Британський конституціоналізм

Британський конституціоналізм — унікальне правове явище. Старовинне і міцне коріння, традиції парламентаризму, монар­хічна форма правління — усе це формує фактичну і юридично унікальну Конституцію Великобританії.

До цього дня немає як основного закону єдиного писаного нормативно-правового акта. До писаних належать тільки акти, що видаються Парламентом, тобто статути. Судові ж прецеденти, як і конституційні звичаї, англійські вчені відносять до неписаної частини права.

Конституція Великобританії включає джерела, які умовно кла­сифікуються на 4 групи: статути, судові прецеденти, конститу­ційні звичаї і доктринальні джерела.

Статутне право, як уже наголошувалося, складається з актів Парламенту, прийнятих з 1215 р. (дата ухвалення Великої хартії вольностей) із питань конституційного права. Проте не всі ста­тути визнаються частиною конституції. До найбільш важливихактів, що розглядаються як конституційні, прийнято відносити статути, що регулюють:

—структуру, повноваження і взаємини палат Парламенту (закони про Парламент 1911 і 1949 pp., акт про перів 1963 р., акт про палату общин 1978 p.);

—правове положення особи (наприклад Велика хартія вольностей 1215 p., Габеас корпус акт 1679 p., Білль про права 1689 p.);

—виборче право (акти про народне представництво 1949, 1969, 1974, 1983 pp. та ін.);

—статус монарха (акт про престолонаслідування 1701 p.);

—організацію території і місцеве самоврядування (акти про місцеве правління 1972, 1985 pp.);

— акт про з'єднання із Шотландією 1706 р. та ін.
Таких актів сьогодні налічується більше 40 '.
Прецедентне право як джерело британської Конституції —

це сукупність судових рішень із конституційних питань, що є обов'язковими при розгляді в майбутньому аналогічних справ. Необхідно підкреслити, що сфера дії прецедентів у консти­туційному праві Великої Британії є достатньо обмеженою. У теперішній час вона, в основному, зводиться до регулювання питань щодо привілеїв корони. Хоча історично прецедентному праву відводиться дуже значна роль у формуванні англійської конституції, судові рішення із часом отримують статутне оформ­лення.

Конституційні звичаї, що йменуються також угодами, ре­гулюють важливі питання державного життя. Наприклад, згідно зі звичаєм, монарх не може не підписати акт, прийнятий обома палатами парламенту.

Конституційна угода — це правила політичної поведінки, обов'язкові для тих, хто їх застосовує. Вони не є в чистому вигляді правовими нормами, оскільки в більшості своїй не корис­туються судовим захистом, але розглядаються як своєрідне дже­рело британського конституційного права, оскільки на їх основі формується правосвідомість Конституційні звичаї є своєрідним джерелом британської Конс­титуції. Вони є важливою ланкою правової системи. Разом із тим, звичаї не визнаються судами, тобто порушення угод не спричиняє юридичної відповідальності. Конституційні звичаї є правилами, які регулюють здійснення всіх дискреційних повноважень, що зали­шилися ще в корони, — як тих, якими користується сам король, так і тих, які здійснюються міністерством.

Під доктринальними джерелами британської Конституції розуміються думки правознавців у галузі конституційного права. До них звертаються тоді, коли виявлено прогалину через відсутність статуту, прецеденту або звичаю, що регулюють певні відносини. Необхідно підкреслити, що за останній час ви­користання доктринальних джерел судами помітно активізу­валося.

Таким чином, незважаючи на відсутність писаної конституції, за обсяг джерел, що містять норми конституційного права, жодна конституція світу не може порівнятися з британською «консти­туцією».

6. Судова система Англії

Судовий процес у системі англійського загального права має змагальний характер, який будується на процесуальній рівності сторін і розділенні функцій між обвинуваченим, захистом і судом. У такому процесі обвинувач доводить винність обвинуваченого, а суд виступає як арбітр у процесі. Для змагального процесу характерний розгляд справ судом присяжних. Докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів.

Велике значення в модернізації судової системи Англії відіграв закон про суди 1971 p., який ліквідував ряд судових інстанцій, уніфікував діяльність судів відповідних округів, а головне, створив новий суд — суд корони, що входить до системи вищих судів країни.

Закон про суди і правове обслуговування 1990 р. демократизував судовий процес, запровадив невідому раніше англійському загаль­ному праву категорію правозаступників (адвокатів), підірвавши тим самим корпоративні, що існують ще із часів середньовіччя, монополії баристерів¹ і соліситорів². З 1985 р. в Англії, разом з обвинувачами, за дорученням поліції і потерпілих почала діяти система державних обвинувачів по найбільш важливих кримі­нальних справах.

При збереженні традиційної змагальності в кримінальному про­цесі зросла роль поліції. Законом 1994 р. про поліцію і докази по кримінальних справах діяльність поліцейських органів ставиться в чіткі рамки. Це стосується арештів, обшуків, вилучення пред­метів злочину і навіть використання електронних пристроїв і комп'ютерних даних.

Вища судова інстанція в Сполученому Королівстві — Палата лордів. Вона приймає до розгляду апеляції, головним чином, на ухвали по цивільних і кримінальних справах, винесені апеляцій­ними інстанціями Англії і Уельсу, а також (тільки по цивільних справах) — Шотландії. Від імені Палати лордів справи розгляда­ються судом Палати лордів, який складається з лорд-канцлера, що очолює його, «ординарних лордів по апеляції» і тих перів, які в минулому посідали вищі судові посади, зокрема всі колишні лорд-канцлери.

Судова система Англії складається з вищої і низової ланки судових органів. До категорії вищої ланки судових органів на­лежать такі суди.

Верховний суд Англії і Уельсу очолюється лорд-канцлером. Він включає три самостійні судові установи — апеляційний суд, високий суд і суд корони.

Апеляційний суд розглядає в колегіях із трьох або більше суддів апеляції на ухвали інших судів. До нього входять лорд-канцлер, колишні лорд-канцлери, лорд — головний суддя й інші вищі судові діячі, а також до 18 лордів — апеляційних суддів. Апеляційний суд має цивільне і кримінальне відділення.

Високий суд складається з трьох відділень — королівської лави, канцлерського і сімейного відділень. До нього входять лорд-канцлер та інші вищі судові діячі, а також до 80 рядових суддів.

Відділення королівської лави уповноважене розглядати по першій інстанції найбільш складні цивільні справи і апеляції на вироки магістратських судів по кримінальних справах.

Суд корони, створений в 1971 р. замість ряду колишніх судів, розглядає справи про злочини, що переслідуються за обвину­вальним актом, а також апеляції на вироки і рішення магіст­ратських судів, які розташовані в найбільших містах Англії й Уельсу.

До низової ланки судових органів Англії належать суди графств і магістратські суди.

Суди графств (їх налічується понад 350) є основними орга­нами цивільного правосуддя, що розглядають по першій інстанції близько 90% цивільних справ. Межі території, в якій діє від­повідний суд графства, визначаються лорд-канцлером. Він же має право скасовувати, об'єднувати або засновувати нові суди графств.

Магістратські суди розглядають у сумарному порядку (без присяжних) основну масу кримінальних справ (до 98% на рік). Вони можуть виносити вирок засудженим лише до штрафу або позбавлення волі на строк, як правило, до шести місяців. Якщо магістрати доходять висновку, що обвинувачений заслуговує суворішого покарання, вони передають справу до суду корони. Магістрати проводять також попереднє слухання у справах про злочини, що переслідуються за обвинувальним актом. У ході цих слухань вони вирішують питання, чи є достатньо доказів для віддавання обвинуваченого суду корони.

До судової системи Англії також входять спеціалізовані суди різної компетенції. Наприклад, з 1964 р. установлено промислові трибунали, що складаються з трьох членів, які розглядають спори між підприємцями і працівниками, зокрема скарги на неправильне звільнення і т. ін. У 1956 p., щоб не допустити монополізації виробництва і торгівлі, було встановлено суд із розгляду скарг на обмеження свободи підприємництва, зокрема угоди про ціни і умови поставок товарів і послуг, скарги на порушення правил добросовісної торгової практики; прохання про звільнення від по­датків з міркувань суспільного інтересу.

Важливе місце в англійській судовій системі й у кримінальному процесі займає суд присяжних. Реформою судів 1971 р. було зроблено спробу централізувати підбір присяжних, який здійс­нюється не шерифами, як це було раніше, а підбирається чинов­никами, призначеними лорд-канцлером. Процеси демократизації торкнулися і інституту засідателів присяжних, для яких з 1972 р. скасовано майновий і понижено віковий цензи.

Усі вказані вище зміни отримали відображення в законі 1974 р. про присяжних. Необхідно підкреслити, що роль судів присяжних у кримінальному процесі Англії в останні десятиліття дещо зни­зилася через розширення кількості справ, що розглядаються суд­дями одноособово без участі засідателів присяжних.

ВИСНОВКИ

Загальне право відносять до прецедентного права, оскільки воно формувалося шляхом нагромадження судових рішень, що набули характер прецедентних. Саме судовий прецедент виступає не тільки як головне джерело права, але і як основоположний метод, що дозволяє даній правовій системі вирішувати практично будь-який судовий спір.

Загальне право спочатку сформувалося в результаті діяльності англійської судової системи і стало централізованою правовою системою для всієї Англії. Оскільки Англія була найбільшою колоніальною державою, загальне право отримало поширення в багатьох державах світу як право метрополії. У кожній конкретній державі, куди прийшло загальне право як колоніальне, воно пос­тупово утверджувалося і ставало частиною національної правової системи. Після завоювання цими державами національної неза­лежності загальне право виступало як модель для формування національних правових систем. У результаті сьогодні майже тре тина населення світу перебуває в тій чи іншій мірі під впливом загального права.

Система загального права включає в даний час правові системи всіх, за деяким винятком, англомовних держав. Загальне право значно вплинуло на становлення і розвиток правових систем де­ржав, політично пов'язаних з Англією. У системі загального права виділяються дві гілки.

Англійська гілка системи загального права охоплює правові системи Англії, Ірландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії, Нігерії й інших держав Британської співдружності.

Американська гілка системи загального права включає пра­вову систему США і правові системи штатів США. Англійське загальне право справило вирішальний вплив на розвиток правової системи США, хоча вона в даний час багато в чому відрізняється від правової системи сучасної Англії, але входить разом із нею в сім'ю загального права.

У період колоніальних завоювань Канада, Австралія і Нова Зеландія були заселені переважно англійськими колоністами, які часто ігнорували традиції корінного населення. На даних тери­торіях тривалий час діяло англійське загальне право, а також спе­ціальні акти англійського парламенту, що регулювали адміністра­тивні і цивільно-правові відносини.

Національні правові системи цих держав почали формуватися після надання їм Великобританією статусу домініону (Канаді — у 1867 p., Австралії — у 1900 p., Новій Зеландії — у 1907 p.), і, відповідно, сфера екстериторіальної дії англійського загального нрава и цих державах обмежилася. Зокрема, з того часу англій­ський парламент уже не міг без згоди даних держав приймати закони для домініонів, тобто можна стверджувати, що національні правові системи цих держав стали незалежними при збереженні загальних рис, властивих сім'ї загального права'.

Національні правові системи Канади, Австралії і Нової Зеландії почали формуватися і розвиватися автономно, проте це не завадило їм залишитися в рамках сім'ї загального права. Правові системи цих держав об'єднує так званий «переконливий прецедент», що означає визнання судового прецеденту іншої держави як «переконливий». Він стає джерелом права у разі його підтвердження вищою судовою інстанцією даної держави.

Дата добавления: 2014-01-07