Пряжаі нитки звичайної структури

Моноволокна– це елементарні довгі волокна. Вони, як правило, не дуже міцні і тому їх переробляють у той чи інший текстильний матеріал, попередньо скрутивши між собою. Такі скручені або склеєні волока називають комплексними нитками.

2.Класифікація текстильних волокон.

Для зручності вивчення асортименту та властивостей волокон їх класифікують або упорядковують за певними ознаками. Існує кілька класифікацій волокон.

Однією з перших була класифікація запропонована 1860 р. фундатором наукового товарознавства М.Я.Кітари. На той часописували і застосовували волокна рослинного, тваринного і мінерального походження. Пизніше, починаючи з першої чтверті ХХ ст.., до класифікацій вихідних текстильних матеріалів включають хімічні волокна.

Волокна, що являють собою вихідні матеріали текстильного виробництва, розподілено на класи, підкласи, групи, підгрупи, види і різновиди.

За походженням волокна розподілено на два класи – природні (натуральні) і хімічні.

Природні волокна отримуються у готовому вигляді, і фактично людина майже не може впливати на їх формування, склад, властивості.

Хімічні волокна отримують у заводських умовах. Їх поява стала можливою завдяки розвитку хімічної технології. Сьогодні хімічні волокна перетворились на самостійну і дуже важливу сировину не тільки для текстильного, а й для інших виробництв.

Джерел походження природних і хімічних волокон багато. За цією ознакою природні волокна розподіляють на три підкласи: волокна тваринного, рослинного і мінерального походження, а хімічного на два підкласи: штучні і синтетичні.

До хімічних штучних волокон відносять волокна, що формують у заводських умовах з природних високомолекулярних сполук (целюлози, білків та їх похідних речовин) або з природних простих речовин (металів, їх сплавів, скломаси). Склад штучних волокон аналогічний складові вихідних сполук або дещо змінений під впливом певних технологічних обробок.

Хімічні синтетичні волокна отримують з різних простих сполук (частіше з продуктів переробки нафти, природного газу, кам’яного вугілля) шляхом їх попереднього синтезу – перетворення на високомолекулярні речовини і подальшого формування в той чи інший спосіб. Склад синтетичних волокон відповідає складові синтезованих проміжних речовин (полімерів) або має деякі відмінності внаслідок спеціальних обробок (модифікації волокон).

За походженням текстильні волокна розподіляються на дві групи:

· органічні;

· неорганічні.

Розподіл волокон на підгрупи зроблено за ознаками способу їх отримання і хімічного складу в загальному вигляді – целюлозні, білкові, поліамідні тощо.(Таблиця).

3.Склад і будова текстильних волокон.

Властивості волокон залежать насамперед від їх хімічного складу.

Природні і хімічні органічні волокна складаються переважно з високомолекулярних сполук, або полімерів. Їх молекули нараховують сотні і тисячі атомів, з’єднаних між собою хімічними зв’язками. Кожна молекула складається з великої кількості одно - або різнорідних атомних груп. Макромолекули одного і того самого полімеру мають різні ступені полімеризації. До волокнистих полімерів відносять лише такі, що розчиняються або плавляться без руйнування і утворюють достатньо в’язкі концентровані розчини або розплави.

За особливістю будови макромолекул полімери бувають:

· гетероланцюговими (до складу головного ланцюга перших макромолекул входять різні атоми – вуглець, кисень, азот тощо.

· гом ланцюговими (до складу головного ланцюга перших макромолекул входять однорідні атомі, наприклад тільки вуглець).

За формою макромолекул полімери розподіляють на:

· фібрілярні – мають лінійну або слаборозгалужену структуру;

· глобулярні – полімери макромолекул мають форму кулеподібних клубків.

Структура готових волокон залежить від їх складу і умов формування.

Натуральні волокна мають оптимальні структури відповідно до біологічних функцій, які вони виконують.

Більш різноманітні структури мають синтетичні полімери. Структуру і хімічну модифікацію волокнотвірних полімерів проводять до формування волокон або після його завершення. Можливостей для змін структури природних волокон існує дуже мало. Значно більше можливостей існує для змін структури синтетичних волокнотвірних полімерів, що практично використовують для покращення властивостей готових виробів, особливо їх міцності та еластичності.

4.Характеристика споживних властивостей і асортименту окремих

видів текстильних волокон.

Основними чинниками, що впливають на властивості волокон, є:

· хімічний склад;

· умови формування і створена при цьому структура;

· види основних і кінцевих обробок волокон.

Властивості волокон розподіляються на чотири групи:

· Геометричні;

· Механічні;

· Фізичні;

· Хімічні.

До геометричних властивостей волокон відносять властивості, що характеризують розміри і форму поздовжньої осі в просторі. Показниками цих властивостей є:

· Довжина – оцінюється найбільшою відстанню між кінцями розпрямлених волокон;

· Грубість(товщина) – оцінюють багатьма кількісними характеристиками: площею поперечного зрізу, діаметром, номером, лінійною густиною(тексах, г/км) тощо.

· Хвилястість або звитість волокон.

До механічних властивостей волокон відносять властивості, що характеризують їх відношення до дії різних сил – стискання, згинання, розтягування тощо. Це таки показники як:

· міцність на розрив;

· розривне навантаження;

· розривна напруга;

· абсолютне і відносне подовження тощо.

До головних показників фізичних властивостей волокон відносяться:

· густина – маса одиниці об’єму речовини, з якої складається волокна;

· об’ємна маса – маса одиниці об’єму волокна, розрахованого за його зовнішніми контурами;

· гігроскопічність – здатність волокон поглинати водяну пару (сорбувати) і віддавати її у навколишнє середовище (десорбувати).Основними чинниками гігроскопічності волокон є:

хімічний склад волокнотвірних полімерів, структура волокон, атмосферний тиск, температура, відносна вологостійкість навколишнього середовища;

· електризування – характеризується напруженістю електричного поля, поверхневою густиною заряду, лінійною густиною заряду.

· колір – це показник оптичних властивостей волокон, може бути ахроматичним і хроматичним. Залежіть від хімічного складу волокно твірного полімеру чи основної простої речовини, з якої складається волокно.

До головних показників хімічних властивостей волокон відносяться:

· стійкість волокон до дії різних хімічних реагентів: кислот, лугів, органічних розчинників та інших хімічних реагентів;

· опір волокон впливу зовнішнього середовища – це їх здатність протистояти дії світла, вологи, поту, тертю, пранню, хімічної чистці, волого-теплової обробки

Натуральні – це волокна:

· рослинного походження(бавовна, льон, конопля та ін.);

· тваринного походження (шерсть, шовк);

· мінерального походження (азбест).

Бавовна являє собою волоконця довжиною більш 20 мм, які покривають насіння рослини бавовника. Волокна бавовн мають форму сплюснутої трубки зі спіралеподібною скрученістю, складається головним чином з целюлози. Волокно нешкідливе, гігієнічне, теплозахисне. Використовується для білизняних виробів, легкого літнього одягу, а також для теплозахисного зимового одягу.

Льняне волокно одержують з луб’яного шару льону - довгунця. За складом являє собою головним чином також целюлозу.

Целюлозні волокна характеризуються високою гігієнічність і міцністю; вони стійки до дії лугів і світла, Однак порівняно з бавовником льон має підвищену гігроскопічність, більшу міцність на розрив, кращу світлостійкість і трохи більшу теплопровідність, тому целюлозні волокна використуються в основному для виготовлення літнього одягу.

Шерсть являє собою волосяний покрив тварин – овець, кіз, верблюдів, великої рогатої худоби та ін. Шерстяне волокно складається з білка кератину, який обумовлює стійкість його до кислот і нестійкість до лугів. Особливо висока стійкість шерстяних волокон до світла і світло погоди, але воно ушкоджується молями. Шерстяне волокно має хвилеподібну скрученість різної форми, тонкі волокна на поверхні покриті лусочками. Вони мають дуже високу гігроскопічність, теплозахисні властивості, але низку міцність і стійкість до тертя. Шерстяний верхній одяг характеризується високими теплозахисними властивостями, малим зминанням, нарядністю.

Шовк являє собою гладкі нитки довжиною до 1,5 км, які одержують при розмотуванні коконів дубового або шовковичного шовкопряда. Нитка складається з білка фіброїну і серицину. Шовк не стійкий до дії лугів, має високу гігієнічність, низьку стійкість до світла, світло погоди, тертя, низку теплозахисність, красиво драпірується. Використовують шовк для легкого нарядного одягу.

Штучні волокна одержують при хімічній переробці природних полімерів, часто целюлози. Для текстильних матеріалів використовують таки штучні волокна як: віскоза, полінозное волокно, сиблон, ацетатне волокно.

Віскозне волокно є целюлозою, яку одержують при переробці деревини хвойних порід. Волокно нешкідливе, міцність досить висока, але у мокрому стані різко падає (до 50%). Волокно стійке до тертя, до впливу світло погоди, має низки теплозахисні властивості. Використовується для виготовлення білизняних, платтяних, костюмних, підкладкових матеріалів.

Полінозне волокно за складом являє собою целюлозу з більш рівномірною молекулярною структурою, ніж віскозне волокно. Порівняно з віскозним волокном визначається більшою міцністю, в мокрому стані втрачає міцність до 25%, за багатьма властивостями близьке до бавовни.

Сиблон має більш високу міцність і гігієнічність, ніж вискоза. За властивостями близький до бавовни. Використовується в білизняних, платтяних, сорочкових матеріалах.

Ацетатні волокна поділяються на діацетатні і триацетатні. Їх одержують з дуже коротких бавовняних волокон. Це складний ефір целюлози і оцтової кислоти. Ацетатні волокна мають більш низьку гігроскопічність, менше знижують міцність у мокрому стані, стійки до мікроорганізмів і світла, нестійкі до дії лугів та органічних розчинників, мають високу електризацію. Це волокно використовують для виготовлення білизняних, платтяних, підкладкових матеріалів, триацетатне – головним чином для платтяних матеріалів.

Синтетичні волокна одержують з продуктів, які синтезують з продуктів переробки нафти, кам’яного вугілля. Для виготовлення текстильних матеріалів використовують поліамідні, поліефірні, поліакрілонітрільні, поліуретанові, полівінілспіртові та інші волокна.

Поліамідні волокна (капрон, амід, енант) круглого поперечного перетину складають більшу частку синтетичних волокон. Вони найбільш стійки до тертя, міцні, сильно електризуються, нестійкі до дії підвищених температур, мало гігієнічні, мають високу жорсткість. Тому їх використовують головним чином в суміші з натуральними і штучними волокнами.

Поліефірні волокна (лавсан) займають перше місце за обсягом виробництва синтетичних волокон. Визначаються високою міцністю, стійкістю до тертя, жорсткістю, електризацією, світлостійкістю. Використовуються для платтяних, пальтових, костюмних матеріалів у суміші з шерстяними та іншими волокнами (30 -60%).

Поліакрілонітрільне волокно (нітрон) за зовнішнім видом, м’якістю, об’ємністю і теплопровідністю наближене до шерстяного волокна. Має низькі гігієнічні властивості, високу світлостійкість, низьку стійкисть до тертя, м’якість. Найбільш раціонально використовується нітрон у тканинах пальтового призначення.

Полівінілспіртове волокно (вінол) має найвищу гігроскопічність серед синтетичних волокон, достатню міцність і стійкість до тертя, світла, руйнування мікроорганізмами. Використовується для сорочкових, платтяних, костюмних та інших матеріалів.

Поліуретанове волокно (спандекс) визначається дуже високою розтяжністю, низкою міцністю, високою стійкістю до дії світла і світло погоди, прання і поту. Призначене волокно для заміни гумових жилок у виробництві панчішно-шкарпеткових виробів у виробництві високо розтяжного трикотажу і тканин для спортивного одягу.

5. Склад, будова, способи отримання, класифікація пряжі і ниток.

Тектильними нитками називаються гнучкі і міцні тіла з малими поперечними розмірами. За способом отримання текстильні нитки поділяються на прядені і непрядені.

Прядені нитки називають пряжею. Вона складається з волокон, з’єднаних скручуванням.

За волокнистим складом пряжа може бути:

· однорідною – з одного виду волокон (бавовняною, ляною, вовняною тощо);

· змішаною – із суміші різних волокон (бавовняно-сиблонова, шерсто-лавсанова та ін.).

За способом прядіння пряжу поділяють на:

· гребінну (найбільш тонка і рівна пряжа, одержана з двох добре паралелізованих волокон);

· кардну (за зовнішнімі ознаками і властивостями займає проміжне місце між гребінною і апаратною);

· апаратну (пряжу одержують з більш коротких волокон, тому вона пухнаста, рихла і менш міцна, менш рівномірна).

За структурою пряжа буває:

· одно і багато ниткова;

· лівого і правого крутіння;

· одинарного і подвійного крутіння;

· простого і фасонного крутіння.

За видом оздоблення пряжа може бути:

· сурова;

· варена;

· відбілена;

· пофарбована;

· меланжева (складається з різнокольорових волокон).

Бавовняну пряжу виробляють гребінним, апаратним і кардним прядінням.

Шерстяна пряжа може бути гребінною (камвольною) і суконною. Камвольна - гладка, рівна, компактна, міцна, Суконна – рихла, менш рівна, більш пухнаста, матеріали з неї більш теплозахисні, але менш нарядні.

Льняну пряжу виробляють мокрим і сухім способами прядіння. Пряжа мокрого способу прядіння більш гладка, рівна, міцна.

Непрядені нитки – гнучкі і міцні довгі тіла з малими поперечними розмірами, які одержують з волокон обмеженої довжини (натуральний шовк, штучні і синтетичні волокна.

Розрізняють елементарні і комплексні нитки.

До елементарних відносять одиночні нитки, які не розділяються в поздовжньому напрямку без руйнування. До комплексних відносять нитки, які складаються з двох або більше одинарних (елементарних).

За мірою крутіння розрізняють нитки:

· пологого крутіння (до 230 кр/м);

· середнього крутіння – муслін (800-1500 кр/м);

· висококо крутіння (1560 – 3200 кр/м).

Широко використовуються у текстильному виробництві текстуровані комплексні нитки. Структура їх змінена через надання елементарним синтетичним ниткам згинів тієї або іншої величини і стабілізації тієї форми за допомогою нагріву.

Текстуровані нитки мають об’ємність, пористість, м’якоє туше, високу розтяжність, що дозволяє підвищити гігієнічність матеріалу з синтетичних ниток і забезпечити його довговічність і зручність використання.

Промисловість випускає нитки:

· високої розтяжності капронові - еластик;

· підвищеної розтяжності - мерон, гофрон, рілон (з капрону), мелан (з ниток лавсану);

· звичайної розтяжності – аерон.

Фасонні нитки – це нитки, які мають періодично повторювані місцеві зміни структури поверхні (вузли, петлі, потовщення та ін.).

Металізовані нитки. До них відносять метаніт, пластілекс. Вони характеризуються достатньою міцністю і еластичністю.

Профільовані нитки мають поперечний перетин не круглий, а фігурний. Вони мають шовковисте туше, легкі, м які. Сюди відносяться капронові нитки шелон і трилобал (форма кленового листка).

6.Характеристика асортименту пряжі і ниток.

Відповідно до схеми класифікації вихідної текстильної сировини асортимент пряжі і ниток доцільно розглядати на двох класифікаційних рівнях - виду і різновидів. Для зручності вивчення широкий видовий асортимент сировини розглянемо за підгрупами:

1) пряжа і нитки звичайної структури;

2) пряжа і нитки зміненої структури.

Пряжа бавовняна - найпоширеніший вид пряжі. За різними ознаками її поділяють на різновиди. За складом волокон пряжа буває чистобавовняною, або просто бавовняною, з тонко­волокнистого бавовника, з середньоволокнистого бавовника тощо. Неоднорідна бавовняна пряжа буває змішаною (2-х, 3-х і більше компонентною) і неоднорідною скрученою. За способом вироб­ництва пряжу поділяють на гребінну, кардну і апаратну, а за особливостями зсукування — з кільцевих, пневмомеханічних роторних і аеродинамічних машин. За конструкцією бавовняна пряжа буває однозвитою (в один кінець) і звитою у два і більше кінців товщиною від 4 до 1000 текс. Пряжа буває суровою, вибі­леною, фарбованою. За призначенням бавовняну пряжу поділяють на пряжу для ткацького (основи і піткання), трикотажного, текстильно-галантерейного та інших виробництв, для отримання швейних ниток, у технічних цілях тощо.

Пряжа лляна буває чистолляною (100 % лляних волокон, а також може містити до 8 % хімічних волокон) і напівлляною (лляних волокон не менше 30 %). За способами отримання лляну пряжу поділяють на лляну (з льону чесаного) і пачосову (з пачосів) відповідно мокрого або сухого прядіння. За обробкою вона буває суровою, вареною, вибіленою і фарбованою.

За рівнем доброякісності лляна пряжа буває таких категорій: екстра лляна, спеціальна лляна, висока лляна, підвищена лляна і звичайна лляна; а пряжа з пачосів — спеціальна пачосова, висока пачосова, середня пачосова, підвищена пачосова і звичайна

пачосова.

У зв'язку з нестачею бавовняних волокон важливого значення набула проблема фізико-хімічної модифікації лляних волокон, наближення їх властивостей до волокон бавовни. Ця проблема відома як напрям котонізації луб'яних волокон. З її розв'язанням асортимент лляної пряжі, імовірно, буде значно розширено.

Різні види і різновиди лляної пряжі знаходять широке використання насамперед у ткацькому виробництві для проду­кування одягових, білизняних, наметових та іншого призначення тканин, на килимових фабриках, а також на крутильних під­приємствах для отримання ниток, шнурів та інших виробів технічного призначення.

Пряжа вовняна за складом волокон буває чистововняною і напіввовняною. До чистововняної відносять однорідну пряжу і таку, що містить до 10 % інших волокон, якщо їх використано для зміни колористичних ефектів. Напіввовняна пряжа складається з двох і більше видів волокон. Вміст волокон повинен бути не меншим 20 %.

Залежно від системи прядіння пряжа буває гребінною, або камвольною, і апаратною, або суконною, однозвитою (в один кінець), складеною і звитою (у два і більше кінців).

За обробкою використовують пряжу сурову, вибілену, фарбовану в волокні, фарбовану після прядіння, меланжеву (з різ­нокольорових волокон) і муліне (скручену з різнокольорових кінців пряжі), друковану.

Використовують вовняну пряжу в ткацькому, трикотажному, килимовому виробництвах, при виробленні нетканих, текстильно-галантерейних та інших виробів як традиційну цінну сировину.

Пряжа натурального шовку - цінна сировина для ткацького і текстильно-галантерейного виробництв. її отримують з коротких волокон, скручуючи, як правило, в кілька кінців. Найпоширенішим різновидом цієї пряжі є тусор, що складається з волокон диких шовкопрядів, відходів кокономотання і використовується для виробництва високоякісних тканин типу чесуча.

Шовк-сирець - нитки натурального шовку, що складаються з двох-чотирьох шовковин і ледь скручені.

Шовк-піткання - нитки натурального шовку, складеш з двох-восьми шовковин і скручені до 120 ск/м.

Шовк-основа - вторинні нитки натурального шовку. Кілька шовковин складають, скручують вправо або вліво до 600 ск/м, ще раз складають у два кінці і скручують у протилежному напрямі до 550 ск/м.

Муслін натурального шовку — тонкі нитки, що складаються, як правило, з двох шовковин і скручені до 1500 ск/м.

Мононитки являють собою елементарні волокна різного поперечного перерізу, що призначені для безпосереднього виготовлення текстильних виробів. Вони бувають різними за хімічним складом і обробкою, використовуються у трикотажному, ткацькому, галантерейному та інших виробництвах.

Грубі мононитки, що мають круглий поперечний переріз, називають лескою.

Комплексні нитки складаються з двох і більше елементарних волокон, що з'єднані скручуванням або склеюванням. їх асортимент досить широкий і об'єднує практично усі види і різновиди штучних і синтетичних волокон. Комплексні нитки різняться між собою хімічним складом волокон, особливостями будови і видами обробок, про що згадувалося вище.

Використовують комплексні нитки у всіх галузях і підгалузях текстильного виробництва для продукування виробів побутового, технічного і спеціального призначення.

До ниток звичайної структури відносяться скляні, металеві та металізовані (алюніт, люрекс, метаніт, пластілекс тощо), а також еластичні гумові нитки, або жилки, високоеластичні пінопо­ліуретанові мононитки спандекс неоплетені (їх розтяжність досягає 700-800 %).

Дата добавления: 2014-01-07