Особливості аграрного маркетингу

2.1. Основні відмінні риси аграрного маркетингу

Маркетинг, який пов'язаний з продукцією сільськогоспо­дарських виробників, набагато складніший від інших видів маркетингу: ця складність зумовлена різноманітністю методів і спо­собів його здійснення. Застосування різноманітності таких ме­тодів пояснюється великою кількістю і різноманітністю вироб­леної продукції, її цілеспрямованістю й значимістю для кінцевого споживача.

Сільськогосподарську продукцію (споживчу продукцію) умовно можна поділити на:

- товари попереднього вибору, які доповнюють гармонію користі і споживання (продукти довготермінового збері­гання - консерви, борошно, напівфабрикати тощо);

- товари особливого попиту для задоволення високого рівня життя, його естетики (ексклюзивні сорти вин, ко­ньяків, ковбас, сирів і т.п.).

Специфічною особливістю агромаркетингу в Україні є те, що його функції у формуваннях малого агробізнесу виконують, як правило, не підготовлені до цього фахівці, а самі підприємці.

Це суб'єктивні особливості, а специфіка сільського господар­ства породжує низку особливостей об'єктивних. Розглянемо найважливіші з них.

1. У розвинутих країнах сільське виробництво ведуть пере­важно фермерські господарства, які хоч і можуть бути досить великими підприємствами, але, як правило, не в змозі монопо­лізувати окремий сектор. Тобто дрібні сільськогосподарські виробники не спроможні організувати вплив на ринок, на ринкові ціни. На ринку сільськогосподарської продукції завжди багато продавців для того, щоб хтось із них зміг запропонува­ти таку кількість продукту, яка помітно вплинула б на ціну.

Таким чином, в аграрному секторі дотримуються двох голов­них умов досконалої конкуренції:

- наявність на ринку великої кількості продавців, кожний з яких не володіє достатньою кількістю пропозицій това­ру для впливу на ціну;

- воля продавця поступати на ринок і покидати його. Тому можна зробити висновок, що сільське господарство - це галузь із досконалою конкуренцією, яка в інших галузях економіки майже не трапляється. У свою чергу, досконала конку­ренція зумовлює певні особливості агромаркетингу.

2. Нерозвинутість українського ринку землі, ресурсів, част­іше робить неможливим вхід і вихід товаровиробника на цьо­му ринку. Крім цього, в Україні досконалій конкуренції пере­шкоджає недостатність і нерівномірність розвитку ринкової інформації і, як наслідок, можливість для посередників легко наживатися за рахунок селян. Це також відбивається на склад­ності агромаркетингу.

3. У сільському господарстві земля використовується як безпосередній ресурс, засіб виробництва. В землеробстві вико­ристовується особлива властивість верхнього шару землі - ро­дючість, яка є найважливішою характеристикою землі як ресур­су в сільському господарстві. Земельний ресурс вкрай неоднорідний у різних землевласників. Незважаючи на техніч­ний прогрес, земля лишається найважливішим засобом вироб­ництва в сільському господарстві. Через це еластичність про­позиції сільськогосподарської продукції низька, і подальше збільшення оброблюваної площі недоцільне. Незважаючи на досить високі показники залучення земель у сільськогос­подарський обіг (72,2% землі сільськогосподарського призна­чення, 79,8% сільгоспугідь розорані), із 32,7 мли га орних земель 4,6 мли га деградовані. Виробництво сільськогосподарської продукції на цих землях збиткове. Так, у лісостеповій зоні Одеської області від використання 1 га деградованих земель отримано 98,4 грн., а витрати на виробництво продукції рос­линництва на цьому гектарі становили 143,8 грн., збиток -45,4 грн.; у степовій зоні ці показники становили 68,3, 82,6 і 14,3 грн., відповідно.

Сільськогосподарське виробництво набагато залежить від природних умов. Навіть у країнах з високою аграрною культу­рою, де застосовуються високоінтенсивні технології в сільсько­му господарстві, результати виробництва, як і раніше, непередбачувані. Посухи, повені, шкідники, хвороби тварин і рослин роблять аграрний сектор галуззю порівняно ризикованого вкла­ду капіталу.

Таким чином, природні та економічні процеси в агробізнесі інтегруються і створюють нові умови для виробництва, а також для організації маркетингу.

4. Спеціалісти або служби агромаркетингу мають справу з това­рами першої життєвої потреби. Звичайно, вони повинні своєчасно і в необхідній кількості та асортименті, а також з урахуванням віку, національних традицій, стану здоров'я споживачів задовольняти їх потреби та інтереси. Товар, як правило, з коротким терміном збер­ігання, тому необхідна оперативність поставок, доцільна й безпеч­на упаковка, сервісне та естетичне забезпечення.

Продукти харчування мають не тільки споживче призначен­ня, а й естетичне, моральне. Цей аспект також знаходить втілен­ня в агромаркетингу.

5. Можливість диверсифікації продукції сільського господар­ства значною мірою обмежена. Технічний прогрес у цій галузі супроводжується виведенням більш досконалих сортів культи­вованих рослин і порід тварин. Але навіть удосконалена селек­ціонерами пшениця або виноград за своїми споживчими якос­тями залишаються все тією ж пшеницею або виноградом, і корисність цих продуктів для споживача збільшити дуже важ­ко. Тому, на відміну від інших секторів економіки, сільськогос­подарські виробники більш обмежені в можливостях підвищу­вати ціни на свою продукцію, як, наприклад, це роблять виробники телевізорів, випускаючи кожну нову модель.

З іншого боку, кінцевим товаром сільськогосподарського ви­робництва є продовольчі продукти. Але цінова еластичність по­питу на продукти харчування, як правило, низька. Споживачі купують основні види харчування незалежно від зростання чи зниження цін на них практично в незмінних обсягах.

Попит на сільськогосподарські і продовольчі товари не елас­тичний і за доходом. Помічено, що при низьких рівнях добробу­ту людей, коли на харчування витрачається основна частина бюджету сім'ї, на кожну додатково зароблену гривню сім'я нама­гається забезпечити насамперед свої потреби в їжі. Коли проблема харчування перестає бути першочерговою, то додатковий за­робіток використовується на інші товари та послуги - людина фізіологічно не може з'їсти більше лише тому, що в неї на це з'я­виться більше грошей. Тому зі збільшенням доходів попит на продукти харчування і відповідно на сільськогосподарську про­дукцію зростає чи падає непропорційно. Разом з тим, навіть коли попит на ринку сільськогосподарської продукції стійкий, ціни на ньому вкрай нестабільні, незначні коливання в обсягах пропо­зиції залежно від тисяч непідконтрольних виробникові причин (високий або низький врожай і т.п.) - і ціна падає або злітає з неадекватною швидкістю.

Усі ці проблеми зумовлюють цінову політику в маркетин­говій діяльності сільськогосподарських виробників.

6. У сільському господарстві робочий період не збігається з періодом виробництва, особливо в рослинництві, де продукцію отримують 1-2 рази на рік, а робочий період триває цілий рік. У зв'язку з цим спеціалісти з маркетингу повинні дуже добре зна­ти діалектику попиту споживачів, уміти прогнозувати тенденцію його задоволення, ринкову кон'юнктуру, конкуренцію та інше, ос­кільки від цього залежить ефективність агромаркетингу.

7. Сезонність виробництва і отримання продукції зумовлює специфіку маркетингового забезпечення вивчення ринку збу­ту і просування продукту.

У зв'язку з тим, що споживач може бути останнім, виникає доцільність маркетингової діяльності по переробці продукції безпосередньо виробником у господарстві, по виконанню функції, що реалізується в інших видах маркетингу між першим і кінцевим споживачем, тобто дистриб’юторами. Особливо слід виділити первинну або кінцеву переробки, оскільки переробка продукції, її сервісне забезпечення і конкурентоспроможність з аналогічною імпортною продукцією в господарствах малого агробізнесу ще не відповідає сучасним вимогам споживачів. Це пояснюється тим, що фермерські господарства працюють на де­фіцитному ринку, в них немає достатнього досвіду організації підприємництва і маркетингової діяльності, а також достатньо коштів і матеріальних засобів.

8. Для сільського господарства характерні різноманітні організаційно-господарські форми. З урахуванням цього утво­рюються відповідні системи агромаркетингу, різні точки зору сприйняття і адаптивності до потреб, запитів та інтересів спо­живачів. Тому першочерговим завданням агромаркетингу є створення агромаркетингу України, що забезпечить необхідні умови для реалізації можливостей кожного агропромислового формування. На сучасному етапі в Україні певне поширення отримав фермерський рух. Через обмежені матеріальні можли­вості агромаркетинг фермерських господарств розвинутий слаб­ко, а це стало причиною того, що на ринку продукції сільсько­го господарства фермерство представлене не досить виразно.

9. Система маркетингу агробізнесу, включаючи виробницт­во, перероблення і доведення продукту до кінцевого спожива­ча, має особливість нерівномірності, нерівнозначності і різного рівня здійснення маркетингової діяльності. А недостатній рівень маркетингового забезпечення лише в одній ланці цього ланцюга приводить до незадовільного маркетингу. Це знижує ефективність агробізнесу в цілому.

Так, сільськогосподарському підприємцю важко своєчасно реагувати на перспективу зміни попиту споживачів на етапі роз­роблення виробничої програми бізнес-плану. А виробничий про­цес у сільському господарстві обмежується декількома місяцями, а то й роками (відгодівля худоби). Важко фермеру підвищити конкурентоспроможність продукції вже налагодженого вироб­ництва порівняно з вітчизняними або зарубіжними конкурен­тами, які вийшли з новим товаром у відповідний сегмент ринку.

10. Система агромаркетингу відрізняється від систем інших"
видів маркетингу більш високою відчутністю, сприятливістю,
адаптивністю, самоорганізацією та самоуправлінням. Така особливість агромаркетингу пояснюється тим, що по-перше, попит
споживача має палітру детермінованих і стохастичних потреб,
запитів, інтересів, тому система агромаркетингу повинна обов'язково задовольнити первинні потреби і гнучко реагувати на некеровані запити та інтереси; по-друге, існує гостра конкуренція на ринку сільськогосподарської продукції з причини ідентичності товарів; по-третє, виробництво багатьох видів сільсько­господарської продукції залежить від умов погоди, отже, не­обхідна самоорганізація системи агромаркетингу, від рівня і швидкості адаптивності якої залежить результативність агро­бізнесу; по-четверте, система агромаркетингу повинна швид­ше адаптуватися до державних та інших директивних рішень які відображають різноманітність конкурентних організацій­но-правових норм.

11. Більш низький рівень науки і мистецтва агромаркетингової діяльності порівняно з іншими видами маркетингу зумов­лений насамперед тим, що:

а) виробники мають справу з продуктами повсякденного попиту та ще й на дефіцитному ринку, тому керівники сільськогосподарських підприємств приділили недостатньо ува­ги агромаркетингу, внаслідок чого в них немає досвіду в цій діяльності;

б) ще й досі не сформована наука про агромаркетинг і, отже, немає науково обґрунтованих рекомендацій щодо його здійснення.

У сільськогосподарських, головним чином, великих підприємствах починають створюватися служби маркетингу, які працюють за інерцією на інтуїтивній основі. Зростає інте­рес і фермерів до маркетингу, оскільки фермер розуміє, що, порівняно з більшістю товарів, для сільськогосподарських про­дуктів характерні підвищена громіздкість (зерно, грубі корми і т.п.) та схильність до швидкого псування (м'ясо, молоко, овочі, фрукти). Значні обсяги продукції впливають на маркетингові функції, що стосуються фізичного маніпулювання. Об'ємні про­дукти займають багато місця, потребують відповідних при­міщень і умов. Отже, при співвідношенні з їх цінністю, вони об­ходяться значно дорожче в перевезеннях та зберіганні.

Через швидке псування необхідні термінові доставки, пев­ну умови зберігання (температурний режим для овочевої про­дукції і фруктів, охолодження молока, замороження м'яса). Усе це зумовлює додаткові витрати, відволікає від основного вироб­ництва, веде до подорожчання продукції.

До того ж, обсяг виробленої продукції фермерського госпо­дарства змінюється з року в рік, зумовлює реакцію фермерів на ціни, урядові заходи, а крім того, на кількості і якості продукції позначаються погодні умови і хвороби тварин. Зміни в обсягах випуску продукції залежно від названих факторів впливають на процес агромаркетингу. В цих умовах виходом із становища для фермера є швидка реалізація продукції.

Зміни обсягів випуску сільськогосподарської продукції фер­мерів, у свою чергу, мають велике значення для фірм продо­вольчого маркетингу, які спеціалізуються на виробництві окре­мих видів продовольчих товарів. Наприклад, різке скорочення збору продовольчого зерна пшениці торкнеться мукомельних підприємств та хлібопекарних заводів і не чіпатиме перероб­ників продовольчої сировини (цукрових буряків, соняшника) чи виноробів. Зміни в поставках продукції з фермерських гос­подарств мають істотний вплив на закупівельні ціни, потреби у сховищах та завантаженість виробничих потужностей пере­робки, які належать фірмам продовольчого маркетингу. Праг­нення зменшити ризик та невизначеність, які спричинюються коливаннями поставок продукції з ферм, зумовлюють створен­ня більш тісних договірних зв'язків між маркетинговими агенціями і фермерськими господарствами, більш активний вихід фермерів на ринок.

Останніми роками значно скоротилася сезонність у поста­чанні свіжої продукції, вирощеної в Україні та за її межами. Це заслуга транспортної функції продовольчого маркетингу. Роз­ширення експортних можливостей посередників зумовлює по­глиблення спеціалізації сільськогосподарських формувань. Така спеціалізація подовжує канали продовольчого маркетингу, підвищила важливість його транспортної функції.

Фермерські господарства, здійснюючи свою виробничу діяльність, витрачають близько 90 % свого доходу для придбання хімікатів, насіння, робочої сили, засобів виробництва, землі та інших засобів матеріально-технічного постачання.

Успішний розвиток сільського господарства зумовлює збільшення закупівель цих товарів, що знаходяться за межами господарств. Це приводить до зростання значення галузі економіки, яка постав­ляє ці ресурсні компоненти для сільського господарства. Поси­лення залежності сільського господарства від постачання зі сто­рони поставило їх економічний добробут у залежність від несільськогосподарського сектора економіки.

У сільському господарстві виникає досить багато протиріч, коли інтереси одного фермера розходяться з інтересом певної групи інших господарств. Це відноситься насамперед до про­цесу формування цін. Наприклад, на деяку продукцію ціни на ринку досить високі, і це забезпечує високі прибутки господар­ству. Для нього є логічним збільшувати випуск цієї продукції. Але якщо всі фермери забажають розширити випуск цієї про­дукції, то ціни на ринку і відповідно прибутки на одиницю цієї продукції знизяться.

З іншого боку, проблема агромаркетингу полягає в дуже малому розриві між ціною реалізації і собівартістю продукції, що зумовлено конкуренцією в сільському господарстві.

Агромаркетинг, його знання та вміле використання допома­гають підприємцям вирішувати питання, зумовлені ринковими відносинами і зміною форм власності в сільському господарстві, насамперед:

1. На випуску якої продукції слід зосередити головну увагу і як підготувати продукцію до реалізації?

2. Де і коли купувати засоби матеріально-технічного поста­чання, а також кому й коли продавати свою продукцію?

3. Яку частину маркетингової діяльності доцільно викону­вати самостійно?

4. Які можливості і що можна й треба зробити для розши­рення ринку?

5. Як забезпечити стале зростання виробництва продукції і прибутків?

6. Як мінімізувати ступінь ризику агробізнесу?

2.2. Функції аграрного маркетингу

Функції агромаркетингу - це сукупність сталих відок­ремлених і специфічних направлень маркетингової діяль­ності, об'єднаних спільними діями на стадії підготовки, прий­няття і реалізації рішень, зумовлених єдністю об'єкта і цілей агромаркетингу.

Існують різні точки зору трактування змісту функцій мар­кетингу взагалі і агромаркетингу зокрема. Функції маркетингу повинні відображати специфіку агропромислового виробниц­тва самого продукту і його збуту підприємствами. В Україні притримуються своєї точки зору щодо функцій агромаркетин­гу та їх змісту, до яких відносять:

- вивчення ринку, попиту і пропозиції сільськогосподарсь­кої продукції, можливостей конкурентів, збільшення об­сягів випуску тієї чи іншої продукції та зниження її ціни, зовнішнього аграрного середовища;

- здійснення прогнозу змін попиту і пропозицій певних товарів;

- визначення стратегії агромаркетингу, розроблення цільо­вих маркетингових програм, планування маркетингової діяльності, асортименту сільськогосподарської продукції;

- здійснення цінової політики, розроблення договірних, роздрібних, оптових цін, знижок і надбавок;

- організація товарної політики;

- планування, організація і здійснення збуту продукції;

- стимулювання продаж;

- планування і організація експорту сільськогосподарської продукції та міжнародного агромаркетингу.

Щоб не допустити багатьох неузгоджень і неточностей у змісті функцій агромаркетингу, їх доцільно класифікувати за двома критеріями: змістом і об'єктом маркетингового впливу.

Загальні функції агромаркетингу за змістом маркетинго­вого впливу поділяються так:

- аналіз;

- прогнозування;

- планування;

- організація;

- управління;

- облік і контроль;

- оцінювання.

Конкретні функції за об'єктом маркетингового впливу кла­сифікуються так:

- дослідження ринків;

- вивчення споживачів маркетингового середовища;

- аналіз зовнішнього маркетингового середовища;

- здійснення товарної політики;

- підготовка товару до реалізації;

- ціноутворення і цінова політика;

- рух товарів і збут продукції;

- формування попиту і активізація збуту;

- комерційна діяльність;

- обліково-фінансова діяльність;

- зовнішньоекономічна маркетингова діяльність;

- підтримування життєвого циклу товару;

- управління маркетингом.

Маркетингова діяльність поєднує і взаємопов’язує загальні і конкретні функції. Здійснення будь-якої конкретної функції пов'язане з виконанням всіх загальних.

Щоб мати глибше уявлення про, загальні функції агромаркетингу, доцільно розглянути їх докладніше.

Аналіз включає: збирання, оброблення, систематизацію і вивчення внутрішньої та зовнішньої інформації; виявлення відхилень від планових програм і визначення їх причин (зни­ження урожайності озимих зернових внаслідок несприятливих погодних умов їх перезимівлі); виявлення можливостей і шляхів ліквідації цих відхилень (підсівання яровими зернови­ми або пересівання поля на весні); зведення аналітичних мате­ріалів за агромаркетингу і представлення їх керівництву для прийняття відповідних рішень (зниження урожайності призве­де до зменшення обсягів виробництва продовольчого зерна, отже, по зерну може бути не виконаний контракт; виробник заздалегідь про це повідомляє споживачеві-хлібопекарю, пропо­нує йому інші варіанти, які враховують інтереси як виробника зерна так і його споживача).

Прогнозування. Встановлюється прогноз на підставі економіко-статистичних (виробничий потенціал або конкурентосп­роможність, плани і можливість їх оперативної зміни) методів. Ці методи дають можливість дослідити реальну дійсність та її діалектику. В агромаркетинговій діяльності прогноз важливий, із одного боку, тому, що сільськогосподарське виробництво за­лежне від об'єктивних (природних) факторів, а з іншого боку, ос­кільки велика кількість аспектів поведінки споживачів мають стохастичну форму, та передбачити їх часто неможливо. За та­кими моделями надалі розробляється програма і мета агромаркетингової діяльності.

Планування визначає цільову програму, її пропорції та за­безпеченість необхідними грошовими, трудовими і матеріаль­но-технічними засобами. За допомогою цієї програми добива­ються ефективного управління та агромаркетингу. Функція планування дає можливість змоделювати низку маркетингових процедур, щоб у конкретній ситуації застосувати відповідну, яка дасть можливість звести нанівець збитки, спричинені пев­ними ситуаціями, або отримати максимальну вигоду при ви­никненні сприятливих умов.

Організація створює цілісність, єдність, упорядкованість си­стеми агромаркетингу, тобто злагоджену роботу служби агро­маркетингу на різних рівнях діяльності. Забезпеченість спеціа­лізації, кооперації, ритмічності, синхронності і безперервності агромаркетингу досягаються за рахунок цілісності економічної, організаційної, агротехнічної, зооветеринарної, технічної і забез­печувальної підсистем.

Управління являє собою види діяльності з підтримки дії си­стеми агромаркетингу в певному напрямі або переведення цих дій на новий, більш перспективний напрям. Управління дає можливість здійснювати оперативну координацію і регулювання, які забезпечують злагоджену роботу трудового колективу, її рівномірність та узгодженість.

Регулювання процесу агромаркетингу здійснюється за до­помогою економічного і соціально-психологічного впливу, ад­міністрування, використання різних форм мотивації. Еконо­мічний вплив на агромаркетингові служби здійснюється через систему поточного преміювання, підвищення відсотків з про­дажу тощо. Соціально-психологічні форми регулювання - це врахування інтересів окремих споживачів, їх моралі, образу життя, сімейного бюджету і т.п. Більш жорсткими формами ре­гулювання агромаркетингу є адміністративні, які через нака­зи, розпорядження, рішення та оперативні наради його здійснюють.

Облік і контроль забезпечують правильність процесу агро­маркетингу, діяльність керівників і спеціалістів, а також своє­часне виявлення відхилень фактичного стану господарювання від планового, встановлення причин відхилень. Контроль по­винен бути всеосяжним, постійним, своєчасним і ефективним.

У сільськогосподарських підприємствах агромаркетингова діяльність може бути ефективною за умови, якщо нею займають­ся всі працівники апарату управління і їй сприяють працівники сфери виробництва, оскільки вони, насамперед, забезпечують тріаду порівняльного моніторингу сільськогосподарської про­дукції"... сьогодні краще, більше і дешевше, ніж учора, а завтра краще, більше і дешевше, ніж сьогодні вони виробляють умо­ви для своєчасного задоволення попиту споживача. Таким чи­ном, функціональний розподіл обов'язків, регламентація і закрі­плення функцій або видів робіт за конкретним працівником є основою ефективної агромаркетингової функціональної органі­зації на підприємстві.

Агромаркетинг, як елемент програмно-цільового підходу до управління сільськогосподарськими підприємствами в умовах ринку являє собою складну систему, яка потребує регулюван­ня і управління.

2.3. Ефективність агромаркетингу

На ринку виконуються чисто технічні функції маркетингу, тобто просування продукту від сільськогосподарського вироб­ника до кінцевого споживача, та здійснюється обмін між вироб­ником і покупцем ціновими сигналами, які свідчать про вигідність продажу товару і витрати на його придбання - еко­номічні функції. Відповідно до цього оцінюється ефективність агромаркетингу, яку можна визначити, зіставивши витрати і результат у вартісному вигляді. Результати маркетингу зумов­лені оцінкою покупцем отриманого товару, а витрати на мар­кетинг - сумою витрат по всьому ланцюгу просування товару від виробника до покупця.

Зрозуміло, що всяке технічне удосконалення, яке приведе до зниження витрат на маркетинг одиниці товару, бажане до тих пір, поки не призводить до скорочення корисності продук­ту для споживача в плані часу, місця та форми його отриман­ня. Так, якщо в будинку відпочинку молоко потрібне вранці і в певній кількості, то після пастеризації і розфасування на за­воді в обідній час ранкової корисності воно вже не матиме. Так само і зростання витрат на маркетинг не повинно випереджа­ти відповідний приріст корисності продукту для покупця. Ос­кільки корисність продукту для покупця не піддається кількісному оцінюванню, то слід звертати увагу на технічну і цінову ефективність агромаркетингу.

Технічна ефективність агромаркетингу відображає рівень витрат на фізичні функції маркетингу в розрахунку на одини­цю продукції. Всілякі зміни в технології, що ведуть до скоро­чення витрат по всьому ланцюгу маркетингу в розрахунку на одиницю продукції, можуть бути економічно інтерпретовані. Наприклад, механізація процесів розфасування і упаковки овочів чи фруктів веде до зниження витрат на оплату праці пер­соналу і підвищує їх продуктивність праці.

Цінова ефективність агромаркетингу показує, наскільки швидко й точно ціни реагують на зміни в попиті покупців, і ця інформація надходить ринковими каналами назад до виробників. Цінова ефективність визначається мірою розвитку рин­кової інфраструктури, системи ринкової інформації та доскона­лістю ринкової конкуренції.

Прикладом низької цінової ефективності агромаркетингу в Україні можуть бути такі ситуації. Протягом деякого часу за­купівельні ціни на молоко не підвищувались пропорційно інфляції і підвищенню цін на іншу продукцію. Це призвело до різкого скорочення в сільськогосподарських підприємствах (за винятком приватного сектора) поголів'я молочного стада. Мо­локопереробні заводи зіткнулися з гострою нестачею сирови­ни, внаслідок чого зменшили виробництво масла. Масляну нішу на ринку враз заповнили польським маслом. Заводи по­чали підвищувати закупівельні ціни на молоко, але виробники молока були не в змозі адекватно відреагувати на такий зворот­ний сигнал тому, що молочне стадо збільшити за короткий термін неможливо. Для відновлення ситуації в галузі знадоби­лось 2-3 роки. Такі самі ситуації мали місце і в цукровій галузі, і в зерновій у 2003 р. Як наслідок зернової кризи 2003-2004 р. – можливі негативи в забезпеченні держави м'ясними продукта­ми. Усе вищеприведене характерне для слаборозвинутої інфраструктури.

Ринок тоді ефективний, коли на ньому панує конкуренція. А конкуренцію породжує велика кількість виробників і покупців продовольчих товарів, ця кількість виступає гарантом конку­ренції на ринку. Тому в агромаркетингу питання конкуренції завжди відноситься до проміжних ланок, які знаходяться між сільським господарством і кінцевим споживачем продуктів.

Сільськогосподарський виробник завжди намагається отри­мати максимальну ціну за свій продукт, він завжди вирішує, кому продати свій товар. Чим більше покупців його продукції і чим вищий рівень конкуренції, тим більше він отримує інфор­мації про умови збуту, тим легше йому вибрати вигідніші ка­нали реалізації товару. В кінцевому результаті це зумовлює кон­курентне формування ціни на сільськогосподарську продукцію.

Аналогічна ситуація виникає на протилежному кінці марке­тингового ланцюга. Одинокий покупець продовольчих товарів не може вплинути на ціни. А коли на ринку велика кількість роздрібних продавців (великі і малі магазини, ларки, місцеві ба­зари і т.п.), то в покупця з'являється великий вибір часу, місця і форми покупки. Можливість вибору веде до зниження цін на продовольчому ринку. А в дійсності на тому й другому кінцях агромаркетингового ланцюга виникають дещо неконкурентні ситуації. В кожній ринковій угоді партнери не мають абсолютної можливості вибору альтернативності угоди, оскільки мають різну інформацію про неї. Початкову ціну вста­новлює той партнер угоди, який має більшу інформацію, іншому надається право погодитись чи ні на цю ціну.

Звичайно, на агропродовольчому ринку інформаційна аси­метрія діє не на користь дрібних виробників сільськогосподарсь­кої продукції^ покупців продовольчих товарів. У таких умовах ринкова інформація виступає важливим фактором ефектив­ності агромаркетингу.

В умовах високорозвинутих інфраструктур ринкова інфор­мація доступна всім агентам ринку, а ціна встановлюється на ефективному рівні (біржі, торговельні будинки і т.п.). Такі ціни показують покупцеві, які зроблено витрати на виробництво продукції, яку він хоче купити, а продавцеві - скільки покупець згоден заплатити за вироблений ним продукт. В результаті гро­мадські ресурси розподіляються в економіці ефективно, тобто витрачаються на виробництво того продукту, якого потребує кінцевий споживач.

Тема 3

Дата добавления: 2014-01-07