Спілкування як інструмент професійної діяльності

Зазначення наявності додатків.

Розташування ініціалів тих, хто підписує документ. Печатка на документах.

Дата

Датування документів.

– день написання листа або наказу;

– день затвердження плану, звіту, інструкції;

– день фіксації вчинків у протоколах, актах;

– день набирання чинності розпорядчого документа після одержання адресатом (якщо документ її не обумовлює).

Способи датування: 10.05.98; 10 травня 2007 р.

У фінансових документах використовують словесно-цифровий спосіб.

Місце датування:

А) на бланку (№_____ „___”_______2010 р.

Б) не на бланку – після тексту перед або під підписом.

а) на адресуванні — після прізвища, напр.: Іванюку С. Г:,

б) при підписуванні документа, його затвердженні — перед прізвищем, напр.: С. П. Балакін;

в) на резолюції — після прізвища або без зазначення ініціалів. Напр.: Симоненко; Йолкіну М. Ю.

г) у текстах документів (у списках, анкетах, автобіографіях, довідках та ін.) — після прізвища, напр.: «Присвоїти Клищунові Ю. Е. науковий ступінь...»

д) ініціали не можна відривати від прізвища при переносі слова.

Печатка повинна частково захопити найменування посади особи, яка підписала документ, та сам підпис. У фінансових документах — тільки найменування посади.

На службових листах, друкованих на бланках, печатка не ставиться.

Наявність додатків до документа зазначають так:

а) Додаток: на 2 арк. у 4 прим.

б) Додаток: кошторис витрат на наукову тему, на 3 арк. в 1 прим.

в) Додаток: лист Міністерства освіти України від 14.05.98 № 5— 5/128 на 8 арк.

г) Додаток: на 4 арк. у 3 прим., на іншу адресу.

План

1. Поняття «професійна мова» і «ділова мова».

2. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

3. Типи і форми професійного спілкування. Поняття про ділове спілкування.

4. Основні закони спілкування.

5. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію.

6. Мистецтво аргументації. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.

Література:

Бацевич Ф.С.Нариси з комунікативної лінгвістики / Ф.С.Бацевич. – Львів, 2003

Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф.С.Бацевич. – К.:ВЦ «Академія», 2009. –375с.

Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации / И.Н.Горелов. – М., 1980.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів/ За ред.. С.Я.Єрмоленко. – к., 2001

Колотілова Н. А. Риторика [Текст] / Н.А.Колотілова. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

Мацько Л. І. Риторика [Текст] / Л.І.Мацько, О.М. Мацько. – К.: Вища школа, 2006.

Онуфрієнко Г. С. Риторика [Текст] / Г.С.Онуфрієко. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

Сагач Г. М.

Ділова риторика: мистецтво риторичної комунікації [Текст] / Г. М. Сагач. – К.: Зоря, 2003.

1. Сучасна українська ділова мова – це мова усного та писемного ділового спілкування; це мова, що використовується мовцями у сфері діяльності державних та громадських установ в умовах офіційно-ділового спілкування, тобто для письмового закріплення адміністративного врегулювання державних та ділових стосунків.

Ділове мовлення передається через простір і час, забезпечує господарські і ділові стосунки між членами суспільства, інформує про певну життєву ситуацію, відображає характер суспільних відносин, стосунків між людьми в державі. Його завдання – закріпити і встановити діловий контакт.

Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою мовою послуговуються пред­ставники різних професій, а мова професійного спілкуван­ня функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксова­ного в документах; у мові професійного спілкування реалі­зуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад в офі­ційних переговорах, ділових бесідах тощо.

Отже, особливості мови професійного спілкування і ділової мови забезпечують різні комунікативні потреби мовців не тільки у професійній, але й у діловій сфері.

Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхід­но досконало володіти мовою як професійного, так і ділового спілкування.

Таким чином, спілкування є необхідною умовою будь-якої діяльності.

2.У побутовому мовленні ми досить часто ототожнюємо поняття «спілкування» з поняттям «комунікація», вбачаючи в них передусім спільне: соціальну взаємодію, результатом якої є передача інформації, обмін думками. Проте в науці ці поняття різняться, вважається, що поняття «спілкування» є більш загальним, а «комунікація» – конкретним.

Проаналізуємо, у чому ж виявляється узагальненість або конкретність цих понять.

За тлумачним словником,

спілкування – це сукупність зв’язків і взаємодій людей, суспільств, суб’єктів (класів, груп, особистостей), у яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.

Спілкування охоплює всі можливі типи взаємодії та взаємозв’язку людей: це процес інформаційний (обмін інформацією), інтерактивний (зв’язки і впливи учасників) і перцептивний (сприйняття органами чуттів).

І якщо комунікація – це смисловий та ідеально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах спілкування, то зрозуміло, що комунікація є складовою частиною спілкування.Флорій Сергійович Бацевич пропонує таку схему структури спілкування:

Спілкування

Комунікація Інтеракція Перцепція

*Термінологічний словник

Інтеракція – повсякденна взаємодія людей.

Перцепція – безпосереднє відображення предметів і явищ об’єктивної дійсності органами чуття.

Отже, як бачимо, спілкування, будучи однією з необхідних і всезагальних умов існування, формування, розвитку суспільства й особистості, спирається на комунікацію як на специфічну форму взаємодії людей у процесі їхньої

пізнавально-трудової діяльності під час обміну думками, результатами дослідження, певними даними, ідеями тощо.

Чи можна вживати ці терміни як синоніми? Мовознавці вважають, що відповідь на це запитання може бути позитивною, якщо термін «комунікація» вживається з метою наголошення на процесахсоціальної взаємодії.

У сучасному суспільстві спілкування виконує декілька функцій:

· контактну (встановлення готовності з боку комуні кантів передавати і сприймати повідомлення, дотримувати взаємний зв’язок до завершення акту спілкування;

· інформаційну (обмін інформацією, запитаннями та відповідями тощо);

· спонукальну (спонукати, заохочувати комуні кантів до певних дій);

· координаційну (узгодження дій учасників спілкування щодо спільної діяльності);

· пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень, взаємне розуміння намірів, установок, стану комунікантів тощо);

· емотивну («обмін» емоціями, збудження у партнерів певних переживань, емоційно-психічних станів тощо);

· налагодження стосунків (усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, ділових, міжособистісних стосунків);

· впливову( спрямування на зміну норм поведінки, намірів, поглядів партнера-комуніканта, його рішень, думок тощо).

Безперечно, під час спілкування ці функції не реалізуються кожна сама по собі – вони тісно переплітаються, органічно доповнюють одна одну, хоча у процесі спілкування може домінувати якась одна або декілька функцій.

3. Щоби розкрити це питання, з’ясуємо, чи є спілкування діяльністю. Оскільки воно розгортається у часі, просторі, здійснюється під контролем свідомості учасників, остільки можна стверджувати: спілкування є діяльністю, елементом якої є діяльність мовленнєва. Як і будь-якій діяльності, їй притаманні мотив, мета, дія, операції. Спираючись на ці складові частини діяльності та інші критерії, виділяють кілька типологій спілкування:

· за участю чи неучастю мови: вербальне (словесне) і невербальне спілкування;

· за формою реалізації засобів мовного коду: усне спілкування, письмове, друковане;

· за темою спілкування: політичне, наукове, філософське, навчально-педагогічне та ін.;

· за мірою офіційності: офіційне спілкування – неофіційне;

· за мірою контрольованості: формальне спілкування – неформальне;

· за соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване і соціально зорієнтоване;

· за формою спілкування: закрите спілкування – відкрите, змішане;

· за свободою вибору партнера: ініціативн е спілкування, вимушене;

· за метою спілкування: ділове спілкування – розважальне

Дата добавления: 2014-01-07