Слов’янські літературні мови, їх типологічна характеристика

Слов’янські мови – група споріднених мов індоєвропейської сім’ї. Ця група займає четверте місце після індійської, германської та романської мовних сімей у індоєвропейській сім'ї і п'яте місце у світі (перше - у китайської мови) за поширенням.

Поняття "спорiднені мови" означає мови, якi є рiзним продовженням однiєї мови-предка (і це можна науково довести). Спорідненість мов підтверджується наявністю спільних або закономірно видозмінених у кожній з них фонетичних, лексичних, морфологічних, словотвірних, синтаксичних елементів.

У минулому індоєвропейська мовна сім’я була більш численною: до великих географічних відкриттів (ХV ст.) мови індоєвропейської сім’ї становили компактну територію Європи і частину Азії. Сьогодні мовами індоєвропейської сім’ї розмовляє понад 2 млрд. чоловiк, що становить двi п'ятих усього населення Землi.

Крiм слов'янської групи, до iндоєвропейської мовної сім’ї на сьогодні також належать:

балтiйськi (латвійська, литовська, давньопруська),

германські (німецька, англійська, голландська, датська, шведська, норвезька, ісландська та ін.),

романські (іспанська, португальська, італійська, французька, румунська, молдавська, мертва латинська),

індоарійські (хінді, урду, мертва мова санскрит та ін.),

iранські (афганська, персидська, таджикська, осетинська, мертва авестійська), кельтськi (ірландські, шотландська, ін.),

нурістанські, а також грецька, албанська, вiрменська, що становлять моногрупи iндоєвропейської мовної сім’ї.

Одна з перших класифікацій слов‘янських мов належить чеському мовознавцю Й.Добровському, котрий, враховуючи територіальну поширеність кількох давніх фонетичних явищ, поділив усі слов’янські мови на дві підгрупи - північно-західну (чеська, словацька, польська, лужицькі) та південно-східну (старослов’янська, російська, південнослов’янська). Створенню детальної наукової класифікації слов’янських мов допоміг метод ізоглос, який враховує характер, територію, хронологію мовних процесів, що охоплювали різні регіони слов’янського світу протягом усієї його історії.

Сучасний поділ слов’янських мов такий:
- схiдна підгрупа: російська, українська, білоруська, мертві давньоруська; з ахiдна підгрупа: польська, чеська, словацька, серболужицька; мертва полабська, старопольська, старочеська, словінська;
- пiвденна підгрупа: болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська, мертва старослов’янська, давні варіанти болгарської, сербської мов.
Названі мови близькі за лексикою, фонетикою і граматикою, що зумовлено спільністю походження і дещо подальшим розвитком. З типологічного боку всі слов’янські мови, за винятком болгарської, належать до синтетичних мов.

Більшість слов’янських мов, окрім серболужицької, мають державний статус. Верхньолужицька (близько 50 тис.) та нижньолужицька (10 тис.) мови користуються в Німеччині культурною автономією. В Україні близько 48 млн. мовців, у Білорусі - понад 10 млн., в Росії – приблизно 170 млн., у Польщі – 44 млн., У Чехії 12 млн., у Словаччині – 5 млн., Словенії –2,2 млн. Хорватською мовою спілкується приблизно 7 млн. мовців, сербською – 13,5 млн., болгарською – 9 млн., македонською – 2 млн. [8, 15].

Тема 2. З історії становлення і розвитку слов′янської філології

Зміст теми:

1. Періодизація історії слов’янської філології.
2. Основні культурні та наукові центри слов’ян.
3. Дослiдження в галузi слов’янської фiлологiї:

Повторити терміни: iндоєвропейська мовна сiм’я, генеалогiчна класифiкацiя мов, порiвняльно-iсторичний метод.

Дата добавления: 2014-01-07