Закон відкритого складу

Праіндоєвропейська фонетична система як основа фонетичної системи праслов’янської мови

Фонетичні процеси прасловянської мови

Зміст теми

1. Праіндоєвропейська фонетична система як основа фонетичної системи праслов’янської мови.
2. Праслов’янська звукова система. Система праслов’янського вокалізму та консонантизму.
3. Особливості будови складу у праслов’янській мові. Закон відкритого складу, його роль у загальнослов’янських фонетичних процесах.
4. Фонетичні зміни спільнослов’янського періоду. Наголос.
5. Розвиток фонетичних змін у сучасних слов’янських мовах.
6. Використання історичних фонетичних коментарів у шкільному курсі мови.

Питання, які пропонується розглянути, стосуються історичної фонетики. Це спеціальна лінгвістична дисципліна, яка вивчає звукові зміни в мові від найдавнішого періоду її існування до сьогодні. При характеристиці фонетичної системи праслов’янської мови ми будемо користуватися фонетичною транскрипцією. Серед її особливостей визначимо такі [2]:
-явища праслов’янської мови визначаються порівняльно-історичним методом, в науковій літературі позначаються знаком *, що означає реконструйовану форму, тобто форму, яка не засвідчена ні в живій мові, ні в пам’ятках;

Серед особливостей спільноіндоєвропейської звукової системи науковці виділяють такі: існували відкриті і закриті склади, роль складотворчих виконували не лише голосні, а й носові та сонорні звуки, були наявні придихові приголосні, не було шиплячих і африкат, голосні звуки розрізнялись як якісно, так і кількісно, за довготою (а - а, о - о). Щодо останнього, то й сьогодні в окремих слов’янських мовах, зокрема чеській, словацькій саме таким чином розрізняють значення та форм слів: чес.vada “недолік” і “суперечка”, словац. pas “ паспорт і пояс” [Див. 7, 70].

Закон відкритого складу дав можливість пояснити:
-переміщення приголосних на межі складу; втрату кінцевого приголосного (пор.: прасл. називн. одн. *vь1къ - род. відм. одн. *vьlка);
-монофтонгізацію дифтонгів (еі > і, оі > і, аі > е, оu, аu > u, еu > (j)): *tauros - turo (тур), *snaigos – snego (сніг);
- розвиток протези;
-спрощення у групах приголосних;
-занепад праіндоєвропейських кінцевих приголосних фонем: *domиs < *domъ - ст.сл. домь; *noktis – укр.ніч, рос.ночь, білор.ноч, болг.нощ, польськ. noc;
-появу носових голосних.

Розглянемо окремі з цих процесів.
Поява носових голосних. Сполучення еп, еm, оп, оm перед приголосними змінились на носові голосні ę, Q;
наприклад: *pentь - *pętь, *pleme – plemeno;
лит.zentas- *zetь, ст.-слав. zatь, рус. зять, польск. ziec;
польськ. rekа, чес. rukа, словац. rukа, серболуж. rukа.

Наявність у минулому носових голосних в усіх слов’янських мовах (носові голосні і досі зберігаються лише в польській мові) відображено лише в таких чергуваннях, як українській жати, російській жати, жать - жну, чеській ziti - znu, vziti –vezmu, pleme – plemeno мовах.

Монофтонгізація дифтонгів аі, еі, аи, еи в кінці VІ ст. зумовила утворення нових довгих голосних e, і,: *dra?gъ - *drugъ. Нові е, і повністю злилисz з давніми е, і, а з часом зумовили пом’якшення задньоязикових.
Спрощення в групах приголосних: пор. ст.-сл. -сьнь – сон і праінд. *supnos- сон, зумовлені занепадом зредукованих.
Звукосполуки ph, bh, th, bt були відомі у грецькій, італійській мові. Жодна слов’янська мова їх немає. У період балто-слов’янської єдності вони змінились на звичайні:
*bhratr < bratr < cт.-сл. брат, д-р брать.
4- 6. Фонетичні зміни спільнослов’янського періоду.
Наслідки сполучень приголосних з [j]

Причиною першої палаталізації задньоязикових [g], [k], [h] стало пом’якшення праслов’янських [g], [k], [h] перед наступними довгими та короткими [і], [е] в усіх говорах праслов’янської мови в У ст. та їх послідовна заміна на шиплячі [z], [c], [s].

Пом'якшені звуки [g`], [h`], [k`] могли виникнути в результаті злиття з j або в позиції перед голосними переднього ряду [а],[ а], [і], [і], що призводило до асиміляції і поступового перетворення вищеназваних звуків у нові [dz`], [s`], [c`], наприклад: k, g, ch + ь, e, е, і < c, dz, s сл. *vь1kъ > *vь1cіса,
укр. вовк - вовчиця, рос. волк - волчица, болг. вълк - вълчица, польськ. wilk –wilczyca. [g ] +[j] = [gj] [g`j] [zj]< ж *kozja < ст.сл. кoжа.

Друга палаталізація зумовлена монофтонгізацією дифтонгів [оі], [аі]. Зміна [g], [k], [h] на [dz`], [c`], [s`], [s`] відбулася перед [i], [e], що походять з [ai], [oi] переважно в кінці слова. Наприклад: *nogai < noga < nodz`e < нозе. *celovekoi <*celovekъ < celoveci < ст.сл. человьци; *kozuxoi < *kozuxъ < kozusi – кожусі; в корені: *koina< *cena < ст.сл. цьна, укр.ціна, біл.цана, чеськ. сеna, польск. cena.

Третя палаталізація: Її причиною стало пом’якшення праслов’янських [k], [g], [ch] у позиції після [і], [ь], [e] і поступове перетворення цих приголосних на [c?], [z?], [s?], (у зах.-сл. мовах - на s). Наприклад: *оvьса, укр. вівця, рос. овца, болг. овца, н.-луж. wоjса, польськ. оса; сл. *къnedz, укр., рос., біл. князь, с.-хорв. кнез, чеськ. knez, польськ. ksiedz— "священик".

На період розпаду праслов’янської мови припадає завершення процесу злиття і перехідної палаталізації колишніх звукосполучень [tj], [dj]. Під впливом артикуляції передньоязичних елементів [t`], [d`] цей йотований призвук j у східнослов’янських говорах змінився на [s?], [z?] або [дж], [ч]. У західнослов’янських діалектах йотовий призвук j перетворився на свистячі [s`], [z`], що призвело на перетворення звукосполучень на африкати [c`], [dz`]. [10, 70]

У південнослов’янських говорах (Югославія, Болгарія) в наслідок цих змін утворилися звукосполуки [c`], [dz`]. На території Македонії, південно-західної Болгарії комплекси tj, dj перейшли у м’які задньоязикові [k`], [g`]:

Наприклад, *madja, укр. межа, рос. межа, біл. межа, пол. мiedza, чес. мeze, словац. medza, в.-луж. mjeza, словен. мeja, болг. межда, макед. мег'а.

Сполучення [bj], [pj], [vj], [mj] у слов’янських мовних групах перетворилися на [bl?], [pl?], [vl?], [ml?].

Наприклад: *grablja - *grabla - давньор. гребля; *zamja - *zamla- давньор. земля.

Складотворчі r, l та їх рефлекси в сучасних слов’янських мовах.
Сонорні r, l перед зредукованими ь, ъ у сильних позиціях у східних та західних мовах виявляли рефлекси rо, lо, re, 1е: наприклад. укр. кров, рос. кровь, пол.krew.

У південнослов’янських мовах вони стали складотворчими: болг. кръв, макед. крв, сербохорв. крв.
Пізніше сполучення r, l із зредукованими голосними в позиції перед складами повного творення спочатку перетворювалися у складотворчі r, l, потім у ри, ли або ир, ил (в укр, білор., серболуж.), ро, ло, ре, ле в рос. мові:
Наприклад, укр. кривавий, глитати, яблуко, білор. крывавы, глытаць, яблыка, в-луж. krwawny, jabluko.

Доля сполучень tort, tert, tolt, telt

У мовознавчій літературі [3, 13] пропонуються різні тлумачення процесу змін праславянських сполучень *tort,*tert, *tolt,*telt, а також *-ort-, *-olt- (t – це позначення будь-якого приголосного звука) у зв’язку з дією відкритого складу. В основному, пояснення змін пов’язується з різним акцентом довготи.
В мові південних слов’ян, частково у мові чехів і словаків довгота складу зосереджувалася на голосному звукові, тому відбувся перерозподіл елементів (метатеза): плавний звук відійшов до наступного складу: tort › tart › tart, голосні а, е стали вимовлятись після плавного як rat, lat, rеt, lеt: ст.-слав. вранnа, бръгь, глава, млъко; чес. mleko (т. зв. неповноголосся).

У мовленні східних слов’ян (предків поляків, лужичан) довгота складу була зосереджена не на голосному, а на плавних r, l. Тут при перерозподілі у сполученні tort після плавного утворювався подібний до голосного попереднього складу, тобто розвинулося так зване повноголосся типу torot, tolot: укр. ворона, берег, голова, молоко.
У предків західних слов’ян голосний перед плавним звуком зайняв позицію після нього - ro, lo: польськ. wrona, brzeg, glowa.

Праслов’янські *trьt, *tlьt, *trьt, *tlьt у слабкій позиції занепали, а сонорні зберегли складотворчість, яка пізніше реалізувалась у вигляді голосного и в білоруській та українській мовах: крышыць, глытаць, трывога, кривавий.

Зміни у групах приголосних *dt, *tt Серед запозичень, які успадкувала праслов’янська мова, були сполуки *dt, *tt. Зміна в таких сполуках відбувалася за допомогою дисиміляції за способом творення, згідно з якою сполучення двох проривних *tt змінилось на сполучення "фрикативний + проривний", при чому у сполученні *dt спочатку відбулась асиміляція за глухістю: *ved - ti > *ve –dti > *vetti - * ve –sti; укр. вести, словен.vesti, словацьк. viest, польськ. wiesc, верхньолуж. wjesc.

Наголос

У ранній період праслов’янська мова характеризувалася різномісним наголосом, різною довготою і короткістю складу, наголошені і ненаголошені склади розрізнялися за висотою тону (тонічним наголосом).
Тонічний наголос зберігся у сучасній сербській, хорватській та словенській мовах.

Експіраторний рухомий і різномісний наголос зберегли східнослов’янські та всі південнослов’янські мови, крім македонської. У македонській виник закріплений наголос, котрий фіксується на другому складі з кінця у двоскладових словах і на третьому складі з кінця у трискладових та багатоскладових словах.

Нерухомий наголос характерний для західнослов’янських мов. У польській мові наголос закріпився на другому складі з кінця, в чеській, словацькій, верхньо-, нижньолужицькій - на першому складі з початку слова. Для сербохорватської та словенської мови характерне підвищення і пониження тону на всіх складах.

За фонетичними процесами вчені визначають найбільш архаїчний характер сербохорватської та словенської мов, в яких відбулася лише втрата носових голосних і злиття і ы. [2, 108-110].

Дата добавления: 2014-01-07