Тарас Шевченко

Тестовий контроль

1 Ономастика – це наука, що вивчає:

а) власні імена;

б) загальні назви;

в) лексичне значення власних і загальних назв.

2 Власні назви:

а) мають лексичне значення;

б) не мають лексичного значення;

в) можуть мати й можуть не мати лексичного значення.

3 Основоположником слов'янської антропоніміки вважають:

а) Ф. Міклошича;

б) Л. Гумільова;

в) Л. Щербу.

4 Патронім – це:

а) особова назва сина за іменем батька;

б) власне ім'я людини;

в) назва чоловіка за іменем дружини.

5 У яких країнах людина протягом життя змінює своє ім'я відповідно до віку:

а) Великобританія, Іспанія;

б) Вірменія, Киргизія;

в) Японія, Китай.

6 Основна маса українських селянських прізвищ почала формуватися з:

а) 17-го століття;

б) 18-го століття;

в) 16 століття.

7 Про українські прізвища в сучасному розумінні можна говорити, починаючи з:

а) 30-х років 19-го ст.;

б) 30-х років 20-го ст.;

в) 20-х років 20-го ст.

8 Іншомовні прізвища українською мовою:

а) перекладаються;

б) не перекладаються;

в) можуть перекладатися й не перекладатися.

9 Принцип статевої ідентифікації слід ураховувати:

а) при відмінюванні прізвищ;

б) при відмінюванні географічних назв;

в) при варіюванні коренів поль//піль.

10 У звертаннях, що складаються із двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, форму кличного відмінка мають:

а) обидва слова;

б) перше слово має, друге – може мати форму як називного, так і кличного відмінка;

в) перше слово може мати форму називного відмінка.

ТЕМА 7. ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ В ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

1 Словниковий склад мови. Класифікація української лексики

2 Поділ лексики за походженням. Запозичені слова в професійному спілкуванні

3 Активна й пасивна лексика. Лексика за сферами вживання

4 Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури

5 Фразеологія в професійному спілкуванні

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється й ожива,

Як їх почує!

1 Словниковий склад мови. Класифікація української лексики

Основною одиницею мови є слово. Усі слова, що вживаються в певній мові, становлять її лексику, або словниковий склад. Розділ мовознавства, у якому вивчається словниковий склад мови, називається лексикологією (від грецьких слів lexis – слово, logos – вчення).

Словниковий склад мови є не хаотичною множиною елементів, а становить упорядковану систему мовних одиниць, які класифікують за різними ознаками:

- за функціями розрізняють слова повнозначні (слова, які виконують номінативну (називну) функцію (іменники, прикметники, числівники, дієслова, прислівники)) і службові ( виражають різні відношення та зв’язки між повнозначними словами (прийменники, сполучники));

- за кількістю значень – одно - і багатозначні (уживаючись у багатьох значеннях, слово має одне основне, або пряме, значення – первинне, нейтральне значення слова, зрозуміле в контексті й поза контекстом. Інші значення – непрямі, або переносні – виникають унаслідок перенесення назв одних предметів, явищ, дій, ознак на інші, напр., ринок: 1) місце, де відбувається торгівля; 2) сфера товарного обороту: критий ринок, центральний ринок, упорядкований ринок і національний ринок, світовий ринок, зовнішній ринок, ринок праці тощо. Слова в прямому значенні вживаються в усіх стилях мови, особливо в науковому та офіційно-діловому, а в переносному – лише в художньому, публіцистичному та розмовно-побутовому);

- за співвідношенням форми й значення:

синоніми (слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм основним значенням, але різняться значеннєвими відтінками, напр.: керувати, правити, управляти, розпоряджатися; синоніми увиразнюють мову, допомагають створити яскраву образність, усунути лексичну тавтологію (повтори слів), уникнути одноманітності мовлення);

антоніми (слова із протилежними значеннями: купівля – продаж (але не продавати), будувати – руйнувати (а не руйнівний); правильне використання антонімічних протиставлень допомагає чітко розмежувати поняття, сприяє точності та яскравості вираження думки);

омоніми (слова, які звучать однаково, але значення мають різні, напр.: виступ (промова) і виступ (суші); омоніми слід уживати дуже обережно, особливо в наукових та офіційно-ділових текстах, щоб, висловлюючи думку, уникнути двозначності);

пароніми (слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значеннями, напр.: запитання (звертання, яке вимагає відповіді) – питання (звертання, яке вимагає відповіді, проблема), банківський – банковий; еміграція – імміграція; рідкий – рідкісний; неприпустимо замінювати один паронім іншим, оскільки це спотворює зміст вислову);

- за стилістичними ознаками – стилістично нейтральні (вживаються в будь-якій ситуації, у будь-якому стилі мови) і стилістично забарвлені (суспільно-політична лексика (нація, приватизація, парламент, права людини), офіційно-ділова (справа, акт, бланк, реквізит), термінологічна й виробничо-професійна (плотер, сальдо, дощувальна машина, консоль), просторічна або лексика побутової розмови (ляпати, тута, паскуда, трудяга);

- за походженням – власні й запозичені;

- за сферами вживання – загальновживані й спеціальні;

- за частотою вживання – активні й пасивні.

2 Поділ лексики за походженням. Запозичені слова в професійному спілкуванні

Лексична система української мови сформувалася в плині тривалого історичного розвитку. В її лексичному складі розрізняють дві групи слів за походженням – власні й запозичені.

До власної лексики належать слова, що входили до української мови в різні історичні періоди, починаючи з найдавніших – індоєвропейські (мати, брат, дочка, бик, вовк, м’ясо, сіль), спільнослов’янські (свідок, посол, боліти, холодний, дев ’ ять, я, він, там), східнослов’янські (батько, дядько, кулак, собака, урожай, хороший, сьогодні, тепер), власне українські (багаття, батьківщина, напувати, очолити, линути, малеча, гай, смуга, дружина, мрія, бандура, розкішний, чарівний).

У різні історичні епохи українська мова збагачувалася словами, запозиченими з інших мов. У сучасній українській мові їх порівняно небагато – 10 – 15%. Усі запозичення української мови поділяють на дві групи:

1) слова, запозичені зі слов’янських мов (з польської (скарб, байка, полковник, петрушка, барвінок), російської (паровоз, завод, взвод, безробіття, декабрист), білоруської (дьоготь, бадьорий) та ін.);

2) слова, запозичені з неслов’янських мов: із грецької (ангел, монастир, історія, біографія, поема, атмометр), латинської (акваріум, радіус, активатор, диктатура), тюркських (отаман, сарай, барабан, кизил, базар), французької (парад, кабінет, сержант, сюжет, ажур, салют), англійської (матч, баскетбол, смокінг, мітинг, лідер, фініш, бар), німецької (офіцер, штаб, єфрейтор, бухгалтер, вексель, масштаб), голландської (флот, брезент, дамба), італійської (банк, опера, помпа), іспанської (гітара, карамель, пума), фінської (камбала, морж, пельмені).

Із наукових досліджень відомо, що 10% нашої мови становить запозичена лексика.

Причини запозичень:

1 Запозичуються разом із поняттями і не мають українських відповідників: студент, академія, курорт…

2 Деталізація уявлення про предмет, який уже існує в мові: десерт – солодощі, які подають після обіду, бар – невеликий ресторан.

3 Заміна словосполучення одним словом: транспорт – засіб пересування, круїз – подорож на пароплаві…

Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами, або виступати синонімом – обмежувати – лімітувати, пам’ятник – монумент.

Поряд з іншомовними словами виділяють варваризми – іншомовні слова, які вживаються в українському тексті, але не засвоєні українською мовою.

Поради щодо вживання запозичених слів у ОДС та науковому стилі:

1) не слід використовувати іншомовні слова, якщо є їхні прямі відповідники;

2) при використанні запозичених слів, перевіряйте їх тлумачення за словниками та довідниками, щоб не виникло якоїсь нісенітниці.

3) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його відповідник, перевага надається державній мові.

Використовуючи іншомовне слово в мовленні, зокрема, у діловому, слід добре усвідомлювати його значення; іноді замість іншомовних слів доречно використати рівноцінні українські відповідники: анархія – безладдя; дебати – обговорення; дефект – недолік, вада, хиба; конвенція – угода; лімітувати – обмежувати; прерогатива – перевага; репродукувати – відтворювати; симптом – ознака.

Дата добавления: 2014-01-07