Лекція № 9

Ізолюючі вставки – монтують у розріз металевих труб трубопроводів, щоб запобігти появі на автонапувалках, довільних установках небезпечних потенціалів, які можуть виникнути при пошкодженні ізоляції електроспоживачів.

Вирівнювання потенціалів – це метод зниження напруги дотику і кроку між точками ел. кола, до яких можливе одночасне дотикання, або на яких одночасно може стояти людина.

Вирівнювання потенціалів застосовують не як самостійний захід, а додатково до інших засобів захисту (наприклад, до заземлення або занулення).

Враховуючи високу чутливість с/г тварин до дії ел. струму вирівнювання ел. потенціалів повинно бути влаштоване так, щоб напруга дотику в нормальному режимі не перевищувала 0,5В.

Рекомендована література

1. Закон України «Про пожежну безпеку». К.

2. Беляков Г.И. Практикум по охране труда. М.: Агропромиздат, 1990.

3. Бутко Д.А. та інш. Практикум по охороні праці. К.: Урожай, 1993.

4. Гряник Г.Н. Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

5. Денисенко Г.Ф. та інш. Охорона праці. К.: Урожай, 1993.

6. Шкрабак В.С., Казлаускас Г.К. Охрана труда. М.: Агропромиздат, 1989.

7.Охорона праці та промислова безпека: Навч. посіб. / К. н. ткачук, В. В. Зацарний, Р. В. Сабарно, С. Ф. Каштанов, Л. О. Мітюк, Л. Д. Третьякова, К. К.Ткачук, А. В. Чадюк. За ред. К. н. ткачука і В. В. Зацарного. – К.: ___ 2009 – __ с.

8.Протоєрейський О.С., Запорожець О.І..Основи охорони праці: [Навч. посіб. для студ. техн. спец. вищ. навч. закл.] / О.С.Протоєрейський, О.І.Запорожець; Нац. авіац. ун-т. — К., 2002. — 523 с

Тема лекції: Пожежевибухонебезпечність об’єкта

1. Класифікація приміщень за вибухо- і пожеженебезпекою.

2. Системи попередження, засоби виявлення та гасіння пожеж:

а)Засоби виявлення пожеж.

б) Вогнегасні речовини та сполуки.

в)Стаціонарні установки та пристрої пожежегасіння.

3. Первинні засоби пожежегасіння.

1. Класифікація приміщень за вибухом i пожежонебезпекою.

Протипожежний захист промислових об'єктів забезпечується:

· правильним вибором необхідного ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій; правильним об'ємно-планувальним рішенням будівель і споруд; розташуванням приміщень та виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки;

· улаштуванням протипожежних перепон у будівлях, системах вентиляції, опалювальних та кабельних комунікаціях;

· обмеженням витікання та розтікання горючої рідини під час пожежі;

· спорудженням протидимного захисту;

· забезпеченням евакуації людей;

· використанням засобів пожежної сигналізації, сповіщування та пожежегасіння;

· організацією пожежної охорони об'єкта;

· засобами, що забезпечують успішне розгортання тактичних дій гасіння пожежі.

Пожежна небезпека на підприємствах різноманітна i залежить від того, які горючі речовини i матеріали переробляються на різних стадіях технологічного процесу або зберігаються в будівлях i спорудах. У зв'язку з цим особливого значення для розробки i здійснення заходів захисту від пожежі i забезпечення безпеки робітників набуває встановлення категорії примщень за вибухом i пожежонебезпекою.

Відповідно до норм технологічного проектування ОНТП 24-86 вci приміщення за вибуховою, вибухопожежною i пожежною небезпекою підрозділяються на п'ять категорій: А, Б, В, г, Д, з них А, 6 - вибухопожежонебезпечні; В, Г. Д – пожежонебезпечні

До категорії А (вибухопожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані із застосуванням гaзiв з нижньою межею займистості 10% i нижче до об’єму повітря; рідин, що мають температуру спалаху парів до 28 'С включно, за умови, що далі рідини i гази можуть утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші в об’ємі, який перевищує 5% об’єму приміщення; речовин і матеріалів, здатних вибухати i горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним. До цiєї категорії належать брагоректифікаційні виробництва спирту, масло екстракційні заводи масло екстракційні заводи масложирової лромисловості та ih.

До Kaтeгopiї Б (вибухопожежонебезпечна) вносять виробництва, пов'язані із використанням або наявністю пальних газів з нижньою межею займистості більше 10% до об’єму повітря і рідин з температурою спалаху пapiв вище 28...61 'С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температура спалаху i вище; горючого пилу або волокон, нижня межа займистості яких 65 г/м³ i менше до об’єму повітря, за умови, що далі гази, рідини i пил можуть утворювати iз повітрям вибухонебезпечні суміші в об’ємі, що перевищує 5% об’єму приміщення. До цiєї кaтeгopії належать компресорні станції, комбікормові підприємства, склади безтарного зберігання борошна, відділення сушки і пакування крохмалю, відділи розмолу зернової сировини, відділення розмолу цукру в пудру та ін.

До категорії В (пожежо небезпечна) відносять виробництва, пов'язані з використанням рідин з температурою спалаху парів вище 61 'С i горючого пилу, нижня межа вибуху якого 65 г/м³ до об’єму повітря; речовин, здатних горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним; твердих спалимих матеріалів i речовин.

До цiєї категорії належать пpecoвi відділення маслоекстракційних заводів, склади рослинного масла, робоча башта i силосний корпус елеватора зерноскладу, тарні склади борошна i цукру, столярні майстерні та iн.

До категорії Г відносять виробництва, пов'язані із обробкою неспалимих речовин i матеріалів в гарячому, розжареному або розплавленому стані, які супроводжуються виділенням променевого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини i тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. До цiєї категорії належать літуні цехи, кузні, топкові приміщення.

До категорії Д відносять виробництва із технологічними процесами із застосуванням неспалимих речовин i матеріалів в холодному стану. Це цехи миття i розливу на пивоварних заводах, механічні майстерні.

Категорії виробництв за вибухопожежонебезпекою в більшому ступені визначають вимоги конструктивних та планувальних рішень будівель i споруд склад, кількості засобів пожежегасіння, наявність i улаштування аварійної вентиляції. Катeropiї приймаються за нормами технологічного проектування, затвердженими міністерствами; при цьому треба користуватись ОНТП 24-86 щодо визначення категорій приміщень за вибуховою і пожежною безпекою.

2. Системи попередження, засоби виявлення та гасіння пожеж.

Основними чинниками пожеж на виробництві є: порушення технологічного режиму роботи обладнання; несправність електроустаткування; погана підготовка обладнання до ремонту; самозаймання деяких матеріалів і речовин тощо.

Згідно з нормативними документами ймовірність виникнення пожежі або вибуху протягом року не має перевищувати 10 6.

З метою досягнення нормативного рівня безпеки в Україні створено систему пожежної безпеки, яка включає:

· систему протипожежного захисту;

· систему передбачення пожежі;

· систему організаційно-технічних заходів.

Основним завданням системи пожежної безпеки є вирішення та­ких основних задач:

· попередження пожеж, вибухів, загорянь;

· локалізація осередків пожеж та вибухів;

· гасіння пожеж.

При цьому досягається захист людей та матеріальних цінностей, мінімізація збитків.

Система попередження пожежі - це комплекс організаційних захо­дів та технічних засобів, спрямованих на усунення умов виникнення пожежі (ДСТУ 2272-93).

Основним принципом цієї системи є положення проте, що горіння (пожежа) можливе тільки за певних умов. Такою умовою є наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела займання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до певної, температури і перебувала у відповідному співвідношенні з окислювачем, а джерело займання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (займання).

Система попередження пожежі включає, перш за все, два основ них напрямки: 1) попередження формування горючого середовища; 2) запобігання виникненню в цьому середовищі (або привнесення в нього) джерела займання.

Попередження формування горючого середовища або вибухонебезпечної суміші досягається за рахунок:

· максимально можливого використання неспалимих та важко-спалимих матеріалів (облицювання, оштукатурювання, просочення антипіренами та ін.);

· обмеження маси і (або) об'єму горючих речовин та вибухонебезпечних речовин і матеріалів, а також забезпечення безпечного способу їх розміщення (зонування територій з урахуванням рельєфності);

· надійна ізоляція та герметизація горючого середовища та вибу­хонебезпечної суміші, розміщення в кабінах, камерах, відсіках, попередження витікання, контроль відкладень вибухонебезпечного пилу;

· підтримання концентрацій горючих газів, пари і вибухонебезпечних сумішей за межами їх спалахування (відведення, видалення горючих та вибухонебезпечних речовин, робоча й аварійна вентиляція, конструкційні та технологічні рішення; контроль повітряного середовища);

· застосування інертних (флегматизуючих) домішок (азот, вуглекислий газ, водяна пара), які роблять середовище негорючим, та інгібуючих (хімічно активних компонентів), які сприяють припиненню горіння;

· підтримання в горючому середовищі температури, тиску, а також концентрації небезпечних компонентів за межами спалаху суміші (герметизація та інші конструктивні й технологічні рішення).

Попередження виникнення у горючому середовищі (або принесення в нього) джерела займання досягається за рахунок:

· використання обладнання та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел займання;

· застосування електрообладнання, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпечності приміщень і зон, групі й категорії вибухонебезпечної суміші;

· виконання вимог спільного зберігання речовин і матеріалів;

· використання обладнання, яке задовольняє вимоги електростатичної іскронебезпечності;

· улаштування молнієзахисту;

· організації автоматичного контролю параметрів, виявлення джерела займання;

· заземлення обладнання подовжених металоконструкцій;

· використання при роботі з легкозаймистими рідинами інструменту, який виключає іскроутворення;

· ліквідації умов самозаймання речовин і матеріалів.

Якщо немає підстав вважати безумовно неможливим утворювання горючого середовища та джерела займання або джерела ініціювання вибуху, тоді реалізовується принцип локалізації осередку пожежі або вибуху застосування пожеже-вибухозахисту.

а) Засоби виявлення пожеж.

Своєчасне оповіщення про пожежу дає можливість и швидкої ліквідації i зменшення розмірів шкоди. Тому для виявлення пожежі по відомлення про місце и виникнення i виклик пожежного підрозділу використовують автоматичні пожежної сигналізації.(АПС), охоронно-пожежні сигналізації (ОПС) i пожежний зв'язок. Пожежний зв'язок поділяється на зв'язок повідомлення пожежі, диспетчерський - управління гасанні пожежі i зв'язок на по­жежі - керування пожежними підрозділами.

Простішим видом зв'язку повідомлення про пожежу е телефонний зв’язок з виходом на центральний приймальний пункт міської пожежної охорони. Системи АПС i ОПС забезпечують повідомлення про пожежу, місце и виникнення i пуск в дію установок автоматичного пожежогасіння.

Системи пожежної сигналізації складаються з повідомлюваній, лінії зв'язку, приймальної cтaнції, джерел живлення i виносних звукових сигналів. Для своєчасного повідомлення про пожежу в найближчу пожежну частину застосовуються кнопкові i автоматичні пожежні оповіщувачі.

Основними вогнегасними речовинами є вода, хімічна i повітряно-механічні піни, водний розчин солей, інертні i негорючі гази, водяна пара, галогено вуглеводневі речовини та cyxi порошки.

Вода являється найбільш поширеним засобом гасіння пожежі. Маючи велику теплоємність, вода потрапляє у вогнище, поглинає велику кількість теплоти i випаровується, призводить до зниження температури в зон! горіння. при випаровуванні вода утворює велику кількість пари води утворює 1700 л пари), ізолює зону горіння від навколишнього середовища i утруднює надходження кисню повітря до вогнища. Сильний струмінь води може збити полум'я з поверхні. Для гасіння застосовують воду у вигляді компактного диспертованого струменя чи у вигляді пари.

Застосовувати воду для гасіння електрообладнання та інших об’єктів, які знаходяться під напругою, небезпечно, тому що вода має високу електропровідність. Для гасіння ЛЗР можна застосовувати струмиш дистильовано! води, крапельки якої попадають в полум'я, швидко випаровуються, охолоджують вогнище пожежі i ізолюють його від кисню повітря.

Підвищення вогнегасності здатності води досягається розчиненням в ній двовуглекислої соди, поташу, хлористого кальцію i алюмінію, повареної та інших солей. Під дією теп­ла солі випадають э розчину i утворюють ізолюючі плівки на поверхні палаючої речовини, розкладаються, поглинають тепло i виділяють інертні гази. Застосування солей зменшує можливість стікання води з поверхні матеріалу, зменшує витрати води на гасіння в 22,5 рази, скорочує час гасіння на 20..-30%.

Для гасіння легкозаймистих рідин широко застосовують вогненосну піну. Піна - це бульбашки газу або повітря, які заключне в тонкі оболонки рідини. Інша розкається по поверхні, що горить, i ізолює вогнище горіння. Вогненосні рiдини за утворенням поділяють на хімічні i повітряно-механічні. Хімічна інша в вогнегасниках утворюється при взаємодії кислоти э лугом в присутності піноутворювача, при цьому утворюється інертний газ (діоксид вуглецю), який має пожежогасінні властивості. Для утворення двооксиду вуглецю застосовуються речовини у вигляді розчинів або сухих порошків. Пінопорошок складається із сухих солей сірчанокислого алюміній, бікарбонату натрію i лакричного екстракту або іншої ціноутворюючої речовини. При взаємодії з водою сірчанокислий алюміній, бікарбонат натрію i поутворював розчиняються i утворюють суміш яка довго залишається на поверхні твердих тіл i рідин. хімічна піна складається приблизно 3 80% оксиду вуглецю, 19,7% води i 0,3% піноутворювача.

Повітряно-механічна піна являє собою суміш повітря близько 90%, води - 9,7% i піноутворювача - 0,3% (ПО-1, ПО-6 та iншi поверхнево-активні речовини). Вона характеризується кратністю відношення об’єму утворено! тни до об’єму вихідних речовин. Розрізняють піну низької кратності - 10, середньої - 200 i високої - до 1000. Повітряно-механічна піна утворюється в генераторах ГВП-200 та ін. В залежності від піноутворювача i кратності піни, її застосову­ють для гасіння ЛЗР i ГР, твердих горючих речовин i матеріалів. Повітряно-механічна піна не проводить електричний струм, не шкідлива для людини, не реагує з металом, швидко утворюється у разі пожежі, економічна. Основною вогненосною властивістю и е утворення на поверхні стійкого i малоруйнівного від дії полум'я шару піни товщиною до 10 см, який перешкоджає проникненню кисню повітря у вогнище пожежі.

Водяну пару застосовують для гасіння пожеж в приміщень об’ємом до 500 м³ i невеликих пожеж на відкритих пло­щадках i установах. Пара знижує концентрацію кисню i зволожує поверхню, що горить. Для забезпечення вогненосного ефекту необхідно, щоб пара займала більше 35% об’єму приміщення чи ємності.

Пара широко застосовується для гасіння загоряння i по­жеж на харчових підприємствах в пекарних камерах хлібопекарних печей, в брагоректифікаційних цехах спиртових заводів. Системами парогасіння обладнані апарати сушки пресованого рафінаду,барабанні сушарки жому та ін.

Інертні i негорючі гази застосовуються для гасіння пожежу невеликих закритих приміщеннях i для гасіння займання. До таких засобів відносяться головним чином: діоксид вуглецю, азот, аргон. Вогненосна концентрація інертних i негорючих газів повинна бути 31 36% від об’єму приміщення.

Діоксид вуглецю застосовують для гасіння палаючих електродвигунів та того електротехнічного знаряддя, для заповнення танув та резервуар1в, де необхідно провести вогневі роботи. В цьому випадку концентрацію кисню знижують до 5% i нижче..

Галогеновуглеводню сполуки i їх вогненосна дія засновані на хімічному гальмуванні реакції горіння (інгібіруванні).

Широко застосування для пожежогасіння знайшли: тетрафтордибромметан (хладон – 114 В2), бромистий мети­лен, трифторброммеган (хладон - 13В1), сполуки на ос­нов) бромистого етилу (3.5; 4НД; 7; СЖБ; БФ).Bci ці спо-пуки мають велику иипьи1сть, що підвищує ефективність пожежогасіння, а низькі температурю замерзання дозволяють застосовувати їx при низьких температурах повітря.

Порошкові сполуки являють собою подрібнені мінерали солі із різними домішками, які перешкоджають іх злежуванню i закам'янінню. Вони мають добру вогненосну здатність, яка в кілька paзiв перевищує здатність галогеновуглеводів гасити горіння. Розрізняють порошки за компонентним скла­дом. Для порошків ПСБ-3 основним компонентом е бікарбонат натрію, ПФ - діамонійфосфат, CI-2 - силікагель, насичений хладоном - 114 В2. П-1А - амофос.Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.

в) Стаціонарні установки та пристрої пожежогасіння.

Автоматичні установки поділяються на спринклерні i дренчер ні i класифікуються в залежності від використання засобу гасіння: водяні (водохімічні), парів, пінні, газів, по порошкові i комбіновані. Вибір тієї чи іншої установки здійснюється відповідно до особливостей технологічного процесу i техніко-економічного обґрунтуванням.

Перелік об’єкту, які повинні бути обладнані автоматичними установками пожежогасіння, визначається ГОСТ 12.4.009-83

Спринклерні установки призначаються для гасіння місцевого (локального) загоряння на окремих ділянках вибухобезпечних приміщень, а дренчерні - для загального гасіння пожеж на всій площині приміщень, які відносяться до вибухонебезпечних.

Установки складаються з мережі розгалужених трубопроводів, на яких через кожні 2,53 м розташовані спринклери або дренчери, кожен з них забезпечує зрошування вогнегасною речовиною 9...12 м² площини полу.. Під дією тепла від вогнища пожежі легкоплавкий припій плавиться, замок спринклера розкривається, клапан за допомогою мембрани виштовхується із сідла, отвір відкривається, вода попадає на рефлектор i розбризкується на всі сторони в радіусі 1,52 м на площин полу приміщення. Спринклерна система забезпечує подачу води безпосередньо в вогнище пожежі, тобто відкриваються тільки ті спринклерні головки, знаходяться в зоні високої температури. При цьому подається сигнал тривоги. Інерційність такої системи 23 хв. Вci системи трубопроводів спринклерні установки постійно заповнені во­дою іноді така інерційність неприйнятна i коли потрібно подавати воду зразу на всю площину приміщення, то застосовують дренчерна установки групової дії. Дренчера головка не має замка, отвір постійно відкритий, вода до мережі водопроводів подається теля початку пожежі автоматично або вручну, через клапан груповоі дії, при цьому також подається сигнал тривоги.

3.Первинні засоби пожежегасіння.

Загоряння в початковій стадії йoгo розвитку можна погасити за допомогою первинних засобів пожежегасіння. До них відносяться внутрішньо пожежні крани з пожежними дулами i рукавами, вогнегасники, бочки з водою, багри, ломи, сокири, відра.

Найбільш поширеним засобом пожежогасіння невеликого загоряння на підприємствах є вогнегасіння. В залежності від типу вогнегасних речовин їх підрозділяють на пінні, газів, порошкові.

Пінні вогнегасник і бувають xiмiчнi i повітряно-хімічні i застосовуються для гасіння твердих матеріалів i горючих речовин невеликої площі. Найбільш поширеними е піни вогнегасники ОХП-10. ОП-М, ОП-9ММ. Вогнегасник ОХП-10 являє собою сталевий балон об’ємом 10 л. балон закачується горловиною з різьбою i отвором (сприском). На горловину нагвинчено кришку із штоком i ручкою. Отвір закрито мемб­раною, яка запобігає витіканню рідини i розривається під дією тиску 0,08...0,14 МПа. 8 балон(знаходиться лужна частина заряду - водний розчин двовуглекислої соди (бікарбонату натрію) з невеликою домішкою піноутворювача i кислотна частина суміші сірчаної кислоти з сульфатом заліза i алюмінію, яка знаходиться а поліетиленовому стакані всередині вогнегасника i закрита кришкою запірного пристрою..Щоб привести вогнегасник у дію, необхідно повернути ручку забірного пристрою на 180', перевернути вогнегасник догори дном i направити сприск у вогнище пожежі. При повороті ручки відкривається кислотний стакан i кислотна частина заряду виливається у балон i змішується э лужною частиною заряду. В результаті їх взаємодії утворюється діоксид вуглецю, який інтенсивно перемішує рідину i піну. Тиск у балоні підвищується i пiнa викидається через сприск назовні. Довжина струменя 6...8 м, термін дії - 60 с.

Випускаються також густо пінні хімічні (ОП-М) i хімічно-повітряні вогнегасники (ОХВП-10).

Повітрянопiннi вогнегасники бувають переносні ОВП-5, ОВП-10 (рис. 23.6) i стаціонарні - ОВП-JOO, ОБПУ-250. Заправляються вони 6%-ним водним розчином піноутворювача (ПО-1, ПО-6. ПО-11). Тиск в корпусі і утворюється стисненим оксидом вуглецю, який знаходиться в спеціальних балонах 2 усередині вогнегасника. Вогнегасник приводиться в дію натиском пускового важеля 3, при цьому проколюється мембрана балону i оксид вуглецю надходить в корпус. По вітряно-механічна піна утворюється в раструбі 4, який виходить з корпусу.

Вуглекислото-брометилові вогнегасники ОУБ-ЗА i ОУБ-7А застосовують для гасіння невеликих вогнищ пожеж горючих речовин i матеріалів, електроустановок під напругою 380 8, у складських примішеннях, на автомобилях, які перевозять пально-мастильні матеріали (ПММ), на бензоколонках. Вогнегасники ефективно працюють при температур! -60... +55'С.

Вуглекислотно-брометилов вогнегасники за конструкцією подібні до вуглекислотних. Вогнегасник зарядом являється суміш ЧНД - 97% бром етилу i 3% оксиду вуглецю. Термін дм вогнегасник(в 20...30 с, довжина струменя - 3...4 м. Для викиду заряду у вогнегасник накачують повітря під тиском 0,86...0,9 МПа.

Порошкові вогнегасники застосовують для гасіння невеликих за площею пожеж горючих рідин газів, електроустановок під напругою до 1000 В. Вони випускаються таких типів: ОП-1 «Момент». ОП-2А, ОПС-10А, ОЛС-10, ОП-100, ОПЛС-Ю, СП-120, ОП-250. Для створення тиску в корпусі встановлений балон з азотом, оксидом вуглецю або повітрям, який зна­ходиться під тиском 15 МПа. Порошкові вогнегасники відрізняються один від одного сумішшею порошку, ємністю i пристроєм для подачі вуглегасного порошку.

Вогнегасник ОП-1В «Момент-2» найбільш поширений i представляє собою поліетиленовий корпус з запірнопусковою головкою, усередині якого розміщений балон з діоксидом вуглецю. Для приведення дію вогнегасник треба перевернути догори дном, вдарити запірно-пускову головку об тверду поверхню, при цьому пробка балона розкривається, діоксид вуглецю створює в корпусі тиск г порошок викидається вовні. Час дм вогнегасника 10 с.

Рекомендована література

1. Закон України «Про пожежну безпеку». К.1995р.

2. Беляков Г.И. Практикум по охране труда. М.: Агропромиздат, 1990.

3. Бутко Д.А. та інш. Практикум по охороні праці. К.: Урожай, 1993.

4. Гряник Г.Н. Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

5. Денисенко Г.Ф. та інш. Охорона праці. К.: Урожай, 1993.

6. Шкрабак В.С., Казлаускас Г.К. Охрана труда. М.: Агропромиздат, 1989.

Дата добавления: 2014-01-07