Тема 10

Тема 9

Тема 8

Тема 7

Тема 6

Тема 5

Тема 4

Тема 3

Тема 2

Тема 1

Тестовий контроль

1 До граматичного зв'язку належать:

а) узгодження й керування;

б) узгодження й прилягання;

в) керування й узгодження.

2 Якщо присудок виражений дієсловом минулого часу, а іменник, що означає професію, характерну для обох статей, виступає із власним ім’ям, то присудок слід узгоджувати:

а) з ім’ям;

б) з іменником, що означає професію;

в) як з ім’ям; так і з іменником, що означає професію.

3 У словосполученнях, що позначають дати, відмінюється:

а) тільки перша частина;

б) тільки друга частина;

в) перша й друга частини.

4 У діловій документації переважає:

а) розповідна форма викладу;

б) наказова форма викладу;

в) урочиста форма викладу.

5 Граматичним центром речення виступають:

а) підмет і додаток;

б) присудок і обставина;

в) підмет і присудок.

6 Діловим документам надають стислості:

а) дієприслівникові звороти;

б) дієприкметникові звороти;

в) дієприслівникові й дієприкметникові звороти.

7 Офіційно-діловому й науковому стилям притаманний:

а) прямий порядок слів у реченні;

б) зворотний порядок слів у реченні;

в) прямий і зворотний порядок слів у реченні.

8 Розповідь – це:

а) текст, у якому явища й факти викладаються в хронологічній по­слідовності;

б) текст звітів, актів, наказів і постанов;

в) найскладніший спосіб викладу матеріалу в документах.

9 Кома ставиться:

а) у кінці речення;

б) для поєднання однорідних членів у словосполучення і окремих висловлювань у складне речення;

в) для розрізнення різних за змістом інформацій, об’єднаних у складне речення; у кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна частина становить закінчене речення.

10 Крапка з комою ставиться:

а) для відокремлення поширених прикладок і додатків;

б) для відокремлення вставних або складних конструкцій;

в) для розрізнення різних за змістом інформацій, об’єднаних у складне речення; у кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна частина становить закінчене речення.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Спеціальність – окрема галузь науки, техніки, мистецтва, у якій людина працює; основна кваліфікація; улюблена справа, заняття, у якому хто-небудь проявляє вміння, хист.

Професія – рід занять, певна форма трудової діяльності, що вимагає належного рівня знань і навичок і є для кого-небудь джерелом існування. Це слово виступає як родове поняття до слова спеціальність, а тому вживати одне замість іншого не рекомендується.

Фах – уживається з обома значеннями: вид заняття, трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є основним засобом існування; професія, спеціальність, кваліфікація; справа, заняття, у яких хтось проявляє велике вміння, майстерність, хист.

Спеціаліст – той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва.

Професіонал – той, хтозробить яке-небудь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією; добрий фахівець; знавець своєї справи; спеціаліст; професіонал.

Фахівець – той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь; знавець чогось.

Мова – система словесного виразу думок, якій притаманні певна звукова та граматична будова, і яка слугує для спілкування між людьми.

Національна мова - це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.

Державна мова – це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади - законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д.).

Офіційна мова – поняття “офіційна мова“ близьке до поняття “державна мова”, але статус офіційної мови не передбачає обов’язкового проголошення законодавчою владою.

Лінгвоцид (у дослівному перекладі – мововбивство) – це свідома, цілеспрямована політика нищення певної мови як головної ознаки етносу – нації чи народності.

Літературна мова - це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Правопис – загальноприйнята норма написання слів якоїсь мови.

Культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповід­ності нормам вимови, слововживання та ін., установ­леним для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Національна мова - це тип національного мислення, тип національної культури, філософії й психології, що може реалізуватися в різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої й національно-культурної діяльності.

Національна мова – це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Поняття «національна мова» охоплює всі мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти.

Діалект (грецька назва – розмова, говір, наріччя) – це різновид національної мови, уживання якого обмежене територіальною чи соціальною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціальні діалекти.

Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості. Основними наріччями діалектної мови є:

Соціальний діалект – це відгалуження загальнонародної мови, вживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших групах населення.

Літературна мова - це наддіалектна впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну й писемну форму, багатий лексичний фонд.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, уживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними й зразковими на певному історичному етапі.

Культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установ­леним для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення.

Розмовно-офіційний підстиль – це засіб усного спілкування на виробництві, у громадсько-політичній сфері.

Офіційно-діловий стиль - це стиль, який задовільняє потреби писемного спілкування в суспільно-політичному, господарському житті, у ділових стосунках, у виробничій та іншій діяльності членів суспільства.

Науковий стиль – це стиль, сферою використання якого є наукова та науково-технічна діяльність, освіта; він призначений для інформування про результати наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікації і систематизації знань, впливу на інтелект читача або (рідше) слухача.

Документ – (від латин. documentus – спосіб доказу) – це матеріальний об’єкт (носій), що містить певну інформацію, оформлений у визначеному порядку і має юридичну силу відповідно до чинного законодавства.

Реквізити – окремі елементи, з яких складається документ.

Формуляр – це модель, зразок побудови документів певного виду.

Стандартизація тексту документів – це відбір певних слів, типових мовних зворотів, установлення правил побудови речень і словосполучень.

Документи з текстами високого рівня стандартизації – це документи, які складають за затвердженою формою, використовуючи типові й трафаретні тексти.

Документи з текстами низького рівня стандартизації – це документи, у яких добір слів, словосполучень, побудова речень кожного разу залежать від конкретних ситуацій. За способом викладу документи цієї категорії поділяють на розповіді, описи, міркування.

Мовний етикет – це правила мовленнєвої поведінки, вироблені національним колективом мовців.

Ономастика – це розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування (від грец. — майстерність давати імена).

Власні назви – невід’ємний атрибут будь-якої документації, що вимагає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти.

Вивченням власних імен людей займається порівняно молода ще наука – антропоніміка.

Прізвище – це оформлена офіційними документами родова назва лю­дини, яка приєднується до її імені.

Етикет – це встановлені норми поведінки й правила ввічливості.

Слово – основна значуща одиниця мови, що становить собою звукове вираження окремого предмета, поняття, думки.

Лексика (словниковий склад мови) – усі слова, що вживаються в певній мові.

Лексикологія – розділ мовознавства, у якому вивчається словниковий склад мови.

Синоніми – слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм основним значенням, але різняться значеннєвими відтінками.

Антоніми – слова із протилежним значенням.

Омоніми – слова, які звучать однаково, але значення мають різні.

Пароніми – слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значеннями.

Власна лексика – слова, що входили в українську мову в різні історичні періоди.

Запозичена лексика – слова, що запозичені в різні історичні періоди з інших мов.

Активна лексика – це слова, які часто вживаються в повсякденному спілкуванні.

Пасивна лексика – це рідковживані слова, які не належать до повсякденного мовного вжитку.

Діалектизми – слова, які використовують жителі певних територій.

Жаргонізми, або сленг – слова, уживані в мовленні людей, об’єднаних спільними інтересами, віком, соціальним станом.

Арготизми – слова, характерні для людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову незрозумілою для інших.

Суржик – суміш елементів української і російської мов.

Фразеологізми – відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Термін (від латин. terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини

Термінологія (термінознавство) - розділ мовознавства, що вивчає терміни; сукупність термінів певної мови або галузі.

Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживають практично в усіх галузевих термінологіях

Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовують у кількох споріднених або й віддалених галузях.

Вузькоспеціальні терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі.

Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи; виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів.

Номенклатура ( від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни.

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт).

Граматика – це розділ мовознавства, який вивчає будову слова, класи слів за їх будовою й формами словозміни, а також типи словосполучень і типи речень.

Іменник – самостійна частина мови, яка має значення предметності і відповідає на питання хто?, що?

Прикметник – це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета і відповідає на питання який? або чий?

Числівник – це самостійна частина мови, яка відповідає на питання скільки? або котрий? і означає кількість або порядок слів при лічбі.

Займенник – це самостійна частина мови, яка замінює собою іменник, прикметник або числівник на абстрактному рівні й має відповідні граматичні категорії.

Дієслово – самостійна частина мови, яка означає дію або стан і відповідає на питання «що робити», або «що зробити».

Прислівник – незмінювана самостійна частина мови, яка характеризує дію, стан або ознаку предмета і відповідає на питання як? де?

Прийменник – це службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями служить для вираження підрідних зв’язків між словами, указуючи на відмінок іменника або займенника.

Прийменник – це службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями служить для вираження підрядних зв’язків між словами, указуючи на відмінок іменника або займенника.

Сполучник – це службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення або речення.

Частка – це службова частина мови, яка передає ставлення мовця до викладеної інформації, що надає висловлюванню чи окремому слову певного смислового або емоційного відтінку.

Синтаксис – це розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень і речень, способи зв'язку слів у словосполученні і реченні.

Словосполучення – це проміжна ланка між окремими словами й реченнями.

Узгодження – синтаксичний зв'язок, при якому головне й залежне слово стоять в одній граматичній формі – обдарований студент.

Керування – синтаксичний зв'язок, при якому залежне слово має той відмінок, який вимагає головне слово.

Прилягання – тип зв'язку, при якому залежне слово приєднується до головного за змістом.

Члени речення – це зв’язані в словосполучення слова.

Підмет і присудок – граматичний центр речення.

Означення, додаток, обставина –другорядні члени речення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛітературИ

1 Бабич, Н. Д. Культура фахового мовлення: навчальний посібник/ за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с. – ISBN 966-8653-43-2

2 Волкотруб, Г. Й. Стилістика ділової мови: навч. посібник/
Г. Й. Волкотруб. – К.: МАУП, 2002. – 208 с. – ISBN 966-608-194-4

3 Волощак, М. Й. Неправильно – правильно. Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації / М. Й. Волкотруб. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2000. – 128 с. – ISBN 966-70-16-0

4 Глущик, С. В. Сучасні ділові папери: навч. посібник для вищ. та серед. спец. навч. закладів/ Глущик С. В., О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – 3-є вид., переробл. і допов. – К.: А. С. К., 2002. – 400 с. – ISBN 966-539-254-9

5 Горбачук, В. Т. Барви української мови / В. Т. Горбачук. – К.: Видавничий дім «КМ АСАДЕМІА», 1997. – 272 с. – ISBN 966-518-065-7

6 Дорошенко, С. І. Українська мова професійного спілкування: посібник для студентів вищих навчальних закладів. / С. І. Дорошенко, А. С. Захарчук, Г. Т. Басенко, Н. О. Лащенко – Суми: Видавництво «Довкілля», 2007. – 282 с. – ISBN 978-966-8078-55-2

7 Дорошенко, С. І. Культура усного мовлення державного управлінця: навчальний посібник для слухачів вищих навчальних закладів з державного управління / С. І. Дорошенко – Харків: ХІУ, 2001. – 96 с. – ISBN 966-7610-04-0

8 Загнітко, А. П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування/ А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с. – ISBN 966-548-770-1

9 Зарицька, І. М. Українське ділове мовлення: Практикум / за заг. ред. проф. А. П. Загнітка / І. М. Зарицька, І. О. Чикаліна – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1997. – 180 с. – ISBN 966-7177-01-7

10 Зубков, М. Г Сучасне українське ділове мовлення. / М. Г. Зубков – Х.:Торсінг, 2001. – 384 с. – ISBN 966-670-136-7

11 Лисак, Л. К. Ситаксико-стилістичні функції речень з дієприслівником у стилях сучасної української мови. Автореф. дис. канд. філол. наук / Л. К. Лисак. – Харків, 2007. – 20 с.

12 Малевич, Л.Д., Українська мова (за професійним спрямуванням):Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення / Л. Д. Малевич, А. В. Кочубей – Рівне: НУВГП, 2006. – 117 с.

13 Мацюк, З. Українська мова професійного спілкування: навч. посібн./ З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2005. – 352 с. – ISBN 966-8019-43

14 Михайлюк, В. О. Українська мова професійного спілкування: навчальний посібник / В. О. Михайлюк – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 496 с. – ISBN 966-8556-70-4

15 Мозговий, В. І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс: навчальний посібник/ В. І. Мозговий – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 592 с. – ISBN 966-364-207-6

16 Олексенко, В. П. Факультатив з української мови «Координати ономастики»/ В. П. Олексенко, О. В. Іваненко. – Х.: Вид. група. «Основа», 2006. – 144 с. – ISBN 966-333-418-5

17 Пономарів, О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч. посібник. / Олександр Пономарів – К.: Либідь, 1999. – 240 с. – ISBN 966-06-0128-Х

18 Пономарів, О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. / О. Д. Пономарів – К.: Либідь, 1992. – 248 с. – ISBN 5-325-00171-Х

19 Токарська, А. С. Культура фахового мовлення правника: навч. посібник. / А. С. Токарська, І. М. Кочан – Львів: Світ, 2003. – 312 с. – ISBN 966-603-193-0

20 Сербенська, О. А. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. / О. А. Сербенська, М. Й. Волощак – К.: Вид. центр «Просвіта», 2001. – 204 с. – ISBN 966-7551-44-Х

21 Сучасна українська мова. Синтаксис: Підручник / За ред. О. Д. Пономаріва. – К.: Либідь, 1994. – 256 с. – ISBN 5-325-00517-0

22 Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А. П. Грищенка. – 2-ге вид., перероб і допов. – К.: Вища шк., 1997. – 493 с. – ISBN 5-11-004632-8

23 Український правопис /Харків, 2007. – 240 с. – ISBN966-00-0120-7

Навчальне видання

ЛИСАК Лариса Костянтинівна

Українська мова

ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Редактор І. І. Дьякова

Комп’ютерна верстка О. П. Ордіна

353/2008. Підп. до друку Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Ум. друк. арк. Обл.-вид. арк.

Тираж прим. Зам. №

Видавець і виготівник

«Донбаська державна машинобудівна академія»

84313, м. Краматорськ, вул. Шкадінова, 72

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру

серія ДК № 1633 від 24.12.2003

Дата добавления: 2014-01-07