Аналіз ритуала, що функціонує як політичний і соціальний агент і виступає як конституюючий фактор, що продукує специфічні обряди і правила

Аналіз ритуальних маніфестацій, що є носіями і трансформаціями деякої символічної сили.

В цьому аспекті відбувається запуск механізмів ритуалізації поведінки через мас-медіа наступним чином: вони формують нову послідовність і конфігурацію компонентів суспільно-політичних церемоній; вони приховують саму структуру ритуалізації, виводячи на перший план емоційний зміст; мас-медіа розповсюджують своєрідну мову свята - гедонізм (інфотеймент, політеймент, едбютеймент).

Культура повсякденності виступає як об’єкт дослідження в зв’язку із конструюванням образів і смаків засобами масової інформації. Цілком зрозуміло, що реальна повсякденність і та, яку ми спостерігаємо у ЗМІ, мають багато спільного. Ми переносимо віртуальний світ у світ повсякденності і навпаки, повсякденність впізнає себе в передачах про моду, їжу, сад і город, дизайн інтер’єру, особисте життя простих людей і «зірок». Тому важливо розуміти, наскільки медіатизований дискурс відповідає нашим реальним потребам, або хоча частково відбиває дійсність. З іншого боку, проблема полягає в тому, що масове суспільство запрограмоване на переживання і споживання ілюзій, тому драматизована повсякденність ЗМІ створює ілюзію повноцінного життя, яка часто задовольняє аудиторію. Недарма виникає проблема домашнього способу життя, коли телевізор і інтернет цілком заміщує живе спілкування, якого людина майже не потребує. Значна частина соціального запасу знання представляє собою рецепти рішення повсякденних проблем. Як правило люди мало зацікавлені в тому, щоб виходити за рамки цього практично необхідного знання. Але масова комунікація постійно розширює списки таких рецептів, формуючи відповідні потреби у знанні, нариклад, таємниць медицини: серіал «Доктор Хаус».

5. Створення «Великого стилю»

Запозичення прийомів інформаційної розваги в інформаційно-політичних програмах призводить до створення нового «великого стилю» віщання.

«Великий стиль» передбачає:

· фрагментацію матеріалу;

· змішання важливого і незначущого;

· високий темп мовлення ведучого;

· швидка зміна картинки;

· драматизм контрастів у сюжетах;

· дистанціювання від того, що відбувається.

В. Звєрєва називає цю техніку імітацією політичного віщання: «Цей прийом дозволяє зробити вигляд, що позиція аналітики зайнята, що в ефірі присутнє різноманіття політичних поглядів. Імітація не скасовує політичного висловлення: на нього працює й неясність, і порожнеча. Це відповідь телебачення на негласне замовлення влади на «позитив», на аналогічний запит глядацької аудиторії, чиї смаки формувалися самим телебаченням. Так, інформаційно-політичні передачі вбудовуються в контекст «Фабрики зірок».

Методи і технологія конструювання повсякдена постійно вдосконалюється, адже це надає все більше можливостей залучення широких мас до споживання медіа продуктів. В. Різун пише: «Слід боятися не впливу і не його технологій здійснення, а цілей і змісту впливу». Отже нічого страшного немає в тому, що ми спостерігаємо за тим як по телевізору готують їжу, або роблять ремонт у квартирі, політики виступають в ток-шоу, а ВВС показує документальні фільми. Але з іншого боку необхідно розуміти небезпеку постійного перегляду як політичних ток-шоу, так і звичайних розважальних передач. Критикуючи споживачів такої інформації, О. Вергеліс пише: «Цей астенічний телевізійний синдром уже остаточно довів деяких «до ручки». У чотири рази їм підвищують транспортні тарифи: реагують як сонні мухи (а нам байдуже) — і вбивають одне одного в чергах по жетони. Щомиті їм підвищують ціни на все, на що не встигли ще підвищити в продовольч т их відділах: лупають очима — дивляться «Шустер LIVE».

Закривають підприємства, тисячами («за свій рахунок» виставляють на вулиці), а колись зароблені на чужих мозолях бариші мільярдами пакують в офшорах: скніють, куксяться, пхикають — вмикають «Свободу» і думають, що вона вже настала» [4, 116]. Автор вбачає в цих передачах маніпуляцію, оскільки ігрове ставлення до реальності, «мильна журналістика» є також технологіями керування масовою свідомістю.

Сьогодні в умовах тотальної включеності в медіатизоване повсякдення неможливо протистояти глибинним соціо-психологічним технологіям на буттєвому рівні. Нас все більше захоплює перфоманс і ритуали медіа, а медіатизована культура повсякденності змінює нашу ідентичність, стиль життя і культуру загалом. Критикуючи в цілому теоретиків постмодернізму, Ф.Уебстер пише: «Тим не менш треба погодитися, що в суспільстві дійсно отримали розповсюдження гедоністичні настрої, егоцентризм (хоча правильніше було б сказати не «его», а «децентризм», несфокусованість) і скептичне ставлення до будь-яких проголошених істин, висміювання, а то і ворожість до «експертів», захоплення різними модними новинками, незвичайними відчуттями, схильність до іронії, стилізації і поверховості».

Людина живе між двома світами – реальністю мінливого повсякдена і комунікативно-інформаційними технологіями впливу на цю реальність. Механізми таких культурних змін сьогодні як ніколи пов’язаниі з медіа і в подальшому будуть вдосконалюватися у напрямку все більшого використання новітніх комунікативних технологій впливу. Це поступово може призвести до згортання публічної сфери, втрати цілісної картини світу, переваги домашнього способу життя в процесі демасифікації і, як висновок, до проблеми існування демократії.

Дата добавления: 2014-01-07