Заключна частина - до 5 хв

Типи гармат

Пушки служать для знищення відкритих вертикальний цілей, а також для стрільби на велику дальність. Характерна риса пушки— довгі стволи, великі навчальні швидкості снарядів, настильна траєкторія, висока скорострільність. Вони перевершують усі гармати інших типів по далекобійності й ударній дії снарядів. Проте при даному калібрі пушки є самими важкими гарматами, тому що їх довгий і важкий ствол і велика сила віддачі при пострілі потребують тривких і масивних лафетів.

Гаубиці призначаються для руйнації оборонних споруджень і поразки цілей, розташованих за укриттями. Тому траєкторія польоту гаубичних снарядів крута, навісна, початкова швидкість снарядів невеличка (400-600 м/сек і менше). Стволи в гаубиць короткі, калібри великі, снаряди важкі, найбільші кути узвишшя 65-75. Гаубиці мають перемінний заряд, розмір якого можна змінювати безпосередньо перед заряджанням. Число зарядів у гаубиць доходить до 10-13. Цим досягається зміна крутості траєкторії і дальності стрільби при постійному куті узвишшя. Наявність перемінного заряду робить гаубичний постріл більш економічним.

При тому самому калібрі вага гаубиці в два-трьох разу менш, чим вага пушки, а при однаковому з гарматою вазі гаубиця може мати значно більший калібр.

Гаубиці - пушки (пушки-гаубиці) - ще в довоєнні роки в Радянському Союзі під керівництвом

Мортири - артилерійські гармати з гранично розвитими гаубичними властивостями. Вони призначаються для руйнації особо тривких оборонних споруджень, мають значні калібри, короткі стволи і дуже круту траєкторію. Стрільба з мортир звичайно ведеться при кутах узвишшя більше 45⁰ - звідси і термін «мортирна стрільба».

Міномети

Безвідкатні гармати

Комбінованими гарматами

Реактивні системи польової реактивної

Пускова установка для залпової стрільби

1. Відповісти на питання студентів.

2. Підбити підсумок заняття.

3. Дати завдання на самопідготовку.

Методичну розробку доопрацював

Підполковник Павелко О.В.

Тема №2: “Основи будови артилерійського озброєння.”

Заняття 1. Призначення, класифікація вимоги щодо стволів, казенніків, дульних гальм.

Учбова й виховна мети:

1. Час: 4 години.

2. Місце: клас МЧА.

3. Метод: групове заняття зі взводом.

Учбові питання:

1. Ствольно-затворна група.

2. Призначення і будова стволів артилерійських гармат. Типи стволів артилерійських гармат. Вимоги, що подаються до стволів артилерійських гармат.

3. Призначення, типи казенників і вимоги запропоновані до них.

4. Призначення, типи дульних гальм і вимоги запропоновані до них.

5. Особливості конструкції ствольно-затворної групи танкових і самохідних гармат.

.

Матеріальне забезпечення:

ДЕРЖСТАНДАРТ В 20. 134-84,

плакати: ствольно-затворна група МТ-12, ствол Д-30, ствол ПМ-120, ствол 2А-36. Діаф. №4,7,14,41.

Плакат: дія механізмів затвору.

Затвори: Д-30, МТ-12, 2С1 -6шт., ключ кришки ударника -6шт., викрутка-6шт., рукоятка виймання клину -6шт., учбова 122 мм гаубиця Д-30.

Стенди:

Ствольно-затворна група МТ-12; Ствольно-затворна група Д-30. Учбові: дульне гальмо 2С-3, казенник МТ-12, ствол 2С-3.

План проведення заняття:

Вступна частина - до 15 хв.

Основна частина - до 220 хв.

Заключна частина - до 5 хв.

Література

Основания устройства и конструкция орудий и боеприпасов наземной артиллерии. Учебник. Воениздат. Москва. 1976г.

122 мм гаубица Д-30 (2А18).

Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Часть 1. Устройство и эксплуатация. Альбом рисунков. Воениздат. Москва, 1980г..

Основания устройства и конструкция орудий и боеприпасов наземной артиллерии. Учебник. Воениздат. Москва. 1976г.

Учбове питання №1: Ствольно-затворна група.

Ствольно-затворна група - частина А.Г., що складається зі ствола, казенника, надульних і наствольних устроїв і затвора.

Мал. 1Ствол 1-казенник; 2-гвинт; 3-шпонка; 4-дріт; 5-гвинт; 6- планка; 7-муфта; 8-упор; 9- задня обойма; 10-циліндричний гвинт; 11-передня обойма; 12-гайка; 13-труба; 14-дулове гальмо; 15-шворнева балка; 16-поручень; 17-шворнева балка; 18-болт; 19-дріт;20-гайка  

Ствол - частина А.Г., що являє собою, трубу, у якій снаряду надається прямування з визначеною початковою швидкістю у визначеному напрямку. Нарізні стволи, крім того, надають снаряду обертальне прямування для стабілізації його польоту.

Передня частина труби називається дуловою, а задня - казенною.

По поверхні трубу розділяють на циліндричний і конічний ділянки. Циліндрична ділянка труби сприймає найбільший тиск порохових газів, тому стінку його роблять більшої товщини, чим на конічній ділянці. Перехід від циліндричної ділянки до конічного виконують плавним, щоб виключити появи, концентрації напруг при пострілі, що виникають при різких переходах від одного перетину до іншого. Тому що тиск падає до дулового зрізу, то товщина стінки конічної ділянки поступово зменшується. При цьому для забезпечення необхідної жорсткості ствола товщина стінки труби в дулової частини повинна бути не менше 0,1 калібру.

На дуловому зрізі труби, і іноді і на казенному роблять дві пари взаємно перпендикулярних рисок для фіксації положення перехрестя з ниток при перевірці приладів наводки.

Внутрішня порожнина труби називається каналом. Канал ділиться на камору і направляючу частину.

Камора - призначається для розміщення метального заряду, запояскової частини снаряда і є основні місцем згорання порохового заряду.

Мал. 2. Типи камор: а – камора для пострілів патронного заряджання: 1-загальний конус; 2-перехідний конус; 3-циліндрична частина; 4-з´єднувальний конус. б – камора для пострілу окремо-гільзового заряджання: 1-загальний конус; 2-з´єднальний конус. в – камора для пострілу картузного заряджання: 1-обтюруючий конус; 2-циліндрична частина; 3-перехідний конус; 4-з´єднальний конус. г– камора для пострілу окремо картузного заряджання: 1-обтюруючий конус; 2-горловина; 3 і 5 – перехідні конуси; 4 – циліндрична частина; 6-з´єднальний конус.  

Устрій камори залежить від засобу заряджання. Зарядження артилерійського озброєння - здійснення подачі, досилання артилерійського пострілу і запирання каналу ствола знаряддя. Перезарядження артилерійського озброєння - виконання операцій по витягу стріляної гільзи або артилерійського пострілу, що відказали до заряджання знаряддя для здійснення чергового пострілу.

Унітарне заряджання - заряджання артилерійського озброєння при подачі і досиланні унітарного пострілу.

Роздільно-гільзове заряджання - заряджання артилерійського озброєння при подачі і досиланні роздільно снаряда і метального заряду, розміщеного в гільзі.

Картузне заряджання - заряджання артилерійського озброєння при подачі і досиланні роздільно, снаряда і метального заряду, розміщеного в картузах.

Для пострілу унітарного заряджання камора має форму, що відповідає формі гільзи, і складається, як правило, з основного і перехідного конусів, циліндричної частини і сполучного конуса. Конічна форма камори необхідна для полегшення заряджання знаряддя і викидання гільзи.

Камора для пострілу роздільно-гільзового заряджання може складатися з основного і сполучного корпусів. У основному конусі поміщається гільза. Щоб гільза упиралася фланцем у казенний зріз труби, довжина гільзи робиться менше довжини основного конуса. Сполучний конус призначається для з'єднання камори з головною, частиною каналу і служить для заклинювання снаряда при заряджанні і для полегшення врізання головного паска при пострілі. У знаряддях, у яких застосовуються постріли як патронного, так і роздільно-гільзового заряджання, наприклад, 76-мм гірська гармата М-99, ствол має камору для патронного заряджання.

Камора для пострілу роздільного картузного заряджання сучасних знарядь складається з конуса, що обтюрірує, циліндричної частини, перехідного і сполучного конусів.

Конус, що обтюрірує, призначений для піджиму до нього пластичного обтюратора затвора.

Циліндрична частина призначена для розташування картуза з бойовим зарядом.

Перехідний конус полегшує заряджання знаряддя.

Направляюча частина каналу ствола - частина каналу ствола А.Г., призначена для напрямку снаряда при його поступальному й обертальному напрямках, обмежений кінцем камерної частини каналу ствола і дулового зрізу ствола.

Направляючі частини бувають гладкостінними і нарізними. Гладкостінна направляюча частина каналу являє собою циліндричний отвір і призначається для спрямування польоту снаряда, стабілізація якого на польоті здійснюється аеродинамічним засобом. Нарізна направляюча частина крім надання снаряду поступального прямування надає йому й обертальне прямування, тому що на його стінці зроблені гвинтові поглиблення - нарізи.

Нарізна направляюча частина забезпечує краще центрування снаряда і більш надійну обтюрацію порохових газів між снарядом і стінкою ствола. Але водночас така направляюча частина зменшує живучість ствола зі зростанням потужності знаряддя й обмежує могутність дії снаряда по цілі, тому що через трудність забезпечення стійкого польоту довжину його роблять не більш 5.5 калібру.

У вітчизняній артилерії і багатьох іноземних знаряддях прийнята права нарізка, тобто така, у якої, якщо дивитися з боку казенної частини, нарізи йдуть зліва нагору праворуч, тому при прямуванні по нарізній частині снаряд одержує обертання по ходу годинної стрілки. У французьких знаряддях прийнята ліва нарізка.

Мал. 3 Розгортка нарізів: а- постійної крутизни; б-прогресивної крутизни; в-змішаної крутизни.

Нарізка характеризується крутизною, профілем і глибиною нарізки. Крутість нарізки визначається кутом нахилу нарізу. Кутом нахилу нарізу називається кут, укладений між дотичної до нарізу й утворюючої направляючої частини каналу ствола. Нарізи робляться з кутом = 3-15⁰.

У сучасних стволах застосовуються нарізи постійної і прогресивної крутості. Нарізи постійної крутості мають кут нахилу постійний по усій довжині ствола, а нарізи прогресивної крутості мають кут нахилу, що збільшується до дулової частини. Іноді в стволах можуть застосовуватися нарізи змішаної крутості, у яких є ділянка прогресивної і ділянка постійної крутості.

Крутість нарізу крім куту нахилу характеризують ще довжиною ходу нарізу.

Довжиною ходу нарізу називають відстань по осі каналу ствола, на якому наріз із постійним кутом нахилу може зробити один оберт. Довжина ходу нарізу вимірюється в калібрах, калібр ствола в мм.

Для нарізів постійної крутості довжина ходу нарізу - розмір постійний по усій довжині направляючих частини, а для нарізів прогресивної крутості довжина ходу нарізів у кожній точці буде своя, тому що кут по довжині ствола безупинно змінюється. Тому для характеристики нарізки прогресивної крутості частини користуються початковою і дуловою довжинами ходу нарізки.

При виборі крутості нарізів виходять із виконання двох суперечливих вимог: забезпечення міцності головного паска й усталеного польоту снаряда. Для зменшення зриву головного паска з нарізів крутість їх варто робити якнайменше, а для поліпшення усталеності польоту снаряда крутість нарізів необхідно збільшувати.

Форма нарізів у поперечному перетині може бути різноманітною, але незалежно від цього нарізи мають такі елементи:

- дно нарізу - це поверхня гвинтового поглиблення;

- грані нарізу - це стінки нарізу; грань нарізу, що безпосередньо штовхає снаряд у напрямку обертання називається бойовою, а протилежна їй грань називається холостою;

- поля - виступи, утворені гранями нарізів; відстань між протилежними полями, обмірювана по діаметрі, називається калібром;

- глибина нарізів (t) визначається половиною різниці діаметрів по дну і полям нарізів

- ширина нарізу (а) - це відстань по прямої (у площині перетину перпендикулярної осі каналу ствола) між гранями, що обмежують один наріз;

- ширина поля (b) - це відстань, по прямій між сусідніми гранями нарізів.

Мал. 4 Форма нарезів: а - трапецеідальна; б - прямокутна

У сучасних знаряддях найбільше поширені нарізи прямокутної форми, тобто такі нарізи, грані яких рівнобіжні радіусу, проведеному через середину дна нарізу. Нарізи прямокутної форми більш прості у виготовленні, хоча вони не зовсім раціональні, тому що при прямуванні снаряда між гранями нарізу і виступами головного паска утворяться зазори, у які прориваються порохові гази, що призводить до ерозійної руйнації стінки. Для усунення цієї хиби нарізи іноді роблять зменшуваними до глибини, що до дульної частині, по ширині. Такі нарізи називаються - нарізами зі зростаючим форсуванням.

Число і розміри нарізів вибирають у залежності від початкової швидкості і маси снаряда, а також від якості матеріалу і форми головного паска. Ширина нарізу визначається з умови рівної міцності виступів головного паска і полів каналу ствола. Наприклад, якщо головний пасок виготовлений із міді, міцність якої в 1,5...2,5 разу менше міцності матеріалу ствола, то ширина нарізів робиться в 1,5...2,5 раз більше ширини поля. Отриманий розмір округляється до числа, кратного чотирьом.

Глибина нарізів t вибирається в залежності від початкової швидкості снаряда в межах:

- поглибленими, t =0, 02...0, 04d

- глибокими (двох і більш процентними), для знарядь із Vo < 800 м/с t=0,01...0,015d,

- для знарядь із Vo> 800 м/с t = 0,015...0,4d,

Нарізи з t = 0,01d називають нормальними (однопроцентними).

Зі збільшенням глибини нарізів підвищується живучість стволів, але при цьому декілька зменшується дальність стрілянини. Так, у ствола з двопроцентними нарізами живучість приблизно в два рази вище, чим у ствола з однопроцентними нарізами, а дальність польоту снаряда зменшується приблизно на 2..3 %.

Учбове питання №2 Призначення і будова стволів артилерійських гармат. Типи стволів артилерійських гармат. Вимоги, що подаються до стволів артилерійських гармат.

Призначення ствола гармати та його елементів

Вимоги до конструкції ствола

Ствол є основною частиною артилерійської гармати. Це труба з точно і чисто обробленим каналом. У каналі ствола під час пострілу відбувається запалювання і швидке згоряння порохового заряду, яке супроводжується переходом хімічної енергії пороху у теплову, а потім у кінетичну енергію руху системи:

Отже, ствольна труба - це, по суті, робочий циліндр двигуна, в якому снаряд під тиском порохових газів отримує кінетичну енергію і визначену швидкість поступального руху.

Крім того, ствол забезпечує кидання снаряда у певному напрямку. Для забезпечення стійкості снаряда на польоті ствол виготовляється з гвинтовими нарізами, які завдяки ведучому паску снаряда надають йому обертальний рух. Якщо ствол виготовляється гладким (без нарізів), то сам снаряд має спеціальні стабілізуючі пристрої. Таким чином, ствол призначений для:

- спрямування польоту снаряда;

- надання снаряду необхідної початкової швидкості (в залежності від бойового заряду);

- надання снаряду обертального руху, необхідного для стійкості снаряда у польоті.

Функція нарізного ствола - надання снаряду обертального руху не потрібна, якщо використовуються снаряди з обертовим ведучим паском і стабілізатором, який розкривається після вильоту снаряда з каналу ствола.

Гладкостінні стволи гармат і мінометів виконують дві функції:

- надання снаряду (міні) необхідного напрямку руху;

- надання йому певної початкової швидкості.

Вимоги до конструкції стволів артилерійських гармат

1. Ствол повинен мати достатню міцність і жорсткість. Міцність ствола вважається достатньою, якщо після пострілу на внутрішніх стінках ствола не спостерігається явище залишкових деформацій (залишкова деформація - це невідновлення розмірів і форми тіла після припинення дії сил на нього). Отже, матеріал ствола повинен працювати в області пружних деформацій незалежно від умов експлуатації (нагрівання ствола, зміна умов заряджання і т.і.) Зміна умов заряджання і, як правило, підвищення максимального тиску виникають внаслідок таких причин:

- виробничих (відхилення у вазі снарядів, зарядів, форми і

розмірах порохових зерен і т.і.);

- коливання температури бойового заряду;

- старіння пороху (зміни фізико-хімічних властивостей).

Міцність ствола забезпечується необхідною товщиною стінок труби, а високий ступінь надійності - використанням у розрахунках коефіцієнту запасу, який визначається багатолітнім досвідом експлуатації гармат.

Недостатня міцність ствола виявляється у появі після пострілу у будь-якому перетині на поверхні каналу ствола залишкової деформації, роздуття каналу ствола з можливою появою поздовжніх тріщин, крихкого розриву ствола.

Жорсткість ствола оцінюється величиною прогину під дією власної маси і величиною вібрації стінок ствола під час пострілу. Кривизна каналу ствола приводить до різнобійності гармат, зменшення влучності стрільби. Довжина ствола повинна бути не більше 70 калібрів, а радіус кривизни внаслідок неточностей виробництва або внаслідок прогину під дією власної маси повинен бути не менше 600 м.

2. Ствол повинен мати високу живучість, яка досягається вибором відповідного матеріалу для виготовлення ствола; раціональною конструкцією камори, нарізів; вибором роду пороху, матеріалу, форми і розмірів ведучого паска снаряда, а також умовами експлуатації гармат.

У процесі стрільби відбувається знос ствола, який характеризується збільшенням діаметру каналу ствола, подовженням зарядної камори внаслідок винесення металу розжареними пороховими газами під час їх руху з великою швидкістю, механічного зносу каналу ствола ведучими пасками снарядів і під впливом хімічної дії порохових газів на нарізи і т.і.

Основні причини зносу - це термічна і механічна дія порохових газів на поверхню ствола, бо під час стрільби тонкий шар каналу ствола швидко нагрівається і охолоджується, що призводить до виникнення тріщин, з яких газовий струмінь вириває частки металу і виносить їх з собою із каналу ствола.

Живучість ствола оцінюється кількістю пострілів, після яких ствол втрачає свої балістичні якості. Наприклад, для гармат Д-30 - це 18000, а для М-46-3700, для Д-48-800... 1000 і т.д.

Для виробництва стволів використовуються спеціальні марки гарматної сталі. Основним матеріалом для виплавляння гарматної сталі служать високоякісний чавун і чистий відбірний металобрухт. Для надання визначних властивостей до сталі вводять різного роду компоненти. Наприклад, S і Р надають сталі крихкість; Cr і W - в'язкість без зниження твердості; № - в'язкість. Марка сталі дозволяє визначити, які саме елементи входять до її складу. Так, наприклад, "ГХМ" - означає: "Г" - гарматна сталь, "X" - хромова, "М" - молібденова. Отже, це - хромо-молібденова гарматна сталь.

3. Конструкція ствола повинна забезпечувати задану початкову швидкість і стійкість снаряда у польоті. Ця вимога виконується вибором оптимальної конструкції ствола, а саме, правильним підбором величини ведучої частини, камори, форми і вигляду нарізів.

4. Конструкція ствола повинна забезпечувати простоту і швидкість виготовлення великої кількості стволів з повною взаємозамінністю деталей.

5. Конструкція ствола повинна забезпечувати простоту і швидкість складання, розбирання і ремонту із заміною непридатних деталей новими без використання складних пристосувань.

Будова ствола і елементів його конструкції

1 - дульне гальмо; 4,2 - з'єднуючі деталі (задня і передня обійми); 3 - труба; 5 - казенник; 6 -муфта; 7 - крива зміни тиску порохових газів в каналі ствола. Рисунок 2.9 Схема загальної будови ствола

В основному артилерійський ствол складається з таких основних частин: труби; казенника; з'єднуючих деталей; надульних пристроїв.

Труба - це основна частина ствола, яка виконує головне його призначення. її передня частина

називається дульною частиною ствола, а задня - казенною частиною.

За виглядом зовнішньої поверхні, трубу поділяють на конічну і циліндричну ділянки.

Циліндрична ділянка труби сприймає найбільший тиск порохових газів під час пострілу, а, отже, стінки її виготовляють більш товстими, ніж стінки конічної ділянки. Перехід від циліндричної до конічної виконують плавним для того, щоб виключити можливість концентрації напружень в місцях різких переходів під час пострілу.

Тиск порохових газів зменшується по довжині ствола в напрямку дульного зрізу (див. Графік рис.2.10.) і, саме цьому, товщина стінок конічної ділянки поступово зменшується. Але для забезпечення необхідної жорсткості товщина стінок ствола біля дульного зрізу повинна бути не менше 0,1 клб. На дульний зріз труби наносять взаємоперпендикулярні риски для закріплення перехрестя з ниток під час

Внутрішня порожнина труби називається каналом ствола і поділяється на каморну і напрямну частини, які обмежуються казенним і дульним зрізами і з'єднуються між собою з'єднувальним конусом.

Патрон з металевою гільзою вперше в світі був розроблений винахідником В.С.Барановським для гармати у 1872 році. Металеві гільзи в артилерії іноземних країн з'явилися на 25 років пізніше.

Каморна частина каналу ствола - це частина каналу ствола, яка обмежується казенним зрізом і початком напрямної частини. У каморі розміщується бойовий заряд і запаскова частина снаряда.

Будова і тип камори залежить від способу заряджання гармати. Основними способами заряджання є: унітарний; роздільно-гільзовий; картузний.

Заряджання гармати - здійснення подачі, досилання арт. пострілу й запирання каналу ствола гармати.

Під артилерійським пострілом, як сукупність елементів необхідних для виконання пострілу в загальному вигляді у артилерії розуміють сукупність снаряду та бойового заряду, який складається із гільзи або картуза, порохового заряду та капсульної втулки.

Перезарядження гармати - виконання операцій по витягу стріляної гільзи або арт. пострілу, що відказали до заряджання гармати для здійснення чергового постріл.

Унітарне заряджання - заряджання гармати при подачі й досиланні унітарного пострілу.

Роздільно-гільзове заряджання - заряджання А.Г. при подачі і досиланні роздільно снаряду і метального заряду, розміщеного в гільзі.

Картузне заряджання - заряджання гармати при подачі і досиланні роздільно снаряду і метального заряду, розміщеного в картузах.

а — постріл патронного заряджання; б — постріл роздільно-гільзового заряджання; в — постріл роздільно-картузного заряджання; Рисунок а: 1 —підривник, 2 – додатковий детонатор, 3 - гільза с бойовим зарядом; 4 -снаряд; 5 – розривний заряд, 6 – фіксуючий устрій, 7 – гильза, 8 – пороховий заряд, 9 - засіб запалювання заряду(капсульна втулка). Рисунок б: 1 – бойовий заряд, 2 – снаряд. Рисунок в: 2 – снаряд, 3 - бойовий заряд у картузі, 4- капсульна втулка. Рисунок 2.10 Типи артилерійських пострілів    

Для пострілу унітарного заряджання камора має форму, що відповідає формі гільзи, і складається, як правило, із:

1. основного й перехідного конусів,

2. циліндричної частини

3. сполучного конуса.

Конічна форма камори необхідна для полегшення заряджання гармати й викидання гільзи.

Основні частини камори:

1- основний конус, в якому розміщується основний конус

гільзи;

2- перехідний конус, який з'єднує основний конус з циліндричною частиною камори;

3- циліндрична частина під дульце гільзи;

4- з'єднувальний конус (конус врізання), який з'єднує циліндричну частину з нарізною частиною каналу.

Основний конус призначений для полегшення заряджання і екстракції стріляної гільзи. Його конусність дорівнює 1/60... 1/120.

1 - основний конус; 2 - перехідний конус; З - циліндрична частина; 4 - перехідний конус. Рисунок 2.11 Схема камори під унітарний патрон  

При меншій конусності збільшується довжина каморної частини каналу ствола і в результаті збільшується і загальна довжина ствола. Більша конусність зменшує довжину ствола, але приводить до необхідності потовщення стінок казенної частини каналу ствола та викликає надмірне навантаження на затвор.

Перехідний конус має конусність 1/10... 1/20. Його найбільша величина визначається технологічними можливостями холодного протягування гільзи під час її виготовлення, а також величиною прийнятого уширення камори.

Циліндрична частина камори призначена для розміщення дульця гільзи і виготовляється довше гільзи настільки, щоб між початком нарізів і переднім зрізом дульця вміщувалися ведучі паски снаряда.

1 - основний конус; 2 - з'єднувальний конус. Рисунок 2.12 Схема камори під роздільно-гільзове заряджання

З'єднувальний конус (конусність 1/10... 1/20). Збільшення конусності може призвести до погіршення умов заряджання і врізання снаряда в нарізи. Зменшення конусності затруднює фіксацію снаряда під час досилання і створює постійний вільний об'єм камори, що викликає погіршення купності стрільби.

Основний конус призначений для розміщення гільзи із зарядом. Для того, щоб гільза упиралася фланцем в казенний зріз труби, її довжина повинна бути менше основного конуса.

З'єднувальний конус з'єднує каморну і напрямну частини каналу ствола і служить для заклинення ведучого паска в нарізи при заряджанні і полегшення його врізання в нарізи під час пострілу. У з'єднувальному конусі розміщується запаскова частина снаряда.

1 - обтюраторний конус; 2- циліндрична частина;

З - перехідний конус; 4 - з'єднувальний конус.

Рисунок 2.13 Схема камори під картузне (безгільзове заряджання)

Обтюраторний конус призначений для підтиснення до нього обтюратора затвора.

Циліндрична частина призначена для розміщення в ній картузного бойового заряду.

Перехідний конус призначений для полегшення заряджання гармати, що досягається виключенням можливості утикання снаряда.

З'єднувальний конус має аналогічне призначення.

Об'єм камори дорівнює:

W_к = W₀ + W_Г + Wсн

де W - об'єм камори, який розрахований балістичним розрахунком величини заряду;

Wг -об'єм матеріалу гільзи або картузного бойового заряду; W_сн - об'єм запаскової частини снаряда. Wг = (0,03-0,05); W_сн = 0,562

Незалежно від типу камор до них ставляться такі вимоги:

1. Камора повинна бути співосною з каналом ствола, щоб при унітарному заряджанні виключити перекіс снаряда в гільзі або навіть розпатронування. Неспівосність камори також приводить до нерівномірного початку нарізів. У цьому випадку нарізи можуть бути не перекриті ведучим паском снаряда, що призведе до проривання газів по дну нарізів і передчасного зносу каналу ствола.

2. Камора повинна бути круглою у кожному перетині без обробки на переходах з одного кінця на другий. Чистота обробки повинна бути не менше ⁶√, що потрібно для надійного викидання гільзи. Отже, камора в процесі експлуатації повинна бути чистою.

3. Перехідні конуси повинні мати раціональну конусність, щоб н були утикання снаряду під час досилання. Крім того, велика конусність знижує живучість ствола.

Напрямна частина каналу ствола - це частина каналу ствола, яка обмежена каморною частиною і дульним зрізом і призначена для спрямування польоту снаряда і надання йому визначеної початкової швидкості поступального і обертального руху в залежності від бойового заряду.

За конструкцією напрямної частини стволи поділяються на нарізні і гладкі.

Напрямна частина нарізного ствола - це циліндричний канал, поверхня якого складається із нарізів і полів з гранями. Нарізи каналу ствола служать для надання обертального руху з метою його стабілізації у польоті.

Ідея нарізних артилерійських гармат вперше в світі була реалізована у середині XVII століття. Як доказ цього факту в Петербурзькому артилерійському історичному музеї зберігається залізна нарізна пищаль. Теоретичні основи будови нарізів у зброї розроблені професором Петербурзької академії наук Лейтманом у 1728-1729 роках. Важливу роль у подальших розробках відіграли вчені артилеристи І.В.Маєвський, А.В.Гадолін, Д.К.Чернов, Н.А.Забудський та інші.

Наріз - це гвинтовий паз поверхні напрямної частини каналу ствола.

Гвинтовий виступ поверхні напрямної частини каналу ствола між двома сусідніми нарізами називається полем.

Номінальний діаметр по полям каналу ствола називається калібром каналу ствола — d.

Грані нарізу - це стінки нарізу, які складаються із:

- бойової грані - це бокова поверхня нарізу, яка призначена для надання снаряду обертального руху і на яку тисне ведучий пасок снаряду;

- холостої грані — це бокова поверхня нарізу, яка протилежна бойовій грані.

Дно нарізу - це ділянка поверхні нарізу між бойовою і холостою гранями.

Крім того, нарізи характеризуються геометричними параметрами: глибиною, шириною, кутом нахилу нарізу.

Глибина нарізу h. - це відстань від поля до дна нарізу у радіальному напрямку.

Ширина нарізу в_нр - це відстань між гранями, які обмежують один наріз у площині перетину, перпендикулярній осі каналу ствола.

Ширина поля в - це відстань між сусідніми гранями нарізів у площині перетину, перпендикулярній каналу ствола.

Кут нахилу нарізу а - це кут між дотичною до нарізу і твірною до напрямної частини каналу ствола.

Рисунок 2.14 Схема полів і нарізів на внутрішній поверхні каналу ствола

Число нарізів п визначається за такою формулою:

п =(3-4) d;

для гаубиць п = 3 d, для гармат п=4 d, (d вимірюється в см).

Виходячи із технологічних міркувань, обчислене число нарізів округляють до найближчого числа, яке кратне 4.

Глибину нарізів практично вибирають в залежності від V _о в таких межах:

h = (0,01...0,04):

для гармат з

Vo < 800 м/с h = (0,01...0,015) d

Vo > 800 м/с h = (0,015...0,04) d

При h = 0,01d - нарізи називають нормальними;

h = 0,015 d - поглибленими;

h = (0,02...0,04) d - глибокими.

Ширина нарізів в_нр і ширина поля в визначається за умов забезпечення рівномірності виступів ведучого паска снаряда і полів каналу ствола, а також за умови живучості ведучих елементів. в_нр і в теж практично залежать від V _о.

Так, при

V _о < 1000м/с

в_нр/в = (1,5...1,7);

V _о >1000м/с

в_нр/в = (1,1...1,4).

Але в усіх випадках для виконання умов міцності виступів ведучого паска снаряду необхідно, щоб:

в_нр+в = 10...15мм і в_нр > в, а в>1,5h і в 3мм.

Між числом нарізів, калібром ствола,шириною нарізу і шириною поля існує така залежність:

п =

Під час вибору елементів профілю і числа нарізів необхідно забезпечити легке врізання, що вимагає малого числа нарізів і невеликої глибини, а з іншого боку, забезпечити надійне просування снаряда по каналу ствола, що вимагає більшого числа і більшої глибини нарізів.

Отже, параметри нарізу залежать від потужності гармати (початкової швидкості V_o снаряда), матеріалу і форми ведучого паска.

Збільшення глибини нарізів підвищує живучість ствола, але викликає зменшення початкової швидкості.

Для зменшення прориву порохових газів іноді нарізи виготовляють так, що вони зменшуються по ширині і глибині по мірі просування в напрямку дульного нарізу. Такі нарізи називаються нарізами з підвищеним форсуванням.

Купність стрільби залежить від кутової швидкості обертання снаряда, яка визначається крутизною нарізів (кутом нахилу а) в дульній частині і швидкістю руху снаряда в стволі.

Крутизною нарізів називається величина кута нахилу а нарізу до осі каналу ствола, яка виміряється в градусах або радіанах.

Нарізи бувають постійної і прогресивної крутизни. Нарізи постійної крутизни мають постійний кут нахилу по всій довжині ствола. Нарізи прогресивної крутизни мають кут нахилу, який поступово збільшується в напрямку дульного зрізу. Використовуються і нарізи змішаної (змінної") крутизни, які мають ділянки постійної і прогресивної крутизни.

Якщо за довжиною ствол короткий (менше 25<d), а снаряду необхідно надати високу кутову швидкість (велике число обертів), т використовується прогресивна нарізка, бо інакше важко забезпечити міцність ведучого паска. Постійна нарізка використовується в довгих стволах.

Саме цьому, як правило, стволи гаубиць калібром до 152-мм мають нарізи прогресивної крутизни, а стволи гармат і гаубиць калібру 152-мм і більше - нарізи постійної крутизни.

Використання нарізів прогресивної крутизни має такі переваги:

1. Зменшується сила нормального тиску на бойову грань на ЗО...40% і одночасно зміщується місце її прикладення відносно Рmах, що підвищує живучість і міцність ствола.

2. Поліпшуються умови врізання ведучого паска в нарізи і тим самим досягається відсутність зривів ведучих пасків.

Але в технологічному відношенні прогресивна нарізка значно складніша. У всіх вітчизняних гарматах нарізка виконується правою або по ходу годинникової стрілки (зліва вверх направо).

Напрямна частина каналу гладкого ствола — це гладкий циліндричний канал рівного діаметра. Гладкі стволи призначені для стрільби снарядами, стабілізація яких у польоті здійснюється аеродинамічним способом (спеціальними пристроями снаряда). Такі снаряди не вимагають надання їм обертального руху з великою кутовою швидкістю. Гладкі стволи набагато легше виготовити, вони більш економічні у виробництві і не мають втрат початкової швидкості на надання обертального руху снарядам. Але такі стволи не забезпечують високої купності стрільби без передбачення спеціальних заходів у конструкції снарядів. Гладкі стволи використовуються в протитанкових, танкових і мінометних комплексах.

Казенник - це частина артилерійського ствола, яка має затворне гніздо під клин або поршень затвора. Клин (поршень) замикають канал ствола під час пострілу. В казеннику розміщуються і закріпляються всі механізми затвора і автоматики. Казенник забезпечує з'єднання ствола з ПВП, необхідну масу відкатних частин і положення центра мас підйомної частини гармати, чим полегшується їх врівноваження відносно осі цапф.

Корпус казенника має складну конфігурацію з великою кількіст заглиблень, гнізд і отворів для розміщення і кріплення механізмів затвора.

З'єднання казенника з трубою або кожухом ствола здійснюється, як правило, за допомогою муфти з різьбою або безпосереднім нагвинчуванням казенника на них. Правильне положення казенника на трубі або кожусі ствола фіксується шпонкою, яка розміщується між казенником і трубою або кожухом вздовж осі каналу ствола.

Надульні пристрої - це, як правило, газодинамічні пристрої, розташовані на дульній частині ствола і забезпечують гальмування відкатних частин під час відкату (дульне гальмо) і продування каналу ствола після пострілу (пристрій продування). Крім того, надульні пристрої в автоматичних гарматах забезпечують посилення відкату (підсилювач віддачі), приведення до дії автоматики з газовими приводами гармат (надульник), а, також для гасіння полум'я. В зразках артилерії, що розглядаються, використовуються дульні гальма і пристрої для продування стволів.

Дульне гальмо — це масивна сталева труба, яка нагвинчується на дульну частину ствола і має осьовий отвір для виходу снаряда і бокові отвори для виходу порохових газів. У деяких гармат дульне гальмо утворюється стінками труби ствола з боковими отворами.

Пристрій для продування ствола - це ресивер, який закріплений на дульній частині ствола і з'єднується з каналом ствола клапанами і сопловими отворами. Кріплення ресивера на стволі забезпечується різьбовим з'єднанням або безпосереднім нагвинчуванням на трубу.

Принцип дії надульних пристроїв побудований на використанні енергії порохових газів у процесі їх руху по каналу ствола і витіканню з нього з великою швидкістю.

З'єднувальні деталі ствола призначені для складання його елементів в одне ціле і для з'єднання ствола з люлькою, а в деяких зразках і з ПВП.

До з'єднувальних деталей належать:

- муфти і різьбові гайки для з'єднання труби з казенником,

- ресивера або дульного гальма з трубою і т.д.;

- захвати або обойми рухомого ствола для з'єднання з

- полозками люльки, а іноді і з ПВП;

- з'єднувальні муфти, гайки та інші деталі.

Труба і дульне гальмо ствола виготовляється із високоміцних сталей, а решта деталей виготовлюється з гарматних сталей з категорією міцності не вище міцності матеріалу труби.

Учбове питання №2 2. Призначення і будова стволів артилерійських гармат. Типи стволів артилерійських гармат. Вимоги, що подаються до стволів артилерійських гармат.

Стволи артилерійських гармат можна класифікувати по таких ознаках:

1. по устрою стінки ствола,

2. по наявності напруги в стінці ствола,

3. по устрою і формі направляючої частини каналу ствола.

а) По устрою стінки стволи діляться на типи:

- стволи-моноблоки;

Мал. 5 Cтвол-моноблок: 1-труба; 2-казеник; 3-затвір;  

Мал. 6 Багатошарові стволи: а – ствол з вільним лейнером: 1-лейнер; 2-оболонка; 3-казенник; 4-затвір; б – ствіл з вільною трубою: 1-труба; 2-кожух; 3-казенник; 4-затвір.  

- багатошарові стволи.

Ствол-моноблок - ствол артилерійського озброєння із монолітною по товщині стінкою.

Такі стволи прості по устрою і найбільше економічні у виробництві. Цей тип стволів до другої світової війни застосовувався в знаряддях малого калібру, у знаряддях із малими тисками порохових газів і в мінометах. Ствол-моноблок є найбільш поширеною конструкцією ствола в наземній (польовий) артилерії сучасних армій.

Стволи ковані, катані, відцентрово-литі доводяться до чистових розмірів на токарських верстатах.

Перші у світі сталеві ковані (із наступним свердлінням) гарматні стволи були виготовлені в Росії на Уралі, на Нижнє-Исетскім заводі в 1812 р., Яковом Зотіним.

Недоліком стволів-моноблоків є необхідність заміни труби у випадку її зносу. Проте висока якість гарматних сталей і суворе дотримання експлуатаційних заходів для підвищення живучості забезпечують достатньо тривалий термін служби стволів-моноблоків, що робить несуттєвим властиві їм недоліки.

Багатошаровий ствол - ствол А.Г., стінка якого складається з двох і більш прошарків.

У залежності від числа прошарків стволи називають двошаровими, трьохшаровими і т.д. Кожух ствола А.Г. - одношарова або багатошарова оболонка, охоплює внутрішню трубу ствола А.Г. Багатошарові стволи, прошарки яких надівають один на однин із зазором, що вибирається при пострілі, підрозділяються на стволи лейнеровані і з вільною трубою.

Мал. 8 Багатошарові стволи: а – ствол з вільним лейнером: 1-лейнер; 2-оболонка; 3-казеник; 4-затвір; б – ствол з вільною трубою: 1-труба; 2-кожух; 3-казеник; 4-затвір.

Мал. 7 Багатошаровий ствол: 1-труба; 2-кожух; 3-казеник; 4-затвір.  

Лейнерований ствол - багатошаровий ствол А.Г., що містить у якості внутрішньої труби лейнер.

Лейнер - внутрішня труба багатошарового ствола А.Г., що вставляється в кожух із визначеним зазором і перекривається кожухом по усій її довжині.

Ствол із вільною трубою також двошаровий, але внутрішній його прошарок, який називається вільною трубою, покритий кожухом лише на частині його довжини. У зв'язку з цим вільна труба має більш товсті стінки і масу в 1,5...2 рази більше маси лейнера.

Розвантажена (не розвантажена) вільна труба ствола передає (не передає) частину радіального тиску кожуху ствола при дії на її тиску порохових газів. Розмір зазору (0,05...0,2мм для знарядь середнього калібру і 0,15...0,3мм - крупного) між внутрішнім і зовнішнім прошарками задається з умови забезпечення міцності ствола і можливості заміни внутрішнього прошарку без застосування складного спеціального устаткування.

Для легкості розбирання ствола зовнішня поверхня лейнера має конусність 0,002...004.

При пострілі лейнер або вільна труба під дією сили тиску порохових газів розширюється, вибираючи зазор між прошарками, і при подальшому зростанні тиску працює разом із кожухом. Після пострілу зазор між лейнером (вільною трубою) і кожухом відновляється.

Переваги багатошарових стволів:

- можливість відновлення ствола при зносі стінки каналу заміною внутрішнього прошарку (трубою або лейнером)

- раціональне використання легованої сталі (тільки для найбільше навантаженого прошарку - внутрішньої труби).

Основні недоліки таких стволів - складності й об'ємність процесів при виготовленні.

Лейнеровані стволи найбільш доцільно застосовувати для довгоствольних знарядь великої потужності, у яких знос каналу ствола більше, ніж у знарядь середніх і малих калібрів.

У деяких знаряддях застосовуються стволи з трубою моноблоком, вставленої в кожух із зазором, що при пострілі не вибирається. (122-мм гаубиця обр.1938 р. М-30). Тут кожух служить для збільшення маси відкатних частин із метою зменшення довжини відкату.

б) По наявності напруги в стінці стволи діляться на: нескріплені і скріплені.

Нескріплені стволи - це такі, у стінці труби яких до пострілу відсутні які-небудь напруги. До них відносяться всі багатошарові стволи з зазором між прошарками, а також стволи-моноблоки, якщо в їхніх стінках до пострілу немає напруг.

Скріплений ствол - багатошаровий ствол А.Г., усталений за рахунок з'єднання прошарків ствола з встановленим натягом між ними.

Один із, засобів штучного створення напруг у стінці багатошарового, ствола складається в тому, що на внутрішній прошарок надівають нагрітий до температури коло 400⁰С такий прошарок, діаметр отвору якого в холодному стані менше зовнішнього діаметра внутрішнього прошарку. При охолодженні верхній прошарок обжимає внутрішній, створюючи в його стінці напруги від стиску. Внутрішній же прошарок, діючи на зовнішній, викликає в його стінці напруги від деформації розтягу. Попередньо напружений стан стінки ствола більш рівномірно навантажує всі прошарки при пострілі, тобто підвищує міцність ствола без зміни якості стали або дозволяє зменшити вагу ствола без зміни його міцності з застосуванням більш якісного металу.

Такий тип стволів спочатку з'явився в другій половині XIX сторіччя в Росії. Він був основним до XX в. під час першої світової війни у всіх арміях:

Теорію скріплених стволів першим у світі розробив у 1861 р. А.З.Гадолин (1828-92), що став пізніше професором Михайловської артилерійської академії.

Основний недолік такого засобу скріплення це складність і дорожнеча виробництва стволів.

Штучно напруги в стінці ствола-моноблока створюються засобом автофретирування. Сутність засобу складається в тому, що в каналі заготовки труби ствола створюють тиск, що перевищує межа пругкості металу, при цьому внутрішні прошарки одержують пластичні деформації, а зовнішні - пружні. Після зняття тиску зовнішні прошарки, що одержали пружні деформації, ринуться прийняти старі розміри, чому перешкоджають внутрішні прошарки. У результаті в стінці ствола створюються напруги, аналогічні виникаючі при скріпленні ствола великою кількістю прошарків.

При автофретируванні поряд із створенням внутрішніх напруг утворюється зміцнення металу внутрішніх прошарків труби за рахунок явища наклепа.

Недолік скріплення ствола автофретируванням полягає в складності технології, і використанні особливої апаратури. Крім того, при підвищених режимах вогню, коли ствол нагрівається вище 480⁰С, напруги самоскріплення зникають, і ствол перетворюється в звичайний нескріплений ствол-моноблок.

Теорію і технологію самоскріплення стволів уперше розробив у XIX в. професор Михайловської артилерійської академії А.С.Лавров. Він же налагодив і виробництво самоскріплених стволів. Сучасну теорію самоскріплення стволів розробив професор Н.Ф.Дроздов.

в) По устрою і формі направляючої частини каналу стволи діляться на:

- нарізні циліндричні;

- гладкостінні циліндричні;

- циліндро-конічні комбіновані з циліндричною нарізною частиною і конічною гладкою частиною дула;

- нарізні конічні.

Найбільше поширення в наземній артилерії одержали нарізні циліндричні стволи, тому що їх значно простіше і дешевше виготовляти в порівнянні з іншими конструкціями нарізних стволів. Вони забезпечують гарну усталеність снаряда, а виходить, і гарну купчастість бою.

У конструкціях танкових гармат і протитанкових знарядь останнім часом застосовуються гладкостінні циліндричні стволи, що дозволяють повідомити снаряду високу початкову швидкість снаряда (до 1500 м/с і більше).

Вимоги, які пред'являються до стволів артилерійських знарядь.

1. Ствол повинен бути достатньо міцним, тому що піддається дії високого тиску газів. Міцність ствола вважається достатньої, якщо після пострілу в стінці його незалежно від умов експлуатації (нагрів; зміни умов заряджання в припустимих межах) не виникають залишкові деформації. Міцність ствола забезпечується якістю матеріалу і відповідних розмірів стінки труби.

2. Ствол повинний бути оптимально жорстким. Жорсткість ствола оцінюється стрілою прогину під дією власної ваги і розміром вібрації стінок труби при пострілі і від пострілу до пострілу. Як правило, стволи роблять довжиною не більш 70-100 клб при радіусі кривизни не менше 600м і різностінності в кожному поперечному перетині не більш 3мм.

3. Ствол повинний мати велику живучість, що забезпечується як конструктивними, так і експлуатаційними заходами. Живучість ствола оцінюється кількістю пострілів до повної втрати їм своїх балістичних характеристик (тиску, початкової швидкості снаряда, купчастості).

4. Конструкція ствола повинна забезпечувати задану початкову швидкість і усталеність снаряда в польоті в залежності від розміру метального заряду.

5. Устрій ствола повинний забезпечувати простоту й економічність його виробництва і експлуатації.

Крім названих основних вимог, до стволів можуть подаватися і спеціальні вимоги, пов'язані з призначенням і особливостями експлуатації знарядь.

Учбове питання №3 Призначення і типи казенників, вимоги до них

Казенник - це частина артилерійського ствола, яка призначена для розміщення деталей затвора.

III. За характером сприйняття порохових газів

Навантажені

Розвантажені

Вантажні

I. За типом замикаючого пристрою

Клинові

Поршневі

II. За способом з’єднання казенника зі стволом

Нагвинтні

Ненагвинтні

Рисунок 2.20 Схема класифікації казенників за найбільш загальними і важливими ознаками

Казенник має затворне гніздо під клин або поршень затвора і разом із замикаючими механізмами приймає участь у замиканні канал ствола під час пострілу.

В перших гарматах казенники виготовляли як одне ціле спочатку зі стволом, а потім і з кожухом. В сучасних гарматах казенники - це окремі частини ствола, які з'єднуються з ним різьбовими з'єднаннями.

Видатна роль у розробці теоретичних основ конструювання і розрахунку казенників належить вченим А.В.Гадоліну, Н.Ф.Дроздову, Е.К.Ларману, Н.І.Безухову.

До конструкції казенників ставлять такі вимоги:

1. Надійне замикання каналу ствола.

2. Зручне і надійне розміщення деталей затвора.

3. Просте і надійне з'єднання з трубою ствола.

4. Технологічність у виробництві і ремонті.

5. Взаємозамінність.

В сучасних гарматах казенник є однією з складових частин ствола, вартість виготовлення якої іноді перевищує вартість виготовлення труби ствола. Отже, раціональній розробці конструкції казенника треба приділяти особливу увагу як з точки зору забезпечення необхідної міцності під час пострілу, так і технологічності у виробництвіта ремонті. Розглянемо призначення і особливості конструкції казенників різних типів.

Клиновий казенник призначений для розміщення деталей клинового затвора. Він використовується при гільзовому заряджанні і може бути з вертикальним (наприклад, в гарматах Д-30, Т-12,Д-20 та інших) і горизонтальним (М-46) переміщенням клина. (2А-36)

Клиновий казенник - це корпус складної конфігурації з отвором для з'єднання з трубою ствола і клиновим пазом для розміщення і руху клина затвора. Клиновий паз казенника утворюється двома щоками. Задня стінка клинового паза утворює перемичку казенника, яка в деяких типах гармат має лоток. Лоток - це дугова виїмка у перемичці казенника, яка призначена для спрямування пострілів або їх елементів під час досилання.

Клиновий казенник може мати також обійму, або бороду для з'єднання його з ПВП та іншими частинами гармати, а також полозки для спрямування руху ствола під час відкату і накату.

Клинові казенники за конструкцією можуть бути таких видів:

- з відкритими щоками;

- із закритими щоками (корпус такого казенника є замкненим

- контуром);

- зі щоками, з'єднаними перемичкою з лотком (наприклад, в

- гарматах Д-З0, Д-20 та інші).

Рисунок 2.21 Схема казенника з відкритими щоками

Рисунок 2.22 Схема казенника зі щоками з перемичкою

Казенники з клиновим затвором використовуються в гарматах калібром до 152-мм включно.

Поршневий казенний призначений для розміщення деталей поршневого затвора. Він може використовуватися як при гільзовому, так і при безгільзовому заряджанні. Поршневий казенник має корпус складної конфігурації з отвором у передній частині для з'єднання з трубою ствола. У задній стінці корпус має затворне гніздо з нарізними і гладкими секторами, за допомогою яких забезпечується введення поршня в затворне гніздо і його закріплення. Поршневий казенник може мати обійму, або бороду для з'єднання з ПВП та іншими пристроями. Казенники з поршневими затворами використовуються в гарматах калібром 122-мм і більше.

Нагвинтний казенник - це такий казеник, який з'єднується з трубою або кожухом ствола безпосереднім нагвинчуванням на них. Казенники такого типу використовувалися в гарматах довоєнних років розробки (наприклад, М-30, МЛ-20, Б-4М) завдяки можливості використовувати метали невисокої міцності. Розподілення напружень по витках різьби такого казенника більш рівномірне. Але така конструкція утруднює ремонт, взаємозамінність.

Лева щека казенника

Лоток

перемичка

Борода казенника

Контрольна площадка

Клиновий паз    

Права щека казенника

Рисунок. 2.23 Будова казенника гаубиці Д-30

Ненагвинтні казенники - це такі казенники, які з'єднуються зі стволом за допомогою проміжних деталей або сухарного пристрою.

Серед сучасних гармат широко поширені казенники, які з'єднуються муфтою. Такі казенники використані в гарматах Д-30, Д-48, Д-20 і т.д. Ці казенники найбільш повно відповідають вимогам, що, ставляться до них.

1 2

1 - казенник; 2 - муфта; 3 - труба.

Рисунок 2.24 Схема з'єднання казенника з трубою

Використання казенників такого типу зумовлене появою нових високоміцних матеріалів. У даному випадку казенник натягується на грубу ствола обертанням муфти, яка потім закріплюється стопором для утримання від подальшого повороту. У з'єднанні казенника з трубою встановлюється шпонка, яка утримує його від повороту відносно труби разом з муфтою.

Навантажений казенник — це казенник, який під час пострілу сприймає навантаження від сил тиску порохових газів на дно каналу ствола. У більшості стволів сучасних гармат використовуються навантажені казенники.

Ненавантажений казенник - це такий казенник, який не сприймає під час пострілу навантаження від сил тиску порохових газів на дію каналу ствола. Навантаження у цьому випадку сприймає затвор, який розміщується у кожусі, насадженому на трубу.

Вантажний казенник - це розвантажений великоваговий казенник, який використовується для зміщення назад центра маси підйомної частини з метою врівноваження її відносно цапф люльки.

Вантажні казенники використовуються дуже рідко і тільки у крупнокаліберній артилерії (наприклад, Б-4М).

Виготовляють казенники з гарматної сталі з категоріями міцності не вище категорії міцності труби.

Учбове питання №4 Призначення, типи дульних гальм і вимоги запропоновані до них

Призначення, типи дульних гальм їх будова і дія

Дульне гальмо - це газодинамічний надульний пристрій, який під час витікання через нього порохових газів створює зусилля, яке діє на ствол у напрямку руху снаряда.

Дульне гальмо призначене для зменшення дії пострілу на лафет за рахунок використання енергії порохових газів, які витікають із каналу ствола після вильоту снаряда. Працює дульне гальмо тільки в період післядії газів.

Дульне гальмо вперше було використане у 1862 року в конструкції 3-х пудової бомбової гармати зразка 1838 року, яка мала жорсткий лафет. Конструктивно це дульне гальмо мало вигляд нахилених отворів, які були просвердлені в дульній частині ствола гармати. Але в зв'язку з появою пружних лафетів дульні гальма поширення не отримали.

Тільки в 1927-1930 роках під час розробки уніфікованих лафетів дульні гальма знову ввійшли до складу конструкції гармат. Використання дульного гальма дозволяє значно зменшити масу лафета і зробити конструкцію ПВП більш простою. Великий вклад у розробку дульного гальма вніс доктор технічних наук професор Б.В.Орлов.

Безкамерне дульне гальмо (Рис.2.15) має внутрішню порожнину без поперечних перегородок з отворами для вильоту снаряда, які називаються діафрагмами. Діаметр порожнини, як правило, дорівнює діаметру каналу ствола. В бокових стінках такого гальма виготовляються симетрично розміщені бокові круглі отвори, які або перпендикулярні осі каналу ствола, або нахилені до неї в бік казенної частини ствола. Безкамерне дульне гальмо, в основному, виготовляється як одне ціле зі стволом і називається ствольним дульним гальмом. Така конструкція відносно проста у виготовленні.

Рисунок 2.15 Схема безкамерного дульного гальма

І. За принципом дії

Активної дії

Реактивної дії

Активно-реактивної дії

ІІ. За конструкцією

Безкамерні

Камерні

Однокамерні (Д 48, М-46)

Двокамерні (Д-1, 2С1)

Багатокамерні (Д-30)

ІІІ. За формою бокових отворів

Віконні (Д-1, 2С1)

Сотові (М-46, Т-12)

Щілинні

Поперечнощілинні

Поздовжньощілинні

IV. За розміщенням бокових отворів

Однорядні

Багаторядні

Рисунок. 2.16 Схема класифікації дульних гальм

І. За принципом дії

Активної дії

Реактивної дії

Активно-реактивної дії

ІІ. За конструкцією

Безкамерні

Камерні

Однокамерні (Д 48, М-46)

Двокамерні (Д-1, 2С1)

Багатокамерні (Д-30)

ІІІ. За формою бокових отворів

Віконні (Д-1, 2С1)

Сотові (М-46, Т-12)

Щілинні

Поперечнощілинні

Поздовжньощілинні

IV. За розміщенням бокових отворів

Однорядні

Дата добавления: 2014-01-07