Основні культурні та наукові центри слов’ян

Періодизація історії слов’янської філології

У науковій літературі існують різні підходи до характеристики розвитку слов’янознавства та слов’янської філології. Зокрема болгарський дослідник В.Георгієв визначає такі періоди у її розвитку [див.7, 77].

І.Період формування порівняльно-історичного мовознавства (перша половина ХІХ ст.).

У цей час були відкриті кафедри слов’янознавства у Московському, Петербурзькому, Харківському, Казанському університетах. Визначним славістичним центром була Прага. Завдяки працям Я.Грімма, Ф.Боппа встановлюється спорідненість індоєвропейських мов, до складу яких входять і слов’янські. Почалося видання слов’янських пам’яток, граматик окремих слов’янських мов, укладання словників. З’являються праці чеського вченого Й.Добровського, російського мовознавця О.Востокова, філолога й історика П.Шафарика, словенського науковця Ф.Міклошича, сербського вченого В.Караджича. Виходить "Енциклопедія слов’янської філології" за ред. І.Ягича.

ІІ. Період вияву основних закономірностей розвитку споріднених мов і літератур (з 70-х р. ХІХ ст. до 1916 р.).

Цей період характеризується розробкою порівняльно-історичного методу в мовознавстві. У Відні була створена славістична кафедра, яку очолив словенець Р.Міклошич, визначний представник порівняльно-історичного мовознавства. Вченими виявляються основні відповідності у звуках та формах слов’янських мов, визначаються закономірності в їх розвитку. З’являються роботи О.Потебні, І.Бодуена де Куртене, Ф.Фортунатова, О.Шахматова, А.Мейє.

ІІІ. Період виходу досліджень за межі окремих країн.

Встановлення контактів між слов‘янськими країнами триває з 1916 р. Розвивається започаткована у працях І.Бодуена де Куртене синхронно-описова лінгвославістика. Завдяки зусиллям учених М.Трубецького, Р.Якобсона, В.Виноградова, чеха Ф.Травнічека формується нова дисципліна – історія слов’янських літературних мов, яка на сьогодні переживає бурхливий розвиток.

Більшість культурних та наукових центрів асоціюється із сучасними та давніми столицями слов’янських держав та деякими великими містами. У східних слов’ян такими центрами були стародавні Київ, Новгород, Москва, Чернігів, Владимир, Суздаль, Псков, Галич. Для українців такими осередками стали Львів, Харків, Одеса, Ужгород, Перемишль, для білорусів - Мінськ, Вітебськ, Полоцьк, Брест, для росіян - Петербург, Воронеж, Нижній Новгород, Казань. У поляків - Варшава, Краків, Познань, Гданськ, у чехів - Прага, Брно, Оломоуц, Моравська Остава, у словаків - Братислава, Мартін, Банска Бистріца, Кошіце, у лужицьких сербів - Будишин, Хотебуз, у болгар - Софія, Тирново, Преслав, у македонців - Скоп’є, Охрід, у сербів - Београд, Нови Сад, у хорватів - Загреб, Дубровнік, Задар, у боснійців - Сараєво, Мостар, у словенців - Любляна, Марібор, у русинів - Руський Керестур.

Серед науково-дослідних центрів у Європі та США слід відзначити слов’янське товариство у Великобританії, Інститут слов’янської філології в Італії, Інститут балканістики в Болгарії, Інститути слов’янознавства у Польщі та Франції, Об’єднаний комітет слов’янознавства у США тощо. У 1955 р. у Бєлграді був створений Міжнародний комітет славістів.

Під егідою ЮНЕСКО популяризує слов’янські культури Міжнародна асоціація, членом якої є і Україна. Наслідком співробітництва стали етимологічні словники слов’янських мов, зокрема російської (М.Фасмера), чеської і словацької (В.Махека), польської (Ф.Славського), української мови, "Лінгвістичний атлас Європи", "Загальнослов’янський лінгвістичний атлас".

Однією з найважливіших подій стала організація слов’янських з’їздів. Перший з’їзд славістів був проведений у Празі в 1929 р. На цьому з’їзді А.Мейє поставив питання про створення загальнослов’янського лінгвістичного атласу, але міжнародний стан довгий час не сприяв цьому.

Міжнародний славістичний комітет (МСК) був сформований за рішенням Міжнародного з'їзду славістів, що відбувся в 1955 році в Белграді, з метою відновити й продовжити міжнародні зв'язки в галузі славістики традиції 1-го Міжнародного конгресу славістів-філологів, що відбувся в Празі в 1929 році.

МСК - це виконавчий орган Міжнародної асоціації славістів, у яку входять національні славістичні комітети або організації 50 країн світу. Він має на меті організувати міжнародне співробітництво славістів усього світу в галузі розвитку слов'янських мов і літератур, а також в галузі історії культури й фольклору слов'янських народів. Виконуючи свої обов'язки, Комітет проводить Міжнародні славістичні конгреси (кожні 5 років) і славістичні наукові конференції.

Для проведення спеціалізованих славістичних досліджень МСК формує близько 30 комісій, чий мандат триває 5 років. Комітет веде обмін інформацією й публікаціями з національними славістичними комітетами або організаціями й співробітничає з іншими науковими інститутами й організаціями зі слов'янських і неслов'янських країн.

Роботою МСК керує голова, якого вибирають із країни, де буде проводитися наступний Конгрес славістів. Ця посада в даний момент довірена македонському академікові Мілану Гюрчинову, наступний, 14-й, Міжнародний конгрес славістів відбудеться в 2008 році в Республіці Македонії.

Попередні Міжнародні конгреси славістів:

I - Прага – 1929

II - Варшава – 1934

III- Белград – 1939 - підготовлений, але не відбувся

IV - Москва - 1958

V – Софія -1963

VI – Прага – 1968

VII – Варшава – 1973

VIII – Загреб -1978

IX - Київ – 1983

Х – Софія – 1988

XI - Братислава - 1993

XII – Краків – 1998

XIII – Любляна - 2003

Український комітет славістів (УКС) - науково-координаційний центр славістики в Україні. Створений в 1957 році. Перший голова - академік Л.А.Булаховський, потім - акад. М.Т.Рильський, потім - акад. В.М.Русанівський.

Про результати досліджень славісти різних держав повідомляють на Міжнародних конгресах, конференціях. 29 березня 1994 р. Кабінет Міністрів України, підтримуючи ініціативу Міністерства культури і Українського комітету славістів, прийняв постанову про проголошення 24 травня кожного року Днем слов’янської писемності та культури.

Дата добавления: 2014-01-07