Адміністративне право

План

1. Загальна характеристика адміністративного права.

2. Суб’єкти адміністративного права. Державна служба.

3. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.

4. Підстави адміністративної відповідальності.

1. Загальна характеристика адміністративного права

Адміністративне право України являє собою окрему галузь права, що покликана регулювати певну групу суспільних відносин. Головною їхньою особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного управління у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі.

Адміністративне право — це сукупність правових норм, які встановлюються і забезпечуються державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.

Предметом адміністративного права є суспільні відносини, що складаються з питань державного управління:

• відносини між підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовцями (наприклад, Кабінетом Міністрів України та обласними, районними державними адміністраціями); між не підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми службовцями (на центральному рівні — між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні —. між державними адміністраціями різних областей);

• між вказаними вище органами і недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, підприємствами, установами, громадськими об'єднаннями чи громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з відповідною заявою). При регулюванні цих суспільних відносин держава використовує такі методи: рекомендації й обов'язкові настанови, заборона певних дій, одноособове і колегіальне прийняття рішень, координація діяльності різних установ та осіб. Однак найпоширенішими і найважливішими методами державного управління є переконання (диспозитивний метод) і примус (імперативний метод). Переконання пов'язане із впливом на свідомість людини шляхом апеляції до її сумління, правосвідомості тощо. У разі порушення закону застосовується примус. Примус — це крайній захід, який використовують здебільшого для припинення правопорушення.

Джерелами адміністративного права є численні нормативно-правові акти. По-перше, це Конституція України, яка визначає систему органів виконавчої влади та основні принципи їхньої діяльності із здійснення державного управління.

До законів, що регулюють адміністративно-правові відносини, належать Закони України «Про державну службу», «Про міліцію», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про звернення громадян» тощо. Окремі положення адміністративного права містять Повітряний та Митний кодекси. Окреме місце посідає Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Адміністративні правовідносини регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, акти міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади, акти місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.

2. Суб’єкти адміністративного права. Державна служба

Адміністративне право забезпечує правосуб'єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві. Система суб'єктів адміністративного права є складнішою за системи суб'єктів будь-якої іншої галузі права.

Суб'єктами адміністративного права є громадяни, органи виконавчої влади та їхні посадові особи, органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи, державні службовці, громадські організації та їхні посадові особи, Центральна виборча комісія та її посадові особи, Вища Рада Юстиції України та її посадові особи. Крім того, суб'єктами адміністративного права необхідно виділити і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо. Суб'єктами адміністративного права є також суди й органи прокуратури.

Таким чином, для адміністративного права характерною є наявність великої кількості суб'єктів із різними повноваженнями, структурою і правовими якостями.

Адміністративне право врегульовує передусім відносини у сфері державного управління. Воно визначає статус державних службовців системи державного управління відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які посідають посади в державних органах та їх апараті і наділені службовими повноваженнями щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок бюджетних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

До найсуттєвіших обов'язків, що покладаються на державних службовців, належать:

• дотримання Конституції України та інших актів законодавства України;

• забезпечення ефективної роботи і виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина;

• безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів або посадових осіб, розпоряджень і вказівок керівників;

• забезпечення державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню, тощо.

Конкретні службові обов'язки визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадових положеннях та інструкціях. Із посадовими обов'язками тісно пов'язані права, які надаються державному службовцеві для виконання службових обов'язків. Права можна поділити на три групи:

1) права, які забезпечують усвідомлення державним службовцем свого правового статусу і його правового захисту (право на ознайомлення з документами щодо посади державної служби, умовами просування по службі, право на проведення службового розслідування тощо);

2) права, які сприяють безпосередньому виконанню посадових обов'язків (право на отримання в установленому порядку інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов'язків, право на підвищення кваліфікації);

3) права, що сприяють посиленню службової активності державного службовця та забезпеченню соціального захисту (участь за власною ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади, право на просування по службі, право на щорічну оплачувану відпустку, право на пенсію). До правового статусу державного службовця також належать норми, які встановлюють певні обмеження, що пов'язані з прийняттям на державну службу та проходженням державної служби. Так, не можуть бути прийняті на державну службу особи, які: визнані в установленому порядку недієздат-3 ними; мають судимість, що є несумісним із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами або свояками.

До обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, належать:; заборона брати участь у страйках або вчиненні інших дій, що перешкоджають нормальному функціонуванню державних органів; заборона дій, які визнаються законом корупційними (незаконне одержання матеріальних благ, пільг, кредитів, позичок або інших переваг у зв'язку з виконанням посадових обов'язків) тощо.

Порушення державними службовцями норм, які регламентують їх службову діяльність, тягне за собою юридичну відповідальність. Залежно від характеру і тяжкості вчиненого може наступати дисциплінарна, адміністративна, цивільна та кримінальна відповідальність.

3. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види

Загальне поняття адміністративного правопорушення дає стаття 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність права і свободи громадян на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення включає об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

1) Об'єкт адміністративного правопорушення — це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адміністративний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які й становлять об'єкт проступку. Засобами адміністративної відповідальності охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами не тільки і не стільки адміністративного права, а й багатьох інших: цивільного, екологічного, трудового, фінансового тощо.

2) Об'єктивна сторона — це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об'єкт адміністративного правопорушення. Це може бути як дія (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій (ухилення свідка від явки до суду або органу попереднього слідства чи дізнання).

3) Суб'єкт — фізична особа, людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), осудна, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку.

4) Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає в психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння. Залежно від того, хто є суб'єктом проступку — громадяни, службові особи, працівники державних органів, об'єднання громадян, власники, — адміністративні проступки поділяються на особисті та службові. Для службового проступку характерним є те, що протиправні діяння здійснюються через дії по службі, оскільки такі входять у компетенцію службових осіб.

Залежно від об'єкта адміністративного правопорушення визначають адміністративні проступки (правопорушення):

• у галузі охорони праці та здоров'я населення;

• такі, що посягають на власність;

• у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

• у промисловості, будівництві та сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;

• у сільському господарстві; порушення ветеринарно-санітарних правил;

• на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв'язку;

• у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

• у галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницькій діяльності;

• у галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

• такі, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

• такі, що посягають на встановлений порядок управління.

Особа, яка вчинила адміністративний проступок, підлягає адміністративній відповідальності, що настає з 16 років.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), органи внутрішніх справ (міліція), органи Державної прикордонної служби України, органи державного пожежного нагляду тощо.

4. Підстави адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність виступає одним із видів юридичної відповідальності. Адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративних проступків, передбачених законодавством про адміністративне правопорушення, і характеризується застосуванням до винної особи адміністративного стягнення: попередження, штрафу, вилучення, конфіскація предметів, що використовувалися для вчинення правопорушення, позбавлення спеціальних прав, виправних робіт, адміністративного арешту.

Адміністративна відповідальність є інститутом адміністративного права. Це обов'язок особи, яка скоїла адміністративний проступок, нести відповідальність за свої протиправні дії в межах установленого законом стягнення!

Адміністративне стягнення згідно з чинним законодавством діє протягом року з моменту його застосування. Заходи адміністративної відповідальності застосовуються відповідно до законодавства.

Необхідною підставою для застосування адміністративної відповідальності є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стягнення.

Тема:

Дата добавления: 2014-01-07