Двигатель Гидро- КПП МОСТЫ

4.

3.

2.

1.

План

10.

9.

8.

7.

6.

5.

4.

3.

1.

План

Р.

Меновая ценность хозяйственных благ определяется конечной полезностью последнего (маржинального) хозяйственного блага, которая свидетельствует о насыщенности процесса приобретения и потребления хозяйственных благ. Последнее (маржинальное) благо или предельное хозяйственное благо удовлетворяет наименее важную потребность потребителя, так как интенсивность потребления ведет к насыщению его потребностей. Закон ценности, регулирующий процесс воспроизводства хозяйственных благ, определяет степень важности той потребности, которая удовлетворяется последней или предельной (маржинальной) единицей хозяйственного блага. Одинаковые и сравнимые, а потому легко замещаемые друг другом хозяйственные блага не могут иметь разную величину меновой ценности. Они имеют одинаковую (единую) меновую ценность, которая определяется ценой предельного покупаемого и потребляемого хозяйственного блага. Поэтому за них платят единую рыночную цену, то есть цену рыночного равновесия спроса и предложения.

08.02.13

Вопрос Состав и структура бюджетной классификации РФ

Вопрос. Состав и структура бюджетной классификации РФ

Вопрос. Понятие и назначение бюджетной классификации

МКРВО

Readln

End

Begin

Else

Begin

Var

Uses

Readln

Begin

Var

Uses

Begin

Var

Begin

Var

Begin

Var

Readln

Begin

Var

Begin

Var

Const

Цифры.

ICMP

UDP

TCP

IP

Вступ

У сучасних умовах ринкових відносин в Україні функціо­нує велика кількість організацій, установ, підприємств, де роботодавці повністю несуть відповідальність за створення без­печних і здорових умов праці, навчання працівників таких ме­тодів праці, попередження випадків травматизму, профзахво­рювань, аварій і пожеж. Статистика свідчить, що смертність від нещасних випадків на виробництві посідає третє місце після серцево-судинних та онкозахворювань у працездатному віці. Травматизм завдає значної моральної і матеріальної шкоди, тому безпеці праці в Україні приділяється велика увага.

У 1999 р. був прийнятий Закон України “Про загальне обо­в’язкове державне соціальне страхування від нещасного випад­ку та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності”. У 2002 р. прийнято нову редакцію Закону Украї­ни “Про охорону праці”.

Вирішальна роль у забезпеченні охорони праці, поперед­женні травматизму і профзахворювань належить роботодавцю. Адміністративна реформа передбачає підвищення відповідаль­ності роботодавців за стан охорони праці. Управління з боку державних, регіональних і галузевих органів має спонукати до підвищення ефективності цієї діяльності на підприємствах.

Діяльність щодо охорони праці на підприємстві мотивується моральною і юридичною відповідальністю, а також зацікавле­ністю роботодавця в одержанні максимального прибутку, змен­шенні витрат на пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах, відшкодування збитків потерпілим, штрафні санкції, ремонт пошкодженого обладнання, зменшення страхових тари­фів, підвищення конкурентоспроможності підприємств. Виходя­чи з цього, роботодавець формує і оприлюднює своє ставлення до охорони праці шляхом розробки політики підприємства з цих питань і створює систему управління охороною праці й ризиком.

В Україні рівень виробничого травматизму значно вищий, ніж у багатьох інших країнах, а для його зниження необхідний системний підхід. Тому кафедрою охорони праці Національно­го університету “Львівська політехніка” (проф. Г. Г. Гогіташвілі) у 1976 р. було вперше розроблено й теоретично обґрунтовано систему управління безпекою праці на базі створених стандартів підприємства з безпеки праці. Львівська обласна рада профспілок активно підтримала цю ініціативу і в 1976 р. видала розробле­ний ним комплекс типових стандартів підприємства:

1) СТП 12.0.001-76. Система управления безопасностью труда (СУБТ). Общие положения. Организационное построение;

2) СТП 12.0.002-76. Система управления безопасностью тру­да. Порядок разработки и контроля исполнения меро­приятий по обезпечению безопасности труда;

3) СТП 12.0.003-76. Система управления безопасностью тру­да. Методика оценки безопасности труда производствен­ных подразделений;

4) СТП 12.0.004-76. Система управления безопасностью тру­да. Порядок проведения “Дня безопасности труда”.

Одночасно було опубліковано “Методичні рекомендації з роз­робки та впровадження стандартів підприємств і системи управ­ління безпекою праці”. У 1977 р. було розроблено і видано облпрофрадою СТП 12.0.007-77, “Система управления безопас­ностью труда на рабочем месте”. Загалом було розроблено і ви­дано 15 назв стандартів підприємства з безпеки праці й низку методичних рекомендацій. Українська рада профспілок, а зго­дом ВЦРПС і Держстандарт СРСР схвалили цю ініціативу і за­пропонували впроваджувати систему на всіх підприємствах. У 1983 р. ВЦРПС і Держстандарт СРСР затвердили “Рекомен­дації. Управління охороною праці. Основні положення”, які чинні в Україні сьогодні. Активне, наполегливе впровадження системи сприяло зниженню травматизму. За даними Укрпроф- ради, у 1980 р. порівняно з попередніми п’ятьма роками ви­робничий травматизм у господарстві республіки було знижено на 25 %.

У 1992 р. Верховна Рада України затвердила Закон “Про охо­рону праці”, який вимагає забезпечувати функціонування Си­стеми управління охороною праці (СУОП) на всіх підприємствах.

У 1978 р. у США була видана перша версія ISRS (Internatio­nal Safety Rating System), розроблена International Loss Control Institute, Longville, Georgia. Ця методика як складова системи зменшення втрат на підприємстві неодноразово вдосконалюва­лася і стала міжнародним інструментом оцінки і сертифікації систем управління охороною праці на підприємствах. Вона охоплює велику кількість питань, однак вони не систематизо­вані у вигляді загальних і спеціальних функцій управління, котрі є обов’язковими для процесу управління соціально-еко­номічними системами.

У 1996 р. було затверджено Британський стандарт BS 8800-96 Guide to Occupational Health and Safety Management Systems “Керівництво щодо систем управління охороною здоров’я і без­пекою праці, а в 1999 р. був прийнятий міжнародний стандарт OHSAS 18001 “Occupational Health and Safety Assessment Serias” (Серія “Система управління охорони здоров’я і безпекою праці”), який впроваджується і функціонує в багатьох європейських країнах, у т. ч. у Польщі та Росії.

У пропонованому навчальному посібнику наведено основні положення OHSAS 18001 і розробленої в Україні СУОП, котрі доповнюють одна одну і на підставі яких створена Система управління охороною праці й ризиком (СУОПР), що наведена в посібнику.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Якщо міжна­родним договором або міжнародною угодою, у яких бере участь Україна, запроваджено інші правила, ніж ті, які містить зако­нодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 1—8 КЗпП України). Таким чином, у Конституції нашої держави і в Ко­дексі законів про працю України закріплено принцип пріори­тету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.

Стандарт OHSAS орієнтований на створення такої СУОП, яка у вигляді підсистеми могла би бути об’єднана з іншими підси­стемами (якості, охорони середовища) у рамках єдиної інте- ґрованої системи управління підприємством (організацією). Він дає можливість перевірити функціонування СУОП на підприєм­стві сторонніми сертифікаційними фірмами.

На сьогодні ОНвАв є єдиним міжнародним стандартом з охо­рони праці, що “працює” на мінімізацію ризиків на всіх вироб­ничих ділянках, і немає іншого документа, який міг би переко­нати потенціального іноземного інвестора, що на підприємстві все гаразд із професійною безпекою і немає ризиків виникнен­ня виробничих аварій.

У Євросоюзі сертифікату ОНБАБ 18000 страхові компанії довіряють. Відтак, страхуючи бізнес на випадок, приміром, аварії, у власників сертифіката більше шансів укласти зі стра­ховиком вигідний для себе договір страхування.

Одним із важливих компонентів активізації підприємства в Україні є залучення людського фактора. Для того, щоб він був ефективно задіяний, для працівника на його робочому місці, відповідно до професії, необхідно створити безпечні умови праці. Це є показником сучасного рівня культури виробництва.

Україна проголосила курс на інтеграцію в ЄС, а це, своєю чер­гою, вимагає від неї гармонізації стандартів як у сфері фінансово- економічної діяльності, якості продукції, екології, так й у сфері безпеки праці. Методологічною основою визначення безпеки праці в європейських країнах прийнято ризик-менеджмент, за допомогою якого визначається ймовірність ризику небезпе­ки на кожному робочому місці (професії). Варто зазначити, що Україна нині користується стандартами безпеки праці, в осно­ву яких покладено методологію стовідсоткового захисту праців­ника на кожному робочому місці (професії), — це ДСТУ, а та­кож стандарти безпеки праці колишнього СРСР, які тимчасо­во, до їх заміни, є чинними на території України. Впровадження методології ризик-менеджменту в розробку системи управлін­ня охороною праці на підприємстві згідно з сучасними погля­дами дає можливість поліпшити стан охорони праці, запобігти фінансовим, матеріальним і людським втратам від нещасних випадків, профзахворювань, аварій, пожеж.

Наказом МНС України № 398 від 27.06.2006 р. затверджено “Рекомендації щодо побудови системи управління охороною праці на виробництві”, у яких враховано вимоги ОНБАв 18001:1999 щодо розроблення політики підприємства з охорони праці, проведення аудитів, аналізу й попередження можливих загроз життю і здоров’ю працюючих (п. 4.3.17), розробка і впрова­дження подальших заходів щодо зменшення ризиків, якщо це потрібно, та ін. Для більш ефективного попередження травма­тизму і сертифікації підприємства міжнародною фірмою, на­приклад Det Narske Veritas, доцільно до карт умов праці, що складають при атестації робочих місць, скласти карти іденти­фікації оцінки професійного ризику на робочому місці (дода­ток 1), своєчасно їх оновлювати при появі нових ризиків і ви­користовувати під час інструктажу на робочому місці. Для одержання міжнародного сертифіката на відповідність СУОПР підприємства вимогам OHSAS треба дати доказові відповіді на всі питання контрольної карти (додаток 3).

У посібнику висвітлений передовий досвід розроблення си­стем управління охороною праці в Україні та в країнах ЄС. Автори — фахівці з України і Польщі — будуть вдячні за по­бажання і зауваження, які сприятимуть подальшому вдоско­наленню посібника і будуть враховані при його перевиданні.

Розділ 1 МІЖНАРОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО З ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.1. Цілі міжнародного законодавства з охорони праці

Інтеґрація України в Міжнародну організацію торгівлі та інші міжнародні організації, створення спільних підприємств, пра­ця випускників вузів в іноземних фірмах вимагають від спеціа­лістів усіх галузей народного господарства знання державного і міжнародного законодавства, у т. ч. з охорони праці. На сьогод­ні практично сформовано законодавство України з питань охо­рони праці.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС у сфері охорони праці почалася з прийняттям Закону України “Про охорону праці” в редакції 2002 р. Новий Закон у більшості випадків відповідає певним положенням законодавства Євро- союзу. Дія Закону поширюється на всіх підприємців, які виковико­ристовують найману працю, включаючи приватних осіб. Цей Закон зробив більш жорсткими вимоги до всіх роботодавців щодо створення безпечних та здорових умов праці. Він уста­новлює персональну відповідальність роботодавців за дотриман­ня норм охорони праці.

Право на охорону праці належить до невід’ємних прав лю­дини, записаних у фундаментальних міжнародних документах, таких, як Загальна декларація прав людини ООН (1948 р.) та Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні та культурні права 1976 р.

У глобальній стратегії ВООЗ “Охорона праці для всіх” про­понуються такі напрями роботи з охорони праці:

— уникнення ризиків (профілактика);

— безпечні технології;

— оптимізація умов праці;

— інтеґрація виробництва та роботи з охорони праці;

— основна відповідальність роботодавця та підприємця за охорону праці на робочому місці;

— визнання особистої зацікавленості працівника в забезпе­ченні охорони праці;

— співпраця роботодавців та працівників на рівних засадах;

— право участі в рішеннях стосовно власної роботи;

— право знати та принцип прозорості;

— безперервне вдосконалення та розвиток охорони праці.

Принципи охорони праці також відображені в законодав­стві Євросоюзу, про охорону праці, зокрема в Рамковій дирек­тиві 89/391/ЄЕС від 12.06.1989 р. “Про впровадження заходів для поліпшення безпеки та охорони здоров’я працівників під час роботи”.

Метою політики охорони праці є зведення до мінімуму по­казників виробничого травматизму та професійних захворю­вань. Ця мета набула нових форм у ЄС протягом останніх років і поширилася сьогодні до пропаганди “добробуту на роботі”, що означає моральний, фізичний та соціальний добробут, а не лише відсутність нещасних випадків та професійних захворювань.

Крім того, необхідно також досягти низки допоміжних цілей:

— профілактика соціальних ризиків (стресів, домагань на ро ро­бочому місці, депресій та роздратування, а також ризиків, які пов’язані з алкогольною, наркотичною залежністю);

— аналіз ризиків, пов’язаних із роботою, а також ергономіч­ні, психологічні та соціальні ризики;

— урахування змін у формах зайнятості, організації роботи та робочого часу працівників з нестандартною та тимча­совою зайнятістю;

— урахування розмірів підприємства (конкретні заходи щодо інформування, підвищення рівня обізнаності, програм по­передження ризиків на малих та середніх підприємствах, приватних підприємців, домашньої обслуги тощо);

— інтенсивна профілактика професійних захворювань (спри­чинених азбестом, втрата слуху, проблеми опорно-рухово­го апарату);

— урахування демографічних змін;

— урахування “гендерного фактора” (специфічних характе­ристик жінок з точки зору охорони здоров’я та безпеки на робочому місці).

Політика охорони праці Європейського співтовариства зас­новується на превентивних підходах, які передбачають залучен­ня всіх учасників, у тому числі працівників, з метою розвитку культури попередження ризиків: освіта, обізнаність та про­філактика.

Право кожного працівника на умови праці, котрі не шкодять його здоров’ю, гарантують безпеку та честь, визнано невід’ємним правом кожного громадянина, як записано в Хартії Євросоюзу про основні права людини 2000 р.

1.2. Законодавство Євросоюзу з охорони праці

Законодавство Євросоюзу в цій сфері можна умовно розді­лити на дві групи:

— директиви ЄС щодо захисту працівників;

— директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаю­чи обладнання, устаткування, машини, засоби колектив­ного та індивідуального захисту, які використовують пра­цівники на робочому місці).

— Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згру­поване таким чином: загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);

— вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС щодо робочого місця; Директива Ради 92/57/ЄЕС щодо тимчасових чи пересувних будівельних майданчиків; Директива Ради 92/91/ЄЕС щодо охорони праці на підприємствах, де здійснюється видобування мінеральної сировини через свердловини, Директива Ради 92/104/ЄЕС щодо охорони праці на підземних і відкритих гірничодобувних підприємствах; Директива Ради 93/103/ЄС під час роботи на борту риболовних суден; Директива Ради 1999/92/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо за­хисту працівників, які піддаються потенційній небезпеці у вибухонебезпечних середовищах);

— вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання праців­никами засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочо­му місці; Директива Ради 90/269/ЄЕС щодо ручного пе­реміщення вантажів, коли є ризик пошкодження спини у робітників; Директива Ради 90/270/ЄЕС щодо роботи за екранами дисплеїв; Директива Ради 92/58/ЄЕС щодо використання знаків про загрозу безпеці та/чи здоров’ю на роботі);

— вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов’язаних з впли­вом канцерогенних речовин на роботі; Директива Ради 2000/54/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо за­хисту робітників від ризиків, пов’язаних із застосуван­ням біологічних робочих матеріалів під час роботи; Ди­ректива Ради 9824/ЄС щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних робочих речовин на робочо­му місці; Директива Ради 96/82/ЄС про запобігання знач­них аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами; Ди­ректива 2002/44/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов’язаних з вібра­цією, Директива Ради 36/188/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, пов’язаної з дією шуму на виробництві (ска­совується Директивою 2003/10/ЄС від 15.02.2006 р.); Директива 2003/10/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників від ризиків, пов’язаних із шумом; Директива Ради 83/477/ЄЕС про захист пра­цівників від небезпеки, спричиненої на робочому місці азбестом);

— захист на робочому місці певних груп робітників (Директи­ва Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі; Директи­ва Ради 91/383/ЄЕС щодо працівників, які перебувають у тимчасових трудових відносинах);

— положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).

— вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тис­ком тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламен­ту та Ради щодо машин; Директива Європейського пар­ламенту та Ради 89/688/ЄЕС щодо засобів індивідуаль­ного захисту; Директива Європейського парламенту та Ради 94/9/ЄС щодо обладнання та захисних систем, при­значених для використання у вибухонебезпечних середо­вищах; Директива Ради 87/404/ЄЕС щодо простих посу­дин, які працюють під тиском; Директива 97/23/ЄЄ Євро­пейського парламенту та Ради щодо загальної безпеки продукції).

Окрім нормативно-правових актів, у Євросоюзі широко за­стосовуються заходи незаконодавчого характеру (наприклад, кожні п’ять років приймаються програми дій з охорони праці на робочому місці).

1.3. Стан охорони праці в Україні

Стан охорони праці в Україні не можна визнати задовільним. Про це свідчить високий рівень травматизму, особливо в таких галузях, як вугледобувна, агропромисловий комплекс, будівниц­тво, транспорт. Рівень смертельного ризику на виробництві в Украї­ні в 2,3 раза вищий від середнього для держав з розвинутою рин­ковою економікою і на 11 % вищий, ніж у Європі в цілому.

Серед основних причин незадовільного стану охорони праці можна виокремити такі:

— безвідповідальне ставлення деяких роботодавців, особли­во керівників малих та середніх підприємств, до стану охорони праці, низький рівень трудової і технологічної дисципліни;

— незадовільний стан основних фондів (будівель, споруд, об­ладнання), які практично не відновлюються (так, у маши­нобудуванні близько 80 % обладнання фізично зношено);

— невідповідність багатьох нормативно-правових актів ви­могам часу, рівню технологічного прогресу, недостатня забезпеченість підприємств нормативно-правовими акта­ми з охорони праці;

— недостатнє фінансування заходів охорони праці;

— організаційні фактори (особливо складною є ситуація з охо­роною праці на малих та середніх підприємствах, у бага­тьох з яких служби охорони праці взагалі відсутні);

— недоліки обліку стану охорони праці, серед яких має місце несвоєчасне й неповне подання даних про розслідування нещасних випадків, неякісне проведення розслідувань, приховування випадків травматизму тощо;

— недоліки наглядової діяльності. Складною і недоскона­лою є процедура накладання штрафних санкцій на поса­дових осіб;

— недостатнє забезпечення засобами колективного та інди­відуального захисту (більшість працівників трудяться без належних за умовами роботи засобів індивідуального за­хисту, спецодягу та спецвзуття);

— незабезпечення функціонування системи управління охо­роною праці на підприємствах, в організаціях, установах.

Усунення наведених недоліків і вдосконалення СУОП сприя­тиме поліпшенню стану охорони праці в Україні.

Рівень IP одержує пакети, які передають нижні рівні, наприклад драйвер інтерфейсу із ЛВС, і передає їх лежачої вище рівням TCP або UDP. І навпаки, IP передає пакети, отримані від рівнів TCP й UDP до нижче розташованих рівнів.

Пакети IP є дейтаграмами з негарантованою доставкою, тому що IP нічого не робить для забезпечення гарантії доставки пакетів IP один по одному й без помилок. Пакети IP містять адреса хоста, з якого був посланий пакет, називаний адресою відправника, і адреса хоста, що повинен одержати пакет, називаний адресою одержувача.

Високо рівневі сервіси TCP й UDP при прийомі пакета припускають, що адреса відправника, зазначена в пакеті, є щирим. Інакше кажучи, адреса IP є основою для аутентифікації в багатьох сервісах; сервіси припускають, що пакет був посланий від існуючого хоста, і саме від того хоста, чия адреса зазначена в пакеті. IP має опцію, називану опція маршрутизації джерела, що може бути використана для для вказівки точну прямого й дороги назад між відправником й одержувачем. Цей шлях може задіяти для передачі пакета маршрутизатори або хости, що звичайно не використаються для передачі пакетів до даному хосту-одержувачу.

Якщо IP-пакети містять інкапсуліровані пакети TCP, програми IP передадуть їх нагору рівню TCP. TCP послідовно нумерує всі пакети й виконує виправлення помилок, і реалізує в такий спосіб віртуальні з'єднання між хостами. Пакети TCP містять послідовні номери й підтвердження про прийом пакетів, тому пакети, прийняті не в порядку передачі, можуть бути з, а зіпсовані пакети повторно послані.

TCP передає отриману інформацію додаткам верхнього рівня, наприклад клієнтові або серверу TELNETа. Додатка, у свою чергу, передають інформацію назад рівню TCP, що передає її нижче рівню IP, після чого вона попадає до драйверів пристроїв, у фізичне середовище й по ній передається до хоста-одержувача. Сервіси із установленням з'єднання, такі як TELNET, FTP, rlogin, X Windows й SMTP вимагають надійності й тому використають TCP. DNS використає TCP тільки в ряді випадків(для передачі й прийому баз даних доменних імен), а для передачі інформації про окремий хостах використає UDP.

Як показано на малюнку 1.1, UDP взаємодіє із прикладними програмами на тім же рівні, що й TCP. Проте, він не виконує функції виправлення помилок або повторної передачі загублених пакетів. Тому UDP не використається в сервісах із установленням з'єднання, яким потрібне створення віртуального каналу. Він застосовується в сервісах типу запит-відповідь. Пакети UDP набагато простіше підробити, чим пакети TCP, тому що немає етапу встановлення з'єднання. Тому з використанням сервісів на базі UDP сполучений більший ризик.

ICMP (Протокол між мережних керуючих повідомлень) перебуває на тім же рівні, що й IP; його призначення - передавати інформацію, необхідну для керування трафіком IP. В основному, він використається для надання інформації про шляхи до хостам-одержувачам. Повідомлення ICMP redirect інформують хости про існування більш коротких маршрутів до інших систем, а повідомлення ICMP unreachable указує на наявність проблем зі знаходженням шляху до одержувача пакета. Крім того, ICMP може допомогти коректно завершити з'єднання TCP, якщо шлях став недоступний. Повідомлення про пере напрямок шляху ICMP можуть бути використані для обману маршрутизаторів і хостов з метою змусити їх повірити в те, що хост зловмисника є маршрутизатором і пакети краще відправляти через нього. Це, у свою чергу, може привести до того, що атакуючий одержить доступ до систем, яким не дозволено мати з'єднання з машиною атакуючі або його мережу.

1.5 Структура портів TCP й UDP

Сервіси TCP й UDP використаються за допомогою схеми клієнт-сервер. З'єднання є дву направленим і може бути використане як для читання, так і для запису.

З'єднання TCP або UDP унікальним образом ідентифікується за допомогою чотирьох полів, присутніх у кожнім з'єднанні:

IP-адреса джерела -адреса системи, що послала пакет

IP-адреса одержувача - адреса системи, що приймає пакет

порт відправника -порт з'єднання в системі-відправнику

порт одержувача - порт з'єднання в системі-одержувачі

Порт - це програмне поняття, що використається клієнтом або сервером для посилки або прийому повідомлень; порт ідентифікується 16-битвым числом. Серверні процеси звичайно асоціюються з фіксованим числом, наприклад числом 25 для SMTP або 6000 для X Windows; номер порту є відомим, тому що він потрібно, крім IP-адреси одержувача, при встановленні з'єднання з конкретним хостом і сервісом. Клієнтські процеси, з іншого боку, запитують номер порту в операційної системи на початку роботи; і номер порту є випадковим, хоча в деяких випадках він є наступним у списку вільних номерів портів.

2. Мережні й доменні адреси.

Адреси потрібні для ідентифікації об'єктів, які можуть цікавити користувача в мережі. Найчастіше такими об'єктами є вузли мережі (сайти), поштові скриньки, файли, Web-сторінки. Для кожного з них існує свій формат адреси. Однак, оскільки об'єкти зосереджено у вузлах мережі, то в їхніх ідентифікаторах обов'язково присутня адреса вузла.

На рівні мережних протоколів для ідентифікації вузлів і маршрутизації пакетів служать IP-адреси (чьотирьохбайтне число). Перші її два байти визначають адресі під мережі, а два інших - адреса вузла в ній. За допомогою IP-адреси можна ідентифікувати більше як 4 млрд. вузлів. На практиці ж через особливості адресації до деяких типів локальних мереж кількість можливих адрес становить понад 2 млрд.

Для користувача працювати із числовим зображенням IP-адреси незручно, тому йому пропонується більше проста логічна система доменних імен DNS (Domain Name System) — послідовність імен доменів, з'єднаних крапками: microsoft.com, rambler.ru, iti.net.ua, raix.khar-kov.ua і т.д.

Домен — група вузлів, об'єднаних за деякою ознакою (наприклад, вузли навчальних закладів, вузли якої-небудь країни, вузли однієї організації й т.д.). Система доменів має ієрархічну деревоподібну структуру, тобто кожен домен проміжного рівня містить групу інших доменів. Корнєвій домен є умовним, на верхньому рівні розташовані домени США й початкові (територіальні) домени різних країн. Ім'я вузла (машини) становить нижній рівень доменного імені й позначається крайнім лівим доменом (мал. 13.3).

Нижче наведені доменні імена деяких країн й організацій:

us - США ch - Швейцарія аu - Австралія

fr - Франція se - Швеція hu - Угорщина

са - Канада jp - Японія ru - Росія

dk - Данія hk - Гонконг ua - Україна

com - комерційні організації

edu - навчальні заклади

gov - урядові заклади

mil - військові установи

net - постачальники мережних послуг

org - неприбуткові організації

int - міжнародні організації

Слід зазначити, що IP й DNS — різні форми запису адреси одного й того самого мережного комп'ютера. Для переведення доменних імен в IP-адресі служить сервіс DNS.

Для ідентифікації ресурсів мережі (файлів, Web-сторінок) використається адреса URL (Uniform Resource Locator - уніфікований покажчик ресурсу), що складається із трьох частин:

1) вказівка служби (сервісу), що забезпечує доступ до ресурсу (як правило, це ім'я протоколу). Після імені йдуть двокрапка «:» і два знаки «/» (коса риска):

http://...;

2) вказівка DNS імені комп'ютера:

http://www.itl.net.ua...;

3) вказівка повного шляху доступу до файлу на даному комп'ютері:

ftp://ftp.nelscape.com/pub/book.zip

Як роздільник у повнім імені використається знак «/». Уводячи імені, потрібно точно притримувати регістр символів, оскільки в Internet маленькі й більші букви вважаються різними.

В електронній пошті адреси складається з імені одержувача (поштової скриньки), знака «@» і доменної адреси поштового сервера (локальної мережі), до якого приєднаний одержувача. Наприклад:

[e-mail]

Контрольні запитання:

1. Протоколи TCP/IP.

2. Мережні й доменні адреси.

Список літератури:

1. О.І. Пушкар «Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології.»; Посібник. Вид. центр «Академія», 2001, 693 стор.

2. О. Ф. Клименко «Інформатика та комп’ютерна техніка»; Київ, 2002, 534 стор.

3. С.В. Симонович та ін. «Інформатика. Базовий курс.»; Санкт-Петербург, 2001, 638 стор.

4. «Компьютерные сети» Учебный курс/Пер. с англ.:Москва, 1997.

5. А.Д. Хомоненко «Основы современных технологий»; Санкт-Петербург, 1998.

Цифры — особые начертательные (письменные) знаки, используемые для краткой записи чисел и оперирования ими и как отличительные знаки.

Слово «цифра» происходит от арабского «сыфр» — буквально «пустое место». Первоначально оно употреблялось для обозначения пустующего разряда в числе (т.е. знака 0), которое позднее было заменено латинским термином nullus «ничто». У разных народов и в разные периоды истории были свои системы нумерации: черточные, клинописные, буквенные и, наконец, собственно цифровые. Современная система цифр, возникшая первоначально в Индии, была Завезена в Европу арабами и получила, поэтому название «арабской». Окончательно усовершенствованная в XVI в. она сохраняется до нашего времени как наиболее совершенная система нумерации.

В современной письменности и особенно в книжной (типографской) практике еще существуют три системы цифр:

— арабская (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9),

— римская (I—1; V—5; X—10; L—50; С—100; D— 500; М—1000)

— литерная (а, б, в...; a, b, c…)

Римская и литерная системы устарели и теперь, уже практически не используются, ибо записывать с их помощью современные количественные значения величин в большинстве случаев неэкономно. Например, число MDCCCXVII требует для прочтения нескольких действий сложения (а в других случаях и сложения и вычитания одновременно), тогда как то же число, но написанное арабской системой — 1818, — легко и просто читается. Записать же число литерными цифрами теперь уже практически никто не может. Но вместе с тем все указанные системы знаков пока используются. Различаются они лишь назначением при употреблении.

Цифры в типографской системе шрифта могут быть (прямыми 0, 1,2, 3...; курсивными 0, 1,2, 3...; полужирными 0, 1, 2, 3...), на верхнюю или нижнюю линию кегля ⁰, ₁,², _3.

В связной письменной речи вообще и в книжной практике, в частности, цифры могут:

—заменять количественные числительные — для чего используются только арабские цифры и обязательно с обозначением размерности в условной или прямой словесной форме, со знаком отношений: 5 м; + 108°С; 30°20' 32"; 18%;

—заменять порядковые числительные, даты и вообще использоваться в обозначении периодов, в наименованиях порядковых событий, для чего применяют главным. образом арабские цифры и реже — римские: он имел 5-й номер...; на 101-м километре; на уровне 18-го...; 25 марта 2007 г..;19 век; XX век; 25-я конференция; XV съезд. Использования римских цифр следует, по возможности, избегать в силу их практической. недоступности большинству читателей. Именно поэтому, например, события, начиная с 50-го порядкового номера, мы вынуждены уже отмечать арабскими цифрами.

—использоваться в составе сложных прилагательных, состоящих из числительного, обозначенного только цифрой и прилагательного, образованного чаще всего от единицы величины: 2-градусный, 5-процентный, 5-тонный и т.п.;

— использоваться в качестве графических отличительных значков. В основе организации таких значков лежит порядковый счет, но их не считают порядковыми числительными и поэтому пишут без наращений; таковы цифры в ссылках: на рис. 1; в табл. 5; по формуле (18); на стр. 24; как заголовки или отличающие части их: Часть III; глава 2; как привя-
зочный элемент к аппарату книги или от него; в сносках — сравните ² и **

— использоваться также в математических и химических формулах.

Работая над текстом с цифрами, корректор следит за:

— правильностью формы применения цифр в тексте;

— добивается правильной группировки цифрового материала, обращая внимание редактора на имеющиеся здесь недостатки;

— обеспечивает унификацию однородных цифровых записей.

Основные правила обработки цифрового материала можно свести к следующим.

В текстах художественной литературы числа принято писать словами. Цифры могут применяться только в датах и в тех случаях, когда надо создать конкретный образ, например: На транспаранте ярко выделялась дата «1855 год»... В научно-технической и официально-деловой литературе для обозначения чисел применяют только цифры, а в литературе массовой и научно-популярной — смешанную форму: и слова и цифры.

Цифровая запись числа должна представлять собой полный знак. Иначе говоря, любая цифра-числительное, выраженная в арабской системе, должна сопровождаться единицей величины (1 м), указанием на систему отношений (25%) или снабжаться наращением в виде падежного окончания (5-й, на 41-ом) или целого слова (5-метровый). Перед числом не рекомендуется ставить дефис или тире, ибо это может восприниматься как знак «минус».

Количественные числительные записываются с помощью цифр в соответствии с принятой системой счисления и избранной для нее графической формой. Десятичная система счисления в России допускает три формы записи: обычную, позиционную, с пробелами между разрядами цифр (1 000 000 000 т), смешанную (1 млрд тонн) и алгебраическую (10⁹ т). При этом при словесном определении класса типа тыс, млн, млрд не следует возле цифр применять условное обозначение единицы величины. Так, например: 10 тыс. А не 10 тыс. ампер или 10 000 А.

Другие, не десятичные системы счисления записываются, естественно, иначе. Так, угловые или дуговые градусы — в виде пар цифр: 60°00'00" (шестидесятеричная система). Система дробей записывается либо в виде простой дроби с горизонтальной чертой, либо в виде дроби с косой чертой; в десятичных дробях: 0,021875. Не следует в одном тексте смешивать дробные записи через косую или горизонтальную черту, а тем более простые дроби и десятичные — это разные системы счисления. К понятию система счисления можно отнести запись по температурным шкалам, имеющим положительное и отрицательное направление отсчета. Записи эти не следует сокращать за счет знаков. Так, надо писать —25°С и +27°С, но не 25°С.

Правильнее писать 9-градусный и 5-процентный, чем 5%-ный, а при небольших числах — двухкрасочный, трехколесный. Небольшие сложные существительные лучше писать прописью: столетие, девяностолетие, но большие: 150-летие, 2255-летие.

Цифры как отличительные или привязочные знаки независимо от их количества пишутся иначе, чем числительные — обычно такую цифровую запись не следует делить на разряды; например: патент М 12045689; ГОСТ 16347—96 и т. п.

При перечислениях нескольких чисел одного ряда единица величин может открывать или закрывать этот ряд; например: ...естественный прирост населения в процентах составил в США 13,1, в Канаде 17,5, в Нидерландах 13,2...; или ...продолжительность поколения в Польше 27,5, в Чехословакии 25,6 лет...;...на расстояниях соответственно в 12; 14; 18 и 20 м,.

N=17;

i:Integer;

s:Real;

s:=0;

for i:=1 to N do s:=s+(2*i+1)/(i*i+2);

Writeln(' s = ',s:13:7);

Readln

end.

Сумма чисел, заданных общей формулой, вычисляется в цикле путем накопление результата в переменой s. Перед тем, как реализовать цикл, задается начальное значение суммы, равное нулю.

Пример 2. Вычисление значений функции на отрезке (табулирование функции).

Задана функция:

Составить программу для вычисления значений функции f (x) на отрезке [-3;4] с шагом D x =0,3.

Решение:

xn,xk,h,x,y:Real;

begin {Начало головной программы}

Readln(xn,xk,h);

x:=xn;

while x<=xk do

if x<=-1 then y:=Sqrt(1-x);

if Abs(x)<1 then y:=x/(2*x*x+3);

if x>=1 then y:=Sqrt(x+1);

Writeln(' x = ',x:12:6,' f(x) = ',y:12:6);

x:=x+h

end;

end.

Табулирование функции непосредственно реализовано с помощью оператора цикла с предусловием. Функция, как видно из постановки задачи, задана тремя ветвями: на интервале от –¥ до –1 она принимает значения выражения ; на интервале [–1;1] – значения выражения ; и, наконец, на интервале от 1 до +¥ – значения выражения . Вычисление значений функции во всех трех ветвях реализовано с использованием трех условных операторов IF в сокращенной форме IF...THEN.... Вычисление значений аргумента осуществляется так. Сначала задается его начальное значение (x:=xn), затем в конце цикла значение x каждый раз изменяется, увеличиваясь на шаг h. Вычисленные аргумент x и значение функции y выводятся на экран.

Пример 3 (вариант примера 1). Вычисление суммы элементов массива.

Задан одномерный массив действительных чисел a_k, k = 1,2, …, 20. Составить программу для вычисления суммы

.

Решение:

Const N=20;

k:Integer;s:Real;

a: array [1..N] of Real;

for k:=1 to N do Read(a[k]);Readln;

s:=0; for k:=1 to N do s:=s+a[k];

Writeln(' s = ',s:13:7);

Readln

end.

Массив описан в разделе VAR. Элементы массива вводятся с помощью клавиатуры в одной строке, отделяются друг от друга пробелами. В конце ввода следует нажать [Enter]. Сумма вычисляется с помощью оператора цикла с параметром; ее начальное значение, равное нулю, задается до выполнения цикла, затем в цикле, как и в предыдущем примере производится ее накопление.

Пример 4. Вычисление среднего геометрического положительных элементов одномерного массива.

Задан одномерный массив a_k, k = 1,2, …, 25. Вычислить

.

Решение:

Const N=25;

k,m:Integer;p:Real;

a: array [1..N] of Real;

for k:=1 to N do Read(a[k]);Readln;

p:=1;m:=0;

for k:=1 to N do

if a[k]>0 then begin p:=p+a[k];m:=m+1; end;

if m<>0 then Writeln(' p = ',Exp(Ln(p)/m):13:7)

else Writeln('No solve');

Readln

end.

Известно, что среднее геометрическое равно корню степени m из произведения заданных чисел, где m – количество этих чисел. Параметр m вначале задан равным нулю (в предположении, что положительных элементов в массиве может не быть). В программе выполняется проверка на положительность очередного элемента: если текущий элемент больше нуля, то, во-первых, выполняется умножение и, во-вторых, увеличение величины m на единицу (так как увеличилось на единицу число положительных элементов массива). Но, поскольку положительных элементов в массиве может не оказаться вообще, после завершения оператора цикла параметр m останется, равным нулю. В данном случае задача решений не имеет, что и должна вывести программа. Если же окажется, что этот параметр отличен от нуля, то задача имеет решение. Так как операция "возведение в степень" в языке Object Pascal отсутствует, ее придется заменить на некоторое выражение (в каждом конкретном случае – свое), связывающее экспоненту и логарифм (по определению логарифма ), что и реализовано в программе.

Пример 5. Нахождение наименьшего (наибольшего) элемента в массиве.

Задан одномерный массив a_k, k = 1,2, …, 15. Найти

.

Решение:

Const N=15;

k:Integer;min:Real;

a: array [1..N] of Real;

for k:=1 to N do Read(a[k]);Readln;

min:=a[1];

for k:=2 to N do

if a[k]<min then min:=a[k];

Writeln(' min = ',min:10:4);Readln

end.

В данной программе реализован так называемый метод "пузырька". Сначала предполагается, что наименьшим элементом является первый элемент в массиве. Затем в цикле выполняется проверка. Если очередной элемент меньше текущего минимального, то последнему присваивается значение этого элемента, в противном случае ничего не выполняется.

6.2. Примеры программ

Пример 1. Линейная программа.

{$APPTYPE CONSOLE}

SysUtils;

a,b,x1,x2,x3,x5,x6:Integer;x4:Real;

Readln(a,b);

x1:=a+b;

x2:=a-b;

x3:=a*b;

x4:=a/b;

x5:=a div b;

x6:=a mod b;

Writeln(' x1 = ',x1,' x2 = ',x2,' x3 = ',x3);

Writeln(' x4 = ',x4:12:6);

Writeln(' x5 = ',x5,' x6 = ',x6);

end.

Данная программа демонстрирует выполнение арифметических операций над целочисленными операндами.

В этой программе единственная переменная x4 имеет вещественный тип, так как частное от "обычного" деления целого числа на целое всегда имеет вещественный тип.

В конце программы стоит вызов процедуры Readln, которая приостанавливает выполнение программы до нажатия клавиши [Enter]. Это сделано для того, чтобы дать возможность просмотреть результаты программы до ее завершения. Аналогично с этой же целью такой же процедурой будут заканчиваться и программы, приведенные в остальных примерах.

Пример 2. Решение квадратных уравнений.

Составить программу для вычисления корней квадратного уравнения:

.

Решение:

{$APPTYPE CONSOLE}

SysUtils;

a,b,c,x1,x2:Real;

err:Boolean;

procedure QuadroRoots(a,b,c:Real;var x1,x2:Real;

var err:Boolean);

var d:real;

err:=True;d:=b*b-4*a*c;

if d<0

then err:=False

x1:=(-b-Sqrt(d))/2/a;x2:=-b/a-x1

end;

begin {Начало головной программы}

Readln(a,b,c);

QuadroRoots(a,b,c,x1,x2,err);

if err

then Writeln(' x1 = ',x1:12:6,' x2 = ',x2:12:6)

else Writeln(' This equation has no roots');

end.

Квадратное уравнение, как известно, полностью определяется своими коэффициентами a, b и c, которые и являются исходными данными. Основные вычисления оформлены в виде процедуры с тремя входными (a, b и c) и тремя выходными (x1, x2 и err) параметрами. Параметр err имеет булевский тип; если его значение равно True, то уравнение имеет действительные корни, которые и выводятся на экран. В противном случае программа выводит на экран только сообщение о том, что уравнение не имеет действительных корней.

1 вопрос. Законодательное закрепление основ бюджетной классификации произошло лишь в 1996 году – ФЗ № 145 от 15.08.96 г. «О БК». До этого регулирование происходило на уровне приказа Минфина от 29,12.94 г. «ОБК «и включала в себя:

- доходы бюджета;

- расходы бюджета: функциональные, ведомственные и экономические.

- финансирование бюджета;

- гос. долг.

Впервые о реформировании было завялено в Постановлении правительства от 22.05.2004 г. № 249 «О мерах по повышению результативности бюджетных расходов, которым была одобрена Концепция реформирования бюджетного процесса в 2004-2006 гг.

В настоящее время бюджетная классификация регламентируется Бюджетным кодексом глава 4 ст. 18-25 и Приказом Минфина РФ от 30 декабря 2009 г. N 150н "Об утверждении Указаний о порядке применения бюджетной классификации Российской Федерации

Новая БК была приближена к требованиям международных стандартов финн. Отчетности.

Прежняя классификация обладала следующими недостатками:

1) Включала 3 вида классификации расходов;

2 вида классификации источников финансирования дефицита;

2 вида классификации долгов, что усложняло ее применение в бюджетном процессе.

2) Утверждалась отдельным ФЗ = дублирование 2 ФЗ «О ФБ» и «О внесении изменений в бюджетную классификацию»

3) Ограничивала права органов гос. власти субъектов РВ и органов МСУ на детализацию кодов бюджетной классификации, что не позволяло полной мере отразить специфику региональных и местных бюджетов;

4) Не отвечала требованиям международных стандартов.

В ходе реформирования Бюджетной классификации были достигнуты след. Результаты:

- выделен унифицированный 20- значный код;

- предусмотрено больше возможностей детализации классификации на уровне СРФ и муниципальных образований;

- учтены требования международных стандартов финансоой отчетности.

Ст 18 БК Бюджетная классификация Российской Федерации является группировкой доходов, расходов и источников финансирования дефицитов бюджетов бюджетной системы Российской Федерации, используемой для составления и исполнения бюджетов, составления бюджетной отчетности, обеспечивающей сопоставимость показателей бюджетов бюджетной системы Российской Федерации.

Бюджетная классификация является единой и используется при составлении, утверждении и исполнении бюджетов всех уровней, а также при составлении консолидированных бюджетов.

В основе бюджетной классификации лежит такая группировка показателей, которая дает представление о социально-экономическом, ведомственном и территориальном разрезе формирования доходов и направлении средств, их составе и структуре. Ясность и четкость группировок – важнейшие требования, предъявляемые к бюджетной классификации.

· Умелое использование данных, группированных по элементам бюджетной классификации, позволяет видеть реальную картину движения бюджетных ресурсов и активно влиять на ход экономических и социальных процессов.

· Сопоставление плановых и отчетных данных, сравнение и анализ соответствующих показателей дают возможность делать обоснованные выводы и предложения о формировании и использовании бюджетных фондов.

· Детализация за несколько лет, определение динамики поступлений и удельного веса различных доходов и расходов.

· Классификация создает условия для объединения смет и бюджетов в общие своды, облегчает их рассмотрение и экономический анализ, упрощает контроль за исполнением бюджета, за полной и своевременной аккумуляцией средств, за использованием их по целевому назначению.

· В условиях самостоятельности всех звеньев бюджетной системы классификация дает основу для единого методологического подхода к сопоставлению и исполнению всех видов бюджетов, для сравнимости бюджетных показателей в отраслевом и территориальном разрезе.

Бюджетная классификация РФ является одним из ключевых инструментов, обеспечивающих реализацию бюджетного процесса, и неотъемлемой частью единой системы сбора, регистрации, классификации и обобщения данных о государственных и муниципальных финансах. Бюджетная классификация и план счетов бюджетного учета позволяют формировать информацию, необходимую для эффективного управления финансами. Реформирование системы управления государственными и муниципальными финансами неизбежно связано с необходимостью реформирования бюджетной классификации РФ.

Отличительной особенностью новой бюджетной классификации РФ является измененная система кодировки доходов, расходов и источников финансирования дефицитов бюджетов РФ. Для классификации указанных операций используется унифицированный 20-значный код, структуру которого можно представить в следующем виде:

Первые три разряда унифицированного кода составляют коды администраторов бюджетных средств, соответствующие номерам главных распорядителей в перечне главных распорядителей средств соответствующего бюджета. При этом обеспечивается идентичность указанного показателя по доходам бюджета, расходам бюджета и источникам финансирования дефицитов бюджетов РФ.

Вторая часть (с 4 по 17 разряды) унифицированного кода представляет собой функциональную структуру, в которую также включены коды программ. Во второй части отражаются разделы, подразделы, статьи, подстатьи, виды, группы, подгруппы, элементы, программы соответствующей бюджетной классификации.

Последние 3 раздела (с 18 по 20 разряды) представляют собой экономическую классификацию доходов, расходов или источников финансирования дефицитов бюджетов РФ и определяются соответствующим кодом классификации операций сектора государственного управления, приведенной в Приложении № 2 к Постановлению Правительства РФ от 22.05.04 г. № 249.

Администраторы бюджетных средств

Функционально-программная часть

Экономическая классификация

Статья 19. Состав бюджетной классификации Российской Федерации

Бюджетная классификация Российской Федерации включает:

классификацию доходов бюджетов;

классификацию расходов бюджетов;

классификацию источников финансирования дефицитов бюджетов;

классификацию операций публично-правовых образований (далее - классификация операций сектора государственного управления).

Классификация доходов бюджетов

1. Код классификации доходов бюджетов Российской Федерации состоит из:

1) кода главного администратора доходов бюджета;

2) кода вида доходов;

3) кода подвида доходов;

4) кода классификации операций сектора государственного управления, относящихся к доходам бюджетов.

3. Код вида доходов включает группу, подгруппу, статью, подстатью и элемент дохода.

4. Едиными для бюджетов бюджетной системы Российской Федерации группами и подгруппами доходов бюджетов являются:

1) налоговые и неналоговые доходы:

налоги на прибыль, доходы;

налоги и взносы на социальные нужды;

налоги на товары (работы, услуги), реализуемые на территории Российской Федерации;

налоги на имущество;

налоги, сборы и регулярные платежи за пользование природными ресурсами;

государственная пошлина;

доходы от внешнеэкономической деятельности;

платежи при пользовании природными ресурсами;

доходы от оказания платных услуг и компенсации затрат государства;

штрафы, санкции, возмещение ущерба;

2) безвозмездные поступления:

безвозмездные поступления от нерезидентов;

безвозмездные поступления от других бюджетов бюджетной системы Российской Федерации;

безвозмездные поступления от государственных (муниципальных) организаций;

безвозмездные поступления от негосударственных организаций;

8. Едиными для бюджетов бюджетной системы Российской Федерации элементами доходов являются:

1) федеральный бюджет;

2) бюджеты субъектов Российской Федерации;

3) бюджеты муниципальных районов;

4) бюджеты городских округов;

5) бюджеты внутригородских муниципальных образований городов федерального значения Москвы и Санкт-Петербурга;

6) бюджеты городских и сельских поселений;

7) бюджет Пенсионного фонда Российской Федерации;

8) бюджет Фонда социального страхования Российской Федерации;

9) бюджет Федерального фонда обязательного медицинского страхования;

10) бюджеты территориальных фондов обязательного медицинского страхования.

9. Для детализации поступлений по кодам классификации доходов применяется код подвида доходов.

Министерство финансов Российской Федерации утверждает перечень кодов подвидов по видам доходов, главными администраторами которых являются органы государственной власти Российской Федерации, Центральный банк Российской Федерации, органы управления государственными внебюджетными фондами Российской Федерации и (или) находящиеся в их ведении бюджетные учреждения.

Классификация расходов бюджетов

1. Код классификации расходов бюджетов состоит из:

1) кода главного распорядителя бюджетных средств;

2) кода раздела, подраздела, целевой статьи и вида расходов;

3) кода классификации операций сектора государственного управления, относящихся к расходам бюджетов.

2. Перечень главных распорядителей средств федерального бюджета, бюджета субъекта Российской Федерации, бюджетов государственных внебюджетных фондов, местного бюджета устанавливается законом (решением) о соответствующем бюджете в составе ведомственной структуры расходов.

3. Едиными для бюджетов бюджетной системы Российской Федерации разделами и подразделами классификации расходов бюджетов являются:

Разделы функциональной классификации расходов

	Общегосударственные вопросы
	Национальная оборона
	Национальная безопасность и правоохранительная деятельность
	Национальная экономика
	Жилищно-коммунальное хозяйство
	Охрана окружающей среды
	Образование
	Культура, кинематография
	Здравоохранение
	Социальная политика
	Физкультура и спорт
	Средства массовой информации
	Обслуживание государственного и муниципального долга
	Межбюджетные трансферты общего характера бюджетам субъектов Российской Федерации и муниципальных образований

1) общегосударственные вопросы:

функционирование Президента Российской Федерации;

функционирование высшего должностного лица субъекта Российской Федерации и муниципального образования;

функционирование законодательных (представительных) органов государственной власти и представительных органов муниципальных образований;

функционирование Правительства Российской Федерации, высших исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации, местных администраций;

судебная система;

2) национальная оборона:

Вооруженные Силы Российской Федерации;

ядерно-оружейный комплекс;

реализация международных обязательств в сфере военно-технического сотрудничества;

прикладные научные исследования в области национальной обороны;

3) национальная безопасность и правоохранительная деятельность:

органы прокуратуры;

органы внутренних дел;

внутренние войска;

органы юстиции;

4) национальная экономика:

общеэкономические вопросы;

топливно-энергетический комплекс;

исследование и использование космического пространства;

воспроизводство минерально-сырьевой базы;

сельское хозяйство и рыболовство;

водные ресурсы;

лесное хозяйство;

транспорт;

дорожное хозяйство;

связь и информатика;

5) жилищно-коммунальное хозяйство:

жилищное хозяйство;

коммунальное хозяйство;

благоустройство;

6) охрана окружающей среды:

экологический контроль;

сбор, удаление отходов и очистка сточных вод;

охрана объектов растительного и животного мира и среды их обитания;

7) образование:

дошкольное образование;

общее образование;

начальное профессиональное образование;

среднее профессиональное образование;

профессиональная подготовка, переподготовка и повышение квалификации;

высшее и послевузовское профессиональное образование;

молодежная политика и оздоровление детей;

прикладные научные исследования в области образования;

другие вопросы в области образования;

8) культура, кинематография, средства массовой информации:

культура;

кинематография;

телевидение и радиовещание;

периодическая печать и издательства;

9) здравоохранение, физическая культура и спорт:

стационарная медицинская помощь;

амбулаторная помощь;

медицинская помощь в дневных стационарах всех типов;

скорая медицинская помощь;

санаторно-оздоровительная помощь;

заготовка, переработка, хранение и обеспечение безопасности донорской крови и ее компонентов;

физическая культура и спорт;

другие вопросы в области здравоохранения, физической культуры и спорта;

10) социальная политика:

пенсионное обеспечение;

социальное обслуживание населения;

социальное обеспечение населения;

охрана семьи и детства;

прикладные научные исследования в области социальной политики;

другие вопросы в области социальной политики

11) физическая культура и спорт:

физическая культура;

массовый спорт;

спорт высших достижений;

прикладные научные исследования в области физической культуры и спорта;

другие вопросы в области физической культуры и спорта;

12) средства массовой информации:

телевидение и радиовещание;

периодическая печать и издательства;

прикладные научные исследования в области средств массовой информации;

другие вопросы в области средств массовой информации;

13) обслуживание государственного и муниципального долга:

обслуживание государственного внутреннего и муниципального долга;

обс

Дата добавления: 2014-01-07