Поняття кримінально-правової кваліфікації

ПЛАН

Івано-Франківськ - 2012

ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗНАЧЕННЯ І ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ».

Творчі завдання

1. Проаналізуйте визначення понять: “педагогіка”, “виховання”, “освіта”, які дані в різних навчальних посібниках з педагогіки. Виберіть ті, які, на Вашу думку, найбільш повно відображають суть цих понять. Обґрунтуйте свою точку зору.

2. Знайдіть у збірниках прислів’їв та приказок ті, що мають виховне значення. Порівняйте близькі за змістом прислів’я та приказки різних народів.

3. Побудуйте графічну модель, яка відображає співвідношення понять: “виховання”, “освіта”, “навчання”. Обґрунтуйте свою позицію.

1. Поняття кримінально-правової кваліфікації.

2. Види кримінально-правової кваліфікації

3. Значення правильної кримінально-правової кваліфікації.

4. Підстави кримінально-правової кваліфікації.

5. Принципи кримінально-правової кваліфікації.

Поняття кваліфікації є одним із центральних і таких, що часто застосовується у теорії кримінального права та правозастосовній практиці. З назв значного числа публікацій випливає, що вони присвячені або загальним проблемам кваліфікації, або ж питанням кваліфікації окремих видів злочинів. Чи не в кожній постанові Пленуму Верховного Суду України містяться вказівки щодо кваліфікації тих чи інших діянь. У повсякденній мові правників часто йдеться про «кваліфікацію злочину», «кваліфікацію із запасом», «неправильну кваліфікацію», «чистоту кваліфікації», «зміну кваліфікації» тощо. Причому, вказані й аналогічні звороти часто використовуються паралельно з поняттями «інкримінувати», «притягти до відповідальності», «застосувати певну статтю КК».

Слово кваліфікація походить від двох латинських слів - qualis (якість, який за якістю) та facio (роблю). Таким чином, в буквальному перекладі кваліфікація - це визначення якості, оцінка.

В праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку праву норму «підпадає» дане діяння. Кримінально-правова кваліфікація, характеризується тим, що:

1) оцінці підлягають не будь-яка поведінка особи, а та, яка хоча чимось нагадує злочин - діяння, передбачене КК;

2) оцінка здійснюється на підставі норм, викладених в КК.

У літературі, звичайно, підкреслюється, що термін "кваліфікація" має два основних значення: по-перше, його використовують для позначення певного процесу, діяльності уповноважених на те державних органів щодо оцінки, встановлення юридичної природи вчиненого посягання; по-друге, цим терміном позначають результат такої діяльності, який виражається у визначенні кримінально-правової норми (норм) - вказівку статті, її частини чи пункту кримінального закону, які передбачають відповідальність за скоєне. Однак цими - основними - значеннями далеко не вичерпується поняття кримінально-правової кваліфікації злочинів. Під нею також розуміють:

- оцінку скоєного з точки зору держави, не лише юридичну, але й суспільно-політичну оцінку посягання як злочину, а не іншого правопорушення

- логічну діяльність по встановленню відповідності (тотожності) між фактичними і юридичними ознаками посягання, сукупність процесів, які здійснюються відповідно до законів формальної логіки;

- процес мислення, що відбувається у свідомості особи відповідно до законів психології.

Кримінально-правова кваліфікація, яка і будь-яка людська діяльність характеризується специфічними учасниками (суб’єктами, які мають певний правовий статус), об’єктом та змістом. Тому ознаки кримінально-правової кваліфікації (детальний зміст яких буде охарактеризований при розгляді наступних питань теми) такі:

1) кваліфікація - це частина процесу застосування кримінального закону. А, отже:

- це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

- вона проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються в актах вказаних вище органів (постановах, обвинувальному висновку, вироку);

- має обов’язкове значення, тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.

В літературі часто кваліфікацію ділять на офіційну та неофіційну - під останньою розуміють кримінально-правову оцінку діяння, яку роблять особи, не уповноважені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти). Вони дійсно можуть оцінювати ті чи інші діяння (реальні злочини, описані в умовах задач, зображені в художніх творах тощо) на предмет того, чи становлять вони собою злочин і який саме. Однак, враховуючи, що така діяльність не налічена жодною з вказаних вище рис, її не можна вважати кримінально-правовою кваліфікацією, хоча б і неофіційною. Разом із тим, чинне законодавство передбачає немало випадків, коли на окремих громадян покладається обов’язок проводити кримінально-правову оцінку чи то своєї власної поведінки, чи то діянь інших осіб (на чому зупинимося далі);

2) в ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає суспільно-небезпечна поведінка. Констатувати, що певні діяння потребують кримінально-правової кваліфікації можна тоді, коли встановлена належність відповідних суспільних відносин до предмета кримінально-правової регламентації. Про це ж свідчать такі ознаки:

- заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди;

- кримінальна протиправність вчиненого діяння.

3) зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. В свою чергу це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення із них тих, які мають кримінально-правове значення;

- «вибір» статті (статей, їх частин або пунктів) КК, які містять відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та, відповідно, що воно є / не є злочином, чи іншим діянням, передбаченим КК.

Види кваліфікації злочинів

Здійснюючи поділ кваліфікації злочинів на види, доцільно керуватися класифікаціями типів злочинів, які містяться в кримінальному законі, враховувати особливості кваліфікації окремих видів злочинів, які відображені в нормах чинного кримінального законодавства.

З врахуванням викладеного видається, що доцільно враховувати такі критерії поділу кваліфікації злочину на види та виділяти наступні види кваліфікації злочинів:

За стадією, якої досягло посягання:

- кваліфікація закінченого злочину;

- кваліфікація готування до злочину;

- кваліфікація замаху на злочин.

В залежності від того, вчинений злочин "одноосібно" чи у співучасті:

- кваліфікація злочину, вчиненого однією особою;

- кваліфікація злочину, вчиненого у співучасті.

Виходячи з кількості злочинів, які піддані кваліфікації:

- кваліфікація одиничного злочину;

- кваліфікація множинності злочинів.

Залежно від співставлення моменту вчинення діяння і часу проведення кваліфікації може бути виділена:

- перспективна кваліфікація (оцінка діяння, яке ще не вчинене);

- ретроактивна кваліфікація (оцінка вже вчиненого діяння).

Можливе виділення окремих видів кримінально-правової кваліфікації також з врахуванням положень, які базуються на процесуальних нормах. Так, з врахуванням того, чи встановлена особа, діяння якої піддаються оцінці (тобто, здійснюється оцінка певного діяння чи поведінки конкретної особи) існує:

- кваліфікація "за фактом";

- кваліфікація діяння особи.

З врахуванням того, які учасники процесу кваліфікують скоєне виділяється:

- кваліфікація, яка здійснюється органами досудового розслідування;

- судова кваліфікація.

В свою чергу ці види кваліфікації можуть бути класифіковані більш дрібно.

Виходячи з того, на якій із стадій кримінального процесу, проводиться відповідна діяльність, існує:

Відповідно до чинного законодавства кримінальне провадження складається з певної кількості стадій, сукупність яких утворює систему стадій кримінального процесу, а саме:

1) досудове розслідування;

2) підготовче провадження;

3) судовий розгляд;

4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);

5) виконання судових рішень;

6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);

7) провадження у Верховному Суді України;

8) провадження за нововиявленими обставинами.

Залежно від процесуального порядку внесення змін в проведену кваліфікацію буває:

- кваліфікація попередня;

- кваліфікація остаточна.

Враховуючи суть змін, які можуть бути внесені в кваліфікацію, можна виділити:

- кваліфікацію, яка змінює становище особи в сторону погіршення;

- кваліфікацію, яка змінюється в сторону покращання становища особа.

Можна сказати, що процес кваліфікації складається з таких стадій:

1. Вибір кримінально-правової норми (норм), які передбачають вчинене діяння.

2. Встановлення відповідності між юридично значущими фактичними ознаками діяння і ознаками, передбаченими законом (доведення того, що скоєне має кваліфікуватися саме за обраною нормою, а не за іншою, та що відсутні обставини, що усувають злочинність діяння).

3. Юридичне закріплення висновку про те, що інкримінуванню підлягає конкретна норма (норми) (юридичне закріплення результатів кваліфікації).

В свою чергу названі стадії можуть бути поділені на етапи, аналізуючи які і можна розкрити зміст відповідних стадій.

Отже, кваліфікація починається з стадії вибору правової норми, яка передбачає діяння. Слід підкреслити, що мова повинна йти саме про "вибір" норми чи норм, з кількох існуючих, а не про її чи їх "відшукання" чи "встановлення". Адже у законодавстві існує лише одна єдина норма, розрахована на врегулювання даного випадку або кілька при сукупності злочинів. "Вибрати" - якраз і означає взяти щось потрібне, краще з наявного. Таким наявним виступає система чинних кримінально-правових норм. Не можна говорити, що у ході кваліфікації відбувається «пошук» норми. Так само неправильно вести мову про «встановлення» норми. Адже правова норма встановлена (закріплена в законі) ще до початку кваліфікації певного діяння.

Дата добавления: 2014-01-07