Малярство північного Причорномор’я

Як уже згадувалося, визначне місце в архітектурі курганних похо­вальних споруд займали унікальні у мистецькому відношенні внутрішньокурганні поховальні споруди. На терені Таврійського півострова збереглися визначні пам'ятки античного живопису, який належить до найатракційніших феноменів античного мистецтва. Такі зразки практич­но відсутні навіть в материковій Греції.

Пам'ятки стінного малярства, про які йдеться, виникли на теренах України, що становить їх особливу цінність і засвідчує утворення тут своєрідної місцевої школи античного малярства.

Хронологічно ці пам'ятки створено у другій половині IV ст. до н. є. — III ст. н. є. Найбільша кількість розписів збереглася у межі Боспорського Царства, зокрема розпис внутрішніх могильних поховальнях камер. Загалом живопис розвивався у прикрасах інтер'єрних житлових, громадських та інших споруд, тобто стінний і станковий.

У С.-Петербурзі (Ермітаж), на жаль, все ще знаходяться твори світового мистецтва, які належать Україні. Серед них — унікальний саркофаг, виявлений 1899 р. поблизу м. Керч. Розпис саркофага всередині по­дібний до мальовил внутрішньокурганних камер. Фрескові мальовила зображають епізоди із життя померлого та момент творчості художника-портретиста в майстерні. Це єдине такого взірця зображення у світово­му античному малярстві. Можливо, тема пов'язана з основною профе­сією померлого. Молодого художника, котрий сидить, зображено у профіль, з непокритою головою, в одязі, звичайному для мешканців Боспору (сорочка чи хітон з довгими рукавами, довгі штани, плащ, м'які чоботи). Художник сидить поруч із мольбертом, на якому встановлено підрамник. Він розігріває над полум'ям жаровню, що стоїть на підло­зі, —спеціальний інструмент енкаустики. Скриня з двома розкритими віками розташована справа від нього на спеціальній важкій підставці. Вона містить воскові фарби, розкладені у квадратних комірках. Тло сце­ни становлять розмальовані у червонуваті декоративні плями стіни, на яких розміщено три готові портрети, вочевидь, роботи цього художни­ка. Два з них вставлені у круглі рами, ще один — квадратний — лише на підрамнику. Підрамник такої ж конструкції, як і той, що на мольбер­ті. Сцену із боків фланкують дві колони коринфського ордера.

Необхідність точного опису даної сцени підказана тим, що це єди­ний доказ існування станкового портретного живопису на наших тере­нах, у Боспорі, а зрештою, напевно, і в Херсонесі та Ольвії — містах, де процвітали будівництво, скульптура, малярство, література, театр, спортивні ігри тощо. Умов для збереження станкового живопису не було, він не зберігся і на терені самої античної Греції.

На стіні в майстерні художника розташовані два погрудні зображен­ня, закомпоновані в кругах. Відомі й інші приклади подібних розписів у мистецтві. Напевно, вони були поширені в античності.

Саме так закомпоноване погруддя богині Деметри посеред стелі ві­домого склепу Деметри на Гнилищі, такі тонди (композиції в крузі) є на ранньохристиянських іконах із монастиря св.Катерини на Синаї, такі ж круглі тонди зі зображенням Ісуса Христа спалювали на вогнищах іконоборці (дані Хлудовського Псалтиря чи Київського Псалтиря 1397 р.).

Найбільше монументальні розписи збереглись на терені Боспорського царства в ІV-ІП ст. до н.е., періоду найвищого піднесення культури міст Північного Причорномор'я. Це засвідчують настінні мальовила, які за стилем і технікою наблизилися до аналогічних розписів, виконаних грецькими майстрами на острові Делос у Пріоні та деяких інших місцево­стях Греції. Відомо, що розмалювання інтер'єрів поховальних камер імітувало розмалювання житлових будівель античних міст материкової Греції, периферійних грецьких міст-полісів, якими були міста-поліси Пів­нічного Причорномор'я.

Орієнтовані переважно на принцип настінних розписів, практико­вані у центральних грецьких містах, приїжджі чи місцеві майстри фрескового живопису були змушені враховувати еволюцію смаків реа­льних замовників. Йшлося про святковий вигляд інтер'єру. Ця святко­вість ґрунтувалася часто на зіставленні двох-трьох яскравих горизонта­льних кольорових смуг, які оперізували приміщення, надаючи йому ма­жорного вигляду.

Прикладом могло бути розмалювання похоронної камери гробниці, розкритої 1908 р. на схилі гори Мітридат біля Пантікапею (друга полови­на IV ст. до н. є.). Тут цоколь приміщення вирішений широкою смугою жовтого кольору, поверх нього широка смуга яскравого червоного ко­льору як імітація рядів сирцевої цегли, далі — вузька біла смуга, що фіксує місце світлої дерев'яної прокладки у стіні. Над нею знову жовта смуга і жовтий виступ у стіні, очевидно, карниз і, на завершення циклу смуг, — біла смуга та верхня дерев'яна балка.

Верхня біла смуга має орнаментально-символічний розпис, де на бі­лому тлі зображено предмети, що розкривають сутність особи похова­ного (займався спортом); на цвяхах підвішені лаврові вінки, спортивні пов'язки переможця, діадеми, стрічки, арібал — посудина для олії, якою намащували тіло атлета перед боротьбою. Предмети подано в реалістичній манері, хоча розпис має символічно-онтологічний характер (фризова композиція та ритмічний уклад компонентів, домінантами яких є компо­ненти, передані активнішим червоним кольором). Загальною є тепла гама колориту: використані чорна, червона, коричнева, оранжева, жовта та біла фарби — кольори, типові для художників V ст. до н.е. Цей архаїзм характерний для Пантікапею, міста, яке було віддаленою периферією античного світу із власним сформованим побутом, етнічним розмаїттям населення та вподобань.

До широковідомих мистецьких комплексів античності на наших зем­лях належить курган Велика Близниця (IV ст. до н. є.). В другому склепі кургану, на верхній частині стін дромоса та склепу, розміщено рослин­ний орнамент, а на плиті, яка центрувала ступінчасте склепіння — величезне оплічне зображення богині Деметри, або Кори, у віночку з листя та квітів.

Широке, близьке до круглого, обличчя богині строго фронтальне, з піднятими майже до руху Оранти долонями рук. Рух за характером ти­пово онтологічний — богиня Деметра молиться, у неї широко розкриті очі, брови підняті, зіниці очей сприймаються повними колами, майже не прикритими повіками. Голова намальована на синьому тлі кольору неба. Риси обличчя — з певними прикметами сакральної ідеалізації: ви­довжений ніс має маленьке закінчення при майже відсутній формі нізд­рів, дещо по-скульптурному кругла форма малого рота, поставленого високо біля носа при великій віддалі від носа до нижнього краю підбо­ріддя (виникає враження по-чоловічому важкуватої нижньої щелепи). Контур круглого, важкуватого підборіддя плавно переходить у круглі, повні щоки. Обличчя обрамлене густим темним волоссям, яке, ритмізо­ване невеликими пасмами, розділене посередині прямим проділом.

На високій, круглій шиї золоте намисто, а з тімені на спину опуска­ється світле покривало, обрамлене подвійною червоною смугою. Руки, які виконують молитовний жест Оранти, також навантажені дією, яка наче віднесена на другий план і не сприймається з першого погляду, — кисть лівої руки Деметри доторкається покривала, в правій руці вона тримає галузку червоно-жовтих квітів.

Деталі, обрамляючи світлу широку форму обличчя богині, своїми дрібними формами водночас обрамлюють і підкреслюють його, зосере­джуючи на ньому увагу. Не забуваймо, що у центрі капсули поховальної камери зображено образ Божества. Висловлюючись християнським тер­міном, — це своєрідна ікона Богині Деметри. Богині, яка буде провідни­ком покійного в потойбічному світі. Інакше присутність цього зображен­ня тут була б позбавлена сенсу.

Образ Деметри із кургану Велика Близниця засвідчує високий рівень фрескового малярства в Пантікапею IV ст. до н. є. Зображення дає всі підстави стверджувати, що тут були високо розвинуті монументальний живопис, архітектура, скульптура. У цьому випадку маємо справу з його сакрально-онтологічним, культовим варіантом.

Зображення богині підпорядковане високим вимогам мистецтва, яке є елементом традиційного, практикованого у Пантікапею, похоронного обряду й існує як його інтегральний елемент. Це засвідчують певні умо­вності трактування рис обличчя та молитовного руху рук.

Розпис, напевно, робився дуже швидко, без необхідної підготовки. Зображення виконано темперою і без ґрунту, безпосередньо на камені. Воно виявилося дуже нетривким. Коли живопис перенесли з могильного приміщення на свіже повітря, фарба під дією сонця відразу вилиняла й обсипалася, безцінна пам'ятка античного мистецтва IV ст. до н. є. загинула.

Твором із ІV-ІП ст. до н.е., тобто хронологічно близьким до "Деметри" з кургану Велика Близниця, може вважатися голова юнака — фрагмент розпису надгробка IV—III ст. до н. є., нині зберігається у Херсонеському історико-археологічному музеї (Сева­стополь). Живопис виконано на камені. Зображено голову, фрагмент шиї і плечового пояса молодого атлета. Створюється враження, що рисунок цієї вольової, енергійної і сильної лю­дини робив митець, який професій­но опанував мистецтво живопису і скульптури.

Пам'яток живопису античної Гре­ції з цього періоду майже не збереглося, за якостями цей живопис переважає пам'ятки Помпеї, адже серед них немає твору, рівного цій композиції силою внутрішнього напруження.

Про високий рівень естетичного сприйняття мистецтва населенням полісів Північного Причорномор'я може свідчити масове вивезення вазового живопису з багатьох великих культурних центрів материкової Греції — Делоса, Афін тощо.

Тематика предметів вазового та настінного живописів відображає високі мистецькі смаки замовників. Щодо вазового живопису, то у пері­од еллінізму в Північному Причорномор'ї сформувався високий худож­ній стиль, розвиток якого відбувався у загальному руслі елліністичного мистецтва, але все-таки мав власні творчі видозміни. Відомі з давніх віків у Греції фігурні вази знайшли широке розповсюдження на наших землях, зокрема наприкінці V—IV ст. до н.е.

Типовими зразками можна розглядати твори, відкриті 1869 р. в одно­му з великих курганів у давній Фанагорії. Поховання виявилося нерозграбованим і дуже багатим. У похованні знайдено численні дорогоцінні побутові предмети. З-поміж них три фігурні розмальовані вази, які вирі­знялись винятково високою майстерністю виконання і прекрасно збере­жені. Ці три вази-статуетки були флаконами для ароматичних олій і зо­бражали Афродіту, сирену та сфінкса.

Серед цієї групи фігурних ваз особливо досконала ваза у вигляді сфінкса (висота — 0,215 м). Виявив пам'ятку 1869 р. В.Тізенгаузен. Зобра­жено сфінкса, який сидить. У нього лев'яче тіло, голова та груди жін­ки, великі крила складені за спиною, голова легко повернута вправо. В усій гармонійній і пропорційній композиції відчувається майстерність ве­ликого художника. Сповнені внутрішньої виразності обличчя і широко розкриті очі сфінкса. Згідно з міфологічною традицією греків, сфінкси —

злі демони смерті. Цей образ опрацьо­ваний численними варіантами у ста­туарній пластиці Єгипту та інших культурах Близького Сходу. З пли­ном часу його постать набула олюд­нення. Сфінкса наділяли страхітливою зловісною красою. Однак із поступо­вою зміною характеру релігії на­прикінці V і IV ст. до н. є. він перетво­рюється з потвори, яка приносить зло, в охоронця людини. Таким сфінкс зображений і на вазі із Фанагорії. Виняткову цінність вази становить її розпис. Особлива технологія, коли блискучі фарби гармонійно поєдну­ються з матовими, дає в підсумку прекрасний ефект, дає змогу уявити, як виглядала колись антична поліхромована скульптура.

Твори виняткової краси і витон­ченості знайдено в кургані Куль-Оба. Серед них виконані на платівках із слонової кості графеми зі сюжетами з античної міфології. На практиці такі графеми були елементами окладу де­рев'яного саркофага, який не зберіг­ся. Саркофаг декоровано кількома сце­нами. На одній із платівок збережена частина фігур Паріса і Гери, на іншій — Афіни й Афродіти. Зрозуміло, що цілісно тут зображено суд Паріса: квадрига із візником, полювання на зайця, скіф, який упав з коня. Ці неперевершені графеми за мистець­ким рівнем не поступаються шедеврам вазового живопису і не мають аналогів у пам'ятках нашої античної спадщини.

На теренах колишнього Боспорського царства археологи виявили чи­мало античних розмальованих склепів з фігурними сценами, героїзова­ними постатями померлих, орнаментальною символікою тощо. З І ст. н. є. яскравий приклад монументального живописного оформлення камери становить розпис склепу, виявленого на терені античного Пантікапея в районі Глинища, відомий під назвою склепу Деметри.

Тут, ймовірно, працювало кілька майстрів. Склеп уцілів від грабіж­ників. Збережені численні предмети дають змогу датувати його початком І ст. н. є. Склеп складався із дромоса та поховальної камери. Довгі стіни камери поступово переходять у півциркульне склепіння, в нижній із стін невелика ніша. Стіни і склепіння покриті двома товстими шарами тинку. У верхній шар додано товчену цеглу, внаслідок чого стіни примі­щення набули теплого, червонуватого відтінку. Стеля має відтінок світ­лий — ледь рожевий.

Розпис інтер'єру має символічно-онтологічний характер, хоча тала­новитий майстер не раз користується натуралістичним трактуванням поодиноких декоративних елементів. Згадані інтер'єрні ніші зафарбовані в червоний колір, кожна з них додатково декорована галузками виног­радної лози з китицями винограду. Рисунок невимушений, сповнений декоративності й виразності. Використані фарби чорна, зелена, жовта та біла. Інтер'єр утворюють декоративно-символічні елементи рослинного характеру, звідси відповідна атмосфера для основного, домінуючого тут сакрального образу богині.

Бокове склепіння поховальної камери відділене від стін "сухариковим" карнизом синьо-білого та коричневого кольорів. У такому дещо жорсткому обрамленні увесь простір стелі надзвичайно легкий і вигля­дає прозорим. Рослини тут не тримаються землі, ними переповнений весь повітряний простір, вони ніби спадають із неба поодинокими гілка­ми, групами гілок і суцільною хмарою листочків, тендітних за живопис­ним поданням, — вони слугують тлом для інших, важливіших рослин або букетів. Це гнучкі гілки лавра з ягідками, гірлянди, пучки маку з кокардами хвилястих рожевих стяжок і, врешті, численні довгасті чи серцевидні листочки, які заповнюють плафон.

Все це постає витонченим обрамленням, головним акцентом центра­льної композиції плафона, присвяченої богині Деметрі та міфологічній повісті про викрадення Плутоном її дочки Кори. Головною є сцена викра­дення: вона розташована у задньому лунеті навпроти входу до камери. Група Плутона закомпонована у двоколісній колісниці, запряженій чет­віркою коней. Плутон стоїть у колісниці, тримаючи перед собою переля­кану Кору. За спиною Плутона розвівається драперія його гіматія. Менш яскраво показана постать юного візника Ерота, що поганяє коней, три­маючи віжки. Квадригу (четвірку коней) художник трактує схематично, мабуть, бажаючи зосередити увагу глядача на головній сюжетній групі.

Очевидно, що над розписом склепу Деметри працювало двоє ху­дожників. Композиція з Плутоном видає руку ремісника чи початківця. Це відчутно в недоліках пропорцій і анатомії фігур, порушенні спів­відношення елементів композиції, відсутності зв'язку між колесами та кузовом колісниці тощо.

Найцікавішим високохудожнім елементом комплексу розписів склепу є розміщена в круговій композиції центру плафона погрудна композиція богині Деметри з вінком на голові. Особливе враження створюють чіткі форми класичного обличчя богині. Кругова композиція середини плафо­на домінує в оформленні інтер'єру поховальної камери, а скорботний вираз очей Деметри цілком виправданий. Тут застосовані основні прин­ципи класичного монументального малярства: якщо композиція з Плу­тоном і Корою вирішена за принципом "чорне на світлому" чи "темне на ясному", то постать Деметри зображена світлою плямою на темному тлі, темне тло є круглою темною плямою у центрі світлого плафона приміщення та ін. Круг, що обрамлює темне тло Деметри, виконаний у неконтрастній, стриманій тональності декоративних рослинних елемен­тів плафона. Форми обличчя та шиї Деметри виконані в підкреслено

потовщених і темних лініях, щоб відповідно сприйматися на віддалі. Ці форми монументально узагальнені й передають глибоку настроєвість виразу обличчя богині Деметри.

Монументалізм твору значною мірою перегукується з монументалізмом, який буде розвиватися через три століття в християнському мис­тецтві Таврійського півострова.

Традиції мистецтва пізнього еллінізму, в яких створене погруддя Деметри, матимуть продовження і надалі впродовж століть.

Цікаво, що в будівлях античних полісів, які належали заможним власникам, підлога лазні вимощувалась мозаїками з морської гальки. Одна з таких лазень розкопана археологами 1937 р. у Херсонесі. Виявлений тут мозаїчний живопис належить до визначних пам'яток Північного Причорномор'я. Мозаїка зображає двох гарних молодих жінок, які купаються біля лутерія (великої чаші на підніжку). їхні оголені тіла ви­діляються на темно-синьому тлі. Мозаїка виконана з морської гальки білого, ніжно-жовтого, темно-синього кольорів, з деяким вкрапленням червоних і зелених камінчиків. Довжина мозаїки — 2 м. Твір датовано першою половиною II ст. до н.е.

У VI ст. до н. є. під час правління Юстиніана Херсонес стане опорою християнства на цих землях.

Дата добавления: 2014-01-07