Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

БЮДЖЕТНАЯ ЛИНИЯ


ТЕМА 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

1.1. МІКРОЕКОНОМІКА ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ТЕОРЕТИЧНОЇ ЕКОНОМІКИ

Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об'єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним. Макроекономіка — це частина економічної теорії, що вивчає економіку в цілому.Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національно­го виробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятість і безробіття, інфляція і дефляція, роль дер­жави в економічному житті суспільства та інші.

Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих еко­номічних суб'єктів - людей, підприємств, організацій, то такий підхід називають мікроекономічним.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, що вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ.

Приставка “мікро” показує, що за основу дослідження приймається найменша економічна одиниця, своєрідна мікрочастинка економіки. Це не означає, що мікроекономічний аналіз має меншу цінність ніж макроекономічний. Скоріше навпаки, без конкретного, детального вивчення окремих елементів економіки, механізмів їхнього функціонування, без дослідження взаємодії між окремими економічними суб’єктами неможливо зрозуміти функціонування економічної системи в цілому. Можна вважати, що макроекономіка будується на мікроекономіці. З іншого боку, процеси, що відбуваються на макрорівні і економічна політика держави суттєво впливають на поведінку окремих економічних суб’єктів.

Мікроекономіка базується на двох загальновизнаних фактах матеріального виробництва:

1 – економічні (матеріальні) потреби людей безмежні;

2 – економічні ресурси обмежені і рідкісні.

Виходячи з цього головна проблема мікроекономічної теорії і практики – це вирішення протиріччя між бажаннями індивідів задовольнити свої безмежні потреби і обмеженістю економічних ресурсів, які знаходяться в їхньому розпорядженні.

Наявність даного протиріччя обумовлює існування перед людьми фундаментальної проблеми вибору.



Людині для існування необхідно виробляти життєві бла­га: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засо­би, меблі, засоби зв'язку, ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, об­ладнання, приміщення, підприємницькі здібності. Їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби людини безмежні, вона бажає покращу­вати своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід - економити.

Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов'язана з досягненням ефективного використання обме­жених ресурсів для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.

У процесі вибору, що нав'язаний суспільству обмеженістю ресурсів, люди постають перед необхідністю розв'язання трьох ос­новних проблем, вирішити які допомагає наука мікроекономіка.

1. Що виробляти?Тобто виробник завжди вирішує пи­тання,які товари і послуги та в якій кількості виробляти. Для ви­рішення цього питання в мікроекономіці розроблена теорія спо­живацького вибору.

2. Як виробляти?Тобто з допомогою яких обмежених ре­сурсіві технологічних способів виробляти необхідні людям бла­га. Теорія виробництва (один з основних розділів мікроеко­номіки)допомагає вирішити проблему розподілу ресурсів між підприємствами та галузями.

3. Для кого виробляти?Оскільки життєві блага обмежені, топотрібно вивчати доходи населення та механізм їх розподілу напоточне та перспективне споживання.

Останнім часом до цих фундаментальних проблем дода­ласяще одна:

4. Коли будуть спожиті ті чи інші блага або ресурси?Не­обхідно зробити вибір: споживати їх зараз чи пізніше? Викорис­таємонаші обмежені природні ресурси самі чи залишимо їх для майбутніх поколінь?

Економічний вибір - це вибір серед альтернативних варіантів найкращого, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат.

Проблему економічного вибору відображає межа виробничих можливостей (рис. 1.1).

Уявімо, що в країні виробляються два види продукту (предмети спо­живання та засоби виробництва) і вирі­шується питання про розподіл ресурсів для виробництва тільки цих двох продуктів.

У точці В в економіці виробляється Ув засобів виробництва та Хв пред­метів споживання.

У точці F в економіці є невикористані ресурси.

Точка Е лежить за межами виробничих можливостей економіки.

 
 

 


Рис. 1.1. Крива виробничих можливостей економіки.

Виробничі можливості - це можливості суспільства щодо виробництва економічних благ при повному та ефективному використанні всіх існуючих ресурсів на даному рівні розвитку технологій.

Крива виробничих можливостей подає альтернативні варіанти при повному використанні ресурсів.

Межа виробничих можливостей у даній моделі показує максимально можливі обсяги виробництва предметів споживання і засобів виробництва при повному використанні всіх існуючих ресурсів.

Кількість товару, якою необхідно пожертвувати для збільшення виробництва іншого товару, має в економіці назву "витрати втрачених можливостей", або "альтернативні витрати".

Таким чином, при переході з точки В у точку С економіка країни відмовляється від виробництва (Ув - Ус)засобів виробництва, щоб виробництві додатково (Хс - Хв) предметів споживання.

Проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів слід вирішувати з урахуванням цього важливого поняття економічної теорії.

Як економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді на основні питання, що постають перед будь-якою економічною системою.

 

1.2. СУБ'ЄКТИ ТА ОБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА МАКРОРІВНІ

Об'єктом досліджень у мікроекономіці є мікросистема.

Мікросистема— це система економічних відносин між гос­подарюючими суб'єктами.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:



-Домогосподарства - ннайбільш характерним прикладом домогосподарства є сім’я.

При мікроекономічному аналізі замість категорії “домогосподарство” використовуються такі терміни як покупець і споживач, які самостійно формують і використовують доходи, не вступаючи в будь-які об’єднання з іншими громадянами.

- Підприємства (фірми) - це економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення відносно залучення і використання економічних ресурсів з метою виробництва продукції та її продажу.

На ринку товарів і послуг фірма виступає як продавець, а на ринку ресурсів – як покупець ресурсів.

- Держава.У мікроекономіці вона розглядається як сукупність органів влади, що є регулятором та координатором еко­номічного життя.

 

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є фактори виробництва (ресурси) та його резуль­тати.

Об’єкти :Факторами виробництва є:

l природні ресурси або “земля”,тобто все те, що людина бере безпосередньо від природи і використовує у господарській діяльності;

l праця людинице продуктивне використання робочої сили людини;

l капітал (засоби виробництва) це все те, що створено працею людей і використовується в процесі виробництва економічних благ для його полегшення і підвищення ефективності;

l підприємницька здібність, яка являє собою особливий вид людського ресурсу, здатного ефективно комбінувати і використовувати всі інші економічні ресурси.

 

1. Праця— ціленаправлена діяльність людини, що ви­дозмінює природну речовину, з метою надати їй необхідної для задоволення потреб людини форми.

2. Капітал— всі засоби виробництва, створені людиною в попередніх виробничих процесах.

3. Природні ресурси,до яких належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що викори­стовуються у виробничому процесі. Часто їх називають узагаль­нюючим словом «земля».

4. Підприємницькі здібності— це особливі здібності дея­ких людей йти на мобілізацію ресурсів, свідомо йти на ризик, на організацію виробничого процесу з метою отримання прибутку.

Для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів необхідно розглянути деякі властивості ресурсів.

1. Обмеженість.У більшості випадків ресурси обмежені не абсолютно, а відносно: збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче.

2. Взаємозаміщуваність(субституційність). Це означає, що одні ресурси можуть заміщувати інші, але тільки до певної міри. Наприклад, людську працю завжди можна замінити капіта­лом (машинами), але витіснити людину як продуктивну силу вза­галі з процесу виробництва неможливо.

3. Взаємодоповнюваність(комплементарність). Ефектив­не використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Наприклад, кількість працівників і відповідна кількість верстатів, які вони можуть ефективно обслу­говувати; кількість водіїв і автомашин і т. д.

Результатом виробничої діяльності є матеріальний про­дукт (річ) або послуга. Вимірювати його можна як кількісно за до­помогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вар­тісний вираз залежить від цін, у яких розраховується результат. Ціни бувають поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними — зафіксованими на певний період.

Якщо мікроекономічну систему розглядати з погляду змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок - це спосіб взаємодії еко­номічних суб'єктів, що ґрунтується на конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

 

Взаємовідносини, що встановлюються між продавцем і покупцем, мають деякі відмінні риси.

1. Рівноправне становище учасників.Це означає, що про­давець і покупець повинні бути в рівних умовах, ніхто з них не по­винен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, на ринку діють і моно­полії, але у цьому випадку примус має економічний характер. ^

2. Принцип економічного зискуяк головний критерій доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну:

а) обмін повинен приносити зиск (прибуток);

б) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе;

в) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі ВІД неї відмовитися.

3. Повна економічна відповідальністьконтрагентів за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна самовідповідальність — інший. Якщо еко­номічний суб'єкт сам обирає контрагента без примусу, за влас­ною волею, то, звичайно, сам повинен відповідати за свій вибір.

Поведінка економічних суб'єктів на ринку залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономіці особ­ливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої монополії, монополістичної конкуренції, олігополії та чи­стої конкуренції.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед, спожи­вача та виробника), так і всієї системи. З'ясування механізмів встановлення та відновлення рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки.

 

 

1.3. МЕТОДОЛОГІЯ МІКРОЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ.

Досягнення цілей мікроекономіки пов'язане з викорис­танням певних методів пізнання економічного життя суспільства.

Одними з основних методів дослідження в мікроекономіці є методи індукції і дедукції.

Індукція— це хід дослідження від окремих фактів до за­гальних висновків і узагальнень. Економіст у даному випадку по­чинає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

Дедукція— це висування гіпотез на основі несистематич­них спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роз­думів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів. Гіпотеза — це попереднє судження про існування певної залеж­ності між економічними явищами.

Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.

Абстрагування— це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. На­приклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо сма­ки, уподобання та переваги кожного члена сім'ї, а вважаємо до-могосподарство єдиною неподільною одиницею. Аналогічно при дослідженні споживчого кошика ми вважаємо, що споживач робить вибір не з кількох десятків товарів, а лише з двох. Саме так при вивченні ринку праці ми для спрощення ситуації не будемо враховувати індивідуальні особливості кожного працівника, його рівень кваліфікації вмінь та навичок.

Припущення «при інших рівних умовах».Мікроекономіка формулює економічні закони, в яких вказується, що настання од­ного явища викликає інше, але тільки при інших рівних умовах. Тобто вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними. Наприклад, відомо, що зменшення ціни призводить до підвищення попиту на даний то­вар, але лише при незмінних інших факторах, бо якщо при змен­шенні ціни погіршиться якість, то стверджувати, що попит зрос­те, не можна.

Функціональний аналізмає велике значення в мікроеко­номіці. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочи­нається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлен­ня таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція. Необхідно зазначити, що з'ясу­вання функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджува­ними явищами ускладнене.

Рівноважний підхіддо дослідження динамічних явищ і процесів — важлива риса мікроаналізу. Розглядаючи сталу ди­наміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тен­денцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою, іїкщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного до іншого аналогічного стану.

Методи статики і динамікиособливо широко використо­вуються у мікроекономічних дослідженнях. Метод статики пе­редбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому пе­рехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Граничний аналіз— це технічний прийом, що широко ви­користовується в побудові мікроекономічних моделей. Це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за пев­ний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. При­кладами таких граничних величин можуть бути граничні витра­ти (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання до­даткової одиниці блага).

Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є роз­робка теорій та моделей.

Економічна модель— це система взаємозв'язків між еко­номічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат.

Економічні змінні— це натуральні або вартісні величини, які можуть набувати можливих значень.

Метою економічного моделювання є намагання допомог­ти зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки. Помилковою є думка, що чим більше модель схожа на реальний об'єкт, тим во­на краща. Критерієм корисності економічної моделі є не її відповідність реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Саме то­му модель повинна бути максимально простою, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.

Побудова моделі пов'язана із втратою певної частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстра­гуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на ос­новних складових системи та взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться у модель у готовому вигляді, називаються ендогенними.

Одним з найпростіших видів економіко-математичного моделювання є моделювання у двохвимірному просторі — за до­помогою графіків. Цей метод часто використовується у мікроеко-номіці. Трьохвимірні графіки складніші для сприйняття, тому їх рідше використовують, а багатовимірних графіків не існує взагалі.

 

 

ТЕМА 2. ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ І ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

1. Потреби, блага, корисність.

2. Закон спадної граничної корисності блага.

3. Рівновага споживача.

1. ПОТРЕБИ, БЛАГА, КОРИСНІСТЬ

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ- це необхідність у життєвих благах, бажання володіти ними і використовувати за призначенням.

Виділяють потреби: - особисті та – колективні (на рівні держави: макроекономічна стабільність тощо)

ОСОБИСТІ ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ

           
ФІЗІОЛОГІЧНІ   Інтелектуальні (духовні)   Соціальні
          І
Продукти харчування   Одержання освіти   Охорона здоров я
           
Одяг, взуття   Підвищення кваліфікації   Житлово-побутові умови
               

 

           
 
     
Умови праці, транспорт, зв'язок  
 
 

 


За А. Маслоу виділяють:

1. Фізіологічні потреби – необхідні для виживання

2. Потреби в захищеності і безпеці – захист від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього середовища

3. Соціальні потреби – включають почуття, що людина належить до чого-небудь або кого-небудь, що її приймають інші, що ти необхідний в суспільстві

4. Потреба в повазі – самоповага, компетентність, визнання

5. Потреба в самовираженні – потреба в реалізації своїх потенційних можливостей та рості як особистості

БЛАГО- це все те, що становить певний позитивний зміст; предмет, явище, продукт праці, який задовольняє певну людську потребу і відповідає інтересам, цілям людей.

Особливе місце серед благ, необхідних людині, займають послуги, роль яких зростає.

Найбільш розповсюдженим є поділ благ на:

- Матеріальні блага включають у себе як природні дари, так і результати виробництва.

- Нематеріальні блага- це блага, які впливають на розвиток здібностей людини, вони утворюються в невиробничій сфері (мистецтво, освіта тощо).

Розрізняють дві підгрупи нематеріальних благ:

Внутрішні - блага, дані людині природою, які вона розвиває в собі з власної волі (здібності до науки, малювання, співу тощо).

Зовнішні - блага, які, що дає зовнішній світ для задоволення потреб людини (репутація, ділові зв'язки, протекція).

Крім названих груп благ визначаються також блага теперішні та майбутні, прямі та непрямі, довготермінові та короткотермінові.

Особливе значення має поділ благ на економічні та неекономічні.

До економічних благ належать ті, які є об'єктом, а не результатом економічної діяльності, тобто ті, які можна одержувати в кількості обмежень, порівняних із задоволенням потреб.

До неекономічних належать дарові блага, надані без докладання зусиль людини.

КОРИСНІСТЬ –це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності (поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алко­голь).

Ординалістський погляд - корисність не підлягає кількісному виміру, тому бла­га, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з чер­говістю, послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задово­лення своїх потреб.

Кардиналістський погляд - допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки не має чітко визначеної одиниці виміру. Для порівняння різних корисностей використовують умовні бали (ютили — від юти лити (корисність), які споживач присвоює благам.

Люди купують товари для задоволення будь-яких своїх потреб. Отже ці товари мають певну корисність для людей.

Характерні властивості поняття “корисність”:

1 – поняття “корисність” і “користь” не є синоніми. Товар може задовольняти потребу, що не приносить практичної корисності (картини, старовинні речі), погані, або навіть шкідливі потреби (звички) людей: тютюн, алкогольні напої, наркотики та ін.

2 – “корисність” – це суб’єктивне поняття. Корисність певного товару може бути різною для різних людей. Наприклад, колір одежі.

ІІ. КАРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ КОРИСНОСТІ

Розрізняють два види корисності:

1. Гранична корисність (МU) – це додаткова корисність, або задоволення, яке можна отримати від однієї додаткової одиниці товару, або додаткової порції (партії) конкретного блага.

Гранична корисність – це корисність останньої одиниці блага, яка поступає у розрядження споживача.

2. Сукупна (загальна) корисність (TU) – це корисність всієї доступної для споживача кількості певного товару. TU = å MU

 

Розглянемо більш докладно як між собою взаємозв’язані ці два види корисності на умовному прикладі.

Наприклад, в жарку погоду хочеться дуже сильно пити. Ви купуєте перший стакан газованої води і п’єте його одним ковтком. Корисність цього першого стакану води для Вас дуже велика. Ви його випили, але не задовольнили свою спрагу повністю. Купуєте другий стакан води, але п’єте його вже більш повільно, так як корисність цього стакану води для Вас вже менша, ніж першого стакану. Припустимо і другим стаканом води Ви не задовольнили свою спрагу, то тоді купуєте ще третій стакан води. Його корисність буде ще меншою. І так далі. Дані про граничну корисність (MU) кожного спожитого стакана води подані в таблиці 2.

Так як корисність поняття абстрактне і суб’єктивне, і не піддається точному виміру, то в інтересах наочності припускають, що степінь задоволення потреб можна вимірювати в умовних одиницях або балах корисності (U – ютіліті).

Таблиця 2.

Ілюстрація співвідношення граничної і сукупної корисності на умовному прикладі зі споживанням газованої води.

Кількість спожитого товару, Q MU (в умовних одиницях корисності) TU (в умовних одиницях корисності)
-1

 

Функція корисності- це співвідношення між обсягами товарів і послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задово­леності від споживання товару), якого досягає споживач:

U=f(х,y,.....п)

де U — корисність;

х,y,.....п- кількість відповідних товарів, що споживаються за певний період.

 

Сукупна корисність (TU) визначається шляхом складання граничної корисності всіх спожитих стаканів води.

TU = å MU

Взаємозв’язок між граничною і сукупною корисністю можна показати графічно:

Сукупна корисність (Тоtаl Utilitу)— це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи по­туг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами:

 

 

Гранична корисність (Магgіnа1 Utilitу)— це приріст ко­рисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги:

 

 

З наведеного прикладу видно, що кожна наступна одиниця спожитого товару має все меншу корисність порівняно з тим як потреба людини в чомусь наближується до насиченості, тобто коли вона найбільш повно задовольняється. Така закономірність отримала назву – закон спадної граничної корисності

Гранична корисність блага спадає, тобто корисність кожної наступної одиниці блага, яку одержує споживач в даний момент, менше корисності попередньої одиниці. У цьому полягає перший закон Госсена.

Це падіння граничної корисності по мірі придбання споживачем додаткових одиниць певного продукту відоме під назвою закону спадної граничної корисності.

Можна припустити, що спочатку гранична корисність наступних одиниць благ, які споживаються може і зростати, а не так як в нашому прикладі, коли вона з першої ж додаткової одиниці блага зменшується. З урахуванням цього ЗАКОН СПАДНОЇ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ стверджує, що починаючи з певного моменту, додаткові одиниці спожитого кожного блага в міру насичення ним, будуть приносити споживачу все менше і менше додаткове задоволення (граничну корисність).

Із закону видно, що гранична корисність показує напрям і темп зміни сукупної корисності.

MU = D TU / D Q

де D TU – приріст сукупної корисності;

D Q – приріст споживаного блага.

MU (+) => TU ­ (1)

MU = 0 => TUmax (2)

MU (-) => TU ¯ (3)

В міру споживання все більшої кількості товару сукупна корисність зростає, але внаслідок того, що гранична корисність кожної наступної одиниці товару зменшується, то відбувається уповільнення зростання сукупної корисності (1), поки вона не досягне своєї точки максимуму (2). Після того як гранична корисність стане приймати від’ємне значення, сукупна корисність почне зменшуватися (3).

 

ІІІ. Рівновага споживача

В умовах кардиналістського підходу аналіз поведінки споживача визначається таким чином:

- його раціональна поведінка й прагнення до максимізації сукупної корисності;

- наявність системи переваг і точне уявлення про граничну корисність благ;

- бюджетне обмеження.

 

Рівновага споживача означає досягнення максимальної сукупної корисності, яка досягається за умови дотримання принципу рівної корисності.

Функція корисності максимізується у тому випадку, коли грошовий доход споживача розподіляється таким чином, що кожна грошова одиниця, яка витрачена на придбання будь-якого блага приносить однакову граничну корисність.

 

Правило максимізації корисності дозволяє зробити ряд висновків.

MUX/PX= MUY/PY=… MUn/Pn MU1/ MU2=P1 /P1

 

Функція корисності максимізується у тому випадку, коли грошовий доход споживача розподіляється таким чином, що кожна грошова одиниця, яка витрачена на придбання будь-якого блага приносить однакову граничну корисність - другий законом Госсена.

Коли споживач розподіляє свій бюджет згідно другого закону Госсена, тоді його покупки стають оптимальними. Такий стан називають рівновагою споживача.

 

 

ТЕМА З. ОРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

3.1. ВИБІР СПОЖИВАЧА З ОРДИНАЛІСТСЬКИХ ПОЗИЦІЙ

Теорія споживацького вибору заснована на припущенні, що споживач поводиться раціонально, намагаючись максимізувати задоволення своїх потребу процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні.

ПЕРЕД КОЖНИМ СПОЖИВАЧЕМ СТОЯТЬ ТРИ ЗАПИТАННЯ:

1 - Що купити?

2 - Скільки коштує товар чи послуга?

3 - Чи вистачить грошей, щоб здійснити покупку?

Щоб відповісти на перше запитання, необхідно з'ясувати корисність речі для споживача.

Щоб відповісти на друге - досліджувати ціну.

Щоб вирішити третє питання - визначити дохід споживача.

Ці три проблеми - корисність, ціна і дохід - і становлять зміст теорії поведінки споживача.

 

Купуючи що-небудь у магазині чи на ринку, ми, перш завсе, вибираємо те, що задовольняє наші потреби. Але одні і ті ж потреби можуть задовольняти різні блага, тому потрібно розглянути поняття «уподобання споживача».

Уподобання споживача— це система цінностей людини щодо благ, це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення своїх потреб.

Крім уподобань, на споживацький вибір впливають ціни благ та доходи споживача

Отже, споживацький вибір— це прийняття та реалізація рішень напідставі уподобань, ціни благ та доходів споживача з метою максимізації задоволення його потреб.

В основі ординалістської теорії поведінки споживача лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

1. ПОРІВНЯНІСТЬ - з двох наборів благ людина вибирає для себе привабливіший набір, або вказує на їх еквівалентність з власної точки зору (не бачить між ними відмінності).

2. ТРАНЗИТИВНІСТЬ - споживач встановлює певний порядок уподобань.

Якщо набір благ A привабливіший для суб'єкта, ніж набір B, а набір В, в свою чергу, переважає привабливістю набір C, то набір A буде привабливішим також і за набір C.

3. НЕНАСИЧУВАНІСТЬ

Люди завжди надають перевагу більшій кількості товару чи послуг (якщо товари якісні). Це означає, що потреби в товарах та послугах не мають насичення.

Проте грошовий дохід споживачів має обмежену величину і люди повинні узгоджувати бажання із бюджетом. Бюджет залежить від доходу і від цін товарів і послуг.

Споживачі повинні обрати, як найкращим способом задовольнити свої уподобання, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.

2. КРИВІ БАЙДУЖОСТІ, ЇХ ВЛАСТИВОСТІ

Підхід до пояснення споживчої поведінки з позиції ординалістів ґрунтується на використанні лінії споживчого бюджету та кривих байдужості.

Ординалісти (В. Парето, Дж. Хікс) вимірником граничної корисності вважали набір товарів, їх кількість. "Інструментом" такого аналізу стали криві байдужості.

Характеристика кривої байдужості відображає особливості поведінки споживача, який вирішує проблему альтернативного вибору. Для споживача існує не одна, є кілька комбінацій різних економічних благ, які дають одне й те саме задоволення споживчих бажань. Споживач купує для своїх потреб у різних пропорціях і комбінаціях споживчі блага.

Крива байдужості- це крива, що виявляє комбінації економічних благ, які забезпечують однаковий рівень задоволення.

Кожна крива байдужості відтворює певний набір товарів, які мають однакову корисність. Тому споживачеві наче байдуже, який з варіантів набору вибрати. Наприклад, є 4 варіанти, що складаються з двох груп товарів — одягу і продуктів харчування. Купуючи для задоволення своїх потреб продукти і одяг, споживач може комбінувати їх кількість у різних співвідношеннях, ранжирувати.

 

Комбинация благ А В С Д
Мясо 2,5
сыр 1,5 2,5

 

 
 

 

 


 

 

2,5

 

 

1,5 2 2,3 3

Крива байдужості визначає багато комбінацій наборів благ (мяса й сиру), які носять однакову з точки зору споживача корисність. Тобто між наборами товарів А, В, С, Дспоживач не бачить ніякої різниці.

Криві байдужості мають певні властивості:

- криві байдужості мають негативний нахил;

- криві байдужості не перетинаються, через будь яку точку можна провести лише одну криві байдужості;

- набори товарів на кривих, більш віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживчого задоволення;

- криві байдужості випуклі до початку координат - це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага визначеною кількістю іншого. Якщо в нього багато блага А, то він може відмовитися від якоїсь його частини, щоб одержати натомість якусь кількість блага В. Цю ситуацію можна виразити через показник граничної норми заміщення (ГНЗ), що є відношенням кількості блага, якого суб'єкт ще не має, але бажає отримати, і кількості блага, якої він згоден позбавитися.

Гранична норма заміщення

Гранична норма заміщення (MRSxy ) – це кількість товару У на яку згоден відмовитись споживач, щоб отримати додаткову одиницю товару Х.

Зменшення граничної норми заміщення при переміщенні вздовж кривої байдужості до низу є важливою передумовою її формування.

    У2     Y1       Взаємна заміна благ Х та У має сенс тільки у межах відрізку ВС. Це є зона субституції    
   

Гранична норма заміщення завжди виражається від’ємним числом (MRSxy<0), адже ΔХ<0,оскільки Х21.

Гранична норма заміщення пов’язана з граничними корисностями блага Х і блага У. Заміна одного блага іншим також може бути визначена відношенням МUX до MUY .

У такому випадку, якщо гранична корисність товару збільшується, то його кількість буде у споживанні скорочуватися.

 

Із рухом кривої байдужості униз величина граничної норми заміщення спадає, тобто споживач віддає дедалі меншу кількість блага X для заміщення кожної наступної одиниці блага Y, що й зумовлює увігнуту форму цієї кривої. У цьому відбивається закон спадної граничної корисності.

Гранична норма заміщення може бути виражена й як величина кутового коефіцієнта (tg а).

- Якщо ця величина менша за одиницю, ми маємо справу зі слабким заміщенням. Одного продукту забагато, іншого ж явно недостатньо, щоб адекватно відреагувати на скорочення споживання першого.

- Якщо tg a = 1, має місце досконале заміщення, тобто зміна в споживанні кожної одиниці одного блага веде до зміни в споживанні іншого на ту ж величину, але у зворотному напрямку.

- Якщо tga >1, це означає високий ступінь заміщення, коли навіть невелика зміна споживання дефіцитного блага викликає істотні зрушення в споживанні його замінника, який є в надлишку.

Крива байдужості відбиває певний рівень задоволення потреб, досягнутий комбінуванням кількох благ. Проте можливий перехід на інший (вищий чи нижчий) рівень споживання, на якому з'являється свій набір комбінацій, що однаково задовольняють будь-яку потребу. Ця ситуація може бути відображена новою кривою байдужості, розташованою вище чи нижче за попередню. Так будується карта байдужості, що включає низку кривих, де кожна, розташована на графіку правіше й вище, відбиває вищий рівень задоволення потреб:

 
 

 

  Безліч кривих байдужості утворюють карту кривих байдужості.
   

 

Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживачів, але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та дохід споживача. Для того, щоб визначити, який саме набір товарів обере споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов’язана з бюджетним обмеженням.

Бюджетне обмеження показує, яку кількість споживчих наборів готовий продати за визначену кількість грошей.

Бюджетна лінія – це лінія, що визначає, яку кількість споживчих наборів може продати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу.

Факторы, влияющие на Б.Л,:

- доход (при повышении дохода, б.л. выше и наоборот).

- уменьшение цены приводит к изменению б.л.

 

І = РХ*Х + РУ – рівняння бюджетного обмеження, де

І– доход споживача РХ – ціна блага Х; РУ – ціна блага У; Х – кількість блага Х; У – кількість блага У; де - кутовий коефіцієнт прямих витрат, який вимірює нахил цієї лінії до осі абсцис.             Рис. 3.1. Бюджетна лінія

Якщо Х=0, то , при У=0, .

q Економічний сенс перехрещення бюджетної лінії з осями координат полягає у тому, що воно показує максимальну кількість товару одного виду, який може бути купленим, коли інший товар не купується зовсім.

q Економічний сенс нахилу бюджетної лінії міститься в тому, що він показує кількість товару Х, який купують за рахунок відмови від одиниці товару У.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
ERP-система | МОДЕЛЬ РАЦИОНАЛЬНОГО ВЫБОРА ПОТРЕБИТЕЛЕЙ

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 566; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.059 сек.