Розрізняють загальні й специфічні закономірності психічного розвитку дітей з порушеннями мовлення

1. Загальні закономірності характерні як для дітей, які розвиваються нормально, так і для дітей з порушеннями в розвитку. Сутність цих закономірностей полягає в поетапності розвитку, нерівномірності психічного розвитку, наявності сензитивних періодів, взаємозумовленості біологічного і соціального, ієрархічності формування психічних функцій, систематичності в розвитку особистості.

2. До специфічних закономірностей розвитку в умовах дизонтогеиезу, що властиві для груп дітей з мовленнєвими розладами, належать:

— порушення приймання, переробки, збереження і використання інформації;

— порушення мовленнєвого опосередкування;

— більш подовжені терміни формування уявлень і понять про навколишній світ;

— ризик виникнення станів соціально-психологічної дезадаптації;

— специфічність формування психологічної системи (суб'єктивна невдоволеність, порушення самооцінки, неадаптивність до фрустрацій, зменшення резистентності до стресу, недостатня соціальна адаптація тощо);

— залежність компенсаторних можливостей від часу впливу та якості корекційної роботи.

Структура дефекту при мовленнєвих розладах включає в себе специфічні відхилення у психічному розвиткові. Одним із важливих практичних завдань логопсихології є виявлення особливостей психічного розвитку дітей з вадами мовлення та їх диференціальна діагностика. 2.4. Основні принципи логопсихології

Як будь-яка самостійна наукова галузь логопсихологія має свої принципи і методи, на яких вона ґрунтується.

Основні положення загально психологічних теорій, фундаментальних концепцій психічного розвитку і, зокрема, мовленнєвого, на яких базується логопсихологія, зафіксовані у категоріальному апараті й у пояснювальних принципах логопсихології. Слід обов'язково зазначити, що принципи логопсихології випливають із принципів спеціальної психології, що логічно і науково обґрунтовано"

Категоріальний апарат — це система понять, за допомогою яких відображаються різні аспекти предмета логопсихології. Виокремлюють декілька груп категорій і понять, що використовуються у логопсихології. Першу групу становлять загально психологічні поняття, наприклад: психічна діяльність; вищі психічні функції, свідомість; діяльність; психічні процеси, стани, механізми; психологічний статус, портрет, аналіз; мотив; мислення; образ; мова; опосередкування; тестування; кореляція, валідність тощо. До другої групи належить клас спеціально-психологічних категорій або термінів: мовленнєва вада; дизонтогенез; мовленнєве недорозвинення; системні порушення мовлення; компенсація; психокорекція; ретардація; асинхронія; внутрішня картина мовленнєвого дефекту; структура дефекту; особистісні порушення; комунікативна дезадаптація тощо.

Окрім власне категоріального апарату, логопсихологія оперує системою пояснювальних принципів, використання яких дає змогу послідовно розуміти і пояснювати явища, що вивчаються. Саме ці уявлення відіграють роль певної системи координат, що допомагає орієнтуватися у великій кількості емпіричних даних, класифікувати та інтерпретувати їх.

У логопсихології як прикладній науці застосовується система пояснювальних принципів, розроблених у межах фундаментальної психологічної науки.

Розглянемо основні пояснювальні принципи, на яких ґрунтується не тільки спеціальна, а й логопсихологія.

Принцип відображуваності

Найбільш загальним є принцип відображуваності. Сутність його полягає в тому, що всі психічні явища у своїх виявах, незважаючи на проблеми в розвитку, є вищою формою відображення навколишнього у вигляді образів, понять, переживань. Фундаментальними властивостями психічного відображення є суб'єктивність, активність, вибірковість, цілеспрямованість. З огляду на це, процес розвитку психіки дитини з мовленнєвою патологією є не що інше, як удосконалення здатності до відображення. І жодні, навіть грубі патологічні порушення психічної діяльності не здатні змінити її відображувальну сутність. Може йтися про зменшення ступеня адекватності, перетворення адекватного відображення у викривлене, при цьому відображення може страждати з погляду повноти, точності, глибини, воно завжди залишається принципово адекватним, правильним загалом (якщо не йдеться про психічні хвороби). Психіка завжди є суб'єктивним відображенням об'єктивної дійсності.

Принцип детермінізму

Другим пояснювальним принципом є принцип детермінізму, з позицій якого всі психічні явища розглядаються як причинно зумовлені, такі, що виникли внаслідок зовнішнього впливу, який і відображається на психіці. У логопсихології принцип детермінізму полягає в тому, що не буває і не може бути безпричинних порушень розвитку, в тому числі й мовленнєвого. Причина може бути відомою або невідомою, але вона обов'язково об'єктивно існує. Варто пам'ятати, що характер причинності в умовах порушеного розвитку є набагато складнішим, ніж за умов нормального розвитку. У мовленнєвому онтогенезі між причиною мовленнєвого відхилення і власне відхиленням є складний і неоднозначний зв'язок. Один і той самий патогенний фактор може спричинити різні варіанти мовленнєвих порушень, так само як і різні причини можуть призвести до однієї вади мовлення, адже зовнішній вплив патогенного чинника завжди переломлюється у зв'язку з внутрішніми умовами (вік, стать, особливості вищої нервової діяльності, актуальний психоемоційний стан тощо).

Логопеду слід знати, що закон рівноваги у природі разом із негативними детермінантами у розвитку (тобто причинами, що перешкоджають нормальному перебігові психогенезу) обов'язково передбачає наявність позитивних детермінант. За Л.С. Виготським, до позитивних детермінант розвитку аномальної дитини належать корекційне навчання і виховання, враховуючи зону актуального і найближчого розвитку такої дитини.

Отже, розвиток дитини з первинно зумовленими вадами мовлення можна розглядати як боротьбу протидіючих сил, або негативних (основне порушення) і позитивних (корекційне навчання і виховання) детермінант. Власне, за співвідношенням сили детермінант і визначається велика кількість різних варіантів у межах одного типу дизонтогенезу. Цими пропорціями пояснюються різні темпи розвитку за умови однакового первинного порушення. Така відмінність зумовлюється і своєчасністю, і характером корскційної психолого-педагогічної допомоги, що може нейтралізувати, гальмувати або блокувати вплив патогенного фактора.

Принцип розвитку

Принцип розвитку надзвичайно важливий як для спеціальної психології, так і для логопсихології. Сутність його полягає в тому, що всі психічні явища потрібно розглядати виключно в динаміці, тобто у процесі розвитку і становлення. Саме розвиток є універсальною формою існування психічних явищ і процесів, у тому числі й процесів мовлення.

Для логопсихології принцип розвитку є центральним, основним у зв'язку із предметним змістом логопсихології. Вже зазначалося, що для ушкодженого розвитку властиві ті самі ознаки, що і для розвитку нормального: постійне формування кількісних та якісних новоутворень, безповоротність (з погляду безповоротної плинності часу), ієрархічність і певна послідовність формування психічних функцій та процесів тощо.

Не менш важливим для логопсихології залишається принцип єдності свідомості й діяльності. Як зазначав В.М. Сорокін (2004), чим точніше і глибше свідомість відображає навколишній світ, тим ефективнішою буде діяльність і гнучкішою поведінка. І навпаки, чим активніше діє людина, тим точнішим є характер відображення.

Психічні явища, будучи суб'єктивними та ідеальними, не сприймаються безпосередньо, а це означає, що їх вивчення має не прямий, а опосередкований характер. Об'єктом нашого сприймання є не власне психіка, а лише її зовнішні вияви, вивчаючи які, ми намагаємося зрозуміти внутрішні процеси, що відбуваються.

Так само й відхилення в розвитку не можна спостерігати безпосередньо, "поклавши їх на терези", і сприймати їх лише як зовнішні вияви. За одним і тим самим розладом можуть бути різноманітні й численні порушення внутрішніх психологічних механізмів. З огляду на це зрозуміло, що зазначені пояснювальні принципи лише вказують на напрями наукових пошуків, але з їх допомогою не вирішуються конкретні психологічні завдання, які ставить перед нами практика роботи з дитиною-логопатом.

Тому можна сказати, що зазначені вище пояснювальні принципи належать до загально методологічних принципів логопсихології. А оскільки логопсихологія — наука прикладна, вона обов'язково керується принципами конкретно-методичними.

Конкретно-методичними принципами ми користуємося, якщо виникає проблема визначення методів, прийомів і можливостей навчання і виховання осіб з вадами мовлення на основі виявлення у них відхилень від норми в особистісній, інтелектуальній, регуляторній сферах.

Тобто йдеться про принципи власне діагностики психічного розвитку дитини з порушеннями мовлення.

Насамперед, увага звертається на принцип комплексного (від лат. complexus — поєднання, зв'язок) підходу до вивчення людини, тобто систематичне, цілісне вивчення індивідуально-психологічного становлення людини на всіх етапах її життя. Цей принцип реалізується шляхом обстеження особливостей розвитку трьох основних сфер психіки: особистості, інтелекту та діяльності. Психологічне обстеження супроводжується оцінюванням стану органів чуття, рухової сфери, нервової системи дитини. Таке обстеження є важливою складовою загальної діагностичної системи. Психологічну діагностику слід розглядати як важливий етап надання допомоги в межах комплексу клініко-психолого-педагогічного впливу, ефективність якого, передусім, залежить від результату оцінювання клінічних і педагогічних факторів у розвитку дитини з вадами мовлення.

Принцип єдності діагностики та корекції

Завдання корекційної роботи можуть бути правильно сформульовані тільки за умови, що вони ґрунтуються на повній психологічній діагностиці зони актуального і найближчого розвитку дитини-логопата, а також на перспективах її" розвитку. Л.С. Виготський зазначав: "... У діагностиці розвитку завдання дослідника полягає не тільки у виявленні відомих симптомів, їх перерахуванні або систематизації та не лише у групуванні явищ за зовнішньо подібними характеристиками, а виключно у тому, щоб за допомогою мислительної обробки цих зовнішніх даних проникнути у внутрішню сутність процесів розвитку"*11.

*11: {Выготский Л.С. Основы дефектологии // Собр. соч.: В 5 т. — М., 1983. — Т. 2. — С. 302—303.} 2.5. Зв'язок логопсихології з іншими науками

Предмет наукового дослідження не може існувати окремо та ізольовано від інших явищ та об'єктів навколишнього світу, які, безперечно, впливають на нього. У різних науках може вивчатися один і той самий предмет, але з різних позицій, на різних рівнях існування об'єкта, різними методами із використаним різних принципів і категорій. На сьогодні об'єднання наук, їх інтеграція є необхідними умовами наукового прогресу.

У цьому розумінні логопсихологія як сучасна наука має досить широкі міжпредметні зв'язки, що можуть розширюватися.

Насамперед, логопсихологія тісно пов'язана з циклом психологічних наук, зокрема, зі спеціальною, загальною, віковою та педагогічною психологіями. Надбання цих наук є теоретичним підґрунтям для логопсихології, оскільки розвиток психіки в умовах сенсорних, мовленнєвих, рухових та інших порушень підпорядковується законам функціонування і ґенези свідомості. З іншого боку, загально психологічні уявлення значно збагачуються за допомогою клініко-психологічних досліджень, що проводяться в рамках спеціальної психології й логопсихології зокрема.

Особливий акцент потрібно зробити на тісних взаємозв'язку та взаємозумовленості логопсихології зі спеціальною психологією.

Спеціальна психологія в історичному аспекті пройшла надзвичайно складний і довгий шлях становлення. Не зупинятимемося на історії розвитку цієї науки, адже є література, присвячена дослідженню цього питання. Зазначимо лише, що спеціальна психологія як наукова галузь, у свою чергу, є важливою складовою дефектології — інтегративної науки, яка охоплює проблеми різноаспектного наукового вивчення, виховання, освіти, підготовки осіб з різними порушеннями розвитку до самостійного життя у суспільстві. Основною метою спеціального психологічного супроводу в системі освіти є виявлення, усунення і попередження дисбалансу між процесами навчання і розвитку цієї категорії та їх потенційними можливостями.

Власне, виникнення спеціальної психології пов'язане з практикою навчання і виховання дітей з відхиленнями у розвитку, тобто з корекційною (спеціальною) педагогікою. Створити методи ефективного навчання і виховання дітей з вадами розвитку неможливо, не знаючи про особливості їх психічного розвитку. У цьому разі спеціальна психологія є одним з елементів теоретичної бази корекційної педагогіки. Хоча практика навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями у розвитку — важливий засіб перевірки точності й надійності психологічних уявлень. Тісна взаємодія спеціальної психології та корекційної педагогіки, безперечно, сприяє змістовному збагаченню обох наук. Такий взаємозв'язок забезпечує, в свою чергу, науково-теоретичне і практичне підґрунтя логопсихології.

Інший аспект взаємодії логопсихології, спеціальної психології та корекційної педагогіки стосується змісту процесу виховання дітей з вадами розвитку, сімейного виховання. Тривалий час сімейному вихованню не приділялося належної уваги. Саме у сфері спеціальної педагогіки почалося відродження наукового інтересу до процесу сімейного виховання. У межах сім'ї закладаються основи морального усвідомлення особистості, формується ієрархія цінностей, утворюються суспільно значущі мотиви поведінки. Доведено, що за однакового порушення, різних інших однакових умов успішність соціальної адаптації залежить від особистісних якостей індивіда, його самооцінки, мотивації й установок на успіх. Ці якості формуються під впливом сімейного виховання. Одночасно зі зростанням інтересу до проблем сімейного виховання у корекційній педагогіці, галузі спеціальної психології й логопсихології, зокрема, актуальності набуває питання розвитку емоційно-вольової сфери й особистості загалом осіб з відхиленнями в розвитку.

Також тісним є зв'язок між логопсихологією та медичною, або клінічною, психологією (особливо психопатологією, соматонсихологією, патопсихологією). Головна проблема медичної психології полягає у питанні про вплив захворювання на формування і функціонування психіки, а предметний зміст спеціальної психології пов'язаний з різними варіантами порушеного розвитку. У медичній психології вивчається людина у клінічному контексті, процесі лікування. У логопсихології контекст інший — соціальний, тобто гармонійний психічний розвиток, навчання, виховання, професійне самовизначення осіб з порушеннями мовлення. Особливо слід звернути увагу на тісний зв'язок із найбільш розробленою галуззю медичної психології — нейропсихологією, що займається дослідженням порушень вищих психічних функцій при локальних ураженнях мозку.

Низка клініко-біологічних наук — нейрофізіологія, невропатологія, дитяча психіатрія, медична генетика, офтальмологія, стоматологія, отоларингологія та інші — значно збагачують сутність логопсихології, розширюють і поглиблюють її можливості.

Коло міжпредметних зв'язків не може обмежуватися тільки взаємодією з психологічними, педагогічними і клініко-біологічнимим дисциплінами. Воно набагато ширше. Наука логопсихологія перебуває на межі гуманітарних наук (філософія, соціологія, історія, право, теологія), природничих наук (біологія, фізіологія, анатомія, генетика, медицина), дієтології, екології тощо.

Логічно було б зупинитися на цьому питанні детально, адже в логопсихології як галузі спеціальної психології активно використовуються надбання зазначених вище наукових напрямів, спираючись при цьому також на знання психолінгвістики (науки, що вивчає процеси мовотворення, а також сприймання і формування мовлення відповідно до знакової системи мови); нейролінгвістики (наукової галузі, яка утворилася на межі неврології й лінгвістики, вивчає механізми мозку, що лежать в основі мовленнєвої діяльності, а також зміни у мовленнєвих процесах при локальних ураженнях мозку); нейропсихології (науки, яка сформувалася на межі психології, неврології, нейрохірургії та фізіології, вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій, використовуючи синдромальний аналіз).

З метою розробки психокорекційних технологій для дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку в логопеихології використовуються здобутки психодіагностики, ранньої діагностики розвитку осіб з порушеннями мовлення тощо. Логопсихологія, не беручи на себе функції диференціальної психолого-педагогічної діагностики, активно застосовує знання про структуру основного (первинного) дефекту, вторинно пов'язані з ним відхилення у розвитку з урахуванням локалізації та механізмів порушень центральної нервової системи.

Контрольні запитання і завдання

1. З'ясуйте предмет, мету і завдання логопсихології.

2. Обґрунтуйте взаємозв'язок логопсихології з логопедією.

3. Розкрийте сутність основних підходів до вивчення дітей з порушеннями мовлення на різних етапах розвитку логопсихології.

4. Охарактеризуйте головні досягнення клінічного і педагогічного етапів розвитку логопсихології.

5. Визначте основні методологічні засади логопсихології.

6. Чим пояснюється варіативність різних форм порушень у розвитку дитини?

7. Розкрийте сутність понять "мовленнєві порушення", "структура мовленнєвого дефекту", "мовленнєва і не мовленнєва симптоматика" тощо.

8. З'ясуйте загальні та специфічні закономірності психічного розвитку дітей з порушеннями мовлення.

9. Обґрунтуйте основні принципи логопсихології.

10. Охарактеризуйте міжсистемні та внутрішньо системні зв'язки логопсихології з іншими науками.

Рекомендована література

1. Белякова Л.И.у Дьякова ЕЛ Заикание. — М., 1998.

2. Винарская Е.Л. Раннее речевое развитие ребенка и проблемы дефектологии. — М., 1987.

3. Власенко Н.Т. Особенности словесного мышления взрослых и детей с нарушениями речи. — М., 1990.

4. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 5 т. — М., 1986. — Т. 2.

5. Гуровец Г.В Детская невропатология. М., 2004.

6. Диагностика нарушений речи у детей и организация логопедической работы в условиях дошкольного образовательного учреждения: Сб. метод, рекоменд. - СПб.. 2001.

7. Жинкин НЛ. Речь как проводник информации. — М.,1982.

8. Журба Л.Т., Мастюкова Е.М. Нарушение психомоторного развития детей первого года жизни. — М., 1981.

9. Зимняя И.Л. Лингвопсихология речевой деятельности. — М.; Воронеж, 2001.

10. Корпев АЛ. Основы логонатологии детского возраста. Клинические и психологические аспекты. — СПб., 2006.

11. Лалаева РЛ. Нарушения чтения и пути их коррекции у младших школьников. — СПб., 1998.

12. Леонтьев А Л. Основы психолингвистики. — М., 1997.

13. Логопедия/Подред. Л.С. Волкова. — М., 2004.

14. Лурия АР. Основы нейропсихологии. — М., 2002.

15. Лурия А.Р. Высшие корковые функции человека. — М.,2002.

16. Ляудис В.Я., Негурэ И.П. Психологические основы формирования письменной речи у младших школьников. — М., 1994

17. Мартынова РЛ. К вопросу о психическом развитии детей с моторной алалией // Расстроенные речи и голоса в детском возрасте. — М., 1973.

18. Методы обследования речи детей: Пособие по диагностике речевых нарушений // Под ред. Г.В. Чирки-ной. — М.,2003.

19. Основы теории и практики логопедии / Под ред. P.E. Левиной. — М., 1968.

20. Поваляева МЛ. Справочник логопеда. — Ростов н/Д.,2001.

21. Понятийно-терминологический словарь логопеда / Под ред. В.И. Селиверстова. — М., 1997.

22. Соботович Е.Ф. Формирование правильной речи у детей с моторной алалией. К., 1981.

23. Соботович Е.Ф. и др. Методика выявления речевых нарушений и диагностика их готовности к школьному обучению. — К., 1998.

24. Трошин О.В., Ж у липа Е.В. Логопсихология. — М.,2005.

25. Хрестоматия по логопедии / Под. ред. Л.С. Волковой, В.И. Селиверстова. — М., 1997.

26. Цветкова Л.С. Нейропсихология и афазия: новый подход. — М.; Воронеж, 2001.

27. Шипицина Л.М., Мамайчук И.Л. Детский церебральный паралич. — М., 2001.

28. Шохор-Троцкая М.К. Стратегия и тактика восстановления речи. — М., 2001.

Дата добавления: 2014-01-07