Підстави виникнення та припинення права власності на об’єкти НПС

Серед підстав виникнення (придбання) права власності на природні ресурси можна виділити первісні та похідні підстави.

До первісних підстав виникнення права власності належать такі, при яких право власності у суб’єкта виникає вперше, або незалежно від волі попереднього власника. До основних первісних підстав набуття права власності належать: націоналізація, реквізиція, конфіскація, створення (відновлення) природного об’єкту.

Націоналізація – набуття державою як сувереном та носієм політичної влади права власності на об’єкти НПС. Історія України, як пострадянської держави, знає випадки націоналізації, яка особливо бурхливо проходила після жовтневого перевороту 1917 р. шляхом примусового вилучення природних ресурсів у приватних власників і переведення їх у державну власність на підставі спеціальних законодавчих актів. Проте, націоналізація не завжди є способом розширення державою своєї власності лише в періоди революційних зламів. Світовій історії відомі випадки, коли в цивілізованих та демократичних суспільствах в інтересах держави проходила націоналізація. Наприклад в 50-х роках в Великобританії була проведена націоналізація вугільної та газової промисловості, що потягнуло за собою подальше зміцнення держави та ріст загальносуспільного добробуту.

Від націоналізації необхідно відрізняти реквізицію і конфіскацію природних ресурсів, які також є засобами примусового вилучення об’єктів НПС у окремих власників в інтересах держави.

Реквізицією називається вилучення державою природного об’єкта у власника в державних чи громадських інтересах з виплатою йому повної вартості. Наприклад, відповідно до ст. 147 Земельного кодексу, у разі введення воєнного або надзвичайного стану, земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законом. Припинення права власності на земельну ділянку у таких випадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості.

Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв’язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки. У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка.

Конфіскація, на відміну від реквізиції, полягає у безоплатному вилученні державою природних ресурсів у вигляді санкції за правопорушення. Наприклад, статтею 63 Закону України ”Про тваринний світ”, яка встановлює відповідальність за порушення законодавства в галузі використання та охорони тваринного світу, визначено, що дикі тварини та інші об’єкти тваринного світу, що ввезені на територію України або вивозяться за її межі з порушенням законодавства, підлягають у встановленому законом порядку конфіскації або безоплатному вилученню і реалізуються згідно з правилами, встановленими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань ветеринарної та санітарної медицини.

Створення або відновлення природного об’єкту. Наприклад, відповідно до ст. 81 Лісового кодексу України, на землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо), здійснюється відновлення лісів, а на інших землях, призначених для створення лісів, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), — лісорозведення.

До первісних підстав набуття права власності на природні ресурси необхідно віднести так звану набувальну давність, порядок застосування якої визначається ст. 119 Земельного Кодексу. Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Специфічним первісним способом набуття природного об’єкту у власність є розведення в неволі диких тварин. Особливого значення на сучасному етапі набуває розведення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення тварин. Відповідно до ст. 45 Закону України ”Про тваринний світ”, розведення в неволі рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин може дозволятися з метою їх збереження, охорони і відтворення насамперед, якщо цього неможливо досягнути в природних умовах, а також у науково-дослідних та інших цілях, які не мають наслідком скорочення чисельності цих тварин.

Для забезпечення збереження генетичного фонду рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин наукові установи й організації проводять дослідження з питань штучного розведення тварин, створюють центри та “банки” зберігання необхідного для цього генетичного матеріалу. Фінансування діяльності центрів та “банків” зберігання генетичного матеріалу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 42 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища".

На відміну від первісних підстав набуття права власності, похідними є такі способи набуття права власності, при яких право нового власника ґрунтується на праві попереднього власника. До похідних способів набуття права власності необхідно віднести цивільні договори (купівлі-продажу, дарування, міни), перехід права власності на природний об’єкт у порядку спадкування та приватизацію природного об’єкту, який перебуває в державній власності.

Найбільш детально процедура придбання природного об’єкту на підставі цивільно-правових угод визначається Земельним кодексом України. Згідно зі статтею 127 цього нормативного акту, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених Земельним Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Урядом Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради. У заяві зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір. До заяви додається:

а) державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі;

б) план земельної ділянки та документ про її надання у разі відсутності державного акта;

в) свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності.

Уряд Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови.

Відповідно до статті 131 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод (міни, дарування, успадкування тощо). Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог земельного законодавства.

Крім угод, одним із найпоширеніших похідних засобів набуття природного об’єкту у власність є приватизація, тобто безкоштовна передача в приватну власність природних об’єктів, що знаходяться в державній власності.

Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни — працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Необхідно зауважити, що приватизація як підстава набуття права власності за своєю сутністю є адміністративно-правовим актом та носить разовий характер, тому що право власності на умовах приватизації може виникнути тільки один раз, про що громадянину робиться відмітка у паспорті чи іншому документі, який засвідчує особу.

Припинення права власності на природні ресурси – це юридично значимі дії, які вчинюються уповноваженими суб’єктами, та які спрямовані на припинення повноважень власників на належні їм природні ресурси.

Дії, які спрямовані на припинення права власності можна класифікувати на два види: правомочні та протиправні.

Правомочні дії - це дії, які спрямовані на припинення права власності і які вчинюються уповноваженими особами у випадках та в порядку, які передбачені чинним законодавством. До найбільш поширених правомочних дій необхідно віднести:

добровільну відмову. Так, відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки, при зникненні у нього господарської чи іншої потреби у використання землі, має право добровільно відмовитись від права власності щодо земельної ділянки на користь держави або територіальної громади. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації;

відчуження (продаж). За загальним правилом, угоди про перехід права власності на природні ресурси укладаються в письмовій формі та повинні містити: а) назву сторін (прізвище, ім’я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); б) вид угоди; в) предмет угоди; г) документ, що підтверджує право власності на природний об’єкт, що продається; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження об’єкту; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання об’єкту за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) зобов’язання сторін;

викуп для державних або громадських потреб. Відповідно до ст. 146 Земельного кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб:

а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

б) під будівлі, споруди та інші виробничі об’єкти державної та комунальної власності;

в) під об’єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) оборони та національної безпеки;

ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об’єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп.

На відміну від правомочних дій, протиправні дії це дії вчинені власником природного об’єкту всупереч закону і які, внаслідок своєї протиправності послужили підставою для примусового припинення права власності на природний ресурс. До основних протиправних дій, які можуть бути підставами для припинення права власності на природні об’єкти необхідно віднести:

систематичне невнесення плати (податку). Як вже вказувалося, фізичні та юридичні особи, відповідно до ст. 12 Закону України ”Про охорону навколишнього природного середовища” повинні своєчасно вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів. Стягнення такої плати має важливе значення, оскільки збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим та Державного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт по відтворенню, підтриманню природних ресурсів у належному стані;

використання природних ресурсів способами, які призводять до зниження їх якості, хімічного та радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

нецільове використання. Основоположним принципом використання об’єктів НПС є виключно цільове використання уповноваженими суб’єктами відповідного природного ресурсу. Самовільна зміна власником цільового призначення природного ресурсу не допускається та кваліфікується як екологічне правопорушення;

порушення строків освоєння (використання). Так, наприклад, відповідно до ст. 111 Земельного кодексу України одним із обмежень прав на земельну ділянку може бути встановлення умови щодо закінчення освоєння (стовідсоткового залучення земельної ділянки до господарського чи іншого використання) земельної ділянки протягом встановлених строків;

укладання угод з порушенням порядку придбання або відчуження природних ресурсів. За загальним правилом, угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, міни, визнаються недійсними за рішенням суду.

Питання для самоконтролю:

1. Визначити право власності на природні ресурси в об’єктивному та суб’єктивному значенні.

2. Охарактеризувати зміст права власності на природні ресурси.

3. Визначити форми права власності щодо об’єктів НПС.

4. Назвати підстави виникнення та припинення права власності на природні ресурси.

Тема 3. ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ОБ’ЄКТАМИ
НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

План (логіка викладу):

1. Поняття права природокористування.

2. Об’єкти та суб’єкти права природокористування.

3. Виникнення та припинення права спеціального природокористування.

Дата добавления: 2014-01-07