Синхронний переклад

Як відомо, існують два основних види перекладу: усний і письмовий. До усного перекладу відносяться два підвиди: синхронний і послідовний. Розглянемо докладніше синхронний переклад.

Синхронний переклад – це такий вид усного перекладу на міжнародних конференціях, що здійснюється одночасно зі сприйняттям на слух пропонованого одноразово усного повідомлення вихідною мовою в ізолюючої перекладача від аудиторії кабіні, і в процесі якого – в екстремальних умовах діяльності – у будь-який відрізок часу переробляється інформація суворо обмеженого обсягу. Ці ж екстремальні умови здійснення синхронного перекладу іноді приводять до виникнення стресу в синхроніста, оскільки нормальна людина не може одночасно слухати і говорити – це психофізіологічна аномалія.

Можна провести простий експеримент: поставити касету рідною мовою і вголос повторювати кожне друге слово. Чи ще складніше: повторювати кожне дієслово в цьому тексті. Таким чином, при цій вправі створюються умови, наближені до роботи синхроніста.

Під час роботи синхроніст знаходиться в ізольованій кабіні, не бачючи виступаючого, а чує його виступ через навушники і говорить одночасно з виступаючим з паузою в 3-4 слова. Його роль непомітна, але відповідальність дуже висока. Слід зазначити труднощі, що виникають при синхронному перекладі:

1. 
   Психологічний дискомфорт (одночасне слухання і говоріння).
2. 
   Психічна напруга, зв'язана з необоротністю сказаного доповідачем.
3. 
   Психічна напруга, зв'язана з необоротністю перекладу і великою аудиторією слухачів.
4. 
   Психічна напруга, викликана швидким темпом мови оратора.
5. 
   Складна лінгвістична задача мовної компресії (стиску тексту). Адже російські слова на 7-8% довше англійських, а деякі слова потрібно пояснювати декількома словами на російській, особливо нові поняття.
6. 
   Нечітка чи нестандартна вимова доповідача, особливо представників Африки, Індії, Нігерії, Японії, Франції та інших країн що говорять англійською мовою.

Необхідно відзначити наявність визначених якостей для становлення професійного синхроніста:

1. 
   Талант (тобто визначений набір вроджених психофізичних характеристик):

а) зосередженість, здатність відключатися від перешкод;

б) швидка реакція

в) швидкість мови

г) психічна і фізична витривалість – це уроджені якості.

До придбаних психологи відносять наступні:

• 
  наявність енциклопедичних знань і вміння використовувати їх при переробці великого матеріалу;
• 
  здатність сприймати на слух будь-яку промову іноземною мовою (на побутовому рівні необхідно знати 3 тисячі слів).
• 
  вільне володіння ідіомами;
• 
  винахідливість і спритність.

У будь-якій країні існує так називана «золота десятка» синхроністів.

До складностей, перед якими виявляються професійні перекладачі, відносяться наступні:

• 
  нерозуміння ідіом, незнання фразеології, жаргону, сленгу;
• 
  невміння відтворити гру слів іноземною мовою;
• 
  труднощі в передачі рольового вигляду персонажів;
• 
  труднощі, що виникають за умови приналежності оригіналу і перекладу до різних культур.

При розумінні мови виникають труднощ. Чому? Розуміння мови ґрунтується на так називаній сигнатурі слова – свого роду фонетичного підпису доповідача. У кожної людини своя сигнатура слова, вона унікальна як почерк (розпізнавання по телефону). Сигнатури рідної мови ми починаємо засвоювати з дитинства, і продовжуємо поповнювати свій «банк сигнатур» усе життя. Тому ми зрозуміємо будь-якого доповідача на нашій мові, як би він його не спотворював.

У синхроніста-перекладача, що не має природної мовної основи, після завершення навчання в «банку сигнатур» нараховується не більш 10 сигнатур. Відкіля ж узяти розуміння іноземної мови? Та й у практичній діяльності перекладача майже немає умов для «нагромадження сигнатур». Знаючи, що їх переводять іноземці - try to speak slowly ® «тепличні умови». Що робити? Жити в цій країні, працювати в реальному мовному середовищі – посильними, підсобними робітниками, санітарами.

Література: Р.К.Миняр-Белоручев “Как стать переводчиком?”, М, “Готика”, 1999.

Г.В. Чернов “Теория и практика синхронного перевода”, М., 1978.

А.Ф. Ширяев Пособие по синхронному переводу. – М., 1982.

Г.Мирам “Как стать переводчиком”, М., 1999.

Лекція №11

Дата добавления: 2014-01-07