Перiодизація історії праслов’янської мови

Праслов’янська мова як спільна прамова всіх слов’ян

Праслов’янською мовою називають прамову, що є основою всіх слов’янських мов та діалектів, наявних на сьогодні східнослов’янських, південнослов’янських, західнослов’янських, так і мертвих мов. Отже, існувала група слов’янських племен, пов’язаних спільністю походження, близькістю племінних діалектів. Водночас праслов’янську мову не засвідчено жодною пам’яткою.

Оскільки праслов’янська мова була спільною розмовною мовою для всіх слов’ян, її нерідко називають також спільнослов’янською або загальнослов’янською. Але оскільки ці терміни не вказують на її давність, то мовознавці віддають перевагу терміну "праслов’янська мова".

Праслов’янського народу як такого не існувало, представники різних племен розмовляли на різних діалектах. Проблема часопростору праслов’янської мови остаточно не розв’язана. Якщо припустити, що слов’янська прамова вiдокремилась вiд iнших iндоєвропейських мов приблизно 2 тис. рокiв до н.е., почала розпадатися десь близько III ст. н. е., то епоха iснування слов’янської прамови мала тривати близько 2,5 тис. рокiв.

В українській мові налічується до двох тисяч слів праслов'янського походження. Це назви людей за спорідненістю – чоловік, сват, невістка, вітчим; назви частин тіла – чоло, рот, шия; назви тварин – віл, ведмідь, жук, рослин – пшениця, кропива, малина, ожина; назви предметів і явищ природи – буря, вихор, потік тощо.

Перiодизація історії праслов’янської мови визначається на основі порівняльно-історичного методу, суть якого полягає в зіставленні фактів і явищ слов’янських мов з відповідними явищами інших споріднених (індоєвропейських) та неспоріднених мов. Як нижня, так і верхня межа періоду встановлюється не в абсолютних числах, а тільки в термінах відносної хронології. Більшість славістів датують розпад слов’янської єдності в VІ- VІІ ст. Як стверджує Ф.П.Філін, "розпад праслов’янської етномовної єдності збігся з розкладом родового ладу, зародженням класових відмінностей, виникненням первісних державних утворень"[13]. Остаточно праслов’янська прамова відокремилася від інших індоєвропейських мов приблизно 2,5-3 тис. років до н.е., а процес її розпаду найактивніше відбувався у ІІІ – V ст. н.е. Отже, період існування праслов’янської мови тривав близько 3 тис. років.

П.Філін пропонує умовно ділити історію праслов’янської мови на три періоди: ранній, середній, пізній. Ранній період триває від утворення праслов’янської мови до кінця старої ери. Цей період характеризується послабленням лабіалізації голосних, перетворенням фонетичних чергувань у граматичні. Середній період орієнтовно тривав з кінця 1 тис. до н.е. до 3-5 ст. н.е., для цього часу була характерна палаталізація приголосних, діяв закон відкритого складу. Пізній період, який тривав до VII ст., ознаменувався розпадом праслов’янської мови на окремі мови.

М.Трубецькой в історії праслов’янської мови виділяв три періоди:

а) протослов’янський, за яким праслов’янська мова була ще діалектом індоєвропейської прамови і мала тісні зв’язки з іншими діалектами;

б) самостійного розвитку праслов’янської мови, який тривав від часу її становлення до діалектного членування;

в) діалектної диференціації праслов’янської мови. На жаль, подана класифікація дає тільки схему без конкретного матеріалу.

Голландський учений Н.Ван-Вейк в основу періодизації поклав фонетичну структуру. Спираючись на закон висхідної звучності, він розглядав історію праслов’янської мови за двома періодами: ранній (тривав 2 тис. років, був консервативним) і пізній (тривав 2-3 століття, але був багатий на зміни, а саме монофтонгізацію, появу складотворчих плавних, зміни у групах приголосних, втрату кінцевих приголосних).

Словінець Р.Нахтігал основним критерієм періодизації вважає закон висхідної сонорності. Він виділяє доісторичний (діяв закон відкритого складу), історичний періоди (згаданий закон втратив силу). С.Бернштейн доводить, що праслов’янський період відбувається дуже повільно, першою очевидною ознакою його розпаду була поява діалектних особливостей. Тритисячолітню епоху праслов’янської мови науковець поділив на дві епохи: 1) Період після розпаду індоєвропейської мови, 2) Період балтослов’яської співспільності, 3) Період після розпаду цієї співспільності аж до втрати закритих складів.

Г.Півторак вважає, що спільнослов’янський період триває до середини І тисячоліття н.е.

Дата добавления: 2014-01-07