Заняття № 1

III. НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

«Мотопіхотний (танковий) взвод армій провідних держав світу в обороні»

Вступ.

Разом з оснащенням мотопіхотних (танкових) частин та підрозділів сучасною бойовою технікою нового покоління командування армій провідних держав світу велику увагу приділяє розробці нових принципів їх бойового застосування. Важливе місце при цьому займають питання використання бронетанкових та мотопіхотних підрозділів в бою.

Іноземні військові спеціалісти вважають їх найбільш пристосованими із всіх родів Сухопутних військ до ведення бойових дій в умовах застосування противником зброї масового ураження. Вони здатні вести рухомий бій, швидко зосереджуватися та наносити несподівані удари по підрозділам противника, що наступають, як перед переднім краєм оборони, так і в глибині оборони у випадку вклинення противника в опорний пункт, і проводити контратаки для відновлення втрачених позицій.

Основним принципом використання бронетанкових та мотопіхотних підрозділів в обороні є масоване застосування танків і броньованих машин на напрямку зосередження основних зусиль, що призводить до суттєвих змін в шикуванні бойового порядку, в питаннях управління, а також в бойовому та матеріально – технічному забезпеченні підрозділів.

Тому основні принципи застосування мотопіхотних та танкових підрозділів армій провідних держав світу в обороні і складають зміст даної лекції. Ми розглянемо в лекції такі питання:

1-ше навчальне питання. Погляди командування сухопутних військ армій провідних держав світу на використання мотопіхотного (танкового) взводу в обороні.

2-ге навчальне питання. Ведення оборони мотопіхотним (танковим) взводом.

1-ше навчальне питання. Погляди командування сухопутних військ армій провідних держав світу на використання мотопіхотного (танкового) взводу в обороні.

Оборона в арміях провідних держав світу розглядується як один з основних видів бойових дій, до якого війська переходять тимчасово. Метою оборонних дій є:

зрив наступу противника;

виграш часу;

зосередження сил в іншому місці (економія сил і засобів на одних напрямках і створення переваги над противником для рішучих дій на інших);

контроль над важливими ділянками місцевості;

виснаження противника перед переходом у наступ;

утримання важливих у тактичному, стратегічному і політичному відношенні пунктів (центрів).

Найближчою метою будь – якої оборони є зрив наступу противника, решта цілей мають другорядний характер.

Кінцева мета сторони, яка обороняється, - позбавити переваг противника, що наступає, і швидко перехопити ініціативу.

Грамотним шикуванням оборони та маневром підрозділи, що ведуть оборону, повинні зупинити наступ переважаючих сил противника, примусити його зосередитися в раніше намічених районах та знищити його вогнем всіх засобів у поєднанні з рішучими контратаками.

Основними принципами ведення дій в обороні є:

- захоплення тактичної ініціативи на окремих ділянках, а потім і загальної ініціативи по мірі переходу від оборони до наступу;

- нанесення ударів на всю глибину бойових порядків противника;

- нав’язування волі противнику шляхом підтримки швидкості і гнучкості вогню, маневру та застосування засобів РЕБ, постійна готовність для проведення контратак з метою порушення його системи управління і ускладнення координації дій;

- узгодження дій всіх сил та засобів, що знаходяться в підпорядкуванні, гнучкість планування і використання слабких сторін та помилок противника.

За поглядами командування армій провідних держав світу, частини та підрозділи будуть організовувати та вести оборону як в початковий період війни, так і вході її, не тільки на другорядних напрямках, але і на головному, де з – за умов місцевості або по іншим причинам вести наступ неможливо або недоцільно.

Підрозділи переходять до оборони, коли:

- мають меншу, ніж підрозділи противника, що ведуть наступ, рухомість;

- маневр та вогонь танків обмежується характером місцевості, призначеної смуги вогню;

- немає достатньої переваги в повітрі.

В цьому випадку підрозділи будуть намагатися утримувати важливі в тактичному відношенні ділянки місцевості, а їхні другі ешелони (резерви) будуть використовуватися послідовно для відновлення втраченого положення, посилення перших ешелонів, що понесли втрати, та знищення противника, що вклинився в оборону.

В умовах застосування зброї масового ураження та високоточної зброї, коли обстановка буде різко і швидко змінюватися, перехід від наступу до оборони та навпаки стане більш частішим явищем, ніж в умовах використання тільки звичайних засобів ураження.

Як відмічають іноземні військові спеціалісти, оборона може бути поспішно організована або завчасно підготовлена. Це залежить від наявності часу на перехід до дій в обороні і відповідно до цього ретельності організації системи вогню, ступеня інженерного обладнання позицій, створення різноманітних загороджень, можливостей підготовки маневру та напрямків для проведення контратак.

Важливо відмітити, що у всіх випадках оборону передбачається створювати стійку та вести її активно, рішуче з широким застосуванням маневру підрозділів та вогневих засобів.

Одною з основних вимог, які ставляться до сучасної оборони – її обов’язкова активність. Активність оборони забезпечується зосередженням підрозділів для швидкого реагування на дії противника, ведення бойових дій по всій глибині основного району оборони, а не на окремому рубежі.

Для надійного ураження цілей (об’єктів) противника і в першу чергу танків та інших броньованих машин, що ведуть наступ, повинна організовуватися ефективна система вогню всіх видів штатного і приданого озброєння у поєднанні з різними інженерними загородженнями на місцевості.

Під умовами переходу підрозділу до оборони слід розуміти конкретну тактичну обстановку (положення, стан і характер дій противника і своїх підрозділів, а також сусідів, умови місцевості), в якій здійснюється організація оборони та перехід до неї підрозділів. Із всіх елементів обстановки найважливіший вплив на умови переходу підрозділів до оборони мають дії противника. Виходячи з цього, оборона може готуватися завчасно або організовуватися у ході бою в умовах:

- відсутності зіткнення з противником;

- безпосереднього зіткнення з противником.

В умовах безпосереднього зіткнення з противником підрозділи можуть переходити до оборони:

- з метою відбиття контратак переважаючих сил противника в ході наступу;

- для закріплення та утримання захоплених рубежів;

- для перекриття флангу на напрямку, що загрожує;

- у результаті невдалого зустрічного бою з переважаючими силами противника.

Перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, за поглядами командування армій провідних держав світу, вважається найбільш складним. Перехід до оборони буде здійснюватися, як правило, під час вогневого впливу противника, при постійній загрозі його наступу, при наявності відкритих флангів та стиків, часто на невигідній для тих, хто переходить до оборони, місцевості. Крім того, підрозділи спочатку будуть вимушені оборонятися у тому угрупуванні сил та засобів, в яких вели наступ.

В умовах відсутності зіткнення з противником підрозділи можуть переходити до оборони:

- під час дій у другому ешелоні (резерві);

- під час переходу до оборони під прикриттям підрозділів, які обороняються в смузі забезпечення;

- на тих напрямках, де потрібно забезпечити висування та розгортання головних сил;

- там, де наступ своїх військ не передбачається, але можливі наступальні дії противника;

- при обороні морського узбережжя, де очікується висадка морського десанту.

При переході до оборони в умовах відсутності зіткнення з противником є сприятливі умови для:

* досконалого вивчення місцевості як у глибині, так і на підступах до переднього краю оборони;

* вибору найбільш вигідних оборонних рубежів;

* ретельної організації вогневої ураження противника та маневру;

* широкого використання інженерної техніки для обладнання позицій не тільки в глибині, але й на передньому краї оборони.

Командири підрозділів будуть мати більше часу, кращі умови для організації оборони, а особовий склад – для інженерного обладнання позицій і опорних пунктів. В цих умовах необхідно постійно враховувати, що противник може застосувати зброю масового ураження, вести по опорним пунктам вогонь артилерією або наносити удари авіацією, висаджувати в глибині оборони тактичні повітряні десанти або диверсійно – розвідувальні групи. Все це вимагає організації безперервного спостереження, безпосередньої охорони та маскування зайнятих позицій, підтримання особового складу в постійній бойовій готовності.

Вогневі можливості мотопіхотного (танкового) взводу в обороні

Вогневі можливості підрозділу – це кількісні та якісні показники, що характеризують здатність підрозділу виконувати визначені бойові завдання за встановлений час і в конкретній обстановці. Вони залежать від:

- стану зброї та бойової техніки;

- рівня бойової підготовки особового складу;

- морально – психологічного стану особового складу.

На вогневі можливості підрозділу має значний вплив:

* характер протидії противника;

* характер місцевості;

* стан погоди, пора року і доби та інші фактори.

Вогневі можливості підрозділу визначаються обсягом вогневих завдань, які можуть бути виконані штатною зброєю. До показників вогневих можливостей звичайно відносяться:

- ступінь ураження живої сили противника вогнем стрілецької зброї;

- кількість знищених танків та інших броньованих машин противника.

Методика розрахунку вогневих можливостей підрозділів по ураженню живої сили противника ґрунтується на порівнянні щільності вогню стрілецької зброї сторін, визначеної кількістю куль, випущених за 1 хвилину на 1 м фронту.

Послідовність розрахунку вогневих можливостей мотопіхотного взводу по знищенню живої сили противника вогнем стрілецької зброї така:

- визначити кількість одиниць стрілецької зброї за типами, яка знаходиться на озброєнні особового складу мотопіхотного взводу до початку ведення оборони;

- на основі бойової швидкострільності стрілецької зброї визначити кількість куль, яка може бути випущена за 1 хвилину бою;

- розділити загальну кількість куль, що може бути випущена за 1 хвилину, на протяжність фронту оборони взводу в метрах (з урахуванням проміжків з сусідніми підрозділами) та визначити щільність вогню мотопіхотного взводу.

Розглянемо варіант визначення щільності вогню стрілецької зброї мотопіхотного взводу на БМП М2 “Бредлі”.

1) для ведення вогню у мотопіхотному взводі на БМП М2 “Бредлі” застосовується:

- гвинтівок М16А2 (А3) - 15 од.

- кулеметів М249 - 3 од.

- кулеметів М60 (на БМП) - 4 од.

2) бойова швидкострільність автоматичної стрілецької зброї:

М16А2 (А3) - 150 - 200 к/хв.

М249 - 200 к/хв.

М60 - 200 к/хв.

Перемножуючи кількість стрілецької зброї по типах на відповідну бойову швидкострільність, визначаємо кількість куль, яку може випустити мотопіхотний взвод за одну хвилину:

- 15 х 200 к/хв. = 3000 к/хв.

- 3 х 200 к/хв. = 600 к/хв.

- 4 х 200 к/хв. = 800 к/хв.

4400 к/хв.

3) мотопіхотний взвод обороняється на фронті до 400 м, проміжки між взводами складають до 200 м. Тому мотопіхотний взвод відповідає за смугу по фронту до 600 м.

Поділяючи загальну бойову швидкострільність (кількість куль, що може бути випущена за 1 хв. зі всієї стрілецької зброї взводу) на визначені розміри смуги в метрах, визначаємо щільність вогню мотопіхотного взводу:

4400 к/хв.: 600 м = 7 - 8 к/хв. на 1 м.

З урахуванням втрат до 30 % (3080: 600 = 5 - 6 к/хв.) щільність вогню мотопіхотного взводу на БМП М2 “Бредлі” буде складати до 6 к/хв. на 1 м фронту.

Досвід війн та воєнних конфліктів показує, що для відбиття атаки піхоти противника тим, хто обороняється, необхідно створити щільність вогню 3 – 5 к/хв. на 1 м фронту. Така щільність вогню забезпечує знищення до 50% піхоти противника, що наступає.

На фронті оборони мотопіхотного взводу на БМП М2 “Бредлі” до 600 м можуть наступати 2–3 механізовані (танкові) взводи противника.

Застосовуючи дану методику, можна розрахувати вогневі можливості по знищенню живої сили противника вогнем стрілецької зброї мотопіхотного взводу на БТР М113.

Для ведення вогню у мотопіхотному взводі на БТР М113 застосовуються:

- гвинтівок М16А2 (А3) - 27

- кулеметів М60 - 3

Знаючи бойову швидкострільність цієї зброї, визначаємо кількість куль, що випускає особовий склад взводу за хвилину бою:

27 х 200 к/хв. = 5400 к/хв.

3 х 200 к/хв. = 600 к/хв.

Всього 6000 к/хв.

Мотопіхотний взвод на БТР М113 обороняється на фронті до 400 м. З урахуванням проміжків між взводними опорними пунктами до 200 м особовий склад взводу має відбивати наступ піхоти противника на фронті до 600 м. Тому мотопіхотний взвод на БТР М113 здатний створити щільність вогню

6000 к/хв.: 600 м = 10 к/хв. на 1 м фронту.

З урахуванням втрат до 30 % (4200 к/хв.: 600 м = 7 к/хв. м) щільність вогню мотопіхотного взводу на БТР М113 буде складати до 7 к/хв. на 1 м фронту.

Можливості по боротьбі з танками та іншими броньованими об’єктами визначаються коефіцієнтом бойової ефективності протитанкових засобів. Дослідним шляхом встановлено, що коефіцієнт бойової ефективності в обороні показує, яку кількість танків та інших броньованих цілей може знищити той або інший протитанковий засіб, перш ніж він буде знищений (вийде з ладу). Для протитанкових засобів, що є на озброєнні мотопіхотних і танкових підрозділів, визначені такі коефіцієнти:

- ПУ ПТКР “Дракон” - 2, 0

- гранатомет М 203 - 0, 1

- БМП з ПТКР “Тоу” - 2, 5

- танк М1 «Абрамс» - 2, 5

Бойові можливості мотопіхотного взводу складаються з відповідних розрахункових показників мотопіхотних відділень, що входять до його складу. Так, наприклад: мотопіхотне відділення на БМП М2 “Бредлі” штатними силами і засобами при одночасному їх застосуванні в обороні здатне знищити 4-5, мотопіхотне відділення на БТР М113 – до 2, танк М1 “Абрамс” – 2-3 броньованих об’єкти противника.

Розглянемо можливості мотопіхотного взводу по боротьбі з броньованими об'єктами противника.

На озброєні мотопіхотного взводу на БМП М 2 “Бредлі” знаходиться:

- ПУ ПТКР “Дракон” - 3 од.

- гранатометів М 203 - 3 од.

- БМП з ПТКР “Тоу” - 4 од.

Мотопіхотний взвод на БМП М2 „БРЕДЛІ” протитанковими засобами, що є на озброєнні, може відбити наступ до 16 бронєоб'єктів противника (типу танк, БМП, БТР). При цьому з імовірністю ураження 90% може буде знищено до 8 броньованих об’єктів.

На озброєні мотопіхотного взводу на БТР М 113 знаходиться:

- ПУ ПТКР “Дракон” - 4 од.

- гранатомет М 203 - 6 од.

Мотопіхотний взвод на БТР М113 протитанковими засобами, що є на озброєнні, може відбити наступ до 8 броне об’єктів противника та знищити до 4 - х броньованих об’єктів.

На озброєнні танкового взводу на М1 “Абрамс” знаходиться:

- танк М1 “Абрамс” - 4 од.

Танковий взвод на М1 “Абрамс” протитанковими засобами, що є на озброєнні, може відбити наступ до 10 броне об’єктів противника та знищити до 7 - 8 броньованих об’єктів.

Щоб зберегти боєздатність та виконати поставлене завдання, необхідно знищити до 50 % танків та інших броньованих цілей противника і, як показує досвід сучасних війн та локальних конфліктів, після цього противник, як правило, відмовляється від продовження наступу.

Таким чином, можна зробити висновок, що мотопіхотний (танковий) взвод в обороні штатними та приданими засобами здатний відбити атаку до механізованої (танкової) роти противника.

Місце мотопіхотного (танкового) взводу в бойовому порядку роти (батальйону)

Роль та місце мотопіхотного (танкового) взводу визначається його призначенням, місцем в бойовому порядку роти (батальйону), складом, бойовими можливостями, характером завдання і тим, як впливає виконання завдання взводу на хід бою мотопіхотної роти (батальйону). Роль мотопіхотного (танкового) взводу в обороні залежить від:

- напрямку, на якому він обороняється;

- характеру завдання.

Мотопіхотний взвод в обороні одержує завдання по нанесенню противнику ураження вогнем ще до підходу його до переднього краю; не допустити прориву в глибину, а у випадку вклинення – знищити вогнем і контратаками у взаємодії з іншими підрозділами роти; відновити положення, що займається.

Мотопіхотний (танковий) взвод в обороні виконує бойові завдання як у складі роти, так і самостійно. Самостійно мотопіхотний (танковий) взвод діє при виконанні завдань:

* в бойовій охороні;

* в розвідці;

* в резерві батальйону.

Під час ведення оборони у складі роти в залежності від обстановки та характеру місцевості мотопіхотний (танковий) взвод може знаходитися:

- в першому ешелоні;

- у другому ешелоні.

Мотопіхотний (танковий) взвод, що діє умовах безпосереднього зіткнення з противником на найбільш танконебезпечному напрямку, вирішує найбільш складне завдання, він першим приймає на себе основну силу вогню різноманітних засобів ураження, а потім і сильний удар танків та піхоти противника.

Мотопіхотний (танковий) взвод, що обороняється в першому ешелоні роти на напрямку зосередження основних зусиль, має такі завдання: нанести у взаємодії із сусідами ураження противнику перед переднім краєм, відбити його атаку та утримати опорний пункт, що займає. У випадку вклинення противника в опорний пункт або в проміжки з сусідами взвод вогнем всіх засобів має нанести йому максимальне ураження та не допустити його подальшого просування в глибину оборони і в сторони флангів і тим самим створити вигідні умови для знищення його резервами старшого командира. Таким чином, взводу, що обороняється в першому ешелоні на напрямку зосередження основних зусиль, відводиться вирішальна роль у відбитті атаки танків та піхоти противника перед переднім краєм оборони і утриманні першої траншеї.

Мотопіхотний (танковий) взвод, що діє на другорядному напрямку, має завдання стійко обороняти опорний пункт, на допустити прориву противника на найбільш важливих напрямках та не допустити його розповсюдження у фланг і тил підрозділам, що обороняються на головному напрямку. В цьому випадку взвод отримує більший за розмірами опорний пункт та менше засобів посилення або зовсім їх не отримує.

Мотопіхотному (танковому) взводу, що складає резерв батальйону, призначається район або опорний пункт, де він знаходиться в готовності до виконання раптово виникаючих завдань або для посилення (заміни) підрозділів першого ешелону у випадку втрати ними боєздатності.

Підрозділи бойової охорони виділяються, як правило, від мотопіхотних або танкових батальйонів (батальйонних тактичних груп). Вони висилаються на віддалення 2-2,5 км від переднього краю оборони. У склад бойової охорони може бути включено від посиленого взводу до роти.

Мотопіхотний (танковий) взвод, що призначений у бойову охорону, обладнує призначену позицію і знаходиться в готовності до знищення розвідки противника, а також недопущення раптового нападу противника на головні сили.

Бойова охорона призначається при відсутності зіткнення з противником для введення його в оману відносно побудови оборони, розташування на місцевості основних сил та реального накреслення переднього краю оборони підрозділів, а також створення умов, що примушують тих, хто наступає, передчасно розгорнути головні сили та розкрити свій задум, що дозволить нанести його угрупуванню втрати ще на підступах до оборони, понизивши боєздатність.

Тісно взаємодіючи з іншими підрозділами, бойова охорона:

- веде розвідку противника, що висувається;

- не допускає проникнення розвідки противника до головних сил;

- не допускає раптового нападу противника на головні сили;

- стійкою обороною на окремих рубежах наносить втрати в живій силі та техніці;

- примушує противника розгорнутися в невигідних для нього умовах, по можливості затримує та дезорганізує його просування.

Крім того, мотопіхотні (танкові) роти першого ешелону батальйону виставляють перед своїми опорними пунктами безпосередню охорону, пости спостереження. Безпосередню охорону рекомендується розташовувати не далі 500 м від переднього краю. Відкриті фланги і стики забезпечуються дозорами та секретами. Для спостереження в тилу роти можуть висилатися патрулі та дозори.

Для ведення оборони мотопіхотний взвод отримує район – позицію по фронту до 700 м, в якому обладнує опорний пункт. Вважається, що взвод здатний утримати опорний пункт до 400 м по фронту і до 200 м в глибину. Проміжки між опорними пунктами взводів роти можуть досягати 200 м.

Мотопіхотному взводу вказується:

- основний район оборони;

- 2 – 3 запасних райони оборони.

В межах району бойових дій мотопіхотному (танковому) взводу передбачається обладнання не менш ніж трьох позицій, ешелонованих в глибину. Звичайно першу з них взвод займає, а друга і третя підготовлюються. Дві останні позиції можуть бути зайняті в ході бою, коли у противника, який наступає на цьому напрямку, намітився успіх.

Опорний пункт мотопіхотного взводу – це район місцевості, в якому взвод з засобами посилення розташовується в бойовому порядку, створює систему вогню, обладнує його в інженерному відношенні та знаходиться в готовності до відбиття атаки противника.

Танки, придані мотопіхотному взводу, займають оборону в опорному пункті взводу та підсилюють його протитанкові можливості. Ширина і глибина опорного пункту мотопіхотного (танкового) взводу, відстань між підрозділами та вогневими засобами в ньому повинні забезпечувати:

- відбиття атак танків і піхоти противника перед переднім краєм та знищення їх при вклиненні в глибину опорного пункту (району);

- розосередження підрозділів в опорному пункті з метою найменшого ураження від вогню артилерії та ударів авіації, високоточної зброї противника;

- можливість проведення маневру як вогнем, так і підрозділами.

Глибина опорного пункту мотопіхотного (танкового) взводу створюється за рахунок сил та засобів, які знаходяться в глибині, та уступного положення позицій мотопіхотних відділень (танків). Сили та вогневі засоби, які знаходяться в глибині, повинні знаходитися на такому віддаленні, щоб вони своїм вогнем могли підтримувати підрозділи, що ведуть бій на передньому краї. З врахуванням дальності ефективного вогню БМП (БТР) глибина опорного пункту взводу має бути до 200 м.

Дата добавления: 2014-01-07