Основні творчі методи проектування

Розглядаючи розчленований процес проектування стає зрозуміло, що творчість архітектора найбільш яскраво проявляться на етапі синтезу (трансформації), коли формується основна ідея, основна концепція проекту. Якими ж творчими методами при цьому користуються архітектори? Спрощено можна уявити собі наступні два полярні «методи», два шляхи роботи архітектора..

Перший метод роботи наступний: архітектор відштовхується від функції, використовуючи художню та технічну палітру, якою він володіє. Це і „ підказує ” йому кінцевий результат. М. Гінбузбург говорив про зовнішню архітектуру як про „ рукавички ” змісту. Схема роботи може виглядати так: зміст - засоби (технічні та художні) – форма (як результат).

Другий шлях такий: - форма споруди (образ майбутньої споруди) – зміст – засоби - технічного здійснення. Безумовно, ця послідовність, дуже умовна. Але як деяка модель творчого процесу, вона може бути порівняна з першим методом роботи архітектора.Приблизно цей процес можна описати таким чином. Архітектор йде від майбутніх зовнішніх даних (від образу споруди), добре знаючи та тримаючи в голові зміст майбутньої споруди. А потім вже з різним успіхом „ вкладає ” зміст в таких чином вироблену форму. При цьому підшукуються і засоби, що найбільш відповідають цьому – конструктивні та художні. Можливо саме звідси і циліндричний будинок К. Мельникова, який часто використовував циліндричні форми для різних споруд. Звідси – у багатьох архітекторів повторюються певні архітектурні мотиви, які дозволяють зразу ідентифікувати автора (Гері, Заха Хадід, Лебіскін).

В дійсності розділ та розмежування творчих позицій відбувається складніше. Не завжди вони були бездоганно чіткими. Але ці позиції дали течіям назви «функціоналістів» (конструктивістів) та раціоналістів (або як їх називали супротивники, «формалістів»).

Очевидно слід розібратись з тим, що в архітектурі розуміємо під терміном „ функція ”.

В математиці функцією називається величина, що залежить від іншої величини – аргументу. В архітектурі конструктивісти рахували аргументом призначення споруди, а функцією «технологічний процес», який відбувається в будинку. Це - функцію утилітарна. Правильно вирішити, тобто забезпечити правильне протікання технологічного процесу, - справа досить важлива і складна. Ця складність і те, що здавалось що функція вичерпує поняття змісту, визначили в свій час погляд на функцію як на саме суттєве в роботі архітектора. Такий метод активно використовувався в перші десятиріччя минулого сторіччя. Трактовка метода мала досить широку амплітуду – від самого примітивного вирішення функції, що відповідає прямому призначенню споруди до досить ускладненого розуміння функції як „ соціального організатора ” життя. Зміст всієї роботи полягає в намаганні найбільш повно і точно відповіді на „ функцію ”, „ технологію ”, що склалась даний момент, на характер та тип процесу – в житлі чи громадській споруді. Особливо це чітко простежувалось при проектуванні промислових споруд, де технологічний процес розглядався як фактор, що визначає побудову оболонки виробничої споруди.

Функціоналізм в його „ статичній ” прояві є вже етапом архітектури, який вже пройшов, хоча в періоди свого розквіту він давав достатньо багато чудових прикладів вирішення поставлених завдань. (Корбузьє, Міс ван де Рое, Нейтра, Мейер). Дуже цікаво багато прикладів таких робіт у Львові, особливо в галузі житлового будівництва «міжвоєнного періоду».

Пізніше, функціоналізм прийняв форму більш динамічну і розширив поняття функції, що включало в себе такі поняття як соціальний прогрес, досягнення науково-технічного процесу. Разом з тим необхідність відшукати архітектурне рішення, яке найкраще відповідало б життєвим вимогам, тобто виконанню основної функції, – залишається обов’язковим для архітектури.

Навіть в двох, самих радикальних напрямах, що ніби знімають проблему точної функції, насправді вона не щезає. Ця проблема залишається в тому самому крайньому виразі динамізму, коли він приводить до універсальних споруд, які пристосовані до безперервно змінних процесів. Родоначальник такого напряму Міс ван дер Рое. Навіть в таких випадках, коли відповідність функції і змісту здається необов’язковим, коли нібито без різниці, що буде відбуватись в тому чи іншій споруді, - і в цьому випадку все не так просто. Яка б не була універсальна оболонка все одно її треба пристосовувати до нової функції – за допомогою пересувних перегородок, або навпаки, об’єднання раніше розділеного простору в одне спільне.

Це ж відбувається і в іншій ситуації, яку можна назвати „ антиновою архітектурою ”. Старі будинки досить часто вдало пристосовуються до виконання нових функцій (Манеж в Москві, музей Орсе в Парижі, Порохова Вежа у Львові).

По суті, в обох випадках мова йде про одне і теж: зміст вимагає пристосування до нього оболонки. І чим вдаліше підходить оболонка (архітектурна форма) до змісту, тим буде краще. А яка це форма – використана стара споруда чи побудована нова – не має значення.

Функція не може щезнути по своїй суті процесу буття. Сказане лише підтверджує, по перше, функція існує завжди в архітектурі і, по-друге необхідність її динамічного прочитання. Саме тому, як би не називався метод роботи, зодчий в своїх початкових прикидках неминуче робить дещо обов’язкове для життя, необхідне, „ функціональне ”. Працюючи над твором, використовуючи будь які вільні форми, архітектор говорить завжди, що він малює деяку споруду, що має певне призначення..

Таким чином, одну з відправних позицій можна все ж сформулювати: перш за все архітектор повинен знати, для чого він малює, проектує, будує ту чи іншу споруду, в яких соціальних, містобудівельних умовах буде існувати та експлуатуватись така споруда.

Організувати функцію – це значить одночасно та безперервно продумувати об’ємно-просторову побудову споруди – його форму. Чи в одній площині розвертається процес або в декількох рівнях; компактно або в розгорнутому вигляді; по горизонталі чи по вертикалі; чи є споруда центром композиції чи ні – у всіх випадках функція повинна укластись в відповідну форму. Міра логіки такого вписування визначається, з однієї сторони, вмінням архітектора, з іншої – його творчою концепцією.

В роботі архітектора є одна обставина, що ускладнює розуміння цієї проблеми. Для цього необхідно розглянути технічну сторону роботу архітектора на першій стадії створення споруди, на стадії проектування, тобто умовного зображення об’єкту на площині креслення.. Це - макети та комп’ютерні моделі, які дають уявлення про майбутню споруду, але не мають практичного значення при будівництві. Б. Дзеві, італійський теоретик, відмічає недоліки макетування як засобу зображення об’єму та простору: „ ми не можемо сказати, що моделі повністю задовольняють всім нашим вимогам…. вони не адекватні спорудам, тому що не передають елемент, що має вирішальну важливість для всякого просторового задуму, людський параметр – людський масштаб внутрішнього і зовнішнього простору …”.

Існуючі графічні способи зображення достатньо умовні, хоча і досить цікаві. Створено досить лаконічний по затратам праці засіб зображення будь якого предмету: будь яке тіло (споруда) може бути представлено в трьох проекціях на три взаємно перпендикулярні площини – X. Y. Z. Ці площини – загальновідомі: план та фасади. Для уточнення рішення конструкцій та внутрішнього простору додаються вертикальні січення об’єкту – проекція розрізів.

Вся біда цього графічного способу зображення – в його розчленованості. Для професіонала, спеціально навченого, цих трьох проекцій достатньо. Будучи натренованим, він, дивлячись на три різних креслення, у думках відтворює ціле. Правда, для більшої наочності вже з 15 сторіччя застосовують перспективи з різних точок зору в діапазоні від позиції з поверхні землі до вигляду зверху, аксонометричні зображення. В останні десятиріччя для ілюстрації задумів автора широко застосовують комп’ютерне моделювання. Але не дивлячись на це все, вимагається добра підготовка, щоб дивлячись на роздільні проекції планів різних поверхів, розрізів, фасадів та перспектив, можна було б достатньо повно та чітко, у відповідності з задумом автора, уявити якість проекту, і що особливо важливо, якість майбутнього будинку в натурі.

Про трудність для стороннього глядача уявлення архітектури як цілого по його окремим кресленням, і відповідно, про труднощі захисту свого проекту перед експертами досить виразно сказав К. Мельніков: „ … побачити Архітектуру по проектам – то саме, як почути Музику по нотам…” Як відмічали дослідники, для адекватного сприйняття зображення недостатньо трьох вимірів, які передаються перспективою. Необхідно ще один елемент – час. В свій час художники кубісти намагались вирішити цю проблему. В архітектурі має місце інше ніж в живопису конкретне явище; тут присутня людина, яка, рухаючись в будинку, або поза ним, вивчає його з різних точок зору, і таким чином творить четвертий вимір – надає простору його цілісну реальність. Нові комп’ютерні технології дозволяють наблизитись до вирішення цієї проблеми. Однак це все ж лише наближає людину до справжнього розуміння твору архітектури.

Саме це ускладнює вивчення методів роботи зодчого.

Справа в тому, що призначення окремих приміщень і їх взаємозв’язок, тобто практично вирішення функції, можна найбільш повно побачити в проекції планів. Таким чином, можна сказати, що достатньо одних планів, щоб зрозуміти характер спроектованої споруди, її призначення.

В той час, коли виникали нові типи будинків житлових, громадських, промислових; в той час, коли на перший план виносили задачі призначення будинку; коли архітектори рахували основою своєї роботи найбільш повне задоволення функції, - багато часу приділялось саме планам. Саме цим в один час намагались пояснити виникнення явища „ функціоналізм ” і таких архітекторів називали функціоналістами. Це дуже спрощене уявлення про функціоналізм.

Але додаткова складність питання полягає в тому, що праця автора архітектора – одинака була технічно послідовною. Фізично він не міг одночасно малювати всі проекції. Він малює їх послідовно, але подумки тримає всю решту, і фізично має перед собою попередні малюнки інших проекцій. Але поступово укрупнення типів споруд та їх ускладнення поступово зробило неможливим, або, точніше, досить ускладнило, роботу одному. Архітектори стали працювати в колективах. І в таких колективах учасники проектування могли працювати над проектом одночасно. І така праця є більш цілісною: всі сторони проекту, в принципі уточнювались і видозмінювались одночасно. Ціль завжди була одна – зробити повноцінну і всебічну архітектуру.

Процес, який відбувається в споруді – це лише утилітарна, практична функція (зміст). І це лише частина внутрішнього змісту.

Однак архітектура існує не в абстрактних обставинах, а в конкретних соціальних умовах. І ось в поняття „ зміст ” крім байдужого до характеру суспільства „ призначення ” будинку обов’язково входить поняття ідейності цього змісту. Наприклад театр середньовічної Італії з безліччю зручних лож, з маленьким партером і високо розташованими галереями для простого глядача відрізняється від сучасного театру. Це – два різних, принципово різних вирішень на одну тему – театр. Житло – прибутковий будинок – будинок функціоналізму – „ хрущовка ” – сучасне житло. Різницю визначила ідеологія суспільства. І саме цим створюється одна з частин функції, відповідаючи другій половині змісту. І, очевидно, що ці дві частини не можна вирішувати окремо і таким чином можна говорити про – соціальну функцію.

Значить, є основний процес, є функція, і необхідно забезпечити оптимальні умови для проведення заданого соціального процесу, тобто виділити деякий об’єм, який забезпечує здійснення функції. Цей виділений простір буде мати певні розміри в трьох вимірах і потребує фізичного огородження від зовнішніх впливів. Таким чином створюються певна форма. Тобто функція і визначає форму споруди. Разом з тим при однаковій функції ми отримуємо різні форми споруд у різних авторів.

Зміст (функція) – це основне що впливає на форму, Основне але не єдине. Існують і інші фактори формоутворення:

1. Архітектура не може обійтись без матеріальних засобів, з допомогою яких фізично будується форма потрібного розміру, не може обійтись без конструктивної структури, яка фізично тримає форму.

2. Форма не аморфна і не випадкова. Принципи її організації будуються по законам краси, законам архітектурної композиції. Сюди ж необхідно віднести і умови сприйняття форми глядачами. Перед нами – не зміст і засоби утворення форми, це – якість форми, без якої ми не отримуємо архітектури.

3. Прийнятий прийом побудови форми в великій мірі визначається також її оточенням, довкіллям.

Намагання практичного вирішення проблеми “ форми — функції ” визначили необхідність в теоретичному дослідженні “ простору ” як предмету професійної діяльності архітектора.

Дата добавления: 2014-01-07