Праслов’янська лексика і її розвиток у слов’янських мовах

Тема 3.3. Лексика, фразеологія праслов’янської мови

Зміст теми

1. Праслов’янська лексика
2. Індоєвропейський пласт праслов’янської лексики
3. Балто-слов’янський пласт
4. Слов’янський пласт
5. Лексика окремих слов’янських мов
6.Фразеологічна спадщина праслов’янської мови в сучасних слов’янських мовах.
7. Лексика і фразеологія слов’янських мов у шкільних курсах мови і літератури.

У лексиці мови, як у дзеркалі, відображається життя народу (За О.Леонтьєвим), його мовне багатство, різнобарвність, гармонійність, простота і ясність у вимові, образність, мальовничість, що зумовлюється специфікою мислення, світовідчуття і світосприймання.
Основу лексичної системи кожної сучасної слов’янської мови складають праслов’янськi слова, які в свою чергу успадковані з iндоєвропейської прамови. Вчені О.Трубачов, В.Топоров, М.Толстой та ін.) припускають, що в різних слов’янських мовах збережено до десяти тисяч слів праслов’янського походження.

Найбільший лексичний шар у праслов’янській мові становлять слова, які стосуються навколишнього світу, природи, життя, повсякденного побуту людини. Серед лексичних елементів, що характеризують мертву й живу природу, назви рельєфу місцевості (земля, гора, долина, берег, яр, яма, поле), водоймищ (вода, море, река, озеро, потік), час (день, ніч, вечір), тваринний світ (ведмідь, тур, вовк, лисиця, олень, заєць, чапля, дятел) тощо. Порiвняльне мовознавство допомагає встановити особливостi різних назв. Покажемо це на прикладі назв спорідненості і свояцтва.

У праслов’янській мові дружинин батько називався тьсть, мати дружини - тьща, чоловiкiв батько - свєкрь, чоловiкова мати - свєкри, брат дружини - шуринъ, чоловiкiв брат - дьвєрь, сестра дружини - свьсть, чоловiкова сестра - зълы, синова дружина - сноха, доччин чоловiк – зeть тощо. Спільні риси в лексиці сучасних слов’янських мов розглянемо на прикладі лексеми брат:

Слов "брат" упродовж історичного розвитку міняло значення: д.-укр. братъ < прасл. *bratrь, гр. phrater “член фратрії”, санскрит. bhratar “помічник”.
Чи не найбiльш конкуруючими мiж собою є також слова-назви батька. Так, з iндоєвропейських термiнiв - назв батька *pater i *atta праслов’янська мова успадкувала останнє, спочатку вживане тільки в дитячому мовленнi, а в кiнцi ХVI- на початку ХVII столiття - i в мовi дiлових пам’яток. Крiм української, дану лексему можна зустрiти в польськiй tata, чеськiй tata, сербо-хорватськiй тата мовах.

Вiд *аttа походить суфiксальний утвiр otьcь, збережений в усiх слов’янських мовах. Щоправда, з плином часу семантика даної лексеми у бiлоруськiй, українськiй, болгарськiй мовах поступово змінювалася від первісного значення "батько" до переносного - "особа духовного стану".

У "Лексиконi" Лаврентiя Зизанiя otьcь - "пiп, особа духовного стану", у верхньолужицькiй та нижньолужицькiй мовах лексема wosc вживається на позначення "предок". Лексема бат# певний час вживалася із значенням "духовний пpоповiдник", на народному ґрунті прижилася як пестлива назва батька. До речі, у різних регіонах України батька називали також ніжно "родитєль", котре запозичене, очевидно, iз старослов’янської мови, "неньо", "ненько", і "бат", що означає "пpавдивiсть". Сучасне ж "батько" спочатку вживалося на позначення старшого брата, котрий часто був для молодшого замість батька або дядька по матері (пор. болг. бате “старший брат” і чеське bater “брат матері” з давньоруським бате "рідний батько". Очевидно, семантична зміна цього слова відбувалася в такій послідовності: старший брат - дядько по матері - рідний батько.

Слово мама, як стверджує український історик Кузич-Березовський, походить вiд праіндоєвропейського *amu, iменi пpаслов’янської богинi землi Amu, що в дитячому мовленнi різних народів спpиймалось як "мама":
бр. маці, болг. мати, сербохорв. мати, чес. мati, пол. мati, лит. мote "жінка, дружина", motina “ мати”, алб. мotre “сестра”, лат. мater “мати”. Крiм основного значення "рiдна мати", протягом століть розвинулися й переносні значення "батьківщина", "рiдний край", "берегиня".

Мовознавець М.Кочерган вважає, що поява значень назв спорідненості частково може зумовлюватися і системними зв’язками. Так, російські слова батюшка і матушка спочатку функціонували як пестливі форми називання батька й матері. Згодом батюшкою стали називати попа. Це вмотивовано тим, що піп є пастором, батьком для своєї пастви. Матушкою стали називати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого стосунку.

Членів подружжя називають у різних мовах по-різному. Зокрема, в українськiй мові: чоловiк - застар. “дружина”, уроч. “муж”; батько - заст. “отець”; жiнка “жона”, “дружина”, в росiйській: отець, муж, уроч. супруг; мать, жена, уроч. супруга, в бiлоруській: муж, бацька, діал. човек, уроч. айцец, мацi, жонка.

В українській, як і в багатьох інших слов’янських мовах, довгий час зберігалося праслов’янське слово "муж", що походить від прикметника "мужественный". Серед давніх фразеологізмів збережені вислови "быти за одинь муж", тобто бути в згоді; "за мужь ити" - виходити заміж.

Лише в кінці ХVII століття слово муж витісняє лексема чоловік, залишаючи за попереднім право вважатися застарiлим та урочистим. За лексемою закріплюється кілька значень: особа чоловічої статі (побутує, крім української, у сербській мові); одружена особа стосовно до своєї дружини; людина, селянин; також уживається при лічбі, вказівці на певну кількість людей. Найбiльшим семантичним вiдхиленням вченi вважають дериват nevesta "невiстка". Основне значення "незнана", "нововзята" в мовах розширилося або змiнилося: пор. укр. невiстка (заміжня жінка), рос. невестка, невеста (наречена), пол. synova (дружина сина), bratova (дружина брата). Рiдко вживаною в українськiй мовi є лексема швагер, частiше зустрiчається - дiвер, діверко "брат чоловіка". Лише в польськiй мовi це слово й досi полiсемантичне: тут це i "чоловiкiв брат, дiвер, жiнчин брат, сестрин чоловiк, зять".

Чоловікова сестра зовиця має в інших мовах такі відповідники: в рос. мові золовка, в білор. залвіца, у болг. золъва, у пол. zelwa, у слц. zolvica, у чес. zolva, у ст.-сл. злъва, у псл. zъly. У говірках вживаються золовиця, діверівна, шовгоривна, шовгориня.

Наприклад: Оддай же мене, моя мати, до білої хати, де свекорко, як батенько, свекруха, як мати, де зовиці, як сестриці (Чуб.).

Серед лексико-семантичної групи слiв для називання дітей у сім’ї є лексеми з досить примхливою вдачею. Навіть праслов’янське deti є формою множини збiрного iменника detь “годоване груддю”, звiдки doiti, deva, що в українськiй мові вiдповiдає словам доїти, дiва.

Неймовірно, але слова дитина i парубок теж взаємозв’язані! Виявляється, в iндоєвропейськiй мовi *orbh означало "маленький, дитина". У росiйській мові йому відповідають слово ребенок, в українській діалектній - робя (на відміну від спiльнослов’янського термiна роба - "селянка, особисто залежна вiд феодала"). У ХIV - ХV ст. етимологiчний корiнь *orbh сприяє виникненню деривата паробок у значенні "феодально залежна людина, челядник, двiрський слуга" (пор. у польськiй мові parobek "наймит"), а в ХVI-ХVIII ст. це слово набуло ще одного значення - "неодружений чоловiк" (пор. у нiмецькiй мові erbe - "спадкоємець").

Українське слово сват має таке ж звучання у білоруській (сват), російській (сватъ), болгарській (сват), сербохорватській (сват), словенській (svat), чеській і словацькій (svat), польській, верхньо-лужицькій (swat), походить від займенникової основи svo, sve і тлумачиться як "гість", "чужак", "сам по собі", "родич, друг".

Багатозначність. Омонімія. Протягом історії у слов’янських мовах відбулося перенесення значень одного предмета на інший, змінилися самі предмети, що відбилося на словах. Якщо одні і ті ж лексеми мають у сучасних слов’янських мовах різні значення, то майже завжди це означає, як вважає Г.Мальчукова, що у праслав’янській мові ця лексема містила в собі, можливо, недиференційований у синкретичному нерозчленованому вигляді весь спектр значень.

Наприклад, в українській, російській мовах слово "гора" означає підвищення, у болгарській - ліс, а поняття "гора" позначається словом планина, в македонській мові слово "гора" має значення "ліс". Це озчачає, що у праслов’янській мові слово "гора" означало підвищення, покрите лісом. Слово ''речь" у російській мові означає "сказане, вимовлене", в українській, болгарській мовах слово "річ" це "певна річ, предмет"; у польській "rzecz" –“річ, предмет, справа" (Rzecz pospolita – загальна справа, республіка, держава".
Різні слова праслов’янського походження можуть отримати однакові значення: так поняття "дуже" по-різному передається у слов’янських мовах. Порівняймо: укр. дуже, вельми, рос. очень, біл. вельми, чес. velmi, словац. velmi, болг. много, сербо-хорв. много, макед. многу, польс. вardzo, словенс. zelo.

Праслов’янська мова мала дві назви для пальця palьcь, pьrstъ. Перше розвинулось у східнослов’янських мовах, польській, нижньолужицькій мовах, а інше - для південнослов’янських, чеської, словацької мов.

Термін "час" у білоруській, польській, чеській, верхньолужицькій мовах означає "загальне поняття часу", в російській, болгарській, сербохорватській мовах – "годину", в болгарській слово година означає "рік".

З праслов’янської мови *moldenьсь – "хлопець, юнак" у росіян розвинулося значення младенец – "немовля", а в поляків – mlodzienec – "юнак". Слово голосити старословўянського походження і означає “кликати, співати".

Це слово вживається у багатьох мовах, зокрема російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, македонській, сербохорватській, словенській.У кількох споріднених мовах виявлені ідентичні за зовнішніми ознаками найменування, семантика яких включає цілий клас позначуваних реалій. Так, українському плахта відповідає у чеській мові plaсhta, у словацькій plaсhta, у польській plaсhta, що означає "вітрило, завіса”, у словенській мові plaсhta – це ковдра (див. М.Фасмер. Этимологический словарь русского языка.-т.3.-С.276.) Спільне значення усіх зіставлюваних лексем компонент "вид грубої тканини", різне - це різні реалії: особлива спідниця, ковдра, вітрило, завіса (див.С.Ожегов. Словарь русского языка.- М., 1989. - С.520).

Перші слов′янські державні утворення

Дата добавления: 2014-01-07