Основи видавничо-поліграфічної справи

Видавничо-поліграфічний комплекс нашої країни сьогодні – це понад 1000 книжкових видавництв та видавничих організацій, 3000 редакцій друкованих засобів масової інформації, понад 2000 поліграфічних підприємств, 6 заводів поліграфічного машинобудування. Наукове та матеріальне забезпечення галузі здійснюють два науково-дослідні інститути, проектні та науково-виробничі центри на підприємствах. Але в XXI столітті видавничо-поліграфічна справа України потребує істотного організаційного, економічного і технічного перетворення. Це завдання може бути розв’язане за наявності кваліфікованих кадрів, які повинні мати глибокі знання з хімії, електроніки, обчислювальної техніки та техніки зв’язку, а також інших галузях науки.

Нові технологічні процеси докорінно змінили характер роботи підприємств галузі. За останнє десятиріччя поліграфічна техніка та технологія зазнали значних якісних змін. Повсякденне використання комп’ютерної техніки, удосконалення існуючих та поява принципово нового обладнання та матеріалів та, як наслідок, удосконалення технологічних процесів виготовлення продукції значно розширили можливості виготовлення високоякісних товарів та помітно підвищили продуктивність праці. Усе це вимагає приведення рівня знань працівників галузі до сучасних вимог.

2.1 Поліграфічне виробництво. Структура видавничо-поліграфічного комплексу

Поліграфія – це не тільки техніка, але й мистецтво. Індивідуальність змісту та художньо-технічне оформлення продукції визначає індивідуальність її поліграфічного виконання, технічні прийоми, завдяки яким втілюється задум людини у конкретному виробі. Поліграфічна промисловість – це не тільки книжково-журнальна продукція, це й продукція, що призначена для використання разом із виробами інших галузей промисловості: пакування та етикетка; наклейки та маркування на товари, машини, верстати та тару. Окрім того засобами поліграфії задруковують тканини та хутро, шкіряні та скляні, металічні та інші вироби. І це далеко не повний перелік завдань, що виконуються засобами сучасної поліграфічної техніки, що свідчить про проникнення її у різні сфери людської діяльності.

2.1.1 Структура видавничо-поліграфічного комплексу

Стабілізація у видавничо-поліграфічному комплексі немалою мірою залежить від стабільної роботи центрального органу державного управління галуззю. Упродовж 1992 - 1999 рр. було п'ять установ – Держкомпреси змінив Держкомвидав, якого, у свою чергу, Мінпрес-інформ, потім Мінінформ, потім з’явилося нове утворення — Держкомінформполітики. Указом президента України «Про перейменування Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України» від 31 січня 2003 року Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України було перейменовано у Державний комітет телебачення і радіомовлення України, який і здійснює керівництво галуззю на сьогоднішній день.

Одним із головних завдань цієї установи є координація дій і об'єднання зусиль усіх виробників поліграфічної продукції, незалежно від їх форми власності, з метою підвищення ефективності діяльності як у системі економіки України, так і на зовнішніх ринках. Усі ми на власному досвіді переконалися у тому, що сьогодні, як ніколи, нам потрібні згуртованість, скоординованість дій, взаємодопомога.

Серед першочергових дій, направлених на покращення стану галузі, є: прогнозування розвитку поліграфії та суміжних галузей; підтримка і захист інтересів підприємств, діяльність яких пов'язана з поліграфічним виробництвом та його обслуговуванням у державних, недержавних і громадських органах та організаціях;

— підготовка проектів законодавчих актів та нормативних документів з метою поліпшення економічних та правових умов діяльності вітчизняних виробників поліграфічної продукції;

— тісна взаємодія з органами законодавчої і виконавчої влади, Державним комітетом інформаційної політики України, Спілкою журналістів. Асоціаціями видавництв, книгорозповсюдживачів, підприємств поліграфічного машинобудування, з суміжниками – паперовиками,хіміками:

—сприяння створенню інформаційної системи моніторингу ринків поліграфічної продукції і забезпечення членів Асоціації відповідною інформацією, допомога в пошуку партнерів, ринків збуту, сфер виживання;

— організація та проведення виставок, конкурсів, оглядів, семінарів, "круглих столів", встановлення міжнародних зв'язків з організаціями поліграфістів інших країн; сприяння організації навчання та підвищенню ділової кваліфікації фахівців галузі:

— допомога членам Асоціації у вирішенні правових, інвестиційних, фінан- сових, технічних, кадрових питань, підтримка їх ініціатив та починань.

Перелік пріоритетів діяльності Держкомтелерадіо на 2008 рік, затверджених розпорядженням КМУ від 05.03.08р. №423-р:

1. Розроблення концепції створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення.

2. Участь у впровадженні ефірного наземного цифрового телерадіомовлення у 2008 − 2012 роках, зокрема технічне переоснащення Національної телекомпанії України в межах коштів, передбачених державним бюджетом, з метою забезпечення якісної трансляції фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

3. Реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації.

4. Створення сприятливих умов для забезпечення розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження.

5. Забезпечення належного рівня проінформованості громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Далі наведено деякі статистичні відомості з Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Станом на 02.06.2008 р. до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції внесено 4079 суб’єктів видавничої справи (3282 – юридичні особи, 797 – фізичні особи).

У 2005 році в Україні видано 459 свідоцтв про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції, у 2006 році – 455, у 2007 році – 434, впродовж І кв. поточного року – 98.

За час ведення Державного реєстру анульовано 315 свідоцтв (305 – у зв’язку із внесенням змін до Державного реєстру; 10 – у зв’язку із виключенням суб’єктів видавничої справи з Державного реєстру).

До складових видавничо-поліграфічного комплексу відносять:

1. Видавництва.

Видавництво – це державне, суспільне, кооперативне або приватне підприємство, що володіє правом на видавничу діяльність, що здійснює підготовку й випуск друкованої продукції на принципах самостійної комерційної діяльності й відповідно до вимог державних стандартів.

Типи видавництв:

• за типом продукції – книжкові, книжково-журнальні, газетні, газетно-журнальні, видавництва з випуску образотворчої продукції, картографічні, нотні й ін.;

• за галузевою належністю – видавництва громадських організацій, наукових, професійних та інших суспільств, творчих союзів, міністерств і відомств;

• за адміністративно-територіальною ознакою – центральні (загальнодер-

жавні),регіональні,обласні;

• за специфікою адресатів своєї продукції, а відтак ха­рактером спрямованості на читача: вузькоспеціалізовані видавництва; видавництва зі специфічною тематикою; видавництва для широкої публіки, або ж видавни­цтва широкого профілю.

Вузькоспеціалізоване видавництво працює для од­нієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки кон­тактам видавництва з цією групою й перехресним зв'язкам у самій групі можна точно з'ясувати її по­треби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв ви­різняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і то­му він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки ого­лошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з'їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалі­зація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль тіль­ки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв'язками з книж­ковою торгівлею (наприклад, у царині університетсь­кої науки).

Видавництва зі специфічною тематикою також мо­жуть точно визначити потенційних покупців своєї про­дукції, знають їхні потреби і належно обслуговують їх. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних або суспільних угруповань.

Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики — це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видав­ництво може принадити до себе через спеціальні жур­нали або прямий продаж. Але для повного викорис­тання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-пер­ше — тому, що до великої частини своїх покупців во­но може дійти лише таким шляхом, а по-друге — тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для придбання будь- якої книжки на дану тему; тоді йому продають те, що є в наявності.

Через це видавництва специфічної тематики дуже залежать від торгівлі. А тому, діапазон ступенів за­лежності тут дуже широкий. Наприклад, видавництво, чия програма охоплює всі форми заповнення дозвілля, значно більше залежить від торгівлі, її підтримки, ніж видавництво, зосереджене лише на окремій частині цієї тематики і вужчій клієнтурі, наприклад, на літе­ратурі з водних видів спорту. Те саме слушне і щодо чутливості покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вища його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою і важче замінною є його продукція, тим вищі можуть бути ціни, які можна одержати за неї на ринку.

Повністю залежить від прийнятності для торгівлі програма видавництва широкого профілю. Довідники та белетристика всюди знаходять покупців серед читацтва. За винятком небагатьох великих видавництв, які обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки, які можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце за допомогою аналізу різних груп клієнтури (на­приклад, т. зв. “теорії життєвого стилю”) і знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму зацікавлен­ня своїх покупців.

Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче знайти заміну книжці, тим менша чутли­вість покупців до цін.

У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише та книжка може мати успіх, яка наяв­на в торгівлі всюди, а крім того, її всюди видно: на прилавку, у вітрині. Завдяки добрій викладці, люб'яз­ній допомозі продавців та інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю забезпечує собі підтримку з боку торгівлі. Зате воно гарантує книжковій торгівлі збут завдяки вміщенню відомос­тей про авторів та їхні книжки у всіх засобах інфор­мації (реклама, робота з пресою і серед громадськос­ті). Видавництво широкого профілю вирізняється, з од­ного боку, великими витратами коштів на розповсю­дження, а з іншого — великими витратами, пов'яза­ними з маркетингом, з високою чутливістю покупця до цін та з залежністю від торгівлі.

Звичайно, не кожне видавництво можна цілком від­нести до однієї з вищеназваних груп. Уже видав­ництво специфічної тематики є проміжною формою між вузькоспеціалізованим видавництвом і видав­ництвом широкого профілю.

Функції видавництва:

• добір оригіналів рукописів і робота з авторами (договору);

• складання тематичних планів видавництв;

• рецензування й редагування авторських рукописів;

• розробка оригінал-макетів видань;

• робота з поліграфічними підприємствами з розміщення замовлень (договору);

• забезпечення замовлень необхідними матеріалами (папір, картон, фарби);

• робота з оптовими покупцями продукції.

Книжки, отже й видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їх до якомога більшої кількості людей, та й мати від цього прибу­ток. Щоб досягти цих первісних цілей кожного під­приємства, видавництва повинні щоразу визначати зумовлені обставинами завдання, перевіряти власні структури і хід організаційного процесу—отже, ста­вити перед собою такі запитання:

Чого прагне досягти підприємство в середній чи далекій перспективі?

Чи організаційна структура видавництва націле­на на здійснення такої мети?

Чи спрямована ця організація у всіх своїх лан­ках на ринок і чи може вона в умовах ринку діяти й реагувати по-новаторському, гнучко, оперативно, ефективно?

Чи відчуває себе видавництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим на обслуго­вування потреб своєї клієнтури?

Чи забезпечує внутрішня координаційна струк­тура швидке проходження інформації, чи сприяє вона ухваленню швидких і небюрократичних вирішень (на­приклад, завдяки взаємодії елементів одного ієрархіч­ного рівня)?

Чи доповнюють і підтримують один одного різні відділи видавництва, аби досягати спільної мети?

Чи діють усі відділи злагоджено, чи, навпаки, через суперництво сили витрачаються марно?

Чи зацікавлені й заохочені співробітники у своїй діяльності, чи мають вони необхідні приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане оптимально?

Підприємство, яке не ставить перед собою повсяк­час таких запитань і не робить у разі потреби необхід­них висновків, швидко втрачає здатність маневрува­ти, здійснювати свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового успіху.

2. Поліграфічні підприємства.

Основна мета поліграфічного підприємства - випуск друкованої продукції в кількостях, установлених замовником.

Класифікація поліграфічних підприємств:

• Книжкова фабрика («Фрунзе», «Глобус» та ін.);

• Друкарня (газети, журнали, райтипографія та ін.);

• Поліграфічний комбінат («Преса України» та ін);

• Мінітипографія (НП)

3. Рекламні фірми.

Функції рекламної фірми

• «розкручування» і супровід продукції, події, тиражу й т.ін.

• виготовлення й розміщення реклами:

- зовнішньої;

- метро (транспорт);

- ЗМІ;

- електронні ЗМІ й т.д.

4. Галузеві НДІ та проектні установи.

Функції галузевих НДІ

Розробка нових технологій і засобів, що їх реалізують

Приклад: УКР НДІ спеціальних видів друку (м. Київ)

5. Навчальні заклади.

Поліграфія – галузь, яка розвивається швидкими темпами: спостерігається постійне вдосконалення технологій, обладнання та матеріалів. Відповідно, висуваються нові вимоги до молодих спеціалістів, а попит на інженерів на ринку праці зростає. Кількість вакансій, відкритих протягом останніх років, свідчить про недостатнє, або, принаймні, не повне задоволення потреб друкарень, дистриб’юторів обладнання та витратних матеріалів, а також виробників устаткування.

У чому ж причина? Тільки в Києві відкрито декілька вищих навчальних закладів, що проводять підготовку фахівців за спеціальністю «Поліграфія та видавнича справа». Існують також профільні ВНЗ у Львові, Харкові та Сімферополі. Тим не менш, у галузь і сьогодні приходять працівники без освіти. Проблема полягає не тільки в зростанні поліграфії, а й у дислокації ВНЗ тощо. Крім того, не всі випускники можуть задовольнити вимоги роботодавців, особливо комерційних структур.

Тож питання якісної освіти виходить на перший план. Сьогодні фахівець, що вийшов із стін університету чи інституту, має знати не лише основи своєї спеціальності, а й володіти елементарними навичками роботи, знати одну–дві іноземні мови, володіти комп’ютером. Також бажане володіння інструментами ринкової економіки, знаннями менеджера та управлінця. При цьому виникає потреба більшої диференціації знань молодих фахівців. Наприклад, актуальними стають спеціальності «Технологія електронних, мультимедійних видань», «Технологія розробки, виготовлення та оформлення пакувань», «Матеріали видавничо-поліграфічних виробництв», «Комп’ютерні технології та системи видавничо-поліграфічних виробництв» тощо.

Структура освітніх установ України у галузі видавничо-поліграфічної справи:

1. Вищі навчальні заклади:

Українська академія друкарства - єдиний в Україні автономний вищий навчальний заклад, який готує фахівців для видавничої справи та друкарства. За свою 75-річну історію вона випустила десятки тисяч висококваліфікованих спеціалістів, які сьогодні формують інформаційний простір держави, працюючи у видавництвах, друкарнях, засобах масової інформації, поліграфічних підприємствах різної форми власності, книгарнях, рекламних організаціях, науково-дослідних та машинобудівних підприємствах тощо.

Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ «Київський політехнічний інститут» здійснює підготовку фахівців другого (бакалаврів), третього (спеціалістів), і четвертого (магістрів) рівнів. Термін підготовки фахівців: бакалавр — 4 роки, спеціаліст — 5 (з менеджменту організації) і 5,5 років, магістр- 6 років. ВПІ забезпечує свободу вибору для численних роботодавців – тут готують повний спектр фахівців для поліграфічної галузі. Про серйозний підхід до підготовки поліграфістів свідчить той факт, що останнім часом перелік спеціальностей розширюється за рахунок створення нових напрямів.

Харківський національний університет радіоелектроніки, а саме, кафедра Інженерної та комп’ютерної графіки, здійснює підготовку фахівців для поліграфічної галузі Східних регіонів Украйни. З 1998 року по сьогодні кафедру очолює випускник ХІРЕ, проф. В.П.Ткаченко, що, продовжуючи кращі традиції кафедри, направив зусилля на вдосконалення навчально-методичної роботи у світі зростаючих вимог часу. З 1997 року, кафедра вперше в Східній Україні, почала підготовку й підвищення кваліфікації фахівців зі спеціальності «Видавничо-поліграфічна справа» зі спеціалізацією «Технологія автоматизованої обробки текстової й графічної інформації».

З 2002 року відкритий новий напрямок підготовки фахівців зі спеціальності «Комп'ютеризовані технології й системи видавничо-поліграфічних виробництв». Студенти здобувають знання для професійної діяльності в області проектування й експлуатації сучасних комп'ютерних видавничих систем, комп'ютеризованих поліграфічних репросистем, а також комп'ютерних технологій виготовлення друкованих і електронних видань.

В 2005 році відкрита нова спеціальність – «Технологія друкованих видань». Випускники цієї спеціальності здобувають кваліфікацію інженер-технолог (видавничо-поліграфічна справа). Крім загальнотехнічної підготовки студенти отримують поглиблені знання в області теорії моделювання напівтонових та кольорових зображень, систем керування кольором, використання шрифтових технологій і т.ін.

Харківський інженерно-економічний університет також готує фахівців напряму Видавничо-поліграфічна справа за такими спеціальностями: «Комп'ютеризовані технології та системи видавничо-поліграфічних виробництв» та «Технологія електронних мультимедійних видань».

2. ПТУ:

Донецький поліграфічний ліцей

Дніпропетровський центр професійної освіти поліграфії та інформаційних технологій

Харківський професійний поліграфічний ліцей (ПТУ 26)

3. Технікуми:

Львівський поліграфічний технікум

Серед галузей народного господарства поліграфія займає одне з найважливіших місць, оскільки є синтезом виробництва і культури.

Завдяки поліграфічним технологіям широкі верстви населення прилучаються до надбань науки і культури, літератури і мистецтва, забезпечуються конституційні права та інтереси громадян у сфері.

2.1.2 Класифікація продукції поліграфічного виробництва

Друкована продукція є сьогодні невід'ємною частиною нашої культури – до неї відносяться книги, ілюстровані журнали, рекламні матеріали, широкоформатні плакати на вулицях, пакування споживчих товарів і багато чого іншого. Продукція поліграфічного виробництва необхідна у всіх галузях громадського життя, народному господарстві, культурі, науці. Вона призначена як для особистого і суспільного споживання (газети, книги, журнали), так і для виробничого використання (бланки, етикетки). Дуже великий асортимент цієї продукції можна визначити в залежності від її призначення, формату й обсягу, змісту, художнього оформлення і поліграфічного виконання. У зв'язку з цим немає обґрунтованої загальної класифікації продукції поліграфічного виробництва.

У залежності від призначення, друковану продукцію можна умовно розділити на п'ять груп:

- видавнича продукція – сукупність видань, випущених видавництвом або іншою організацією, що видає. Ця продукція в основному служить засобом інформації;

- етикетки, пакування, обгортки, що є в основному засобом пакування;

- ділова продукція, що служить як засіб організації – бланки звітності, обліку; технічна документація на товари, устаткування;

- спеціальна продукція міністерств і відомств – грошові паперові знаки, поштові марки, бланки документів (паспорта, посвідчення та ін.);

- вироби і напівфабрикати для подальшого їхнього використання в інших галузях народного господарства – шпалери, відбитки з перекладними зображеннями, відбитки з текстурою коштовних порід дерева.

Цілком зрозуміло, що не тільки видавнича продукція, але і продукція інших, перерахованих вище груп несе певну оптичну інформацію естетичного і пізнавального характеру.

Найбільшу вагу з усієї продукції поліграфічного виробництва складає видавнича. Поряд з іншими видами комунікацій (радіо, телебачення, кіно та ін.) вона є головним засобом масової інформації і спілкування між людьми, поширення наукових знань, засобом політичної боротьби і виявом суспільної думки, також вона зберігає духовні цінності усіх століть і народів. Ця продукція зручна для використання, має низьку вартість тиражування. Інші засоби інформації не замінюють, а доповнюють її.

Відповідно до діючих у нашій країні стандартів видавнича продукція класифікується за багатьма ознаками, наприклад:

– за матеріальною конструкцією – видання книжкові, журнальні і листові (у вигляді одного або декількох аркушів без скріплення). До листових видань відносять газети, плакати;

– за знаковою природою інформації – видання текстові, велику частину яких складає текст, образотворчі видання (велику частину в них займають зображення), нотні, картографічні видання і т.д.; для навчальних цілей усі видання за знаковою природою інформації доцільно розділити умовно на три види: текстові (тільки текст), образотворчі (тільки зображення) і текстово-образотворчі (текст і зображення);

– за періодичністю – неперіодичні видання, що виходять без передбачених термінів повторення (книги, брошури); періодичні видання, що виходять через певний проміжок часу з постійною для кожного року кількістю номерів, однотипово оформлені (журнали, газети); тривалі видання, що виходять через невизначені проміжки часу в залежності від накопичення матеріалу (збірники наукових праць і т.д.);

– за цільовим призначенням і характером інформації – офіційні і наукові видання, монографії, літературно-художні видання, підручники, навчальні посібники, практикуми, словники, енциклопедії, виробничі видання.

Книжкові і журнальні видання для визначення їхньої конструкції зовнішнього оформлення і вибору оптимальної технології поліграфічного виконання можна розділити за такими ознаками:

– обсягом видання в обліково-видавничих, друкарських і паперових аркушах, а в деяких випадках і по товщині блоку;

– форматом видання, вираженому форматом аркуша паперу і його часток. За форматом книги умовно виділяють такі групи:

книги великого формату (205x260 мм і більше);

книги середнього формату (від 120x165 до 170x210 мм);

малоформатні (від 107x177 до 100x140 мм);

мініатюрні (не більше 100x100 мм);

мікрокниги (не більше 10x10 мм).

– тиражем видання в тис. прим. У залежності від цього умовно вважають тиражі до 15 тис. прим. малими, до 50 тис. прим. – середніми, до 200 тис. прим. – великими, понад 200 тис. прим. – масові;

– термінам служби видання, тобто тривалістю користування. За цією ознакою видання розділяються також умовно на три групи: для малого терміну служби (до 1 року); середнього (від 4 до 10 років) і тривалого (до 25 років і більш);

– категоріями читача – розділяються на видання для дорослого читача і видання для дітей і юнацтва. У свою чергу видання для дітей поділяються на дошкільні видання, видання для дітей молодшого віку і т.д.

У залежності від конструкції, видання розділяються на брошури, книги в обкладинках і книги в палітурних кришках. Видання можуть також розрізнятися за конструктивними особливостями й оформленням.

Поліграфічні підприємства, що працюють у секторі видавничого друку, випускають книги, журнали, газети. Підприємства, що займаються рекламним друком – брошури, листівки, каталоги, плакати. До якості рекламної продукції, як правило, висуваються високі вимоги, тому виробництво характеризується високим технологічним рівнем.

Специфіка виробництва пакування й етикеток полягає в тому, що друк в даному випадку є одним з етапів виготовлення продукції, при цьому вимоги до етикеток і пакування залежать від характеру продукту і можуть бути досить різноманітними. Тому надзвичайно широким є і спектр друкованої продукції – від елегантного пакування для косметики до шухляди з гофрокартона.

Ще кілька років назад поліграфічний ринок переживав етап гострої невпевненості у власних силах. Швидкий розвиток електронних засобів інформації створив ілюзію скорого краху поліграфії. Численні експерти пророкували, що засоби електронної комунікації і дешеві цифрові носії витиснуть звичні усім газети, журнали і книги. Однак пройшов якийсь час і «електронну» ейфорію змінила твереза оцінка ситуації. Прибуток видавництв від продажу інформації в електронному вигляді виявився в багато разів нижче, ніж прибуток від реалізації друкованої продукції. Причому незначні зміни відбулися лише у видавничому секторі – інші частини ринку друкованої продукції фактично не були порушені «електронною революцією». Дійсно, навряд чи що-небудь може загрожувати рекламному друку, адже реклама на друкованих носіях відрізняється унікальною наочністю і доступністю. У сфері пакування знайти заміну друкованої продукції в доступному для огляду майбутньому взагалі навряд чи буде можливо.

У результаті, на зміну невпевненості знову прийшло усвідомлення власної конкурентноздатності, і після невеликого спаду інвестиції в поліграфічне устаткування знову досягли стабільного рівня.

Сьогодні річний оборот ринку друкованої продукції оцінюється приблизно в 300 млрд. євро в рік (з розрахунку витрат на виробництво). З них 144 млрд. євро приходиться на видавничий друк, 120 млрд. євро – на рекламний друк і 36 млрд. євро – на друк пакування.

За конкурентноздатністю з електронними засобами інформації можна виділити чотири види друкованої продукції:

– замінна;

– що доповнюється;

– конкурентноздатна;

– незамінна.

«Замінні» види продукції поступово витіснятимуть електронними засобами. Сюди відноситься продукція, що характеризується великим обсягом даних і незначним терміном актуальності. Частка подібних видів друкованої продукції в загальній її масі не перевищує 6%.

Види продукції, «Що доповнюються», співіснуватимуть з електронними засобами, доповнюючи і взаємно збагачуючи один одного. Прикладом можуть служити комп'ютерні книги і журнали, у які вкладаються диски CD-ROM.

«Конкурентноздатні» види продукції розвиватимуться в умовах конкурентної боротьби з електронними засобами інформації. До цієї групи відносяться книги і журнали, газети, рекламна продукція.

Останнім часом відбувається зміна відносин споживачів до видавничої друкованої продукції: її читання стало сприйматися як задоволення на противагу виснажливій роботі за екраном монітора. Дослідження, проведені недавно в США, свідчать про те, що активне використання Інтернету йде на шкоду телебаченню, при цьому люди знову почали більше читати газети і журнали. Надлишок інформації, що обрушується щодня на сучасну людину, призвів до того, що друковані видання стали сприйматися як джерело задоволення.

Обсяги рекламної друкованої продукції будуть, швидше за все, тільки збільшуватися. Уже зараз відбувається перерозподіл реклами між телебаченням і друкованими засобами інформації на користь останніх. Реклама в Інтернеті поки недостатньо ефективна, а розсилання рекламної інформації з електронної пошти зустрічає, як правило, ворожий прийом користувачів мереж. Таким чином, друкована продукція, будь-то буклети, листівки або плакати, виявляється найбільш ефективним видом реклами з огляду співвідношення «витрати/результат».

«Незамінні» види продукції не можуть бути заміщені електронними засобами інформації, їхній просто неможливо перетворити в нематеріальну форму в силу їхньої специфіки. До цієї групи відноситься етикеткова і пакувальна продукція, так що поліграфічним підприємствам, що випускають етикетки й пакування, можна не побоюватися конкуренції з боку електронних засобів інформації.

Питання для самоконтролю:

1. З яких складових складається видавничо-поліграфічний комплекс?

2. Що таке видавництво? Класифікація видавництв.

3. Які функції виконує видавництво?

4. Що таке видавничо-поліграфічна продукція?

5. Наведіть класифікацію поліграфічної продукції за різними ознаками.

2.2 Основні терміни та визначення. Система вимірів у поліграфії. Формати паперу та видань

Терміном поліграфія (грецьк. poligraphia oт polys – багато і grapho – пишу) звичайно називають не тільки сукупність технічних засобів тиражування інформації друкуванням, але і галузь народного господарства – поліграфічну промисловість.

Поліграфічне виробництво – це процес, який включає сукупність різних технічних засобів, що використовують для тиражування текстової й образотворчої інформації у вигляді газет, книг, журналів, репродукцій та іншої друкованої продукції.

У видавничо-поліграфічній практиці інформацію, продану у вигляді тексту, цифрових даних, таблиць, математичних й інших формул, називають текстовою інформацією, а інформацію у вигляді ілюстрацій, графіків, діаграм, орнаментів, креслень, лінійок, карт й інших зображень – образотворчою інформацією. У виробничий процес також входять: електропостачання, ремонт устаткування, внутрішньозаводське і внутрішньо пересування матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції, збереження їх на складах та ін.

Поліграфічна продукція – це не тільки книжково-журнальна продукція, це також продукція, що призначена для використання разом із виробами інших галузей промисловості: пакування та етикетка; наклейки та маркування на товари, машини, верстати та тара. Окрім того засобами поліграфії задруковують тканини та хутро, шкіряні та скляні, металічні та інші вироби. І це далеко не повний перелік завдань, що виконуються засобами сучасної поліграфічної техніки, що свідчить про проникнення її у різні сфери людської діяльності.

Друкування – це багаторазове одержання ідентичних відбитків тексту і зображень за допомогою переносу шару фарби в більшості випадків із друкованої форми на задруковуваний матеріал: папір, картон, полімерну плівку, жерсть і т.д. До поліграфічних процесів також відносять спосіб одержання недрукованого тиражування за рахунок залишкових деформацій оброблюваного матеріалу (наприклад, тиснення на картоні, папері і т.ін.).

Друкарська форма – це носій графічної інформації (тексту і зображень), призначеної для поліграфічного розмноження. Вона являє собою звичайно пластину (рідше циліндр), на поверхні якої знаходяться друкуючі і недрукуючі – пробільні елементи. Друкуючі елементи – це ділянки форми, на які в процесі друкування наноситься фарба з наступною її передачею на матеріал. Пробільні елементи – це ділянки, що не приймають на себе фарбу, у результаті чого поверхня матеріалу, відповідна цим ділянкам, не буде покрита шаром фарби.

Нанесення фарби в процесі друкування тільки на друкуючі елементи форми забезпечується завдяки їхньому просторовому поділові або створенню різних фізико-хімічних або інших властивостей друкуючих і пробільних елементів. Для виконання процесу друку необхідно крім форми мати задруковуваний матеріал (у більшості випадків папір), фарбу і устаткування.

Колір (color) – це властивість світла викликати визначене зорове відчуття у відповідності зі спектральним складом відбиваного випромінювання або випромінювання, що випускається, а також уявлення людини про видиму частину спектра електромагнітного випромінювання. Якщо склад двох кольорів однаковий, кольори називаються ізомірними. Якщо ж кольори, сприймані однаковими, мають різний склад, такі кольори називаються метамірними. Саме на метамірності кольору (це особливість сприйняття кольору людиною) побудовано всі системи синтезу кольорів.

Кольороподілення (Color Separation) – це процес розкладання кольорового зображення на чотири складові стандартного друкарського процесу й одержання окремих фотоформ для кожної складової.

Растр (halftone screen) – у поліграфії техніка передачі безперервного тону за допомогою бінарної структури чорного і білого. Тоновим градаціям ставляться у відповідність розміри растрових точок. Фізичний розмір точок досить малий, і при сприйнятті вони зливаються і більш-менш імітують тоновий діапазон.

2.2.1 Система вимірів у поліграфії

Для обліку обсягу виконуваних робіт, контролю відповідності сировини, напівфабрикатів і готової продукції вимогам діючих державних стандартів і технічних умов, а також для підведення підсумків діяльності окремих підприємств між собою видавництва і поліграфічні підприємства виконують необхідні визначення і виміри, користуючись при цьому різними системами й одиницями.

Досить істотним є знання розмірів паперу й інших задруковуваних матеріалів, зображень на формах і відбитках (ілюстрацій і тексту), а також лінійних параметрів окремих деталей об'ємних видань типу книг, брошур, атласів, альбомів і т.ін. Для їхнього визначення застосовуються метричні і спеціальна типографська системи.

Якщо в метричній системі СВ одиницями лінійних вимірів є сантиметри (см) і міліметри (мм), то в типометрії, запропонованої в 1737 р. Фурньє спеціально для типографських вимірів і удосконаленої пізніше Дідо, застосовуються одиниці, похідні від французького дюйма – пункти (п.) і квадрати (кв.) пункт складає 1/72 частину дюйма (0,376 мм), а 1 квадрат дорівнює 48 пунктам (18,04 мм). Слід зазначити, що в Англії і деяких інших країнах за основу прийнято англійський дюйм (25,4 мм), у той час як величина французького – 27,1мм.

Сьогодні типометрія застосовується у високому друці, однак заміна її поки що не можлива через необхідність навчання всіх складачів, а також через те, що конструкції друкарських машин базуються на типометричних одиницях.

Розглянемо основні випадки застосування різних одиниць при визначенні лінійних розмірів.

2.2.2 Формати паперу та видань

Формат паперу – стандартні розміри аркуша по довжині і ширині – завжди вказується в см: для аркушевого паперу – у вигляді добутку ширини аркуша на його довжину (наприклад, 60x90 см), а для рулонного приводиться тільки одна цифра – ширина рулону (наприклад, 84 см). Формати паперів для друку регламентуються стандартом, який передбачає для книжково-журнальних видань випуск аркушевого паперу 60x84, 60x90, 70x90, 70х100, 70x108, 75x90 і 84х108 см, а також паперових рулонів шириною 60, 70, 75, 84, 90, 108 і 120 см. Необхідно підкреслити, що, у принципі, для друкування може бути використаний і папір нестандартних розмірів, однак це ускладнює роботу і має бути погоджене з замовником.

Формат видання – це розмір книжкового блоку, журналу, брошури, виражений у сантиметрах по ширині і висоті. Він є похідною величиною від формату застосованого паперу і частки паперового аркуша. Формати видання стандартизовані за видами друкованої продукції. У найзагальнішому випадку вони записуються дробом, де чисельником служить формат паперового аркуша (у см), а знаменником – кількість сторінок (шпальт), що друкуються одночасно на одній стороні аркуша, тобто кількість часток. Так, наприклад, формати більшості книг складають 60x90/16 і 84x108/32, але можуть бути книги й інших форматів.

Поряд із подібним записом формату видань існує й інший, що вказує формати у вигляді добутку ширини блоку на його довжину (у см для необрізаних блоків і в мм для обрізаних). Щоб одержати шукані розміри, необхідно спочатку розкласти число часток на два співмножники, після чого ширину аркуша треба розділити на менший співмножник, а довжину – на більший. Зокрема, для видання формату 84х108/32 сторони сформованого блоку матимуть розміри: 84:4 = 21,0 см і 108:8=13,5 см. Корінець даного блоку розташовується по довгій стороні сторінки, тому правильний запис отриманих розмірів матиме вигляд 13,5х21 см. Для видань з альбомним спуском шпальт (корінець формується по короткій стороні) даний формат має бути записаний, як 21,0х13,5 см. Обрізка видань у книжково-журнальної продукції з трьох сторін веде до зменшення їх формату, але оскільки зрізуються міліметри (5–7) паперу, то формати обрізаних блоків даються завжди в мм (у нашому прикладі – 130x200). Стандарт передбачає 36 форматів: 19 основних і 17 додаткових (для видань з мистецтва, книг для дітей і поліпшених за оформленням видань).

Фактичні розміри паперу і видань вимірюються за допомогою металевих лінійок, що мають міліметрові розподіли. Для порівняння фактичних даних з розрахунковими створено спеціальні таблиці, що наводяться в нормативних документах типу ДСТУ або ТУ.

Формати шпальт, тобто розміри відбитку на одній сторінці (тексту, ілюстрацій), а також параметри окремих елементів складальних форм високого друку вказуються в одиницях типометричної системи. Зокрема, у квадратах і їхніх частках надаються довжина рядків, розміри смуг й ілюстрацій, а також довжина деяких пробільних матеріалів (шпон, реглетів, марзанів) і кеглі афішно-плакатних шрифтів з дерева. Так, наприклад, для видання формату 84x108/32 один з варіантів шпальти набору, що рекомендується, складає 5¹/₂ х 9¹/₄ кв. (у цьому випадку довжина набраного рядка має дорівнювати 5¹/₂ кв.). Пунктами визначаються параметри окремих літер і міжслівних пробільних елементів (ширина, висота), а також ширина складальних лінійок і міжрядкових пробілів.

У зв'язку з тим, що букви мають неоднакову ширину, під час роботи на автоматизованому складальному устаткуванні, де потрібен розрахунок довжини рядка набору використовуються і деякі інші одиниці.

Слід вказати на те, що в плоскому і глибокому друці, де форми виготовляються з використанням монтажів діапозитивів (негативів) тексту й ілюстрацій, усі розміри елементів і відстаней між ними надаються в міліметрах.

Специфічними є одиниці, які застосовують у видавничій справі для визначення обсягу видань і пов'язаних з їх випуском робіт виконавців різних професій. До їхнього числа відносяться:

Авторський аркуш – умовна одиниця виміру обсягу роботи автора, а також рецензента і редактора рукопису, дорівнює 40 тис. друк. зн. (букви, знаки і міжслівні пробіли) або 700 рядків віршованого тексту або 3 тис. см² ілюстрацій. Використовується для планування роботи видавництва і взаємних розрахунків між видавництвом і автором.

Обліково-видавничий лист – одиниця виміру обсягу видання й обсягу роботи, пов'язаної з його випуском. Цією одиницею, крім авторського тексту, вимірюються матеріали, додатково надані редакцією під час підготовки рукопису (передмова, примітки редактора, колонцифри і т.ін.). Дорівнює обліково-видавничий аркуш також 40 тис. знаків (букв, знаків, міжслівних пробілів), як і авторський аркуш.

Друкарський аркуш – одиниця об'єму друку і витрати паперу, обумовлена площею паперу, що контактує з друкарською формою. Друкарський аркуш може бути двох видів:

Фізичний друкарський аркуш – паперовий аркуш будь-якого формату, задрукований з однієї сторони. При двосторонньому друці один паперовий аркуш дорівнює двом друкарським аркушам.

Умовний друкарський аркуш – одиниця, яка служить для зіставлення роботи підприємств, що випускають різноманітну і різноформатну друковану продукцію. У її основі лежить друкарський аркуш, отриманий на папері формату 60x90 см. Під час друкування на аркушах інших розмірів вони приводяться до друкарського аркуша цього формату шляхом множення їхніх площ на коефіцієнт, що є часткою від площі фактичного аркуша до площі стандартного (5400 см²).

При вимірі обсягу друкованих робіт користуються такими поняттями, як відбиток, листопрогін і тираж. Відбитком називають одиничний відбиток фарбою, отриманий із друкарської форми на аркуші паперу або іншого матеріалу. Аркушепрогоном називають один прогін аркуша через друкарську машину, незалежно від числа фарб, що наноситься за цей прогін, а тиражем прийнято іменувати загальну кількість примірників видання, що друкується. Якщо тираж великий, то видання друкують іноді поступово, частинами.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення термінам «поліграфія», «поліграфічне виробництво», «поліграфічна продукція», «друкування», «друкарська форма», «колір», «кольороподілення», «растр».

2. Яка система вимірів використовується у поліграфії? Основні одиниці виміру.

3. Дайте визначення термінам «формат паперу», «формат видання».

4. Який формат вважається стандартним у поліграфії?

5. Дайте визначення термінам «авторський аркуш», «Обліково-видавничий лист», «Друкарський аркуш», «Фізичний друкарський аркуш», «Умовний друкарський аркуш».

2.3 Основні етапи технологічного процесу виготовлення друкованої продукції (додрукарська підготовка, друк, післядрукарська обробка)

Виробництво друкованої продукції в більшості випадків складається з трьох або чотирьох роздільних, але взаємозалежних процесів:

- обробка текстової й образотворчої інформації – оригіналів, що підлягають поліграфічному відтворенню. У результаті виконання цього процесу одержують негативи або діапозитиви на прозорій плівці, що містять інформацію друкарських форм;

- виготовлення з негативів або діапозитивів комплекту друкарських форм, необхідних для розмноження інформації;

- друкування тиражу – одержання з друкарських форм певної кількості ідентичних видрукуваних аркушів, зошитів і т.ін. (власне розмноження інформації);

- виконання брошурувальних або брошурувально-палітурних робіт, оздоблювальних процесів.

На цій стадії продукція набуває зручний для використання інформації вид.

Перші два процеси часто називають додрукарськими процесами, третій і четвертий можуть бути об’єднані і виконуватися як єдиний процес на спеціалізованому друкарському устаткуванні. В останні роки з розвитком обчислювальної техніки з’явилася можливість об’єднати в єдиний технологічний цикл усі чотири процеси. Сучасні цифрові друкарські машини і комплекси дозволяють в автоматичному режимі виконувати всі операції, починаючи з обробки оригіналу і закінчуючи готовою продукцією.

До додрукарських процесів включають операції, спрямовані на обробку авторських або видавничих оригіналів з метою одержання в кінцевому результаті друкарської форми. Ці процеси є принципово однаковими як для великої, так і для малої поліграфії, але залежно від виду оригіналів, обраної схеми процесу обробки, вимог до якості результатів та ін. вони можуть бути більш чи менш розвиненими та ускладненими. Для сучасної поліграфії характерним є використання у додрукарських процесах комп’ютерних технологій, на цьому і побудована (подана на рис. 2. 1) схема додрукарських процесів.

Одним з основних етапів додрукарської підготовки видання є створення макета. Процес створення макета у свою чергу складається з взаємозалежних етапів:

- макетування (начерк макета, вибір формату й орієнтації сторінки, задання полів, розробка модульної сітки, підбору елементів дизайну);

- підготовка тексту (підбор основного тексту, заголовків, таблиць);

- підготовка ілюстрацій (сканування графічних зображень, редагування розмірів, яскравості, контрастності, кольоровості, усунення муару й інших дефектів, вибір формату);

- вибір шрифтів (гарнітури, кегля, накреслення);

- верстка видання (визначення довжини рядка, ширини стовпчика, способів вирівнювання, формування переносів, завдання міжлітерних, міжслівних і міжрядкових інтервалів);

- друк оригінал-макету (вибір принтера і параметрів друку, спуск шпальт, калібрування принтера).

Друкарські процеси розглянуто на прикладі підприємств, де властиве використання аркушевих друкарських машин, і подані схемою (рис. 2. 2).

У друкарнях, де брошурувально-палітурні процеси направлені на виготовлення брошури чи книжки головним чином у м’яких обкладинках або на обробку віддрукованих аркушів з метою оздоблення готової продукції, післядрукарські процеси частіше називають брошурувально-обробними та оздоблювальними процесами. На рисунках 2.3 – 2.4 наведено схеми варіантів реалізації брошурувально-обробних та оздоблювальних процесів на підприємстві.

Рисунок 2.1 – Схема варіантів додрукарських процесів

Рисунок 2.2 – Схема друкарських процесів

Рисунок 2.3 – Схема післядрукарських процесів випуску аркушевої продукції

Рисунок 2.4 – Схема післядрукарських процесів випуску книжково-журнальної продукції

Перед здійсненням тиражного друкування необхідно перевірити якість про­ведених перетворень інформації шляхом синтезу кольорової репродукції методом пробного друку.

Питання для самоконтролю:

1. З яких процесів складається виробництво друкованої продукції?

2. Опишіть технологію виготовлення видання на додрукарській стадії?

3. Опишіть технологію виготовлення видання на друкарській стадії?

4. Опишіть технологію виготовлення видання на післядрукарській стадії?

5. Що є результатом на кожному з етапів технологічного процесу виготовлення друкованої продукції?

6. Перелічіть основні етапи технологічного процесу виготовлення електронного видання.

Дата добавления: 2014-01-07