Загальна характеристика держави та державної влади

План

1. Поняття і ознаки держави. Функції держави: поняття і види.

2. Органи держави: поняття, ознаки, види.

3. Поняття і види влади. Особливості державної влади.

1. Поняття і ознаки держави. Функції держави: поняття і види

Держава — це здійснюваний за допомогою офіційних органів політико-територіальний спосіб організації публічної влади, покликаний керувати суспільними процесами шляхом надання своїм вимогам загальнообов'язкового характеру та можливістю реалізації цих вимог за допомогою сили примусу.

Державі властиві певні ознаки, до яких належать:

• публічний характер влади, що втілюється в державно-правових інститутах, відособлених від населення, які мають повноваження здійснювати політичну владу та регулювати суспільні відносини;

• територія — відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет держави і в межах якої населення має статус громадян цієї держави;

• суверенітет — політико-правова властивість державної влади, що проявляється в її верховенстві, незалежності, єдності;

• механізм держави, тобто система органів та організацій, що створюються державою для реалізації її функцій і завдань;

• правові норми — загальнообов'язкові правила поведінки, які розробляє, приймає та охороняє держава. Ці норми визначають сферу відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення обов'язковими на рівні суспільства і визначають можливе покарання за порушення встановлених правил;

• система податків — платежів обов'язкового характеру загальнодержавного або місцевого значення, що встановлюються для утримання державного апарату, а також для виконання загально соціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо.

Основні напрямки діяльності держави, зумовлені її сутністю,— це функції держави.

Термін «функція» у перекладі з латинської мови означає «здійснити», «виконати». Розглянувши функції держави, ми зможемо відповісти на питання: що і як має робити держава на певному етапі свого розвитку; на чому мають бути сконцентровані зусилля її органів і відомств.

За соціальним значенням державної діяльності розрізняють:

• основні функції — найбільш загальні, найважливіші напрямки діяльності держави. До них можна віднести оборону країни, захист правопорядку і законності, охорону прав і свобод громадян;

• додаткові функції, які є складовими елементами основних функцій, але сутність держави не розкривають. Наприклад, у складі такої основної функції, як оборона країни, можна виділити низку допоміжних: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для Забезпечення їх найновішим озброєнням тощо.

За сферами впливу і здійснення функції поділяють:

• на внутрішні функції, що здійснюються в межах цієї держави та виражаються в її внутрішній політиці. Наприклад, регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів;

• зовнішні функції, що забезпечують здійснення зовнішньої політики держави. До них належать оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва, боротьба з міжнародним тероризмом тощо.

З огляду на тривалість здійснення в часі державні функції поділяють:

• на постійні функції, що здійснюються протягом усього часу існування держави;

• тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави.

Залежно від сфери суспільного життя, що регулює держава, можна визначити такі функції держави:

• економічна — забезпечення стабільного розвитку економіки;

• політична — організація суспільних відносин, демократизація суспільства, забезпечення суверенітету держави на міжнародній арені;

• ідеологічна — формування індивідуальної та суспільної свідомості;

• гуманітарна — сприяння життєдіяльності як суспільства в цілому, так і кожної особи, зокрема шляхом забезпечення основних прав і свобод людини, її соціальної захищеності тощо;

• екологічна — охорона довкілля, організація раціонального використання природних ресурсів.

2. Органи держави: поняття, ознаки, види

Орган держави — це створений державою або безпосередньо народом колектив уповноважених осіб (депутатів або державних службовців) або одна особа, які мають свою визначену структуру та наділені владними повноваженнями для здійснення певних державних завдань і функцій.

Ознаки органу держави:

• формується державою або безпосередньо народом (наприклад, парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

• має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції, які він здійснює від імені держави;

• має державно-владні повноваження: видає нормативні та індивідуальні акти; здійснює контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування заходів виховання, переконання, стимулювання, у разі потреби —державного примусу;

• взаємодіє з іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». У той же час громадяни та юридичні особи у своїх відносинах із державними органами керуються принципом «дозволено все, що не заборонено законом»;

• складається із службовців; обсяг, порядок використання ними владних повноважень встановлюються законом;

• має необхідну матеріальну базу — майно, що перебуває в його оперативному управлінні; свій рахунок у банку; фінансується з державного бюджету;

• має законодавчо закріплену організаційну структуру, територіальні межі діяльності, а також порядок взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями. Хоча органи держави є складовими частинами одного державного апарату, вони відрізняються одне від одного низкою критеріїв.

3. Поняття і види влади. Особливості державної влади.

Слово «влада» означає право та можливість розпоряджатися, керувати ким-небудь або чим-небудь. У більш ширшому розумінні влада — це здатність впливати на події та явища. У широкому значенні це поняття вживають, аналізуючи не тільки стосунки між людьми, але й взаємодію людини з навколишнім світом (говорячи про владу людини над природою) або навіть природних явищ між собою. Однак, перш за все, влада розглядається як соціальна категорія стосунків між людьми. У повсякденному житті ми стикаємось із різними видами влади: батьків над дітьми, лідерів над групою чи партією, адміністрації над робітником, особи, що має релігійний сан, над віруючими тощо.

Одним із найважливіших проявів влади є політична влада, що характеризується реальною здатністю певної соціальної спільноти або індивідів, які відображають їхні інтереси, реалізовувати свою волю за допомогою політики и правових норм.

Одним із різновидів політичної влади є державна влада, яка характеризується можливістю надавати своїм рішенням загальнообов'язкового характеру й забезпечувати їх силою примусу.

Ознаками державної влади вважають:

• легітимність (засновується на положеннях права і закону);

• верховенство (посідає найвище місце у владній ієрархії певного суспільства);

• суверенність (незалежність від будь-якої влади всередині країни та поза її межами);

• публічність (здійснюється офіційно, за допомогою спеціально створених органів і установ);

• політичність (застосовується шляхом вольового впливу на суспільство).

Державна влада — властивість держави, що характеризується суверенністю, універсальністю, загальним характером примусового впливу на по-зедінку людей. Вона передбачає наявність владного і підвладного суб'єктів державних органів та індивідів, їх організацій і спільнот) та здатність владного суб'єкта спеціальними засобами домагатися здійснення своєї волі.

За умов існування демократії державна влада походить від народу, здійснюється від імені народу та для народу, тобто кожний громадянин має право за участь в управлінні державними справами. Громадяни можуть реалізовувати це право за допомогою інститутів безпосередньої та представницької демократії.

До інститутів безпосередньої демократії належать, зокрема, прийняття рішень державного значення на референдумі, вибори представників до органів державної влади й місцевого самоврядування.

Представницька демократія передбачає передання народом владних повноважень обраним ним представникам.

За умов демократії суспільні й державні інтереси визначаються волею більшості. При цьому завданням держави є забезпечення інтересів меншості. У демократичному суспільстві влада має особливе призначення: утвердження авторитету права, захист прав і свобод людини, дія на користь усього суспільства, утвердження гуманістичних цінностей на всіх рівнях суспільних відносин, сприяння встановленню режиму законності.

Тема:

Державний лад

План

1. Поняття і загальна характеристика державного ладу.

2. Види і загальна характеристика форм правління.

3. Політичні режими: поняття і види.

4. Форми територіального устрою держави: поняття і види.

1. Поняття і загальна характеристика державного ладу

Державний лад — це система основних політико-правових, економних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами і визначають особливості організації держави та її відносин з іншими суб'єктами суспільних відносин.

До основ державного ладу юридична наука відносить основні принципи організації і діяльності держави. Йдеться насамперед про юридичний статус і повноваження глави держави, органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних та інших передбачених основним законом органів, які реалізують основні функції держави.

Суспільний і державний лад, закріплені конституцією, називають конституційним ладом. Значною мірою конституційний лад залежить від форми державного правління і політичного режиму, які безпосередньо впливають як рівень демократичності суспільного життя і правової системи, повноту законодавчого закріплення прав і свобод людини і громадянина, ефективність механізму їхнього забезпечення й захисту.

Характеризуючи державний лад, доцільно виділити три елементи:

• державне правління;

• державний устрій;

• державний (політичний) режим.

У такому контексті державний лад часто визначають як форму держави.

2. Види і загальна характеристика форм правління.

Форма правління — це організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення та діяльності, компетенцію і взаємозв'язок її органів, а також взаємозв'язок із населенням країни.

Форма державного правління відображає певний порядок утворення та організації вищих органів влади. За формою правління держави поділяють на монархії та республіки.

Монархія — це форма правління, яка передбачає здійснення верховної алади в країні повністю або частково однією особою, яка належить до правлячої династії (фараон, цар, король, імператор тощо). Монархії поділяються на дві групи: абсолютні та обмежені.

Абсолютна монархія - це історичний тип монархії, за якої влада монарха ніким і нічим не обмежена. Вона характеризується відсутністю представницьких органів, правом монарха видавати закони та призначати чиновників (класичними прикладами таких держав є Російська імперія часів Петра І або Французька монархія часів Людовіка XIV).

Обмежена монархія — різновид форми правління, за якої влада монарха обмежується компетенцією інших державних органів. Серед обмежених монархій розрізняють конституційну (або парламентську) та дуалістичну.

Конституційна монархія передбачає певний розподіл повноважень між монархом та парламентом (Велика Британія, Данія, Швеція, Японія).

Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення та контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня — призначається монархом; уряд призначається ним самостійно або через прем'єр-міністра. Прем'єр-міністра, у свою чергу, призначає монарх; глава держави має право вето щодо актів парламенту (країни Африки та Близького Сходу).

Вето (від латин.— забороняю) — право глави держави (монарха або президента республіки) відмовити в затвердженні ухваленого парламентом законопроекту; проте у випадку, якщо парламент ухвалить його вдруге, цей законопроект стає законом, незважаючи на незгоду глави держави.

Республіка — це форма правління, яка передбачає здійснення верховної влади в державі колегіальним виборним органом. Історично виокремлюють аристократичну республіку, де право брати участь у виборах належить лише вищим верствам населення, і демократичну республіку, у якій право обирати вищі органи влади належить усьому населенню країни, що досягло певного віку і не обмежене законом або судом у можливості реалізувати виборче право.

У сучасному світі розрізняють три типи республік.

1) Президентська республіка — президент обирається всенародно або за особливою процедурою; президент є главою уряду і здійснює виконавчу владу; законодавча влада належить представницькому органу — парламенту. Президент призначає уряд, що несе перед ним політичну відповідальність; він може застосовувати право вето щодо актів парламенту; за певних обставин може розпустити парламент. Парламент наділений правом ініціювати процес відсторонення президента від влади в разі порушення ним конституції або скоєння злочину (США, Аргентина, Мексика).

2) Парламентська республіка — характеризується верховенством влади парламенту, підзвітністю йому уряду, наявністю посади прем'єр-міністра, якого призначає парламент, обов'язком президента діяти лише за згодою уряду. Президент обирається парламентом; уряд формується з представників партій, що здобули більшість у парламенті; уряд підзвітний парламенту; парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія, Австрія).

3) Мішана форма правління (напівпрезидентська, президентсько-парламентська або парламентсько-президентська) — різновид форми правління, у якій поєднуються ознаки різних форм. Уряд затверджується парламентом за пропозицією президента; він підзвітний президенту та під контрольний парламенту; президент підписує та оприлюднює закони, що ухвалюються парламентом (Україна, Франція).

3. Політичні режими: поняття і види.

Форма політичного (державного)режиму — це сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, форма взаємодії державно владних структур та населення.

Політичний режим у державі визначається тим, наскільки до формуванні влади долучається народ, як ураховується суспільна думка під час прийняття владних рішень, яку роль відіграють недержавні та неполітичні організації та структури; який характер мають існуючі в суспільстві заборони, яку роль відіграє ідеологія в житті суспільства. Політичний режим є показовим і з огляду на характер політичного лідерства, обсяг прав та свобод громадян, становище засобів масової інформації, роль політичних партій, типи політичної поведінки; співвідношення між законодавчою та виконавчою владою роллю і значенням органів примусу.

З урахуванням наведених характеристик розрізняють демократичний та недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є гарантії особистих прав і свобод, захищеність особи від свавілля та беззаконня, свобода особи у сфері економічної діяльності, плюралізм у політичній, ідеологічній та духовній сферах життя людей, правовий характер діяльності державного апарату тощо. У сучасному суспільстві демократичний режим проявляється в трьох різновидах: ліберально-демократичному, консервативно-демократичному, соцїально-демокрагичному.

Недемократичний режим поділяється на тоталітарний та авторитарний.

Тоталітарний режим — це сукупність таких засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) повністю (тотально, від латин.— увесь, цілий) регламентована: влада на всіх рівнях формується однією особою або кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням, відсутня будь-яка можливість вільного виявлення інтересів усіх груп населення, звичним є грубе втручання в особисте життя людини й громадянина.

Авторитарний режим передбачає таку організацію державної влади, за якої вона концентрується в руках правлячої верхівки; припускається незначне розмежування політичних сил, відстоювання інтересів певних верств населення.

Серед недемократичних режимів розрізняють військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально-неоднорідному суспільстві.

4. Форми територіального устрою держави: поняття і види

У конституціях країн світу містяться норми щодо територіальної організації держави. Вони регулюють питання, пов'язані з адміністративно-територіальним поділом, закріплюють кордони держави, вирішують питання автономії в складі унітарних держав, статусу складених федерацій тощо.

Територіальний устрій — це спосіб поділу держави на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством. Територіальний устрій визначає правове становище складових частин держави (республік, штатів, провінцій, земель, кантонів тощо) і порядок взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади.

За формою територіального устрою держави поділяють на прості й складні. Вибір конкретної форми територіального устрою залежить від багатьох чинників: соціально-економічних, географічних, історичних, національних, площі території тощо.

Простою, або унітарною (від латин. — єдність), є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю. Така держава має єдину структуру] державного апарату, який поширює свої повноваження на всю територію держави; усі адміністративні одиниці мають рівний юридичний статус стосовної держави; жодна з адміністративних одиниць не має політичної самостійності) та ознак суверенітету; держава має єдине громадянство, єдину систему права, судову та грошову системи.

Більшість держав у сучасному світі — і однонаціональних, і багатонаціональних, як республік, так і монархій — є унітарними. До унітарних держав належать Франція, Японія, Єгипет, Україна.

Існування певних відмінностей у ступені й формах контролю центральної влади над місцевими органами дозволяють говорити про централізовану й децентралізовану унітарну держави.

У централізованих унітарних державах місцеві органи формуються шляхом призначення з центру. Такими державами є, наприклад, Казахстан, Нідерланди, Франція. Найбільш централізованою є така унітарна держава, де існує вертикальна система призначених органів управління. Ця система створюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умовах у містах і громадах (селах) завжди діють виборні ради чи загальні збори громадян, які приймають рішення з питань місцевого самоврядування.

Децентралізованою є унітарна держава, у якій місцеві органи створюються незалежно від центру, як правило, шляхом виборів (наприклад, у Великій Британії, Японії).

До складних держав належать федерація, конфедерація, імперія.

Федерація — це складна держава, що включає території, які мають обмежений суверенітет. Ці території називають суб'єктами федерації. Для федерації характерною є наявність двох рівнів державного апарату, що складають органи федерації та органи її суб'єктів; наявність двопалатного парламенту, єдиного громадянства та дворівневої правової системи — федерації в цілому та її суб'єктів.

Конфедерація — це договірний союз держав, кожна з яких зберігає повний суверенітет. Конфедерація характеризується відсутністю єдиного громадянства, добровільним об'єднанням, що необхідне для вирішення спільних справ, створенням спільних органів шляхом рівного представництва держав. Ця форма державного устрою нині практично не зустрічається і має здебільшого лише історичний характер (Північна Америка XVIII ст., Німеччина XIX ст. тощо).

Імперія — це складна держава, яка включає суверенну державу — метрополію і підвладні їй держави — колонії. Ця форма державного устрою вже відійшла в історію.

Тема:

Дата добавления: 2014-01-07