Повсякденність в культурі постмодернізму

Повсякденність в культурі постмодернізму після довгого періоду панування раціоналізму з його «розчаруванням світу» приходить до «зачарування світу» у свідомості людей кінця ХХ ст.

Такими інструментами зачарування стають в інформаційному суспільстві ЗМІ, а технологіями виступають міфологізація, ритуалізація, постфольклор, енігматичні нарративи (таємні заговори, наприклад фільм «Дух часу»), специфічні конотації (наприклад «світовий зговір»), нагнітання «панічної ностальгії» в умовах гіперреальності, створеної медіа

Н. Луман в праці «Реальність мас-медіа» писав: «Усе, що ми знаємо про наше суспільство й навіть про світ, у якому живемо, ми дізнаємося через мас-медіа. Це відноситься не тільки до знання суспільства й історії, але й до знання природи.

Звичка масової аудиторії до «реальності мас-медіа» позбавляє критичного ставлення до її змісту, звідси і проблема гіперінтерпретації в сучасних ЗМК, яку слід розуміти як нашарування конотацій, які часто не мають нічого спільного з реальним контентом. «Політичні кризи, конфлікти, екстремальні ситуації, стаючи фактами медіатизованої реальності, піддаються впливу складних, інтерпретативних технологій творців медіаконтента».

Слід погодитися з думкою, що «можливості обмеження гіперінтерпретативних технологій надзвичайно обмежені», оскільки жодне правове регулювання мас-медіа або регулювання на основі кодексів медіаетики не може виявити специфічні прояви гіперінтерпретації й визначити критерії інтерпретативної компетенції

Однак соціально відповідальний журналіст може визначати такі критерії самостійно, прагнучи забезпечити основну функцію мас-медіа - функцію суспільного форуму. В цьому аспекті маємо справу з медіацією як складним процесом, який здійснює не лише перенос послань між різними соціальними інстанціями, але продукує «особливе середовище», що продукує медіавиробництво цінностей, ідеологем, міфологем і нарративних конструкцій.

4. Технології повсякденна:

Надзвичайно велике значення для конструювання реальності мають енігматичні нарративи, які зазвичай схожі на розслідницьку журналістику, але насправді, «гіперінтерпретатор не просто пояснює й аналізує, але й насичує медіаконтент присутністю таємниці - спокушає читача, слухача або глядача псевдознанням про загадкові й «всемогутні» сили».

Особливе місце займає сучасний «постфольклор» як своєрідна «гра» (перформанс). У сучасній «постфольклорній культурі» існують твори, які створені на основі синтезу елементів фольклору (як форми, так і змісту) і елементів індивідуальної творчості (у різних видах мистецтва). Всі ці культурні явища мають «синтетичну» основу, тобто є синтезом декількох самостійних видів мистецтв, технічних і технологічних досягнень. Особливого значення пост фольклор набуває в мережі. Постфольклор поєднує повсякденні практики з медіа, а медіа в свою чергу використовує його для адаптації власного контенту у повсякденну свідомість.

Однією з дуже відомих у нас в країні технологій конструювання реальності є технологія рейтингів як стратегія маніпулювання суспільною думкою. Сьогодні багатьом спеціалістам у галузі піар, журналістики зрозуміло, що рейтинги часто створюють передумову «спіралі мовчання» (мовчазного погодження), вводять в оману аудиторію і переслідують цілком прагматичну (політичну або економічну) мету. Отже замість реального ми бачимо заміну реального знаками реального. Ж. Бодріяр вважав, що це і є симулякр, який має певну звабливість. Він проходить такі стадії: ритуальну, естетичну і політичну. В результаті породження гіперреального виникає новий змодельований світ, що не є реальним, але сприймається краще, ніж реальний. Що стосується інформації, то за Бодріяром вона не має ніякого змісту, а лише розігрує його, оскільки замінює комунікацію симуляцією спілкування, що й породжує специфіку світовідчуття сучасного масмедійного стану суспільства і суспільної свідомості.

Технологією можна вважати псевдоновинний формат, який полягає у «мімікрії» реклами під тексти новинного змісту, так звані fake-news або об'єднання на одній смузі редакційної й комерційної інформації - едвиторіалз (advertising+editorials). Технології імітації рекламою текстів пізнавального або загальсоціального змісту досить давно використовуються копірайтерами. Це жанр інформершла (information+commercial), рекламна інформація маскується науково-пізнавальним характером подачі матеріалу.

Ще одною ілюстрацією інформаційної дифузії наших днів є синтез політичних, інформаційних, освітніх, і розважальних технологій (politainment, infotainment, edutainment).

Інфотеймент від information+entertainment - зведення новинної передачі (тексту) до шоу (розважального матеріалу). Інформація в інфотейменті характеризується наступними рисами: персоніфікованість, політичні або соціальні проблеми повинні бути представлені яскравими образами (персоною; неаналітичний підхід до рейтингу тем (об'єктивна значимість подій і проблем вторинна по відношенню до видовищності); наочність і включеність в образну сферу повсякденності.

Політеймент від policy+entertainment - політико-розважальна технологія, що стала застосовуватися, насамперед, в електоральній практиці США. Саме маркетингові принципи визначають передвиборні стратегії, а політик пропонується виборцям як звичайний товар.

До винайдення технології політеймента політичний маркетинг здійснювався в рамках ідеологічної парадигми. Основним тут була передвиборна програма кандидата, що піддається обговоренню в ході передвиборної дискусії. Політеймент припускає подання кандидатів у різних ток-шоу, залучення для просування поп-зірок, пріоритет таблоїдних видань і т.д. Надзвичайно важливим для цієї технології є використання змагання та ігрового моментів.

Передумовою політеймента служить деідеологізація політичної сфери. Політичні концепти (комунізм, лібералізм і т. п.) стають ринковими брендами й використовуються відповідно до кон'юнктури ринку.

Едьютеймент – це синтез освітньої й науково-пізнавальної інформації з науково-розважальними технологіями. Природничо-наукове і гуманітарне знання адаптується до масової аудиторії і служить інформаційному задоволенню. Цей жанр характерний для дитячих освітніх програм, художньої літератури, кіно, але сьогодні стає дуже актуальним в журналістиці. На це вказує велика кількість інформації, що побудована на принципі освіта плюс розвага.

Особливого значення в естетиці повсякденності набуває процес демасифікації (термін Е. Тоффлера), який повинний забезпечити плюралізм думок і смаків. Але сьогодні цей процес цілком співіснує з виробництвом масового інформаційного продукту. Удосконалювання інтерактивних технологій у рамках інформаційної парадигми постмодерна знаходиться поруч із міграцією текстів, розмиттям жанрів дифузією новинної, комерційної й аналітичної інформації.

Розважальність і гумор, характерні для медіапарадигми постмодерна, можуть виступати як певні стратегії включення і залучення уваги аудиторії. Надзвичайно велика кількість гумористичних передач, програм, навіть окремих каналів широко використовують цю технологію. Розважальність і гумор, що панують сьогодні в мас-медіа, виступають в якості «м’якого контролю», наприклад у напрямку економічної вигоди, стимулюючи фінансову активність

Крім цього мас-медіа створюють «сакральний топос» у структурі медіаритуала, у якому журналісти й ведучі з'являються як «апостолоподібні нарратори» й привілейовані актори (документальні фільми про воду, про 11 вересня, про всесвітній заговір, теорію золотого міліарду і т. п. Так «сакральна» реальність з онтологічного статусу переходить в моє власне переживання, стає реальністю повсякденності.

Інший напрямок аналізу медіаритуалів виходить із того, що мас-медіа самі є генераторами специфічних ритуалів епохи постмодерна. Здатність мас-медіа створювати нові соціально-політичні ритуали реалізується, по-перше, через ритуалізацію повсякденного життя малих соціальних груп і, по-друге, через створення масових колективних ритуалів для більших суспільств. Що виявляється, наприклад, в умовах соціальної мобілізації. Аналізуючи програму «Шустер LIVE» на ТРК Україна, М. Караменов розкриває ритуальний характер поведінки політичних «героїв» передачі, коли вони на шоу поливають одне одного брудом, а у перервах дружньо спілкуються. Автор характеризує це поведінкове кліше як характерне для шаманів і шаманської практики.

А. Тарабанов пропонує проводити антропологічний аналіз мас-медіа по таких напрямках:

Дата добавления: 2014-01-07