Синтаксис словосполучень

Вольтер

Тестовий контроль

1 До чоловічого роду належать іменники:

а) бандероль, картель, барель;

б) нежить, псалтир, директор;

в) біль, рукопис, розкіш.

2 Рід невідмінюваних географічних назв визначається так:

а) належать до чоловічого роду;

б) належать до середнього роду;

в) за родовим поняттям.

3 У ділових паперах для назв осіб за професією, посадою або званням уживаються іменники:

а) чоловічого роду;

б) відповідно до статі.

4 Які прикметники утворюють ступені порівняння:

а) якісні;

б) відносні;

в) присвійні.

5 У числівниках 50, 60, 70, 80 відмінюється:

а) лише перша частина;

б) лише друга частина;

в) обидві частини.

6 Складні й складені числівники записуються цифрами, крім випадків:

а) коли вони стоять на початку речення;

б) коли вони стоять у кінці речення;

в) коли вони стоять у середині речення.

7 У діловому мовленні особові займенники варто вживати:

а) лише в специфічних документах;

б) у будь-яких документах;

в) зовсім не вживати.

8 При підметі, до складу якого входить числівник багато, мало, немало, небагато, присудок, як правило, уживається:

а) у формі однини;

б) у формі множини;

в) у формі однини й множини.

9 Дієприкметник даний, дане, дана, дано доречно використовувати:

а) у математиці;

б) у діловодстві;

в) у техніці.

10 Прийменникам стосовно, стосовно до надається перевага:

а) в усному мовленні;

б) науковому й офіційно-діловому мовленні;

в) у художній літературі.

ТЕМА 10. СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

1 Синтаксис словосполучень

2 Синтаксис речень

3 Значення і функції розділових знаків

Чудова думка втрачає свою цінність,

коли вона погано висловлена.

Синтаксис – це розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень і речень, способи зв'язку слів у словосполученні і реченні.

Словосполучення – це проміжна ланка між окремими словами й реченнями. Повнозначні слова можуть поєднуватися між собою як рівноправні – це сурядний зв'язок: Необхідно поговорити щодо законів, указів, постанов ( слова не залежні граматично ); частіше слова залежать одне від одного – це підрядний зв'язок. Розрізняють три способи зв’язку між словами в підрядному словосполученні. До граматичного зв’язку належать узгодження і керування, до лексичного – прилягання.

Узгодження – це тип підрядного зв'язку між компонентами словосполучення, за якого форми залежного слова уподібнюються формам головного, стрижневого слова – обдарований студент, тривала розмова.

Залежне означуване слово, як правило, стоїть у препозиції до основного слова і виявляє повне узгодження в можливих спільних формах, якими є форми роду, числа, відмінка: чарівне слово, чарівного слова, чарівні слова.

У професійному мовленні слід звернути увагу на узгодження:

1 Підмета і присудка:

* якщо присудок виражений дієсловом минулого часу, а іменник, що означає професію, характерну для обох статей, виступає із власним ім’ям, то присудок слід узгоджувати з ім’ям: Провідний інженер Іванова С. внесла пропозиції;

* якщо присудок – дієслово, а підмет – займенник, то вони обов’язково узгоджуються: Ви підписали, а не Ви підписав;

* якщо присудок виражений прикметником, а підмет займенником, то вони не узгоджуються: Ви молода, Ви молодий;

* якщо підмет, виражений числівником, позначає абстрактну величину, присудок уживається в однині: Десять ділиться на два і п'ять;

* якщо перед підметом стоять займенники-означення у формі множини, присудок узгоджується із займенником: Усі 21 студент склали перший модуль добре;

* присудок уживається в однині, якщо підмет, виражений складним числівником, закінчується на число один: Тридцять один студент отримав додаткове завдання з вищої математики;

* присудок уживається в однині, якщо підмет виражений іменником з компонентом -пів: Півроку минуло з того дня….

2 Числівника з іменником:

* один узгоджується з іменником у роді й числі: один день, одна подія, одне питання;

* два, три, чотири узгоджуються з іменником у називному відмінку множини: два підручники, обидва клени. При сполученні з цими числівниками іменників із суф. – ин, останні набувають форми родового відмінка однини: 2 громадянина, три киянина;

* п'ять і всі подальші числівники узгоджується з іменником у родовому відмінку множини: 5 студентів, 18 менеджерів, тисяча інженерів;

* у складених числівниках форма іменника визначається за останнім словом: 231 студент, 232 студенти, 237 студентів;

* дробові числівники узгоджуються з іменником у родовому відмінку однини: десять сотих гектара;

* у мішаних дробах, що включають елементи з половиною, з чвертю визначається числівником, який виражає цілу частину: один з половиною літр, два з половиною літри;

* півтора + Р. в. однини, півтораста + Р. в. множини: півтора аркуша, півтораста аркушів;

* у словосполученнях, що позначають дати, відмінюється тільки перша частина: восьмого березня, з восьмим березня.

Керування – вид підрядного зв'язку, за якого залежне слово має той відмінок, який вимагає головне слово.

Керування може бути:

* пряме (безприйменникове) – обирати депутата,

* опосередковане (прийменникове) – чекати на директора;

* сильне (залежить від семантики слова) – читати книгу,

* слабке (зв'язок не обов’язковий) – подарунок від брата, для брата.

Прилягання – вид підрядного зв'язку, за якого залежне слово має незмінну форму й поєднується з головним тільки за змістом. Прилягати можуть прислівники або дієприслівники, тобто незмінні слова: гарненько обміркувати, мовчати посміхаючись.

2 Синтаксис речень

Зв’язані в словосполучення слова називають членами речення.

Граматичний центр – підмет і присудок; другорядні члени речення – означення, додаток, обставина.

За кількістю граматичних центрів речення поділяються на прості, складні. У діловій документації переважає розповідна форма викладу. Стиль нейтральний.

Для логічно послідовного викладу застосовують певні скріпи, які допомагають поєднувати компоненти думки. Цю роль можуть виконувати вставні слова – по-перше, як відомо; початкові займенникові зв’язки – цей, такий; дієприслівникові звороти – беручи до уваги тощо. Тісно пов’язані граматично речення творять абзаци.

У ділових документах часто вживають віддієслівні іменники – перевірка, розщеплені присудки – висловити подяку.

Дієприслівникові звороти надають діловим документам стислості. Будучи загальностильовими елементами, дієприслівникові утворення неоднаково представлені у функціональних різновидах української мови.
На стильове розмежування вказує відсутність одиничних дієприслівників у ролі прислівників у офіційно-діловому стилі, окремі зразки відзначені в науково-популярному підстилі наукового стилю.

Неоднаково представлені в стилях мови два види дієприслівникових зворотів: ті, у яких дієприслівник трансформується в однорідний присудок, і ті, які перетворюються в присудки підрядних частин складнопідрядних речень.

До відмінностей стилів слід віднести й уживаність/неуживаність фразеологізмів із дієприслівником у їхній основі. Вони чужі офіційно-діловому й науковому стилям.

Стилі несхожі й введенням дієприслівникових зворотів до складу підрядної частини складнопідрядного речення: в офіційно-ділових текстах,
у конфесійному стилі речень із такою будовою не засвідчено. В інших вони представлені з різною частотністю виявлених зразків. Як звичайні структури, вони фіксуються в науковому й публіцистичному стилях

Розрізняються стилі також за поширеністю речень, ускладнених кількома дієприслівниковими зворотами. Ускладнені структури становлять ознаку книжних стилів. За вживаністю/невживаністю диференціюються усна й писемні форми розмовно-побутового мовлення: усне позбавлене такої властивості, писемне (листування, щоденники) припускає введення в текст кількох дієприслівникових конструкцій. Це спостереження вказує на те, що добір і використання засобів мовленнєвої діяльності залежать не тільки й не стільки від екстралінгвальних вимог, скільки від форм спілкування – усного чи писемного.

Стильова несхожість виявляється й уведенням у текст вставних конструкцій із опорним дієприслівником у ролі прийменника: відсутність
у говірковому мовленні й фольклорних жанрах і наявність у книжних і художньому функціональних різновидах мови. Уживаність таких структур викликана потребою в одному реченні не тільки подати інформацію, а й уточнити, обґрунтувати послідовність чи завершеність висловлюваного, вказати на безсумнівність інформації. У цьому специфіка писемних форм викладу думок. Однак стилі не схожі в наборі новостворених прийменників із дієприслівників. В офіційно-діловому й науковому стилях активними виявляються вставні конструкції з дієприслівниками виходячи, ураховуючи, завершуючи, включаючи. Типовими для публіцистичного стилю є вставні словосполучення, побудовані на дієприслівниках судячи, кажучи; у художньому останні відзначені в мовленні персонажів.

Не можна також не враховувати своєрідність мовного оформлення науково-популярної літератури в межах наукового стилю. У науково-популярних текстах засвідчуються одиничні дієприслівники в позиції прислівника, фразеологізми з дієприслівником у їх основі. Для наукових досліджень, підручників вони неприйнятні.

Є відмінності й у функціональних можливостях дієприслівникових зворотів у власне публіцистичних і газетно-публіцистичних підстилях.
У газетному викладі дієприслівникові звороти виносяться в заголовок статті або за межі речення як парцельований елемент. У власне публіцистичних текстах такі випадки функціонування дієприслівникових зворотів не відзначаються.

Уживані у функції прислівників одиничні дієприслівники розширюють стилістичні можливості мовлення, виступаючи з означально-обставинним значенням, яке не передається прислівником.

Напівпредикативність дієприслівникових зворотів робить їх стилістичним засобом, який надає висловлюванню динамізму. З таким стилістичним забарвленням вони функціонують у всіх стилях.

У різних стилях вставні дієприслівникові структури служать
для задоволення вимог кожного з функціональних різновидів: у офіційно-діловому й науковому вони сприяють вираженню логіки пов’язаності сусідніх висловлень, послідовності й завершеності викладу, уточненню формулювань; у публіцистичному й частково в художньому стилях, у листуванні й щоденникових записах – обґрунтуванню посилань чи стверджень висловлюваного.

Функціонування одиничних дієприслівників у ролі прислівників і
у функції прийменників у складі вставних словосполучень упевнює в тому, що мовленнєва дійсність, граматична система сучасної української мови продовжують зазнавати змін. Найбільш помітними сферами, у яких одиничний дієприслівник стає виразником прислівникового (обставинно-означального) значення, є художня література і певною мірою публіцистика, у стилі розмовно-побутовому – головно в прислів’ях. Обставинно-означальної функції набувають дієприслівникові форми, які стоять у слабкій позиції функціонально-семантичної категорії неперехідності, незворотності й у позиції немаркованого члена функціонально-семантичної категорії виду, тобто в позиції недоконаного виду.

Існує прямий і зворотний (інверсія) порядок слів у реченні. Для офіційно-ділового та наукового стилів – прямий, що виражається в:

* підмет стоїть перед присудком – Інфляція стала ознакою економіки;

* узгоджене означення перед узгоджуваним словом – Національні економічні системи функціонують у конкретному довкіллі;

* неузгоджене означення після означуваного слова – робота вручну;

* додаток займає позицію після дієслова, яке ним керує, обставини вживаються довільно; місце вставних слів залежить від того, що саме треба виділити.

Інверсія використовується для певної мети, найчастіше – надати ваги якомусь слову, напр.: Порожніми балачками поповнений світ.

Коли інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:

1 Якщо підмет і прямий додаток стоять дуже близько – Гнів викликав біль.

2 У реченнях тотожності – Вчитися – це шукати (Шукати – це вчитися).

3 Значення і функції розділових знаків

Для того щоб правильно вживати розділові знаки, треба вияснити для чого вони ставляться. Якщо в усній мові значення висловлень залежить від інтонації, то на письмі цю функцію виконують розділові знаки. Так, наприклад, розділові знаки по-різному тлумачать один і той же вислів: «Іванова залишити на цій посаді не можна – звільнити» (цей вислів трактується як наказ про звільнення) і «Іванова залишити на цій посаді, не можна звільнити» (цей вислів трактується як наказ про неможливість звільнення).

Крапка ставиться:

1 У кінці розповідного або спонукального речення, якщо воно вимовлене без окличної інтонації: Збори трудового колективу ДДМА розпочалися вчасно.

2 У кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна з них становить закінчене речення:

Ухвалили:

1

2

3

Крапка не ставиться:

а) в абревіатурах між складовими частинами: ДДМА, ВНЗ;

б) у скороченнях назв метричних мір: г (грам), т (тонна);

в) у кінці заголовків, на вивісках і штампах.

Кома ставиться:

1 Для поєднання однорідних членів у словосполучення і окремих висловлювань у складне речення. Наприклад: Ні мертва мова, ні мертва цивілізація ніколи не можуть схвилювати світ (Б. Шоу); Рідний дім залишається в серці, Як далеко від нього не йди (Чубач).

2 Для відокремлення слів або словосполучень, граматично не зв’язаних із реченням – звертань, вставних конструкцій, вигуків, слів-речень Так, я буду крізь сльози сміятись, … (Л. Українка).

Увага! Слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких кома не ставиться: Так ніхто ще не вірив у нас!

Коми – це парний знак-функція для відокремлення частин, які повністю або частково відірвались від основного змісту речення. Вони вживаються:

1 Для виділення вставних слів і вставних речень: І, можливо, ми знову приїдемо до вас.

Примітка! Вставними найчастіше бувають такі слова й словосполучення: бач, бачиш, бачте, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, проте й однак (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками) та інші.

2 При уточненнях, які відповідають на питання – а саме де, хто, що? – Я, Сидоров Іван Петрович,….

3 Для відокремлення поширених прикладок і додатків: Рими, дочки безсонних ночей, покидають мене (Л. Українка).

4 Для відокремлення обставин, виражених дієприслівником: Студенти трьох груп сиділи в одній аудиторії і, похнюпившись, мовчали.

5 Для відокремлення обставини допустовості із прийменниковою сполукою незважаючи на, залежно від… тощо.

Увага!

1 Не виділяються комами такі слова: адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, які не є вставними.

2 Вставні слова не виділяються комами, якщо вони належать до відокремлених членів речення: Іван, очевидно погано повечерявши, прийшов без настрою. Пор. Іван, погано повечерявши, прийшов без настрою.

3 Якщо сполучник а, але відноситься до вставного слова, він комами не виділяється: Чи не вкажете мені яких творів про методи етнографічні, а власне, про способи записування пісень? (Леся Українка).

4 Слід відрізняти вставні слова від подібних до них слів, які є членами речення й комами не виділяються: Ці слова, до речі, викликають сумнів. Але: Ці слова сказані до речі.

Крапка з комою – знак-функція для розрізнення різних за змістом інформацій, об’єднаних у складне речення; у кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна частина становить закінчене речення. Наприклад:

2 Прийменники не упускаються:

а)……….;

б)……..;

в).

Дужки – для відокремлення вставних або складних конструкцій. Наприклад: Студентам необхідно підготувати усно теоретичне питання (завдання №1 контрольної роботи), виконати письмово аналіз допущених у роботі помилок, вивчити напам’ять десять термінів майбутнього фаху (завдання №5 контрольної роботи).

Примітка!

1 Після закритої дужки, що нею закінчується речення, ставиться розділовий знак, якого вимагає ціле речення, незалежно від того, який знак стоїть перед закритою дужкою.

2 При збігу в реченні внутрішніх і зовнішніх дужок можна в разі потреби застосувати дужки різної форми (квадратні та круглі)

3 Посилання в текстах наукових статей, курсових робіт, дисертацій подаються в квадратних дужках із зазначенням порядкового номера джерела та сторінки, наприклад: [2: 33; 5: 74 - 75].

Двокрапка – знак, що передає значення пояснення, причини. Вона ставиться:

1 У безсполучниковому складному речення, якщо друга частина розкриває першу: Сторони уклали цей контракт про наступне:….

2 Після узагальнюючого слова перед однорідними членам речення: вирішуються такі питання:….

3 Після слів автора при прямій мові або цитуванні: Світлана Іванівна сказала: «Шановний практиканте! Ви маєте прекрасну підготовку».

Тире – знак, що передає значення наслідку, висновку, протиставлення. Як антонімічний до двокрапки, він ставиться в таких випадках:

1 Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає:

Пісня і праця – великі дві сили,

Їм я бажаю до скону служить (Франко).

2 Після однорідних членів перед узагальнюючим словом: Ні спека дня, ні бурі, ні морози – ніщо не вб'є мою любов живу (Сосюра).

3 При прямій мові, якщо далі йдуть слова автора: «Ми стільки просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою», – говорив Шевченко про себе і свою долю.

4 На знак пропуску дієслівної зв’язки між підметом і присудком: Факультетські і студентські збори – зібрання студентів усіх груп факультету.

5 Перед це (це є), оце, то, ось, це значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета: Мова – це доля народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її (Олесь Гончар).

Дата добавления: 2014-01-07