Особливості організації державної влади і місцевого самоврядування в Україні

План

1. Органи державної виконавчої влади України. Кабінет Міністрів. Центральні та місцеві органи виконавчої влади.

2. Місцеве самоврядування в Україні.

3. Органи судової влади України.

4. Правоохоронні органи України.

1. Органи державної виконавчої влади України. Кабінет Міністрів. Центральні та місцеві органи виконавчої влади

До системи органів виконавчої влади в Україні належать Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, а також місцеві державні адміністрації.

Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених Конституцією України.

До складу Кабінету Міністрів України входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліїції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою; України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, а також вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Кабінет Міністрів України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково технічного, соціального і культурного розвитку України. Він розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт щодо його виконання.

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади. До його повноважень віднесено утворення, реорганізацію та ліквідацію відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а також призначення на посади та звільнення з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до його складу..

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом.

Кабінет Міністрів України складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України. Унаслідок відставки Прем'єр-міністра України або висловлення Верховною Радою України недовіри Кабінету Міністрів України він заявляє про свою відставку.

Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, інші центральні органи та установи.

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади. Воно забезпечує реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності (освіта і наука, охорона здоров'я, промисловість, транспорт, сільське господарство, внутрішні справи, оборона тощо). Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Основною правовою формою діяльності міністерств є накази, розпорядження, інструкції, положення, вказівки міністра.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів або міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. До цих органів виконавчої влади слід віднести Державний комітет України з нагляду за охороною праці, Державний комітет із природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах тощо.

Державний комітет (державну службу) очолює голова. Голови державних комітетів видають постанови, розпорядження, інструкції та інші акти.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює голова. До центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом належать Пенсійний фонд України, Державна служба охорони України, Служба безпеки України, Фонд державного майна України та інші.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації також підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними обласними або районними радами.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

У взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій з відповідними радами важливим є те, що обласна або районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної або обласної державної адміністрації висловили дві третини від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Найважливішими функціями і повноваженнями місцевих державних адміністрацій є забезпечення: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законності і правопорядку; дотримання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля та інших програм; підготовки та виконання відповідних обласних і районних бюджетів, звітів про виконання відповідних бюджетів та програм; взаємодії з органами місцевого самоврядування; реалізації інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Керівники місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, науково; та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

2. Місцеве самоврядування в Україні

Формами безпосереднього здійснення територіальними громадами сіл, селищ, міст своїх повноважень є місцеві вибори та місцевий референдум. Рішення, прийняте місцевим референдумом, не потребує будь-якого затвердження державними органами і є обов'язковим для виконання відповідною місцевою Радою, місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, організаціями і установами, а також громадянами.

Однією з форм безпосереднього волевиявлення територіальної громади є загальні збори громадян, які проводяться за місцем їхнього проживання. Населення села, селища, міста та його представницькі органи мають право управляти майном, що є комунальною власністю, встановлювати місцеві податки, призначати в разі потреби місцеві референдуми, створювати або ліквідовувати комунальні підприємства, контролювати їхню діяльність. Сільські, селищні, районні, міські та обласні ради затверджують бюджети відповідних територій або населених пунктів і звіти про їхнє виконання, програми соціально-економічного і культурного розвитку, контролюють їхнє виконання.

Сільські, селищні, міські, районні й обласні ради є представницькими органами місцевого самоврядування. Ці ради можуть створювати виконавчі органи або передавати частину своїх повноважень місцевим державним адміністраціям.

До складу місцевих рад входять депутати, вибори яких проводяться за загальноприйнятими принципами. Крім депутатів, населення села, селища або міста прямим голосуванням обирає сільського, селищного або міського голову. Він є головною посадовою особою відповідної територіальної громади., Строк повноважень депутатів і голови становить п'ять років.

Конституція України встановила, що у власності територіальних громад перебувають земля, природні ресурси, нерухомість та інше майно.

При здійсненні своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території. Якщо такі рішення суперечать закону, їх може відмінити суд.

Система місцевого самоврядування — це сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини виконують завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

3. Органи судової влади України

Однією з гілок влади в демократичній державі є судова влада. Головним її завданням є відправлення правосуддя, тобто застосування державним органом — судом, норм права до конкретних подій, випадків, розв'язання суперечок, які при цьому виникають.

Судова влада повинна забезпечувати захист прав і свобод громадян, суспільного ладу, інтересів держави, підприємств, організацій і установ.

Діяльність органів судової влади регулюється Конституцією України, Законами України «Про судоустрій України», «Про Конституційний Суд України», «Про статус суддів» та ін.

Конституція та закони України встановлюють принципи судочинства.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який розглядає виключно питання відповідності законів та інших нормативно-правових актів Конституції України, а також дає її офіційне тлумачення. Тобто це — незалежний від законодавчої та виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів щодо їхньої відповідності Конституції України способом конституційного судочинства.

Важливу роль у судовій системі відіграють суди загальної юрисдикції, які розглядають справи, що виникають у будь-яких правовідносинах, крім тих, які розглядає Конституційний Суд. Систему судів загальної юрисдикції становлять: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Верховний Суд України має такі повноваження:

1) переглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства;

3) дає висновок щодо наявності або відсутності в діяннях, у яких обвинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

4) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення в судів загальної юрисдикції сумнівів щодо конституційності законів та інших правових актів;

5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах із судами інших держав;

7) здійснює інші повноваження, передбачені законом. Законодавством передбачено певні вимоги до тих, хто бажає стати суддею: громадянство України, вік від 25 до 65 років, вища юридична освіта, володіння державною мовою, стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки за фахом і проживання в Україні протягом десяти років. Уперше суддю призначає Президент України терміном на п'ять років. По закінченні цього терміну Верховна Рада України обирає суддю на посаду безстроково.

Для суддів встановлено спеціальні гарантії: недоторканність, неможливість затримання або арешту без згоди Верховної Ради України, забезпечення їхньої особистої безпеки з боку держави.

Основу судової влади в Україні становлять судові органи, які мають різні компетенції і юрисдикцію, але одне призначення — захист прав і свобод громадян, конституційного ладу, національної безпеки, територіальної цілісності, дотримання законності в суспільстві.

4. Правоохоронні органи України

Правоохоронні органи — органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Правоохоронні органи є важливою складовою державного механізму, на які покладається захист життя і здоров'я, прав і свобод громадян, інтересів держави і суспільства.

Прокуратура України становить єдину систему, що виконує такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативнорозшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за дотриманням прав і свобод людини і громадянина; дотримання і законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їхнім посадовими і службовими особами.

Діяльність прокуратури регулюється Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Серед органів внутрішніх справ центральне місце посідає міліція. Це — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Міліція має значні повноваження, що викладені в Законі України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.

Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з таких підрозділів: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, місцевої міліції, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, судової міліції, спеціальної міліції.

Основні завдання міліції:

1) забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їхні права і свободи, законні інтереси;

2) запобігати правопорушенням, припиняти їх;

3) охороняти та забезпечувати громадський порядок;

4) виявляти та розкривати злочини, розшуковувати осіб, які їх вчинили;

5) забезпечувати безпеку дорожнього руху;

6) захищати власність від злочинних посягань;

7) виконувати кримінальні покарання і адміністративні стягнення;

8) брати участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяти в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків. Служба безпеки України (СБУ) — це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що покликаний забезпечувати державну безпеку України. Його діяльність регламентується Законом України «Про Службу безпеки України». СБУ підпорядкована Президентові України і підконтрольна Верховній Раді України. Постійний контроль за діяльністю СБУ здійснює комітет Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки. Голова СБУ щорічно подає Верховній Раді України та Президенту України звіт про діяльність СБУ.

На СБУ покладені такі завдання:

1) захист суверенітету України, конституційного ладу, оборонного потенціалу, інтересів та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб;

2) попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки.

Державна податкова служба (ДПС) України становить єдину централізовану систему, побудовану за принципом багаторівневої ієрархічної організації: загальнодержавного, республіканського (АР Крим), обласного, міського та районного рівнів. Важливе місце в її діяльності, як і для держави в цілому, посідає формування бюджету, одним із найголовніших джерел формування якого є податки. Не всі платники податків сумлінно виконують один із найголовніших обов'язків перед державою, вдаються до різних порушень податкового законодавства — від несвоєчасної сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету відповідного рівня до умисного ухилення від їх сплати. Зважаючи на це, держава створює систему обліку платників податків і контролю за своєчасною та повною сплатою нарахованих податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Цю функцію виконує центральний орган державної виконавчої влади — Державна податкова адміністрація України.

Основні завдання органів ДПС:

1) здійснення контролю за виконанням податкового законодавства;

2) правильне обчислення повноти й своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів;

3) внесення в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

4) прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

5) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів і Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

6) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

7) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, розслідування, а також провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Одним з основних напрямків компетенції органів ДПС України є правоохоронна функція, яку здійснюють підрозділи податкової міліції, що входять до відповідних структурних підрозділів податкової служби та ведуть боротьбу з податковими правопорушеннями й здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, виконують оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

У системі правозахисних органів важливе місце належить нотаріату. Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії юридичної вірогідності.

Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:

1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);

2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;

5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

6) інші дії, передбачені Законом України «Про нотаріат».

Нотаріуси вчиняють певні юридичні дії щодо незаперечних прав. У раз виникнення спору про цивільне право нотаріус зобов'язаний зупинити вчинення нотаріальної дії до розв'язання спірного питання судом.

Окремою ланкою системи правоохоронних органів є адвокатура. Адвокатура — це добровільне професійне громадське об'єднання, яке забезпечує право на захист від обвинувачення, правову допомогу при розгляді справ у судах та інших державних органах. Його діяльність регулюється Законом України «Про адвокатуру». До адвокатської діяльності включено різні види юридичної допомоги, у тому числі:

• консультації та роз'яснення з юридичних питань;

• складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;

• надання юридичної допомоги підприємствам, установам та організаціям;

• здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;.

• виконання адвокатських обов'язків згідно з кримінально-процесуальним законодавством у процесі дізнання та попереднього слідства;

• засвідчення копій документів у справах, які ведуться адвокатом, тощо.

До осіб, які займаються адвокатською діяльністю, висуваються такі вимоги: перебування в громадянстві України, наявність вищої юридичної освіти, стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менше ніж два роки, складання кваліфікаційних іспитів, наявність свідоцтва про право на адвокатську практику, складання присяги адвоката України, відсутність судимості.

Сутність принципу дотримання законності в діяльності адвоката полягає в тому, що він зобов'язаний не порушувати чинного законодавства України, сприяти утвердженню й практичній реалізації принципів верховенства права та законності, використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх вчиненню.

Значною мірою за станом адвокатури й ставленням до неї держави судять про демократичність самої держави. Престиж адвоката та ефективність його діяльності безпосередньо залежать від становища людини в суспільстві й державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії, законності, верховенства права. У будь-якому правовому суспільстві адвокату належить особлива роль. Він має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому.

Правоохоронні органи посідають важливе місце в державі. Вони забезпечують дотримання правових норм, що існують у суспільстві, захист прав і свобод людини.

Тема:

Дата добавления: 2014-01-07