Концептуальні основи логопсихології

Методологічна основа логопсихології — дослідження видатних психологів і логопедів Г.Я. Трошина, Л.С. Виготського, О.В. Запорожця, O.P. Лурії, Р.Є. Левіної та ін. про тісний взаємозв'язок мовлення з іншими складовими психічного розвитку і провідну роль мовлення в опосередкуванні психічних процесів. Доведено, що різноманітні форми поведінки людини, мовлення, психічні функції не дані дитині від народження, а формуються під впливом цілеспрямованого навчання і виховання, умов її життя у суспільстві. Відповідно субстратом психічних якостей людини є не тільки вроджені нервові механізми, а й ті функціональні системи, що формуються за життя людини. Логопсихологія як галузь спеціальної психології спирається на загально-психологічну теорію, яку розробили О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, П.Я. Гальперін, O.P. Лурія та ін.

Не менш важливою складовою фундаменту логопсихології є концепція психічного розвитку Л.С. Виготського, Д.Б. Бльконіна, Л.І. Божович, В.В. Давидова та ін.

Теоретичні джерела логопсихології також ґрунтуються на дослідженнях Л.С. Виготського, в яких розкривається складна структура аномального розвитку дитини, згідно з якою "... дефект будь-якого аналізатора або інтелектуальний дефект не зумовлює ізольованого виключення якоїсь однієї функції, а призводить до низки відхилень...".

Так, первинний дефект, недорозвинення або пошкодження різних ланок мовленнєвої системи за умови браку спеціальних корекційних заходів обов'язково спричинює вторинні і навіть третинні відхилення: недорозвинення усіх структурних компонентів мовлення, обмеженість сенсорних, часових, просторових уявлень; недорозвинення мнестичних процесів; недостатня цілеспрямованість і сконцентрованість уваги; зниження рівня узагальнень; недостатнє вміння планувати власну діяльність, будувати умовиводи, встановлювати при-чинно-наслідкові зв'язки тощо. Дані про особливості психічного розвитку, а також недостатній рівень розвитку комунікативних навичок зазначені лише частково. Мовленнєві порушення безперечно призводять до стійкого порушення соціальних зв'язків і адаптивних можливостей.

Під поняттям структури мовленнєвого дефекту розуміють стійку сукупність мовленнєвих і не мовленнєвих симптомів, характерних для конкретного порушення мовлення. У структурі мовленнєвого дефекту вирізняють первинне, провідне порушення (ядро) і вторинні дефекти, що перебувають у причинно-наслідкових зв'язках із первинним у зв'язку з системною організацією психіки. Різноманітна структура мовленнєвого дефекту відображається у певному співвідношенні первинних і вторинних симптомів та визначає специфіку цілеспрямованого корекційного впливу.

Дата добавления: 2014-01-07