Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Видатки на державне управління — одну із основних функцій дер­жави — фінансуються з бюджетів різних рівнів


Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Джерела фінансування соціальних гарантій

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

- Державний бюджет;

- кошти місцевих бюджетів;

- страхові фонди;

- Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

- Фонд загального обов'язкового страхування на випадок безробіття;

- Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях;

- Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених законодавством України);

- Державні й недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій. Держава повинне гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:

- визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

· мінімальної заробітної плати;

· пенсії по віку;

· стипендії та ін.

- Здійснення превентивних соціальних мір у зв'язку із ціновою лібералізацією:

- Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

Основною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення й зменшення тиску кризи на найменш захищені верстви населення.

Соціа́льне страхува́ння — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.



Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Державного комітету фінансових послуг України.

В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

Тип соціального страхування Механізм реалізації
На випадок безробіття здійснюється через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням здійснюється через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності здійснюється через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
Пенсійне страхування. здійснюється через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди

Примітка: зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення (без урахування видатків на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для виплати пенсій) у звітному періоді проти аналогічного минулорічного періоду за зведеним бюджетом на 14,6відсотка до 56751,5 млн. грн., за державним бюджетом – на 8,1 відсотка до 29815,7 млн. гривень;

16. Пенсійне забезпечення громадян в Україні. Пенсійний фонд. Основні завдання його діяльності та функції.

Досить помітна роль у будь-якій державі належить пенсійному за­безпеченню. Гарантом пенсійного забезпечення в Україні є держава -головна складова системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснюють Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство фінансів України. Управління фінансовими ресурсами пенсійного за­безпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Пенсійне забезпечення здійснюється через виплату пенсій, надба­вок і підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових ви­плат непрацездатним громадянам похилого віку, інвалідам, особам, що втратили годувальника. Формування коштів на реалізацію Дер­жавної пенсійної програми забезпечується за рахунок таких надход­жень:

- обов´язкових внесків суб´єктів господарювання;

- обов´язкових внесків громадян;

- додаткових і обов´язкових зборів;

- коштів Державного бюджету;

- інших надходжень.

Згідно із Законом «Про загальнообов´язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV система пенсійного за­безпечення в Україні складається із трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов´язкового дер­жавного пенсійного страхування (солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій, надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов´язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсій­ного страхування), що базується на засадах нагромадження коштів за­страхованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансу­вання витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.



Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об´єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, які передбачає законодавство про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять загальнообов´язкове державне пенсійне страхування. Дру­гий і третій рівні пенсійного забезпечення становлять систему нако­пичувального пенсійного забезпечення.

Суб´єктами солідарної системи виступають:

- застраховані особи, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи;

- страхувальники;

- Пенсійний фонд;

- уповноважений банк;

- підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Суб´єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення виступають:

- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здій­снюють перерахування внесків до системи накопичувального пен­сійного забезпечення;

- Накопичувальний фонд;

- недержавні пенсійні фонди;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та Управління їхніми пенсійними активами;

- зберігач;

- страхові організації.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призна­чаються такі пенсійні виплати:

- пенсія за віком;

- пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у то­му числі каліцтва, не пов´язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсія у зв´язку із втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

- довічна пенсія із встановленим періодом;

- довічна обумовлена пенсія;

- довічна пенсія подружжя;

- одноразова виплата.

Мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія. Порядок виплати і розмір мінімальної пенсії в Україні регулюється Законом № 1058-IV від 09.08.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Цей закон поширюється на тих громадян, хто платять внески до Пенсійного фонду, або за кого внески платять працедавці. Мінімальна пенсія в Україніналежить тим, хто вийшов на пенсію за віком, а також у зв'язку з втратою годувальника на одного утриманця. Мінімальний розмір пенсії за віком нараховується за наявності необхідного страхового стажу. Необхідний страховий стаж для чоловіків складає 25 років, а для жінок - 20 років. Мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі одного прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за наявності необхідного страхового стажу.

За кожен рік страхового стажу понад встановлений необхідний мінімум розмір мінімальної пенсії в Українізбільшується на один відсоток. Тобто, за кожен рік стажу понад норму передбачена доплата в один відсоток від фактичного розміру пенсії, яка вже була нарахована з урахуванням стажу і заробітку. Але ця сума не повинна перевищувати одного відсотка від мінімальної пенсії. Якщо ж страховий стаж не досягає необхідного мінімуму, то розмір пенсії встановлюється пропорційно наявному страховому стажу.

Таблиця. Динаміка зміни мінімальній пенсії в Україні в 2005-2010 рр.

Дата Розмір мінімальної пенсії в гривнях
01.12.11
01.10.11
01.04.11
01.01.11
01.12.10
01.10.10
01.07.10
01.04.10
01.01.10
01.11.09
01.07 08
01.04.08
01.01.08
01.10.07 415,11
01.04.07 410,06
01.01.07
01.11.06
01.04.06
01.01.06

 

17. Система освіти в Україні. Джерела фінансування освіти.

Освіта — суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання і добробуту суспільства. Ця сфера займається формуванням знань і вмінь підростаючого покоління, його вихованням підготовки кадрів.

Головними джерелами фінансування витрат на освіту є:

— кошти державного та місцевого бюджетів;

— кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, фондів;

— спонсорські та доброчинні внески і пожертвування;

— кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти.

Фінансування освіти за рахунок вказаних джерел здійснюється наступними методами:

— кошторисне фінансування закладів освіти;

— бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);

— індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;

— спеціальні кредити для здобуття освіти;

— отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;

— отримання додаткових доходів від різноманітних послуг неосвітнього характеру.

Система освіти і принципи державної політики у галузі освіти визначені у Законі України "Про освіту** від 23 травня 1991 р.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:

— дошкільна освіта;

— загальна середня освіта (загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, вечірні змінні школи);

— заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації (загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки);

— позашкільна освіта;

— професійно-технічна освіта;

— вища освіта;

— післядипломна освіта;

— інші заклади та заходи у галузі освіти (методична робота, придбання підручників).

Принципи державної політики у галузі освіти:

— доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

— рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей;

— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

— органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

— незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Вища та післядипломна освіта фінансуються відповідно до суспільних і індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються за допомогою державного замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах.

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів і класів, яку відображають у кошторисі на дві дати: 1 січня та 1 вересня планового року. На основі цього розраховують кількість педагогічних ставок у школі за трьома показниками: кількість класів, кількість навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень. Після цього розраховують витрати за економічними категоріями.

Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються відповідно до нормативів нарахування на одного учня, але наявний дисбаланс між обсягом завдань, які визначаються державою перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку, г. тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого — наявне скорочення надходжень фінансових ресурсів на фінансування освіти. На сьогодні коштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає на покриття базових статей витрат: заробітну плату, нарахування на заробітну плату, плату за енергоносії. Дефіцит бюджетних коштів, які виділяються щороку на середню загальну освіту в містах України, за останні три роки становить у різних регіонах 10— 20%.

Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду.

Школи-інтернати — це навчально-виховні заклади, які надають допомогу у навчанні і вихованні дітей сім'ям, які не мають для цього належних умов.

Згідно з бюджетною класифікацією виокремлюють такі типи шкіл-інтернатів:

— загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати;

— загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків;

— дитячі будинки;

— спеціалізовані загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку;

— загальноосвітні школи соціальної реабілітації.

Фінансово-господарська діяльність загальноосвітньої школи-інтернату здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків, які за більшістю статей цього ж кошторису плануються так само, як і в загальноосвітній школі. Особливості полягають у штаті (передбачається вихователь, лікарі, працівники кухні) та у більших витратах на закупівлю меблів.

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні.

До системи дошкільної освіти належать:

— дошкільні навчальні заклади;

— наукові і методичні установи;

— органи управління освітою;

— освіта та виховання в сім'ї.

Джерелами фінансування дошкільного закладу є кошти:

— засновника (власника);

— відповідних бюджетів;

— батьків або осіб, які їх замінюють;

— добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;

— інші кошти, не заборонені законодавством України.

Рівень витрат на підготовку кадрів залежить від стану економічного розвитку країни і потреби галузей економіки у спеціалістах. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також підготовку наукових і науково-педагогічних працівників через аспірантуру і докторантуру визначаються у законі про державний бюджет

В Україні діють такі види вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації:

— університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців із вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-природничими програмами всіх рівнів, має розвинену інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств та установ;

— академія — вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців із вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;

— інститут — вищий навчальний заклад або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва.

До вищих навчальних закладів І НІ рівнів акредитації належать:

— коледж — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох споріднених) напрямів підготовки чи спеціальностей;

— технікум — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.

Джерела фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державних і місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій. Платні послуги у вищих навчальних закладах впроваджені на підставі Закону України "Про освіту". Вищі навчальні заклади самостійно використовують бюджетні та позабюджетні кошти відповідно до кошторису доходів і витрат.

Для планування видатків вищі навчальні заклади розраховують кількість студентів та аспірантів, а відповідно до цього і розраховують професорсько-викладацький склад.

Розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги на підставі укладеного договору.

Штатні розписи державних та комунальних дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування і типу вста­новлюються відповідним органом управління освітою на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу на тиждень становить:

- вихователя групи загального типу — 30 год;

- вихователя групи компенсуючого типу — 25 год;

- соціального педагога — 40 год;

- практичного психолога — 40 год;

- музичного керівника — 24 год;

- вихователя-методиста — 36 год.

Оплата праці педагогічних працівників, спеціалістів, обслуговуючого персоналу та інших працівників дошкільних навчальних закладів (код 1110) здійснюється згідно з Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.

У фінансуванні дошкільних установ існують певні особливості. Планування фонду зарплати здійснюється за спрощеною методикою: кількість робочих місць помножується на середню ставку зарплати. Кількість місць вихователів і їхніх помічників установлюється по нормативах на одну групу. Норматив залежить від тривалості перебування дітей в установі: більш розповсюджене – 12-ти годинне перебування дітей, по якому норматив включає 2 вихователя + 2 помічники. Кількість робочих місць допоміжного персоналу встановлюється по типових штатних розкладах, виходячи з чисельності дітей у дитячій установі.

Основною особливістю планування фонду зарплати є виділення засобів на заміщення працівників, що знаходяться у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множення загальної кількості днів відпустки даного робочого місця на середньоденну зарплату.

Часткова оплата витрат у дитячих дошкільних установах здійснюється також за рахунок батьків.

Загальною особливістю для шкіл-інтернатів і дитячих дошкільних установ є встановлення часткового покриття витрат за рахунок оплати батьків. Ця оплата зараховується не на рахунки даних установ, а до бюджету. Вся сума витрат за кошторисом фінансується з бюджету.

Утримання та розвиток матеріальної бази дошкільних навчальних закладів у межах Типового переліку обов'язкового обладнання фінансується за рахунок коштів засновників.

Основним напрямком витрат по школі єфонд зарплати, що складається з 3 елементів:

ºпедагогічного персоналу;

ºадміністративно-управлінського персоналу;

º обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати вчителів планується в розрізі 3 вищезгаданих систем зарплати. Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на підставі 2 показників:

ºкількості педагогічних ставок;

ºсередньої ставки зарплати.

Педагогічна ставка – це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативові педагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується по кожній групі класів шляхом загальної кількості годин педагогічного навантаження по даній групі на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована в тарифікаційному списку і визначається, виходячи з кількості класів у кожній групі й обсягу годин за планом. Крім того, враховується розподіл класів на групи по окремих предметах – праця, фізкультура, іноземна мова.

Середня ставка зарплати визначається шляхом розподілу суми оплати навчальних годин (з тарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі періодів – за січень – серпень і вересень – грудень. Це пов’язано з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, змінюється кількість класів у кожній навчальній групі. У січні-серпні кількість педагогічних ставок визначена положенням на 1 січня і на 8 місяців (у сільських школах на 8,5 місяців). За вересень-грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня збільшується на середню ставку зарплати положенням на 1 січня і на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати на перевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом помноження середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати по перевірці зошитів на один клас. Середні витрати визначаються розподілом суми доплат за перевірку зошитів по тарифікаційному списку на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників по встановленому нормативові доплат:

ºза класне керівництво – середньорічна чисельність класів, помножена на норматив доплат;

ºза керівництво кабінетами – кількість кабінетів на норматив доплат;

ºза проведення позакласної фізкультурної роботи – у залежності від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:

ºдиректор;

ºзаступники;

ºорганізатори масової роботи.

Кількість місць заступників і організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директори і його заступників – від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом помноження кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом помноження кількості місць на ставку зарплати. Кількість робочих місць визначається по встановлених нормативах. Наприклад, кількість прибиральниць установлюється по нормативах площі школи на 1 прибиральницю.

Вихідною основою для визначення розміру витрат за основними кодами кошторису школи є кількість учнів і класів. Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, середньорічні показники кількості учнів і класів розраховуються за такою формулою (вона використовується для підрахунку контингенту в усіх видах освітніх закладів):

К=К1*8:12+К2*4:12,

де К — середня кількість учнів (класів);

К1 — кількість учнів (класів) на початок календарного року;

К2 — кількість учнів (класів) на початок навчального року (на 1 вересня).

Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту на 1 вересня поточного року. Водночас кількість учнів на 1 вересня планового року визначається на основі плану прийому. Граничне наповнення для I—IX класів становило донедавна 30, а для X—XI класів — 35 осіб. Кількість обов'язкових годин навчання учнів на тиждень становить: для I—IV класів — 24 год, для V—IX — 36, а для X—XI — 32 год. Норма навчального навантаження вчителя на тиждень ста­новила донедавна для І—IV класів — 20 год, для V—XI —18 год, нині — для всіх класів — 18 год.

Кількість педагогічних ставок за певною групою класів (К) у середніх школах визначається за формулою

К=Кгг

де Кг—загальна кількість годин навчальних занять за тиждень за планом;

Нг — норма навчального навантаження вчителя на тиждень. Відповідно, місячна заробітна плата вчителя за навчальні години (ОНг) розраховується за формулою

ОНг=С*Кгг,

де С — встановлена тарифна ставка з урахуванням підвищень;

К — фактична кількість годин роботи вчителя на тиждень;

Нг— норма навчального навантаження вчителя на тиждень.

До вищих навчальних закладів (ВНЗ) в Україні належать заклади освіти І—II рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища), а також заклади освіти ІІІ—IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути). Джерелами фінансування ВНЗ згідно із Законом України "Про вищу освіту" є кошти державного та місцевого бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних та юридичних осіб. Аналіз Міністерства освіти і науки структури доходів ВНЗ показує, що в них висока частка позабюджетних фондів, тому поставлено завдання зменшити її до 49 %.

Розмір плати за весь період навчання або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між ВНЗ та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, і не може змінюватися протягом усього строку навчання.

Для визначення витрат на утримання ВНЗ III—IV рівнів акредитації розраховують середньорічний контингент студентів та аспірантів за формами навчання. Причому при перерахуванні кількості студентів заочної форми навчання використовують коефіцієнт 0,25, а при перерахуванні кількості студентів вечірньої форми навчання — коефіцієнт 0,5 (стосовно стаціонару).

Фонд заробітної плати ВНЗ (код 1111) планується за такими групами персоналу: професорсько-викладацький склад, навчально-допоміжний персонал, адміністративно-господарський персонал.

Основними виробничими показниками ВНЗ І—IV рівнів акредитації є кількість студентів і груп різних форм навчання, що розраховуються як середньорічні.

Як правило, одна ставка викладача встановлюється на 10— 15 студентів стаціонару. Кількість груп визначають на основі кількості учнів та студентів і норм наповнення груп. Для денної форми навчання наповненість груп становить 20—30, а для заочних відділень — 15—20 осіб. Рентабельними вважаються групи зі студентів-платників, у яких вчиться не менше 15 учнів чи студентів.

Ставки заробітної плати у ВНЗ ІІІ—IV рівнів акредитації залежать від посад (завідувач кафедри, проректор, ректор та ін.), вченого звання (доцент, старший науковий співробітник, професор), наукового ступеня (доктор, кандидат наук) і стажу педагогічної роботи (більше 20 років стажу у ВНЗ — доплата становить 30 % посадового окладу).

Посадові оклади працівників, які мають вчене звання про­фесора, збільшуються в 1,33 раза.

Вагому частку у витратах державних і комунальних ВНЗ ста­новлять стипендії (код 1342). Як правило, їх виплачують сту­дентам, які мають середній бал успішності 4 і вище. В цілому стипендію отримує 80 % студентів-бюджетників.

Стипендія — це грошове забезпечення, що регулярно на­дається особам, які навчаються на денних відділеннях за рахунок бюджетних коштів, а також особам, які проходять підготовку в аспірантурі та докторантурі.

За іншими статтями кошторису ВНЗ III—IV рівнів акреди­тації видатки планують так само, як і в інших бюджетних установах.

Професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) фінансуються переважно за рахунок державного бюджету, а також за рахунок позабюджетних коштів.

Робочий час педагогічного працівника ПТНЗ визначається згідно з обсягом навчального навантаження та позаурочної навчально-методичної, організаційної та виховної роботи серед учнів і слухачів.

Основними обліковими одиницями навчального часу в ПТНЗ є: 1) академічна година (45 хв); 2) урок виробничого навчання (не більше 6 академічних годин); 3) навчальний день (не більше 8 академічних годин); 4) навчальний тиждень (не більше 36 академічних годин); 5) навчальний рік (не більше 40 навчальних тижнів).

Чисельність навчальних груп у ПТНЗ для теоретичного навчання становить 25—30 учнів, а для виробничого навчання — 12—15 учнів.

Фонд заробітної плати у ПТНЗ визначається відповідно до середньої кількості педагогічних годин на групу, середньорічної кількості груп і розміру оплати за педагогічну навчальну годину.

У кошторисі доходів і видатків ПТНЗ у деяких випадках передбачаються витрати на харчування (код 1133), обмундирування учнів (код 1134), а також видатки на виплату стипендії (код 1342).

Для матеріального заохочення учнів, слухачів у ПТНЗ створюються фонди матеріального заохочення (ФМЗ), які формуються за рахунок коштів бюджету, доходів від виробничої діяльності та залучення коштів підприємств, установ, організацій, громадян.

У цілому надання платних послуг державними навчальними закладами регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 38. Відповідно до неї не можна надавати інші платні послуги, не передбачені цією постановою, що інколи роблять деякі державні навчальні заклади.

21. Фінансування медичних установ. Охорона здоров'я. 22. Основні статті кошторису, планування витрат. 24. Оплата праці медичних працівників.

Основними сітковими показниками, які враховуються під час визначення витрат на утримання установ охорони здоров'я, є такі: кількість лікарняних ліжок, кількість лікарських посад, кількість лікарських відвідувань (поліклінік), кількість ліжко-днів. Кількість лікарняних ліжок розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку з урахуванням демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов розвитку певного регіону. Відповідно до кількості ліжок у лікарні визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Кількість лікарських відвідувань — це показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів (код 1132) при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість лікарських відвідувань у поліклініці визначають відповідно до кількості середньорічних лікарських посад, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день (наприклад, 6 год 30 хв для дільничного терапевта), норми прийому хворих за годину та кількості робочих днів на рік. Так, норма прийому дільничного терапевта — 22 особи за день (15 осіб за З год роботи в поліклініці та 7 осіб за 3,5 год при наданні допомоги вдома).

Оплата праці медичних працівників (код 1111) здійснюється за фактично відпрацьований час відповідно до посадового окладу з урахуванням доплат, надбавок та інших підвищень, передбачених українським законодавством. Схемні посадові оклади лікарів-хірургів усіх спеціалізацій, лікарів-анестезіологів та лікарів-ендоскопістів підвищуються за здійснення оперативних втручань від 15 до 40 %. Крім того, медичним працівникам передбачені такі види доплат: за роботу в нічний час (до 35 % годинної тарифної ставки за кожну годину роботи в нічний час); за суміщення професій і посад (до 50 % посадового окладу відсутнього працівника) та ін. Працівники медичних закладів можуть преміюватися за досягнення кращих результатів у роботі за встановленими показниками.

У плануванні витрат за кодами кошторису медичних установ важливе місце посідають норми і нормативи (норми витрат на харчування, на медикаменти тощо). Разом із тим розмір цих норм і нормативів залежить від наявних бюджетних коштів. Відповідно, лімітування видатків розпорядниками коштів (за допомогою лімітної довідки) може призводити до скорочення видатків, які вже були розраховані. Як правило, нестачу коштів покривають самі хворі або їх рідні, хоча це й суперечить Конституції України. Тому необхідним є запровадження страхової медицини.

1.По стаціонару – кількість ліжок і ліжко-днів.

2.По поліклініках – кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризує кількість лікарських місць. Розрізняють нормативну потребу і фактичну їхню наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи з чисельності жителів населеного пункту і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Кількість ліжко-днів – це добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка в день.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом розподілу чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань поліклінік на рік (приблизно 30 разів).

Система заробітної плати медичних працівників встановлюється в розрізі категорій: лікар, середній і молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський і обслуговуючий персонал.

Система зарплати лікарів ґрунтується на встановленні ставки зарплати і її систем підвищення, а також надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн або лікарі інших спеціальностей) і кваліфікаційної категорії. Крім того, у частині надбавки ставка може залежати від місця розташування лікарні (місто або сільська місцевість). Надбавка до зарплати встановлюється також за шкідливі і небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, рентген-кабінети), за роботу у вихідні і святкові дні і нічний час.

Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медсестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії і стажу роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені в залежності від посади (сестра операційна, сестра господарка, сестра-банщиця). На середній і молодший медичний персонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці, за роботу у вихідні і святкові дні і нічний час.

Для медичних працівників зарплата розраховується, виходячи з обсягу роботи – 0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяється поєднувати обов’язки медсестри і санітарки. Для адміністративного й обслуговуючого персоналу установлені тверді ставки зарплати.

Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати медперсоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку. Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:

ºпо стаціонару – виходячи з нормативу кількості ліжок на 1 лікаря (15–30 ліжок), диференційованого в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне і т.д.); враховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів і лікарів-фахівців;

ºу поліклініці – на підставі кількості лікарських відвідувань у розрізі фахівців і встановлених нормативів прийому на 1 лікаря; у поліклініці також передбачаються посади завідувачів відділеннями (при наявності певної кількості лікарів даного профілю).

Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонару, виходячи з кількості цілодобових посад. Кількість посад, у свою чергу, установлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на 1 посаду, диференційованих у розрізі відділень, і встановлюються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад на визначається шляхом розподілу річного балансу часу в годинах (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри в рік. Крім того, враховуються посади старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за важкохворими і посади медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер установлюється по нормативах відповідно кількості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).

Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно до середнього медперсоналу. Відмінність полягає в тім, що норматив кількості ліжок на 1 посаду трохи більший. Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється за типовим штатним розкладом.

 
 

Під час перевірки правильності планування видатків на охорону здоров’я особлива увага звертається на розрахунок середньорічних показників, які характеризують діяльність закладів охорони здоров’я: кількість ліжок у лікувальних закладах і період їх функціонування; число лікарських посад у них; число лікарських відвідувань по амбулаторно-поліклінічній мережі.

Середньорічна кількість ліжок у лікувальних закладах (К) визначається за формулою:

К = П + В × М /12,

де П — перехідна кількість ліжок на початок планового року;

В — кількість нових ліжок, які вводяться в дію в плановому році;

М — число місяців функціонування нових ліжок, які вводяться.

По амбулаторно-поліклінічних закладах число лікарських посад визначається на основі штатних нормативів, які затверджуються Міністерством охорони здоров’я України, а число лікарських відвідувань — за формулою:

,

де Вн — загальне число лікарських відвідувань у даній поліклініці;

п — число лікарських спеціальностей;

Лсісередньорічне число лікарських посад і-ї спеціальності;

Чі — число годин роботи на день лікаря і-ї спеціальності;

Нінорма прийому хворих у день лікарем і-ї спеціальності;

Д — число робочих днів у році.

Річний фонд заробітної плати працівників медичного закладу (Фрік) розраховується за формулою:

,

де Зсісередньомісячна ставка заробітної плати, визначена для і-ї групи медичного персоналу за тарифікаційним списком, а для адміністративно-господарських та інших працівників — виходячи зі штатного розпису і встановлених посадових окладів;

Ссі — середньорічна кількість посад по і-й групі працівників;

п = 4 (чотири групи персоналу: лікарі, середній медичний персонал, молодший медичний персонал, адміністративно-господарський та інший персонал).

У плануванні видатків бюджету в розрізі окремих напрямів кодів видатків (за економічною класифікацією) вони визначаються однотипно за формулою: ,

де В — витрати на поточне утримання закладів за певним кодом видатків;

М — сітьові показники, прийняті за розрахункову одиницю для даного коду видатків;

Р — середні видатки на розрахункову одиницю за певним кодом видатків.

Середні витрати на харчування (код 1133) і придбання медикаментів (код 1132) обчислюються за формулою: ,

де Нсв — середньозважена норма витрат;

Нііндивідуальна норма для ліжок і-ї спеціалізації;

Уіпитома вага ліжок і-ї спеціалізації в загальній структурі ліжкового фонду.

Для розрахунку середніх видатків на придбання м’якого інвентаря (Нм) використовують дві норми — для нової і діючої мереж: ,

де Ннііндивідуальна норма витрат на придбання м’якого інвентаря, встановлена для нової мережі ліжок і-ї спеціалізації;

Нді — індивідуальна норма витрат на придбання м’якого інвентаря, встановлена для діючої мережі ліжок і-ї спеціалізації;

Уі — питома вага ліжок і-ї спеціалізації у загальній структурі ліжкового фонду.

Витрати на фінансування закладів охорони здоров’я включають видатки на лікувально-профілактичні заклади (лікарні, поліклініки, диспансери, станції швидкої допомоги та ін.), видатки на санітарно-профілактичні заклади, центри здоров’я та ін.

Крім бюджетних асигнувань, джерелом фінансування медичних установ можуть бути доходи, що надходять від підприємств, організацій і установ по укладених договорах на проведення медичного обслуговування їхніх працівників, доходи від надання платних послуг (видача довідок та ін.), надходження від спонсорських і благодійних внесків.

У страховій медицині об’єктом медичного страхування виступає здоров’я громадян. На відміну від особистого страхування, де об’єктом страхування також може бути здоров’я громадян, страхове відшкодування виплачується не безпосередньо застрахованому, а у вигляді платежу за лікування в медичній установі. Існують 2 форми медичного страхування: обов’язкове і добровільне. Як правило, мінімум медичних послуг забезпечується обов’язковим страхуванням, додаткові – добровільним.

Страховиком може бути держава (обов’язкове страхування) і недержавні страхові компанії, страхувальниками виступають держава (за рахунок бюджету); роботодавці і громадяни – за рахунок своїх коштів.

24. Бюджетне фінансування закладів культури. Основні статті кошторисів бібліотек, будинків культури та інших культурно-освітніх закладів. Фінансування преси, радіо, телебачення

Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. В кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповід­ники. Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні.

Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Пов­ний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.

Фінансуваннябібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.

В аналогічному порядку фінансуються музеї.Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу — за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати.

Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу в залежності від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.

У червні 2010 р. Інститут Медіа Права дослідив, які періодичні видання перебувають у віданні державних органів і скільки грошей витрачається на їхнє утримання. Дослідження показало, що 11 державних інституцій не є засновниками ЗМІ, а одна — Державний комітет України з державного матеріального резерву — припинила видання свого вісника 2008 року. Інші 39 органів влади вказали у відповідях назви своїх друкованих ЗМІ та надали коротку інформацію про них. Державний комітет телебачення і радіомовлення — єдиний із респондентів, до сфери управління якого входять телерадіокомпанії, а не друковані ЗМІ, надав дані про назви цих ТРК та обсяги їхнього фінансування. Щодо фінансування, то 22 органи влади прямо вказали, що на їх видання не витрачаються кошти з бюджету. В тих випадках, коли видання було профінансовано державним коштом, чіткі суми вказали далеко не всі засновники. А Держаний комітет архівів України та Державна митна служба України відмовилися надавати фінансові дані, вказавши, що це не входить до їхньої компетенції. Національний банк України зауважив, що фінансування заснованих ним видань здійснюється за рахунок кошторису поточних доходів і витрат.

Результати дослідження Інституту Медіа Права, 2010 р.
× Засновник Назва засобу масової інформації Сума коштів, витрачених на фінансування в 2009 році
Верховна Рада України Газета «Голос України», журнал «Віче» 13 848 000 грн.
Верховний Суд України Журнал «Вісник Верховного Суду України», збірник «Рішення Верховного Суду України» 35 210 грн.
Міністерство економіки України Журнал «Економіка України», «Вісник державних закупівель» 1 038 900 грн.
Міністерство закордонних справ України Журнал «Політика і час» 60 000 грн.
Міністерство промислової політики України Журнал «Хімічна промисловість України», Журнал «Технология и конструирование в электронной аппаратуре» 159 880 грн.
Міністерство культури і туризму України Газети «Кримська світлиця», «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Музика», «Пам'ятки України», «Театрально-концертний Київ» 3 896 700 грн.
Державний комітет України у справах національностей та релігій Газети «Арагац», «Голос Крыма», «Дзеннік Кійовскі», «Еврейские вести», «Конкордія», «Роден Край» 1 127 052 грн.
Фонд державного майна України «Державний інформаційний бюлетень про приватизацію» 325 634, 82 грн.
Головне управління державної служби України Інформаційний бюлетень «Бюрократ» 14 782, 70 грн.
Державний комітет телебачення та радіомовлення України Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», державна телерадіокомпанія «Культура», державна телерадіомовна компанія «Крим», обласні державні телерадіокомпанії, Київська та Севастопольська регіональні державні телерадіокомпанії 526 490 364,90 грн. (фінансування телерадіопрограм, виготовлених для державних потреб)

 

Традиційно органами, які мають окремі медійні розділи чи бюджетні рядки, є Державний комітет телебачення і радіомовлення, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України. Також окремі рядки на медіа мають реформовані Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство культури України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (колишнє Міністерство економіки України) та нова установа - Державна служба захисту персональних даних. Рядок колишнього Державного комітету України у справах національностей та релігій перекочував до бюджету Мінкульту, а всіма улюблена НЕК продовжує годуватися в Держкомтелерадіо.

Зважаючи на те, що вже 2011 року всю Україну має бути покрито цифровою інфраструктурою, завдяки зусиллям компанії «Зеонбуд» (слава анонімним кіпрським засновникам!) держава вирішила зменшити свої видатки на цифру з 1,65 млн грн. до 1,41 млн грн. Окрім уже згаданої програми Мінкульту на підтримку газет мовами національних меншин державний бюджет містить ще одну невеличку програму в рамках бюджету Держкомтелерадіо - «Інформаційно-культурне забезпечення населення Криму у відродженні та розвитку культур народів Криму».

Новелою в бюджеті 2011 року став рядок у рамках того ж таки бюджету Держкомтелерадіо «Створення та функціонування україномовної версії міжнародного каналу EuroNews», на що планується виділити 15 мільйонів гривень.

На створення та розповсюдження національних фільмів, як і в минулі роки, держава виділяє відносно мізерні суми.

Розрахунковий показник обсягу видатків на культуру і мистецтво (Vki) визначається, виходячи з чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, що визначається як середній розмір загальних видатків відповідних місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами на бюджетний період, що передує плановому, на одного жителя, і коригується на прогнозний обсяг ресурсів бюджету, що спрямовуються на зазначену мету (цілі) у планованому бюджетному періоді. При цьому обсяг видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво не може бути меншим, ніж обсяг у році, що передує плановому, скоригований на індекс споживчих цін в середньому до попереднього року, врахований в Основних прогнозних показниках економічного і соціального розвитку України за даними Мінекономіки.

Для бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету розрахунковий обсяг видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Нkob * Nі,

де Нkob — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету в розрахунку на одного жителя;

Ni — чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

Для бюджету міст Києва і Севастополя розрахунковий обсяг видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Hkylv(sev) * Ni,

де Hkylv(sev) — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво для міст Києва і Севастополя в розрахунку на одного жителя;

Ni — чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

Для бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджету району розрахунковий показник обсягу видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Нkm(r) * Ni + Vkgi

де Нkm(r) — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення або району в розрахунку на одного жителя;

Vkgi — обсяг додаткових видатків бюджету адміністративно- територіальної одиниці, до складу якої входять населені пункти, які за статусом віднесені до гірських. Ці видатки визначаються за окремим розрахунком.

 

25. Фінансування розвитку фізичної культури і спорту, роль бюд­жету в державній підтримці олімпійського руху.

Держава сприяє подальшому розвитку усіх напрямів спорту вищих досягнень – олімпійського, паралімпійському, дефлімпійському спорту, видів спорту, які не входять до програми Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських ігор та професіонального спорту. Основу розвитку спорту вищих досягнень складає система централізованої підготовки спортсменів, яка поступово наповнюється сучасними формами та технологіями у всіх її складових. З цією метою здійснюється активна співпраця з відповідними суб’єктами громадського та приватного секторів сфери фізичної культури і спорту, надання їм підтримки для забезпечення ефективної навчально- тренувальної та змагальної діяльності. Водночас держава вживає усіх заходів для запобігання розвиткові в Україні тих видів спорту, що пов’язані з антигуманістичними проявами.

Видатки на фізкультуру і спорт фінансуються за розділом "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) функціональної класифікації. Він включає такі підрозділи, як "фізична культура і спорт" (код 0810), "Дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 0840), "Інша діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 1850).

За рахунок коштів державного бюджету фінансуються:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення;

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації;

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки державних програм розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Обласні бюджети та бюджет АРК беруть участь у фінансуванні державних програм з інвалідного спорту і реабілітації, а також забезпечують навчально-тренувальну роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл (усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) та та обласного значення) та проводять заходи з фізичної культури і спорту.

Розрахунковий показник обсягу видатків на фізичну культуру і спорт (Vf) визначається з урахуванням чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та питомої ваги зазначених видатків бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів (50 відсотків), бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районів (50 відсотків) у загальній сумі видатків на фізичну культуру і спорт бюджетів адміністративно-територіальних одиниць за даними зведення місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами на бюджетний період, що передує плановому.

Розрахунковий показник обсягу видатків на фізичну культуру і спорт місцевих бюджетів визначається за такими формулами:

для бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджету району:

Vf, = 0,5 Hf * Ni;

для бюджету міст Києва і Севастополя:

Vfkyiv(sev)= Hf * Ni,

де Hf — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на фізичну культуру і спорт усіх місцевих бюджетів у розрахунку на одного жителя;

Ni — наявне населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

 

26.Склад видатків на оборону, порядок їх планування і фінансування.

Оборона України (згідно із Законом України "Про оборону України") — це система політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного конфлікту.

Оборонні видатки — це грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання збройних сил, розвиток оборонної промисловості, військові дослідження, а також видатки па ліквідацію їх наслідків.

Одним із чинників, який визначає оборонні видатки країни, є рівень воєнної загрози. Обсяг оборонного бюджету визначається рівнем безпеки, залежить від ступеня оснащеності та підготовленості військ і законодавчо затверджений у воєнній доктрині держави. Оборонний бюджет за своєю структурою становить зведений кошторис Міністерства оборони, який є основним правовим документом головним військовим фінансовим планом, що визначає обсяг асигнувань за загальним і спеціальним фондами для потреб армії.

Формування оборонного бюджету має здійснюватися на основі таких принципів:

— оптимальне поєднання бюджетних і власних джерел;

— дотримання режиму економії;

— здійснення контролю за використанням коштів;

— плановість;

— цільове спрямування асигнувань;

— безповоротність і безоплатність;

— ефективне використання коштів;

— фінансування у міру виконання планів. Оборонні видатки поділяються на три групи.

1. Прямі — витрати оборонних міністерств та відомств і формують основну частку оборонних видатків. Це витрати на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та ін. Вони можуть бути поточними і капітальними.

2. Побічні — витрати, пов'язані з утриманням збройних сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (пенсії, допомога ветеранам війни, виплати репатріації).

3. Приховані — витрати, які за своїм характером і значущістю належать до оборонних видатків, але проходять за кошторисами цивільних відомств.

Згідно з функціональною класифікацією видатків бюджету до складу видатків на оборону належать:

— утримання збройних сил України;

— закупівля озброєння та військової техніки;

— капітальне будівництво;

— фінансування науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт;

— інші видатки (забезпечення участі у міжнародних миротворчих заходах та ін.).

Фінансування видатків на оборону здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України "Про Державний бюджет України".

Останніми роками в Україні запроваджено низку заходів, спрямованих на підвищення рівня фінансування армії у зв'язку з переходом на контрактну основу комплектування. Проблемним в Україні є фінансування інноваційних військових технологій. З метою вдосконалення національної системи оборонного планування, уточнення завдань, структури і чисельності Збройних сил України та інших військових формувань започатковано проведення в Україні оборонного огляду, сутність якого полягає у приведенні видатків національної оборони у відповідність до можливостей ресурсного забезпечення.

Фінансування видатків на оборону в Україні здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримання військових комісаріатів.

Видатки на національну оборону включають:

утримання Збройних Сил;

закупівлю озброєння і військової техніки;

капітальне будівництво;

науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;

інші видатки.

Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбов­ців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбов­ців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).

Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов’язаними з постійною заміною техніки і озброєння в зв’язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.

27. 28. Склад видатків на державне управління.

До видатків бюджету на управління відносяться три напрями фінансування:

державне управління;

міжнародна діяльність;

правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.

Державне управління включає:

функціонування законодавчої влади;

функціонування виконавчої влади;

утримання Президента України та його апарату;

утримання фінансових та фіскальних органів;

загальне планування і статистичні служби;

інші видатки на загальнодержавне управління.

Видатки на державне управління включають такі витрати:

—на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ра­ди України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, за­безпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України, інші видатки);

—на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міні­стрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);

—на утримання Президента України та його апарату;

- на утримання фінансових і фіскальних органів (Державної по­даткової адміністрації України, місцевих державних податкових ор­ганів, Головного контрольно-ревізійного управління України, Голо­вного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України, на створення державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов´язкових платежів, витрати на Комп´ютеризацію Державного казначейства та інших фінансових органів, витрати на виготовлення марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби);

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
 | Тема 7. БЮДЖЕТИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1238; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.104 сек.