Правова система як передумова управління безпекою життєдіяльності

Правова система формує передумову створення, функціонування, удосконалення системи управління безпекою життєдіяльності. Правова система забезпечує:

· права громадян України на пріоритет їх життя і здоров'я і відповідні засоби для їх реалізації;

· встановлення органів, які керують у області безпеки життєдіяльності і зміст їх діяльності;

· встановлення взаємодій, розподіл і закріплення напрямів в загальній системі управління безпекою життєдіяльності у межах змісту (див. рис.12.1).

Встановлення безпеки життєдіяльності реалізується шляхом поглибленого вивчення прямих і зворотних зв'язків всієї системи нормативно-законодавчих актів (рис.12.2).

На рис.12.1 система управління існує як інструмент реалізацій політики держави у сфері безпеки життєдіяльності. Основний склад документів, що формують політику України у сфері безпеки життєдіяльності, приведений в блоці «3» рис12.1.

У більшості регіонів, галузей виробництва і підприємств України (у тому числі і сільськогосподарських) розроблені і упроваджуються в життя відповідні документи, що складають систему управління безпекою життєдіяльності. Система управління безпекою життєдіяльності в даний час як документ на рівні держави ще не сформована.

Зміст основних документів, що формують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності:

Екологічна безпека. («Основні напрями державної політики України у області охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Затверджено Ухвалою Верховної ради від 5 березня 1998г.№188/98-ВР).

Реалізація «Основних напрямів» передбачається в три етапи.

На першому етапі (1997-2000 роки) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи, що стосуються обмеження шкідливої дії на навколишнє середовище найбільш небезпечних джерел забруднення.

Основними завданнями цього етапу є:

· удосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів;

· розробка і впровадження економічного механізму охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування;

· створення системи довершеного, повного і адекватного контролю за екологічним станом навколишнього середовища з одночасним впровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;

· здійснення першочергових засобів для стабілізації стану навколишнього середовища;

· розробка і впровадження програм екологічної освіти, виховання і екоінформування населення.

На другому етапі (впродовж 10-15 років, починаючи з 1998 року) планується розробляти і почати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягненні балансу між рівнями шкідливої дії на навколишнє середовище і його здібністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

· оптимізація структури природокористування;

· екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

· розробка і впровадження в Україні системи державного моніторингу навколишнього середовища, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення попереджувальних способів, що стосуються вірогідних чинників шкідливого впливу.

Правова база Політика в СУБЖ

(«поле») БЖ сфері БЖ

Рис.12.2. Прямий і зворотний зв'язок між нормативно-законодавчими актами

На третьому етапі планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням технічного впливу на навколишнє середовище як основу управління постійним розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів почалося в 1996 році, а ширше – відповідно темпам стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

· Подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на навколишнє середовище, планування дій в надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;

· Належна координація раціонального використання природного і соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на основах постійного розвитку.

Унаслідок реалізації „основних напрямів” державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яке стимулюватиме відновлення природних властивостей навколишнього середовища, компетентного регулювання використання природних ресурсів і розвиток продуктивних сил країни.

До головних складених механізму реалізація державної екологічної політики відносяться:

· державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;

· законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів і їх відходів;

· екологічний механізм природокористування і природоохоронної діяльності;

· механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих і місцевих природоохоронних програм.

Охорона праці. («Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієна праці і виробничого середовища на 1996-2000 роки». Ухвала Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 г.№1345; «Державна програма навчання і підвищення рівня знань працівників населення України в питаннях охорони праці на 1996-2000года». Ухвала Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1996г., Указ Президента України від 18 жовтня 1997г.№1166/97 «Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» та інші. Більшість документів торкаються розвитку тільки до 2000года, тому обдумувати їх в широкому плані немає сенсу). Певні основні напрями науково-дослідних, проектних і інших робіт в країні в сфері, що формує її політику по напрямах: безпосередньо системи управління, наукових досліджень, навчання, проектних рішень і ін.

Надзвичайні ситуації. Політика в цій сфері фактично формується двома документами – «Концепцією захисту населення і територій у разі загрози і виникнення надзвичайних ситуацій», схваленої Указом Президента України від 26 березня 1999г.№234/99 і Законом України «Про війська цивільної оборони України», прийнятим Президентом України 24 березня 1999г. №556-ХІ.

Перший документ встановлює основні напрями, мету і завдання захисту населення і території.

Головною метою захисту населення і території під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів і військових дій.

Основними завданнями захисту населення і території під час надзвичайних ситуацій є:

· розробка і реалізація нормативно-правових актів, дотримання державних технічних норм і стандартів в питаннях забезпечення захисту населення і території від наслідків надзвичайних ситуацій;

· забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дії, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій і реагування на них;

· розробка і забезпечення засобів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

· збирання і аналітична обробка інформації про надзвичайні ситуації;

· прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу необхідності в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

· створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям і реагуванню на них;

· здійснення державою експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту населення і території від надзвичайних ситуацій;

· сповіщення населення про небезпеку і виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне і достовірне інформування його про ту, що є обстановку і вжиті заходи;

· організація захисту населення (персоналу) і надання безкоштовної медичної допомоги;

· здійснення засобів щодо соціального захисту постраждалого населення;

· розробка і забезпечення цільових і науково-технічних програм, направлених на запобігання надзвичайним ситуаціям і забезпеченню постійного функціонування підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

· реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зокрема осіб (або їх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

· навчання і тренування населення способам захисту у разі виникнення надзвичайної ситуації;

· міжнародна співпраця у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій.

Захист населення і території під час надзвичайних ситуацій забезпечується скоординованою роботою постійно діючих функціональних і територіальних підсистем ЄДС.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям і захистом населення і території від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засобу функціональних підсистем регіонального, місцевого і об'єктного рівня підкоряється в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Перелік функціональних підсистем визначається Кабінетом Міністрів України.

Організація, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем захисту населення і території визначаються положеннями про них, затвердженими керівниками відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при узгодженні з Міністерством України в питаннях надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і території визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим і головами відповідних державних адміністрацій за узгодженням з МНС України.

Ефективність функціонування системи захисту населення і території досягається шляхом:

· проведення єдиної державної політики, що охоплює весь спектр проблем забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

· своєчасного запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищеної стійкості об'єктів економіки і інфраструктури до вражаючих впливів і наслідків надзвичайних ситуацій;

· завчасної підготовки, оперативного реагування і ефективного управління під час виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасного відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.

Принципи побудови системи державних органів управління і нагляду за безпекою життєдіяльності

Система державних органів управління і нагляду передбачає створення центральних органів на рівні міністерства і держнаглядів, що передбачені відповідними законодавчими актами на рівні Законів України. Відповідно центральним органам створені регіональні (територіальні) органи, що займаються практичною роботою у межах своїх регіонів (територій).

Центральні органи управління і нагляду створені для забезпечення безпеки в умовах дії небезпечних чинників, які об'єднані за природою їх виникнення:

· виробничі чинники (Державний департамент України по нагляду за охороною праці);

· санітарно-епідеміологічні чинники (Держнагляд);

· екологічні чинники (Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України);

· соціальні чинники (Міністерство праці і соціальної політики України);

· транспортні небезпеки (ДАІ України);

· пожежна безпека (Держпожежнагляд);

· чинники інформаційного забезпечення оцінки стану життєдіяльності (Міністерство статистики України);

· чинники надзвичайних ситуацій (Міністерство в питаннях надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

· чинники нормування небезпек (Держстандарт України) і інше.

Принципова система державного управління безпекою життєдіяльності як щодо сфери, так і регіону є дворівневою. Верхній рівень системи – загальнодержавне управління, яке здійснюється вищезазначеними органами. Нижній рівень системи – регіональне і галузеве управління здійснюється відповідно місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами. У свою чергу, регіональне управління, незалежно від адміністративно-територіального розподілу, може здійснюватися на обласному, міському, районному і сільському рівнях.

Система управління безпекою життєдіяльності на підприємствах, незалежно від їх відомчої підлеглості може бути трьох- або чотирьохрівневої. Окрім вищезазначених двох рівнів тут необхідно виділити управління на рівні об'єднань підприємств і на рівні самого підприємства. Для системи управління характерним є те, що вищі і нижні рівні управління можуть взаємодіяти між собою як через проміжний рівень, так і безпосередньо.

Дата добавления: 2014-01-07