Предмет та засоби професійної творчості архітектора

Простір завжди складав суть архітектури, однак усвідомлення цього сформувалось лише в архітектурній теорії та практиці ХХ сторіччя. Але зовсім не значить, що до того часу просторові задачі не були головними в діяльності архітектора. Більш того, вони були властиві архітектурі з часів її виникнення. Однак нерозвиненість просторових форм (наслідок відносно стабільних соціальних структур) з однієї сторони, і нерозвиненість будівельної техніки і технології з іншої — об’єктивно визначали невисокий рівень усвідомлення ролі просторових задач в професійній практиці.

“Простір, а не камінь — матеріал архітектури”. Ці слова одного з лідерів архітектури конструктивізму (Н.А. Ладовський) знаменує новий етап розвитку професійної культури.

Простір — як предмет професійної творчості.

Всю архітектуру в цілому в відповідності з сучасними теоріями можна охарактеризувати як систему взаємопов’язаних просторів, як штучно створене матеріально-просторове середовище.

Необхідно усвідомити, що саме поняття архітектурного об’єкту, є певним вичлененням з єдиного цільного середовища, в якому існує людина, деякої її частини в якості самостійного утворення. Це - своєрідна одиниця середовища. Таке вичленення досить відносне, тому, що така одиниця повинна усвідомлюватись не сама по собі, а як деяке відношення внутрішнього простору, що належить об’єкту, до “ зовнішнього ”, що оточує внутрішнє. Таким чином, навіть елементарний об’єкт виступає як просторова структура, як єдність внутрішнього та зовнішнього просторів.

Взаємовідношення двох просторів дає нам приклад простого “ однокліткового ” архітектурного організму. В найпростіших архітектурних організмах така клітина є основною. В складних просторових структурах (“ багатокліткових ”), взаємовідношення двох просторів виступає як більш просте, “підпорядковане ” відношенню більш складного архітектурного організму.

В цьому відношенню цікаво розглянути теорію французького архітектора І. Фрідмана. Зокрема він приводить ряд аксіом, які дозволяють краще зрозуміти відношення простору та діяльності архітектора.

1. Результатом діяльності архітектора є створення комірок — вичленень в просторі.

2. Виділена в просторі комірка не може бути результатом діяльності архітектора, якщо вона не має по меншій мірі одного входу.

3. В системі просторових виділень повинна бути по крайній мірі одна комірка, що відрізняється від інших фізичними або іншими властивостями (існує по меншій мірі два типи комірок).

Зовнішній

простір

Внутрішній

Простір

Вхід

Є споруди, де в просторових структурах комірки (клітинки) чітко визначені і уособлені (комплекси монастирів західного середньовіччя, житлові прибуткові будинки, готелі, гуртожитки). Є архітектурні об’єкти, де відсутня чітка диференціація на клітинки (споруди Міс ван дер Рое, будинки Райта). Останній говорив: “ Перш за все — нове розуміння простору як реальності будинку… приблизно те, що я в свій час назвав плинністю простору. Потім вільний план замість будинку, що є набором коробок в коробках, план стає все більш відкритим і більш просторовим; зовнішній простір поступово все більше входить в середину, а інтер’єр все більше відкривається назовні ”.

Створюючи архітектурний об’єкт, архітектор повинен постійно вирішувати протиріччя між необхідністю одночасно просторової ізоляції процесів життєдіяльності і просторового взаємозв’язку по відношенню до інших процесів. Кожне таке протиріччя вирішують в ході проектного моделювання, яке встановлює конкретний просторовий зв’язок (наприклад — двері, вікна, сходи і т.п.), що в той же час об’єднує і роз’єднує простори. При цьому слід пам’ятати, що архітектурний простір відображає як матеріальну так і духовну культуру свого часу.

Таким чином архітектурний простір функціонує в тому, чи іншому соціально-культурному контексті, і тому виступає як найважливіший фактор, як багатомірний простір змісту архітектури свого часу. При такому підході архітектурний простір закономірно розглядається як специфічне явище культури, так і її просторовий феномен, як принцип організації простору культури в цілому.

Сформоване засобами архітектури поле людської діяльності завжди семантично (знаково) оформлено. Найбільш важливі в соціально-культурному відношенні ділянки простору розглядаються як найбільш “ організовані ”, “ головні ”, оформленню яких служить вся структура споруди. Однак це не значить, що вони обов’язково є самими великими в фізичному змісті. Їм підпорядкована вся структура будинку. Так, наприклад, в єгипетських храмах — це святилище, в православних церквах — вівтар, в театрі — сцена, сучасній квартирі — вітальня. Вияв основних просторових акцентів і ієрархії простору в структурі об’єкту і відповідне їх матеріальне оформлення складає основу професійної творчості. (приклад — однородинний будинок).

Архітектура одночасно виступає як і сфера матеріальної, науково-технічної культури, суспільного розвитку, так і сфера ідеального, естетичного відбиття і перетворення. Дисбаланс цього співвідношення веде до негативних наслідків. В 60-роки нашого сторіччя житлової проблеми обернулось бездуховністю та утилітаризмом житлової забудови. Намагання досягти високих естетичних ідеалів архітектурного минулого привело до художнього формалізму “ архітектури прикрашення ” в 30-50х роках.

Кожній епосі відповідає певна семантика простору. Кожна наступна епоха по своєму інтерпретує залишений в спадок архітектурний матеріал. Відбувається в певній мірі перекодування змісту і його розвиток.

Процес семантичної спадкоємності значно ускладнює взаємозв’язок між формою та функцією в архітектурі, бо він демонструє не лише вплив функції на форму, але і зворотній вплив.

На відміну від абстрактно-геометричного (як в математиці), архітектура - простір осмислений і він має ряд особливостей — цей простір завжди естетично і психологічно нерівномірний, безумовно він поляризований та ієрархічно структурований. Почуття простору і його форма знаходяться в такому співвідношенні один з одним, як мислення та мова. Виступаючи як просторовий вираз форм людської життєдіяльності, архітектура досить точно фіксує цей характерний для кожного часу (“ дух епохи ”).

Оперуючи простором, архітектурна творчість виступає як творець змісту, який постійно “ кодує ” в просторових структурах зміст людської діяльності. Але це відображення в архітектурній діяльності є різноманітним по змісту, формі, засобам, характерам. Усвідомлення архітектором ієрархії життєвих проявів людини приводить його до розуміння значимості і ієрархії складових просторів в структурі цілого. Таким чином, предметом архітектурного проектування стає не стільки сам по собіархітектурний об’єкт, скільки його просторово-часовий аспект.

Саме таке розуміння предмету професійної творчості заставляє розглядати його специфічні властивості — просторові моделі як основні засоби проектного мислення архітектора.

Засоби професійної творчості.

Засоби архітектурного проектування, за допомогою яких архітектор відтворює необхідні властивості і відношення об’єктів, що проектуються, можна визначити як просторові моделі. Модель — образ, аналог об’єкту процесу або явища, що використовується в якості його замінювача (лат. modulus - міра, взірець). Просторова модель об’єднує в один клас такі традиційні засоби проектування як площинні (малюнки, креслення, функціональні схеми тощо) та об’ємне моделювання (макети, об’ємні модулі, комп’ютерні моделі і т.п.), а також розрахунки, графи, матриці. Необхідно відмітити, що логіка розвитку творчої діяльності архітектора систематично породжує як нові види площинного та об’ємного моделювання так утворює проміжні та симбіозні форми моделювання, які важко систематизувати (комп’ютерне проектування).

В наш час в системі засобів проектного моделювання важливе місце продовжують займати різні види площинного моделювання, починаючи від найпростішого графічного начерку, що фіксує лише принципову схему, і закінчуючи комплексом ортогональних, аксонометричних креслень та перспективних зображень. Ці засоби розкривають геометричний, конструктивний і образний стрій майбутньої споруди за допомогою лінійної, тональної та поліхромної графіки.

Архітектурну графіку (площинне моделювання) можна підрозділити на три основних вид зображень: архітектурне креслення, ескіз та архітектурний малюнок.

Архітектурне креслення — основний вид площинного моделювання, це зображення, яке передає інформацію про розмір, форму та конструкцію об’єкта. В сучасному кресленні побудова об’єкта обов’язково виконується по законам нарисної геометрії. Креслення застосовується на всіх стадіях проектної роботи, кожній з яких відповідає своя манера креслярської графіки (ескізне креслення, обмірне, робоче, демонстраційне креслення). В учбовій роботі на різних етапах навчання креслення також відповідає певним цілям. На перших курсах креслення служить засобом засвоєння практичних навиків графічної роботи, основним засобом розвитку композиційних здібностей. На старших курсах креслення по своєму призначенню і повноті наближається до робочого та демонстраційного.

Архітектурний ескіз та архітектурний малюнок. Образотворча форма архітектурного ескізу та архітектурного малюнка достатньо схожі, їх відрізняють лише цільове призначення. Архітектурний ескіз — засіб вдосконалення творчого задуму архітектора. Архітектурний малюнок — будь який рисований твір архітектора, призначення якого не обов’язково має на меті професійні цілі. Сюжет архітектурного малюнка може мати самостійне значення, але може бути складовою частиною креслення.

Будь яке зображення не є точною копією об’єкта. Зображення конструюється з допомогою лінії, тону та кольору. Для кожного з цих засобів площинного моделювання характерна особлива техніка зображення. Використовуються наступні види графіки:

Лінійна графіка — основна техніка виконання креслення, ескізу, малюнку, схеми. Головним засобом її вираження є контрастне співвідношення ліній та паперу. Лінійна графіка — найбільш поширений, найпростіший засіб зображення архітектурної форми, деталей предметного середовища. Як засіб вираження задумів архітектора відома з часів Стародавнього Єгипту. Майстерність зображення креслень з допомогою інструментів отримало широке розповсюдження з початку XVII сторіччя.

Тональна графіка — прийоми найбільш переконливого зображення складної пластики, ефективний засіб вияву повітряної перспективи, освітленості з допомогою тону (тон — співвідношення темного і світлого, контрасту та нюансу). Зображення форми в тоні дає можливість передати її величину, вагу, фактуру, текстуру. В архітектурній графіці техніка тушевого лесування та акварельного пофарбування отримала широке розповсюдження до початку XVIII сторіччя. Мова тональної графіки легше сприймається непідготовленим глядачем, так як в цьому випадку можлива передача більш достовірної інформації про предмет, що зображується.

Кольорова графіка — засіб передачі кольору архітектурної форми, прийом зображення в кольорі оточуючого об’єкт середовища. Кольорова техніка пофарбування аквареллю, гуашшю, темперою, кольорова аплікація, розроблена європейськими архітекторами в 20 роки нашого сторіччя, широко використовується і зараз. Кольорова графіка використовується, як правило, найчастіше на завершальній стадії проектного пошуку в виконанні демонстраційних креслень, оскільки інформативність, повнота здійснює на непідготовленого глядача більший вплив ніж інші види графіки.

Значну частину засобів архітектурного проектування складають з асоби об’ємного моделювання. Частина з них відносяться до форм предметного моделювання і призначаються не лише для відображення простору створеного архітектором, але й для утворення його матеріально. Інші засоби виступають як абстрактні моделі, що служать для уточнення образних характеристик штучного простору. Можна виділити види макетування:

Архітектурний макет — це наочна статична модель, що відображає функціональну основу і композиційну структуру, об’єкта, що проектується. Іноді архітектору достатньо невеликого макету, щоб відчути та зрозуміти і виявити характер майбутньої споруди. Однак є випадки, коли макет доробляється до найменших деталей, особливо тоді, коли архітектору необхідно подати його на суд замовнику та широкій громадськості. В епоху Відродження макети, як правило, служили початком проектування, а креслення виконувались після моделей. Видатний скульптор та архітектор епохи Відродження Мікельанжело створив за два тижні модель для закінчення собору св. Петра і отримав за це еквівалент 25 крон. Модель створена для цієї ж мети архітектором Сангаллом мала в довжину 18 м. і була зроблена в масштабі 1: 28. Над цією моделлю архітектор працював декілька років і отримав за неї 4000 крон.

Макет може виконуватись для різних цілей і відповідно підрозділяються на робочі, демонстраційні та експериментальні.

Робоче макетування є основним в роботі архітектора, воно допомагає творчому пошуку і дозволяє перевірити вірність основних просторово-композиційних ідей. Макет для внутрішнього користування.

Демонстраційний макет — це ілюстрація до вже розробленого проекту, підсумок, підведений автором.

Експериментальний макет призначені для лабораторних досліджень конструктивних, просторових закономірностей та досліджень по будівельній фізиці.

Як видно з вищесказаного, в минулі історичні часи площинне та об’ємне моделювання розділялось як в просторі так і в часі їх масового застосування. В ХХ сторіччі руйнування стійкої просторової типології архітектури привів до усвідомлення необхідності використання всього комплексу засобів проектного моделювання. Більш того, руйнування типологічно однорідних просторових структур і конструктивних систем, що їх забезпечували, зовсім знищили натяки на попередні архітектурні прототипи. Лінія, тон, колір, площина, об’єм “ відірвались ” від конкретного архітектурного змісту, з яким вони були пов’язані на протязі віків і перетворились на абстракції простору. Абстрактне мистецтво, що виникло на початку сторіччя, саме в сфері архітектурної творчості виступило як ефективний засіб художнього опанування простором. Історик архітектури З.Гідеон пише, що кубізм знищив перспективу епоху Відродження, кубісти розглядають предмет ніби з декількох точок зору одночасно. Графічні композиції і колажі архітекторів Л.Лисицького, В.Кандінського та художника і К.Малевича стали найважливішими схемами (концептуального) сучасного архітектурного мислення. З допомогою сукупності різних засобів просторового моделювання архітектор ніби будує, створює той простір, який проектує. І чим складніше і відповідальніше завдання, тим більш різноманітними стають засоби її вирішення. Для того, щоб зафіксувати основну ідею свого проекту архітектору достатньо часом легкого начерку, зробленого на клаптику паперу. Але, щоб розробити цю ідею, необхідно зробити не лише десятки малюнків, але і сотні креслень. Так наприклад, при проектуванні данським архітектором Й.Уотсоном опери в Сіднеї лише перехід від площинної моделі до об’ємної, дозволило визначити форму оболонок.

Традиційні форми проектного моделювання, про які говорилось вище, а також проектування на базі комп’ютера виступають як засоби “ опрацювання ” простору та визначають відповідні результати професійної праці архітектора. Але простір, як предмет професійної творчості і різноманітні засоби моделювання вступають у взаємодію лише в діяльності, в “ живій ” праці. Творчість архітектора, як цілеспрямована діяльність дає життя і архітектурному простору і засобам його створення.

Дата добавления: 2014-01-07