Періодизація і типологія культур

Структура культури не вичерпується тільки її формами (матеріальна та духовна культури). Структурний аналіз культури передбачає виокремлення певних її типів. Найпоширенішим є виділення регіональних та історичних типів культури, з особливості котрих випливають своєрідності тих історичних та географічних умов, в яких вони виникли та існували. Таким чином виокремлюють культуру Сходу та Заходу, стародавньої Греції, інків, Відродження тощо. За цим принципом також виділяють усі національні культури, в тому числі й українську. Залежно від співвідношення традиційного та новаторського в культурі вона може бути закритого та відкритого типів. Суспільство, життєвий устрій якого ґрунтується на давно вироблених засадах культури, що передаються від одного покоління до іншого, прийнято називати традиційним, або закритим. Звичаї, традиції, взаємини між людьми у такому суспільстві надзвичайно тривкі і закостенілі. Вищим законом такого суспільства є непорушність звичного способу життя, який становить найбільшу цінність.

До закритого і стійкого типу належать індійська, китайська, російська і вся мусульманська культури.

Прикладом відкритого і стійкого типу культури є Японія. В основі японської культури лежать надійні національні традиції, але вона також відкрита для запозичення досягнень інших культур і робить це не соромлячись. Саме у ролі культурно-національного чинника треба шукати причини так званого японського економічного дива. Керуючись гаслом: "Японський дух плюс західна техніка", японцям вдалося засвоїти технічні досягнення Заходу без шкоди для власної національної культури. Західну культуру вони вдало трансформували через призму традиційних національних вартостей. Нові знання насамперед сприймалися інтелектуальною верхівкою японського суспільства, яка певним чином їх обробляла та коректувала. Після цього вони вже подавалися у звичній культурній упаковці. Це не тільки полегшувало їх сприйняття рештою народу, але й виключало можливість різкої, "ломки" звичних стереотипів поведінки та мислення.

Українська культура належить до відкритого, але не стійкого типу.

Культура за критерієм носія цієї культури поділяється на світову та національну. Світова – цесинтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура – є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей. Своєрідність національної культури, її неповторність – втілюються в мові, літературі, музиці, живописі, філософії.

Культура також поділяється на види: домінуюча, субкультура та контркультура. Сукупність традицій, цінностей, вірувань, якими керуються більшість членів суспільства – це домінуюча культура. Враховуючи те, що суспільство поділяється на групи, маємо малі культурні світи, що називаються субкультурами. Від основної домінуючої субкультура відрізняється мовою, поглядами на життя, поведінкою. Субкультура, яка не просто відрізняється від домінуючої культури, а й протистоїть їй, знаходиться в конфлікті з домінуючими цінностями – це контркультура.

За формою, в залежності від того, хто створює культуру і який її рівень, культура поділяється на високу (елітарну), народну чи масову. Елітарна – створюється превілегійованою частиною суспільства. Вона включає витончене мистецтво, класичну музику та літературу. Як правило, елітарна культура опереджає рівень її сприйняття середньовічною людиною. На відміну від неї народна культура створюється анонімними творцями, що не мають професійної підготовки, тому таку культуру ще називають любительською. Вона включає міфи, легенди, епос, казки, пісні. Ще одна назва народної культури – фольклор. Народна культура завжди локалізована, так як пов’язана з традиціями даної місцевості. Масова культура – не висловлює витончених смаків. Її розмах припадає на середину 20 ст, коли ЗМІ проникли в більшість країн. Продукти цієї культури орієнтовані на маси – це мистецтво для кожного і тому має враховувати всі смаки. Продукти масової культури володіють меншою художньою цінністю, але мають більшу аудиторію, задовольняють будь-які смаки, реагують на все нове і швидко змінюються. Тому зразки масової культури швидко втрачають свою актуальність та виходять з моди. Масова культура має і катасторофічні наслідки – творча діяльність людини зводиться нанівець, до елементарного акту безмовного вживання.

Цікаві роботи з цього приводу:

1. О. Шпенглер «Закат Европы»

2. А. Швейцер «Культура и этика»

3. Х. Ортега-и-Гассет «Восстание масс»

4. Е. Тофлер «Футурошок»

5. Э. Фромм «Иметь или быть».

Культура і природа. Важливим для розуміння сутності культури є з’ясування її співвідношення з природою та з цивілізацією. Суб’єктом культури виступає людина, а об’єктом її творчих зусиль, перетворюючої діяльності – навколишній світ, природа.

В будь-якому разі природа має внутрішні механізми забезпечення власного буття, циклічності, боротьби за виживання, у ході якої припиняють своє існування ті біологічні види, які не можуть пристосуватися до географічних, кліматичних, температурних і т.п. змін. На відміну від природного середовища, культура є творінням людини й потребує її участі в тому комунікативному та соціальному просторі, який вона створює. Культура реалізує властиві їй функції не тільки на рівні індивіда, а й певної етнічної, релігійної, професійної або іншої спільноти, суспільства, людства в цілому.

Культура і цивілізація. Дуже близько до поняття культури стоїть поняття цивілізації. Термін «цивілізація» латинського походження і означає - громадський, державний, вихований. У вжиток він входить лише у XVIII ст. У праці «Дух законів або трактат про народонаселення» (1757) В. Мірабо. Просвітники XVIII ст. під цивілізацією розуміли таку стадію розвитку людства, яка характеризується насамперед винайденням писемності, що гарантувало надійний спосіб зберігання та передачі інформації, створенням складних форм релігії та закладанням основ держави. Цивілізованим вони називали таке суспільство, яке ґрунтується на засадах розуму та справедливості. У сучасній науковій літературі нема єдності у трактуванні поняття цивілізації, тому вкажемо тільки на основні точки зору.

1. Часто поняття цивілізація вживається як синонім до поняття культури, що не має іншого смислового навантаження. У цьому випадку ці поняття вживаються як рівнозначні: антична, шумерська, європейська, азійська чи східна цивілізація або ж культура.

2. Інколи термін «цивілізація» вживається для означення матеріальної культури, що характеризується розвитком продуктивних сил рівнем техніки, побутовими умовами тощо. У цьому випадку цей термін протиставляється духовній культурі.

3. Поняття «цивілізація» також вживається для характеристики етапу суспільного розвитку, що настає після первіснообщинного ладу і змінює період варварства та дикості. При цьому зазначають такі ознаки цивілізації: створення класів і держави, приватна власність, розподіл праці, урбанізація, виникнення письма та науки.

4. Поняття «цивілізація» також може вказувати на певну єдність та цілісність різних культур, підкреслюючи їх загальнолюдський характер. Мається на увазі сучасна цивілізація.

З наведених характеристик видно, що поняття «культура» і «цивілізація» близькі за значенням, але не тотожні. Наприклад, відмінність полягає у тому, що цінності культури мають чітко виражену позитивну спрямованість, то цивілізація охоплює все створене людиною, у тому числі і явища, що можуть мати шкідливі і негативні наслідки.

До витворів сучасної цивілізації, наприклад, належить атомна бомба, але нікому не спаде на думку зачисляти її до явищ культури. Екологічна криза, психологічні стреси, що є наслідком динамізму суспільних процесів, та інші негативні соціальні наслідки науково-технічного прогресу - це теж характерні риси сучасної цивілізації. Тому поняття культури вказує на якість та рівень духовно-морального потенціалу суспільства. Поняття цивілізації, головним чином, характеризує стан та умови соціального буття людини.

Дата добавления: 2014-01-07