Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Експертиза дорожньо-транспортних пригод





Експертиза дорожньо-транспортних пригод. Службове розслідування ДТП, вчинених з участю водіїв підприємства.

Юридичним фактом, який підтверджує те, що трапилася дорожньо-транспортна пригода, є його реєстрація органами Державної автомобільної інспекції.

В якості експертизи дорожньо-транспортної пригоди можна розглядати комплексне науково-технічне дослідження фахівцем яких-небудь питань, рішення котрих вимагає спеціальних знань в області автомобільної техніки.

Науково - обґрунтоване відношення (реконструкція) обставин процесу пригоди (механізму) і встановлення об'єктивних причин її скоєння є метою експертизи дорожньо-транспортної пригоди.

Види експертиз дорожньо-транспортних пригод

За відомчою приналежністю розрізняють судові та службові експертизи дорожньо-транспортних пригод . За складом учасників експертизи дорожньо-транспортних пригод підрозділяють на комплексні, комісійні, одноособові (рис. 4.1).

 

 

Рисунок 4.1 Види експертиз ДТП

Під судовою автотехнічною експертизою слід розуміти дослідження дорожньо-транспортної пригоди, яке проводиться експертом-автотехніком за дорученням особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, або суду з метою вирішення питань, які мають значення для вирішення кримінальної, цивільної чи адміністративної справи, пов'язаної з цією пригодою, якщо для відповіді на ці питання необхідні знання в галузі судової автотехніки.

Одноособова експертиза дорожньо-транспортної пригоди провадиться по ординарних справах, коли подія не викликає розбіжностей, сумнівів у тлумаченні його механізму. Розрізняють первинну, додаткову та повторну експертизи.

Первинні експертизи призначаються за постановою слідчого або за визначенням суду у якому на вирішення експертизи виносяться певні питання.

Відповідно до ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК) «Висновок експерта» додаткова експертиза може бути призначена в тому випадку, «...коли експертиза буде визнана неповною або недостатньо ясною...», тобто якщо у висновку невиразно, не конкретно чи нечітко викладені хід дослідження та висновки. Неповнота висновку має місце тоді, коли експерт не дав вичерпних відповідей на всі поставлені перед ним питання або дослідив не всі надані в його розпорядження матеріали.



При виникненні нових питань, пов'язаних з об'єктами, що досліджувалися в ході проведення первинної експертизи, може призначатися додаткова експертиза. Ця підстава для призначення додаткової експертизи на практиці зустрічається найчастіше.

Повторна експертиза призначається судом з метою усунення сумнівів у правильності висновку експерта (ст. 75 «Висновок експерта», ст. 203 «Призначення додаткової або повторної експертизи» КПК України), що можуть зумовлюватися недостатньою обґрунтованістю висновків експерта, протиріччям між ними і іншими матеріалами тощо. Підставою для призначення повторної експертизи є також істотне порушення процесуальних норм, що регламентують її проведення, і' визначенні про призначення додаткової експертизи необхідно указувати, у чому полягає неясність (неповнота) висновку первинної експертизи, чи які обставини зумовили розширити експертне завдання, а при призначенні повторної експертизи — обґрунтувати сумніви, що виникли з приводу правильності попередньою висновку.

Проведення додаткової експертизи може доручатися як експерту (чи групі експертів), що проводили первинну експертизу, так і іншому чи іншим експертам, а повторної експертизи — тільки іншим експертам.

У разі потреби проведення експертизи може бути доручено кільком експертам. Така експертиза називається комісійною.

Якщо до складу комісії входять експерти не однієї, а різних спеціальностей, співробітники однієї чи декількох судово-екепертних установ, а також інші фахівці, то така експертиза буде називатися комплексною.

Комплексна експертизи призначається у випадках, коли в ході розслідування справи виникає питання, яке потребує сукупного використання даних, що відносяться до різних галузей знань, у зв'язку з чим виконання експертизи доручається експертам різних галузей.

На практиці досить часто призначаються комплексні судово-медичні і автотехнічні експертизи. Метою останніх може бути:

а) встановлення факту контактної взаємодії пішохода і автомобіля;

б) встановлення положення пішохода в момент первинного контакту з автомобілем;

в) встановлення факту руху пішохода чи його нерухомого положення в момент наїзду тощо.

Наведені види експертиз визначаються черговістю здійснення дослідження дорожньо-транспортних пригод.

Судові експертизи здійснюються як процесуальна дія в експертних установах, а також в окремих випадках позаштатними експертами (посадовими особами автотранспортних підприємств). В якості експертів виступають фахівці, які мають спеціальні знання з теорії і будови автомобілів, дорожнього будівництва, криміналістики, медицини й ін.

Задачею службової експертизи дорожньо-транспортної пригоди на початкових стадіях розслідування є встановлення з технічної точки зору причин, факторів, що сприяли здійсненню цієї пригоди. Висновок службового експерта може й повинен бути одним із засобів доведення.

Нагромадження інформації, досвід та інші фактори при виконанні службових експертиз є істотним базисом для проведення профілактичних заходів щодо попередження (зменшення) дорожньо-транспортних пригод і зниженню тяжкості їхніх наслідків.

Загальний порядок аналізу пригод

Під час руху автомобіля постійно утворюється складна картина взаємодії елементів (ланок) системи «водій — автомобіль — дорога — навколишнє середовище». З урахуванням цього виникає потреба у вивченні усіх аспектів як транспортного процесу, так і дорожньо-транспортних пригод.

Сучасний автомобіль, як і всі інші види механічного транспорту, являє собою складний комплекс різних агрегатів, механізмів і пристроїв, від узгодженої роботи яких залежать його важливі експлуатаційні властивості, зокрема, стійкість, керованість, маневреність і динамічність. Взаємодія автомобіля з покриттям проїзної частини обумовлена законами механіки. Поведінка водія під час керування транспортним засобом, застосування ним різних прийомів керування визначаються не тільки рівнем його професійної підготовки, але і психофізіологічними факторами, що залежать від умов на робочому місці, його мікроклімату, ступеня шуму і вібра­цій, зручності керування й ін., а також впливами зовнішнього середовища.



Ланки системи «водій — автомобіль — дорога — навколишнє середовище» якісно різнорідні. Автомобіль і дорога характеризуються сукупністю технічних даних, що виражаються визначеними вимірниками. Характеристику водія можна скласти за допомогою психологічних і фізіологічних методів. Незважаючи на якісне розходження ланок системи, вони скоординовані для рішення загальної задачі — здійснення перевезення вантажів і пасажирів по заздалегідь наміченому маршруту і у запланований час із забезпеченням їхньої безпеки.

Дорожньо-транспортну пригоду можна охарактеризувати як «неузгодженість» взаємодії ланок системи «водій — автомобіль — дорога - навколишнє середовище». Як правило, пригоди протікають миттєво: дорожня обстановка змінюється кожної секунди, а іноді і долі секунди. Численними дослідженнями встановлено, що більшість пригод супроводжуються не однією, а декількома причинами. Це в значній мірі ускладнює їх аналіз, який повинен ви­явити умови, що створили можливість її виникнення, і визначити дії учасників. Саме це і дозволить дати цим діям правову оцінку.

Таким чином, при аналізі пригоди потрібно як можна більш повно відновити її розвиток від початку виникнення небезпечної обстановки до кінцевого розташування дорожніх транспортних засобів і людей, причетних до даної пригоди.

Обставини, при яких виникають дорожньо-транспортні пригоди, надзвичайно різноманітні. Тому, під час проведення аналізу в них можна, прослідити подібні риси. Це дає можливість:

1) виділити типові види пригод за подібними ознаками;

2) згрупувати причини, які призводять до їх виникнення;

3) розробити класифікацію цих причин.

Слід зазначити, що на практиці класифікація причин ДТП, що рекомендована Державною автомобільною інспекцією, дає можливість згрупувати їх за видами і ознаками.

При проведенні розслідування потрібно установити, не тільки причини пригоди, а й виявити правомірність дій її учасників та дати їм оцінку з юридичної точки зору. В цьому і полягає кінцева мета розслідування. Згідно з чинним законодавством у залежності від наслідків для винних осіб установлена дисциплінарна, адміністративна чи кримінальна відповідальність.

Розслідування пригоди не обмежується її аналізом з технічної точки зору. При цьому повинні бути виявлені мотиви, якими керувалися її учасники перед прийняттям тих чи інших рішень, визначена відповідність їх дій вимогам Правил дорожнього руху та інших нормативних документів. Найважливішим підсумком розслідування є встановлення того, які умови і чиї дії створили не тільки можливість, але і неминучість пригоди.

Як відомо, у більшості дорожньо-транспортних пригод одночасно діє кілька видів причинно-наслідкових зв'язків. Так, якщо технічною причиною виїзду автомобіля на смугу зустрічного руху було повертання рульового колеса, то одночасно іншою причиною, що спонукача водія повернути його, могли бути інші обставини — сон за кермом, сп'яніння і ін.

Шляхом інженерного аналізу встановлюють часткові технічні причинно-наслідкові, функціональні, тимчасові та інші зв'язки, що діяли в процесі пригоди. Наприклад, залежність часу чи шляху гальмування від інтенсивності останнього, пройденої відстані від обраної швидкості, характеру траєкторії руху від повороту рульо­вого колеса і т. ін. Тут водій розглядається як оператор, що керує дорожнім транспортним засобом. У кожній конкретній ситуації визначається як він повинен був діяти в даній обстановці і чи мав він технічну можливість здійснити ці дії. Однак оцінка того, чи міг водій виконати ці дії, проводиться слідством або судом після всебічного ознайомлення з його особистістю, з урахуванням його кваліфікації, досвіду, психофізіологічного стану, мотивів поводження і т. ін.

Установлюючи причини пригоди, варто з'ясувати, який вплив в усіх ланках системи «водій — автомобіль — дорога — навколишнє середовище» має гак називаний «людський» фактор. Багато пригод скоюється через недосвідченість, несумлінність або недбалість певних посадових осіб. Наприклад, експлуатація автомобілів з несправностями, що загрожують безпеці руху, може бути наслідком їхнього неякісного ремонту і технічного обслуговування, недостатнього контролю за їхнім станом, що повинно здійснюватися конкретними посадовими особами. Нерідко пригоди скоюються через недостатнє або, взагалі, відсутнє освітлення доріг, незадовільний стан їхньої проїзної частини, відсутність чи невірну установку дорожніх знаків, несправність засобів регулювання і т. ін.

Вважається, що під впливом «людського» фактора скоюється не менш 2\3 усіх пригод. Тому при їхньому аналізі не слід обмежуватися оцінкою дій тільки учасників конкретної пригоди. Варто з'ясувати, яким чином посадові особи різних служб могли сприя­ти її виникненню. При цьому з'являється можливість обгрунтовано розробляти профілактичні заходи і сприяти попередженню дорожньо-транспортних пригод.

На практиці подібні за характером пригоди розслідуються за типовою методикою. Дія цього їх (пригоди) доцільно розділити на наступні види:

1) наїзди на людей і інші рухомі об'єкти, що знаходилися в смузі руху автомобіля;

2) наїзди на нерухомі об'єкти (у тому числі і на дорожні транспортні засоби, що стоять на дорозі);

3) зіткнення автомобілів один з одним і іншими засобами — зустрічні, бічні при попутному русі, і перехресні, що відбуваються під різними кутами;

4) перекидання дорожніх транспортних засобів у результаті:

а) заносу;

б) втрати керування;

в) несприятливих дорожніх умов;

г) застосування водієм різких чи неправильних прийомів керування (перекидання автомобілів у результаті їхнього зіткнення відносять до зіткнень).

З метою більш коректного аналізу причин, що приводять до виникнення ДТП, згрупуємо їх по кожній ланці системи «водій — автомобіль — дорога».

Ланка «водій»:

- невиконання водіям» і пішоходами встановлених для різних ситуацій руху вимог до їхніх дій, порушення порядку взаємодії між учасниками руху, тобто недотримання Правил дорожнього руху;

- зниження працездатності водія внаслідок перевтоми чи хвороби під впливом факторів зовнішнього середовища, що викликали зміну його самопочуття, сприйняття обстановки руху;

- застосування водієм таких прийомів керування, що виклика­ють заноси машин, їхнє перекидання, втрату керування або створюють можливість поломки 'їхніх механізмів, що може привести до небезпечних ситуацій.

2. Ланка «автомобіль»:

• незадовільний технічний стан окремих агрегатів, механізмів, деталей;

• неправильне технічне використання й обслуговування автомобіля чи його окремих агрегатів, наприклад робота двигуна при надмірному числі обертів, перевантаження агрегатів, застосування невідповідних сортів мастила чи палива і т. ін., у результаті чого можуть виникнути раптові поломки і відмови в роботі механізмів;

• невідповідність вантажу типу автомобіля, неправильне його розміщення і закріплення.

У результаті дії зазначених причин автомобіль може втратити стійкість, керованість, можливість гальмування і розгону та ство­рити небезпечну ситуацію для зустрічних і попутних дорожніх транспортних засобів.

3. Ланка «дорога»:

• виконання окремих елементів дороги і їхніх сполучень, а також устаткування придорожнього простору з відступами від технічних умов, наприклад, недотримання параметрів ширини проїзної частини й узбіч, поздовжніх і поперечних ухилів, поворотів ;

• незадовільний стан дороги й окремих її елементі в;

• неправильна організація руху, наприклад, відсутність або невірна установка дорожніх знаків або ліній розмітки, невідповідний режим роботи світлофора інтенсивності руху і т. ін.

Складність аналізу дорожньо-транспортних пригод пояснюється не тільки необхідністю дослідження взаємодії автомобіля і дороги як фізичних тіл, для чого необхідні дані, що не завжди можуть бути отримані, але і тим, що правдива причина пригоди найчастіше як би маскується іншими. Нерідкі випадки, коли вона виявляється тільки при ретельному вивченні обставин, що на перший погляд здаються несуттєвими чи навіть узагалі не мають відношення до справи. Наприклад, наїзд автомобіля на пішохода чи іншу перешкоду часто пояснюють перевищенням швидкості руху або несвоєчасним, тобто запізнілим гальмуванням. У таких випадках представляється, що наїзд — це результат дій водія. Однак при ретельному огляді гальм і шин виявляється, що збіль­шення гальмового шляху відбулося через незадовільний їх технічний стан, а дії водія були правильними і не могли викликати пригоди.

Дія сил і моментів від сил, що виникають під час руху автомо­біля, може змінити напрямок або швидкість його руху, викликати втрату керованості, незважаючи на те, що водій буде намагатися цьому запобігти. Іноді технічні неполадки впливають на психофізіологічний стан водія, на його самопочуття і сприйняття дорожньої обстановки, що може привести до її помилкової оцінки, неправильним діям по керуванню автомобілем.

При аналізі пригоди користуються наступними поняттями і визначеннями.

Дорожня обстановка — сукупність факторів, що характеризу­ються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування дорожнім транспортним засобом .

Кожний з наведених факторів має самостійне значення і може бути виражений кількісними і якісними показниками.

Дорожні умови — одна зі складових дорожньої обстановки. Під дорожніми умовами слід розуміти сукупність факторів, що характе­ризують (з урахуванням пори року, періоду доби, атмосферних явищ, освітленості дорога) видимість у напрямку руху, стан поверх­ні проїзної частини (чистота, рівність, шорсткість, зчеплення), а також її ширину, величину ухилів на спусках і підйомах, віражів і заокруглень, наявність тротуарів або узбіч, засобів організації дорожнього руху та їх стан . Слід зауважити, що наведені фактори характеризуються конструктивними параметрами кожного елемента даної ділянки дороги і його якісним, станом, зокрема:

• шириною проїзної частини й узбіч, розмірами кюветів, подовжніх і поперечних ухилів, радіусами поворотів і. т. д.;

• типом покрить проїзної частини й узбіч, наявністю на них механічних ушкоджень (у кількісному і якісному вираженнях), відповідністю шорсткості і рівності покриття технічним умовам, ступенем його вологості чи слизькості;

• оглядовістю дороги з місця водія;

• відстанню (дальністю) силуетної і контрастної видимості у напрямку руху з місця водія;

Контрастність визначається розходженням яскравості сусідніх предметів чи яскравістю одного на тлі другого. Чим більше це розходження, тим яскравіший контраст і тим краще розрізнення.

Коментар.

Дальність силуетної видимості — відстань у метрах, на якій розрізняється обрис (силует) предмета без окремих деталей.

Дальність контрастної видимості — відстань у метрах, на якій розрізняються окремі деталі на предметі, "їхні розміри і фарбування.

Освітленість оцінюється відношенням, світлового потоку F до площі 5 освітлюваної поверхні, на якій він розподілений рівномірно. У залежності від розташування поверхні стосовно джерела світла розрізняють горизонтальну і вертикальну освітленість.

Яскравість характеризує світіння /джерел світла й освітлюваних предметів. Око безпосередньо сприймає яскравість, тобто фізіологічний вплив на нього робить яскравість, а не освітленість.

Контрастність визначається розходженням яскравості сусідніх предметів чи яскравістю одного на тлі другого. Чим більше це розхо­дження, тим яскравіший контраст і тим краще розрізнення.

• освітленістю дороги, яскравістю покриття і його контрастніс­тю на тлі узбіч;

• пришляховою обстановкою: наявністю поблизу дороги різних споруд і предметів, рослинності;

• рельєфом місцевості.

Друга складова дорожньої обстановки — організація руху. Вона характеризується наявністю або відсутністю засобів регулювання (дорожніх знаків, ліній розмітки, світлофорної сигналізації) на ділянці, де відбулася пригода.

Характер руху дорожніх транспортних засобів і пішоходів — третя складова дорожньої обстановки. Це — склад руху, його щільність і інтенсивність, склад пішоходів по статі і віку.

Четверта складова дорожньої обстановки — характеристика дорожніх транспортних засобів, які причетні до пригоди: їхні типи і моделі, технічний стан, рід і маса вантажу, число пасажирів, способи перевезення вантажу (укладання і кріплення).

Під час руху автомобіля безперервно змінюється дорожня обстановка. У відповідності до неї повинні визначатися і дії водія, зокрема вибір швидкості і напрямки руху. При аналізі пригоди необхідно відтворити дорожню обстановку, що склалася перед її виникненням, і простежити усі її зміни. Маючи дані про дорожню обстановку в кожен конкретний момент часу, можна оцінити правильність і своєчасність тих чи інших дій водія.

У будь-якій пригоді одні складові дорожньої обстановки мають головне, а інші — другорядне значення. їх облік та оцінка на всіх етапах пригоди — необхідна умова його об'єктивного аналізу. Дорожня обстановка може скластися таким чином, що коли в якийсь визначений момент водій не змінить параметри руху то пригода стане неминучою. При розслідуванні необхідно установити такий момент, починаючи з якого водій повинен був уживати заходи, що попереджують дорожньо-транспортну пригоду. Цей момент називають моментом виникнення небезпечної обстановки.

Для оцінки дій водія важливо установити, чи мав він об'єктивну можливість якийсь час спостерігати за зміною дорожньої обстановки, усвідомити її характер і, при переростанні в небезпечну, завчасно підготуватися до неї, тобто чи міг водій попередити пригоду, не застосовуючи екстреного гальмування чи різкого маневрування. Іноді небезпечна обстановка виникає раптово. У таких ситуаціях водій найчастіше використовує прийоми керуван­ня, що у звичайних умовах не застосовуються.

Таким чином, у процесі розслідування встановлюють, у який саме момент була створена небезпечна обстановка і чиї дії призвели до її створення.

У дорожній обстановці можуть спостерігатися ситуації, що самі по собі несуть потенційну загрозу безпеці руху. Наприклад, наявність великих дефектів на проїзній частині — ям, вибоїн, предметів, що лежать, об'єктів, що рухаються, добре помітних здалеку. У небезпечну обстановку вони переростають тоді, коли, наблизившись до них на найменшу припустиму відстань, водій приступає (чи не приступає) до дій, якими можна запобігти скоєнню дорожньо-транспортної пригоди. Тому в практиці розслідування рекомендовано користуватися більш точним поняттям «небезпечна обстановка», а не терміном з Правил дорожнього руху (див. розділ 1 п.10.) «небезпека для руху», що, як представляється, має деяку невизначеність.

Дуже важливим елементом розслідування є оцінка суб'єктивних якостей водія — його майстерності, психофізіологічного складу, стану самопочуття. Відомо, що при виникненні небезпечної обстановки більш досвідчений водій діє спокійніше і впевненіше, а це сприяє запобіганню пригоди.

Виявлення моменту виникнення небезпечної обстановки — одне з найбільш складних питань розслідування, тому що при цьому варто оцінити, коли водій міг зрозуміти наміри інших учасників руху. Слідча і судова оцінки дій учасників дорожньо-транспортної пригоди багато в чому залежать від того, вчасно чи з запізненням були прийняті заходи для її попередження чи зниження тяжкості наслідків.

Аварійною обстановкою називається такий етап розвитку небезпечної обстановки, коли будь-які дії водія — ні екстрене гальмування, ні маневрування — уже не можуть запобігти пригоді. У деяких ситуаціях аварійна обстановка розвивається одночасно з небезпечною. Іноді вона може виникнути незалежно від дій учасників руху, наприклад, при раптових поломках деталей автомобіля, поривах буревію, несподіваній появі перешкоди на близькій відстані і т. ін.

Технічною можливістю запобігання пригоді називають такі дії водія у визначений момент дорожньої обстановки, що при використанні граничних експлуатаційних якостей дорожнього транспортного засобу дозволять уникнути дорожньо-транспортної пригоди. Так, при гальмуванні повинні бути цілком використані гальмові можливості автомобіля: застосоване інтенсивне гальмування, що забезпечує найбільше уповільнення; при маневруванні — поворот автомобіля на граничному мінімальному радіусі і т. ін. При оцінці дій водія в цьому випадку враховуються його суб'єктивні якості.

Технічну можливість виконання тієї чи іншої дії визначають не тільки з появою перешкод на шляху проходження автомобіля, але й у тих випадках, коли необхідно виявити, чи були здійснені дії інших водіїв.

Технічна можливість запобігання дорожньо-транспортної пригоди може визначатися тільки при даній, конкретній обстановці — тому чи іншому взаємному розташуванні учасників пригоди, конкретних швидкості і напрямку їхнього руху.

При аналізі пригоди в усіх випадках визначається, чи мав водій технічну можливість уникнути ДТП або зменшити тяжкість його наслідків і які дії по керуванню автомобілем повинен був для цього розпочати. Ці дані в значній мірі впливають на юридичну оцінку дій водія.

У процесі розслідування пригоди і виявлення її причин у більшості випадків приходиться реконструювати, відновлювати його «механізм». Це поняття неоднозначне.

Під механізмом пригоди розуміють взаємне розташування на дорозі учасників руху (автомобілів) в окремі, що змінюють один одного, проміжки часу (від висхідного в момент виникнення небезпечної обстановки і до кінцевого під час пригоди). Іншими словами при відновленні механізму пригоди потрібно установити, як розташовувалися на дорозі його учасники на кожному з етапів.

Механізмом пригоди називають також послідовність і причини отриманих при наїздах, зіткненнях чи перекиданнях ушкоджень автомобілів чи травмування людей. Одночасно визначається розташування машин і людей на дорозі. Вивчення характеру ушкоджень з урахуванням при цьому дії сил і моментів сил, що змінюють напрямок руху, допомагає установити первинне, висхідне положення автомобілів і місце на проїзній частині, де відбулося зіткнення.

Під механізмом пригоди розуміють також послідовність окремих дій водія по керуванню автомобілем — поворотів рульового колеса, впливу на педалі і важелі, що призводять до зміни швидкості, напрямку руху і визначеного місцеположення автомобіля. Початковий момент дослідження погоджується з деяким моментом у розвитку дорожньої обстановки.

При аналізі пригоди виявлення її механізму в багатьох випад­ках має вирішальне значення. Не установивши механізм пригоди, неможливо виявити його причини, а це, у свою чергу, не дозволить визначити правильність і правомірність дій його учасників.

Обставини пригоди — це окремі факти, які характеризують дорожню обстановку і впливають на її зміну, а також на психофізіологічний стан і дії водія й інших учасників. Кожна обставина пригоди не може розглядатися ізольовано, поза зв'язком з іншими. У той самий момент часу можуть взаємодіяти відразу кілька обставин. Цим багато в чому визначається протікання події і дії її учасників. Одні обставини в ході пригоди можуть зникати, інші навпаки, виникати.

Кінцева мета розслідування — установлення наступних фактів виникнення ДТП:

а) чи була з моменту виникнення небезпечної обстановки у водія технічна можливість уникнути пригоди, тобто, чи дозволяли дорожні умови, взаємне розташування учасників пригоди, технічний стан автомобіля зупинити його до початку пригоди чи змінити напрямок його руху, виконати необхідний маневр;

б) чи не викликали застосовані водієм прийоми керування автомобілем несподіваної зміни напрямку його руху (заносу, виїзду на зустрічну смугу, на узбіччя і т. ін.) і чи міг водій змінити швидкість до величини, що забезпечує безпеку руху;

в) чи відповідали дії водія вимогам Правил дорожнього руху і який причинно-наслідковий зв'язок між цими діями і наслідками, що наступили.

Аналіз дорожньо-транспортних пригод починається з вивчення окремих розрізнених фактів з документів, складених на місці пригоди. При цьому з'ясовуються причини виникнення цих фактів. Розгляд первинних документів дозволяє приблизно уявити, припустити, як протікала вся подія, тобто побудувати версію про дорожньо-транспортну пригоду. Звичайно висувається кілька таких версій. Усі вони повинні бути перевірені. Якщо при цьому окремі факти (обставини) не знаходять підтвердження, то і засновану на них версію не можна розглядати як достовірну.

Важлива роль у дослідженні пригоди приділяється плануванню. Робота без визначеного плану, за випадково обраним напрямком рідко приводить до успіху. Звичайно, заздалегідь установити в деталях предмет і обсяг дослідження пригоди неможливо. Однак можна завжди намітити в загальному вигляді коло питань, що підлягають з'ясуванню. Дані для складання плану роботи з'являються, як правило, уже при огляді місця пригоди. У плані вказується:

1) які дані про дорожню обстановку й інші факти, що мають .значен­ня для дослідження пригоди, варто одержати і яким способом;

2) які відомості потрібно зібрати від учасників пригоди, а також які довідки запросити з установ.

У плані передбачається робота з перевірки висунутих версій різними методами:

1) шляхом уточнень і оцінки показань учасників пригоди, їхнього зіставлення;

2) проведення слідчих експериментів;

3) проведення експертних досліджень.

Перевірці підлягають і обґрунтовані версії водіїв, причетних до пригоди.

При складанні плану повинні бути ретельно продумані послідовність і реальні терміни виконання кожного заходу, визначені засоби для рішення поставлених завдань.

У ході проведення розслідування в зв'язку із з'ясуванням деяких обставин пригоди план приходиться коректувати, а іноді не­обхідно змінити і напрямок робіт, які проводяться.

При аналізі пригоди всі події умовно діляться на три етапи:

1) початковий — до моменту виникнення небезпечної обстановки, коли учасники пригоди — дорожні транспортні засоби і люди — знаходяться у визначеному положенні на проїзні й частиш;

2) кульмінаційний, коли відбуваються основні ушкодження дорожніх транспортних засобів і травмування людей;

3) кінцевий, коли пересування дорожніх транспортних засобів і людей припиняється і вони займають деяке положення на проїзній частині чи біля неї.

Розслідування проводять по кожному з етапів, з'ясовуючи, які умови їм передували, що відбувалося з учасниками пригоди в кожному конкретному випадку, де вони знаходилися, як діяли, які причини обумовили розвиток подій і які умови і дії створювали можливість зміни траєкторії і характеру руху дорожніх транспортних засобів.

Теоретичною основою, що дозволяє відновити механізм пригоди, є розгляд її окремих етапів на основі закономірностей теорії автомобіля з урахуванням його технічного стану, а також геометричних параметрів і стану проїзної частини. Однак такий аналіз не слід вважати вичерпним.

Якщо пригода закінчилася тяжкими наслідками — загибеллю чи травмуванням людей, значними матеріальними збитками, то її розслідування ведуть слідчі органи в суворій відповідності з вимогами кримінально-процесуального кодексу. Пригоди, що не дають підстав порушувати кримінальні справи, розслідуються Державною автомобільною інспекцією, що діє як орган дізнання і керується прийнятим законодавством.

Службове розслідування дорожньо-транспортної пригоди в автотранспортних підприємствах проводиться призначеною керівником підприємства особою — службовим експертом.

Положення про службового експерта

В якості службового експерта автотранспортного підприємства при проведенні одноособової й комісійної службової експертизи може виступати посадова особа, яка має відповідну вищу технічну освіту, наприклад, за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство», «Транспортні технології (автомобільний транспорт)» і т. п.

Залежно від складності можуть проводитися комісійні службові експертизи із залученням фахівців інших служб. Фахівці інших організацій, вищих навчальних закладів можуть надавати практичну допомогу автотранспортному підприємству у вигляді консультацій (письмових, усних) по дорожньо-транспортній пригоді, що сталася.

По кожній звітній дорожньо-транспортній пригоді наказом керівника автотранспортного підприємства призначається склад комісії службових експертів (або службовий експерт).

Діяльність особи, що проводить службове розслідування (службового експерта), його компетенція, права й обов'язки повинні регламентуватися вказівками міністерства (відомства), у якому працює експерт.

Відповідно до основних завдань служба безпеки дорожнього руху повинна, зокрема з дозволу слідчих органів, органів дізнання внутрішніх справ або прокуратури брати участь в установленому порядку в огляді місць дорожньо-транспортних пригод і причетних до них дорожніх транспортних засобів підприємств, а також у відтворенні обставин цих пригод.

Відповідно до цього керівного документу службовий експерт повинен проводити своє розслідування в тісній взаємодії із працівниками органів дізнання, слідства або Державної автомобільної інспекції (далі ДАІ), а також організацій, відповідальних за стан автомобільної дороги та інших споруд.

Посадові особи, що прибули на місце дорожньо-транспортної пригоди раніше представників ДАІ, повинні вжити заходів до надання допомоги потерпілим, доставити їх у найближчу медичну установу, організувати охорону місця дорожньо-транспортної пригоди, транспортного засобу й вантажу, вжити заходів до запобігання вторинного ДТП і до виявлення його свідків. Якщо рух інших дорожніх транспортних засобів неможливий, потрібно звільнити проїзну частину, попередню зафіксувавши положення дорожніх транспортних засобів й об'єктів, які причетні до пригоди.

Проводячи розслідування, службовий експерт повинен:

• оглянути місце дорожньо-транспортної пригоди і дорожні транспортні засоби;

• при необхідності зафіксувати і сфотографувати загальний вид місця дорожньо-транспортної пригоди, дорожні транспортні засоби, сліди гальмування, а також предмети, які мають від­ношення до дорожньо-транспортної пригоди;

• уточнити необхідні дані у водіїв й інших осіб, пояснення яких можуть мати значення для конкретизації обставин дорожньо-транспортної пригоди.

З дозволу працівників дізнання або слідства службовий експерт ознайомлюється із протоколом огляду й схемою місця дорожньо-транспортної пригоди і знімає з них копії, перевіряє посвідчення на право керування дорожнім транспортним засобом, талон технічного паспорта, маршрутний лист, товарно-транспортні накладні на вантаж.

Службовий експерт повинен установити:

І) дату, час і місце дорожньо-транспортної пригоди (вулицю, район, дорогу);

2) категорію дороги;

3) у випадках, коли дорожньо-транспортна пригода пов'язана з незадовільними дорожніми умовами, — організацію, що експлуатує дорогу;

4) моделі й номерні знаки дорожніх транспортних засобів, їхній технічний стан;

5) число загиблих і поранених (водіїв, пасажирів, пішоходів й ін.);

6) ушкодження дорожніх транспортних засобів і вантажу;

7) основні відомості про водіїв — прізвище, ім'я, по батькові, клас, рік присвоєння кваліфікації, стаж роботи (загальний, на даному підприємстві, на даному дорожньому транспортному засобі);

8) стан водія — здоровий, хворий, тверезий, стомлений (за висновком лікаря);

9) на якій годині роботи водія відбулася дорожньо-транспортна пригода;

10) мету поїздки (по наряду);

11) чи використовувався дорожній транспортний засіб за призначенням, чи немає відхилень від маршруту;

12) вид дорожньо-транспортної пригоди;

13) погодні умови (дощ, сніг, туман і т. ін.);

14) умови видимості (ступінь освітленості) дороги, відстань видимості, час доби (темне, світле);

15) дорожні умови (характеристику покриття, стан проїзної частини, підйом, спуск, заокруглення дороги, наявність до­рожніх знаків, сигналів, розмітки);

16) очевидні причини дорожньо-транспортної пригоди. Експерт зобов'язаний також з'ясувати обставини дорожньо-транспортної пригоди і всі фактори, що сприяли його виникненню. Відносно водія, що перебував у нетверезому стані, необхідно з'ясувати, чи п'яним він з'явився на роботу або вживав спиртні напої на лінії, хто перевіряв його стан перед виїздом, чи не пов'язане вживання алкоголю з використанням дорожнього транспортного засобу в особистих цілях.

Вивчаючи причини дорожньо-транспортної пригоди, службовий експерт повинен оцінити дії водія і їх відповідність Правилам дорожнього руху. При цьому потрібно виявити осіб, які порушили вимоги правил, інструкцій і наказів, що стало причиною дорожньо-транспортної пригоди. На закінчення необхідно з'ясувати, чи є зв'язок між дорожньо-транспортною пригодою і упущенням у роботі із забезпеченні безпеки руху в автотранспортному підприємстві. З цією метою експерт перевіряє, як організовано контроль за роботою водіїв на лінії, за правильніш оформленням шляхових (маршрутних) листів і товарно-транспортних документів. При цьому він установлює, яку роботу проводить інженерно-технічний керівний персонал з порушеннями по оформленню цих документів.

Експерт перевіряє режим праці й відпочинку водія в період, що передував дорожньо-транспортній пригоді, наявність у нього випадків дорожньо-транспортних пригод і порушень трудової й транспортної дисципліни, число й характер стягнень. Він визначає, як у автотранспортному підприємстві організоване навчання водіїв для підвищення їхньої професійної майстерності, які заходи приймаються відносно водіїв, що порушили Правила дорожнього руху, що допустили порушення в перевезенні вантажів та пасажирів.

Під час перевірки також необхідно з'ясовувати:

1) чи обстежені дорожні умови на маршрутах і що вжито по усуненню виявлених недоліків;

2) чи перевірялися встановлені норми швидкості;

3) чи виконувалися правила перевезення людей у вантажних автомобілях.

Експерт оцінює також технічний стан автомобіля перед виїздом на лінію, установлює, хто проводив технічний огляд автомобіля й інструктаж водія, коли останній раз проводилося технічне обслуговування й хто конкретно його виконував, які заявки були зроблені водієм, які дефекти буди виявлені і як вони буди усунуті.

Крім того, з'ясовується, як у автотранспортному підприємстві організовані технічне обслуговування й ремонт дорожніх транспортних засобів, чи дотримується графік обслуговування. Одночасно потрібно визначити, як працює комісія з безпеки дорожнього руху і чи дотримується порядок стажування водіїв.

Для проведення службового розслідування дорожньо-транспортної пригоди службовому експертові або посадовій особі, яка проводить розслідування необхідно мати всю нормативну документацію (Правила дорожнього руху, інструкції, Держстандарти України, нормативи й т. ін.). Крім того, мати максимальний набір технічної та спеціальної літератури.

Для швидкості і зручності збору інформації, що є вихідними даними для проведення службового розслідування, необхідно мати комплект бланків:

1) міліметровою паперу для складання схеми дорожньо-транс­портної пригоди;

2) первинної документації по дорожньо-транспортній пригоді;

3) масштабних схем дорожніх транспортних засобів (для фіксації деформацій, слідів і зон контакту з пішоходом) і людини (для фіксації локалізації травм);

4) набір креслярських належностей, калькулятор, фотоапарат і т. ін.

Службовий експерт автотранспортного підприємства відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України може виступати в суді як громадський захисник (обвинувачувач). Виконаний висновок службового розслідування (експертизи) дорожньо-транспортної пригоди повинен направлятися разом із клопотанням про прилучення до матеріалів за фактами дорожньо-транспортної пригоди в органи дізнання (слідства) за підписом керівника автотранспортного підприємства. Його оцінка, поза всяким сумнівом, повинна бути проведена органами слідства. Цей документ необхідно представити при розгляді справи в судових органах.

Копія експертизи прилучається як складова частина до акту службового розслідування дорожньо-транспортної пригоди. Далі по досліджуваній дорожньо-транспортній пригоді із водіями проводиться розбір пригоди — повний аналіз того, що трапилось.

По дорожньо-транспортній пригоді складається попередня інформація для персоналу автотранспортного підприємства:

1) дається масштабна схема дорожньо-транспортної пригоди, ілюструється фотографіями (характерні особливості місия дорожньо-транспортної пригоди, ушкоджень дорожнього транспортного засобу);

2) дається коротка довідка дорожньо-транспортної пригоди із вказівкою наслідків — травм людей, матеріального збитку .

Описова частина інформації складається в довільній формі. Однак у ній не варто допускати вирази: «водій зробив зіткнення (наїзд)...», «не впорався з керуванням ...», «порушив Правила дорожнього руху...» й інші «повсякденні та жаргонні» вирази.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 2906; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.033 сек.