Поняття юридичної відповідальності в екологічному праві

Відповідно до Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50) і зобов’язаний не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані збитки (ст. 66).

Правовідносини, що виникають в сфері охорони навколишнього природного середовища, регулюються нормативно-правовими актами не лише водного, земельного, атмосфероохоронного, лісового, гірничого права, а й нормами кримінального, цивільного, міжнародного, адміністративного права. Причому, незважаючи на різні цілі, завдання та методи регулювання відносин в сфері екології, законодавець, запозичуючи правові норми з інших галузей права, залишив спільний предмет регулювання - захист навколишнього середовища від нераціонального використання природних ресурсів, охорона життя, здоров'я людей та інтересів суспільства від несприятливого екологічного впливу.

Зважаючи на низький рівень екологічної культури та правосвідомості населення України, екологічні правопорушення в нашій державі є найбільш поширеними. Так, у «Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища у 2000 році» зазначалось: «…нинішню екологічну ситуацію не можна вважати задовільною. Майже третина води, що надходить у поверхневі водні об'єкти, забруднена, п'ята частина шкідливих речовин, які потрапляють у довкілля зі стаціонарних джерел, надходить у повітряний басейн, дві третини утворених відходів осідають у навколишньому середовищі. Показники надходження токсичних відходів у довкілля перевищують аналогічні у розвинутих країнах у декілька разів. Як наслідок — в Україні продовжує погіршуватись медико-демографічна ситуація, здоров'я дорослих і дітей.

В багатьох випадках забруднення довкілля є наслідком неправомірних дій суб’єктів природокористування, порушення ними встановлених стандартів та нормативів у сфері використання природних ресурсів».

Погіршення екологічної ситуації в свою чергу викликає занепокоєність громадськості, яка наполегливо вимагає не залишати фактів порушення екологічного законодавства без належного реагування, посилити відповідальність за екологічні правопорушення.

Важливим правовим інструментом за допомогою якого забезпечується дотримання всіма суб’єктами норм екологічного та іншого законодавства є інститут юридичної відповідальності в сфері екології.

Як відомо, поняття відповідальності використовується в багатьох науках – в соціології, психології, етиці, праві. В юридичній літературі найбільш часто поняття відповідальності трактується як міра державного примусу, як реалізація санкції, реакція на скоєне правопорушення, яка виражається в установленні для правопорушника негативних (несприятливих) наслідків, як правило, у вигляді обмежень (позбавлень) особистого або майнового характеру.

Юридична відповідальність, як і будь-який інший вид соціальної відповідальності, включає в себе як відповідальність за майбутню поведінку (позитивну, добровільну, активну), так і відповідальність за минулу протиправну поведінку (негативну, державно-примусову). Таким чином, юридична відповідальність є єдиною, проте має дві форми: добровільну (позитивну) та державно-примусову (негативну)[55]. В активному аспекті відповідальність полягає в усвідомленні суб’єктом свого обов’язку по недопущенню правопорушень, та необхідності особистої правомірної поведінки. Навпаки, відповідальність в ретроспективному аспекті, є відповідальністю за минулу протиправну поведінку, яка суперечить як соціальним так і правовим нормам. Необхідно зазначити, що обидва види відповідальності перебувають в тісному взаємозв’язку один з одним: чим вищий рівень відповідальності активної, тим рідше застосовується відповідальність ретроспективна.

Збільшення масштабів антропогенного впливу на природу, посилення ролі людського фактору в сфері впливу на НПС, обумовлюють необхідність посилення ролі перспективної, активної відповідальності. Остання теза пояснюється тим, що внаслідок скоєння більшості екологічних правопорушень природі завдається непоправна шкода, яку неможливо відшкодувати в натурі, тим більше шляхом грошової компенсації. Таким чином, санкції ретроспективної юридичної відповідальності, які б ефективні вони не були, не дозволяють повністю ліквідувати шкідливі наслідки екологічного правопорушення, яке полягає в забрудненні, виснаженні природного середовища, порушенні екологічної рівноваги тощо. В зв’язку з цим, пріоритетним напрямом державної політики в сфері охорони довкілля є подальше вдосконалення системи екологічної освіти населення України, формування у громадян високої екологічної правосвідомості, та особистої активної природоохоронної позиції.

Проте, будь-яке сучасне суспільство, який би високим рівнем екологічної правосвідомості воно не характеризувалося, не може обійтися без застосування державного примусу, який забезпечує виконання суб’єктами екологічних вимог і реалізується за допомогою застосування до винних осіб юридичної відповідальності. Під юридичною відповідальністю за екологічні правопорушення необхідні розуміти сукупність суспільних відносин, які виникають між державою, в особі спеціально уповноважених органів, та особою, що вчинила екологічне правопорушення, з приводу застосування до порушника відповідного стягнення.

Таким чином, сутність юридичної відповідальності полягає в настанні для порушника певних несприятливих наслідків. Серед невигідних правових наслідків, викликаних екологічними правопорушеннями, можна виділити:

- примусові припинення права власності на природні ресурси або права природокористування;

- дисциплінарні стягнення;

- адміністративні стягнення;

- кримінальні санкції.

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення виконує ряд важливих функцій:

- стимулюючу, оскільки спонукає відповідних суб’єктів дотримуватися екологічного законодавства;

- превентивну (юридична відповідальність виступає засобом стримування суб’єктів екологічних правовідносин від неправомірної поведінки);

- компенсаційну (за допомогою юридичної відповідальності особи, які в установленому порядку визнані винними у вчиненні екологічного правопорушення, повинні вчинити дії, спрямовані на відновлення природних ресурсів, яким була завдана шкода, а також поновлення порушених прав та інтересів інших суб’єктів екологічних правовідносин);

- каральну (за допомогою юридичної відповідальності до правопорушників застосовуються несприятливі заходи державно-правового примусу).

Досліджуючи юридичну відповідальність в галузі екології, варто мати на увазі, що в механізмі екологічного права юридична відповідальність не є єдиним інструментом державного примусу, за допомогою якого забезпечується виконання відповідними суб’єктами вимог екологічного законодавства. З урахуванням специфіки державного управління в галузі екології, таку роль відіграють також державна екологічна експертиза, екологічне ліцензування, екологічна сертифікація, екологічний контроль тощо. Крім цього, необхідно враховувати, що в залежності від характеру завданої шкоди, екологічна відповідальність може бути представлена не лише в еколого-правовій формі, а й в еколого-економічній, яка полягає в обов'язку підприємств-забруднювачів, інших суб'єктів природокористування своєчасно вносити відповідну плату за викиди, скиди забруднюючих речовин у повітряний, водний простір тощо. Проте, необхідно пам’ятати, що платежі за забруднення навколишнього природного середовища, в першу чергу, необхідно розглядати як елемент економічного механізму впливу на природокористувачів а не як санкцію юридичної відповідальності.

Дата добавления: 2014-01-07