Діалектне членування праслов’янської мови

Ранні діалекти праслов’янської мови (І - ІІ тисячоліття) не відрізнялись один від одного настільки, щоб стати самостійними. Це зумовлювалось невеликою територією, тісними зв’язками між племенами.

У середині І тис. н.е. територія праслов’янської мови була вже досить значною (від лівого берега Одри на заході до середньої течії Десни на сході, від узбережжя Батійського моря на північному заході до передгір’я Карпат і Судет на півдні), що стало причиною поступового розпаду праслов’янської мови спочатку на окремі проміжні прамови, які, інтенсивно контактуючи, могли бути спільними для окремих груп слов’янських мов. У результаті подальшої диференціації вказаних мовних ареалів виникали різні слов’янські мови.

Варто відзначити, що мовні зміни не збігаються у часі із соціальними, етнічними та культурними процесами. Саме тому розпад слов’янської єдності, який активно відбувався вже протягом ІV - V ст., на мові відчутно позначається тільки в VІ - VII ст.

Відомий дослідник Г.Півторак відзначає, що впродовж І - V ст. н. е. (пізньопраслов’янський період) у слов’янських говірках на території сучасної України відбувалося фонетичні та граматичні зміни, які вплинули на розвиток слов’янських мов, зокрема східнослов’янських. Це такі зміни:

- перетворення ort, olt, ert, elt у rot, ret, let, lot з подальшим можливим подовженням голосного звука: *orbota – робота;

-розвиток тенденції до зміни початкового е в о перед наступним складом з голосними і, е (у західнослов’янському ареалі - je): прасл.*edin, *elen, *ezero, укр.один, осінь, рос.один, озеро, польськ. jeden, jesen, чеськ. jeden, jesen;

-перехід упродовж ІІ-ІІІ ст. н. е. задньоязикових приголосних г, к, х перед Ь у дз', с', ц' у східнослов’янському ареалі, і dz', c', s? у західнослов’янському ареалі: нога – на нозі, рука – в руці;

-завершення процесу перехідного пом’якшення і злиття праслов’янських сполук dj, tj, kj у м’які шиплячі африкати на сході, у свистячі на заході: *medja – межа, *svetja - свіча, *noktь - ночь, ніч;

- поява епентетичного звука l у сполученнях bj, pj, vj, nj і розвиток звукосполучень blj, plj, vlj, mlj у східному, ствердіння пом’якшених губних у західному: порівн. слвц. lubim, рос. люблю, в-луж.spia, укр. сплять, чес. zem, болг. земя, білор. зямля.

- неоднакова стійкість сполук /dl/, /tl/: збереження звукосполучень /dl/, /tl/у західному діалекті, спрощення проривних у звукосполученнях у східному:
наприклад, прасл.*mydlo, польськ. mydlo, в.-луж. mydlo, чеськ. mydlo, укр. мило, білор. мило, укр. сало, слвц. sadlo, рос.шило і пол.szvdlo, білор.расліна і в-луж.roslina;

- збереження звукосполучень /gv/, /kv/ перед /е /, /і / у західному і зміна на /zv/, /cv/ cхідному: прасл. *gvezda, *kwet, нижньолуж. gwеzda, kwet пол.gwiazda, kwiat, чес.hvezda, kvet, укр. цвіт, рос. звезда, білор. цвет.
зміна пом’якшеного звука /х/ перед новими /е/, /і/ в західному на шиплячий s (шь), у східному - на свистячий s (сь): наприклад, пол.swasze, szary, чес.strese, укр.свасі.

Межа між цими зонами часто змінювалась, проте, в основному, пролягала по Західному Бугу.

Л.Залізняк пропонує такий розвиток північного і південного діалектів із праслов'янської мови [3].

Характерні особливості північного і південного діалектів:
-у північному діалекті праіндоєвропейські /е/ та /оі/ злилися в одній фонемі /е/, тобто Ь, а в південному діалекті - у фонему /е/: наприклад, пол. bialy, чес.bil, чес.vira, пол. wiara;
-у північному діалекті африката [dz] змінилася на [z]: наприклад, пол. miedza, чес.meze;
носовий голосний заднього ряду [о] у північному діалекті вимовлявся як о, в південному як и: наприклад, пол. reka, чес.ruka.

Власне східний та центральний піддіалекти: Це піддіалекти східного діалекту. Центральний діалект був поширений між Західним Бугом і річкою Горинь, власне східний - від річки Горині на схід. Говори центрального піддіалекту (північні) поклали початок болгарській та македонській мовам, на основі власне східного піддіалекту згодом розвинулися східнослов’янські мови [14]. На V-VІ ст. припадає остаточний розпад праслов’янської етномовної спільності на окремі мовні ареали, що існували в минулому. Сьогодні це дається взнаки в сучасному поділі слов’янської групи мов на східнослов’янську, західнослов’янську, південнослов’янську підгрупи.

Література до теми

1.Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков.- М.: Изд-во Академии наук СССР, 1961, т.1.
2. Вступ до порiвняльно-iсторичного вивчення слов’янських мов /за ред. О.С.Мельничука. - К.: Наук. думка, 1966. – 588 с.
3. Залізняк Л. Походження східних слов’ян //Дивослово. – 2001. - №3. – С. 26 – 28.
4. Лер-Сплавинский Т. Конспект очерка этногенеза славян //Из польских славистических исследований. Серия 2, Варшава, 1963.-С. 6-11.
5. Леута О.І. Старослов’янська мова: Підручник.-К.: Вища шк., 2001.-255 с.
6. Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект.-К.: "АртЕк", 2001.-304 с.
Лозко Г. Українське народознавство.-К.: Зодіак-ЕКО, 1995.-368 с.
7. Півторак Г.П. Праслов’янська епоха у світлі сучасних наукових даних //Мовознавство. - 1982. - №2.
8. Поляков О.Славянские языки: Основные особенности. Паралельные тексты.-Вильнюс: Leidybos centras, 1998.-228 с.
9. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. К.: Вища шк., 1983.
10. Огієнко І.Праіндоєвропейська доба//У кн.: Історія української мови: Хрестоматія /Упрядн. С.Я.Єрмоленко, А.К.Мойсієнко.-К.: Либідь, 1996.-С. 138.
11. Соколянский А.А. Введение в славянскую филологию: Учебное пособие для студентов филол. фак. высш. учеб. Завед.-М.: Издательский центр "Академия", 2004.-400 с.
12. Ткачук О. Деякі аспекти проблеми походження української мови //Дивослово. – 1999. - № 4.
13. Филин Ф.П.Происхождение русского, украинского и белорусского языков.-Л.: Наука, 1972.
14. Чучка П.П. Вступ до слов’янської філології.-К.: НМК ВО, 1988.-77 с.

Мовні зв′язки слов′ян

Зміст теми

Дата добавления: 2014-01-07