Одеса - 2004

Друкується за рішенням Вченої Ради

історичного факультету Одеського

національного університету ім. І. І. Мечникова

Мілевич С. В. Генеалогія. Частина II. Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів ІІІ курсу історичного факультету. - Одеса, 2004

Рецензенти:

Завідувач кафедри нової та новітньої історії ОНУ їм. І.І.Мечникова,

кандидат історичних наук, доцент Самойлов Ф.О.

Доцент кафедри нової та новітньої історії ОНУ ім. І.І. Мечникова,

кандидат історичних наук Попова Т.М.

Від автора

Курс генеалогії розроблений відповідно до навчальної програми по вивченню спеціальних історичних дисциплін (СІД) студентами історичних факультетів. Він розрахований на студентів 3 курсу денного відділення, які вже мають певну базу конкретно-історичного матеріалу й навички роботи з історичними джерелами. Курс генеалогії, що вивчається в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, складається з двох частин: лекцій (24 уч. години) і семінарських занять (12 уч. годин). Навчання завершується заліком.

Пропонований курс лекцій присвячений вивченню теоретичних проблем генеалогії, як спеціальної історичної дисципліни, що покликана розширити й поглибити історичні дослідження. Мета курсу полягає у тому, щоб ознайомити студентів із загальними проблемами генеалогії, основними методами родовідного дослідження, показати зв'язок генеалогії з іншими спеціальними й загальноісторичними дисциплінами, охарактеризувати загальноприйняті системи соціального етикету, тісно пов'язані з походженням родів чи окремих осіб. Даний посібник повинний допомогти студентам, що вивчають генеалогію, засвоїти базовий матеріал відповідно до програми курсу й успішно підготуватися до заліку.

З метою оптимізації навчального процесу й вироблення навичок практичної роботи студентам пропонується зібрати матеріал із генеалогії своєї родини і скласти свій родовід (висхідний і спадний, зображуючи його у вигляді розпису, таблиці, дерева).

ВСТУПНА ЛЕКЦІЯ.

Визначення генеалогії як спеціальної історичної дисципліни, розуміння її мети й задач у дореволюційній, радянській і сучасній історичній літературі. Поява генеалогії, її роль у суспільстві на різних етапах розвитку. Міждисциплінарні зв'язкі з іншими спеціальними та історичними дисциплінами.

Генеалогія – спеціальна історична дисципліна, що займається вивченням і складанням родоводів, з'ясуванням походження окремих родів, родин і осіб, виявленням їхніх родинних зв'язків і фактів біографії. Виникла генеалогія в стародавності з практичних потреб правлячих кіл, що потребували закріплення своїх родинних відносин із ряду причин. Визначальну роль грала необхідність встановлення й закріплення місця в соціальній ієрархії, а також розвиток спадкоємного права в області спадкування майна й влади (династичне право). Німецький теоретик О. Форст-Баттагліа відзначав, що «генеалогічне дерево таке ж старе, як історія... Уже в древніх пам'ятниках зустрічається генеалогія – ряди походження государів чи міфологічного споріднення богів і героїв». Є древні веди, королівські списки-реєстри єгиптян тощо.

Накопичення історичного матеріалу в даній галузі, практична зацікавленість визначених кіл у розвитку й поширенні генеалогічних знань сприяли тому, що в XVII-XVIII століттях у Західній Європі генеалогія оформляється як допоміжна (спеціальна) історична дисципліна. Уточнимо, що спеціальними (допоміжними) історичними дисциплінами називаються такі, що мають свою область дослідження і розробляють специфічні методики і технічні прийоми з метою обробки джерела. У початковий період становлення генеалогії як науки, стосовно неї було прийнято вживати термін «допоміжна дисципліна». Цим обумовлюється і трактування її задач: забезпечувати професійних істориків конкретним історичним матеріалом стосовно персоналій, їхнього походження, діяльності, станового й політичного статусу. Дореволюційний російський історик проф. Корсаків Д.А. відзначав, що генеалогія займає «скромне, але цілком визначене місце» серед допоміжних і загальних історичних дисциплін і бачив, як і багато інші, її задачі у зборі довідкових даних, фактів і інших «дріб'язків», що підготовляють історику різнорідний матеріал для подальших наукових досліджень. Таким чином, ми бачимо, що як тільки генеалогія вийшла за рамки практичних інтересів, вона відразу була прив'язана до потреб розвитку історичної науки. Нерідко її розглядали, як специфічну область історії, позбавляючи самостійного предмета вивчення. У процесі розвитку з'являються теоретичні розробки, наукові узагальнення, методики; генеалогія знаходить свій предмет, нове розуміння задач і стає не допоміжною, а спеціальною історичною дисципліною. Однак, у літературі й сьогодні нерідко її, як і інші спеціальні історичні дисципліни, називають допоміжною.

Кількість спеціальних історичних дисциплін велика, до них відносяться джерелознавство, нумізматика, геральдика, сфрагістика і т.д. Джерелознавство вивчає історичні джерела в комплексі, геральдика – герби, сфрагістика – печатки, нумізматика – монети. За традицією до нумізматики включають боністику, яка вивчає паперові грошові знаки, що вийшли з вживання і є предметом колекціонування, а також вивчення орденів, медалей, жетонів, хоча ними займаються також медальєрка, фалеристика. На сучасному етапі продовжується виділення нових напрямків досліджень і перетворення їх у самостійну галузь – спеціальну історичну дисципліну. Так, палеографія підрозділяється на берестологію (вивчає берестяні грамоти) і кодикологію, що вивчає рукописи книг, статус переписувача, шляхи поширення книги, замовлення тощо; ономастика (наука про особисті імена) містить у собі топоніміку (науку про географічні найменування), етноніміку, що вивчає походження назви етносів, антропоніміку (науку про походження особистих імен), теоніміку, що вивчає походження найменувань божества і та інші.

Предмет дослідження спеціальних історичних дисциплін і розроблювальні ними теоретичні питання (методики, конкретні прийоми) визначаються характером матеріалу джерела, що містить письмову інформацію (пергамент, камінь, папір, метал); типом джерела (монета, герб, писемна пам'ятка); його видом (акт, літературний чи епістолярний добуток). При цьому, кожна з дисциплін обробляє, як правило, один чи кілька близьких типів (видів) джерел. Особливості методичних прийомів кожної з дисциплін обумовлені специфікою предмета їхнього дослідження, а ефективність прийомів залежить від рівня розробки теоретичних питань. Кожна зі спеціальних історичних дисциплін має свої прийоми, методи й

об'єкт дослідження, але загальну мету – допомогти досліднику вивчити джерело, одержати достовірну інформацію про минуле. Єдність цілей обумовлює міждисциплінарні зв'язки і спільність методів (наприклад, порівняльно-історичний).

Генеалогія, займаючись вивченням походження родин, окремих осіб, родовими зв'язками, дозволяє судити про характер економічних, політичних відносин, а система соціального етикету, що примикає до неї, розкриває соціальні відносини в суспільстві. Особливістю генеалогії є її яскраво виражений становий характер, як у період виникнення, так і в процесі розвитку. Це пов'язано з тим, що саме стани характеризувалися наявністю зовнішніх ознак відмінностей (зовнішньої символіки), а також передачею в спадщину соціального статусу і пов'язаних із ним прав і повноважень.

Ближче усього дисциплінарні зв'язки у генеалогії з геральдикою, сфрагістикою, нумізматикою, топонімікою, антропонімікою. За давньою традицією родові емблеми містилися на монетах, печатках, жетонах. Загальновідомо, що ордена й медалі в становому суспільстві були також частиною станової атрибутики. Тому, у процесі генеалогічного пошуку необхідне звертання до дисциплін, що вивчають ці види історичного джерела. Однак, самі тісні зв'язки у генеалогії з геральдикою, а точніше, із таким її напрямком, як родова геральдика. Відомо, що родові герби були важливим елементом станової емблематики, передавалися в спадщину, складались у відповідності зі строгими правилами і тому містять достовірні дані родовідного характеру. Не випадково герби, як і печатки, є речовинними генеалогічними джерелами. У Європі герби перетворюються в станові відмітні знаки в ХІ-ХІІ ст., а з ХІ ст. – існують спеціальні установи, що розробляють питання теоретичної й практичної геральдики (герольдії), які видають спеціальні довідники (гербовники). Згодом питаннями гербоутворення і власницьких прав на герби стали займатися державні органи. У Росії геральдика, як система теоретичних і практичних знань, з'явилася в XVIII столітті. У 1722 році Петро І створив Герольдмейстерську контору при Сенаті, до задач якої входило створення міських і особистих гербів. У 1726 році при Академії наук була створена кафедра геральдики.

У становому суспільстві про походження тієї чи іншої особи може сказати ім'я, а, вірніше, загальноприйнята система особистих імен. Їх вивчає історична антропоніміка. Антропонімічна система, тобто традиційний запис особистих імен, також може стати достовірним джерелом інформації про походження особи. Наведемо конкретний приклад із російської антропоніміки. Так, у XVI столітті на Русі боярин іменувався Петром Васильовичем Морозовим (так називана тричленна система – ім'я, по батькові, прізвище); дворянин Петром Васильєвим, сином Морозовим; а селянин – Петрушкою Васильєвим. І навіть в офіційних документах кінця XIX – початку XX ст., у період значного нівелювання антропонімії, “добродії” іменувалися з “-вичем”, а народ – без нього: офіцер чи чиновник – Петро Васильович, а міщанин чи селянин – Петро Васильєв. Корисно знати, що в Росії феодали до XV-XVI ст., а селяни – до середини XIX століття не мали прізвищ. Проте в антропонімічну систему входили другі нехристиянські імена і додаткові найменування по діду. Роль прізвищ грали, так називані, некалендарні імена, тобто прізвиська, що були додатковою пізнавальною ознакою (Іван Товста Голова, Федір Лихий, Петро Косий).

В умовах динамічного розвитку буржуазного суспільства генеалогія досить швидко виходить за рамки станових і політичних інтересів окремих суспільних груп і починає надавати допомогу досліднику у вивченні конкретного історичного матеріалу по політичній історії, становій структурі і феодальній ієрархії, організації політичної влади в державі, родинних зв'язків і майнових відносин, питань походження й змісту деяких історичних джерел тощо. Значний внесок у розвиток генеалогії як галузі історичного знання внесли А.Дюшен, П. Ансельм (Франція), Дж. Дагдейл (Англія), К.М. Шпенер, Я.В. Імхоф, И. Гаттерер (Німеччина).

Роль генеалогії в історичному дослідженні визначається, насамперед, тим, що людина виступає одночасно як основний суб'єкт історичного процесу й об'єкт історичного дослідження, історичні закономірності виявляються через діяльність людей. У Російській державі XV-XVII ст. генеалогічні дані використовувалися як доказ у місницьких суперечках, пізніше (XVIII-XIX ст.) – для доказу прав родини чи осіб на дворянське достоїнство або титул. Особливе значення має генеалогія для вивчення політичної історії періоду феодалізму, тому що саме тоді походження людини відігравало вирішальну роль у визначенні її соціального статусу й місця в політичній структурі. Не випадково класична генеалогія минулого обмежувалася вивченням дворянських родоводів. На сучасному етапі відкриваються нові широкі можливості для вивчення генеалогії представників інших соціальних шарів і груп. Крім усього вище зазначеного, генеалогічні методи дослідження дають можливість вивчати культурно-історичне середовище, яке породжувало тих чи інших діячів суспільного й культурного життя.

Генеалогія має важливе значення для архівної справи. При описі особистих архівних фондів тільки знання родинних і сімейно-шлюбних зв'язків дозволяє часом виявити, що різнорідні, на перший погляд, документи відносяться до одного сімейного архіву, що змушує об'єднати їх в одному фонді. Генеалогічні дані дають можливість разом з іншими фактами пізнати адресатів і відправників листів, що не мають точної атрибуції. Історику, по роду роботи дотичному з пошуком джерел в архівних фондах, необхідно враховувати цю особливість.

Генеалогія також відкриває великі можливості для розшуку нових документів, що зберігаються в населення. У цьому випадку мова йде про встановлення нині живучих нащадків відомих діячів минулого й людей з їхнього оточення. Блискучий приклад такого використання генеалогії дають розшукування Іраклія Луарсабовича Андроннікова, що збагатили нашу науку безліччю нових цінних історико-культурних джерел.

Дата добавления: 2014-01-07