Особливості організації державної влади і місцевого самоврядування в Україні

План

1. Загальні засади організації державної влади в Україні.

2. Референдум і вибори як способи безпосереднього волевиявлення народу: поняття, види.

1. Загальні засади організації державної влади в Україні

Органи влади в нашій державі поділяються на дві великі групи — органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Органи державної влади, у свою чергу, можна поділити на центральні та місцеві. Повноваження центральних державних органів поширюються на територію всієї держави, повноваження місцевих органів влади — тільки в межах відповідної області або району. Місцеві державні органи влади представляють центральні органи державної влади в регіонах. Органи місцевого самоврядування представляють тільки місцеву громаду.

Президент України є главою держави і не входить безпосередньо до жодної з гілок влади.

Основний Закон встановлює механізм стримувань і противаг, який унеможливлює узурпацію влади однією з гілок влади або посадовою особою, запроваджує особливу процедуру призначення посадових осіб органів держави, забезпечує прозорість функціонування владних інститутів і можливість контролю за їх діяльністю.

У Конституції України передбачені такі інститути системи стримувань і противаг:

1) право «вето» Президента України на законопроект, прийнятий Верховною Радою України;

2) імпічмент Президента України з боку Верховної Ради України, що призводить до його усунення з поста;

3) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, яка має наслідком його відставку;

4) участь Верховної Ради України у формуванні Конституційного Суду України (призначення третини складу);

5) контроль Конституційного Суду України за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

6) парламентський контроль Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (омбудсменом) за дотриманням конституційних прав і свобод людини тощо.

2. Референдум і вибори як способи безпосереднього волевиявлення народу: поняття, види

Конституція України визначає нашу державу як суверенну, демократичну, соціальну та правову, проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Це означає, що саме народ має право приймати найважливіші рішення в житті держави, тільки народ може довірити здійснювати владу обраним ним особам. Конституція України визначає шляхи здійснення народом свого права на народовладдя — народ може висловлювати свою волю, здійснювати владу безпосередньо (пряма демократія) або через своїх представників (представницька демократія).

Відповідно до статті 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів та інших рішень із найважливіших питань загальнодержавного або місцевого значення.

Проведення референдумів регламентується Конституцією України й Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (3 липня 1991р.) Розрізняють всеукраїнський (загальнодержавний) референдум, місцевий референдум і референдум в Автономній Республіці Крим.

Право голосу на референдумі мають всі громадяни України, які досягли 18 років, крім осіб, що визнані судом недієздатними. Також проводяться консультативні опитування, що мають подібну до референдуму процедуру організації, але рішення таких опитувань не мають юридичного значення.

Рішення всеукраїнського референдуму мають найвищу юридичну силу і не потребують затвердження органами державної влади.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України та Президентом України відповідно до їхніх повноважень. Крім цього, він може бути проголошений за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, що мають право голосу, якщо підписи щодо проведення референдуму зібрано не менше ніж у двох третинах областей, не менш як по сто тисяч підписів у кожній. Лише на всеукраїнському референдумі вирішуються питання про зміну території України. Також на всеукраїнський референдум можуть виноситись питання затвердження Конституції та змін і доповнень до неї, прийняття, зміни та скасування законів тощо. Проведення референдуму не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії.

В Україні всеукраїнський референдум проводився двічі: 1 грудня 1991р. (щодо затвердження Акта проголошення незалежності України) і 16 квітня 2000р. (про внесення змін до Конституції України, його рішення так і не були втілені).

На Місцеві референдуми виносяться питання, що входять до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування. Лише місцевими референдумами вирішуються питання про перейменування населених пунктів, об'єднання однойменних адміністративних одиниць тощо. Рішення, які приймаються на місцевих референдумах, мають вищу силу щодо рішень відповідних органів місцевого самоврядування.

Вибори — це спосіб формування керівних органів держави. Виборчим правом прийнято вважати систему правових норм, що регулюють порядок формування виборних державних органів і здійснення виборцями своїх прав. |Вибори є основним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. Шляхом виборів, зокрема, формуються: парламент — Верховна Рада України, представницький орган Автономної Республіки Крим і представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів. У демократичній державі з республіканською формою правління взагалі Не може бути органів, які набували б владних повноважень в інший, ніж пряме чи опосередковане волевиявлення народу, спосіб.

У Конституції України (ст. 7) закріплені основні принципи виборчого права: вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування повинні бути вільними і відбуватися на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Тільки за умови дотримання цих принципів, які є обов'язковими для виборів будь-якого рівня, можливими є дійсно демократичні вибори. Поряд із цим у законах про окремі види виборів закріплюються й інші принципи, які не суперечать згаданим, а доповнюють їх, зокрема принципи гласності, відкритості, свободи агітації тощо.

Вільність виборів означає, що ніхто не має права здійснювати будь-який фізичний або психічний тиск на виборців.

Загальне виборче право передбачає, що кожний громадянин України, який досяг 18 років, має право голосу під час проведення виборів і референдумів.

Виборче право поділяється на активне і пасивне. Активне виборче право означає право обирати, а також висувати кандидатів у Президенти України і депутати всіх рівнів. Пасивне виборче право означає право бути обраним на певну посаду. На відміну від активного виборчого права, воно має додаткові вікові вимоги до кандидатів (для народного депутата — досягнення 21 року, для Президента України — 35), а також цензи осілості, мови та деякі інші.

Рівне виборче право передбачає, що кожний виборець може отримати однакову з іншими виборцями кількість бюлетенів для голосування незалежно від соціального й матеріального стану і будь-яких інших обставин.

Пряме виборче право означає, що Президента України і кандидатів у депутати всіх рівнів в Україні обирають безпосередньо виборці.

Таємне голосування передбачає, що ніхто не має права контролювати волевиявлення громадян, які реалізують своє право у спеціальних приміщеннях або кабінах, обладнаних для таємного голосування.

На парламентських виборах 1994 р. в Україні застосовувалась мажоритарна виборча система, у 1998 та 2002 рр. вибори до Верховної Ради України проходили за мішаною системою: 225 народних депутатів обиралися за пропорційною системою, 225 — за мажоритарною. У 2006 та 2007 рр. вибори відбувалися за пропорційною системою.

Виборча система — це встановлений національним законодавством порядок організації й проведення виборів до представницьких органів державної влади, місцевого самоврядування і здійснення громадянами своїх виборчих прав.

Пропорційна виборча система передбачає висування кандидатів до законодавчих і представницьких органів від партій і блоків списком. Кількість кандидатів, що проходять від того чи іншого блоку або партії, залежить від відсотка голосів, який вони набрали. Таким чином, голосують не за окремого кандидата, а за партію або виборчий блок.

Мажоритарна система передбачає поділ держави на окремі одномандатні округи, у кожному з яких населення обирає одного кандидата із кількох. Обраним є той кандидат, який набрав більшість голосів виборців.

Мішана система передбачає комбінування цих двох систем: частина депутатів обирається за мажоритарною системою, частина — за пропорційною.

Діяльність органів, організацій, окремих громадян, їхніх колективів і груп із підготовки й проведення виборів, урегульовану правовими та іншими соціальними нормами, називають виборчим процесом.

Виборчий процес містить певні етапи.

1) Складання списків виборців.

2) Утворення територіальних виборчих округів. Територіальний виборчий округ включає один або кілька районів, міст, районів у містах. Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається Центральною виборчою комісією.

3) Утворення виборчих дільниць. Для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів виборців територія села, селища, міста, району в місті, що входить до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці. Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною. Кількість виборців на виборчій дільниці може і становити від 20 до 2500 осіб.

4) Утворення виборчих комісій.

5) Висування та реєстрація кандидатів у депутати.

6) Проведення передвиборчої агітації.

7) Голосування.

8) Підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування.

9) Встановлення результатів виборів.

Офіційне оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів відбувається не пізніше ніж на п'ятий день від дня встановлення результатів виборів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр».

Тема:

Дата добавления: 2014-01-07