму розвитку цієї галузі.

В умовах індустріального розвитку туристичних послуг вивчення попиту стане необхідною ланкою ефективного функціонування індустрії туризму, бо туристичні послуги неможливо складувати і зберігати подібно товарам, вони споживаються разом з виробництвом.

При плануванні освоєння нових туристичних ресурсів не обійтись без інформації, хоча би у вигляді прогнозу про туристичні потоки в заново освоєні регіони.

Проблема туризму та попиту на туристичні послуги тісно пов'язана з проблемою оцінки туристичних ресурсів. Цінність ресурсу в кінцевому рахунку визначається його привабливістю для іноземних туристів, яких цей ресурс може прийняти. Дослідження розвитку туризму, в тому числі, міжнародного включає вивчення наступних основних питань: • загальних закономірностей розвитку і формування попиту на туристичні послуги. Ця область дослідження складає частину більш загальної проблеми розкриття закономірностей споживання і попиту. Вона може формулюватись як визначення місткості ринку туристичних послуг і попиту на послуги туризму в різних країнах, різних груп населення з врахуванням впливу соціально - економічних, демографічних, природно - кліматичних і інших факторів; • широти залученння груп населення в туристичні поїздки; • структури попиту на туристичні послуги (вивчення попиту на туристичні послуги, окремі види туристичних подорожей і на товари супутні туризму). • регіональних особливостей розвитку ринку; • попиту на соціальний туризм; • попиту на нетрадиційні види туризму (сплав по ріках, кінний туризм та інше); • ефективності реклами як засобів активного формування і регулювання попиту; • платіжоспроможності населення тієї чи іншої країни.

Розвиток міжнародного туризму не можливий без створення матеріально - технічної бази (готелі, кемпінги, ресторани). Готельне господарство України по кількості місць на першому етапі спроможне задовільнити попит на розташування, та створення необхідних умов. Разом з цим, більшість готелів не відповідають вимогам міжнародних стандартів. Їх відсталість є самим вузьким місцем, яке стримує розвиток міжнародного туризму.

Цілу галузь матеріального виробництва продукт якої є важливим ресурсом індустрії туризму представляє організація харчування туристів та національна кухня.

Впливаючи на розвиток міжнародного туризму, транспорт виконує дві істотно різних функції: являється засобом доставки туристів до місця відпочинку і засобом розміщення та переїзду всередині країни.

В першому випадку транспорт виступає як "переддень індустрії туризму", в другому - як один з елементів основних фондів цієї галузі.

Авіаційний транспорт виконує головним чином першу функцію, причому його розвиток все в більшій мірі визначає розміри туристичних потоків.

Залізничний та автомобільний транспорт завдяки тому, що Україна знаходиться в центрі Європи, використовується як для доставки туристів в Україну, так і для транспортування по всьому маршруту.

Великий попит у іноземних туристів на морський та річковий транспорт.

Міжнародний туризм - вид зовнішньоекономічної діяльності і тому на його розвиток, і особливо на попит, впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Зокрема, політична невизначеність, економічна нестабільність, і подекуди й ознаки екологічної кризи і, як наслідок, соціально-економічна напруженість в суспільстві негативно позначається на інтенсивності туристичного потоку, як зовні так і в середині країни.

Розвиток міжнародного туризму, як один із факторів становлення економіки України звичайно направлений на залучення валютних надходжень для потреб народного господарства країни. Однак, значення економіки туризму визначається не тільки одним цим показником. Є ряд інших, дуже важливих економічних переваг експорту туристичних послуг.

Нарешті, послуги і товари продаються іноземним туристам по роздрібним цінам, які значно вищі зовнішньоторгових оптових цін. А якщо до цього додати, що торгівля в ресторанах, барах проводиться з застосуванням високих надбавок до роздрібних цін, то більша ефективність зовнішньої торгівлі туристичними послугами стане ще більш очевидною.

Вказані обставини обумовлюють економічну вигоду, отримувану від іноземного туризму, а отже і його суттєву роль у вирішенні завдань підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни.

3. Технології розвитку туризму.

Туризм став реальним фактом економіки будь-якої країни. Не є виключенням і Україна.

Історично склалося так, що сучасний туризм став результатом появи та еволюції подорожей. Люди подорожували завжди й залишали записи про свої мандрівки.

На стадіях зародження туризму мандрівники організовували подорожі самостійно. Метою подорожей було вивчення звичаїв і побуту, рівнів та особливостей розвитку народів і країн. Потім, в епоху Римської імперії, виникають перші елементи індустрії подорожей - заїжджі двори, причому як державні, так і приватні.

Розвиток християнства та торгівлі в середні віки привів до появи подорожей з метою розповсюдження релігії і реалізації товарів поза місцем їхнього виготовлення. У цю пору, говорячи сучасною мовою, інфраструктура подорожей поповнюється за внаслідок появи монастирів, а подальший розвиток одержують заїжджі двори за рахунок купців.

В епоху великих географічних відкриттів метою мандрівників, мореплавців і першопрохідників стало захоплення й освоєння територій.

Подорожі й екскурсії набувають форми туризму, причому основними джерелами покриття витрат на організацію екскурсій у далекі країни стають внески осіб, що виявили бажання брати участь у поїздках, а також пожертвування меценатів. Таким чином, фінансовою основою відшкодування туристичних витрат стає переважно сам турист.

Поняття "тур" було введено до вжитку в 1750 p., а термін "турист" використовувалося як найменування учасника розважальних або освітніх подорожей (турів).

Великого англійського реформатора Томаса Кука (1808-1892) справедливо називають "батьком" міжнародного туризму як сфери економічної діяльності, оскільки він уперше відзначив комерційні перспективи його розвитку. Т. Кук поклав початок організації туризму, створивши перше бюро подорожей, увів резервування місць у засобах пересування і розміщення, видавав якісні путівники з вичерпною інформацією

На межі XIX і X ст. туризм перестав бути тільки об'єктом наукових досліджень філософії та соціальних наук, а став складною економічною структурою, в розвитку якої виділяється період після Першої світової війн; і десятиліття після Другої світової війни. Особливу роль у популяризації усіх видів туризму зіграв розвиток авіаподорожей. Усе це сприяло виникненню економіко-філософського підходу до розуміння туризму в системі розвитку суспільства. При такому підході туризм пов'язується з економічним розвитком країни, розширенням наукових досліджень і підвищенням якості підготовки фахівців для сфери туризму.

У виникненні туристичної діяльності і розвитку туризму можна виділити 4 етапи: 1 етап - передісторія туризму; 2 етап - елітарний туризм і зародження масового туризму; 3 етап - початок становлення масового туризму; 4 етап - масовий туризм.

Розвиток туризму в світі привів до створення в 1951 р. Європейської комісії з туризму (ЄТС) і Карибської організації з туризму (СТО), а в 1957 р. - Азіатсько-Тихоокеанської асоціації з туризму (PATА). На міжнародному рівні в 1975 р. створено Всесвітню туристичну організацію (ВТО), що являє собою неурядове агентство, яке збирає і публікує дані про туризм, забезпечує технічну допомогу й організацію конференцій, підтримує програми навчання фахівців для туризму.

У 1997 р. Україна стала дійсним членом ВТО, а у вересні 1999 р. на 13-й Генеральній асамблеї ВТО в м. Сантьяго (Чилі) обрана в керівний орган ВТО - Виконавчу раду.

Туризмом в Україні на урядовому рівні займається Міністерство культури і туризму України, якому підпорядковується Державна служба туризму і курортів, а також Державна служба охорони культурної спадщини. В Автономній республіці Крим туризм підпорядкований Міністерству курортів і туризму, а в областях є відповідні підрозділи у складі державних адміністрацій. Найчастіше -це відділи з питань туризму і курортів.

Туризм в Україні став наближатися до світового рівня. З'явилися й розвиваються підприємства, що спеціалізуються на туристичній діяльності різних видів та організаційно-правових форм. Створено широку мережу туристичної індустрії, до якої входять засоби розміщення, об'єкти харчування, розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного, релігійного та іншого призначення.

До суб'єктів туристичної діяльності відносяться підприємства, установи, організації та фізичні особи, які зареєстровані у встановленому законодавством України порядку і отримали ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг.

Процеси створення та реалізації туристичного продукту й окремих туристичних послуг відносяться до туристичної діяльності. Розглядаючи туристичну діяльність глибше, варто виділяти в ній, з одного боку, техніко-технологічні та організаційні процеси, що вивчаються в курсі "Організація і технологія туризму", а з іншого боку - економіку цієї діяльності.

Економіка туристичної діяльності охоплює: - створення та надання туристичних послуг в обсягах і в терміни, обумовлені договором на організацію подорожей; - ефективне використання наявної і створення нової матеріально-технічної та ресурсної бази туризму; - забезпечення валютних надходжень до бюджету держави (регіону) та отримання прибутку суб'єктами туризму; - кооперування засобів туристичної діяльності; - сприяння зайнятості населення та задоволення його різноманітних потреб.

До основних завдань економічної діяльності суб'єктів туристичного бізнесу відносяться: а) створення (комплектування) туристичного продукту; б) формування ринку туристичних послуг; в) удосконалення інфраструктури туризму; г) реалізація туристичних послуг через систему оптової й роздрібної торгівлі з використанням комп'ютерних технологій; д) пріоритетний розвиток внутрішнього та в'їзного туризму.

Туристична діяльність ґрунтується на умовах і факторах, що охоплюють економіку, політику, культуру країн світу, на швидкості проникнення у світову цивілізацію, здатності адаптації до нових туристичних технологій, що грунтуються на комп'ютерній техніці, та гнучкого просування до інтеграційних та інших процесів у світовому просторі.

4. Світовий ринок міжнародного туризму, прогноз розвитку.

Туризм - багатогранне явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має практично невичерпний потенціал для постійного розвитку, тісно поєднується з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів.

Нині туризм став справді інтернаціональною та демократичною сферою суспільної діяльності. Це галузь світової економіки, що характеризується високими темпами розвитку. Так, якщо у 1950 р. туристичні подорожі здійснили 25 млн осіб, то за півсторіччя їх кількість збільшилася у 30 разів і у 2002 р., за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), досягла 750 млн осіб. Особливо бурхливого розвитку туризм набув в останнє десятиріччя минулого століття після проведення у жовтні 1998 р. у Ванкувері (Канада) Першої всесвітньої конференції «Туризм як впливова сила збереження миру» за участю делегацій із 65 країн світу, де вперше пролунав заклик до пропаганди і поширення мирного туризму як гаранта миру і безпеки, що впливає на громадян різних країн, їхню економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла. Саме таке визначення туризму було закріплено у прийнятому на конференції Кредо мирного мандрівника. Відтоді туризм сприймається як чинник економічного і культурного розвитку держав, захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини, міжнародного взаєморозуміння, миру, дотримання прав людини та основних свобод, незважаючи на расу, стать, мову та релігію. ХХІ сторіччя ВТО навіть проголосила сторіччям туризму.

Для багатьох країн міжнародний туризм став найприбутковішою галуззю економіки, а доходи від нього - важливою складовою національних бюджетів. Подорожі та туризм стимулюють розвиток інвестиційних проектів з розбудови транспортної та готельно-туристичної інфраструктури (зокрема, аеропортів, шляхів, морських портів, реставрацію історичних пам’яток, музеїв, розвиток природних охоронних зон), що підвищує і якість життя корінного населення, і обслуговування туристів. За даними Державної туристичної адміністрації України, на цю галузь припадає 10% виробленого у світі валового продукту, близько 35% світової торгівлі послугами, а також майже 11% світових інвестицій. Протягом останніх років прибутки від міжнародного туризму збільшувалися щорічно в середньому на 9%, темпи їх зростання випереджають аналогічні показники експорту таких товарів-«лідерів» світової торгівлі, як нафтопродукти, автомобілі, телекомунікаційні матеріали, текстильна продукція.

Туризм є однією з небагатьох галузей світового господарства, де постійно зростає кількість робочих місць, що у 1,5 раза перевищує цей середньогалузевий показник в інших сферах економічної діяльності. Робочі місця та туристичні підприємства зазвичай створюються в менш розвинутих регіонах країн базування, що сприяє поліпшенню економічної ситуації та заохочує місцевих жителів не полишати традиційні зони мешкання у пошуках економічно привабливіших місць проживання. Активно розвивається так званий сільський туризм, який у країнах Європи розглядають як найефективніший шлях соціального розвитку сільських депресивних регіонів, шлях до забезпечення зайнятості сільського населення, яке витісняється зі сфери матеріального виробництва внаслідок науково-технічного прогресу.

За даними звіту Міжнародної ради з подорожей і туризму (World Travel and Tourism Council), 2004 р. у сфері подорожей і туризму безпосередньо працювало майже 73,7 млн осіб, або 2,8% зайнятих у світовому господарстві, а у суміжних з туризмом галузях - ще близько 215 млн осіб (8,1% працездатного населення планети). За кількістю зайнятих тут лідирують Китай, Індія, США, Індонезія, Японія, Бразилія, Росія, Німеччина, Іспанія і Франція. Очікується, що зайнятість у зазначених сферах світового господарства до 2014 р. сягне 8,6% працездатного населення Землі. До 2020 р. кількість туристичних поїздок, за оцінками фахівців ВТО, може зрости, порівняно з нинішнім періодом, утричі. Очікують також, що «туристичним напрямком номер один» на той час стане Китай. Поряд з традиційними видами туризму, такими як автомобільний, культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, релігійний, дедалі більшої популярності, особливо серед мешканців індустріально розвинутих країн, набувають сільський, екологічний (зелений), а також екстремальні види туризму, зокрема, пригодницький, спортивний, гірський, підводний, мисливський.

Потенціал розвитку туризму в Україні

Україна поки що не належить до світових лідерів за кількістю відвідань туристами, однак особливості її географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють можливості для інтенсивного розвитку багатьох видів і внутрішнього, і іноземного туризму. Країна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією, Північчю і Півднем, а важливі залізничні й автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, річки Дунаю, авіамережа спроможні забезпечити інтенсивні зв’язки з іншими країнами. Територією України проходять міжнародні транспортні коридори (МТК): критські №№ 3, 5, 7 і 9, Балтійське море - Чорне море, Європа - Азія, Північ - Південь, ЧЕС, ЄАТК. Із 13 тис. км автомобільних доріг державного значення понад 9 тис. км є магістралями, пов’язаними з МТК. За оцінками експертів, Україна має найвищий у Європі коефіцієнт транзитності. Розглянемо докладніше складові туристичного потенціалу та рівень його використання у державі.

На території країни діють 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, що належать до природоохоронних територій. Серед останніх такі відомі, як Асканія-Нова, Шацький національний природний парк, «Софіївка», «Олександрія», Тростянецький дендропарк, парк у Качанівці, острів Хортиця. Водні ресурси (Чорного та Азовського морів, понад 70 тис. річок, найбільші з яких Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець та Дунай, а також понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові (передусім ліси гірських районів та ті, що знаходяться поблизу водоймищ і річок), каньйони Дністра (на Тернопільщині), пам’ятки природи - Скелі Довбуша, Кам’яні Могили, Великий каньйон у Криму, урочище Монастирище, біосферні заповідники (Карпатський площею 53,6 тис. кв. км, або 2,5% території Карпатського регіону, де сконцентровано найбільші у Європі ділянки букових та ялиново-букових пралісів і 2,2 тис. видів живих організмів; Дунайський тощо), острів Зміїний у Чорному морі тощо. За деякими оцінками, Україна має досить різноманітну біоту - понад 70 тис. видів, вартість якої оцінено в 7,6 трлн дол. США. За видовим багатством, зокрема рідкісних видів, Україна посідає сьоме місце у Європі, а за кількістю збережених, глобально уразливих європейських видів - п’яте. До специфічних ресурсів для розвитку іноземного туризму в Україні варто віднести і спеціальну зону Чорнобильської АЕС, місто Славутич та відпрацьований шахтний фонд Донбасу, де можна запроваджувати так званий промислово-екстремальний туризм. У Славутичі вже працює агентство «Туристичний кластер-Славутич». У туристичній інфраструктурі міста тризірковий готель «Європейський» (споруджений будівельниками із Скандинавії), номерний фонд якого заповнюється щорічно на 35-40%; кілька ресторанів, більярдний і кінноспортивний клуб, яхт-клуб, що має свій готель. Усі ці природні та інші ресурси дають можливість для розвитку широкого спектра і внутрішнього, і особливо іноземного туризму.

Скажімо, мисливські угіддя Цуманських лісів Ківерцівського району Волинської області вже стали місцем активного відпочинку любителів полювання з Італії, Франції, Німеччини та Бельгії; гірські та гірськолижні курорти Карпат, освоювані донедавна вітчизняними туристами та туристами з країн СНД, поступово стають привабливими для відвідувачів із сусідніх східноєвропейських країн. Підвищенню зацікавленості останніх має сприяти реалізація із залученням румунських та угорських партнерів спільного в рамках Карпатського єврорегіону проекту «Карпатський трамвай» з використання збудованих у першій половині минулого сторіччя ділянок гірських вузькоколійних залізниць. Створення тут мережі історичних залізниць сприятиме формуванню єдиної культурної сфери за участю п’яти сусідніх країн, що зробить його привабливим для іноземних туристів. Саме в Карпатах знаходиться (за твердженням українських географів) центр Європи (неподалік Рахова), де можна проводити міжнародні фестивалі культури та мистецтв. Доцільним є створення разом з Румунією біосферного резервату у Мараморських горах, встановити рух пасажирських потягів Транскарпатською магістраллю між Києвом та Бухарестом через Рахів.

Родовища зі значними ресурсами лікувальних грязей, які розташовані на прибережних територіях півдня України, та мінеральних і радонових вод Карпатського та лісостепового регіонів становлять основну частину рекреаційного потенціалу України, що має не тільки внутрішнє, а й міжнародне значення для розвитку лікувально-оздоровчого туризму. У передгір’ї Карпат на висоті 350 м над рівнем моря розкинувся один із найвідоміших бальнеологічних курортів України Трускавець, у ньому зосереджені великі запаси підземних мінеральних вод (найвідоміші - «Нафтуся», «Софія», «Марія») та лікувального озокериту. Щорічно курорт відвідує близько 200 тис. відпочивальників. Останнім часом він набуває популярності серед туристів з Німеччини, Польщі, Ізраїлю, Канади і США, де відкрито представництва ЗАТ «Трускавецькурорт».

Історико-культурні пам’ятки є також вагомою складовою туристичного потенціалу України. Найбільше приваблюють туристів розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі IX - XII сторіч у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури - фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському (третє місце в Україні після Києва і Львова за кількістю пам’яток старовини. Кам’янець-Подільський одним із перших з українських міст у 1374 р. отримав магдебурзьке право), Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині, Тернопільщині (зокрема в Збаражі) та Чернігівщині (загалом в Україні збереглося понад 100 палаців, замків і замкових споруд); пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Міжгір’ї, Мукачевому, Чернівцях, а також дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах. У цьому списку слід виокремити Генуезьку фортецю у Судаку - кримському місті, з якого за давніх часів розходилися за різними географічними напрямками гілки Шовкового шляху.

Серед історичних пам’яток України особливе місце належить Нікопольщині (Дніпропетровська область). Фахівці вважають, що немає в історії України іншої території, яка відіграла б таку значну роль не лише у становленні держави, а й у розвитку світової культури, цивілізаційних комунікацій, адже саме тут мешкали індоарійські кочові племена скотарів, які доместикували коня, створили дерев’яні вози та легкі бойові колісниці. Серед найбільших пам’яток їхньої культури спеціалісти зазначають розташовані тут скіфські усипальниці - Довгу Могилу, курган Чортомлик, Товсту Могилу (саме в ній знайдено 1971 року знамениту нині на весь світ золоту пектораль), Соболеву Могилу, Солоху, Огуд, інші. Є також незаперечні докази, що на цій території мешкали царські скіфи та скіфи-кочівники, які в ІV сторіччі до н.е. створили першу державність. Цю подію у Великій Скіфії пов’язують з іменем царя Атея. У середині ХVІ сторіччя на Нікопольщині виникла Запорізька Січ - місто-фортеця, воєнно-політичний центр запорізького козацтва. Знаходиться тут і меморіальний комплекс-могила кошового отамана Івана Сірка, який свого часу привів запорожців до Парижа.

Розвиток цивілізаційних комунікацій в епоху становлення християнства на нинішній території України історики пов’язують з Інкерманською долиною, де свого часу перебував Андрій Первозваний - перший Апостол Тавриди. Останнім часом в Україні розпочато роботи з відновлення історичної столиці - гетьманського Чигирина, на Рівненщині відроджуються історичні та культурні пам’ятки Острога, який ще у ХVІ-ХVІІ сторіччях мав назву «волинські Афіни», його всесвітньо відомої академії. Є всі підстави для того, щоб ці об’єкти стали активними центрами міжнародного історико-культурного та етнографічного туризму.

Варто згадати і релігійний туризм, зокрема щодо відвідань єврейськими хасидами Умані (Черкаська область), Меджибожа (Хмельницька область), куди десятки тисяч прочан приїздять на могилу свого вчителя Баал-Шев-Това та інші.

Загалом в Україні на державному обліку перебуває понад 130 тис. пам’яток, з яких 57,2 тис. - пам’ятки археології (із них 142 національного значення), 5,9 тис. - пам’ятки монументального мистецтва, 16,3 тис. - пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (з них 3,5 тис. національного значення). У країні впорядковано 61 історико-культурний заповідник (13 із них надано статусу національних), до складу яких належать комплекси (ансамблі) пам’яток, що мають особливу культурну цінність. 400 населених пунктів постановою Кабінету Міністрів № 878 від 26 липня 2001 року внесено до Списку історичних населених місць України. Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО поповнили Софійський собор з архітектурним ансамблем у Києві, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова. З метою збереження пам’яток історії та культури в Україні затверджені та реалізуються Комплексна програма паспортизації об’єктів культурної спадщини на 2003-2010 роки (постанова Кабінету Міністрів України № 1330 від9.09.2002 р.) і Загальнодержавна програма збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки (Закон України № 1692-ІV від 20.04.2004 р.).

Україна має розгалужену мережу туристично-рекреаційної інфраструктури. За даними Держкомстату України, на початок 2004 року в туристичній та курортній галузях налічувалося 8,3 тис. підприємств усіх форм власності, у тому числі працювало 3,9 тис. туроператорів та турагентів; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання та 3,2 тис. санаторно-курортних закладів із загальною середньообліковою чисельністю працівників близько 200 тис. осіб. Найбільший попит на послуги санаторно-курортних закладів спостерігається у мешканців нашої країни і громадян колишніх республік СРСР (значна частина санаторно-курортних закладів, розміщених на території України, все ще перебуває у власності пострадянських країн, зокрема, зі 623 таких закладів у Криму 63 належать Росії, Білорусі та Узбекистану). Послугами закладів готельного господарства користуються переважно іноземні відвідувачі. Серед санаторно-курортних закладів загальною місткістю 145 тис. цілорічних місць, значна частина яких зосереджена на узбережжях Чорного і Азовського морів та в рекреаційних зонах Карпатського регіону, переважають бази відпочинку (понад 2 тис. закладів). Досить значна кількість санаторіїв (469 од., із них дитячих - 180) і санаторіїв-профілакторіїв (325 од.), будинків і пансіонатів відпочинку (292 од.). Підвищений попит мають послуги 9 бальнеологічних та грязелікарень, а також 2 курортних поліклінік.

В Україні до послуг іноземних туристів 1213 готелів та інших місць для короткотермінового проживання 28300 осіб. З метою підвищення якості послуг підприємств туристично-рекреаційної інфраструктури та їх відповідності міжнародним вимогам запроваджено обов’язкову сертифікацію. На початок 2004 року було сертифіковано 682 готелі. Оцінка засвідчила, що у підвищенні якості готельного господарства є ще значні невикористані резерви, адже сертифікат відповідності категорії 5 зірок отримало тільки одне підприємство, 4 зірки - 18, 3 зірки - 55, 2 - 56, 1 зірка - 21, а без категорії залишилося 531, сертифікат відповідності послуг харчування отримали 763 підприємства. Тому зовсім не випадково у постанові Кабінету Міністрів України № 583 від 29.04.2002 р. «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» зазначено, що одним з найважливіших напрямів державної політики в туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту на внутрішньому і міжнародному ринках туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Іноземний туризм в Україні: динаміка та проблеми розвитку.

Законом України «Про туризм» туризм визначено як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною, професійно-діловою чи іншою метою без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування, а туриста - як особу, що здійснює подорож Україною або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін. Стаття 4 цього закону визначає організаційні форми туризму - міжнародний і внутрішній. До міжнародного належать в’їзний туризм (подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території) та виїзний (подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни). Внутрішній туризм означає подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Варто зазначити, що практика та традиції іноземного туризму в Україні (як складової колишнього СРСР) започатковані ще за часів радянської влади у 30-ті роки минулого сторіччя. 11 квітня 1929 року було створено Державне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР при Наркоматі зовнішньої і внутрішньої торгівлі. У 1933 р. Президія ЦВК СРСР прийняла спеціальну постанову про злиття ДАТ «Інтурист» і Всесоюзного акціонерного товариства «Готель» і утворення на їх базі Всесоюзного акціонерного товариства з іноземного туризму в СРСР - ВАТ «Інтурист», який мав на території колишнього Союзу майже 100 відділень і агентств, а також співпрацював з понад 700 турфірмами у більш як 100 країнах світу.

На початку 1970-х років в Україні було створено Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів УРСР, згодом перейменоване в Головне управління з іноземного туризму УРСР, якому були підпорядковані усі розміщені на території України підприємства «Інтуристу». Відтоді розпочалася активна розбудова інфраструктури іноземного туризму в Україні (готелі «Либідь», «Братислава» і «Русь» у Києві, «Світ» і «Дружба» у Харкові, «Дністер» у Львові, «Чорне море» в Одесі, «Ялта-Інтурист» у Ялті та низка інших). На початку 1980-х років набула поширення практика так званих поїздів дружби, а також відвідання фестивалів мистецтв («Київська весна» і «Золота осінь» у Києві, «Біла акація» в Одесі, «Кримські зорі» в Ялті). Наприкінці 1980-х років в Україні в системі Головінтуристу УРСР функціонувало 95 підприємств зі 12,5-тисячним персоналом.

Та попри набуті за часів радянської влади традиції в організації іноземного туризму його позитивну роль у розвитку міжнародних відносин за перші 10 років існування незалежної України значною мірою було втрачено. Критичним для туристичної галузі став 1999 рік.

Cпричинили неадекватний природно-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалу України розвиток іноземного туризму внутрішні, суто галузеві, а також зовнішні, переважно загальноекономічні та політичні чинники. Головні галузеві чинники такі: - недостатній рівень розвиненості безпосередньо мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Переважали великі, порівняно з аналогічними закордонними, комплекси в адміністративних центрах, із значною концентрацією місць і низьким рівнем комфортності; - відсутність скоординованої системи дій з просування туристичного продукту України на світовий ринок. Туристичні організації та послуги на цьому ринку були представлені фрагментарно. Офіційні туристичні видання, як правило, лише популяризували привабливі туристичні маршрути і об’єкти, не даючи відповіді потенційним споживачам на запитання, які їх цікавлять найбільше: порядок отримання візи, ціни у готелях і транспорті, відповідність цін якості послуг, прикордонні та митні процедури, транспортні трансфери тощо; - технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовували туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники про готелі, транспортні маршрути, туристичні фірми з переліком та вартістю послуг, які вони надають; - низький рівень обслуговування, зумовлений відповідним загальним рівнем кваліфікації працівників галузі. В Україні на той час не було адекватної системи підготовки і перепідготовки кадрів для туризму, чітких, на рівні світових стандартів кваліфікаційних вимог; - відставання темпів, навіть порівняно із середніми показниками в країнах СНД, нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою було зумовлене перманентною адміністративною реформою.

Головними зовнішніми чинниками, що стримували розвиток туризму в Україні, зокрема й іноземного, стали зумовлена млявістю економічних реформ несприятливість умов для підприємництва взагалі і туристичного зокрема, недосконалість нормативно-правового поля, зокрема, правил і умов перетину кордонів іноземцями, і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму і внутрішніх - через тривалу економічну кризу, і іноземних - через несприятливий інвестиційний клімат. Зазначені чинники спричинили істотне відставання України від провідних туристичних країн, вона поступово змістилася на периферію туристичних потоків (у 1999 р. її відвідали у 20 разів менше туристів, ніж Францію - найближчу до України за розмірами території і кількістю населення).

Ситуація, що склалася у туристичній сфері, потребувала термінових і дієвих заходів для подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту із забезпеченням необхідної його якості. Підгрунтям для прийняття і здійснення таких заходів стало формування цілеспрямованої державної політики в галузі туризму з визначенням пріоритетів її розвитку, а саме: вдосконалення правових засад регулювання відносин у галузі; забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць; розвиток міжнародного та внутрішнього туризму, зокрема сільського та екологічного (зеленого); розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку; створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання. Водночас було посилено соціальну складову туризму шляхом передбачення надання пільг дітям, молоді, людям похилого віку, інвалідам та малозабезпеченим громадянам. Засобом реалізації зазначених пріоритетів мали стати державні цільові та регіональні програми розвитку туризму. Було затверджено Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року (Указ Президента України № 973/99 від 10.08.1999 р.), Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 роки (постанова Кабінету Міністрів України № 583 від 29.04.2002 р.), Заходи щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму (розпорядження Кабінету Міністрів України № 390-р від 27.06.2003 р.) та інші нормативно-правові акти.

Завдяки вжитим заходам з їх реалізації було припинено негативні тенденції у розвитку туризму в Україні і надано потужного імпульсу, що відбилося на показниках діяльності галузі, як показують дані за 2000-2003 рр.. Структурні зміни в’їзного туризму свідчать про його якісне зростання: частка транзитних туристів у загальній кількості відвідань скоротилася більш як утричі (з 45,3% у 1999 р. до 13,8% у 2003 р.); набув позитивної динаміки організований туризм і за абсолютними показниками (зростання на 300 тис. осіб, або на 42%), і у структурі відвідувань (частка збільшилася на 0,5 відсотка); майже втричі більше стало приватних поїздок іноземців, що свідчить про зростання довіри до України. Відбулися певні зміни в географії та організації іноземного туризму: частка туристів з країн колишнього СРСР залишається ще досить великою - майже три чверті, однак вона має тенденцію до зменшення (за 1998-2003 рр. скоротилася майже на 5%), а також збільшення частки середньоазіатських відвідувачів, зокрема з Казахстану та Узбекистану. Неабияк зросла кількість туристичних відвідань України громадянами Польщі (в 4,8 раза) та Угорщини (у 2,7 раза), перетнувши мільйонний рубіж (у 2003 р. - 1,24 і 1,18 млн осіб відповідно). Попри все ще низьку питому вагу туристів з далекого зарубіжжя відвідування ними України свідчить про дві позитивні тенденції: перша - збільшення у абсолютному виразі (зокрема, кількість туристів з Німеччини та Італії зросла у 1,8 раза, США, Ізраїлю та Туреччини - в 1,4 раза), друга - істотне підвищення питомої ваги організованого туризму (за туристичними путівками (турами) в’їжджає понад половини австрійців та ізраїльтян, близько третини німців, англійців, французів, голландців, турків). Тривалішим став термін перебування іноземців в Україні - в середньому до 7,2 туродня. У результаті збільшення потоків туристів зросли обсяги споживання продукції туристичної та інших галузей економіки України. Найвищого показника тут досягнуто саме завдяки іноземним туристам, що підтверджує значущість міжнародного туризму для розвитку економіки держави.

За вказані роки активізувалася і підвищилась якість роботи суб’єктів туристичної діяльності. Якщо наприкінці 1990-х років на ринку фактично працювала третина зареєстрованих туристичних організацій, то у 2003 р. недіючих практично не було. Значно зросла кількість ліцензіатів - фізичних осіб, які працюють за спрощеною системою оподаткування. У підсумку збільшилася і кількість обслужених туроператорами та турагентами туристів, і обсяги надходжень до державного бюджету від роботи цих суб’єктів туристичної діяльності.

У 2004 р. позитивні тенденції розвитку в’їзного туризму тривали - Україну відвідали 15,6 млн іноземних туристів.

Головні чинники, що зумовили зростання обсягів в’їзного туризму: - прийняття низки документів щодо заохочення іноземного туризму, спрощення процедур перетину іноземними туристами українського кордону та умов їхнього перебування в Україні. Так, Указом Президента України № 435/2001 від 15.06.2001 р. «Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання» з 1 липня 2001 року було скасовано реєстрацію паспортних документів іноземців в органах внутрішніх справ нашої країни, натомість вона здійснюється співробітниками прикордонної служби безпосередньо в пунктах пропуску через державний кордон України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 435/2001 від 20.02.1999 р. «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну» та з метою створення сприятливих умов для збільшення кількості в’їзду в Україну іноземних туристів спільним наказом МЗС України та Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму у січні 2001 р. скасовано систему референсу, що спростило процедуру надання візової підтримки та отримання туристичної візи для поїздки в Україну. Прогресивним кроком на шляху лібералізації в’їзду іноземців в Україну стало внесення Кабінетом Міністрів України (постанови № 435/2001 від 29.03.2002 р., № 1168 від 28.07.2003 р. та № 909 від 13.07.2004 р.) змін і доповнень до Порядку оформлення дозволів для в’їзду в Україну, який діяв з 1999 р. Ішлося, зокрема, про внесення змін у частині запровадження у міжнародних аеропортах «Бориспіль», «Сімферополь», «Одеса», «Донецьк» і морському порту «Одеса» оформлення короткотермінових дозволів терміном до 14 діб для в’їзду в Україну громадянам країн-членів ЄС, Канади, США, Турецької Республіки, Швейцарської Конфедерації та Японії, які прямують з метою туризму; - запровадження сертифікації, ліцензування та стандартизації у туристичній та суміжних сферах діяльності. З жовтня 1999 року в Україні запроваджено обов’язкову сертифікацію готельних послуг та послуг харчування суб’єктів туристичної діяльності, які ці послуги надають, з липня 2000 року - ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. Туристичні послуги, які надають в Україні, визначено Державним класифікатором продукції та послуг ДК-16, розробленим відповідно до класифікації, що діє у Європейському Союзі. У 2003 р. було затверджено національні стандарти України: ДСТУ 4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги» та ДСТУ 4269:2003 «Послуги туристичні. Класифікація готелів» (набуття чинності - з 1 липня 2004 року), в стадії розробки ще низка стандартів; - активізація міжнародної рекламно-інформаційної діяльності з метою просування національного туристичного продукту на світовий ринок. Так, Держтурадміністрацією разом із Всеукраїнською благодійною організацією «Україна-Відома» у 2002 р. проведено ознайомлювальний тур по Україні для відомих журналістів з найавторитетніших туристичних видань Європи (брали участь 32 журналісти з 8 країн Центральної Європи); у листопаді 2003 року відбулася зустріч керівництва Держтурадміністрації з групою представників ЗМІ Євросоюзу; в рамках програм TACIS у 1999 р. було реалізовано українсько-французький проект з розбудови туристичної інфраструктури АР Крим, зокрема зі створення та забезпечення функціонування Кримського центру розвитку туризму. 2003 року створено Раду з туризму Карпатського регіону, на базі якої формується туристичний інформаційний центр. У Криму діє Союз сільського зеленого туризму автономії, який 2003 р. прийнято до Європейської асоціації сільського зеленого туризму (у її складі 21 країна); на початку 2005 року Держтурадміністрація України отримала сертифікат від Європейської спілки зеленого туризму на право провести в Криму другий Європейський конгрес сільського туризму. У Києві щороку проводять міжнародні виставкові і науково-практичні заходи, такі як Міжнародний турсалон «Україна», що відбувається за підтримки Всесвітньої туристичної організації, Міжнародна конференція готельєрів і рестораторів «Індустрія гостинності» тощо; - створення системи підготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів України. Заходи плановано проводити також через навчання і стажування у спеціалізованих навчальних закладах держав-членів ЄС тощо.

Позитивні досягнення у сфері розвитку міжнародного туризму в Україні нині підтримують на всіх рівнях управління. Так, упровадження безвізового режиму в’їзду на територію України жителів Євросоюзу з нагоди проведення в Києві Євробачення (на період до 1 вересня 2005 року) і безтермінового безвізового режиму відвідування України для громадян Євросоюзу і Швейцарії з 1 вересня 2005 року, спрощення візового режиму для певних категорій мешканців інших країн сприяють нарощуванню потоків іноземних туристів до нашої країни. Тільки за травень і червень 2005 року кількість європейців, котрі відвідали Україну, збільшилася у 2,3 раза.

Водночас у туристичній галузі України лишаються і нерозв’язані проблеми. Зокрема, за загальною кількістю відвідань країна ще значно поступається іншим країнам, що межують з Україною: 2003 р. тільки столицю Чехії відвідало понад 20 млн осіб; зберігаються помітні регіональні диспропорції у розвитку туризму: у 2003 р. 80% відвідань іноземних туристів, як і раніше, припадало на 4 регіони: АР Крим (27%. Регіон відвідало 4,6 млн відпочивальників, до бюджетів різного рівня надійшло 1278 млн грн), Київ (26%), Одеську область (16%) та Севастополь (11%), хоча з’явилися певні ознаки зростання кількості іноземних туристів у інших регіонах (протягом 1998-2003 рр. показник відвідань зріс у Запорізькій, Донецькій, Тернопільській областях - більш ніж у 6 разів, Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській і Одеській - від 3 до 5 разів). Однак досі рекреаційно-туристичний потенціал більшості областей України використовується недостатньо.

Серед інших проблем - повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутність відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідність значної частини туристичних закладів міжнародним стандартам; недостатній розвиток туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів; неузгодженість питань щодо використання рекреаційних ресурсів та їх збереження.

Міжнародний туризм як засіб інтеграції України у європейський та світовий простір

Як було зазначено, роль туризму у світовій системі господарства є вагомою - більш як 8% зайнятих та понад 10% валового продукту. В нашій країні, за даними Держкомстату України, у 2003 р. у туристичній та курортній галузях було зайнято 0,93% працівників (199,8 тис. осіб зі 21448,7 тис. середньосписочної чисельності зайнятих у народному господарстві) і вироблено 1,56% ВВП. Наводять й інші цифри - 3% працівників та 4% ВВП (розбіжність, імовірно, зумовлена різними методиками обрахунку показників)

Дата добавления: 2014-01-06