Тема 5.3. Склад і структура видатків державного бюджету України

Ними

8.10 Особливості устрою електричних мереж і керування

Живлення мережі освітлення території промислових підприємств рекомендується виконувати від цехових підстанцій окремими лініями. Освітлення відкритих ділянок території, робота на яких пов'язана загальним технологічним процесом з цехом, допускається живлення від освітлювальних мереж цеху за умови централізованого керування освітлювальною установкою.

Рекомендації щодо вибору підстанцій, використовуваних для

живлення зовнішнього освітлення:

а) варто використовувати найменшу кількість підстанцій, однак використовувати так, щоб при живленні мережі освітлення доріг від обраних підстанцій перетину проводів повітряних мереж вони не перевищували 16 мм2 для алюмінієвих проводів і для мідних 6 мм2;

б) компонування ліній зовнішнього освітлення рекомендується робити з таким розрахунком, щоб, як правило, не допускати прокладки рівнобіжних ліній однакового призначення по загальній трасі;

в) рекомендується використовувати в першу чергу ті підстанції, від

яких одночасно з освітленням доріг може бути освітлення складів, чи охоронне освітлення.

При невеликій потужності і малій довжині ліній для скорочення

кількості проводів доцільно переходити до однофазних чи двофазних мережам, якщо це не викликає збільшення перетину проводів вище найменших припустимих значень.

На території промислових підприємств, насичених підземними комунікаціями, трудомісткість виконання кабельних мереж у траншеях висока, що потребує мережі прокладати відкрито.

Мережі освітлення заводських площадок і головних доріг

промислових підприємств, до яких ставляться підвищені естетичні вимоги, виконуються броньованим кабелем у траншеї.

Кабельні мережі в траншеї, як і повітряні лінії на опорах,

мають свої переваги і недоліки. Перевага схованих кабельних мереж полягає в тому, що вони менш піддані обриву, недоліком же їх є труднощі перебування та усунення обривів мережі. Навпроти, перевагою повітряних мереж є можливість легкого виявлення і усунення обривів мережі. З огляду на вищесказане, а також те, що повітряні лінії значно дешевші від кабельних, повітряним мережам варто віддавати перевагу порівняно з кабельними.

Роздільно повинні керуватися такі частини освітлювальної установки: освітлення доріг, освітлення ділянок території, на яких проводяться роботи в темний час доби; охоронне освітлення; світлоогородження висотних споруджень.

Для території промислових підприємств, де основна частина цехів працює в три зміни, освітлення доріг, пішохідних доріжок і залізничних колій включається на весь темний час доби. Для територій підприємств із двозмінною роботою рекомендується, крім робочого освітлення, передбачати чергове знижене освітлення на той період, коли підприємство в цілому не працює.

Список літератури

1. Черкасский В.М. Насосы, вентиляторы, компрессоры: Учебник для теплоэнергетических специальностей вузов. - М.: Энергия, 1977.

2. Ананьев В.А., Балуева Л.Н. и др. Системы вентиляции и кондиционирования. Теория и практика: Учебное пособие. 2-е изд. – М.: Евроклимат, Издательство “Арина”, 2000. – 416с.

3. Щекин Р.В., Кореневский С.М. Справочник по теплоснабжению и вентиляции. Вентиляция и кондиционирование воздуха. - К.: Будівельник, 1968.

4. Кязимов К.Г., Гусев В.Е. Основы газового хазяйства: Учеб.

для проф. заведений. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 2000.

– 462 с.: ил.

5. Білан О.О., Даниленко М.А. Водоводи та водопровідні мережі. Гідравлічні розрахунки. – К.: Вища школа, 1974.

6. Карасев Б.В., Дечев В.И. Основы гидравлики, сельскохозяйственного водоснабжения и канализации. – Минск: Вышэйш. школа, 1976. – 368с.

7. Соколов Е.Я. Теплофікація і теплові мережі. – М.: Енергія,

1982. - 360с.

8. Архаров А.М., Беляков В.П. и др. Криогенные системы: Учебник для вузов по курсу “Криогенная техника”. – М.: Машиностроение, 1987. – 536с.

9. Освещение открытых пространств /Н.В. Волоцкой, М.С.

Дадиомов, Л.Д Николаева и др. – Л.: Энергоиздат. Ленингр. отд-ние,

1981. – 232с.: ил.

Навчальне видання

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу “Системи виробництва та розподілу енергії”

для студентів спеціальності

7.000008 “Енергетичний менеджмент”

денної форми навчання

Укладач канд.техн. наук С.С.Антоненко

Редактор Т.Г.Чернишова

Відповідальний за випуск доцент, канд.техн.наук А.О.Євтушенко

План 2005 р., поз.	Формат 60х84/16.	Ум.друк.арк.
Підп. до друку	Замовл. №	Обл.-вид.арк.
Наклад 100 прим.	Собівартість вид.	Безкоштовно.

Вид-во СумДУ. Р.с.№ 34 від 11.04.2000 р.

40007, м.Суми, вул. Римського-Корсакова, 2

Друкарня СумДУ. 40007, м.Суми, вул. Р.-Корсакова, 2

1. Система охорони здоров’я в Україні. Склад та структура видатків на охорону здоров’я.

2. Фінансування охорони здоров’я. Планування витрат. Основні статті кошторису.

3. Основні показники роботи установ охорони здоров’я. Система заробітної плати медичних працівників

4. Бюджетне фінансування закладів культури. Основні статті кошторисів бібліотек, будинків культури та інших культурно-освітніх закладів. Фінансування преси, радіо, телебачення.

5. Фінансування розвитку фізичної культури і спорту, роль бюд­жету в державній підтримці олімпійського руху.

6. Склад видатків на оборону, порядок їх планування і фінансування.

7. Склад видатків на державне управління. Фінансування органів оборони та управління.

8. Видатки на судові органи і прокуратуру, на правоохоронні органи, на утримання податкової адміністрації та митних органів.

9. Порядок планування і фінансування видатків бюджету на управління.

10. Фінансування міжнародної діяльності держави.

Фінансування медичних установ. Охорона здоров'я. 22. Основні статті кошторису, планування витрат. 24. Оплата праці медичних працівників.

Основними сітковими показниками, які враховуються під час визначення витрат на утримання установ охорони здоров'я, є такі: кількість лікарняних ліжок, кількість лікарських посад, кількість лікарських відвідувань (поліклінік), кількість ліжко-днів. Кількість лікарняних ліжок розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку з урахуванням демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов розвитку певного регіону. Відповідно до кількості ліжок у лікарні визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Кількість лікарських відвідувань — це показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів (код 1132) при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість лікарських відвідувань у поліклініці визначають відповідно до кількості середньорічних лікарських посад, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день (наприклад, 6 год 30 хв для дільничного терапевта), норми прийому хворих за годину та кількості робочих днів на рік. Так, норма прийому дільничного терапевта — 22 особи за день (15 осіб за З год роботи в поліклініці та 7 осіб за 3,5 год при наданні допомоги вдома).

Оплата праці медичних працівників (код 1111) здійснюється за фактично відпрацьований час відповідно до посадового окладу з урахуванням доплат, надбавок та інших підвищень, передбачених українським законодавством. Схемні посадові оклади лікарів-хірургів усіх спеціалізацій, лікарів-анестезіологів та лікарів-ендоскопістів підвищуються за здійснення оперативних втручань від 15 до 40 %. Крім того, медичним працівникам передбачені такі види доплат: за роботу в нічний час (до 35 % годинної тарифної ставки за кожну годину роботи в нічний час); за суміщення професій і посад (до 50 % посадового окладу відсутнього працівника) та ін. Працівники медичних закладів можуть преміюватися за досягнення кращих результатів у роботі за встановленими показниками.

У плануванні витрат за кодами кошторису медичних установ важливе місце посідають норми і нормативи (норми витрат на харчування, на медикаменти тощо). Разом із тим розмір цих норм і нормативів залежить від наявних бюджетних коштів. Відповідно, лімітування видатків розпорядниками коштів (за допомогою лімітної довідки) може призводити до скорочення видатків, які вже були розраховані. Як правило, нестачу коштів покривають самі хворі або їх рідні, хоча це й суперечить Конституції України.

Фінансування здійснюється:

1. По стаціонару – кількість ліжок і ліжко-днів.

2. По поліклініках – кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризує кількість лікарських місць. Розрізняють нормативну потребу і фактичну їхню наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи з чисельності жителів населеного пункту і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Кількість ліжко-днів – це добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка в день.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом розподілу чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань поліклінік на рік (приблизно 30 разів).

Система заробітної плати медичних працівників встановлюється в розрізі категорій: лікар, середній і молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський і обслуговуючий персонал.

Система зарплати лікарів ґрунтується на встановленні ставки зарплати і її систем підвищення, а також надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн або лікарі інших спеціальностей) і кваліфікаційної категорії. Крім того, у частині надбавки ставка може залежати від місця розташування лікарні (місто або сільська місцевість). Надбавка до зарплати встановлюється також за шкідливі і небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, рентген-кабінети), за роботу у вихідні і святкові дні і нічний час.

Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медсестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії і стажу роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені в залежності від посади (сестра операційна, сестра господарка, сестра-банщиця). На середній і молодший медичний персонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці, за роботу у вихідні і святкові дні і нічний час.

Для медичних працівників зарплата розраховується, виходячи з обсягу роботи – 0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяється поєднувати обов’язки медсестри і санітарки. Для адміністративного й обслуговуючого персоналу установлені тверді ставки зарплати.

Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати медперсоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку. Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:

ºпо стаціонару – виходячи з нормативу кількості ліжок на 1 лікаря (15–30 ліжок), диференційованого в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне і т.д.); враховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів і лікарів-фахівців;

ºу поліклініці – на підставі кількості лікарських відвідувань у розрізі фахівців і встановлених нормативів прийому на 1 лікаря; у поліклініці також передбачаються посади завідувачів відділеннями (при наявності певної кількості лікарів даного профілю).

Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонару, виходячи з кількості цілодобових посад. Кількість посад, у свою чергу, установлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на 1 посаду, диференційованих у розрізі відділень, і встановлюються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад визначається шляхом розподілу річного балансу часу в годинах (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри в рік. Крім того, враховуються посади старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за важкохворими і посади медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер установлюється по нормативах відповідно кількості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).

Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно до середнього медперсоналу. Відмінність полягає в тім, що норматив кількості ліжок на 1 посаду трохи більший. Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється за типовим штатним розкладом.

Під час перевірки правильності планування видатків на охорону здоров’я особлива увага звертається на розрахунок середньорічних показників, які характеризують діяльність закладів охорони здоров’я: кількість ліжок у лікувальних закладах і період їх функціонування; число лікарських посад у них; число лікарських відвідувань по амбулаторно-поліклінічній мережі.

На приклад, середньорічна кількість ліжок у лікувальних закладах (К) визначається за формулою:

К = П + В × М /12,

де П — перехідна кількість ліжок на початок планового року;

В — кількість нових ліжок, які вводяться в дію в плановому році;

М — число місяців функціонування нових ліжок, які вводяться.

Витрати на фінансування закладів охорони здоров’я включають видатки на лікувально-профілактичні заклади (лікарні, поліклініки, диспансери, станції швидкої допомоги та ін.), видатки на санітарно-профілактичні заклади, центри здоров’я та ін.

Крім бюджетних асигнувань, джерелом фінансування медичних установ можуть бути доходи, що надходять від підприємств, організацій і установ по укладених договорах на проведення медичного обслуговування їхніх працівників, доходи від надання платних послуг (видача довідок та ін.), надходження від спонсорських і благодійних внесків.

Необхідним є запровадження страхової медицини. У страховій медицині об’єктом медичного страхування виступає здоров’я громадян. На відміну від особистого страхування, де об’єктом страхування також може бути здоров’я громадян, страхове відшкодування виплачується не безпосередньо застрахованому, а у вигляді платежу за лікування в медичній установі. Існують 2 форми медичного страхування: обов’язкове і добровільне. Як правило, мінімум медичних послуг забезпечується обов’язковим страхуванням, додаткові – добровільним.Страховиком може бути держава (обов’язкове страхування) і недержавні страхові компанії, страхувальниками виступають держава (за рахунок бюджету); роботодавці і громадяни – за рахунок своїх коштів.

24. Бюджетне фінансування закладів культури.

Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. В кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповід­ники. Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні.

Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Пов­ний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.

Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.

В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу — за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати.

Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу в залежності від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.

У червні 2010 р. Інститут Медіа Права дослідив, які періодичні видання перебувають у віданні державних органів і скільки грошей витрачається на їхнє утримання. Дослідження показало, що 11 державних інституцій не є засновниками ЗМІ, а одна — Державний комітет України з державного матеріального резерву — припинила видання свого вісника 2008 року. Інші 39 органів влади вказали у відповідях назви своїх друкованих ЗМІ та надали коротку інформацію про них. Державний комітет телебачення і радіомовлення — єдиний із респондентів, до сфери управління якого входять телерадіокомпанії, а не друковані ЗМІ, надав дані про назви цих ТРК та обсяги їхнього фінансування. Щодо фінансування, то 22 органи влади прямо вказали, що на їх видання не витрачаються кошти з бюджету. В тих випадках, коли видання було профінансовано державним коштом, чіткі суми вказали далеко не всі засновники. А Держаний комітет архівів України та Державна митна служба України відмовилися надавати фінансові дані, вказавши, що це не входить до їхньої компетенції. Національний банк України зауважив, що фінансування заснованих ним видань здійснюється за рахунок кошторису поточних доходів і витрат.

Результати дослідження Інституту Медіа Права, 2010 р.
×	Засновник	Назва засобу масової інформації	Сума коштів, витрачених на фінансування в 2009 році
	Верховна Рада України	Газета «Голос України», журнал «Віче»	13 848 000 грн.
	Верховний Суд України	Журнал «Вісник Верховного Суду України», збірник «Рішення Верховного Суду України»	35 210 грн.
	Міністерство економіки України	Журнал «Економіка України», «Вісник державних закупівель»	1 038 900 грн.
	Міністерство закордонних справ України	Журнал «Політика і час»	60 000 грн.
	Міністерство промислової політики України	Журнал «Хімічна промисловість України», Журнал «Технология и конструирование в электронной аппаратуре»	159 880 грн.
	Міністерство культури і туризму України	Газети «Кримська світлиця», «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Музика», «Пам'ятки України», «Театрально-концертний Київ»	3 896 700 грн.
	Державний комітет України у справах національностей та релігій	Газети «Арагац», «Голос Крыма», «Дзеннік Кійовскі», «Еврейские вести», «Конкордія», «Роден Край»	1 127 052 грн.
	Фонд державного майна України	«Державний інформаційний бюлетень про приватизацію»	325 634, 82 грн.
	Головне управління державної служби України	Інформаційний бюлетень «Бюрократ»	14 782, 70 грн.
	Державний комітет телебачення та радіомовлення України	Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», державна телерадіокомпанія «Культура», державна телерадіомовна компанія «Крим», обласні державні телерадіокомпанії, Київська та Севастопольська регіональні державні телерадіокомпанії	526 490 364,90 грн. (фінансування телерадіопрограм, виготовлених для державних потреб)

Традиційно органами, які мають окремі медійні розділи чи бюджетні рядки, є Державний комітет телебачення і радіомовлення, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України. Також окремі рядки на медіа мають реформовані Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство культури України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (колишнє Міністерство економіки України) та нова установа - Державна служба захисту персональних даних. Рядок колишнього Державного комітету України у справах національностей та релігій перекочував до бюджету Мінкульту, а всіма улюблена НЕК продовжує годуватися в Держкомтелерадіо.

Зважаючи на те, що вже 2011 року всю Україну має бути покрито цифровою інфраструктурою, завдяки зусиллям компанії «Зеонбуд» (слава анонімним кіпрським засновникам!) держава вирішила зменшити свої видатки на цифру з 1,65 млн грн. до 1,41 млн грн. Окрім уже згаданої програми Мінкульту на підтримку газет мовами національних меншин державний бюджет містить ще одну невеличку програму в рамках бюджету Держкомтелерадіо - «Інформаційно-культурне забезпечення населення Криму у відродженні та розвитку культур народів Криму».

Новелою в бюджеті 2011 року став рядок у рамках того ж таки бюджету Держкомтелерадіо «Створення та функціонування україномовної версії міжнародного каналу EuroNews», на що планується виділяли 15 мільйонів гривень.

На створення та розповсюдження національних фільмів, як і в минулі роки, держава виділяє відносно мізерні суми.

Розрахунковий показник обсягу видатків на культуру і мистецтво (Vki) визначається, виходячи з чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, що визначається як середній розмір загальних видатків відповідних місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами на бюджетний період, що передує плановому, на одного жителя, і коригується на прогнозний обсяг ресурсів бюджету, що спрямовуються на зазначену мету (цілі) у планованому бюджетному періоді. При цьому обсяг видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво не може бути меншим, ніж обсяг у році, що передує плановому, скоригований на індекс споживчих цін в середньому до попереднього року, врахований в Основних прогнозних показниках економічного і соціального розвитку України за даними Мінекономіки.

Для бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету розрахунковий обсяг видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Нkob * Nі,

де Нkob — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету в розрахунку на одного жителя;

Ni — чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

Для бюджету міст Києва і Севастополя розрахунковий обсяг видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Hkylv(sev) * Ni,

де Hkylv(sev) — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво для міст Києва і Севастополя в розрахунку на одного жителя;

Ni — чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

Для бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджету району розрахунковий показник обсягу видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Нkm(r) * Ni + Vkgi

де Нkm(r) — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення або району в розрахунку на одного жителя;

Vkgi — обсяг додаткових видатків бюджету адміністративно- територіальної одиниці, до складу якої входять населені пункти, які за статусом віднесені до гірських. Ці видатки визначаються за окремим розрахунком.

25. Фінансування розвитку фізичної культури і спорту, роль бюд­жету в державній підтримці олімпійського руху.

Держава сприяє подальшому розвитку усіх напрямів спорту вищих досягнень – олімпійського, паралімпійському, дефлімпійському спорту, видів спорту, які не входять до програми Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських ігор та професіонального спорту. Основу розвитку спорту вищих досягнень складає система централізованої підготовки спортсменів, яка поступово наповнюється сучасними формами та технологіями у всіх її складових. З цією метою здійснюється активна співпраця з відповідними суб’єктами громадського та приватного секторів сфери фізичної культури і спорту, надання їм підтримки для забезпечення ефективної навчально- тренувальної та змагальної діяльності. Водночас держава вживає усіх заходів для запобігання розвиткові в Україні тих видів спорту, що пов’язані з антигуманістичними проявами.

Видатки на фізкультуру і спорт фінансуються за розділом "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) функціональної класифікації. Він включає такі підрозділи, як "фізична культура і спорт" (код 0810), "Дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 0840), "Інша діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 0850).

За рахунок коштів державного бюджету фінансуються:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення;

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації;

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки державних програм розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Обласні бюджети та бюджет АРК беруть участь у фінансуванні державних програм з інвалідного спорту і реабілітації, а також забезпечують навчально-тренувальну роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл (усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) та та обласного значення) та проводять заходи з фізичної культури і спорту.

Розрахунковий показник обсягу видатків на фізичну культуру і спорт (Vf) визначається з урахуванням чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та питомої ваги зазначених видатків бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів (50 відсотків), бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районів (50 відсотків) у загальній сумі видатків на фізичну культуру і спорт бюджетів адміністративно-територіальних одиниць за даними зведення місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами на бюджетний період, що передує плановому.

Розрахунковий показник обсягу видатків на фізичну культуру і спорт місцевих бюджетів визначається за такими формулами:

для бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджету району:

Vf, = 0,5 Hf * Ni;

для бюджету міст Києва і Севастополя:

Vfkyiv(sev)= Hf * Ni,

де Hf — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на фізичну культуру і спорт усіх місцевих бюджетів у розрахунку на одного жителя;

Ni — наявне населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

26.Склад видатків на оборону, порядок їх планування і фінансування.

Оборона України (згідно із Законом України "Про оборону України") — це система політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного конфлікту.

Оборонні видатки — це грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання збройних сил, розвиток оборонної промисловості, військові дослідження, а також видатки па ліквідацію їх наслідків.

Одним із чинників, який визначає оборонні видатки країни, є рівень воєнної загрози. Обсяг оборонного бюджету визначається рівнем безпеки, залежить від ступеня оснащеності та підготовленості військ і законодавчо затверджений у воєнній доктрині держави. Оборонний бюджет за своєю структурою становить зведений кошторис Міністерства оборони, який є основним правовим документом головним військовим фінансовим планом, що визначає обсяг асигнувань за загальним і спеціальним фондами для потреб армії.

Формування оборонного бюджету має здійснюватися на основі таких принципів:

— оптимальне поєднання бюджетних і власних джерел;

— дотримання режиму економії;

— здійснення контролю за використанням коштів;

— плановість;

— цільове спрямування асигнувань;

— безповоротність і безоплатність;

— ефективне використання коштів;

— фінансування у міру виконання планів. Оборонні видатки поділяються на три групи.

1. Прямі — витрати оборонних міністерств та відомств і формують основну частку оборонних видатків. Це витрати на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та ін. Вони можуть бути поточними і капітальними.

2. Побічні — витрати, пов'язані з утриманням збройних сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (пенсії, допомога ветеранам війни, виплати репатріації).

3. Приховані — витрати, які за своїм характером і значущістю належать до оборонних видатків, але проходять за кошторисами цивільних відомств.

Згідно з функціональною класифікацією видатків бюджету до складу видатків на оборону належать:

— утримання збройних сил України;

— закупівля озброєння та військової техніки;

— капітальне будівництво;

— фінансування науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт;

— інші видатки (забезпечення участі у міжнародних миротворчих заходах та ін.).

Фінансування видатків на оборону здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України "Про Державний бюджет України".

Останніми роками в Україні запроваджено низку заходів, спрямованих на підвищення рівня фінансування армії у зв'язку з переходом на контрактну основу комплектування. Проблемним в Україні є фінансування інноваційних військових технологій. З метою вдосконалення національної системи оборонного планування, уточнення завдань, структури і чисельності Збройних сил України та інших військових формувань започатковано проведення в Україні оборонного огляду, сутність якого полягає у приведенні видатків національної оборони у відповідність до можливостей ресурсного забезпечення.

Фінансування видатків на оборону в Україні здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримання військових комісаріатів.

Видатки на національну оборону включають:

утримання Збройних Сил;

закупівлю озброєння і військової техніки;

капітальне будівництво;

науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;

інші видатки.

Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбов­ців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбов­ців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).

Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов’язаними з постійною заміною техніки і озброєння в зв’язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.

27. 28. Склад видатків на державне управління.

До видатків бюджету на управління відносяться три напрями фінансування:

державне управління;

міжнародна діяльність;

правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.

Державне управління включає:

функціонування законодавчої влади;

функціонування виконавчої влади;

утримання Президента України та його апарату;

утримання фінансових та фіскальних органів;

загальне планування і статистичні служби;

інші видатки на загальнодержавне управління.

Дата добавления: 2014-01-07