Життєвий цикл архітектурного проекту

Вступ.

Під час проектування у учасників процесу виникає ряд питань відносно об’єкту, що проектується.

1. Чи сподобається проект замовнику?

2. Чи буде замовник вкладати гроші в цей проект?

3. Чи буде проект прийнятий до втілення?

4. Чи оптимально використовуються в проекті доступні матеріали та комплектуючі вироби?

5. Як більш економічно реалізувати проект?

На всі ці питання легше відповісти зрозумівши - що ж таке власне проектування.

Архітектура – це в першу чергу штучне середовище, яке створено людиною для забезпечення процесів життєдіяльності. Основне завдання архітектора — створення моделей майбутнього об’єкта, який і стане цим штучним середовищем.. Така модель оформлена у вигляді креслень є основою власне проекту, який є необхідним для будівництво об’єкту.

В сучасних умовах складних професійних задач, в умовах інтенсивної підготовки спеціаліста-архітектора виникає необхідність осмислення та формування цілісної системи методів архітектурної творчості: — від традиційних до найновіших з застосуванням комп’ютера. Для цього необхідно краще зрозуміти суть архітектурного проектування, його предмету та засобів. Важливим елементом архітектурної професії є розуміння можливостей професійно застосувати себе (продати) в реально існуючих організаційних, економічних, правових та політичних умовах. Необхідно усвідомити, що суть роботи архітектора як професіонала полягає не лише в створенні моделі майбутньої споруди (під моделлю розуміємо її графічне оформлення в вигляді креслень, візуалізацій) а і в тому, щоб довести цю модель до реалізації. Саме для цього в архітектурі, дизайні, містобудуванні створено напрям управління, яке по своїй складності може сперечатись з управлінням фірмою в інших галузях. Це –«керування проектом». До основних загальних цілей менеджменту проектної організації відносяться прогнозування, планування і досягнення комерційних результатів. Це може бути досягнуто за допомогою раціональної організації виробничого процесу, оптимізації управлінням і координацією зусиль учасників проекту, формуванням ділового середовища офісу (архіву, систематизації цінних напрацювань), вдосконалення науково-технологічної бази, а також ефективним використання кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації і стимулювання. Основна ціль дисципліни «Технологія архітектурного проектування» полягає в оволодінні мистецтвом створення архітектурного проекту як реального виразу творчої ідеї зодчого на всіх етапах його розвитку – підготовки передпроектної документації, проектування та будівництва. Основою такого підходу повинно стати знання та вміння застосовувати сучасні методи та техніку управління для досягнення мети проекту по складу, об’єму робіт, вартості, часу і якості.

Технологія (Грецька мова" грец. τέχνη - мистецтво, майстерність, уміння; "Старогрецька мова".-. λόγος - "Логос" думка, причина; методика, спосіб виробництва) - комплекс організаційних заходів, операцій і прийомів, спрямованих на виготовлення, обслуговування, ремонт або експлуатацію виробу з номінальною якістю і оптимальними витратами, і обумовлених поточним рівнем розвитку науки, техніка і суспільства в цілому.

При цьому:

- під терміном виріб слід розуміти будь-який кінцевий продукт праці (матеріальний, інтелектуальний, моральний, політичний і т. п.) в даному випадку готовий проект;

- під терміном номінальна якість слід розуміти якість, що прогнозована або заздалегідь задана, наприклад, обумовлене технічним завданням і узгоджене технічною пропозицією;

- під терміном оптимальні витрати слід розуміти мінімально можливі витрати які не спричиняють за собою погіршення умов праці, санітарних, екологічних технічних і пожежних норм, наднормативний знос знарядь праці, а також фінансових, економічних, політичних і ін. ризиків.

Основна мета будь – якого проектування – покласти початок змінам в оточуюче людину штучне середовище. Проектування все менш направлене на сам проект а все більше на ті зміни які викличе його впровадження. Головна трудність полягає в тому, що проектувальник повинен на основі сучасних даних спрогнозувати деяке майбутнє системи, яке виникне лише в тому випадку, коли його прогнози вірні. Розгляд еволюції традиційних методів проектування дозволить краще зрозуміти необхідність впровадження нових методів. Метод (від грецького methodos — шлях дослідження, вчення), засіб досягнення конкретного завдання; сукупність прийомів.

Багато видатних архітекторів вважають, що проектне моделювання простору та архітектура в цілому, є мистецтвом, і це очевидно справедливо. Разом з тим від мистецтва архітектуру відрізняє хоча б те, що архітектор не вільний в виборі тем для своїх творів і залежить від конкретного замовника.

Раніше та, досить часто і зараз, класична послідовність архітектурного проектування полягає в простому ланцюжку операцій, які починаються від майбутнього споживача архітектурної продукції (тепер його ми називаємо “ замовником ” або «інвестором»). Замовник мав специфічні вимоги і особисто повідомляв їх архітектору. Архітектор малював креслення, яке перекладало специфічні вимоги в матеріальний виріб (споруду), який повинен був задовольнити ці вимоги. Здійснення проекту знаходилось в руках кваліфікованих ремісників. Фактично архітектор виступав як перекладач специфічних вимог замовника на мову, зрозумілу кваліфікованому будівельнику. У середньовічній Франції існували архітектори, які працювали виключно на будовах. Їх називали «парлє» (від французького –говорити). Архітектор був необхідним посередником, так як замовник і будівельник не мали спільної мови. Таку ситуацію можна зустріти і сьогодні при будівництва однородинного житла. Існують ситуації коли замовник відмовляється від послуг архітектора і безпосередньо керує будівельниками, або сам виступає будівельником. Результати такої діяльності видно відразу, і те що величезна кількість садибних будинків стоїть недобудованими, або мають жахливий вигляд так само є результатом такої діяльності.

З історії архітектури вам відомо, що архітектор (зодчий) виконував роль головного будівничого, тобто процес створення споруди відбувався по приведеній вище схемі. Оскільки архітектурні споруди вимагали вкладення значних матеріальних коштів, виникла необхідність перевірки відповідності майбутнього об’єкту поставленому завданню. Для цієї цілі створювалась певна модель (графічна, об’ємна). По суті створення такої моделі і є архітектурним проектуванням. Саме тому архітектор у всі часи був центральною фігурою, що впливає на процес створення архітектурного середовища.

Розглядаючи фрагменти історії становлення і розвитку проблеми управління проектуванням і будівництвом. Побачимо вже на зорі становлення архітектури починають формуватися специфічні прийоми проектування і будівництва, організації праці, інструменти і механізми, що дозволяли не обробляти і переміщати величезні маси природного будівельного матеріалу, але і створювати штучне матеріальне середовище, здатне задовольняти всі основні побутові, і естетичні потреби людини. Це середовище, будучи матеріально осмисленим і художньо перетвореним умінням і мистецтвом і стала згодом початком тієї великої архітектури, яка народилася, по словах Геродота, "з практики і теорії, прикрашеної плодами багатьох наук і різносторонньої утвореної".

Але для досягнення цього багатьом поколінням архітекторів доводилося окрім вирішення творчих, художніх завдань, шукати також і відповіді на виникаючі інженерно-технічні і організаційні питання, які практично представляють основну частину проблеми управління в архітектурно-будівельній сфері.

Перші документи про це були виявлені в Шумері, що існував більше 5 тис. років тому. На глиняних табличках писарі зафіксували факти, що свідчать про результати контролю виконаних будівельних робіт. Деякі таблички є своєрідними "сторіночками" ділової документації, в якій зафіксовані постачальницькі, планові, контрольні функції спеціально підготовлених людей (тепер ми називаємо таких фахівців менеджерами).

Грандіозні споруди Давнього Єгипту дивують нас організаційним талантом стародавніх архітекторів і будівельників Адже навіть сьогодні, при рівні розвитку архітектурної науки і будівельної техніки, важко уявити, як можна було організувати управління величезним колективом протягом довгих років, добиваючись досягнення початкової мети. Єгиптяни широко застосовували планування робіт і контролювали хід їх виконання. Близько 4 тис. років назад був написаний трактат "Повчання Птаххотепа" про методи і стиль управління людьми, зайнятими на будівництві тієї або іншої споруди У цьому трактаті автор дає, наприклад, рекомендації, як повинен реагувати начальник на скарги підлеглих йому будівельних робочих, які заходи він повинен приймати у разі порушення "правил будівництва" і ін.

Немало записів, що відносяться до управлінської думки було виявлено при розкопках міст. Прикладами цього можуть служити: кодекс законів царя Хаммурапі в м. Сузі, де немало місця відведено правилам будівництва; принципам і прийомам організації будівельних робіт, що виконуються по кресленнях в м. Баальбек; книга із записами творця легендарного Єрусалимського храму, який вперше ввів принцип децентралізації в організацію управління, розділивши будівельників на майстрів, підмайстрів і учнів в м. Єрусалим.

Зовсім особливе місце в цьому ряду займає Біблія (написання якої тривало приблизно 1500 років). Вона містить генеральні, загальнолюдські принципи взаємини людей, що є основою успішного управління у сфері міжособових стосунків, але і виробництвом в будь-якій сфері людської діяльності. Це -- відомі заповіді, опис делегування повноважень, приклади управління людьми і ін.

У Стародавньому Римі імператор Діоклетіан (300 років до н. э.) ввів ієрархію і поняття "Службових драбини" в управлінні. При цьому також були відносно детально розроблені принципи делегування повноважень.

Декілька пізніше (у другій половині I ст. до н. э.), римляни спробували теоретично сформулювати ряд положень, де разом з рекомендаціями по технічному вирішенню різних конструктивних елементів і деталей будівель, були сформульовані і основні принципи, що визначають взаємини людей в процесі проектування і будівельного виробництва. Одним з прикладів таких робіт може служити трактат Вітрувія "Десять книг про архітектуру", який став енциклопедією архітектурно-технічних наук свого часу, що поєднує в собі жанри теоретичної праці і практичного керівництва архітектурним проектуванням.. Тут слід лише підкреслити, що це, мабуть, перша в світі робота, в якій дані відповіді на багато питань управління якістю проектування і будівництва. Вона містить рекомендації за рішенням широкого комплексу проблем, починаючи вибору ділянки для будівництва до оздоблювальних робіт і з контракту на виробництво праць до умов взаєморозрахунків архітектора із замовником. Ці положення безліч разів передруковувалися на різних мовах, коментувалися архітекторами, деякі з них стали фундаментом ряду загальноприйнятих архітектурних постулатів.

Особливе значення питання, пов'язані з проблемою управління в архітектурно-будівельній сфері набувають в сучасних умовах нашої країни, де у зв'язку з серйозною соціально-політичною і економічною перебудовою змінилися умови інвестування, правила передпроектної підготовки матеріалу, проектування, узгоджень, і так далі

В Україні до недавнього часу в умовах практично повної державної власності на нерухомість і землю і абсолютної державної монополії в проектуванні і будівництві, окремі учасники архітектурно-містобудівних стосунків не могли проявити себе як окремі суб'єкти в цих процесах, оскільки всі вони по суті були лише об'єктами системи управління, тобто службовцями одного "господаря". У подібній ситуації немає потреби в наявності державних законів, які б регулювали взаємодії всіх учасників проектного і будівельного процесів. Тому роль законодавства до недавнього часу виконували в основному акти Держбуду СРСР і безліч технічних нормативів (за деякими даними -- більше 12 000) по питаннях планування і проектування в будівництві.

З появою приватної власності, недержавних підприємств і самостійних, відокремлених від держави органів місцевого самоврядування з'явились суб'єкти права в архітектурі і будівництві, почали виявлятися і стикатися їх суперечливі інтереси і все це зажадало розробки і впровадження системи державного регулювання діяльності в архітектурно-будівельній сфері.

До певного часу створення просторової моделі, а саме це і є однією з основних завдань проектувальника, було під силу одному архітектору. Але з появою нових матеріалів, таких як метал, і відповідно нових конструкцій, виникла потреба в залученні до співпраці інженерів, які краще знали можливості цих матеріалів. В умовах розвитку капіталізму виникають зовсім нові вимоги до будівництва. Серед вимог, які ставились до споруд, на перший план висуваються економічність з підвищеною міцністю та довговічністю. В середині ХIХ сторіччя з’явились нові більш складні системи водопостачання, каналізації, опалення, що також привело до залучення таких спеціалістів до участі в проектуванні. В зв’язку зі значними об’ємами і темпами будівництва, нові завдання не могли бути вирішені примітивними засобами архітектурного проектування. Процес проектування розділяється на дві частини: чисто архітектурне проектування та інженерні розрахунки. Таким чином схема створення архітектурного об’єкту набула нового вигляду.

Етапи розвитку проектування.

Замовник → споруда.

Замовник → архітектор → будівельник → споруда.

Замовник → архітектор → конструктор → будівельник → споруда.

проект

Замовник → архітектор → конструктор → інженери-суміжники → споруда.

проект

В приведених схемах ключовою фігурою є безумовно архітектор. Архітектор виступає диригентом певного оркестру різноманітних спеціалістів. Для того. щоб такий оркестр повноцінно звучав, архітектор повинен володіти певним об’ємом знань, що складають основи архітектурного проектування.

Основні поняття та визначення.

Вивчення проблем проектування (моделювання), його суті та місця в структурі людської діяльності давно стало окремим напрямом в теоретичних дослідженнях різних видів творчості. В більшості розвинених країн література про методи проектування з’являється в 50-60 роках ХХ сторіччя. До цього достатньо було знати, що проектування — це діяльність, якою займаються архітектор, дизайнери і т.п., коли вони створюють креслення для своїх клієнтів. Років тридцять назад ситуація починає змінюватись. З’являється велика кількість професійних проектувальників, в яких викликають сумніви методи, яким їх навчили. Саме тоді з’являються нові прийоми, що покликані змінити та доповнити традиційні методи проектування.

Для критики традиційних методів і пропаганди нових методів властива одна характерна риса: бажання виявити суть проектування взагалі та викласти його в вигляді деякого універсального стандартного методу, дати по суті рецепт, на який можна покластись у всіх ситуаціях.

Нижче будуть проведені деякі визначення і формулювання процесу проектування, що з’явились в останні роки. Спільним для цих визначень є те, що мова йде не скільки про архітектурне проектування, а про проектування як процес, що характерний для дуже багатьох видів людської діяльності.

“пошуки суттєвих компонентів будь якої фізичної структури” (Александр)

“цілеспрямована діяльність по вирішенню задач” (Арчер)

“прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в випадку помилки” (Азімов)

“моделювання передбачуваних дій до їх реалізації, що повторюється до того часу, доки не з’явиться повна впевненість в кінцевому результаті” (Букер)

“технічне конструювання — це використання наукових принципів, технічної інформації і уяви для визначення механічної структури машини або системи, що призначена для виконання заздалегідь заданих функцій з найбільш економічною ефективністю.

Як бачимо, всі ці визначення на диво різні, створюється враження, що існує стільки ж процесів проектування, скільки є авторів, що описують ці процеси.

Разом з тим ми бачимо, що в цих визначеннях ні разу не згадується процес виготовлення креслень, хоча ця операція неминуче виконується проектувальниками всіх спеціальностей.

З вище приведених визначень можна зробити висновок, що в залежності від обставин, характер процесу проектування може здійснюватись в досить широких межах. Разом з тим можна відзначити певну послідовність дій, що починається з побажань (вимог) замовника, включає в себе власне проектування, виробництво, реалізацію (збут), споживання (експлуатацію) та завершується впливом запроектованого об’єкту на світ в цілому. Очевидно, можна стверджувати з впевненістю, що після реалізації проекту, оточуюче середовище стає іншим, чим воно було до появи даного об’єкту. В тому випадку, коли проект був вдалим, він викликає саме ті зміни, на які розраховував замовник. Якщо проект — невдалий (що буває найчастіше), його кінцевий вплив відрізняється від очікувань замовника і прогнозів проектувальника. Але і в цьому разі він викликає зміни того чи іншого характеру.

Враховуючи вище перелічене, можна зробити висновок, що мета проектування — покласти початок змінам в оточуючому середовищі (Крістофер Джонс).

Не зважаючи на те, що формулювання достатньо просте, воно досить універсальне і може бути прийняте в якості робочого визначення того процесу, який раніше відбувався виключно за креслярською дошкою. Сьогодні в цей процес входять наукові розробки, передпроектні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, системне проектування та багато іншого. Для того, щоб отримати вдалий результат до процесу проектування залучають не лише архітекторів та конструкторів, але і інших проектувальників: плановиків, економістів, адміністраторів, політиків та інших

Таким чином зміст архітектурного проектування є поняття цілей проекту – створити в оточуючому штучному середовищі людини дещо нове, що не лише сприяє підвищенню комфортності його побуту та відпочинку, але і відповідає вимогам сучасності.

Будь який проект розробляється в певному оточенні, що складається з внутрішніх та зовнішніх компонент, що враховує економічні, політичні, соціальні, технологічні, нормативні, культурні та інші фактори.

Поняття «проект» в загальносистемному розумінні джерела формулюють по різному. В західних країнах для позначення архітектурно - будівельного проекту використають термін «desing», а поняття «проект» трактується більш широко, в залежності від цілей і конкретних завдань, які ставляться перед виконавцями проекту.

Якщо говорити про архітектурне проектування то окрім загальних вимог користі та економічності архітектурні об’єкти, що проектуються., повинні відповідати також вимогам функціональності, естетики, екологічності, оскільки мова йде про створення нових об’єктів, що формують середовище життя людини.

Враховуючи це, Закон України «Про архітектурну діяльність» дає наступне формулювання – «проект – документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних та кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно – планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта».

Поняття архітектурного проекту включає в себе два «рівні»: проектну розробку ідеї, концепції архітектурного твору і реалізацію цієї ідеї в будівництві. Ми ж будемо для зручності використовувати поняття «архітектурний проект» як розробку проектної документації, що відображає архітектурну ідею. Тому сформулюємо це поняття наступним чином: архітектурний проект – це комплект технічної документації, що містить креслення, макети, розрахунки, пояснювальну записку та інші матеріали, необхідні для будівництва будинків, споруд та їх комплексів.

Якщо метою архітектурного проекту є визначений, бажаний результат, то для отримання результату необхідно не лише виконати ряд заходів соціального, технічного, економічного, естетичного характеру, але і ряд організаційних дій, що сприяють досягненню цієї мети. Тобто необхідно здійснювати управління проектом.

Аналіз різних визначень поняття управління проектом дозволяє говорити про те, що його розглядають з різних позицій: як науку, як мистецтво, як функцію.

Управління як наука має предмет визначення, специфічні проблеми і підходи до їх вирішення. Наукову основу складає сума знань про управління, що накопичилась за сотні та тисячі років практики і яка представлена в вигляді концепцій, теорій, принципів та форм управління.

Управління як мистецтво склалось ще далекому минулому, коли межі мистецтва та науки не усвідомлювались чітко.

Управління як функція виділось в той час зародження капіталізму (XVII-XVIII ст.), коли ця діяльність виділась в окрему функцію, яка принципово відрізнялась від функції виробничої.

Таки чином можна сформулювати визначення - управління архітектурним проектом – це вплив на його розробку з метою досягнення заданого рівня якості, оптимізація затрат часу, нейтралізація ризиків і стимулювання проектної команди до ефективної творчої діяльності.

Учасники архітектурного проекту - фізичні особи або організації, що безпосередньо приймають участь в створенні архітектурного об’єкту. У кожного з учасників свої функції, ступінь участі в проекті і міра відповідальності.

Головна діюча особа, зацікавлена в здійсненні проекту і досягненню поставленої мети – замовник, що є майбутнім власником і користувачем об’єкту проектування та будівництва (як, правило). Він визначає основні цілі проекту, забезпечує фінансування, заключає контракти з генеральним підрядником і несе відповідальність по цим контрактам. Успіх архітектурного проекту в значній мірі залежить від чіткості уявлення замовника про його зміст, грамотного аналізу і прийняття оптимального рішення. Це значить, що рішення практично всіх соціальних, функціональних, технічних та інших проблем вимагає високої міри взаєморозуміння між архітектором та замовником.

Інвестор вкладає кошти в проект. Інвесторів може бути декілька, але мета у них одна – отримання максимального прибутку на свої інвестиції від реалізації проекту. Якщо інвестор та замовник не одна і таж особа, то інвестор заключає договір з замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту. Інвестори є повноцінними партнерами замовника.

Проектувальник (генпроектувальник) розробляє проектно – кошторисну документацію і виконує всі проектно – вишукувальні роботи, необхідні для реалізації проекту. При цьому відповідальним за виконання всього комплексу робіт може бути як одна особа або організація (команда).

Підрядник – виконує всі види будівельних та оздоблювальних робіт, передбачені проектом і в відповідності з контрактом. На виконання окремих видів робіт можуть залучатись договори з субпідрядниками.

Керівник проекту - (проект-менеджер) – планує, координує і контролює роботу всіх учасників на протязі всього терміну розробки проекту.

Команда проекту – організаційна структура, яка очолюється керівником проекту на період здійснення проекту до досягнення основної мети. Оптимальна організація команди проекту дозволяє підвищити ефективність управління і уникнути багатьох проблем, що виникають на шляху реалізації проекту.

Проміжок між моментом початку розробки проектної документації (концепції проекту) і початком завершення будівництва і здачі об’єкту в експлуатацію визначається поняттям життєвого циклу проекту.

В світовій практиці життєвий цикл проекту прийнято розділяти на фази, основними з яких є: початкова (передпроектна), проектна, фаза реалізації (будівництво) і фаза завершення.

На початковій фазі життєвого циклу архітектурного проекту здійснюється розробка його концепції, визначення цілей і завдань, складання бізнес-плану з оцінкою життєздатності та ефективності проекту.

Вирішальним моментом тут, безумовно, є розробка концепції, генеральної ідеї проекту. На цьому ж етапі визначається і організаційно-керівна стратегія, що визначає інформацію по таким питанням, як забезпечення ресурсами; економіка: соціальне оточення (традиції, смаки, рівень безробіття); екологія)рівень забруднення, заходи по санації); умови виробництва (обладнання, технологія); кадри (кваліфікація, кількість, корпоративна культура) та інше.

Дата добавления: 2014-01-07