Лекція 2. Пам’ятки цього періоду на території України

Пам’ятки цього періоду на території України.

Трипільська культура

Період охоплює відтинок часу від V до II тис. до н.е. Найбільша кількість пам'яток скульптури з того періоду збереглась у регіо­нах Північного Причорномор'я, Таврії, де побутували численні індоєвропейські племена. З них найвідоміші войовничі арії та племена центральних регіонів України. Це, зокрема, Правобережжя, яке займа­ло трипільське населення. В Приазов'ї активно розвивалося тваринниц­тво. У господарстві почали використовувати коней, з'явилися металеві вироби, передусім розвинулося виробництво металевої зброї та знарядь праці. Матеріальна антропоморфна скульптура поширювалася не лише тут, а й у трипільців, котрі вели осілий аграрний спосіб життя. Високого рівня досягла дрібна керамічна пластика, яка, зрештою, також освою­ється і на півдні України, зокрема, племенами так званої санівської куль­тури.

Із творів монументального настінного мистецтва збереглись нові цикли петрогліфів відомої з пізнього палеоліту Кам'яної Могили. Тут на стінах з'являються нові зображення запрягання волів, коней, велика кількість сакрально-абстрактних символів, які сьогодні є об'єктами фундамен­тальних досліджень. Технікою ритовин у камені зображені фігури коней і вершників, накреслені сміливими, повними динаміки лініями.

Будівництво і живопис Трипілля

Пам'ятки будівництва трипільської культури фіксуються на всьому обширному терені її побутування від Південно-Східного Прикарпаття до Дніпра впродовж IV—III тис. до н.е. Трипільці будували дерев'яні житла, утворювали первісні форми житлових комплексів з ознаками організова­них протоміст. Будівництво має аналоги в культурах Близького Сходу, зокрема Чатал-Гуюк.

В наш час внаслідок активних археологічних пошуків на землях Укра­їни відомо близько тисячі трипільських поселень різної величини, почи­наючи від невеликих груп із шести, семи жител, закінчуючи крупними поселеннями площею у декілька сот гектарів, на яких розміщувалось близько 2 тис. житлових об'єктів, у тому числі двоповерхових.

З огляду на те, що в пізній період розвитку культури Трипілля відбувалися міжплемінні конфлікти, виникли також поселення укріплено­го зразка, тобто із валами, ровами тощо.

Традиційно історія культури і будівництва трипільських племен роз поділяється на три етапи, куди входять трипільські поселення на земля України та Молдови, як і на теренах Румунії, де вони відомі з V тис. д н.е. і мають назву культури Кукутені.

Тепер із раннього етапу трипільської культури відомо близько 15 поселень, третина яких розташовані на теренах України. Розташовано поселення переважно у лісостеповій смузі, поміж східними межами Румунських Карпат, тобто у басейні р. Серет на заході та Південним Бугом на сході, де густозаселеним було Середнє Подністров'я. Із цих поселень найвідоміші Лука-Врублівецька, Берново, Окопи та ін. Деякі з них заселяли плато високого правого берега Дністра (100 м) — це Лепковці та Солочени.

Трипільські поселення розташовані здебільшого недалеко від вод­них артерій, різнилися за топографічними характеристиками. Переваж­но ці поселення об'єднували десять жител, розміщені одним або декіль­кома рядами над річкою. Таке поселення могло займати площу 1-2 га і було дуже компактним. Вже згадане поселення Лука-Врублівецька скла­далося із семи напівземлянок, що розташувалися рядочком над берегом Дністра. В Олександрівці наземних жител виявлено 13, але вони були розташовані трьома рядами вздовж схилу балки. Оригінальним за пла­ном було відоме поселення Бернашівка на Дністрі, яке вміщувало шість жител, розташованих навколо сьомого у центрі. Ймовірно, якраз це кругове планування згодом знайшло продовження у трипільських посе­леннях.

На ранніх поселеннях Трипілля (4000-3600 рр. до н.е.) простежують­ся два види жител: землянки і напівземлянки та наземні, глинобитні будинки. Зафіксовано також існування легких, наземних споруд, що виконували різноманітні допоміжні господарські функції. Є поселення, де переважали землянки, і такі, де залишились останки лише назем­них жител. Існують, щоправда винятки, де виявлено обидва види.

Заглиблені у землю житла мають переважно овальну форму. Іноді овальні ями, що залишились від житлових споруд, об'єднані й нагаду­ють за формою цифру 8, їх діаметр досягає 3-6 м, а глибина — від 1 до З м. Трапляються і великі за розміром споруди. Так, у поселенні Лука-Врублівецька одне із жител мало довжину 43 м, ширину — 2-3 м. Зем­лянки покривалися нахиленим дахом, що опирався на вкопані стовпи. Житла складалися переважно із одного чи двох приміщень, в яких зна­ходилися піч із склепінням або відкрите вогнище, із земляною чи покритою плиткою основою. При будівництві жител окрім дерева вико­ристовувався камінь для основи вогнища, основи глинобитних стін, різ­номанітних вимосток підлоги (Бернашівка, Сабатинівка, Гринівка). В інтер'єрах жител зафіксовано існування різних культових предметів, вівтариків тощо. Це особливо виразно простежується на збережених гли­няних моделях у формі відкритих майданчиків на ніжках, які також виконували функції культових предметів.

На середньому етапі розвитку трипільської культури (середина IV тис. до н.е.) трипільські племена значно розширили територію побуту­вання, зокрема у Верхньому Подністров'ї та Буго-Дніпровському межи­річчі, а наприкінці IV тис. вийшли на праві притоки Дніпра та його берег. Спостерігалося кількісне зростання та густота поселення. Збільшилися площі поселень, чимало з яких укріплювались валами та ровами. Вели­чина поселень у Подністров'ї становила 40-50 га, в Буго-Дністровському межиріччі та деяких об'єктах — 90-150 га.

У конструкції й формі напівземлянок використовувались переважно ранньотрипільські будівельні матеріали — дерево і глина. В прямокут­них у плані наземних житлах, оформленні їх інтер'єрів простежувалися зображення традицій першого етапу культури Трипілля. Однак з часом житла стають монументальнішими. Вони складаються з декількох кім­нат, що мають печі та спеціально визначені місця для відправлення культових функцій. У Придністров'ї в окремих випадках для споруджен­ня жител використовували камінь.

Останнім часом вчені-археологи висловили припущення, що перева­жно в Придністров'ї та Припрутті деякі житла були двоповерховими. Жертовники у приміщеннях складали з глиняних плиток і були орієнто­вані за сторонами світу.

Враховуючи високий мистецький рівень ужиткового мистецтва три­пільських поселень, особливо славної трипільської кераміки, можна дійти висновку, що ці вміння трипільців мали застосування і в архітектурі жител. Відомо, що стіни жител фарбувалися білою або червоною фар­бою. Деякі були великих розмірів, зокрема два будинки у поселенні Ко-ломийщини II мали до 27~30 м довжини та 6-7 м ширини. Одне житло складалося з п'яти камер із шести печами, круглими жертовниками, пофарбованими червоною вохрою. Стіни цих будівель споруджувались із двох отинкованих плетнів, забутованих землею, змішаною із обпаленою глиною. Повну уяву про ці житла дають збережені їх глиняні моделі, особливо із поселень Коломийщини II і Гребеней, де зображені двосхилі будівлі з декількома стропилами та щипцями (завершення дахівки) на фасаді. Особливого вигляду надають цим будівлям овальні вікна. Житла, прикрашені ритовинними і мальованими візерунками, зовні пишно деко­ровані.

До кінця середнього — на початку пізнього етапу Трипілля належать крупні поселення, виявлені у межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Вони займають площу близько 400 га, налічують 1000 і більше жител. Це поселення Майданецьке, Доброводи, Тальянки та ін.

Трипільське поселення біля с. Майданецьке займало близько 300 га (1200x1600 м). В окремих поселеннях вирізняються за характером і фун­кціями угруповання будівель, які, в свою чергу, згруповувалися у вули­цю. Отже, у багатьох випадках будівлі мали вертикальний розвиток, тобто другий поверх і стріхове приміщення. Як засвідчує великомасштабна модель двоповерхового житла трипільської культури. Перша половина IV тис. до н.е.; с. Розсохуватка Черкаської обл. поселення Майданецьке, його реалізація є наслідком зусиль багатьох людей, організованих для широко спланованої будівельної ідеї на зразок великого протоміста близькосхідних цивілізацій. Ці протоміста мали традиційне планування споруд за периметром замкнутого кола в один або декілька рядів будинків, різних за розмірами, з мало забудованим центром. Ці протоміста — унікальне явище світової цивілізації, кількість жителів у них становила 10-15 тис.

Пізній етап розвитку культури і будівництва Трипілля характерний консолідацією племен з матеріальними культурами, становлення яких відбувалося внаслідок вторгнення ямної культури Сходу і потім — культури кулевидних амфор із Заходу на північний захід.

З цього погляду оригінальною, на відміну від численних трипільсь­ких локальних різновидів культури, є культура усатовської локальної групи. Село Усатове і сьогодні знаходиться в степовій зоні Північно-Західного Причорномор'я. На південному заході вона обмежується пони­ззям Дунаю і Пруту, доходячи на сході до Південного Бугу. Північна межа проходить південніше від міст Ясси, Кишинів, Первомайськ.

На мисах високого плато над лиманом або на високій терасі над річкою і розташовувались поселення Усатове, Маяки, Стойкань, Градениці, Паланка, Слободзея. Маяки і Фолтешть оточували укріплення із валів та глибоких ровів. Для цих поселень характерні землянки і наземні житла. Винятково цікавими спорудами для Усатового є вирубані в мате­риковому камені-вапняку прямокутні коридори та монументальні спору­ди культового характеру. їх пов'язують із культами богині-матері, сонця і бика. В Усатовому знаходиться також два курганних могильники і два могильники із ґрунтовими похованнями, при спорудженні яких широко використовувався камінь-вапняк. Ним викладали закладки і кромлехи, що оточували центральне поховання і побудовані після того, як були встановлені у південно-західній їх частині вертикальні плити і влашто­вані культові ями.

Пам'ятки Усатового багато в чому перегукуються із культурними традиціями індоєвропейських племен, котрі кочували тоді у степових зонах Північного Причорномор'я. Це особливо стосується поодиноких покритих різьбою вертикальних стел, що за мотивами нагадують відомі антропоморфні стели ямної та катакомбної культур.

Паралельно із культурою Трипілля па просторах Південної Украї­ни, а особливо у Тавриді, розвиваються культури Михайлівського зраз­ка та Кемі-Оба. Вони зазнали впливів Трипілля, їх розвиток припадає на середину III тис. до н.е. У поховальних обрядах цих культур домінує спорудження невеликих за розміром (3-7 м.) курганів, що іноді мають панцирну обкладинку із кам'яних, вертикально поставлених стел або менгіри чи вільно установлені стели. Подекуди стели, якими укріплено курган, покривали різьбленим геометричним орнаментом чи анімалісти­чними сюжетами. В середині курганів іноді поховання горизонтально пе­рекриті примітивно виконаними антропоморфними стелами, що, ймові­рно, є початковим етапом розвитку цього виду скульптури.

Цікавий зразок монументально-сепукральної (похоронної) архітектури даного культурного кола — курганний могильник мідного віку біля с. Вербівка на Черкащині, де один із курганів обкладений кам'яними бри­лами з вирізьбленими на них символічними знаками. Онтологічне сакра­льне первісне мистецтво, просякнуте мисливською та хліборобською магією трипільських племен і племен степової зони, утворило справжню систему таких знаків. Безумовно, тут відчутний далекий відгомін абст­рактних символів Кам'яної Могили і предметів ужиткового мистецтва Трипілля.

У III тис. до н.е. в степах Східної Європи з'являються племена ямної культури. Серед них набуває широкого розповсюдження обряд курган­них поховань. На ранньому етапі кургани були невеликі за розмірами, але пізніше дедалі більше стають вищими й іноді сягають 10 м. Курганні насипи звичайно споруджувались у декілька прийомів, що зумовлено періодами між окремими похованнями, яких в деяких курганах налічу­валось близько 20.

У наступні тисячоліття практика насипання та архітектурно-ужит­кового оздоблення курганів набула розвитку і витонченості. Особливо удосконалювалася архітектоніка поховальних камер всередині могил. Вони стали популярними у племен білогрудівської та катакомбної культур, їх функції неодноразово поєднувалися з функціями святилищ, ритуальні відправи яких відбувались на вершинних майданчиках цих курганів, об­несених іноді декількома кромлехами, встановленими у масивах насипу антропоморфними стелами.

Окремий феномен культури Трипілля становлять згадувані кераміч­ні моделі споруд трипільського житла. Вони викликають особливий інте­рес дослідників як одне із найдостовірніших іконографічних джерел три­пільського житлобудівництва і можливість осмислення духовних уяв­лень енеолітичного населення України.

Найдавніші у світі моделі споруд походять із IV тис. до н.е. і створені на теренах Близького Сходу.

На терени України цей мистецький різновид поширився із Малої Азії через Балкани, де знахідки житлових моделей відомі в неоенеолітичних культурах Боян, Кьорьош, Гумениця, Градешниця тощо. Трапля­ються вони також і в інших землеробських культурах Старого Світу, зокрема, в Індонезії, Месоамериці. На сьогодні в Україні досліджено близько 60 моделей трипільських жител, однак 49 із них — дуже по­шкоджені маловиразні керамічні фрагменти і тільки 17 дійшли до нашо­го часу повністю збереженими.

Для найраніших етапів Трипілля характерні моделі чотирикутних жител із двосхилими дахами, поставленими на чотирьох невеликих ніж­ках без платформи. їхні стіни та дах декоровані заглибленнями в глині. За стилєвими прикметами вони найбільш наближені до культур Балкано-Дунайського кола, що свого часу позначились на формуванні три­пільської культури — Боян, Гумениця тощо.

Із завершенням раннього та початку розвинутого етапу поширю­ються невеличкі будиночки без даху та моделі на довгих підпорках із заглибленим декоруванням та білою інкрустацією. На початку розвину­того етапу з'являються моделі жител без даху, але декоровані тільки розписом із платформою й масивними стовпами. Правдоподібно, вони ві­дображають рідкісний у трипільській практиці вид будівель на стовпових опорах, хоча наявні платформи можуть також означати нульову відміт­ку будівлі, тобто її наземний вид, а підпорки — тільки підставку для керамічної скульптури. Наприкінці розвинутого етапу з'являються мо­делі жител так би мовити реалістичного напряму, де відчутне намаган­ня якомога достеменніше передати характер будівлі.

Найпізніший етап Трипілля характерний стилізованими моделями, які відтісняють реалістичний підхід. Це Певною мірою відображає зміну характеру трипільського житлобудування. Стилізаторський підхід дохо­дить до завершення, тобто сама модель вже перестає бути зображен­ням якоїсь конкретної будівлі, але перетворюється в її пластичний сим­вол. Моделі у вигляді керамічних орнаментованих кубиків, властивих для пізнього етапу Трипілля, відомі із Усатового поблизу м. Одеси.

Залишається дискусійною проблема функцій моделей трипільських жител. На думку археолога Т. Пассек, моделі виконували культове при­значення. Була також висунута гіпотеза, що моделі зображають не зви­чайні житлові споруди, а культові святилища, тобто моделі жител вико­нують сакральні функції, які певною мірою відображають духовно-магічні засади світосприйняття трипільців.

У сакральних спорудах катакомбної культури на Приазов'ї виразно простежуються аналоги з культурами Близького Сходу. Особливо це помітно в розкопаному 1982 р. величезному курганному святилищі біля с. Виноградне Токмакського району. До розкопок курган становив масив заввишки 9 м, діаметром 100 м. Вершина кургану була плоскою. Його спорудження потребувало близько ЗО тис. м³ ґрунту. Хоча традиція по­будови святилищ у Північному Причорномор'ї простежується ще з ене­оліту, але нічого подібного за будівельним розмахом досі не було вияв­лено. Величезні масштаби об'єкта засвідчують, що він присвячувався якомусь головному Божеству або декільком основним богам катакомбно­го поселення. Вершина кургану була плоскою (подібно до зиккуратів близькосхідних культур), призначеною для здійснювання основних сак­ральних ритуалів.

За тривалий період розкопок виявлено три етапи існування святили­ща. Будівництво розпочиналось спорудженням кургану шестиметрової висоти, на вершині якого влаштовувався вівтар із крупних глиняних блоків (0,5x0,35x0,25 м), оточений доріжкою із накидкою з очерету. Раді­ально від вівтаря до підніжжя кургану розходились 13 декоративних масивів, побудованих на вершині кургану. Масиви зводилися із блоків таких самих, як вівтар, мали круглі стики та плоскі вершини.

Мабуть, через те, що споруда із глиняних блоків виявилася не міц­ною, на другому етапі її конфігурацію змінено на компактнішу. Вівтар розширено на північ, вали засипано, а до платформи добудовано зі сходу та північного заходу два пандуси. Від вівтаря святилища пандуси опускалися радіально і змінювалися на передвівтарні майданчики, від кожного з яких, у свою чергу ішли спуски, а полотно їх по краях укріп­лювалось кам'яними брилами (праворуч і ліворуч). На схилі платформи між початком спусків стояла триметрова гранітна стела у вигляді сокири або човна.

На переломному етапі форму кургану святилища ще більше спрощують, засипають пандуси і спуски, на північ і схід розширюють платформу, до вершини платформи зі сходу влаштовується єдиний прохід. Святилище було побудоване у кургані, останні поховання в якому нале­жать до інгульської культури. В середині святилища виявлена посудина катакомбного періоду і вкопане поховання багатоваликової кераміки. Знайдена гранітна стела у вигляді сокири.

У близькосхідних віруваннях сокира вважалась атрибутом бога грози тобто пов'язувалась з ідеєю дощу). Отже, святилище присвячувалось ідеї врожайності.

Аналогічні святилища існували тільки на Давньому Сході. Це зиккурати, при спорудженні яких використовувалась ідея платформи із широким входом на вершину, що засвідчувала наявність контактів культурного та економічного характеру із даними регіонами.

Будівництво, архітектура, інші види мистецтва Трипілля становлять єдиний культурний феномен, який розвивався паралельно з розвитком цілого ряду культур Середземномор'я, Малої Азії, Індії та Китаю. Ці культури, незважаючи на значні географічні віддалі, демонструють близькі за характером форми мистецького вислову, оформлення керамічних виробів, статуарної пластики тощо.

Найпершим чинником, який впливав на ці аналогії у мистецтві, був відносно однаковий рівень суспільного розвитку, що водночас формува­ло подібні ідеологічні засади, форми культових ритуалів та персоніфікація божеств.

З середини IV тис. до н.е. племена трипільців освоїли зручні для господарства території; споруджують величезні за розмірами поселення у вигляді протоміст, що було унікальним явищем у контексті тодішньої світової цивілізації.

В наш час археологами виявлено близько 20 таких поселень-гігантів. Особливо ґрунтовно вивчені трипільські поселення-гіганти біля с. Майданецького та Тальянки на Черкащині.

Деякі з цих колосальних протоміст сягають площі 500 га. Коли роздати їх планове розташування, то вони мають форми, наближені і кола або овалу, які складаються з декількох кілець, здебільшого від одного до чотирьох. Поселення сформовані суцільними рядами, в яких щільно прилягають одна до одної будівлі різної конструкції. Зве­дені будинки в один, а здебільшого в два поверхи споруджувались для виконання різноманітних функцій: житлово-господарських, культових і оборонних. У протомістах були вулиці, квартали, площі, майдани. Житлова забудова налічувала 1500-2000 будинків, а жителів могло бути Ідо 10-15 тис.

Відомий з глиняних моделей та археологічних розкопок зовнішній вигляд трипільських жител дає підстави стверджувати, що витоки най­давніших традицій української народної архітектури сягають періоду три­пільського будівництва.

Живопис Трипілля пов'язаний з архітектурою й окремими видами декоративної кераміки та керамічної фігуративної пластики. Про на­стінний живопис трипільців відомо завдяки рідкісним археологічним фрагментам, виявленим на моделях "відкритих" трипільських жител, де документально зображені елементи інтер'єру, характер яких май­же ідентичний витонченому декоративному оздобленню трипільської кераміки.

Розписна трипільська кераміка — єдиний добре збережений вид три­пільського живопису, котрий становить водночас органічний елемент стінопису інтер'єрів. Є всі підстави розглядати стінопис Трипілля фено­меном світового значення. Функція трипільського живопису не лише декоративна, а передусім ідеологічно-магічна, що виявляється як кон­солідуючий духовний чинник трипільської етнічної спільноти.

Глибокий смисл мають форми чотирикутних домашніх вівтарів, ви­конаних у формі хреста або квадрата, розвернутого за сторонами світу. Символіка тут адекватна культурам Близького Сходу, тобто: північ — південь — захід — схід; ранок — полудень — вечір — ніч; весна — літо — кінь — зима; дитинство — юність — зрілість — старість. Відповідні символіко-магічні побудови зумовлені практикою і реаліями життя, в кольоровій гамі домінують три яскраві контрастні співвідношення: червоне — чорне — біле. Ці кольори до сьогодні простежуються в українському мистецтві, особливо в народних вишивках.

Використання кольору властиво середній стадії розвитку Трипілля. Кераміку раннього періоду Трипілля вирізняє тонкий рельєфний орна­ментальний декор; тут домінують елементи трипільських спіралей, іноді при моделюванні рельєфів застосовується сіра та біла глина. Проте чер­воний та білий кольори застосовуються лише на середній стадії, що засвідчує перехід від початкового до середнього етапу культури Три­пілля. Ґенеза цього розпису становить дискусійну проблему. Згідно з поширеною гіпотезою, розпис започатковується під впливом булгар (південнозахідних племен), поступово проникає в технологію виготовлення кераміки, поширюється у племен Покуття й Подніпров'я, згодом вико­ристовується керамістами майже в усьому трипільському ареалові. Од­нак мальована кераміка не простежується у племен першого етапу три­пільського розселення, які осіли у межиріччі Південного Бугу та Дніпра. Вони не сприйняли це нововведення, залишаючись вірними традиційній рельєфній заглибленій орнаментації керамічних виробів. На цих підста­вах вчені виокремили в культурі Трипілля два основні ареали — захід­ний і східний.

Домінування в керамічному малярстві трипільців мотиву спіралі засвідчують виявлені при розкопках елементи декорації печей і стін кольорами червоним, білим та чорним. Аналогічні розписи властиві мистець­кому ансамблю інтер'єрів. Зокрема, під час розкопок у Володимирівці виявлено модель будинку, де стінні розписи виконано за допомогою зна­чно вигнутих смуг, кругле вікно обрамлено щільно зафарбованими три­кутниками, що повторюється в оформленні входу до приміщення; чер­воними фестонами розмальована також підлога приміщення (Т.Пассек).

Хвилясті смуги використано в оформленні інтер'єру крітського палацу Кносс, мінойського палацу бронзового віку (III тис. до н.е.). Трипільський живопис випереджає єгипетський, грецький, китайський (Рожок, 1973). Як відомо, у III—II тис. в Китаї простежується інспірація трипільсь­кої кераміки під назвою "яншао".

Трипільська кераміка витончена за технічним рівнем виконання, роз­маїттям і вибагливістю форм, орнаментальністю й художнім вирішенням живопису. Характерно, що ця кераміка виконувалась без гончарного круга. Проте вона посідає одне з перших місць серед глиняного посуду первіс­них європейських племен.

Семантика онтологічних за суттю живописно-орнаментальних мотивів стає зрозумілою при глибокому вивченні ідеологічно-релігійного світогляду трипільських племен землеробсько-тваринницького періоду роз­витку, що відображено в містично-обрядових уявленнях, фігуративній пластиці та кольоровому вирішенні.

Трипільська високомистецька традиція органічно вплетена в тисячо­літній художньо-історичний процес і становить важливий чинник сти­льового і художнього розвитку українського мистецтва.

До найдавніших мистецьких досягнень, безумовно, належать антропоморфні стели. Час побутування антропоморфних стел — V-ІП тис. до н.е. Стели пов'язані з поховальними обрядами індоєвропейців і поширені на всіх географічних просторах Європи, де побутували індоєвропейські племена. Стели вишукані за іконографією, композиційним вирішенням та пластичними засобами образної мови. Збереглися стели подекуди на теренах Іспанії, Франції, Болгарії, Румунії, але, мабуть, найбільше — на землях України, де період індоєвропейців був тривалішим. Поодинокі екземпляри зустрічаються на Північному Кавказі.

Антропоморфні стели пов'язані з похованнями курганного характе­ру. Це переважно видовжені прямокутні плити із каменів вапняку, піс­ковику чи граніту, інших місцевих кам'яних порід. Верхній зріз цих плит закомпонований із невеликим виступом, який умовно означав голову. Щоправда, на початках такі стели могли бути переважно прямокутної чи півовальної видовженої форми. Вони зовсім не мали антропоморфних ознак, але вважалися "постаттю" символічно.

Навантаження стел відрізняється зображувальним матеріалом. По-різному застосовуються умовно прямокутна плита із невеликим висту­пом для голови і суцільно заповнені складним багатим іконографічним декором стели. Серед останніх широковідомі стели із с.Наталівка на Дніпропетровщині, с.Білогрудівка на Уманщині, із Новочеркаська на Дону, с.Казанків у Криму, особливо стели із с.Федорівка на Полтавщині та Керносівський ідол з Дніпропетровщини.

Антропоморфні стели періоду міді-бронзи започатковують новий вид степової монументальної пластики, що використовуватиметься впродовж декількох майбутніх тисячоліть. Це меморіальні степові скульптури кіммерійців, скіфів, сарматів, пізніше причорноморських греків, слов'ян та інших кочових і осілих етносів, котрі проживали на наших землях. Однак кожен із них творив власні різновиди цієї пластики, що втілюва­ли його ідейні, космологічні чи сакральні уявлення. Ці скульптурні твори були наче своєрідними маяками неписаної історії мистецтва нашого краю. Стели періоду міді-бронзи становлять початок скульптур даного жанру. Цей унікальний феномен світового мистецтва також мав попере­дників, що виявились у дрібній пластиці періоду пізнього палеоліту в настінних рельєфах і ритовинах святилища Кам'яної Могили. їх поєднує єдина лінія знакового символічного, онтологічного мистецтва, одуховленого за змістом, монументального за функціональним призначенням.

Дата добавления: 2014-01-07