Робота над дисертацією

Написання дисертації являє собою винятково складний вид діяльності. Він має потребу в спеціальному плануванні, що передбачає:

По-перше, планування роботи з проведення дисертаційного дослідження, яке передбачає збирання емпіричного матеріалу, розробку або обґрунтування методів його вивчення і застосування їх з метою одержання принципово нового наукового результату.

Варто підкреслити, що більшість дисертантів сприймають дисертацію тільки як текст, а не як наукове дослідження, що неминуче веде до компілятивності й реферативності цього тексту. Важливо пам'ятати, щодисертацію можна написати тільки тоді, коли проведене відповідне їй наукове дослідження. Сама дисертація в цьому випадку є деяким стандартизованим описом цього дослідження. Такий підхід, однак, не означає, що не можна писати текст паралельно з проведенням дослідження, оскільки це передбачає саме дослідження, у якому повинні бути описи його складових.

По-друге, планування роботи над текстом дисертації, що передбачає відображення роботи над текстом в індивідуальному плані дисертанта, підготовку плану-проспекту дисертації з детальним викладом змісту розділів і параграфів. При цьому в процесі вивчення джерел і проведення власного дослідження відбувається уточнення плану-проспекту. Звичайно в часі робота планується за принципом "щорічно по розділу" з урахуванням необхідності мати деякий запас часу на попередню експертизу і завершення роботи.

Підготовка тексту дослідження принципово залежить від дослідження. Але її можна розглядати і як відносно самостійний процес. При цьому існує кілька стратегій цієї роботи.

Перша стратегія передбачає написання роботи в порядку розташування розділів і параграфів. Безсумнівними її перевагами є відповідність індивідуальному планові, що дає змогу чітко планувати час, зусилля і види робіт. Недоліком цієї стратегії є те, що вона сковує потік ідей щодо інших розділів дисертації. Багато що з цих ідей доводиться відкладати на потім, щопризводить до втрати ними привабливості, а то і просто їхнього забування.

Друга стратегія передбачає роботу з усього поля дисертації залежно від ситуації. Головне тут у тому, щоб протягом певного періоду часу "пройтися" по всіх розділах роботи. Потім відбувається нагромадження матеріалу, дослідницька робота і знову "проходка" за всім планом. Робота тут має циклічний характер і охоплює все проблемне поле дисертації. Перевага цієї стратегії в тому, що дисертація виростає органічно, йде постійна робота над текстом, його удосконалювання, чіткою є орієнтація на кінцевий результат дослідження. Недоліками такої стратегії є квапливість і поверховість. Прагнення написати відразу все призводить до неможливості дисертанта заглибитися у вирішення окремих завдань.

Третя стратегія одержала назву блокової або модульної. Від попередньої стратегії вона відрізняється тим, що дисертант готує текстові блоки за тими дослідницькими питаннями, на які він здатний дати відповіді. Після того, як блоки підготовлені, відбувається своєрідне збирання всього тексту з урахуванням його композиції. Переваги блокового або модульного принципу, насамперед, у глибокому проробленні окремих частин дисертації. Недолік у тому, що виникають труднощі "зшивання" модулів у єдине ціле.

Четверту стратегію можна назвати "заглибився – написав – переписав". Суть її зводиться до того, що здобувач відразу ж занурюється в матеріал з усіх аспектів проблеми, накопичує його до деякої критичної маси. А потім сідає за комп'ютер і швидко пише дисертацію по всіх розділах і параграфах так, як це йому бачиться на підставі накопиченої інформації. Потім проводить експертизу написаного тексту у наукового керівника, одержує поради і критичні зауваження. Потім знову занурюється в читання, дослідження, наукову рефлексію. Накопичує нову критичну масу і переписує текст дисертації зі збереженням найбільш вдалого змісту. Так повторюється доти, доки результати експертизи не стануть позитивними. Недолік стратегії у складності роботи, виникненні психологічних бар'єрів перед кожним переписуванням дисертації. Перевага – в постійному удосконалюванні всіх розділів роботи.

П'ята стратегія становить частину попередньої стратегії. Її можна назвати стратегією "аналітично написав – синтетично переписав". У цій стратегії принципово неважливо, як створювалася дисертація. Важливо те, що за будь-якої стратегії її написання вона має аналітичний характер, тобто являє собою механічну суму окремих розробок, які необхідно синтезувати в цілісну теорію. Цього вимагають і висновки за результатами дослідження. Особливо загостреною є проблема теоретичного синтезу положень розділів і параграфів для докторських дисертацій. Найкраще вирішити цю проблему за допомогою переписування роботи в аспекті додавання більшої обґрунтованості концепції. Недоліки такої роботи в тому, що переписування нерідко розглядається як зайва робота, а це створює психологічні бар'єри. Перевага в тому, що дисертаційне дослідження одержує дійсно цілісний характер.

Шоста стратегія має структурну орієнтацію. Вона дає засади для роботи над розділами дисертації. Вона являє собою, посуті, кілька окремих стратегій, виділення яких відбувається при вирішенні ключової проблеми: коли писати вступ і висновки. Відповідно до першої підстратегії спочатку пишуться глави і параграфи дисертації, а потім слід написати вступ і висновки. Так пишуть багато здобувачів. Недолік тут очевидний – нестиковки об'єкта, предмета, проблеми зі змістом глав і параграфів, що викликано тим, що відсутність вступу погано орієнтує роботу, а відсутність проекту висновку знижує цілеспрямованість дослідницької діяльності дисертанта. Звідси виникає необхідність в іншій підстратегії, що передбачає серйозне пророблення вступу і висновків і написання основного змісту в аспекті зв'язку вступу і висновків. Недолік стратегії упринциповій складності написання, особливо висновків без підготовки всієї роботи. Перевага – в органічності роботи, у відсутності значеннєвих розривів вступу, змісту і висновків.

Сьома стратегія одержала назву об'ємно-валової стратегії. Вона зводиться до планування написання і написання необхідної кількості сторінок тексту дисертації. Недолік стратегії – у небезпеці зниження якості тексту за рахунок зведення всієї роботи тільки до створення тексту, а також у тому, що ця стратегія стимулює запозичення з інших робіт. Перевага цієї стратегії – у чіткості організації праці відповідно до деяких мінімальних норм, щов остаточному підсумку зводяться до 5 рядків у день, не менше однієї сторінки в тиждень, не менше 5 сторінок на місяць і не менше 50 сторінок у рік. При цьому обсяг вступу до дисертації звичайно становить 10-20 сторінок, обсяг розділу - 35-50, обсяг параграфа в розділі – 10-15, обсяг висновків – 5-10 сторінок. Кандидатська дисертація найчастіше складається з 2-4 глав, а докторська – з 4-6 глав.

Корисні поради щодо роботи над текстом дисертаціїдає Б.О.Райзберг: при написанні наступного параграфа, виходячи з його назви, суті, місця в дисертаційній роботі, зв'язку з іншими розділами, відповідності темі дисертації й проблемі, що вирішується, занотуйте спочатку, про що потрібно писати в цьому параграфі, тобто сформулюйте його умовну структуру у вигляді кола питань, що розглядаються. Серед цих питань можуть бути такі:

1) що вже відомо про предмет цього параграфа з інших досліджень, з попередньої частини вашої роботи, що випливає з основного замислу дисертації?

2) яка ваша особиста позиція стосовно предмета, яка випливає із загальної концепції роботи?

3) які аргументи на користь позиції, що пропонується, вибраного варіанта, тверджень, які захищаються?

4) якими фактами, стійкими науковими положеннями можна обгрунтувати вашу точку зору, підходи, що пропонуються?

5) які можливі заперечення, сумніви з приводу положень, які Вами наводяться, як і чім вони спростовуються?

6) який внесок робить зміст цього розділу у вирішення загальної наукової проблеми, яка розглядається в дисертації?

7) які деталі предмета цього параграфа необхідно висвітлити більш докладно через їх значний вплив на результати роботи та її висновки?

8) якою мірою положення, що висвітлюються в даному параграфі, впливають на наступні розділи роботи, задають продовження лінії досліджень?

9) що ще обов'язково має бути в параграфі для забезпечення повноти змісту, відповідності назві?

10) що випливає з матеріалів, які викладені в даному параграфі?

Навіть однієї сторінки розгорнутих відповідей на кожне із поставлених запитань достатньо, щоб набрати необхідний інформаційно-сторінковий обсяг параграфа. Цінну пораду дисертанту щодо перевірки дисертації на відповідність вимогам ВАК, на "дисертабельність" дають В.М.Шейко і Н.М.Кушнаренко. Алгоритм самоперевірки роботи на відповідність кваліфікаційним критеріям ВАК включає такі етапи, що виконуються послідовно:

• аналіз назви дисертації;

• визначення мети і завдань;

• аналіз кожного наукового результату на новизну, достовірність, практичне значення, пріоритет;

• відповідність кожного висновку розділам, а також загальних висновків дисертації – меті і завданням дослідження;

• перевірка коректності посилань;

• аналіз відповідності публікацій та апробацій вимогам ВАК;

• аналіз правильності оформлення актів упровадження та ін.

Така самоперевірка здійснюється на кожному етапі дослідження і є особливо ефективною, коли дисертація завершена. Цінні поради дисертантові з метою профілактики "дисертаційного неврозу" дає Г.Сельє:

1) навчитися самостійно робити все, що необхідно для дослідження, включаючи вибір теми, планування експерименту і організацію лабораторної та кабінетної роботи;

2) не прагнути перенавантажувати себе монотонною, рутинною роботою, довівши свою спроможність виконувати її досконало; важливіше навчитися керувати роботою інших;

3) підготувати план дисертації і подати його для ретельного критичного обговорення керівнику та колегам;

4) закінчити всю експериментальну роботу до початку роботи над кінцевим варіантом тексту;

5) на кілька місяців звільнитися від усіх обов'язків, щоб мати можливість ні на що не відволікатися і цілком присвятити себе написанню дисертації;

6) особисто відповідати за всі організаційні і фінансові аспекти, пов'язані з дисертацією.

Для надання допомоги аспірантові або здобувачеві призначається науковий керівник, а докторантові – науковий консультант. Але консультант може і не призначатися, якщо докторант вважає, що самостійно проведе докторське дисертаційне дослідження. У зв'язку з цим уся робота над дисертацією досить часто будується як система консультацій з науковим керівником або консультантом. При роботі з керівником або консультантом дисертант повинен завжди готуватися до зустрічей, показуючи свої досягнення, формулюючи труднощі, з яким стикається у процесі проведення дослідження. Помилково розглядати керівника тільки як джерело дисертаційних ідей. Його можливості набагато ширші. Значною може бути його допомога в побудові структури дисертації, проведенні дослідження, експертизі наукових результатів, удосконалюванні тексту. Хоч би яким би був науковий керівник або консультант, потрібно пам'ятати, що дисертація є результатом, насамперед, роботи самого дисертанта.

4.4. Автореферат дисертації

Автореферат дисертації являє собою короткий виклад змісту дисертаційної роботи. Головне його призначення – в широкому ознайомленні наукового співтовариства з методикою, результатами і висновками дисертації. Автореферат виступає також предметом реакції фахівців даної галузі знання, підготовки ними відгуків, у яких дається оцінка роботи.

Автореферат складається з двох основних розділів:

1. Загальна характеристика роботи.

2. Короткий зміст роботи.

У загальній характеристиці роботи з абзаців дається:

• актуальність теми дослідження;

• зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами;

• мета і завдання дослідження;

• об'єкт дослідження;

• предмет дисертаційної роботи;

•методи досліджень, вірогідність і обґрунтованість результатів;

• наукова новизна дисертації;

• практична значимість роботи;

• особистий внесок автора;

• апробація результатів дисертації;

• публікації;

• структура дисертації.

Короткий зміст роботи часто викладається по розділах дисертації. Як відзначає Б.О.Райзберг, такий підхід допустимий, але поряд із перерахуванням того, що міститься в окремих розділах, він вимагає пояснювальних коментарів, що свідчать і переконують, що предмет кожного розділу підпорядкований загальному задумові, меті вирішення єдиної проблеми. Крім того, за такого підходу однаково доведеться відхилятися від міні-копіювання тексту роботи в місцях, де варто вказати на отримані в підсумку виконання даного розділу роботи результати.

Більш сучасний і прогресивний інший тип викладу основного змісту роботи, що базується на проблемній основі, не пов'язаний головним чином з послідовністю розташування матеріалів у дисертації, з її змістом. За такого викладу спочатку виділяються вузлові проблеми, завдання, які послужили предметом дослідження й тією чи іншою мірою вирішені в дисертації. Навколо таких вузлів групується матеріал, що характеризує постановку завдань, методику досліджень, аналіз раніше виконаних робіт, позицію автора дисертації, застосовані способи вирішення завдань, отримані результати, їхню професійну перевірку, незалежно від того, де і як розташовані ці матеріали в дисертації.

У будь-якому варіанті композиції автореферату доцільно виділити в ньому й докладно подати зміст теоретичної (аналітичної), методологічної (методичної), прикладної (практичної, експериментальної) частин дисертаційного дослідження.

В авторефераті наводяться остаточні математичні вирази, важливі графіки, діаграми і таблиці. Дається коротка оцінка новизни результатів, отриманих у дисертаційній роботі. Висновки містять 7-9 докладних загальних висновків за результатами роботи.У змістовій частині автореферату повинні обов'язково бути наявними:

• основні ідеї і висновки, викладені в дисертації;

• обґрунтування внеску автора в проведене дослідження;

• оцінка ступеня новизни і практичної значимості результатів досліджень.

Наприкінці автореферату наводяться опубліковані в наукових виданнях роботи здобувача за темою дисертації, що відображають основні наукові результати дисертаційної роботи.

Звідси випливають вимоги до автореферату:

1) він має розкривати зміст дисертації і не повинен містити ту інформацію, що не стосується дисертації;

2) він повинен відображати найістотніше, уникати деталей, що можуть скласти неправильне уявлення про зміст дисертаційної роботи;

3) автореферат повинен відповідати прийнятій у науковому співтоваристві структурі викладу, а текст має бути написаний зрозуміло;

4) обсяг автореферату має бути не менше 1,3 авторського аркуша і не перевищувати 1,9 авторського аркуша для докторської дисертації і, відповідно, 0,7-0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації при друку через 1,5 інтервали з розміщенням до 40 рядків на сторінці;

5) він повинен бути виготовлений друкованим способом у вигляді брошури тиражем 100 екземплярів, форматом 145х215 мм із друком тексту на обох боках аркуша.

Структура автореферату містить у собі загальну характеристику роботи, основний зміст, висновки, список опублікованих автором робіт з теми дисертації й анотацію українською, російською і англійською мовами. При цьому загальна характеристика роботи, представлена в авторефераті, повинна відповідати вступу дисертації, її кваліфікаційним ознакам.

Основний зміст автореферату готується за допомогою короткого, стислого реферування тексту дисертації. На останніх сторінках автореферату розміщається анотація українською мовою, яка повинна мати обсяг дві сторінки друкованого тексту (до п'яти тисяч друкованих знаків) і містити інформацію про зміст і результати дисертаційної роботи. Анотації російською і англійською мовами мають менший обсяг і складають 0,5 сторінки друкованого тексту (до 1200 друкованих знаків).

Анотація складається за визначеною формою і має такий зміст:

• прізвище й ініціали здобувача;

• назва дисертації;

• вид дисертації (рукопис, монографія) і науковий ступінь здобувача;

• спеціальність (шифр і назва);

• установа, де відбудеться захист;

• місто, рік;

• основні ідеї, результати і висновки дисертації.

Матеріал в анотації потрібно викладати стисло і точно, використовувати стандартну термінологію. Після кожної анотації наводяться ключові слова відповідною мовою. Ключові слова необхідні для забезпечення інформаційного пошуку проведеного в дисертації дослідження. Кількість ключових слів повинна бути не менше трьох і не більше десяти.

Автореферат оформлюється за тими самими правилами, що встановлені для друкування дисертації. Обов'язково він має вихідні дані друкарні або іншої установи, де друкувався згідно з державним стандартом.

На лицьовому боці обкладинки автореферату подаються:

• назва організації, спеціалізована вчена рада якої прийняла дисертацію до захисту;

• індекс УДК;

• прізвище, ім'я, по батькові здобувача;

• назва дисертації;

• шифр і найменування спеціальності за переліком паспортів спеціальностей;

• підзаголовок "Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) (галузь наук)";

• місто, рік.

На зворотному боці обкладинки автореферату вказуються:

• організація, в якій виконане дисертаційне дослідження;

• науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали наукового керівника і (або) консультанта, його місце роботи та посада;

• наукові ступені, вчені звання, місця роботи і посади, прізвища та ініціали офіційних опонентів;

• дата і час проведення захисту, шифр спеціалізованої вченої ради та адреса організації, при якій вона створена;

• бібліотека, в якій можна ознайомитися з дисертацією;

• дата розсилання автореферату;

• підпис вченого секретаря спеціалізованої вченої ради.

Автореферат не має титульного аркуша. Номери сторінок проставляються в центрі верхнього поля сторінки. Нумерація починається з цифри 1 на першій сторінці, де міститься загальна характеристика роботи. Структурні частини автореферату не нумеруються, їх назви друкуються великими літерами симетрично тексту. Автореферат розсилається не пізніше ніж за 30 днів до захисту дисертації згідно з переліком установ, затверджених ВАК України, а також додатковим списком, визначеним спеціалізованою вченою радою. Дата розсилання автореферату має бути підтверджена штампом поштового відділення.

4.5. Відгуки на дисертацію та автореферат дисертації

Відгуки на дисертацію виступають формами реакції наукового співтовариства на якість дисертаційного дослідження, що дає змогу визнати її такою, що відповідає нормам науки. У типовій структурі відгуку, рецензії можна виділити три частини. Перша частина являє собою вступ і включає розгляд предмета аналізу, актуальності, загальних параметрів дослідження і структури тексту. Вона дає характеристику дисертаційної роботи. Друга, або основна, частина являє собою аналіз змісту дисертації, де виділяються її переваги і недоліки. Третя частина являє собою логічний підсумок, у якому робиться висновок з дисертації, дається її підсумкова оцінка, формулюються побажання авторові, висловлюються пропозиції щодо присудження або неприсудження здобувачеві шуканого наукового ступеня.

Усі відгуки, які надходять на дисертацію, за ступенем їхньої значимості поділяються на кілька різновидів:

1. Відгуки офіційних опонентів – компетентних фахівців у даній галузі науки, що призначаються спеціалізованою радою по захисту дисертацій. Мета цих відгуків полягає в тому, щоб дати об'єктивну і вичерпну експертизу проведеного дослідження, представленого в дисертації. У відгуках обов'язкові відповіді на такі питання, як актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації, їх достовірність і новизна, повнота їх викладу в опублікованих працях. Формулюються також зауваження щодо змісту дисертації та висновокщодо їївідповідності встановленим вимогам. Увідгуку опонент також повинен оцінити зміст дисертації, її завершеність у цілому й викласти зауваження щодо її оформлення. У позитивному висновкущодо дисертації опонент повинен вказати, що вона є завершеною працею, в якій отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання, мають суттєве значення для певної галузі науки; або в якій отримані нові науково обґрунтовані теоретичні і (чи) експериментальні результати, що в сукупності є значущими для розвитку конкретного напряму певної галузі науки. Якщо оцінка дисертації позитивна, відгук опонента подається до спеціалізованої вченої ради у двох примірниках, якщо негативна – у трьох примірниках. Відгуки мають бути особисто підписані опонентом і засвідчені печаткою установи, де працює опонент. Термін подання відгуку до спеціалізованої вченої ради – один місяць з дня одержання опонентом дисертації та автореферату. Копії письмових відгуків офіційних опонентів видають здобувачеві не пізніше як за десять днів до захисту дисертації. Під час виступу на захисті дисертації опонент викладає повністю зміст свого відгуку.

2. Відгуки на дисертацію від окремої особи або організації не призначаються спеціалізованою радою, а визначаються з підготовкою відгуку самостійно. Ці відгуки забезпечують публічність обговорення дисертації. Якщо відгук від організації, то він, як правило, дається після обговорення дисертації на науковому семінарі або засіданні цієї організації. Відгук підписується відповідно тією особою, яка його готувала, або керівником організації.

3. Відгук наукового керівника дисертанта, а для докторської дисертації- консультанта. Йогопризначення полягає в загальній оцінці того, що зроблено дисертантом, і в аналізі його особистісних якостей. Цей відгук не має жорстких вимог і готується у вільній формі.

4. Відгук на автореферат дисертації від окремої особи або від організації з числа організацій, представлених у списку розсилання автореферату дисертації. Його особливість у тому, що він характеризує якість проведеного дисертантом дослідження виходячи не з дисертації, а з автореферату. Відгуки опонентів і керівника лежать в основі їхніх виступів на захисті дисертації. При цьому оцінки виступів повинні збігатися зі змістом відгуків. Опонент під час виступу повністю викладає зміст свого відгуку.

Відгуки офіційних опонентів готуються на підставі вивчення не тільки дисертації, а і друкованих праць здобувача. Головне призначення відгуків полягає в забезпеченні експертизи дисертації за такими обов'язковими напрямами, як актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованостінауковихположень, висновків ірекомендацій, сформульованих у дисертації, їх вірогідність, новизна, повнота їхнього викладу в опублікованих роботах. У відгуках робляться зауваження щодо структури і змісту дисертації, її відповідності встановленим вимогам. Опонентмає звернути увагуусвоємувідгукуна ідентичність змісту автореферату й основних положень дисертації. За негативної оцінки дисертації опонент повинен аргументувати свою оцінку. Як аргументи використовуються недостатня обґрунтованість висновків дисертації, низька наукова і практична цінність, помилки або порушення при оформленні дисертації (запозичення положень із чужих робіт без посилань, невідповідність дисертації спеціальності, нерозв'язаність сформульованих у дисертації завдань і т.ін.).

У разі позитивної оцінки кандидатської дисертації опонент обов'язково повинен відзначити, що вона є завершеною роботою, у якій отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання і мають істотне значення для розвитку галузі науки. У тому випадку, якщо думка про докторську дисертацію позитивна, то опонент має повно й аргументовано сформулювати, які конкретно отримані нові результати в даній галузі науки вирішують важливу наукову або прикладну проблему.

У тому випадку, якщо відгук офіційного опонента не відповідає сформульованим ВАК України вимогам, то спеціалізована вчена рада може повернути його на доопрацювання або змінити офіційного опонента.

Дата добавления: 2014-01-07